Методичний центр комунальний заклад центр дитячо



Скачати 207.03 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір207.03 Kb.

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ АДМІНІСТРАЦІЇ КИЇВСЬКОГО РАЙОНУ

ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

МЕТОДИЧНИЙ ЦЕНТР

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЦЕНТР ДИТЯЧОЇ ТА ЮНАЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ №3

ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ»

«Роль акомпаніатора у хореографічному гуртку

та шляхи розвитку його педагогічної компетентності»

Харків 2012



Анотація

Розробка присвячена проблемі підвищення педагогічної компетентності акомпаніатора хореографічного колективу, його ролі в естетичному вихованні дітей.

Актуальність теми дослідження полягає у тому, що зростання рівня компетентності педагогів сприяє розвитку усіх значущих складових при формуванні творчої, гармонійно розвиненої особистості вихованця.

Мета даної методичної розробки – дослідити особливості роботи акомпаніаторів дитячих хореографічних колективів, використання ними різноманітних навчально-виховних засобів, технологій організації занять з метою удосконалення професійної майстерності та підвищення загальної педагогічної компетентності.

Розробка містить докладний матеріал про особливості професії акомпаніатора.

Методична розробка орієнтована на формування у педагога можливості реалізації компетентнісного підходу у своїй практичній діяльності.



Зміст

Вступ……………………………………………………………………........4

І. Професійні якості та компетентність акомпаніатора……………..…....6

ІІ. Діяльність піаніста,що працює з дітьми на заняттях хореографії.……7

ІІІ. Методи роботи з учнями для розвитку музичності.…………...……....9

ІV. Особистісно зорієнтоване виховання як засіб розвитку педагогічної

компетентнотсі та професійної майстерності педагога...........................12

V. Підбір музичного матеріалу до класичного танцю……….....………...14

VІ. Метро-ритмічні особливості музичного супроводу………………….16

Висновки…………………………………………………………..................20

Список літератури……………………………………………………...........21

Вступ

Компетентність – особистісна характеристика людини, яка повноцінно реалізує себе у житті, володіючи відповідними знаннями, вміннями, навичками, досвідом і культурою.

У широкому розумінні компетентний - це знаючий, обізнаний у певній галузі, у вузькому розумінні той, хто має право авторитетного судження як спеціаліст високого рівня у певному колі питань. Бути компетентним – означає уміти реалізувати знання, застосовувати досвід, волю та емоційний стан для вирішення проблем у конкретних обставинах. Компетентність не зводиться до знань і вмінь у кількісному відношенні. Але без знань та особистого досвіду діяльності набуття компетентностей неможливе. А. Орлова у теорії та практиці професійної діяльності педагога виділяє основні компоненти професійно-педагогічної компетентності: етичні установки педагога, систему психолого-педагогічних знань, систему знань у сфері свого предмета, загальну ерудицію, засоби розумових і практичних дій, професійно-особистісні якості. На думку В. Синенка варто розрізняти професійну підготовку фахівця та його професійну компетентність. Перше - це процес оволодіння потрібними знаннями та навичками, друге - результат цього процесу. В. Синенко трактує професійну компетентність педагога як інтегрування відповідного рівня його професійних знань, умінь, навичок, особистісних якостей, що виявляються у результаті діяльності.

Все це певною мірою відноситься і до професії акомпаніатора в хореографічному гуртку. Музично - художня діяльність, професійна компетентність – це завжди творчий процес, в якому обов’язково повинні розвиватися якості педагогічної та виконавської майстерності. Без професійних навичок та певних знань виконавської майстерності неможливо донести до дітей зміст музики, її характер, здійснити творчий відбір виразних засобів, інтонацій, які краще і повніше розкривають музичний твір. Ясна побудова фраз, яскраві динамічні контрасти допомагають дітям почути музику і відобразити її у танцювальних рухах. Музика і танець у своїй гармонійній єдності - чудовий засіб розвитку емоційної сфери дітей, основа їх естетичного виховання.

Від педагога – акомпаніатора залежить наскільки компетентно та професійно він зможе залучити дитину до світу прекрасного, допоможе розвинути його загальну музичність.

В цій розробці ми розглянемо компетентність педагога – акомпаніатора у хореографічному гуртку.



І. Професійні якості та компетентність акомпаніатора

Акомпаніатор - (від француз. аккоmpagher - супроводжувати) музикант, який грає партію супроводу. Це музикант, який у хореографічному колективі допомагає дітям розучувати танцювальні вправи під музичний супровід. Мелодію супроводжує ритм та гармонія, тому на акомпаніаторі лежить велика відповідальність. Він повинен донести художнє єднання всіх компонентів музичного твору.

Якими ж професійними якостями та знаннями повинен володіти піаніст, щоб стати компетентним акомпаніатором? Насамперед, він повинен майстерно володіти фортепіано як в технічному так і в музичному плані, мати гарний музичний слух, вміти охоплювати образну сутність та форму твору, швидко оволодівати музичним текстом, вміти гарно читати з листа. Не професійний піаніст ніколи не стане гарним акомпаніатором. Компетентність акомпаніатора у хореографічному колективі поєднує у собі творчі та педагогічні функції, які не можна відділити один від одного у навчальному процесі. Специфіка роботи вимагає від акомпаніатора мобільності, уміння, а у разі потреби, вчасно перемкнутися на роботу з вихованцями. Акомпаніатор повинен мати особливу, безкорисну любов до своєї спеціальності, бо його робота розчиняється у спільній праці всього колективу.

Для постійного розвитку майстерності акомпаніатора існує багато методичної літератури, присвяченої мистецтву акомпанементу та концертмейстерській діяльності: Н.Крючкова «Мистецтво акомпанементу, як предмет навчання», А.Люблінський «Теорія та практика акомпанементу»,

Є. Шендерович «В концертмейстерському класі». Ці методичні джерела допомагають акомпаніатору у творчому та професійному аспекті, а також набувати компетентних знань та практичних вмінь.

ІІ. Діяльність піаніста, що працює з дітьми на заняттях хореографії

Мистецтво танцю без музики існувати не може. Тому, на заняттях у хореографічному колективі з дітьми працюють педагоги-хореографи і музикант (акомпаніатор). Діти одержують не лише фізичний розвиток, але і музичний. Заняття від початку і до кінця будуються на музичному матеріалі. Музичне оформлення заняття повинне донести гуртківцям усвідомлене відношення до музичного твору, уміння чути музичну фразу, орієнтуватися у характері музики, ритмічному малюнку, динаміці. Вслуховуючись у музику, дитина порівнює фрази по схожості і контрасту, пізнає їх виразне значення, стежить за розвитком музичних образів, складає загальне уявлення про структуру твору, визначає його характер. У дітей формуються первинні естетичні оцінки. На заняттях хореографії вихованці мають можливість чути кращі зразки народної, класичної музики, і таким чином, формується їх музична культура та розвивається музичний слух і образне мислення, які допомагають при постановочній роботі сприймати музику і хореографію в єдності. Акомпаніатор повинен зробити музику доступною для гуртківців. Рухи повинні розкривати зміст музики, відповідати їй по композиції, характеру, динаміці, темпу, метро ритму. Музика викликає рухомі реакції і поглиблює їх, не просто супроводжує рухи, а визначає їх суть. Таким чином, завданням акомпаніатора являється розвиток «музичності» танцювальних рухів .

У процесі навчання хореографії здійснюються наступні завдання музичного виховання :


  • розвиток музичного сприйняття метро ритму;

  • ритмічне виконання рухів під музику, уміння сприймати їх в єдності;

  • уміння погоджувати характер руху з характером музики;

  • розвиток уяви, художньо-мистецьких здібностей;

  • підвищення інтересу учнів до музики, уміння емоційно сприймати її;

  • розширення музичного кругозору дітей.

У роботі акомпаніатора завжди є об’єктивні складнощі. Йому доводиться працювати з дітьми різного віку (від малюків, що починають, до випускників). Наповнити музикою кожне заняття, відповідно до віку танцюючих, репертуару даної вікової категорії танцювального напрямку, не просто. Шлях один - постійне вдосконалення, серйозний компетентний підхід до роботи. Результативна робота у хореографічному гуртку можлива тільки у співдружності педагога – хореографа і акомпаніатора. І тут можна говорити про суб’єктивну позицію, тому що не малу роль відіграє психологічна сумісність, особові якості, професійна компетентність акомпаніатора і хореографа. Для справжньої творчості потрібна атмосфера дружелюбності, взаєморозуміння, співтворчості. Важливо, щоб акомпаніатор був порадником та творчим партнером. Лише з позиції компетентного підходу можна здійснити всі задуми, мати високу результативність у виконавській діяльності хореографічного колективу.

Музику для супроводу танцювальних вправ необхідно постійно поповнювати і урізноманітнювати, керуючись естетичними критеріями, відчуттям художньої міри. Постійне звучання на уроках одного і того ж маршу або вальсу веде до механічного, не емоційного виконання вправ танцюючими. Не бажана і інша крайність: дуже часта зміна супроводів розсіює увагу вихованців, не сприяє засвоєнню і запам’ятовуванню ними рухів. Музичний розвиток на уроках хореографії здійснюється за допомогою певних методів і прийомів. Першоджерелом отримання знань є сама музика, тільки вона пробуджує «музичні» почуття людини. На всіх етапах розвитку дитини необхідно навчити її слухати музику, пізнавати її мову. Діти повинні відразу відчути зв’язок музики з рухами. Для цього сприймання повинно бути одночасним. Для них ця дія стає з кожним разом природною та вони починають розуміти, що рухи та музика закінчуються разом.



ІІІ. Методи роботи з вихованцями для розвитку музичності

Слово хореографа і акомпаніатора приводять до розуміння і сприйняття музичного образу. Успіх роботи з вихованцями залежить від того, наскільки вірно, професійно, виразно та художньо акомпаніатор виконує музику, наскільки йому вдається донести до дітей музичне слово.

Для розвитку музичності виконання танцювального руху застосовуються наступні методи роботи:


  • наочно-слуховий (слухання музики під час показу рухів педагогом);

  • словесний (педагог допомагає зрозуміти зміст музичного твору, спонукає уяву творчої активності);

  • практичний (конкретна діяльність у вигляді систематичних вправ).

У процесі занять і в паузах між ними акомпаніатор знайомить дітей з новими музичними творами, накопичує їх слухацький досвід. У акомпаніатора немає спеціальних занять, але завжди є невеликі паузи, які можна заповнити музикою, привернути увагу дітей. Розвиваючи дитячу уяву, сприйняття, фантазію, корисно застосовувати метод прослуховування фрагменту або твору класичної музики із подальшою короткою бесідою. Метод не новий, але він виправдовує себе. Результат цієї роботи завжди позитивний: рухи дітей поступово стають виразнішими, тобто відбувається зближення музично – слухових форм сприйняття із зорово-руховими. Діти вчаться контролювати свої рухи і робити їх гармонійними.

У плані музичного виховання акомпаніатор має можливість навчити дітей наступному:



  • виділяти у музиці головне;

  • передавати рухом різний інтонаційний зміст (ритмічний, мелодійний, динамічний початок).

Головна музична думка закладена у творі – це мелодія, основа музики. Найважливіший елемент музики – ритм. Так само, характерна особливість чергування сильних звуків з більш слабкими – це поняття метра у музиці. Темп, як швидкість, у своїй основі, єдиний і в музиці і в танці. Всі ці характеристики танцюючі діти повинні знати, розуміти, визначати. А це вже основи музичної грамоти. Ритм, мелодія, метр, гармонія, тембр у сукупності складають мову музики і акомпаніатор вчить дітей розуміти її. Тонке відчуття, сприйняття музики розвивається у дітей під час органічного з’єднання руху і музичної фрази (початок і закінчення). Акомпаніатор вчить виконанню «команд»: початок мелодії – початок руху, закінчення мелодії - закінчення руху. Виховується уміння укладатися в музичну фразу.

Розглянемо основні етапи ознайомлення дітей з музичним супроводом на уроках класичного екзерсису.



Перший етап – первинне знайомство з музичним твором. Тут ставляться завдання: ознайомити вихованців з музичними фрагментами, навчити вслуховуватися та емоційно відгукуватися на виражені в них відчуття, уміти точно виконувати preparation під час вступу. В процесі засвоєння нового матеріалу беруть участь слуховий, зоровий і руховий аналізатори. Тому, матеріал дається у цілісному вигляді, а не роздроблено. Педагог – хореограф показує рухи під музичний супровід.

Другий етап – формування умінь в області музичного виконання рухів, сприйняття музичного супроводу в єдності з рухами. Тут ставляться завдання:

  • уміння виконувати рухи відповідно до характеру музики;

  • поглиблене сприйняття і передача настрою музики у русі;

  • координація слуху і характеру рухів.

На цьому етапі виявляються всі неточності у виконанні, виправляються помилки, поступово виробляються оптимальні прийоми хореографічних завдань. Цей етап продовжується тривалий час. Йде ретельний підбір музичного матеріалу для кожного руху класичного екзерсису відповідно до вимог (квадратність, ритмічний малюнок, характер мелодії, наявність затакту, метро ритмічні особливості, темпо розмір ).

Третій етап – утворення і закріплення навиків, тобто автоматизація способів виконання завдань у точній відповідності з характером, темпом, ритмічним малюнком музичного фрагменту. Він ставить наступні завдання:

  • емоційно – виразне виконання вправ екзерсису;

  • розвиток самостійної творчої активності дітей.

На цьому етапі закріплюється все те, що відпрацьовувалося у процесі навчання на другому етапі. Автоматизується спосіб виконання завдань. Учні свідомо вирішують поставлені перед ними задачі, спираючись на придбані навики слухання і танцю. У процесі систематичної роботи, учні набувають уміння слухати музику, запам’ятовувати і пізнавати її. Вони проникаються змістом твору, красою форми, образів. У дітей розвивається зацікавленість і любов до музики. Через музичні образи діти пізнають прекрасне у навколишній дійсності.

ІV. Особистісно зорієнтоване виховання як засіб розвитку педагогічної

компетентнотсі та професійної майстерності педагога

Визнання особистості дитини з самого початку її свідомого життя дуже важливе, однак на це часто звертають надзвичайно мало уваги у вихованні. Для повноцінного особистісного розвитку дитині необхідно надати можливість розгортати свою самостійність. Дорослі повинні нічого не робити для своєї вигоди і задоволення , а завжди ставитись до дитини як до людини з повним визнанням її особистості і недоторканості. Особистісно зорієнтоване виховання передбачає, що педагог визнаватиме поведінку і працю дитини, віритиме у шляхетність її мотивів і вчинків.

Визнання педагогом дитини не повинно бути жорстко обмеженим, таким, що визначається лише його задумами та інтересами на цей рахунок. Часто визнання дитини обмежується рамками її подібності до інших, у тому числі до значущих дорослих. Цим самим нехтується власна індивідуальність дитини, а це головна складова її визнання. У вихованні ж слід виходити з того, що кожна дитина є неповторною у тому розумінні, що вона має лише їй притаманні природно задані темперамент, характер, сприймання, задатки. Звідси і специфіка її інтересів, потреб, здібностей, хоч вона зазнає тих самих виховуючих впливів, що і її однолітки. Дитині, як особистості, властива індивідуальність, оскільки незважаючи на те, що якості особистості соціально зумовлені, все ж у кожної людини вони виражені по-різному. У цьому плані завдання вихователя полягає не в стиранні дитячої індивідуальності, а в доцільному її формуванні.

Коли один суб’єкт ставиться до іншого, як до особистості, індивідуальності, це означає, що другий визначається у всій сукупності своїх людських якостей і прав, у тому числі у праві бути не схожим на мене, у праві на власний життєвий шлях. За такого типу взаємин педагогічний працівник сприймає вихованця як суб’єкта, а не як об’єкта. Це не просто дотримання педагогом норм і цінностей як таких, а утвердження цінності дитини за допомогою побудови відповідних відносин з нею.

Побудова таких відносин вимагає від керівника гуртка не просто знання моральних істин, а його душевних сил і здібностей, розуму, такту, спокою, волі і доброти. Визнання у дитині особистості дає простір прояву нею свободи у спілкуванні з педагогом.

У змісті феномена індивідуальності фіксується перш за все факт неповторності, автономності, суверенності індивіда, усвідомлення себе самостійним.

Інколи педагог не в змозі нормально сприйняти інформацію про те, що вихованець володіє індивідуальністю і не відповідає його очікуванням. Це знання породжує у педагога конфлікт, який найчастіше виливається у прагнення насильницького придушення індивідуальності дитини.

Дитина виявляє свої якості у діяльності, у вчинках, у поведінці. Одна робить усе швидко, друга – повільно, ґрунтовно, обмірковуючи завдання, третя - зразу ж накидається на завдання і вже після того, як вона за нього взялася, оглядається і координує свої дії з урахуванням обставин. Одна стримана у спілкуванні, друга – відкрита; одна зайнята своїми думками, а друга – думками інших. Ці відмінності насамперед проявляються як певні особливості поведінки.

Близькі стосунки керівника гуртка з вихованцями складаються саме на основі врахування їх індивідуальних особливостей. Так, одні діти виявляють підвищену нервовість, другим властива емоційна стабільність. У першому випадку ставлення педагога мусить бути спокійним і теплим, доброзичливим, з обов’язковою послідовністю. У другому - слід потурбуватися про підвищення психологічної чутливості вихованців. Дуже важливо звернути увагу на спрямованість особистості вихованців. Якщо він постійно прагне домогтися різноманітних благ для себе, то переважає особиста спрямованість, і тут слід вести роботу на її переорієнтацію у колективне русло. Якщо найбільша активність спостерігається у колективних справах, якщо вихованець згоден приносити у жертву іншим свої власні інтереси, тут переважає колективістична спрямованість і слід лише простежити, щоб не був випущений з поля зору важливий момент особистого і професійного самовизначення.

V. Підбір музичного матеріалу для класичного танцю

Основними дисциплінами у хореографії є класичний і народно-сценічний танець. Вивчення класичного танцю, звичайно, починається з розучування класичного екзерсису, саме він займає основну частину заняття (екзерсис біля танцювального станка, на середині зали). Підбір музичного матеріалу на заняттях хореографії ведеться акомпаніатором відповідно до програмних вимог хореографа. Екзерсис біля танцювального станка складається з конкретних вправ, до кожного з яких висуваються свої певні музичні вимоги. На першому, другому роках навчання діти займаються загальнодоступною хореографією. На цьому етапі формується правильна координація рухів, постановка корпусу, голови, рук, розвивається мускулатура ніг. У процесі цих занять вони одержують знання про ритмічну організацію, розміри, музичні образи, які вони втілюють у танцях, етюдах. Знайомство з музикою і ритмічним малюнком маршу, польки, вальсу відбувається у процесі роботи на нескладних музичних зразках. Для розвитку образного мислення підбираються невеликі і нескладні музичні приклади, але дуже яскраві по характеру і музичному забарвленню, завдяки чому діти прослуховують даний музичний фрагмент та можуть створити міні – етюд, або втілити конкретний образ під конкретно задану музику.


На наступному етапі навчання діти знову працюють з танцями або рухами, але вже на складнішому музичному матеріалі.

На першому році навчання класичного танцю діти одержують основні початкові уявлення про нього. На початковому етапі це робиться на знайомому або нескладному музичному матеріалі, щоб було легше організувати свої рухи відповідно до музики. Далі комбінації ускладнюються, стає складнішим музичний матеріал. Це можна прослідкувати на конкретних прикладах: марш під музику використовується на занятті для розвитку відчуття ритму і узгодженості рухів з музикою. На початку вправи йдуть в єдиному темпі, а у міру засвоєння – в різних темпах з прискоренням або уповільненням, з паузами, з різною ритмічною організацією. Plie на початковому етапі виконується на музичний розмір 4/4, потім на 3/4 .

Музичний супровід занять танцю повинен бути дуже чітким, якісно організованим, оскільки від цього залежить музичний розвиток вихованців. Акомпаніатор повинен дуже чітко визначити для себе завдання кожного року навчання, підійти до цього професійно, компетентно, а також проявити не сухе ставлення до рекомендацій нотно-музичного посібника для хореографії, а індивідуально-творчий підхід у підборі музичного оформлення занять.

Важлива роль у роботі над музично – танцювальними вправами приділяється затактам. Будь-який затакт має важливе значення у виконанні руху, крім того, він визначає темп всієї вправи. На початковому етапі, коли рух розучується і виконується на сильну долю, затакт не грає вирішальної ролі, оскільки рухи на цьому етапі виконуються у повільному темпі по квадрату на сильну долю (battement tendu, Battement tendu jete, battements frappe). Надалі ж ця якість відіграє важливу роль. Будь-який затакт, крім того, що визначає темп вправи, робить музичний фрагмент чіткішим, активізує вправи, акцентуючи слабу долю. Затакт може виконуватись у всіх вправах.



VІ. Метро-ритмічні особливості музичного супроводу

На початковому етапі, коли йде розучування руху, акомпаніатор грає у повільному темпі, у міру вивчення темп прискорюється. Те ж саме відбувається з preparation і при внесенні у комбінацію позиції.

Розглянемо конкретно за якими ознаками відбувається відбір музичних фрагментів для основних вправ класичного екзерсису біля станку.

Demiplie – розмір 4/4, 3/4; музика плавна, темп – moderato або adagio. Фрагмент повинен бути квадратним, наявність парного ритмічного малюнка не має значення. Бажано наявність затакту. Ритмічне розкладання до довшої тривалості не потрібне, оскільки у розмірі 4/ 4 один рух робиться на 1 такт. На цю вправу підбирається музичний фрагмент на 4/4 у повільному темпі.

Battement tendu – розмір 2/4; характер музики чіткий і бадьорий, темп allegro або allegretto. Для музичного фрагменту бажана квадратність. Велике значення має ритмічний малюнок. На початковому етапі рух робиться на 2/4 і 4/4 у повільному темпі, потім на 2/4 у швидкому темпі. Так само велике значення має і його акцентування для точності виконання і передачі характеру руху.

Battement tendu jete - розмір 2/4; темп – allegro, чіткий ритмічний малюнок, наголос на слабку долю. На початковому етапі має значення квадратність, чіткий ритм з акцентом на «і». Наявність затакту необхідна з початкового моменту вивчення. На початковому етапі темп у розмірі 2/4 повільний, потім швидкий.

Rondde jambe parterre – розмір 2/4, 4/4; характер мелодії плавний, темп – andante. Метроритмічне розкладання потрібне лише на початковому етапі, якщо дається розмір 2/4 (якщо 4/4 не обов’язково ). Один рух робиться у цьому випадку на 1 такт, таким чином, сповільнюється темп. Якщо підібраний фрагмент на 2/4, то темп повинен бути повільним, а якщо 3/4 – швидшим.

Battement frappe – розмір 2/4; темп – allegro, чіткий і дрібний ритм. Квадратність має значення лише на початковому етапі. Ритмічний малюнок бажаний дрібний, краще на staccato. Можливо наявність затакту. Розкладання ритму потрібне більше на початковому етапі, коли темп повільний, чим тоді, коли рух вже «вироблений».

Battements fondues – розмір 2/4 і 4/4; характер музики плавний, темп – adagio, largo, andante. На початковому етапі потрібна квадратність, певний ритмічний малюнок не має значення, можливий затакт. Метро - ритмічне розкладання потрібне на початковому етапі, якщо дається розмір 2/4 (якщо 4/4 - ні); у цьому випадку робиться один рух на 1 такт, таким чином сповільнюється темп .

Adagio – розмір 4/4 і 3/4; характер музики плавний, спокійний. Темп виконання повільний. Ритмічний малюнок та квадратність не має вирішального значення . Наявність затакту можлива, але не обов’язкова. Метро ритмічне розкладання не потрібне. У розмірі 3/4 темп виконання музичного фрагменту швидший, ніж у розмірі 4/4. Рухи дітей повинні співпадати з плавністю музики.

Grand battement– розмір 2/4 і 4/4; характер музики бадьорий, енергійний; темп від allegretto до allegro moderato. На початковому етапі необхідний чіткий квадрат. Ритмічний малюнок грає важливу роль. Необхідні акценти на сильну долю. У розмірі 3/4 необхідна присутність затакту. Темп змінюється залежно від технічних можливостей вихованців – від повільного до швидкого.

Виходячи з вищесказаного, можна сформулювати принципи, якими керується акомпаніатор при виборі музичних фрагментів до вправ екзерсису біля станка. Музика повинна бути доступною дітям. Бажано приводити музичні приклади на дитячих балетах, створених видатними композиторами України, Росії та зарубіжжя. На початковому етапі вивчення вправ виконуються у повільному темпі (один рух на 1 такт). Всі рухи класичного екзерсису діляться на повільні і швидкі, з чітким та плавним ритмом. І музичні фрагменти обираються за цим же принципом. Вступ до кожної вправи, на яку «відкриваються» руки, називається preparation (приготування). На початковому етапі навчання цей розділ може бути розгорненим (8 тактів і більше), а потім коротким (2 такти і 4 такти). На початковому етапі вправи розучуються на сильну долю, а при їх запам’ятовуванні необхідний затакт, особливо для вправ battement tendu, battement tendu jete, battement tendu frappe. Тому, відразу слід підбирати для них два варіанти музики з акцентом на сильну долю і слабку, з дрібним ритмічним малюнком (можна на staccato). До рухів, в яких акцентується викид ноги, підбираються музичні фрагменти з акцентом на першу долю, або самостійно можна її акцентувати у процесі гри. Це відноситься у першу чергу до grand battement. Темпи підібраних музичних фрагментів повинні варіюватися у різних розмірах по різному. Наприклад 2/4 – allegro, andante, largo, adagio, andantino; 4/4 - lento, andante, vivo. На прості комбінації слід давати прості музичні фрагменти з ясною мелодією, у простому розмірі, з нескладним ритмічним малюнком.

Музичний матеріал на кожному році навчання поступово ускладнюється. На пізнішому етапі навчання, коли пропонуються складніші комбінації, акомпаніатору слід звернути увагу на те, що комбінації можуть з’єднуватися. Наприклад, battement tendu об’єднується з battement tendu jete і музичний фрагмент повинен складатися з двох частин, причому друга частина з чіткішим ритмом. Існує багато варіантів подібних об’єднань і завдання акомпаніатора підібрати фрагмент, щоб в ньому музично відчувалася зміна руху. Для цього необхідно пам’ятати про квадратність, темп, розмір, затакт, ритмічний малюнок. У процесі постійного професійного та компетентного підходу вдосконалюється педагогічна та виконавська майстерність акомпаніатора.

Точний підбір музичних творів та їх правильно підібраний ритмічний малюнок, емоційне забарвлення, професійне виконання викликає у дітей інтерес до музики, створює художній образ, який асоціюється з явищами життя, з переживаннями людини. Через слухання класичної музики вихованці гуртка залучаються до справжнього мистецтва, збагачують свій внутрішній світ. Це яскравий і незамінний засіб для формування цілісної особи дитини. Починаючи від простих музичних творів і поступово переходячи до складніших, відбувається становлення і формування музичних здібностей, їх слуховий самоконтроль. Танцювальні рухи стають злитими з музикою і точно передають її ритмічний малюнок.


Для хореографа акомпаніатор - права рука, однодумець. Тільки у процесі постійного вдосконалення майстерності, компетентного підходу до своєї роботи, заняття стають більш яскравими, цікавими та надовго запам’ятовуються.

ВИСНОВКИ

Компетентність – неодмінна умова педагогічного процесу, об’єктивна професійна необхідність у діяльності викладача, яка набувається у процесі праці, у процесі оволодіння педагогічною майстерністю.



Опираючись на вищевикладений матеріал, можна сказати, що немає завдання шляхетнішого, ніж залучити дитину до світу прекрасного, допомогти розвинути її загальну музичність, разом впроваджувати творчий підхід до музично – художньої діяльності. А все це можливо тільки завдяки постійному вдосконаленню майстерності педагога, його творчому підходу до роботи з дітьми. Акомпаніатору ХХІ століття необхідно бути обізнаним компетентним музикантом високого рівня. Він повинен завжди пам'ятати про те, що він і піаніст, і акомпаніатор, і виконавець, і педагог.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бекина С.І.,Ломова Т.П. «Музика і рух». М.:Музика,1984.-180 с

  2. Д. Ярмоловіч. «Класичний танець»:Музика 1985. – 148 с.

  3. Кубанцева Є.І. « Концертмейстерство – музично – творча діяльність». Музика в школі. – 2001.-№2.-с.38- 40.

  4. Люблінський А.П. «Теорія і практика акомпанементу ».- Л.:Музика,1972. – с. 81.

  5. І.Клімковіч, В . Малашева . «Музична хрестоматія для уроків класичного танцю». Випуск 1-2.-М.:Музика,1969 – 1971.

  6. Ветлугина Н.А. , Кенеман А.В. « Теорія та методика музичного виховання». М.:Просвіта, 1983.- 255 с.

  7. Хайкіна Т.Я. « Задачі концертмейстера – піаністахореографічногокласу».: - Тамбов, 1997. – с.110 – 112

  8. Руднєва С., Фіш З. «Ритміка. Музичний рух». – М. : Просвіта,1972.- 218с.

  9. Шатковський Г.І. «Розвиток музичного слуху та навички творчого музичення».: - М. Вид. НМК. 1986.- 92 с.

  10. Шендерович Є. М. «В концертмейстерському класі ».- М.Музика,1986 – 27с.


Нотатки

Нотатки

Нотатки



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка