Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет “затверджено”



Скачати 415.38 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації11.04.2016
Розмір415.38 Kb.
1   2   3

Феномен суїциду в історичному аспекті


Суїцид як спосіб кардинального розв'язання життєвих криз відомий з давніх-давен. Феномен суїциду в різні епохи та в різних цивілізаціях то суворо переслідувався, то ледве не возвеличувався.  Так, світогляд Стародавнього Єгипту забороняв самогубство, але під впливом вчення єгипетських жерців про переселення душі стали траплятися випадки самогубства, а за часів Клеопатри в Єгипті навіть утворилася академія під назвою "сінапотануменон", у якій збиралися бажаючі позбавити себе життя. Релігія народів Західної Азії: персів, фінікійців, асирійців, вавілонян не схвалювала суїцидальні замахи, але жертвоприношення в той час сприймалися як обов'язкові. Так само і євреї забороняли самогубство, керуючись в першу чергу заповіддю "не вбий", проте існують гіпотези деяких дослідників які знаходять в єврейській історії суїцидальні замахи, такі як самогубство Самсона, Разіса та інші.

В Індії позбавляти себе життя було (і залишилося) звичайною справою, адже Браміни вважають, що смерть є зміна місця життя душі, яка страждає у в'язниці тіла, і тому з вражаючою байдужістю були готові заподіяти собі смерть.


В Китаї самогубство було доволі поширеним, адже так само, як і в інших релігійних вченнях вони вірили, що душа хоче позбавитись від земних мук, тим паче, що сам Будда подав такий приклад.

Загальновідомими для нас є акт хороброго і величного позбавлення життя через "харакірі", який в Японії зустрічався дуже часто.  "Харакірі" було "добровільне" і "примусове". У першому випадку самогубець урочисто прощався зі своєю родиною, надягав сукню білого кольору, сідав на килим посеред кімнати і розпорював собі живіт. У ту саму мить його найкращий друг або син відрубував шаблею йому голову. Якщо японець був ображений рівним собі, він мав право викликати його недобровільний "харакірі", і останній був зобов'язаний тоді загинути разом з ображеним.  У греків самогубство було явищем вельми рідкісним, адже переслідувалось законом, але якщо і траплялись акти самогубства  на грунті нещасного кохання або небажання розлучитися з коханою людиною, то тіло після сметрі такої людини зазнавало страшних знущань.


Визначення поняття "суїцид"


     Самогубство в загально-психологічному аспекті трактують як поведінку людини спрямовану на її знищення. "У розгляді суїцидальної поведінки важливим є соціально-психологічні, біологічні, суспільні фактори, які впливають на її мотивацію". В посібнику з психології суїциду самогубство трактують як навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом.  Проте не всі дії людини які мають в наслідку її смерть можна вважати за суїцидальні. Самогубством вважають лише той вчинок, який людина зробила усвідомлено (галюцинації, стан психозу можуть спровокувати такий вчинок, проте смерть за таких умов кваліфікується як нещасний випадок). Самогубство, як вважає психолог кризового стаціонару для суїцидентів О.Калашникова, — це слабість, капітуляція, воно ніколи не може бути виправданим, навіть тоді, коли людина втратила все — кохання, здоров'я, віру в себе, сенс життя. Якщо людина вирішує позбавити себе життя, це означає, що в її свідомості відбуваються суттєві зміни. Сенс життя є фундаментальною життєвою категорією. Людина вирішує позбавити себе життя, коли під впливом тих чи інших обставин її існування втрачає сенс. "Вихідним в етико-психологічному аналізі самогубств треба вважати категорію життєвого сенсу — одну з найзагальніших, найбільш інтегрованих характеристик розуміння життя та відчуття життя особистості".  Суїцидальна поведінка – поняття більш широке і, крім суїциду, включає суїцидальні замахи, спроби і прояви. До замахів відносять всі суїцидальні акти, що не завершилися летально з причини, яка не залежить від суїцидента (обрив мотузки, своєчасно проведені реанімаційні заходи і т.д.). Суїцидальними спробами вважають демонстративно-настановчі дії, за яких суїцидент частіше за все знає про безпеку акту, застосованого ним при спробі. До суїцидальних проявів відносять думки, вислови, натяки, які, проте, не супроводжуються якимись діями, спрямованими на позбавлення себе життя

Суїцид в період студентського віку


 "Різні люди по-різному адаптуються до негативних змін у соціумі (сфера стосунків з протилежною статтю, сфера навчання, сімейні стосунки): вступають в боротьбу з тими, кого вони вважають противниками; просять допомоги; намагаються уникнути травмуючих впливів" звинувачують себе в тому, що сталось; "опускають руки" та ін. Визначальним чинником вибору конкретної моделі поведінки є позиція особистості, визначення та оцінка нею характеру змін. Нерідко такій позиції властиві амбівалентність, суперечливість, лабільність (лат. Labilis – нестійкий; мінлива невизначеність). Суїцидонебезпечною вважають позицію суб'єкта, щодо змін у ситуації, яку він тлумачить як безвихідну, безнадійну, програшну".
Кожна людина, не дивлячись на повсякденну заклопотаність мріє про щастя, і звісно, що у кожної людини своє уявлення про нього, але чи задумувались ми що таке щастя? Щаслива людина, це людина, яка має сенс свого життя і впевнено крокує до нього, долаючи всі можливі перешкоди на своєму шляху. Але що робити, якщо постають такі перешкоди, які на перший погляд неможливо подолати, коли здається, що все, чого ти досягав було марним. Такі переломні моменти можуть траплятися в різні періоди життя людини, проте нас зараз цікавить саме підлітковий вік, адже він є найскладнішим та найсуперечливішим періодом особистісного становлення. Саме в цей період змінюється соціальний статус дитини, розширюються та в деякій мірі переорієнтовуються контакти, відбувається відносне звільнення від батьківської опіки, і головне – формується новий світогляд, а з ним приходять нові цілі, ідеали, уявлення. У цей період у підлітка відбуваються зміни в будові тіла, розвивається мислення, виникає потреба у спілкуванні з однолітками. Прагнення бути незалежним від старших призводить до непорозумінь, конфліктів. В цей період формуються особливості характеру, підліток обирає собі ідеали, авторитети. Підліток починає шукати себе в цьому світі, намагається зрозуміти свою соціальну призначеність, а його внутрішній світ постійно ускладнюється і вимагає все більшої приватності.
Основні теоретичні напрями
Проблема самогубства не є вузько психологічною. Вона знаходиться на перетині різних сфер людського знання. Розкриття причин суїцидальної поведінки в значній мірі залежить від тієї сфери, з позицій якої вивчається даний феномен. Так, в історії вивчення даної проблеми можна відзначити неодноразові спроби створення біохімічної моделі суїцидальної поведінки (наприклад, гіпотеза про вплив зниження рівня серотоніну на формування суїцидальної поведінки), проте очевидно, що пошук біологічних детермінантів суїцидальної поведінки перебуває поки на ранньому етапі становлення і не витримує критики з боку інших напрямів, або інших біохімічних гіпотез.

Основні теоретичні принципи суїцидальної поведінки були закладені в соціології і соціальній психології – школою Е. Дюркгейма, а в клінічній психології – школою З. Фрейда.

З. Фрейд розглядав самогубство як особливий прояв зовнішньої агресії, як спотворену реалізацію бажання вбити кого-небудь іншого. Причина самогубства в психоаналітичній концепції розуміється як негативне ставлення суб'єкта до зовнішнього світу, недоліки якого (і зокрема, інших людей) викликають агресивні реакції, надалі, під тиском Над-Я, міняють напрям із зовнішнього на внутрішній. Самогубство, поєднуючи в собі одночасно і суб'єкт і об'єкт дії, об'єднує ролі вбивці і жертви, які є в супідрядних відносинах. Постулюючи активність суб'єкта, психоаналіз підкреслює первинність акту вбивства, як прояви агресивних тенденцій. Крім того, суїцидальна поведінка людини, на зразок невротичних проявів, є результатом зіткнення суперечливих прагнень, що витікають з боку Він (потяг до смерті) і з боку Над-Я (соціальні заборони і норми).

Інша теорія суїцидальної поведінки називала самогубство “криком про допомогу” (Stengel & Cook). Ключовою ідеєю цієї теорії є те, що суїцидальна спроба, особливо невдала і нещира, – це спосіб, за допомогою якого тривожні люди шукають уваги до своїх життєвих проблем і привертають симпатії і підтримку інших людей. Проте саме поняття “крик про допомогу” можна розуміти двояко: з одного боку, як істерична реакція, в основі якої лежить постійне відчуття браку уваги до власної особи; з іншого боку, як зовнішній прояв відчуття внутрішньої дисгармонії і нездатності її подолання.



На сьогодні найбільше поширення отримали когнітивні теорії суїцидальної поведінки. Теорія втечі (Roy F. Baumeister), наприклад, виходячи з положення, що самогубство призначене для вирішення життєвих проблем, розглядає самогубство як результат специфічного “когнітивного руйнування”, формування якого підпорядковане бажанню втекти від реальності за допомогою видалення зі свідомості хворобливих переживань. Теорія втечі виділяє шість стадій пресуїцидальної поведінки (різке падіння нереалістично високих очікувань індивіда у зв'язку із зіткненням з життєвими проблемами і труднощами; переживання відчуття провини, формування негативних уявлень про себе; порівняння себе з високими взірцями; формування комплексу негативних емоцій внаслідок цього порівняння; стан когнітивного руйнування, яке не може сповна задовольнити бажання суб'єкта сховатися від хворобливих переживань; самогубство як більш ефективний спосіб відходу від проблем). Відзначається, що самогубство здійснюється лише за несприятливого вирішення кожної стадії. Когнітивне руйнування – центральне поняття цієї концепції – розуміється як прагнення суб'єкта звільнитися від неприємного переживання власної недосконалості за допомогою психічних захистів (таких як заперечення, витіснення і т. п.), що є у нього, спотворення часового простору, відмови від постановки цілей на майбутнє і від конструктивного розв'язання проблем. Тенденція, що намітилася, до інтеграції різних підходів в дослідженні суїцидальної поведінки, а також розгляд формування суїцидальної поведінки в часовій динаміці представляється дуже продуктивною. Незгасима критика існуючих концепцій суїцидальної поведінки тільки підтверджує актуальність подальшої розробки даної проблеми. В літературі часто зустрічаються терміни "аутотравматизм", "аутоагресивний акт", які нерідко ототожнюють з суїцидальними діями. Якщо кінцевою метою аутоагресивного акту є самогубство, його слід відносити до суїцидальних дій. В той же час немає підстав, наприклад, відносити до суїцидальних дій умисне членоушкодження або аутоагресивні акти людей, що перебувають у стані психозу. До саморуйнівної поведінки разом з суїцидальною відносять зловживання алкоголем, наркотиками, сильнодіючими медикаментозними засобами, а також куріння, навмисне робоче перевантаження, наполегливе небажання лікуватися, ризиковану їзду на автотранспортних засобах, особливо управління автомобілем і мотоциклом в нетверезому стані. В більш широкому значенні аутоагресивними діями вважають деякі релігійні обряди, що супроводжуються самокатуванням і жертвами, жорстоку експлуатацію, війни, тобто всі ті усвідомлені ауто- і гетероагресивні дії, які призводять до індивідуального або масового саморуйнування і самознищення людей.

Частота суїцидів серед студентів-медиків чоловічої статі в США складає 15,6 на 100 тис. в рік, а жіночої статі – 18,9 на 100 тис. населення відповідного віку, при цьому 76% суїцидів скоюються студентами I–II курсів. В армії США суїциди відмічаються у 11,6% на 100 тис. військових.

Особливості проявів суїцидів у дитячому і підлітковому віці, своєрідність психології і рівнів соціалізації дітей і підлітків, особливості психопатологічних станів, специфіка профілактики – все це дає підставу деяким авторам виділяти дитячу і підліткову суїцидологію як самостійну сферу знань.
Більшість авторів відзначає, що суїцидальна поведінка у дітей до 13 років – явище відносно рідкісне, але з 14–15-річного віку суїцидальна активність різко зростає, досягаючи максимуму в 16–19 років. За даними А.Є. Лічко, серед підлітків з незавершеними суїцидами 32% були у віці 17 років; 31% – 16 років; 21% – 15 років; 12% – 14 років і лише 4% – у віці 12–13 років. Як вже відзначалося, частота закінчених суїцидів серед підлітків відносно невелика і не перевищує 1% від всіх суїцидальних дій. Суїцидальні дії в цьому віці частіше мають демонстративний характер і нерідко можуть мати риси "суїцидального" шантажу.

Суїцидальна поведінка в групі підлітків в 46% випадків супроводжувалася пияцтвом і епізодичним вживанням наркотиків і сильнодіючих психотропних засобів, в 38% – правопорушеннями, в 18% – схильністю до втеч з дому і жебракування і в 12% випадків – транзиторними сексуальними девіаціями.
Суїцидальна поведінка щодо всіх вивчених форм девіацій в групі підлітків 15–18 років склала 10%.
Психодіагностика суїцидальної поведінки

Майже кожний, хто всерйоз думає про самогубство, так чи інакше, дає зрозуміти оточуючим про свій намір. Самогубства, часто, не виникають раптово, імпульсно, непередбачувано або неминуче. Вони є останньою краплею в чаші адаптації, що поступово погіршується. Серед тих, хто зібрався вчинити суїцид, від 70 до 75% тим або іншим чином розкривають свої прагнення. Іноді це будуть ледве помітні натяки; часто ж загрози є легко впізнаними. Дуже важливо, що 3/4 тих, хто вчиняє самогубства, відвідують лікарів, психологів, педагогів, працівників соціальних служб перед цим з якого-небудь приводу упродовж найближчих тижнів і місяців. Вони шукають можливості висловитися і бути вислуханими. Проте дуже часто лікарі, співробітники і сім'я не слухають їх.

Суїцидальними людьми, в цілому, часто керують амбівалентні відчуття. Вони відчувають безнадійність, і в той же самий час сподіваються на порятунок.
Часто аргументи за і проти суїциду настільки урівноважені, що коли близькі в ці хвилини виявлять теплоту, турботу і проникливість, то терези можуть перехилитися у бік вибору життя. Тому дуже важливо знати під час бесіди з суїцидальною людиною про особливі ключі і застережні прикмети самогубства.

Розрізняють схильності до суїцидальної поведінки, залежно від типу особи. Так наводиться статистика, що в 36% суїциди чинять істероїди, в 33% – інфантильні емоційно лабільні суб'єкти, і в 13% - у суб'єктів відзначались астенічні риси.



Психодіагностика суїцидального ризику

Психодіагностика суїцидального ризику за методиками Розенцвейга і Басса-Дарки.


На сьогодні не існує універсальної психодіагностичної методики для визначення суїцидального ризику у підлітка, що є в кризовій ситуації. У зв'язку з цим в умовах реадаптаційного кризового стаціонару була проведена дослідницька робота з виявлення потенційного взаємозв'язку між суїцидальною поведінкою і агресивністю. У додатку до результатів був облік порушення внутрішньосімейних відносин, жорстоке ставлення, позиція підлітка в сім'ї і в класі, характерологічні особливості і тип акцентуації, ризик депресії у підлітків, які вчинили суїцидальну спробу і в контрольній групі. Контрольна і експериментальна групи складались з 15 осіб у віці від 13 до 17 років. Критерієм відбору служили: порушення внутрішньосімейних відносин, розлад адаптації, суїцидальна поведінка, для групи суїцидентів – наявність суїцидальної спроби в анамнезі, а для контрольної групи – висловлювання суїцидальних думок без їх реалізації. 
Перш за все, потрібно вивчити, що не кожний потенційний самовбивця – психічно хворий. І тих, кого витягнули з того світу, зовсім не обов'язково таврувати психіатричним діагнозом. Взагалі суїцид – не привід для осуду. Звичайно, людина вибрала не найкращий і не найрозумніший спосіб вирішення проблем. Але не його вина, а його біда в тому, що інших способів він знайти не зумів.
Hа запитання про сенс життя однозначної відповіді немає – тому що цих значень життя величезна кількість. І для кожного може віднайтися свій, причому не один! Якщо у вас виникли думки "навіщо я живу" – значить, ви власне значення життя просто втратили. Та його цілком можна віднайти – більше того, під час таких "пошуків" може виявитися інший, нове значення, деколи навіть більш цікаве і гідне. Тому головне в рішенні будь-якої проблеми – не впиратися носом в напис "немає виходу", причому вихід насправді  поряд, треба тільки голову повернути.

Якщо ваш близький почав поводитися дуже ризиковано – це теж мотив прислухатися до його проблем. Hічого, що він цілком може бути сильною особистістю і навіть главою сім'ї – може, йому просто не вистачає душевного тепла і розуміння? Врахуйте, що прихований суїцидент найчастіше сам вам ніколи не поскаржиться - більшість з них, як правило, чоловіки, а наші чоловіки не звикли "плакати комусь в жилетку". Саме тому, до речі, серед клієнтів психотерапевтів приблизно чотири жінки на одного чоловіка, а в статистиці суїцидів – четверо чоловіків на одну жінку.

Hе варто довіряти і поширеному міфу про те, що неначебто, "хто говорить про самогубство, ніколи цього не зробить". Так, заява про можливий суїцид може бути і демонстрацією, але може бути і криком про допомогу. І неспеціалісту "діагноз" тут поставити дуже складно. Тому не завжди варто пропускати такі вислови повз вуха. Якщо ж хтось за допомогою спроб до суїциду вами відверто маніпулює, кращий спосіб – триматися від нього подалі (таким чином, без глядачів спектакль не відбудеться). Hе підтримуйте діалог непридатними методами. Зрозуміло, підтримати інші способи розмови, більш прийнятні, тут можна і навіть потрібно. Людям, схильним до демонстративного суїциду, хочу сказати: напевно всі ваші думки і всю ваша поведінка зациклені на якійсь конкретній особі: мовляв, ось я помру, він (або вона) тоді поплаче, тоді зрозуміє.  Але врахуйте – зовсім не факт, що горезвісна особа зреагує саме так, як ви хочете: можливо, коханий зовсім не побиватиметься біля вашої труни, а неслухняна дитина зовсім не терзатиме себе відчуттям провини. І перевірити це особисто ви вже не зможете. Тому чи варто ризикувати життям, щоб тільки спробувати "комусь щось довести"? Краще всього спробувати вийти на діалог конструктивними методами – в усякому разі, прямо сказати людині, чого ви від нього чекаєте, може бути ефективніше, ніж ризикувати життям – штукою загалом досить привабливої і цікавої. Врахуйте і те, що несвідоме порівняння суїцидентів з психами знову-таки ще не вижито – і як на вас подивиться ваш "предмет кохання" після вашого неадекватного, на його думку, вчинку, якщо ви залишитеся живі? Дуже вірогідно, що не тільки не кинеться вам на шию з проявами любові, але й буде намагатися триматися від вас подалі. 


Врешті-решт, можливо, вам треба просто виговоритись – емоції потребують виходу. Якщо не можете довірити свої почуття комусь близькому або фахівцю-психологу, можете просто вести щоденник. Це врятувало від самогубства багатьох людей – на їх щастя, а можливо, і до наше.

Дуже складно відрадити людину від суїциду, акцентуючи на його почутті обов'язку: мовляв, не можна робити дітей сиротами, не можна кидати близьких. Такий тиск може лише підштовхнути до фатального кроку: мовляв, я настільки вже нічого не значу, що і життям власним розпоряджатися не маю права! Знову-таки, скажіть такій людині, що ніхто не примушує його жити насильно. А якщо він хоче в цьому житті бути значущою особою – то чи не краще докласти свою голову і руки до того, щоб добитися значущості у більш адекватний спосіб?


Навіть безробіття і фінансова криза – не привід для суїциду! У цьому разі близькі, правда, часто втішають так: ти не бійся, ми тебе прогодуємо. А ви не думаєте, що це для людини удар по найболючішому – раніше він сам заробляв і годував когось, а зараз змушений старцювати? Допомогу тут краще запропонувати по-іншому: не прогодуємо, а допоможемо на перший час. Hе беріть людину на повне забезпечення, а простимулюйте його довести хоча б самому собі, що свого розуму і умінь він не втратив.

Взагалі важливо переключити потенційного самовбивцю з думки про суїцид. Але у жодному разі не говорити йому: "Та ти не думай про це!" Ось проведіть такий експеримент. Уявіть, що вам запопонували не думати про білу мавпу. Про що ви чергу щойно подумали? То ж бо й воно. Так само не можна прямо відрадити людину не "думати про суїцид". Краще підкинути йому іншу роботу для мозків!
Отже, винуватих в самогубстві, як правило, немає. Будь-який суїцид – це особисте, усвідомлене рішення самої людини. І розпоряджатися своїм життям – невід'ємне право кожної особи. Але краща профілактика суїциду – дати можливість кожному відчути це право, так сам як і право шукати інші методи для розв’язання проблем! Якщо людина відчуває себе потрібною хоча б самому собі, якщо вона має право голосу хоча б стосовно себе самого – вже тому життя стає для нього досить великою цінністю!

Класифікація суїцидальної поведінки
Власне суїцидальною поведінкою називають будь-які внутрішні і зовнішні форми психічних актів, що спрямовуються уявленнями про позбавлення себе життя.

Ті випадки, де небезпечні для життя дії не пов'язані з усвідомленими уявленнями про власну смерть, складають широку зону аутодеструктивної активності, що прив'язує до суїцидальної сфери, але не є такою в буквальному розумінні.



Дану класифікацію можна подати у вигляді схеми:

Антивітальне переживання.

Внутрішня суїцидальна поведінка.

1. Пасивні суїцидальні думки.

2. Суїцидальні задуми.

3. Суїцидальні наміри.

Зовнішні форми суїцидальної поведінки.

1. Підготовка до суїциду.

2. Суїцидальна спроба.

3. Завершений суїцид.

Типи особистісного значення:

1. Протест, помста.

2. Заклик.

3. Уникнення (покарання, страждань).

4. Самопокарання.

5. Відмова.

Антивітальні переживання – роздуми про відсутність цінності життя, які виражаються у формулюваннях типу: “жити не варто”, не “живеш, а існуєш”, де ще немає чітких уявлень про власну смерть, а є заперечення життя.

Пасивні суїцидальні думки – характеризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але не на тему позбавлення себе життя. Прикладом є вислови: ”добре б померти, заснути і не прокинутися” і т.п.

Суїцидальні задуми – активна форма суїцидальності, продумуються способи суїциду, час і місце дії.

Суїцидальні наміри припускають приєднання до задумів вольового компоненту.

Період від часу виникнення суїцидальних думок до спроб реалізації називається пресуїцидом. Він може бути гострим і хронічним.



Суїцидальна спроба – ця цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, що не закінчилися смертю. Вона проходить у 2 фази. Перша – зворотна, коли об'єкт сам може припинити спробу, друга – незворотна.

Поява суїцидальної мети і подальше її перетворення в самостійний мотив, що має спонукальну силу, обумовлюється ситуацією конфлікту у дезадаптованих осіб, тобто перешкодою до задоволення актуальної потреби.

1. “Протестні” форми суїцидальної поведінки виникають в ситуації конфлікту, коли об'єктивна його ланка ворожа або агресивна щодо суб'єкта, а смисл в негативній дії на об'єктивну ланку. “Помста” – конкретна форма протесту, нанесення шкоди ворожому оточенню. Передбачається наявність високої самооцінки і самоцінності, активної або агресивної позиції особистості з механізмом трансформації гетероагресії в аутоагресію.

2. При поведінці типу “заклику” смисл полягає в активації допомоги ззовні з метою зміни ситуації. При цьому позиція особистості пасивна.

3. При суїцидах ”уникнення” суть конфлікту в загрозі особистісному або біологічному існуванню, якій протистоїть висока самоцінність. Смисл – уникнення нестерпної ситуації шляхом самоусунення.

4. “Самопокарання” можна визначити як “протест у внутрішньому плані особи”, конфлікт при своєрідному розширенні “Я”, інтеріоризації і співіснуванні 2– х ролей: “Я – судді” і “Я – підсудного”, знищення в собі ворога.

5. При суїцидах “відмови” мотивом є відмова від існування, а метою – позбавлення себе життя.

Постсуїцид являє собою “результуючу” таких складових, як конфліктна ситуація, сам суїцидальний акт (з його “психічним” і соматичним компонентами), особливості його переривання і реанімації, соматичні наслідки, нова ситуація і особисте ставлення до неї.



Серед суїцидентів розрізняються дві категорії. Першу з них складають особистості з низьким рівнем соціалізації, Для них характерна не тільки соціально-психологічна дезадаптація, тобто порушення у сфері міжособистісних відносин, а й соціальна непристосованість до вимог суспільства, яка виявляється в невмінні або небажанні будувати свою поведінку відповідно до соціальних норм. Соціальний статус їх, як правило, невисокий. Суїцид часто є останнім шансом у ряді інших форм девіантної поведінки, властивої особам цієї групи. Психологічна криза, що передує суїциду, характеризується ситуаційними реакціями опозиції і дезорганізації. Людина нерідко кінчає з собою на вершині злобної агресивної реакції. Суїциденти цієї категорії і складають основний контингент осіб, що скоюють самогубства, які повинні бути віднесені до соціальних відхилень агресивної орієнтації.
Другу групу складають особистості з достатньо високим рівнем соціалізації. Багато хто з них досяг високого соціального статусу, поведінка їх в анамнезі не виходила за рамки дотримання конвенціальних норм. Лише з моменту здійснення суїцидальної вчинку такі особи потрапляють в розряд “девіантів”. В генезі скоюваного ними суїциду лежить перш за все соціально-психологічна дезадаптація. Ці особи психологічно декомпенсовані  і астенізовані, що пов'язано з переживанням ними складних конфліктів, для вирішення яких виявилося недостатньо їх життєвого досвіду. Психологічна криза в пресуїцидальному періоді протікає у формі песимістичних ситуаційних реакцій, а також реакцій емоційного дисбалансу, реакцій негативного балансу і реакцій демобілізації. (Докладніше див. “Научные и организационные проблемы суицидологии”, 1983). Вказана категорія скоює суїциди , що характеризуються як відхилення соціально-пасивного типу.
Стресова ситуація робить людей більш сприйнятливими до самогубства. В цей час щось відбувається як всередині, так і навколо них. В кризових ситуаціях вони втрачають всі перспективи і орієнтири, і під загрозою опиняється їх виживання. Прогнози на майбутнє здаються похмурими і безнадійними.
Суїциди і парасуїциди – частіше явище у вихідців з тих сімей, у яких серед рідних (або серед близьких, друзів) вже були подібні випадки (Т.Б.Дмітрієва, 1998; К. Peltzer, V.I.Cherian, L.Cherian et al, 1998). При цьому можуть бути так звані ювілейні самогубства: самогубства, спроби до самогубства робляться людиною в день здійснення суїциду іншим членом його сім'ї (в ювілейну дату, в тому самому віці).
Соціально-депривуючими чинниками можуть проступати не тільки недостатність турботи про дітей з боку держави й суспільства, а й особливості життєвої ситуації дитини в сім'ї. В доповіді Російської дитячої фундації «Діти на порозі XXI століття» (2000) відзначено, що сьогодні не виправдовує сподівань державна політика реагування на соціальні девіації в дитячому середовищі. Не вдається припинити зростання числа неблагополучних сімей і дітей, що залишаються сім'єю без опіки, нагляду. Сьогодні сім'я як власне середовище життєзабезпечення дітей відчуває жорсткий пресинг соціальних і економічних проблем.
З погляду психології, конфлікти в  сім'ї, що супроводжуються насильством батьків стосовно один до  одного, призводять до  депресії у  підлітків. Саме такий депресивний стан штовхає підлітків на суїцид. На думку психологів, тільки зменшення випадків насильства в  сім'ї приведе до  зниження рівня смертності молоді в результаті суїциду.

Суїцидальна спроба
Здійснення людиною раніше спроби до самогубства є могутнім предиктором подальшого завершеного суїциду. Найкращим пізнавальним знаком, що свідчить про наміри людини, є спроба. Немає нічого драматичнішого і сумнішого за крику про допомогу.

Деякі суїцидальні спроби не сприймаються як серйозні. Наприклад, молода дівчина приймає конвалюту снодійних таблеток, будучи впевненою, що її спроба буде розкрита. Або чоловік наносить собі порізи таким чином, що це ніяк не могло закінчитися летально. Якщо скоюються такі спроби, то сім'я і друзі легко проходять повз них або не помічають зовсім. Навіть у тому разі, якщо людина, яка спробувала отруїтися, рватиметься в деталях виправдати свою поведінку. Дуже часто люди реагують на ці події роздратованим зауваженням: «Вона просто хотіла привернути до себе увагу». Справа ж полягає в тому, що до кожної суїцидальної спроби слід поставитися зі всією серйозністю, якою б нешкідливою і легковажною вона не здавалася.


Як було сказано, найуразливішими є люди, які у минулому робили спроби самогубства або тісно контактували з тими, хто пробував або здійснив це прагнення. Статистика свідчить, що 12% тих, хто робить суїцидальну спробу не пізніше, ніж через два роки, обов'язково повторюють її і досягають бажаного. Чотири з п'яти суїцидентів, що наклали на себе руки, намагалися зробити це у минулому принаймні один раз. Після першої невдалої спроби багато хто робить висновок: «Я зроблю це краще наступного разу». І вони згадують про нього, відчуваючи психічний стрес і особовий хаос.

Аналіз розподілу суїцидальних спроб за порами року показує, що максимальна кількість спроб здійснюється весною і влітку, менше восени і менше всього взимку. Виключно чітко видно відмінності між місяцями року (дані 2001 р.): мінімальний рівень спостерігається в лютому, далі йде значний (в 3 рази) підйом до квітня, після невеликого спаду зберігається високий рівень в липні і серпні, потім слідує другий мінімум у вересні і другий підйом в жовтні – листопаді. Походження цих підйомів може бути різним – весняний і літній можуть бути пов'язані безпосередньо з зростанням температури, тоді як осінній прийнято пов'язувати з сезонним афектним розладом, виникнення якого обумовлено зниженням інсоляції. Необхідно також враховувати психо-соціальні чинники, так, за Дюркгеймом, весняне зростання суїцидальності обумовлене інтенсифікацією соціальних контактів, конфліктів і вживання алкоголю. Розподіл кількості спроб по днях тижня виявив найбільші рівні по середах, четвергах і неділях, мінімальні – по вівторках і суботах. Спостерігаються підйоми суїцидальності у зв'язку з соціальними явищами (святковими днями), що традиційно пов'язують з фрустрацією передсвяткових очікувань і збільшенням споживання алкоголю. Протягом доби закономірно спостерігалася мінімальна частота спроб в 1 год. ночі, потім наставало поступове підвищення до 14 год., потім зниження до 15–17 год. і другий підйом до 19–22 год., після чого йде спад. Цікаво, що в 2000 і 2001 рр. (роки з якнайкращим рівнем і повнотою статистики) виявлено досить помітний зв'язок з місячним циклом. У повний місяць і молодика частота спроб зростає, в першу і останню чверть Місяця – знижується. Різниця між максимальним і мінімальним рівнями складає від 10 до 30%. При спробі пов'язати частоту суїцидальних спроб і погодні умови було виявлено, що існує слабка (але достовірна) позитивна кореляція з двома показниками – температурою і вогкістю.

Аналізуючи отримані дані, слід зазначити, що аутодеструктивна поведінка має часові характеристики, пов'язані з сезоном року, місяцем, днями тижня і часом доби, що досить ясно простежуються. Основні спостережувані профілі збігаються з даними, отриманими при аналізі суїцидальної поведінки населення таких країн, як Голландія і Великобританія. Таким чином, незважаючи на соціо-культурні відмінності, основні часові характеристики суїцидальних спроб у країнах Західної і Східної Європи близькі, що вказує на першорядну роль власне природних чинників. Інтерес представляють дані, що вказують на залежність суїцидальної поведінки від погодних умов, що може указувати на значення порушень терморегуляції у формуванні аутоагресивних поведінкових патернів. Дослідження, що проводиться, буде продовжено для отримання розлогого і максимально повного масиву даних і підтвердження виявлених тенденцій.

Евтана́зія (грец. ευ — добре + грец. θάνατοςсмерть) — практика припинення (або скорочення) лікарем життя людини (чи тварини), яка страждає невиліковним захворюванням, відчуває нестерпні страждання, на задоволення прохання хворого в безболісній або мінімально болісній формі з метою припинення страждань.

Влучне визначення терміну «евтаназія» пропонує Папа Іван Павло ІІ: «Евтаназія – це дія або бездіяльність, що що за своєю природою чи наміром виконавця спричиняє смерть з метою уникнути будь-якого страждання».

Термін «евтаназія» вперше вжито Ф. Беконом в XVII ст. для визначення «легкої смерті».

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка