Микола Махній незвичайна антропологія mykola Makhnii extraordinary antropology чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, 2011 ббк 88. 5 М 36



Сторінка1/21
Дата конвертації10.09.2017
Розмір5.15 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
Микола Махній

НЕЗВИЧАЙНА АНТРОПОЛОГІЯ



Mykola Makhnii EXTRAORDINARY ANTROPOLOGY

© Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка, 2011

ББК 88.5


М 36

УДК 316.613


Рецензент:

Юрій Русанов, кандидат історичних наук, доцент,

завідувач кафедри етнології та краєзнавчо-туристичної роботи

Інституту історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського

Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка

Махній Микола

М 36 Незвичайна антропологія: Науково-популярний курс . – Чернігів: ЧНПУ, 2011. – 188 с.


Пропонований екстраординарний курс антропології висвітлює розмаїтість етнічної сфери людського буття: систему фізіогномічних символів, етностереотипів, особливості етнічної самоідентифікації в сучасному світі, використання невербальних засобів у міжкультурній комунікації.

Предметом спеціального розгляду виступили етнокультурні варіації еротичного коду, семантика сексуальної поведінки, норми статевої моралі. Спираючись на українознавчі розвідки, автор пропонує еротичне тлумачення багатьох фольклорних символів та міфологем, реконструює старо- українські фалічні культи, піддає аналізові прояви “національного лібідо”.

Для науковців, студентів, всіх, хто цікавиться соціопсихологічними, народознавчими феноменами.

© М.М. Махній, текст, редагування і дизайн, 2011

© Чернігівський національний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка

Зміст ·Микола Махній · Незвичайна антропологія · Науково-популярний курс ·


Передмова · 4
Частина перша · Соціопсихологічна · 5
· Антропологічна фізіогноміка · 5

чому українці здавна голять бороду, а євреї практикують обрізання?

· Постмодерністська антропологія тілесності · 25



як відбувається десублімація плоті та хто насправді зацікавлений

у нарцистичному культі тіла?

· Етноцентричні стереотипи · 37



чому француз їсть равликів, а українця називають “хохлацькою галушкою”?

· Етнічна ідентичність · 51



як турченя може стати німцем, а маленький українець дорослим росіянином?

· Невербаліка і міжкультурна комунікація · 65



чим японська посмішка відрізняється від американської, як доторкнутися до представника “неконтактної” культури та який поцілунок насправді називають “французьким”?

· Коди української ментальністі · 91



чому соцієтальна психіка українців знаходить вихід не в катарсисі, а в каталепсії?
Частина друга · Етносексологічна · 104
· Статевий символізм · 104

чому геніталії приховані від публічного огляду, як формуються уявлення про чоловіче і жіноче та чи можлива технічно “чоловіча вагітність”?

· Ерогенні зони фольклору · 121



чому традиційна еротична культура українців була сороміцькою

та звідки лелека приносив діточок?

· Антропологія українського прутня · 131



чому скіфи втрачали потенцію, як старогрецький фалос перетворився на дулю,

і коли козак “доростав” до шароварів?
· Метаморфози національного лібідо · 142

чим лікувалися античні кентаври, навіщо українські русалки лоскотали парубків та куди посилають російськими “артиклями”?

· Антропологія інтиму · 163



в яких країнах живуть сексуально вдоволені люди та де дозволені шлюби

між родичами?
· Етногеографія альтернативного кохання · 172

що змушує неосексуалів “ховатися у комірчину”

або влаштовувати гей-паради?

Передмова






Слово “антропологія” стало останнім часом дуже популярним як на теоретичному, так і на побутовому рівні. Найчастіше його використовують для опису яких-небудь своєрідних, або цікавих аспектів людського буття.

Антропологія, як галузь досліджень про людську істоту і людство, виросла, головним чином, з природної історії на початковому етапі, і з тих пір знаходиться в залежності від археології, палеонтології, біології, психології, гуманітарних і суспільствознавчих наук.

Антропологія починала свій розвиток із наукових пошуків у сфері розвитку суспільств, які називалися "дикими" або "примітивними". Але зараз такий же інтерес починають виявляти інші дисципліни – демографія, соціальна психологія, політична наука і право. Відмічається такий парадокс: антропологія розвивається у той час, коли ці суспільства мають тенденцію до зникнення або, принаймні, до втрати своїх характерних ознак. Таким чином, антропологія не пов’язана винятково з кам’яною сокирою, тотемізмом і полігамією. Антропологія переконливо довела це останнім часом, коли звернулась до вивчення так званих цивілізованих суспільств.

Завдяки звертанню до сучасної повсякденності антропологія з абстрактно-теоретичної дисципліни перетворилася на початку ХХІ століття в дієвий аналіз, здатний до розуміння і пояснення соціальної реальності. Антропо-логічний підхід виявився придатним для антропологічної експертизи суспільства і терапії індивідуальних людських проблем.

Дослідження повсякденного життя людей є характерним для сучасної гуманітарної науки. Історики, соціологи, філософи, антропологи, мовознавці істотно змінюють класичну парадигму вивчення культури на основі реконструкції її ідеальних змістів і значень. Іноді це розуміється як антиметафізичний поворот, як протест проти логоцентризму. Але насправді мова йде не стільки про внесення елементів “ірраціонального”, “психологічного”, “повсякденного”, скільки про пошук нових структур порядку, що формуються на рівні повсякденності.

Сучасна зарубіжна й вітчизняна антропологія ставить собі завдання глобального пізнання людини, охоплюючи його в усій географічній та історичній розпростореності, прагнучи до знань, які можна було б застосувати до всієї сукупності етапів розвитку людини від гомінідів до сучасних рас. Антропологи схильні до узагальнень, позитивних чи негативних, але прийнятних для всіх людських суспільств, починаючи із великого сучасного міста до мелане-зійського племені.

Сучасна антропологія, звертаючись до мови символів, знакових систем, враховуючи взаємозв’язки і взаємообумовленість елементів соціокультурного життя етносів, отримує потужний інструментарій для подальших досліджень.

Мета пропонованого екстраординарного курсу антропологіі полягала у висвітленні розмаїтості соціально-антропологічних реалій минулого і сучасності з урахуванням теперішніх тенденцій освіти до полікультурності, де пріоритетом є розвиток взаєморозуміння, взаємоповаги та позитивного ставлення до культурного різноманіття в суспільстві. “Незвичайність” авторського бачення антропології розкриває структурна композиція книги, яка складається з двох частин – соціопсихологічної та етносексологічної.

Спробуймо піднестися у пізнанні себе, інших та інакших!

Микола Махній

mykola.makhnii@gmail.com


· Частина І · Соціопсихологічна

Антропологічна фізіогноміка:

чому українці здавна голять бороду, а євреї

практикують обрізання?

· Асоціативні портрети українців і росіян · Як формується етнічний образ зовнішності? · Антропологічні стереотипи та “фізіогномічні” ключі · Походження антропотомічної символіки і тілесних ритуалів · Етнокультурна специфіка соматичних модифікацій · Зачіски, бороди і вуса: кроскультурні відмінності · Татуювання і скарифікація · Пірсинг: від етнічної символіки до сучасної моди · Обрізання: ритуал ініціації чи культурний символ? ·

Людина безперервно змінюється, людство ж залишається тим самим.

Габріель Лауб



Так виглядає перше послання землян своїм космічним сусідам. Інформаційна пластинка, встановлена на безпілотному космічному апараті НАСА “Піонер-10”.1972

Людина народжується у світ як особливий, відмінний від усіх інших за багатьма тілесними ознаками індивід. Зазначивши своєрідну “екземплярність” індивіда, соціальні науки, зазвичай відходили далі, вважаючи, що розмірковувати про кров, про торс, про бороду суб’єкта не тільки не зовсім порядно, але й абсолютно ні до чого.

Проте останнім часом різні аспекти тілесного буття людини стають не лише предметом природознавчого аналізу, але й філософських, соціологічних, етнографічних та соціально-психологічних досліджень.

Безперечною особливістю сприймання людиною світу є знання того, що людство існує у формі етносів чи народів. Представники однієї раси виразно усвідомлюють свою фізичну відмінність від іншої. Існує чимало візуальних відмінностей не тільки між європейцями, азіатами, африканцями, корінними американцями, мешканцями Океанії, але й поміж спорідненими антропологічними типами.

Порівняння як індивідів, так і народів проводиться головним чином за ступенем вираження в них тих чи інших рис або ознак. Але щоб порівняння було об’єктивним, треба постійно враховувати відносність будь-яких етнопсихологічних характеристик. У людській свідомості змішуються біологічні причини різноманітності етносів з тими, які мають культурне походження. Форма губ, розріз очей, посмішка, лінія брів, які виникають як біологічні риси, поєднуються з тим, що з’являється на обличчі в результаті несвідомого наслідування оточуючим людям.

В етнічній антропології розроблена система об’єктивного визначення антропологічних типів людей. Вони визначаються за допомогою певних фізичних ознак: форми волосся, ступеня розвитку третинного волосяного покриву (вуса, борода), пігментації шкіри та волосся, пропорцій тіла, ваги, зросту, форми носа, довжини та ширини черепа, форми обличчя, а також даних про гени, групи крові, форми зубів, узорів на пальцях та ін.

Асоціативні портрети українців і росіян

Першу наукову спробу опису українського антропологічного типу здійснив на початку ХХ ст. видатний український антрополог Хведір Вовк (1847-1918). Він зазначав, що українці темноволосі, темноокі, вище за середній зріст чи високого зросту, брахіцефальні, порівняно високоголові, вузьколиці, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та довшими нижніми кінцівками. Подальші дослідження вдосконалили цей портрет, додавши до нього чимало нових фарб.

Сучасні соціальні установки щодо соматологічних характеристик українців, відображення їх у суспільній свідомості народу намагався з’ясувати В. М. Бебик . Група вчених під його керівництвом здійснила опитування 5 тисяч киян з урахуванням таких соціально-демографічних параметрів як стать, вік, національність, освіта, соцільно-професійний статус.

Одержані результати дали можливість скласти “колективний портрет” сучасного українця. В уявленні більшості респондентів чоловіки-українці є середніми на зріст (75,4% опитаних), мають темне волосся (58,6%), карі очі (55,9%) і середню комплекцію (69,9%). Кожен п’ятий опитаний зазначив, що українці високі на зріст (20,7%) і лише 0,2% респондентів наділили їх низькорослістю.

Найбільше розбіжностей щодо кольору очей. Сіроокими визнали українців 17,8%, блакитноокими – 15,7%, а зеленоокими – 4,4% респондентів.

Схожа ситуація і з кольором волосся чоловіків: каштанове – 23,0%, русяве – 12,6%. Цікаво, що неукраїнці (60,4% респондентів-росіян і 75% євреїв) більшою мірою, ніж українці (56,9%) вважають останніх чорнявими.

Приблизно такі ж пропорції були зафіксовані й щодо жінок. Типовою українкою в стереотипному уявленні стала жінка середнього зросту (84,5%), брюнетка (52,6%) з карими очима (56,9%) і середньою статурою (55,1%). Разом з тим 28,6% опитаних схилялися до каштанового волосся, а 11,8% – русявого. Певна річ, знаючи неабиякі здібності жінок змінювати колір свого волосся, переоцінювати ці ознаки в жіночому фенотипі українського народу, очевидно, не варто. Типовим кольором райдужної оболонки ока 16,8% респондентів назвали голубий, 13,9% – сірий, а 5,4% – зелений.

Аналіз отриманих у цьому дослідженні показників дає можливість більш чітко з’ясувати певні статеві і національні відмінності в установках і стереотипах буденної свідомості населення. Так, респонденти-жінки, оцінюючи фенотип українок, більшою мірою визнали останніх повними (34,3%), ніж респонденти-чоловіки (32,4%). Розбіжності за даним параметром порівняння у представників різних національностей такі: росіяни, котрі мешкають у Києві, вважають українських чоловіків більшою мірою повними (17,7%), ніж худими (0,4%); 31,25% євреїв-киян гадають, що українці – худі і стільки ж визнають їх повними. Характерно, що самі чоловіки-українці більшою мірою оцінюють себе худими (12,7%), ніж повними (9,6%). Розподіл опитаних за національністю на питання про ступінь повноти типової української жінки наступний: 29,0% українців, 44,8% росіян, 62,5% євреїв переконані, що вона вище середньої повноти.

Відомо, що сприймаючи інших людей і відтворюючи потім їх образ зовнішності, досліджувані виділяють перш за все зріст, колір очей і волосся, міміку, ніс, особливості тілобудови. Ці елементи є найбільш розпізнавально-значущими, вони виконують роль опорних ознак, з якими пов’язується подальший опис об’єкта сприймання. При створенні "словесних портретів" люди використовують численні мовні характеристики соматизмів (назв частин людського тіла), які мають своєрідне етнічне забарвлення.

Наявність національно-специфічних рис у сприйманні і описі зовнішності людини підтверджують результати психолінгвістичного дослідження Д. І. Терехової, спрямованого на вивчення універсального й специфічного в семантичних асоціаціях етнофорів українців і росіян у сприйнятті соматизмів.

Результати проведених нею асоціативних експериментів показали близькість асоціативних полів досліджуваної лексики в українській і російській мовах, а також їх відмінності. Виявлення найчастотніших асоціатів в описі обличчя людини дозволило скласти узагальнені портрети українця й росіянина. Так, обличчя в сприйнятті українця: гарне кругле обличчя, високий лоб, чорні брови, великі карі або голубі очі, довгі чорні вії, біла або смуглява шкіра, червоні щоки, прямий ніс, червоні повні губи, білі рівні зуби, гостре підборіддя, густе чорне або русяве волосся; обличчя в сприйнятті росіянина: красивое круглое или овальное лицо, высокий лоб, чёрные тонкие брови, большие голубые или карие глаза, длинные чёрные ресницы, нежная белая кожа, румяные щёки, прямой или курносый нос, полные или тонкие алые губы, белые ровные зубы, острый подбородок, русые или чёрные волосы.

При порівнянні асоціативних портретів слід відзначити що, по-перше, вони багато в чому схожі, по-друге, обидва більшою мірою зорієнтовані на ідеалізований образ людини.

Реципієнти обох груп начебто виявили одностайність, коли назвали найчастотнішим означенням до стимулу брови – чорні/чёрные. Але при зіставленні частот цих асоціатів (184 –


в українській і 131 – у російській) помічаємо кількісну різницю, яка знаходить своє вираження в якісних відмінностях етнічних еталонів.

Як свідчить порівняння стереотипних реакцій, реципієнти двох груп віддають перевагу певному кольору очей: очі – карі (93), чорні (22); голубі (56), блакитні (25) / глаза – голубые (71), карие (59), або кольору волосся: волосся – чорне (68), русяве (52) / волосы – русые (49), светлые (33), чёрные (41). Саме ця незначна відмінність вказує на вияв у стереотипах національної специфіки.

Для українців більшою мірою, ніж для росіян, характерні емоційно-оцінні означення соматизмів, наприклад: шкіра – гладенька, брови – вузенькі, губи – пухкенькі, пальці – маленькі, худенькі, вузенькі.

Як засвідчують експериментальні дані, специфічні національні риси виявляються в низькочастотних асоціаціях, що перебувають на периферії асоціативних полів. Серед них можна назвати вуса – козацькі, плечи – богатырские, брови – соболиные, які пов’язані з фольклором та історією народу.

Стереотипність і високочастотність певних асоціацій на стимульні слова-соматизми пояснюється тим, що при сприйнятті наша свідомість виділяє і фіксує найяскравіші ознаки в зовнішності людини. Люди, характеризуючи особу, роблять вибір не з нескінченної більшості її нормативних властивостей, а з малої кількості ознак; при цьому вибирають найвідміннішу, те, чим людину означила природа.

Інший асоціативний експеримент, де реципієнтам було запропоновано складання чоловічого і жіночого словесного портретів, підтвердив традиційні уявлення про ідеальні образи краси різних статей. Так, у чоловіків відзначався високий зріст, міцна будова тіла, струнка постать. Жіночі образи характеризувалися реципієнтами обох груп як "красиві, стрункі, високі, ніжні, тендітні". Як зазначає дослідниця, охарактеризовані вони колоритніше й емоційніше, ніж чоловічі і за своєю суттю близькі до національних фольклорних образів.

Особливо яскраво етнічна специфіка виявилась в реакціях-порівняннях, наприклад: очі – як зірочки, зорі, озера, терен, ягідки тернові, ніч, волошки, волошки в житі, криниці, ґудзики, намистинки / глаза – как озёра (глубокие, голубые, большие, тёмные), море, небо, звёзды, огонь; (испуганные, нежные, покорные, огромные), как у лани, серны, оленя.

Асоціації емпіричної повсякденної свідомості передають складний світ історичного відбиття людських сприйняттів і уявлень крізь досвід матеріального і духовного життя народу, оцінні уявлення пов’язуються із соціальними еталонами і стереотипами, які впливають на сприйняття світу даним етносом.

Як формується етнічний

образ зовнішності?

Обумовлені природою особливості зовнішності, які дозволяють відрізняти представників однієї етнічної спільноти від іншої і разом з тим дають можливість особам одного етносу ідентифікувати себе як представників однієї національно-історичної спільноти, складають психологічний образ “свого”. Цей образ як спосіб орієнтації серед людей різних національностей є структурним компонентом свідомості члена кожної національно-історичної спільноти. Психологічна настанова на позитивне сприймання “свого” призводить до того, що цей образ характеризується позитивною емоційною забарвленістю.

Процес формування етнічного образу зовнішності – складової і суттєвої частини образу людини – обумовлений соціально-історичними особливостями розвитку етносу, рівнем розвитку мислення, характерного для нього у той чи інший історичний період. Так, на думку дослідників середньовічна людина ще не розрізняє розманіття національних фізіономій своїх сусідів, вони зливаються для неї в один ворожий оскал. Для жителя домонгольської Русі, наприклад, образ чужинця, і літературний, і побутовий характеризувався перш за все надлишком тілесності, анормальністю плоті як знаку ворожості. А от ідеалізований, прикрашений образ “свого” втілює лише найпозитивніше.

Вихідні риси прототипових етнічних еталонів зовнішності наочно виявляються під час аналізу текстів літописів, легенд, казок, народних пісень і фразеології. В. М. Богуславський, проаналізувавши значний обсяг подібних текстів, виокремив такі визначальні еталонні ознаки, як богатирську будову, високий зріст, широкі плечі, значний об’єм тіла, його огрядність і міцність, велику фізичну силу. Збіжність багатьох ознак зовнішності у літописних описах і фольклорі дослідник пояснює “монументально-епічним стилем” зображення людини, який побутував у літературі аж до XVII ст. Процес зближення літератури з реальністю в рамках художньої прози поступово привносив нові риси до опису зовнішності людини. Образ зовнішності починає деталізуватися, проте ця деталізація до кінця ХІХ ст. співвідноситься з соціальним статусом людини, хоча при цьому починає враховуватися різноманітність і складність соціальних зв’язків та онтогенетична множинність типів привабливої зовнішності.

Загальний напрям розвитку прози з точки зору опису зовнішності людини, як зазначає В. М. Богуславський, вимальовується як складний процес соціальної типізації, узагальнення соціальної реальності у типізованих етнічних образах зовнішності, збільшення кількості наявних у літературі типів, поглиблення й деталізації соціально-типізованих образів за рахунок оціночних якостей і ознак, які раніше не входили в етнічний образ зовнішності. Традиційно усталені і закріплені у свідомості культурної спільності етнічні образи зовнішності поступово трансформуються, все більш і більш наближаючись до реальності, відображуючи її різноманітність, складність і неповторність індивідуального буття, окремої людини як особистості.

Етнічний образ зовнішності як феномен народної культури відіграє важливу роль у процесі спілкування. Цей феномен – складне концептуальне явище, що формується за зовнішніми (тими, що сприймаємо зором), фізичними та інтелектуальними ознаками, до яких долучається певний знаковий зміст.

Етнічний образ зовнішності – сукупність уявлень і асоціацій, що склалися історично і тому є достатньо стійкими. Вони відображають пізнавальний, соціальний і культурний досвід народу, включають також емоційний, прагматичний та естетичний аспекти його сприймання й оцінки.

Національно-культурна специфіка фразеологізмів, до яких психолінгвісти зараховують пласт стійких народних порівнянь, залишається актуальним питанням сучасного мовознавства. Дослідники вважають, що треба розрізняти національну і культурну специфіку стійких мовних одиниць.

Національна специфіка виявляється під час зіставлення різних мов. Вона зумовлена двома чинниками – об'єктивним та суб'єктивним. Об'єктивний полягає в природній і культурній реальності, що властива одному народу і якої нема в житті іншого. Суб'єктивний чинник полягає в довільному виборі, коли слова, що відображають одну й ту ж реальність, по-різному подані у фразеології різних мов. Культурну специфіку фразеологічних одиниць визначають її співвідношенням з елементами матеріальної чи духовної культури суспільства, його історії, вірувань, звичаїв, природно-географічного положення, в якому живе народ.

Стійкі народні порівняння як мовне вираження світогляду українського народу – цікавий матеріал для лінгвокраїнознавчих досліджень.

Голова. У порівняннях особливу увагу звертають на голову – її форму, зазвичай, вона кругла та велика. Голова асоціюється із предметами побуту: голова як виварка (макітра), головатий як чіп. Головату людину також порівнюють із совою та гарбузом: головатий як сова, голова як гарбуз.

Обличчя. Обличчя, як і голова, також є круглим. Людина “повновида”, "пиката", "круглолиця – виглядає як місяць уповні, пика як чавун (полумисок), круглий як яблочко. Обличчя має певний колір, який часто залежить від фізичного чи емоційного стану людини. Здорова людина, яка має білу, незасмаглу шкіру обличчя – білий як сметана (молоко, молоком улита), біленька як нитка (кров з молоком); чорнява або засмагла – іронічно – білий як арап (орап), чорний як циган; руда, веснянкувата – рябий як гороб'яче яйце. Людина, яка хворіє, має жовту шкіру – жовтий як віск (вощина), жовтенький як вощок, як у комині завуджений, дуже бліду – білий як полотно (папір, глина, крейда, коліно), блідий як стіна, побілів як хустка, як на дощі вимоклий. Худий, зблідлий від напливу емоцій – білий як смерть, виглядає як смерть (труп), поблід як труп, побілів як Пилат. Почервонілий, засоромлений – як огонь зайнявся, спалахнув як вогонь, побілів як вільхова довбня.

Дуже гарне, вродливе обличчя порівнювали із росою та водою – як із роси й води. Про людину з запухлим обличчям і хрипким голосом говорили: як під забором виспався, опух як бабак.



Брови і вуса. Брови і вуса найчастіше стають об'єктом порівняння уже сивими, порівнюються вони із молоком, голубом, снігом, інієм: сивий як молоко (голуб), білий як сніг (іній).

Очі. Про лупату людину говорять: вирячкуватий як жаба. Звертають увагу на погляд. Тупий, здивований – вип'яв очі неначе баньки, вилупив (витріщив) очі як жаба (баран на нові ворота, сова, індик, цибулі, чорт на фігуру, коза на різника); пронизливий – гляне мов окропом обпікає; сердитий – глянув мов жару сипнув; грізний – подивився як би батька убив; підозрілий – глипа як аллах на п'яницю; злодійкуватий – водить очима наче злодій по ярмарку; безпорадний, розгублений – водить очима як блудна вівця; переляканий – дивиться як босий на гадюку, про людину, яка має переляканий вигляд – виглядає як заєць у ступі (верші), виглядає як сам не свій.

Ніс. Ніс у порівняннях є круглим, великим: ніс як бульба (сокира, як за сім гривень сокира); гачкуватим – ніс як кочерга; опуклим – ніс як кушка. Характеристика носа є іронічною, над його формою і розміром найбільше насміхається народ.

Рот. Про широкороту людину говорили: писок як відси до Львова, а про губату – губи як вареники.

Зуби. Стійкі народні порівняння характеризують зуби як здорові, великі, гострі, білі: зуби як у коня (теслиці), зуби здорові як часник. Білизна зубів у народних порівняннях відображена зіставленням із овочами, молоком: зуби білі як ріпа (молоко).

Борода. Про бороду кажуть: борода як у владики, а сумління як у шибеника.

Волосся. Світле, сиве волосся описують, використовуючи порівняння: білий як сніг (лунь, іній, сметана, пух), побілів як молоко (як трава на морозі), сивий як циганський король (як молоко, голуб); чорне – чорний як галка (крук, циган). З іронією про руду дівчину говорили: чорнобрива як риже теля. Колір волосся людей зіставляли із забарвленням пташиного пір'я, шерсті тварин, явищами природи, продуктами харчування.

Хвилясте волосся людини порівнюють із зовнішнім виглядом барана: кучерявий як баран. Влучно висловлюються про негарну зачіску: у голові як чорт копійку шукав, як у дурного на хаті, волосся на голові як на чорту хата, розпатлана як овечка. Зовсім лиса людина асоціюється із макогоном, бубоном, коліном: лисий як макогін (бубон, коліно), облисів як макогін, голова як пляшка.



Шия. У народі про худошию, тонкошию людину говорили: шия як на мотузочці.

Руки. Дуже худі руки порівнюють із лопаточками для розмішування тіста – руки як кописточки.

Ноги. Довгі, худі, криві, товсті ноги у народі висміювали. Наприклад, про довгоногу людину говорили: довгоногий як журавель. Ноги зустрічаються великі: ноги як у поліського (курячого) злодія, нога як під дурним старцем (під тамбовським старцем); криві ноги порівнювали із гринджолами – як гринджоли; худі – як патички; товсті, опухлі – як кадовбята. Кульгаву людину порівнювали із нечистою силою – кривий як дідько.

Серед ознак, які засвідчує “Словник стійких народних порівнянь”, можна виокремити такі опозиції:



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка