Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни «Політологія» з теми «Демократія та її суперечливий характер»



Скачати 173.42 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір173.42 Kb.


Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет

3183 Методичні вказівки

до практичних занять з дисципліни «Політологія»

з теми «Демократія та її суперечливий характер»

для студентів усіх спеціальностей
денної форми навчання

Суми


Сумський державний університет

2011
Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни «Політологія» з теми «Демократія та її суперечливий характер»

/ укладач: Ю. В. Панченко. – Суми: Сумський державний університет, 2011. – 17 с.
Кафедра політології, соціології та психології

Демократія та її суперечливий характер


  1. Демократія: суть, ознаки та цінності.

  2. Форми існування демократії.

  3. Вади, недоліки і межі демократії.

Процес становлення України як незалежної держави тісно пов'язаний з формуванням і розвитком політичної системи. Її характерними рисами є демократичний характер забезпечення свобод громадян, верховенство права. Україні, яка метою свого подальшого розвитку обрала демократичне облаштування суспільства, необхідне чітке розуміння громадянами держави перспектив розбудови сучасного цивілізаційного процесу.

Студентство, як і молодь в цілому, повинно усвідомлювати як переваги, так і вади демократії.

Методичні рекомендації з теми «Демократія та її суперечливий характер» дають можливість зрозуміти її суть, історію, принципи та цінності демократії, з’ясувати форми демократії, побачити і зрозуміти певну необхідність обмеження демократичних норм в окремих сферах життєдіяльності людей. Запропонований матеріал надасть таку можливість.


Для кращого засвоєння і розуміння поняття демократії спершу необхідно розглянути умови виникнення поняття демократії, історичні форми демократичної побудови суспільства.

Демократія в умовах сучасної цивілізації

ХХ століття, що минуло, було часом грандіозних випробувань принципів і цінностей існування людської цивілізації, у ході яких визнавалися хибними певні методи і механізми облаштування суспільства і стверджувалися норми, цінності, які відповідали потребам розвитку кожної окремої особистості та суспільства в цілому. Демократія серед ключових цінностей сучасності, безумовно, посідає визначальне місце і водночас є суперечливою рисою цивілізації, тому що, даючи широкі можливості розвитку людства, вона породжує велику низку проблем.



Слово демократія (від грецького демос – народ і кратос влада) вперше пролунало з вуст афінського стратега Перикла: «Ми називаємо себе демократією, оскільки наше управління перебуває в руках багатьох , а не кількох». І все ж буквальний переклад слова навіть заважає зрозуміти суть самого поняття.

Афінська демократія. Демократія має давню історію і її можна розглядати як результат розвитку давньогрецького і римського спадку. Однак, скажімо, давньогрецька демократія в багатьох аспектах суттєво відрізняється від демократії нашого часу. Перш за все це була система прямої участі вільних громадян у прийнятті законодавчих і виконавчих рішень, яку обумовили невеликий розмір грецьких полісів, що охоплювали місто і сільську місцевість навколо нього. Аристотель в «Афінській політії» розмістив найбільш докладні відомості про функціонування демократії в Афінах, де громадяни зберігали демократію, змінюючи іноді її форму, від середини 6-го ст. до сер. 5-го ст. до н.е. Для громадян Афін політика була природним виявом суспільної активності, поліс і його справи сприймалися як продовження власних інтересів. Але правами участі у народних зборах навіть за часів найвищого розквіту демократії користувалися щонайбільше 40-50 тисяч громадян із загальної кількості мешканців 340-350 тисяч. Для боротьби з абсентиїзмом (байдуже ставлення людей до здійснення своїх політичних прав, ухилення від участі у виборах) в часи Перікла пропонувалося платити громадянину за участь у народних зборах. Позбавленими участі у суспільних справах були жінки, раби і чужоземці. Крім того, антична демократія передбачала існування рабства як умову визволення від фізичної праці вільних громадян поліса.

Принципи афінської демократії. В Афінській республіці головним владним інститутом були народні збори. Влада народних зборів нічим не обмежувалася, вона охоплювала не тільки суспільне, але й приватне життя громадян. Базовими принципами афінської демократії була рівність громадян перед законом, рівне право всіх громадян на виконання певних функцій у полісі, свобода слова. Згодом влада демоса стала абсолютною. Законодавець, тобто більшість, ставав вище закону. Нерідко на смерть карали полководців, які зазнали поразки у битвах, учених, мислителів, як це сталось з Анаксагором і Сократом. За рішенням народних зборів громадяни, що виступали проти думки більшості і не були достатньо переконливими, піддавалися остракізму (вигнання з Афін), щоб не руйнували єдність поліса.

Погляди Сократа на демократію. Не дивно, що, стикаючись з фактами крайньої демократії, Сократ (469-399 рр. до н.е.) переконував: демократія недоцільна, бо натовп не може бути політично мудрим, а чиновники, що обираються більшістю, некомпетентні в професійному управлінні суспільством. Установлене Сократом правило проголошувало: «Єдине благо – знання, і єдине зло – невігластво». Головний постулат мислителя – принцип компетентного управління державою.

Платон про демократію. Його учень Платон (427-347 рр. до. н.е.) стверджував, що демократія – лад «приємний і різнобарвний», але вона урівнює і рівних, і нерівних від природи людей, а тому переростає в тиранію - «панування найгіршого ставленика народу, оточеного натовпом негідників».

Опорою давньогрецької демократії були середні прошарки населення. Саме тут, по суті, почало складатися розуміння ролі середнього класу для демократичної форми життя суспільства.



Аристотель про роль середнього класу в суспільстві. Аристотель (384-322 рр. до н.е.) писав: «Держава, що складається з середніх людей, буде мати найкращий державний устрій». Саме з кількісними змінами середнього класу прямо пов’язані як розквіт, так і згасання афінської демократії. Аристотель наполягав, що правити в державі повинна не більшість, а закон. Відсутність законів приводить до знищення держави.

Та все ж Стародавня Греція дала перший досвід демократичного правління, який став важливим здобутком людської цивілізації, основою аналізу демократії як державної форми, форми політичного режиму.

У сучасній політологічній літературі досить популярним є визначення демократії президента А. Лінкольна як правління народу, вибране народом і для народу, де акцентується увага на головному політичному суб’єкті демократії.

При підготовці до семінарського заняття необхідно звернути увагу на такий матеріал.



Демократія - одна з основних форм політичної самоорганізації суспільства.

Демократія – це одна з основних форм політичної самоорганізації суспільства. Демократія – це комплекс інститутів та організацій, структура та функціонування яких базуються на ліберально-демократичних цінностях та світогляді, що складають політичну систему демократії.

В уявленні різних категорій людей (учених, політичних діячів, пересічних громадян) під ідеалом демократії розуміють певний стандарт різних форм врядування.

Ті, хто розглядає демократію як духовне й моральне явище, вважать її формою захисту прав кожної людини. Це захисна демократія.

Прибічники раціонального опрацювання і прийняття рішень апелюють до процедурної демократії, яка є ефективним інструментом досягнення згоди між різними соціальними суб’єктами, що проголошують власні інтереси. Як свідчить досвід, обговорення спірного питання знижує потенціал конфліктності навіть тоді, коли наприкінці чиїсь інтереси не були реалізовані повною мірою.

Елітарна демократія передбачає правління змінюваних відкритих еліт, над якими маси здійснюють контроль за допомогою виборів. На думку прихильників цієї концепції, еліти мають управляти державою на основі законів і чітко визначених процедур. Саме таку позицію відстоював австрійський економіст і соціолог


Й. Шумпетер. Близька до його поглядів позиція К. Поппера, який підкреслював, що наголос потрібно робити не на народоправстві, яке завжди є ілюзорним, а на правлінні закону.

Концепція учасницької (партиципаторної) демократії наголошує на єдності соціальних і політичних аспектів демократії, на значенні громадянської активності та доброчесності, що пов’язані з управлінням суспільними справами. Прибічники партиципаторної демократії на відміну від прихильників елітарної демократії вважають, що народу притаманні ірраціональність та імпульсивність при прийнятті певних важливих для суспільства рішень, які є результатом недостатньої освіти і некомпетентності мас. На їх думку, на низовому рівні необхідно реалізовувати принцип прямого представництва, а на вищому - делегувати волю найбільш підготовленим представникам суспільства.

Провідне місце серед сучасних трактувань демократичного правління займає теорія поліархії. Саме поняття поліархії ввів американський учений Роберт Даль, який визначає її як політичний устрій, що відрізняється двома широкими характеристиками поширення громадянства на відносно велику частку дорослого населення, та включення до громадянських прав можливості бути в опозиції і голосувати проти вищих посадових осіб в уряді. Як зауважує Р. Даль, інститути поліархії не гарантують легкої і енергійної громадянської участі в політиці, не дають певності, що уряди знаходяться під суворим контролем виборців або що політичні курси завжди відповідають бажанням більшості. Вони поглиблюють нерівність. І все ж існує можливість не допустити, щоб уряд протягом тривалого часу провадив політику, яка шкодить інтересам більшості або значної кількості громадян за допомогою таких політичних інститутів, як загальне виборче право, вільні та чесні вибори, свобода висловлювань, альтернативна інформація, наявність механізмів, що роблять владу відповідальною перед народом.

Сучасний соціально-економічний прогрес стимулює розвиток демократії, розвиває ціннісні орієнтації громадян, створює оптимальні можливості для індивідуального і суспільного розвитку, чому сприяє наявність таких цінностей, як свобода, рівність , справедливість тощо.

Залежно від способу і характеру участі народу в управлінні демократія поділяється на пряму, плебісцитарну і представницьку.

Пряма демократія – передбачає безпосередню участь громадян в прийнятті політичних рішень. У сучасних умовах вона можлива в порівняно невеликих колективах, коли рішення, що приймаються, є простими і не вимагають спеціальної кваліфікації. У сучасному політичному житті пряма демократія може реалізуватися на рівні місцевого самоврядування.

У плебісцитарній демократії вплив громадян щодо політичного рішення обмежений. На референдумах (плебісцитах) виборці одержують право шляхом голосування висловити свою думку щодо проектів законів та інших рішень, які підготувала центральна влада.

Суть представницької демократії полягає в опосередкованій участі громадян у прийнятті рішень через депутатів, обраних у представницькі органи, і в межах їх повноважень формується спільна воля суспільства.

Для підготовки до підсумкового тестування необхідно засвоїти, які ознаки і цінності має демократія.

Ознаки і цінності демократії

Перш за все демократія означає формальне визнання народу джерелом влади, її сувереном, тобто суб’єктом визначення характеру і змісту владних функцій, відносно яких влада відіграє обслуговуючу роль. Ця ознака закріплена в Конституціях демократичних країн.

Ознакою демократичного суспільства є визнання прав усіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їх діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права і здійснення цього права у процедурах виборів, референдумів тощо.

Демократія передбачає процедури прийняття рішення відповідно до волі більшості із визнанням і повагою прав, потреб і думки меншості, дотримання закону і конституційного порядку, толерантне ставлення до іншої думки і позиції.

Дуже важливо, що демократизм означає особисту, індивідуальну свободу людини. Політичні свободи дають можливість громадянам захищати і відстоювати свої інтереси і права у визначеному законом порядку. В центрі демократичного суспільства стоїть людина з правом вільного розвитку.

У демократичному суспільстві існує політична рівність людей, що означає не їхню однаковість і тотожність одне одному, а рівність перед законом, рівну міру відповідальності за однакові дії. Вимога політичної рівності означає, що нікому не можуть бути надані переваги на підставі походження, мови, місця народження і проживання, національної, расової, статевої належності, віросповідання, політичних поглядів. Політична рівність передбачає рівний доступ громадян до обіймання державних посад, рівні можливості участі у прийнятті спільних рішень.

Характерним для демократичної держави є функціонування влади, згідно з якою законодавча, виконавча і судова влади здійснюються різними органами і різними людьми, створення системи «стримування і противаг» як умови ефективного контролю громадян над державою, які природно повинні існувати в республіканській формі державного правління парламентського чи президентського типу. Проте цілком демократичними вважаються парламентські монархії у Великій Британії, Швеції або Голландії.

Для розбудови демократичного політичного устрою держави необхідні певні передумови. Історія свідчить, що демократичні процеси не завжди реалізуються в демократичну реальність через об’єктивні внутрішні та зовнішні проблеми, суб’єктивні причини. До об’єктивних внутрішніх передумов демократичного розвитку належать : економічні (економічне зростання, соціально зорієнтована ринкова економіка, позбавлена крайніх форм монополізму, достатньо високий рівень добробуту); соціальні (наявність потужного середнього класу, розвиток громадянського суспільства); культурно-психологічні (певний рівень масової освіченості, громадянська політико-правова культурна традиція, цивілізована багатопартійність). Суб’єктивні внутрішні умови, пов’язані із свідомими діями людей, які демонструють певний ступінь розуміння проблем, що постали перед країною, й можливостей їх розв’язання за допомогою демократичних механізмів, виявляють політичну волю й уміння управляти процесом переходу до демократії. Об’єктивні зовнішні передумови залежать від геополітичного становища країни, від міжнародних відносин, від впливу процесів глобалізації.

Як доводить історія Великої Британії, Франції, США та інших цивілізованих країн, сталості демократичному устрою надають внутрішні процеси в економіці, соціальній сфері, в культурі, у формуванні ментальності, національного характеру впродовж тривалого історичного часу.

Наприкінці ХХ – початку ХХI століття виникають спроби активізувати зовнішні фактори розвитку демократії за допомогою сили та втручання потужних держав у внутрішні справи країн, які , на їх думку, повинні змінити шлях свого розвитку. Пропонувалося підштовхувати до демократії військовими операціями, як це було в Іраку, організацією виступів проти влади, як це було в Грузії 2003 р., в Україні


2004 р., про що свідчать «трояндова революція» «помаранчева революція», що значною мірою фінансувалися США.

У липні 2005 року Конгрес США прийняв «Закон про розповсюдження демократії», в якому пропонувалося мирним, ненасильницьким шляхом забезпечити успішне і дешеве повалення неприйнятних політичних режимів руками громадян цих країн. Ми є свідками, сучасниками цих процесів і можемо робити висновки про їх ефективність.



Демократичні прагнення України. В Україні курс на демократичні перетворення був узятий 24 серпня 1991 р., коли проголошувалася незалежність країни, а потім для підвищення легітимності цього акту 1 грудня 1991 р. Всеукраїнський референдум підтримав рішення Верховної Ради України більш ніж 90% голосів виборців. У Конституції України, що була прийнята в червні 1996 р., Україну проголошено демократичною, правовою, соціальною державою. Людина, її життя і здоров’я, честь та гідність , недоторканність і безпека були визначені найвищими цінностями. Конституційне закріплення основних інститутів і принципів демократії - лише один із необхідних кроків на шляху демократизації. Для незворотного процесу демократизації потрібно здійснити цілий комплекс заходів економічного, соціального, культурно-психологічного напрямку.

Україна декларує прагнення розбудувати європейську модель демократії з ознаками, які ми зазначили вище. Складність ситуації, в якій перебуває сучасна українська держава, викликана рядом чинників, зокрема, розмежуванням політичних сил, відсутністю єдиної національної ідеї, поділом країни на Захід і Схід не лише за соціально-економічними, ідеологічними, регіонально-культурними, мовними ознаками, а й за істотними відмінностями у зовнішньополітичних орієнтаціях. Процес демократичної трансформації в Україні в суб’єктивному плані утруднений перебільшеними сподіваннями на допомогу західних країн, недооцінюванням складності необхідних змін у системі як політичних, так і економічних відносин. Повільні темпи економічних перетворень і погіршення рівня життя переважної більшості пересічних громадян породжують їх відчуженість від влади, викликають небажання реформ у тому вигляді, в якому вони здійснюються.

Перехід до демократії в Україні - довготривалий процес, який охопить життя щонайменше двох - трьох поколінь, і успіх буде залежати від громадянської згоди, від реформування економіки і суспільних відносин, від зміни політичної системи на основі національного та світового досвіду.

Експансія демократії в незахідному світі. У цілому ХХ століття характеризується зміною соціокультурних умов, у яких розвивається людська цивілізація. Зростання активності мас по всіх континентах світу, особливо в останню чверть століття, привело до зміни традиційного способу легітимізації значним доповненням його харизматичним способом. Такі зміни підштовхнули до трансформації недемократичних режимів у бік демократії не тільки в Європі, але і в Азії, Африці, Південній Америці.

Закінчення холодної війни ознаменувалося експансією демократії в багатьох країнах незахідного світу. На Філіппінах, у Південній Кореї, Бангладеш на зміну авторитарним режимам прийшли демократично обрані органи влади. Аналогічні зрушення відбулися в арабських країнах – Йємені, Йорданії, а також у Албанії, Монголії, Непалі.

У такій ситуації привертає до себе увагу питання, наскільки принципи лібералізму і демократії сумісні з цінностями, нормами й установами східних народів і культур. У національній свідомості кожного народу є базові, вроджені елементи, що визначають сам дух, ментальність, характер даного народу, що накладають відбиток на політичну систему держави. Перспективи модернізації та демократизації значною мірою залежать від свідомості народу та його готовності прийняти і реалізувати основні принципи демократії.

Для того щоб стати дійсним демократом, людина повинна народитися, вирости, соціалізуватися у відповідному соціокультурному середовищі. Європейські принципи демократизму базуються на громадянському суспільстві і основним постулатом є твердження: індивід важливіше за групу. У центрі - людина з її правами і свободами, з її інтересами, з її життям. Інша справа на Сході. У більшості східних країн пріоритет надають груповим правам та інтересам.

Так, аналіз демократичних процесів, зокрема, в Японії, Південній Кореї, Малайзії та інших країнах Азії, може відповісти на запитання, чи сумісна демократія з колективістськими, груповими основами, тим більше, що на мікрорівні в общинних структурах, по суті, діє внутрішня демократія, де існують доволі ефективні колективістські форми і методи прийняття рішень. Такі особливості можуть бути інтегровані у систему політичних цінностей і норм.

Вади демократії

Демократія значною мірою являє собою механізм вирішення суспільних проблем, створюючи для більшості людей межі та засоби вирішення конфліктів на принципах демократизму. Система свободи, що лежить в підвалинах демократії, готова допустити все, будь-яку політичну можливість, будь-яку господарську систему за умов, якщо вона не порушує свободу думки, панує терпимість, толерантність. Саме в цьому сила і слабкість демократії.

Досвід демократичних перетворень в різних країнах світу в ХХ ст. підтвердив правоту А. де Токвілля, який попереджав про небезпеку для свободи, що криється в можливостях «тиранії більшості», яка може бути більш жорсткою, ніж тиранія небагатьох або одного. Невипадково У. Черчилль підкреслював: «Ніхто не претендує, що демократія є досконалою і всевидющою. Насправді, можна визнати демократію найгіршою формою правління, якщо не брати до уваги всіх інших, випробуваних людством».

У демократичних державах відбувається цілеспрямована боротьба за владу певних груп людей, які можуть представляти інтереси окремих кіл, певних верств населення і при цьому застосовують на основі демократичних процедур політичні технології маніпулювання електоратом, використовують підкуп і навіть шантаж.

В основному через демократичні форми управління своє панування стверджують економічно потужні групи і організації за рахунок соціальних аутсайдерів. Такі дії роблять більшість громадян пасивними статистами в політичних іграх, а до влади приходять не завжди гідні та делікатні люди. Багато зловживань приховано в «машині голосування».

Демократія не виключає непримиренності до інакодумства. Вона не гарантує прийняття найбільш розумних рішень.



Межі демокартії

Крайнім формам демократії в перехідні періоди розвитку суспільства притаманна мітингова стихія, що може привести до охлократії (від грец. ochlos – натовп і kratos – влада), до тимчасового або більш-менш тривалого домінування в політичному житті суспільства натовпу, що є типовим проявом «негативної свободи», що межує з анархією і свавіллям.

Демократію важко і навіть неможливо знайти десь у взірцевому вигляді. Вона несе на собі відбиток людської обмеженості та недосконалості, імпульсивності, некомпе­тентності, недалекоглядності. Народ не можна ідеалізувати, він обирає до влади не найкращих, а таких, як він сам, кому він симпатизує з тих чи інших причин.

Необхідно зазначити, що демократичні принципи в основному торкаються політичної складової життя суспільства. Водночас у суспільному житті є такі сфери, де повинні панувати обізнаність і компетентність, а іноді – жорстка і конкретна воля однієї особи, яка несе управлінську або фінансову відповідальність. У таких умовах толерантність, терпимість до недемократичних установ, за твердженням професора Пенсільванського університету Е. Кеннеді, часто є умовою виживання демократичного управління. Жодна демократія не може існувати в умовах надзвичайної ситуації, коли слід швидко прийняти рішення, організувати його виконання задля життя і безпеки людей. Такі ситуації передбачені Конституціями та законодавством усіх демократичних країн, але надзвичайний стан є тимчасовим, обмеженим у часі та території.

Складно вимагати демократичності та відкритості банківської діяльності. Це стосується і економічної сфери. Сучасне виробництво побудовано на принципах жорсткої ієрархії: накази віддаються згори донизу і передбачають безумовне і чітке виконання на всіх ланках. Учасники виробничого процесу можуть залучатися до обговорення тих чи інших проблем, але після прийняття рішення воно стає обов’язковим для виконання. Взагалі економіка за своєю природою є авторитарною системою, в якій принципи рівності, довіри повинні бути обмеженими. Таким же обмеженим, а не позбавленим повністю демократичності є процес освіти і виховання. Американський учений М. Олсон підкреслює, що в умовах демократії економічне зростання повинно супроводжуватися достатнім рівнем особистої безпеки громадян та їхньої власності. Водночас певні елементи демократії можуть застосовуватися в усіх сферах життя суспільства.

Таким чином, значна частина найрозвиненіших країн сучасного світу мають демократичний політичний устрій, що характеризується певними рисами в організаційній структурі влади.

Демократія, що її подарувала світу Стародавня Греція, поширювалася на невеличкі за розміром міста-поліси і була формою безпосередньої участі громадян в управлінні. У сучасних умовах з виникненням складних плюралістичних суспільств зі становленням національних держав постає проблема врегулювання конфліктів інтересів різних соціальних груп, верств, партій, етносів, з одного боку , а з іншого – захист прав особи. Владні функції перекладаються на представницькі установи, що формуються на виборній основі і до яких входять елітні верстви населення.

Особливе значення на користь демократії має те, що в авторитарній і тоталітарній моделі облаштування суспільства така категорія, як «сила», займає статус головного аргументу вирішення у суспільстві конфлікту шляхом нанесення поразки супротивній стороні. У демократичній моделі сила відсунута на задній план, це останній аргумент, що використовується тільки у випадку потреби, а конфлікти вирішуються шляхом компромісів, судового розгляду.

Таким чином, викладений вище матеріал дозволяє систематизувати знання щодо поняття демократії, зрозуміти її суперечливий характер, а також допомагає при самостійній підготовці студента.
Завдання для самостійної роботи


  1. Які, на Вашу думку, сильні та слабкі сторони афінської демократії?

  2. В чому переваги і недоліки прямої демократії?

  3. Які плюси та мінуси плебісцитарної демократії?

  4. Які демократичні норми втілені в життя сучасної України?

  5. Які, на Вашу думку, перспективи впровадження демократичних норм в Україні?

  6. Що приваблює або відштовхує Вас у демократичній моделі облаштування суспільства?

  7. Як ви ставитеся до твердження Бернарда Шоу про те, що «демократія – це коли влада не призначається розбещеною меншістю, а обирається неосвіченою більшістю»?

  8. Спростуйте або аргументовано підтвердить думку
    Б. Шоу: «Демократія не може стати вище рівня того матеріалу, з якого складені її виборці».

  9. Наскільки правий Джон Беррі, коли стверджує: «Демократія: кажеш, що бажаєш, робиш, що наказали».

  10. Які чинники впливають на електоральну поведінку виборців?

  11. Які елементи демократичного ладу Ви вважаєте найголовнішими? Які з них наявні сьогодні в Україні?

  12. Чому не може існувати ідеальної демократії?

  13. Яка роль засобів масової інформації в демократичному суспільстві? Які проблеми морального плану постають перед журналістами та як їх можна розв’язати?

Список літератури



  1. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів / Авт. колектив: М.Бессонова, О.Бірюков, С.Бондарук та ін.; За заг. ред. А.Колодій; М-во освіти і науки України, Ін-т вищої освіти АПН України, Укр-канад. проект»Демократична освіта», Ін-т вищої освіти. – К.: вид-во «Ай-БІ», 2002

  2. Політологія. Кн.перша: Політика і суспільство.Кн. друга: Держава і політика / А.Колодій, Л.Климанська, Я.Космина, В.Харченко. – 2-е вид.. перероб. та доп. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – С.395-469

  3. Гаджиев К.С. Политология: Учебник для высших учебных заведений. – М.: Логос, 2002. – С. 173-202, 256-277








База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка