Михайла стельмаха



Скачати 155.92 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір155.92 Kb.
УДК 811.161.2.’371

Українська мова і література

Колоїз Жанна Василівна, доктор філологічних наук, професор, завкафедри української мови КПІ ДВНЗ «Криворізький національний університет»
ПАРЕМІОЛОГІЧНИЙ ПРОСТІР ТВОРЧОГО ДОРОБКУ

МИХАЙЛА СТЕЛЬМАХА
Постановка проблеми. Соціальна психологія етносу, його національний характер, спрямованість практичної діяльності досить яскраво представлені в царині пареміології, одиниці якої протягом останнього часу викликають неабияке зацікавлення науковців. Посилену увагу до пареміологічних проблем пояснюють насамперед пошуками нових підходів до вивчення паремій як репрезентантів національного самоусвідомлення і самовираження, що дає змогу виявити специфічні риси менталітету української нації, зумовлені особливостями світосприйняття, системою моральних вимог, норм, цінностей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науковий інтерес до проблем пареміології зростає наприкінці ХХ – початку ХХІ століття як у зарубіжному, так і вітчизняному мовознавстві (В. Жуков, Є. Іванов,
В. Калашник, М. Котова, Т. Манякіна, В. Мокієнко, Г. Пермяков,
Т. Радзієвська, В. Ужченко, Н. Шарманова та ін.). Особливий акцент зроблено на питаннях семіотичної, власне семантичної й прагматичної природи відповідних одиниць. Суто лінгвальний спектр пареміології відображає проблематику комунікації мовних одиниць синтаксичної будови.

Паремії витлумачують здебільшого як одиниці, представлені предикативними структурами на позначення узагальнених комунікативних ситуацій, які співвідносяться з прецедентними феноменами, що спираються на фонові знання комунікантів, визначають стратегію моральної поведінки кожної людини й соціуму загалом.

Визначення диференційних ознак паремій, їхнього структурно-семантичного моделювання і функціональних особливостей дає змогу розв’язати один із аспектів наукової дилеми щодо функціонування узуальної та індивідуально-авторської пареміології. Джерельною базою для досліджень таких одиниць доволі часто слугують художні твори видатних митців, які зробили вагомий внесок не лише в мовотворчий процес, але й у розбудову мовної системи.

Можна з упевненістю констатувати: до когорти тих, хто стояв біля джерел утвердження та розбудови української мови, належить і
Михайло Стельмах. Історичний і культурний феномен письменника полягає в тому, що його твори – це художня система, у якій власне світосприймання збігається з колективним самовираженням українців. Він «зміг поєднати у своїй мовотворчості глибокий зміст, правдивість образів, різноманітність художніх засобів і прийомів їх залучення в мовну тканину твору з умінням дібрати з загальнонародної мови ті необхідні елементи, які сприяють відтворенню численних як смислових, так і експресивних та оцінних відтінків значення слова» [1, с. 2]. Творча спадщина Михайла Стельмаха (різні аспекти його ідіостилю) ось уже впродовж багатьох років знаходяться в полі зору різних науковців (Л. Авксентьєв, А. Бевзенко, Л. Козловська,
М. Миронюк, Н. Сидяченко, Т. Ткаченко та ін.). І це цілком закономірно з огляду на те, що кожен народ, який має свою літературну мову, повинен знати як основні етапи її розвитку, так і роль у ньому того чи того діяча.

Мета нашої наукової праці полягає в тому, аби дослідити національно-культурну специфіку пареміологічних одиниць, засвідчених творчому доробку письменника, виявити їхню здатність вербалізувати культурно детерміновані поняття.

Виклад основного матеріалу. У творчій спадщині М. Стельмаха органічно поєдналися загальномовні та індивідуальні риси, що демонструє глибоке знання національної мови, уміння організувати її у струнку систему авторської розповіді: –А ви чого, товаришу агроном, на мовчаники перейшли, а слово на прив’язь припнули? Чом не куєте, не мелете? У нас не полюбляють крепко сурйозних, у нас гостi повиннi орудувати язиком, щоб i якась кумерцiя, i якась полiтика була («Чотири броди»); – Не варто з ним возитися. Розстріляти! – сказав Тур. – Ні, комісаре, що заготував, хай те й споживає. Катюзі по заслузі! («Велика рідня»); – Познайомтесь, Василю Iвановичу, – моя вiрна, благовiрна i предана половина. – Чи не тю на тебе! – знiяковiла, засоромилась благовiрна половина. – Вже моєму на головi пошиття сивiє, а в головi хрущi хурчать («Щедрий вечір»); – Це ж ви правду кажете. Так і я на свої стягався. І от, скажемо, пошесть – пропали ваші коні. Що тоді робити? – І не кажи такого. Не кажи. Тоді спускайтесь, куме, на дно і не тратьте сили («Велика рідня»); – За самі твої литочки не один буде пектися в пеклі. – А ви їх крізь халяви бачите?.. – Та бачу, усе привабливе ще манить мене. – Тож недарма кажуть: у старій печі дідько палить («Дума про тебе»).

Впадає в око те, що в межах відповідних комунікативних ситуацій письменник вміло оперує пареміологічними одиницями, так званими народними висловленнями повчального змісту (буквального чи алегоричного плану), які формулюють певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду [2, с. 25]. Наприклад, не куєте, не мелете − «говориться про когось, хто ніяким чином не реагує на те, що відбувається, мовчить»; катюзі по заслузі – «хтось розплачується за свої вчинки справедливо, одержує покарання відповідно до злочину» і т. ін. Такі усталені словесні комплекси «транслюють» українську культуру, вербалізують культурно детерміновані уявлення про навколишній світ.

Їхнє народнорозмовне, фольклорне походження досить часто підтверджується спеціальними словами чи конструкціями на зразок кажуть, як люди кажуть, недарма люди кажуть і т. ін. Іноді автор, вдаючись до маніфестації першовитоків, початків витворення, послуговується словами притча, приказка, прислів’я і т. ін.: Особливо допалися до солі, що за німців стала дорогим і гостродефіцитним товаром. За кілограм поганенької брудної кам’янки треба було принести три кілограми ягід або півкілограма сухого звіробою чи півкілограма масла. Недарма тоді й прислів’я пішло: зажили за німців долі – нагаї та борщ без солі («Велика рідня»); – Мене дивує абсолютна легковажність Богдана Васильовича, який поміщицького письменника назвав народним. Але я не хочу бути суворим суддею, знову ж таки згадуючи прислів’я: хто не був молодим?(«Дума про тебе»); – Так роздав, хлопче, хлiб? – перейшов на «ти» Мусульбас. – Роздав, – щось крижиною тенькнуло всерединi, вiн зiбрав на перенiссi упертi зморшки i зовсiм недоречно згадав улюблену приказку Богдана Хмельницького: «Що буде, то буде, а буде як Бог дасть» («Чотири броди») тощо.

Однією з рис, що відрізняє пареміологічні одиниці від власне фразеологічних, особливо від ідіом, як відомо, є їх синтаксична завершеність. Вони відзначаються семантичною неоднорідністю: одні з них зберігають пряме номінативне значення, що випливає із суми значень складових компонентів, в інших – розвивається ще й другий семантичний план – узагальнено-метафоричне, переносне значення, яке безпосередньо не формується значенням складників, тобто різні паремії по-різному маніфестують національну культуру, національний світогляд, національні пріоритети. Аналіз пареміологічних одиниць під таким кутом дає наочне уявлення про культурно-національне світобачення, про формування та становлення типового для українців, як і для слов’ян загалом, образного осмислення навколишнього світу: Магазаник криво усміхнувся до міліціонера. – Вона кому хочеш баки заб’є, бо як задзвонить язиком на Різдво, то до Великодня не спинити («Чотири броди»); Сергій Радонезький ще немовлям відмовився в пісні дні смоктати материне молоко, а ти, чадо недостойне, і в пісні, і в скоромні дні хочеш тягнути й тринькати батькові гроші. Пам’ятай: хто не дорожить копійкою, сам гроша не варт («Чотири броди»). За допомогою пареміологічних одиниць та чи та культурна інформація передається від адресата до адресанта, причому в доволі об’ємному вигляді, а відтак, економлячи мовні засоби, письменник водночас передає максимум змісту, добираються до глибин народного духу (наприклад, 1. Як задзвонить язиком на Різдво, то до Великодня не спинити «невпинно поширювати плітки, вигадувати таке, чого насправді немає, не задумуватися про те, чи відповідає сказане дійсності; говорять здебільшого зі зневагою, демонструючи, що пустослів’ю не надають ніякого значення»; пор.: рос. Язык без костей, <что хочет, то и лопочет>; 2. Хто не дорожить копiйкою, сам гроша не варт «використовують як пораду бути економним, не витрачати нерозважливо грошей»; пор.: рос. Копейка рубль бережет; Кто не бережет копейки, сам рубля не стоит; Без копейки рубль не рубль; Кто не бережет денежки, тот сам не стоит рубля. Співвіднесеність з відповідним культурним кодом складає зміст культурно-національної конотації. Саме завдяки культурно-національним конотаціям відповідну (культурно значущу) маркованість отримують не лише пареміологічні одиниці, але й ситуації, у яких вони використовується.



Цілком закономірно, що пареміологічні одиниці, засвідчені в романі Михайла Стельмаха, оформлені здебільшого у вигляді порад, настанов, рекомендацій, підказаних досвідом, певною життєвою ситуацією: Буде правда – прийде i вiра; Вези вiзок, а ми послухаєм; Воду скiльки не вари – водою буде; Думати нiколи не пiзно; Землю не пiдманиш, а людину можна; Не ти носиш корiння, а корiння тебе; Обережно iди поземлi, бо завалишся; Старого вовка за хвiст не впiймаєш; Усе минеться, а правда залишиться; Материнства не бояться – ждуть; Не жируй на чужому горi – зi своїм зустрiнешся; Не шукай вроду, а шукай породу; Увiйшов ти в лiта, увiходь i в розум; У чужi криницi легше заглядати, анiж свою викопати; Як нe вишло тепер, вийде в четвер тощо. Функціональна значущість прагматичних рекомендацій, засвідчених у проілюстрованих пареміях, полягає у формуванні стереотипів, необхідних для збереження інтересів усієї національної спільноти. У глибинних зв’язках стійких словесних комплексів закодовані повідомлення про психологічні стереотипи українського народу, спосіб його життя на різних етапах розвитку і т. ін. (наприклад, Як нe вишло тепер, вийде в четвер «говорять з надією на те, що задумане рано чи пізно має здійснитися; хто-небудь обов’язково сподівається досягти мети»; Старого вовка за хвiст не впiймаєш – «досвідчену, бувалу людину не перехитриш, не обдуриш» (пор.: рос. Старого (стреляного) воробья на мякине не проведешь (не обманешь); Воду скiльки не вари водою буде «пусті, марні справи не матимуть жодних позитивних результатів» (пор.: рос. Воду <в ступе> толочь – вода и будет ).

Пареміологічні одиниці забезпечують успішний результат комунікативного акту, репрезентують моральні закони, що їх заповідали наші предки як керівництво до дії, вербалізують елементи матеріальної і духовної культури. Будучи прагматично зумовленими, мають цілком прозоре моралізаторське спрямування: вони навчають, виховують, формують стереотипи в оцінці життєвої ситуації, транслюють ментальні принципи в оцінці дійсності й адаптують до умов соціуму: – Шевче-шкiродравче, скiльки за шкаповi просиш? – Усi грошi... – А за хромовi? – Половину. – То мiняємось, мiняйле? – Хто мiняє, той сорочки не має («Чотири броди»); – Я пропоную кваліфікувати урок і зухвалу відповідь учителя Романишина політичною близкорукістю і намаганням затушкувати класовий антагонізм. Це видно й неозброєним оком, а коли озброїти?... – Він зробив багатозначну паузу й переможно опустився на крісло. – Отак за онучу можна підняти бучу! – не витримав Володимир Сергійович («Дума про тебе»); Пан Варава привітно зустрів Левка, подав йому руку, а потім сильно вдарив по дужому плечі: – Ну, як, Левку, живеш? – Часом з квасом, порою з водою («Хліб і сіль»). Паремії ситуативні, не тільки вживаються в конкретній ситуації, але й самі цю ситуацію моделюють, виступають знаками й одночасно моделями різних типових ситуацій. Замість довгого розтлумачення ситуації такі усталені конструкції дають змогу описати її одним реченням.

Кращому їх запам’ятовуванню задля подальшого відтворення сприяє, зокрема, і так зване римування усталених конструкцій, смисл яких являє собою продукт взаємодії узагальненого значення, дискурсивного змісту «прирощення» і прагматичної установки, що відповідає функціональному призначенню конкретного паремійного зразка. До того ж у контекстах паремії не просто реалізують своє значення у прагматично зумовленому смислі, а виступають своєрідною когнітивною базою для побудови узагальнень, ґрунтованих на виражених у відповідних одиницях стереотипах.

Пареміологічні одиниці завжди спроектовані на суб’єкта, вони функціонують не стільки для того, аби передавати закодовану інформацію про об’єктивну дійсність, скільки для того, аби інтерпретувати, характеризувати, оцінювати її. У пареміях відбивається пізнавальний досвід людини. У такому разі художнє мовлення є механізмом, що сприяє кодуванню та трансляції національної культури. Саме текст відображає духовний світ людини. Саме текст, відображаючи духовний світ людини, безпосередньо пов’язаний з культурою, бо він пронизаний значною кількістю культурних кодів, зберігає в собі інформацію з історії, етнографії, національної психології, національної поведінки: Посутенiло, – глянув на небо. – I надворi, i в душi, – буркнув Данило. – Чи не рано – в душi? – засумнiвався Терентiй Iванович. – Ступач казав – не рано. – Так час iде не за годинником Ступача. А за вами знову струс. – Тi самi гостi в ту саму хату? («Чотири броди»); Прізвище в мене просте і сухе: Корж. Як нема хліба, то і корж стає хлібом. Аби й він був на столі («Чотири броди»); – Що трохи побили його – то дарма, – виходиться. І староста пильно, з насмішкою дивиться на Романа: – Що ж, за любов не судять («Хліб і сіль»); І хоч болить, та не дрібніє серце від цього: на болях його проростає і людяність, і незрадливість, і скарби душі. А що дісталося легко, легко й сходить. Як вода по камені («Дума про тебе»); – От маю міномета: гавкає і гавкає, – беззлобно говорить про жінку. – І засинаю, і прокидаюсь під її виття. Певне, у неї під язиком дідько росте. – Усі вони змайстровані на один копил. Ти бабі про образи, а вони про гарбузи («Велика рідня»). У них лінгвокультурна спільнота ідентифікує свою національну самосвідомість. У їхній внутрішній формі здебільшого наявні такі смисли, які маніфестують національний колорит. Значення цих паремій можна інтерпретувати з позицій ціннісних настанов, які притаманні ментальності української нації (наприклад, 1. Тi самi гостi в ту саму хату «невідступно наполягати на чому-небудь, настирливо повторювати те саме»; пор.: укр. Знову за рибу гроші і рос. Опять двадцать пять; 2. Як нема хліба, то і корж стає хлібом «за відсутністю кого-небудь, чого-небудь кращого, годиться й той (те), що є»; пор.: укр. На безриб’ї (на безвідді) і рак риба; У степу і хрущ м’ясо і рос. На безрыбье и рак рыба).

Згідно з когнітивними підходами, в основі семантики пареміологічної одиниці виділяється концептуальна структура, призначена для представлення стереотипної ситуації, так званий фрейм (сценарій). Сконденсованим у ньому знанням властива культурно-національна зумовленість. Нерідко абсолютно різні за своїм складом і навіть за синтаксичною структурою усталені конструкції мають один і той же або подібний смисл. Наприклад, уявлення про людську тупість, дурість, некмітливість і т. ін. вербалізуються в пареміях на зразок: Думати треба головою, а не копитом; Дурна баба, дурна i пiсня її; Дурня по смiху впiзнаєш; I дурiсть не завжди заборониш; І дурням треба жити на свiтi; Краще мати бiдну кишеню, анiж бiдну голову; На ярмарку знайдеш двох дурнів: один дорого просить, другий дешево дає; Пiднявся дурень у цiнi; Як нема в язицi розуму, то його в нижчеспиннi шукають тощо. Тяжіння до естетизму, яке виявляється передусім у ставленні до жіночої вроди, маніфестоване усталеними конструкціями, як-от: Є у свiтi свята краса, але є й грiшна спокуса; Гарне личко – серцю неспокiй; Грiх родився недалеко вiд краси; Красивим доля не поспiшає важити щастя; Красу навiть розум не здолає; Перед красою і люди плачуть тощо.

Пареміологічний простір Михайла Стельмаха, маніфестуючи етнопсихологічні особливості соціуму, репрезентує такі основні риси українського менталітету, як-от: працьовитість, волелюбність, життєлюбство, богобоязливість, незламність, одухотвореність, благородство, ліризм, сентиментальність, чутливість, поблажливість, уміння любити, прощати, розуміти прекрасне і т. ін.

Завдяки своїй лінгвоментальній природі паремії максимально увиразнюють соціокультурне значення, їхні формальні моделі-символи служать лінгвальними сигналами для соціокультурної семантики, демонструють ціннісно-смислові пріоритети етнокультури, маніфестують національну концептосферу.

У пареміологічному просторі М. Стельмаха базовим є концепт «буття», «трансльований» насамперед усталеною конструкцією філософського змісту – Усе має свій початок і свій кінець. Він є універсальним, оскільки одночасно виступає складовою когнітивного освоєння світу й репрезентантом національної ідентичності, розкривається за допомогою таких асоціативних образів, як-от: «життя» (Бiльше пiрнай у життя, бiльше й дiждешся вiд нього; Живе має жити; Живий має думати про живе; Життя – не шовкова травичка, на якiй нiг не наколеш; Мертвим – спокiй, а живим – життя; Чотирма бродами стiкають води життя, а назад не повертаються), «смерть» (Не клади руку на смерть, вона сама покладе на тебе руку; Ніхто не знає свого часу і гробовища), «літа» (Года, як вода: пройшли – й нема; Лiта нiколи не повертаються до людини, а людина завжди повертається до своїх літ; Лiта як вода, їм нема вороття), «час» (Час i камiння ломить; Час на плечi ж людинi скидає не пір’я, а важку ношу), «день» (Скiльки не старайся, а вчорашнiй день не повернеш і вчорашньої води не доженеш), «людина» (Вiтряк має чотири крила, а людина тiльки два, i то – не кожна; На кожну голову приходить своя хуртовина; Поки людина живе − повинна чекати чогось великого; Кожен має свiй покiс – один у руках, а другий у душi), «доля» (Доля не говорить людинi про свої дороги; З щастя i горя вродилася доля; Нiхто не знає, де його доля: попереду, позаду чи збоку; Не жартуй з недолею, коли маєш сяку-таку долю), «любов» (Кашлю і любові не втаїш; Любов – це той солодкий дар, з якого люди роблять гiркiсть; Любов спочатку любить, а роздивляється пізніш) і т. ін. Проілюстровані зразки виступають не лише актуалізаторами важливих емоційних тем, а й регуляторами поведінки соціуму, основним способом самовираження етносу, провідним індикатором культурного поступу.

Відштовхуючись від загальнолюдського уявлення про добро та зло, від загальнолюдської моралі, Михайло Стельмах уміло послуговується паремійним матеріалом, використовує його для ілюстрації позитивних / негативних характеристик своїх героїв. Оспівуючи, возвеличуючи чесність, щирість, справедливість трудового народу загалом, він однозначно засуджує гріховність, гордість, хвальковитість, упертість, дурість і т. ін. окремих його представників. На жаль, обмежений обсяг статті не дає змоги зупинитися на всіх аспектах розмаїтого пареміологічного простору, зокрема й на так званих індивідуально-авторських пареміях (афоризмах і модифікованих власне пареміях). Їхнє більш ґрунтовне дослідження – це тема окремої наукової розвідки.



Висновки і перспективи подальших пошуків. Отже, національна пареміологія, репрезентована у творчому доробку Михайла Стельмаха, є невичерпним джерелом для дослідження духовного потенціалу українського народу. У ній відтворено загальнолюдські й етнічні світоглядні канони, ідеали й ціннісні орієнтири. Декодування універсальних і національно-культурних смислів, маніфестованих пареміологічними одиницями, уведеними письменником у канву художнього тексту, дасть змогу отримати більш повну суспільно важливу інформації про реальний / ірреальний світ українського етносу. При осмисленні пареміологічного масиву, збереженого зокрема й у тому чи тому художньому тексті, розкривається підхід до мови як до загальнонаціональної скарбниці інтелектуальної, філософської, естетичної думки.

Література

  1. Ткаченко Т. В. Засоби стилізації розмовності в прозі Михайла Стельмаха : автореферат дис... канд. філол. наук : 10.02.01 − «Українська мова» / Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова /
    Тетяна Василівна Ткаченко. − К., 2006. − 19 с.

  2. Пермяков Г. Л. Основы структурной паремиологии / Г. Л. Пермяков. – М. : Наука, 1988. – 213 с.

  3. Стельмах М. П. Твори : у 7-и т.– К. : Дніпро, 1983. – Т. 1–6.


Колоїз Ж. В. Пареміологічний простір творчого доробку Михайла Стельмаха

Анотація. У статті досліджено семантичні особливості паремій, виявлено їх національно-культурну специфіку, акцентовано на їх здатності вербалізувати культурно детерміновані поняття.

Ключові слова: паремія, пареміологічна одиниця, семантичні особливості, національний характер.
Колоиз Ж. В. Паремиологическое пространсттво творческого наследия Михаила Стельмаха

Аннотация. В статье исследуются семантические особенности паремий, рассматривается их национально-культурная специфика, акцентируется на их способности вербализировать культурно детерминированные понятия.

Ключевые слова: паремия, паремиологическая единица, семантические особенности, национальный характер.
Koloiz Zh. V. Paremiology space in the works of Mychailo Stelmach

Summary. In the article semantic features of the proverbial units. Their national and cultural specific character is examined. Their ability to verbalize the cultural determined concepts is accented.

Key words: proverbial expression, proverbial unit, semantic features, national character.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка