Методичні вказівки для організації самостійної роботи студентів на тему: " генетична небезпека забруднення середовища. Поняття про антимутагени та комутагени"



Сторінка8/13
Дата конвертації15.04.2016
Розмір1.26 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВЯ УКРАЇНИ


БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“Затверджено”


на методичній нараді кафедри

медичної біології, генетики та гістології

“__”_________ 200_ р. (протокол № __)

Завідувач кафедри, чл.-кор. АПН України

професор В.П. Пішак

“__”_________ 200_ р


Методичні ВКАЗІВКи


для організації самостійної роботи студентів на тему:

Методи лабораторної діагностики захворювань викликаних паразитичними найпростішими


Модуль 3 «Популяційно-видовий, біогеоценотичний і біосферний рівні організації життя»

Змістовий модуль5 «Медико-біологічні основи паразитизму.

Медична протозоологія»

Навчальна дисципліна –

медична біологія

Курс І

Факультет – медичний



Спеціальність – лікувальна справа

Кількість годин – 1 год.

Методичні вказівки склала

асистент О.І. Сметанюк


Чернівці, 2008

Тема: Методи лабораторної діагностики захворювань викликаних паразитичними найпростішими
1. Актуальність теми: Сучасними методами діагностики протозойних інвазій є: протозооскопія – мікроскопічне дослідження за допомогою звичайного фазовоконтрастного мікроскопа як нативних мазків, так і постійних препаратів; культивування – засів матеріалу на живильні середовища та його дослідження після інкубації; імунологічні методи – використання серологічних реакцій, внутрішньошкірні проби, метод флуоресцентних антитіл; зараження лабораторних тварин. Від сучасного лікаря вимагаються знання методів лабораторної діагностики та вміння обирати оптимальний метод при кожній окремій інвазії.

2.Навчальна мета:

2.1.Студент повинен знати:

Методи лабораторної діагностики протозойних захворювань:


  • протозооскопія

  • культивування

  • імунологічні методи

  • зараження лабораторних тварин.

2.2. Студент повинен вміти:

Вірно обрати метод діагностики для конкретної протозойної інвазії.


3.Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми:

Дисципліни

Знати

Вміти

Зоологія, шкільний курс


Представників найпростіших

Диференціювати види за морфологічними ознаками

Загальна біологія, шкільний курс


Організм як середовище існування

За морфологічними ознаками розпізнавати вільживучі та паразитичні види

Медична біологія. Теми: Вступ до паразитології, основні поняття та терміни.

Морфологія, екологія мед. значення паразитичних найпростіших



Паразитизм як явище міжвидової взаємодії організмів

Будову, локалізацію в тілі людини, життєві цикли найпростіших



Диференціювати представників найпростіших на мікропрепаратах


4. Зміст теми:

4.1. Таблиця 1. Паразитичні представники найпростіших:

Українська назва, латинь

Хвороба

Місце локалізації


1. Дизентерійна амеба

Entamoeba histolytica


2. Трипаносома


Trypanosoma rhodesiense

gambiense

cruzi
3. Лейшманія

Leishmania tropica


major

mexicana


Leishmania donovani
4. Трихомонада

Trichomonas vaginalis


5. Лямблія

Lamblia intestinalis


6. Малярійний плазмодій

Plasmodium vivax

malariae

ovale


falciparum
7. Токсоплазма

Toxoplasma gondii


8. Балантидій

Balantidium coli


Амебіаз
Африканський трипаносомоз


Американський трипаносомоз

Шкірний лейшманіоз

Вісцеральний лейшманіоз

Трихоманоз

Лямбліоз

Триденна малярія

Чотириденна малярія

Типу триденної малярії

Тропічна малярія

Токсоплазмоз

Балантидіаз

Товстий кишечник


ЦНС, внутрішні органи

Шкіра відкритих ділянок тіла


Внутрішні органи (печінка,селезінка)
Сечостатеві шляхи

Верхні відділи тонкого кишечника


Еритроцити крові
Можуть уражатися всі органи, тканини
Товстий кишечник





    1. Структурно логічна схема:

Послідовність дій лабораторної діагностики”

    • вибір матеріалу на дослідження

(вибір базується на знаннях: місця локалізації паразитів, стадії розвитку, що виявляються в дослідному матеріалі)

    • методи лабораторних досліджень:

● обов’язковий рекомендований для конкретної інвазії

● додатковий – для підтвердження лабораторного діагнозу

● прямий: - протозооскопія (виявляють паразитів мікроскопуванням досліджуваного матеріалу)

- спеціальний (біологічний, культивування)

● непрямий: - імунологічні методи (серологічні методи, шкірно-алергічна реакція)


    1. Таблиця 2. Лабораторна діагностика протозойних захворювань



Назва хвороби

Матеріал на дослідження

Стадія розвитку

Методи лабораторних досліджень

1. Амебіаз

Випорожнення хворого

Велику, малу вегетативну форму, цисти

Протозооскопія:

- нативний мазок

(вел. вег. форма)

Імунологічні:

- серологічні реакції при поза кишкових формах амебіазу


2. Трипаносомоз

Початкові стадії хвороби – кров;

По закінченні лихоманки – пунктат збільшених лімфат. вуз

Хронічна стадія з ураженням ЦНС – пунктат спинномозкової рідини



Метациклічні трипаносоми

Протозооскопія:

- нативний мазок

- фарбування;

Біологічні методи

- зараження білих мишей

Імунологічні методи:

- серологічні реакції

- культивування



3. Шкірний лейшманіоз

Мазки шкірного інфільтрату, зішкрібок

Безджгутикові форми

Протозооскопія

- фарбування за Романовським

Біологічні методи


4. Вісцеральний лейшманіоз

Мазки кісткового мозку, біоптат печінки, селезінки, кров на імунологічні досліди




Протозооскопія

- мазки


Імунологічні методи:

- серологічні реакції

- внутрішньо шкірна проба

Біологічні методи



5. Трихоманоз

♀ виділення або при-стінкові зіскрібши з піхви, церві кального каналу матки, парауре-тальних ходів уретри

♂ виділення уретри, сік простати, сперма, сеча






Протозооскопія

- нативний мазок

- забарвлення за Романовським

- культивування



6. Лямбліоз



Випорожнення, дуодентальний вміст

Вегетативна форма цисти

Протозооскопія

- нативний мазок

- забарвлення розчином Люголя

- метод концентрації цист

- метод формалін-ефірного осадження

- метод консервації

- культивування


7. Балантидіаз

Випорожнення

Вегетативна форма цисти

Методи дослідження паразитів кишечника

8. Малярія

Кров, еритроцити

Різні стадії розвитку шизонта

- мазок

- товста крапля



9.Токсоплазмоз

Біоптат або пунктати внутрішніх органів, пунктати лімфатичних вузлів, спинномозкова рідина, кров, ексудат. У гострі стадії – кров

Псевдо цисти (гостра стадія хвороби) і ен-дозоїди у крові, справжні цисти -при здоровому носійстві (хрон. стадія)

Протозооскопія:

- мазки; мазки-біотати

- відбитки

Біопроби


Імунологічні методи:

- серологічні реакції

- шкірно-алергічна проб

- титраційна проба



4.3.1. Нативний мазок

Необхідні матеріали та інструментарій: ізотонічний розчин натрію хлориду; предметні скельця; покривні скельця; дерев’яні палички (дов­жиною 10-15 см, діаметром 2-3 мм).

Хід роботи: на предметне скельце наносять досліджуваний матеріал (фекалії, вміст дванадцятипалої кишки, гній, харкотиння, тощо) в об’ємі близь­ко 0,1 – 0,2 мл і накривають покривним скельцем. У випадку, коли досліджу­ваний матеріал щільний або недостатньо прозорий, його змішу­ють дерев’яною паличкою з краплею ізотонічного розчину натрію хлориду, який попе­редньо наносять на предметне скельце.

У правильно приготовленому препараті покривне скельце щільно прилягає до предметного скла. Рідина повинна рівномірно розподілятися між скельцями і не виступати за межі покривного скельця. Якщо крапля виявилася дуже великою і рідини забагато, її надлишок збирають за допомо­гою фільтрувального паперу.

Всі найпростіші та їх цисти в незабарвленому нативному препараті безбарвні й відрізнити їх від навколишнього середовища можна тільки за заломленням променів світла. Однак потрібно враховувати, що вегета­тивним формам найпростіших кишечнику властива рухомість, харак­тер­на для кожного виду, що спрощує їх визначення.
4.3.2. Мазок, забарвлений розчином Люголя

Необхідні матеріали та інструментарій: розчин Люголя (2г калію йодиду, 1г кристалічного йоду, води до 75 мл); предметні скельця; покрив­ні скельця; дерев’яні палички (довжиною 10-15 см, діаметром 2-3 мм).

Хід аналогічний дослідженню нативного мазка, тільки замість ізотонічного розчину натрію хлориду застосовують розчин Люголя. Забарвлення найпростіших відбувається впродовж 1-2 хв.

Забарвлення розчином Люголя застосовують, в основному, для визначення цист. Для вивчення вегетативних форм найпростіших забарвлення розчином Люголя не має великого значення у зв’язку з тим, що вегетативні форми під дією цього розчину швидко гинуть, стають нерухомими, деформуються і визначити їх у препараті стає майже немож­ливим. Під впливом розчину Люголя цитоплазма цист забарвлю­ється в різні відтінки золотисто-коричневого кольору. Ядра, залежно від освіт­лення, можуть бути трохи світліші або трохи темніші від цито­плазми. Глікоген забарвлюється йодом у коричневий колір. Хроматидні тіла роз­чином Люголя не забарвлю­ються, їх слабко видно на фоні забар­вленої цитоплазми.


в) методи концентрації цист (методи збагачення);

г) методи консервації;

д) виготовлення і мікроскопія постійних препаратів.

4.3.3. Методи концентрації цист (методи збагачення)

Цисти найпростіших, які паразитують у кишечнику, в різні періоди паразитування виділяються у зовнішнє середовище неоднаково. Тому з метою більш достовірної діагностики кишкових найпростіших застосо­вують методи концентрації цист (методи збагачення).

В основі цих методів лежить різниця між питомою вагою розчинів і цист. Якщо питома вага розчину вища за питому вагу цист, то вони сплива­ють і концентруються у верхньому шарі розчину (метод флотації). Якщо пи­тома вага цист більша за питому вагу розчину, то вони концент­руються в осаді (метод седиментації осадження). Однак ці методи можна застосо­вувати тільки при дослідженні оформлених фекалій.

Одним із методів збагачення, який частоя застосовують у лабо­раторній практиці, є метод формалін-ефірного осадження.

Метод формалін-ефірного осадження належить до методів седимен­тації. При обробці фекалій формалін-ефірним методом відбувається відділення та осадження цист найпростіших.

4.3.4. Методи консервації

У випадках, коли дослідити матеріал відразу після забору неможливо, застосовують методи консервації. Найпростіші кишечнику у фекаліях фіксуються консервуючими розчинами зі зберіганням морфологічних ознак вегетативних форм та цист.

Рецептів консервантів дуже багато, однак найбільш простим за своїм складом і найкращим за зберігаючими найпростіших властивостями є консервувальна суміш за методом Сафаралієва Р.С.

Консервувальна суміш за методом Сафаралієва Р.С.:

- метиленовий синій – 0,2 г;

- 2 %-вий розчин цинку сірчанокислого – 82,5 мл;

- формалін концентрований – 10 мл;

- оцтова кислота концентрована – 5 мл;

- фенол кристалічний – 2,5 г.

Реактиви змішують у порядку, який вказаний у пропису. Фенол попе­редньо розплавляють на водяній бані.

Порядок роботи: фекалії або інший досліджуваний матеріал відразу після забору змішують у пробірці або флаконі з консервантом у спів­відношенні 1:3. Ємкість закривають гумовим корком та заклеюють липкою стрічкою. Найпростіші забарвлюються вже через 5 – 10 хв і разом з твердими частинками осідають на дно. Перед дослідженням придонний осад не розмі­шують. Краплю осаду піпеткою переносять на предметне скельце, ретельно розтирають дерев’яною або скляною паличкою до утворення емульсії і накривають покривним скельцем. Мікроскопію проводять з імерсійною системою. Цитоплазма у найпростіших забарв­люється у блідо-синій колір, ядро – в інтенсивно-синій, а глікоген та травні вакуолі не забарвлюються. Барвники суміші за методом Сафара­лієва Р.С. дозволяють виявити хроматидні тільця. Також слід врахову­вати, що внутрішня структура балантидіїв стає непомітною, тому їх діаг­ностику проводять, визначаючи шар війок по периферії клітин.

Термін зберігання матеріалу – близько року в щільно закритому посуді.

4.3.5. Культивування найпростіших кишечнику

Методи культивування дозволяють значно збільшити можливість визначення кишкових найпростіших. Однак вони мають тільки допоміж­не значення, оскільки виростити кишкові найпростіші не завжди вдається. Тому застосування цих методів є доцільним лише в комбінації з методами протозооскопії.

Для діагностики кишкових найпростіших запропоновано багато варіантів живильних середовищ різного складу. Найбільш простими за складом та ефективними при використанні є наступні середовища.

Середовище Павлової

Склад: 4,25 г NaCl; 0,30 г Na2HPO4; 2H2O; 0,23 г КН2РО4; 500 мл дистильованої води. Розчин стерилізують в автоклаві, розливають у про­бірки по 9,5 мл і після охолодження у кожну пробірку добавляють по 0,5мл кінської сироватки.

Це середовище застосовують для культивування амеб, кишкових трихомонад, первинного виділення балантидіїв, ентеромонад тощо.

4.3.6. Зараження лабораторних тварин

Цей метод діагностики найчастіше застосовують із науково-дослід­ницькою метою: при вивченні патогенності найпростіших, патогенезу та па­тологічної анатомії, ефективності лікування тощо.

Для зараження амебами та балантидіями використовують щурів 2 3 тиж­нів від народження, морських свинок, кошенят, золотистих хо­м’ячків; для зараження лямбліями – мишей.

Матеріалом для зараження може бути культура найпростіших, вміст кишечнику, випорожнення, гній із абсцесів тощо.

Ефективним методом зараження амебами та балантидіями – вприску­вання за допомогою шприца заразного матеріалу в сліпу кишку під час лапаротомії наркотизованій тварині. Операційну рану після цього обробляють антибіот­иками і зашивають. Можна вводити матеріал пер­анально через зонд, введений до рівня сліпої кишки.

Зараження лямбліями проводять через зонд, введений до рівня страво­ходу.

Менш надійними та ефективними способами є годування тварин зара­женим кормом або введення заразного матеріалу через зонд у пряму кишку після очисної клізми.

4.3.7. Методи лабораторної діагностики трипаносом

Для лабораторної діагностики трипаносом застосовують протозойні методи, метод ксенодіагностики, біологічні проби на тваринах та серологічні реакції.

При африканському трипаносомозі для дослідження беруть кров (у початковий період хвороби), пунктат пізній період гарячки або після нього), спинномозкову рідину (у період прояву симп­томів ураження центральної нервової системи. У цей період хвороби збуд­ника в крові та лімфовузлах вже немає).

Кров досліджують у вигляді нативних препаратів при великому збільшенні (об’єктив 40, окуляр 7 або 10), а також у вигляді мазка і товстої краплі крові, які фіксують та забарвлюють як мазки крові при дослід­женні на малярію. При негативних результатах дослідження мазків і товс­тої краплі застосовують метод накопичення.

Спинномозкову рідину і пунктат лімфатичних вузлів досліджують у вигляді мазка.

Мікроскопія препаратів: проводять при великому збільшенні мікроскопа (об’єктив 40, окуляр 7 або 10) без імерсійної системи. Тіло трипа­носом забарвлюється в блакитний колір, ядро – у червоно-фіолетовий. Добре видно блефаропласт, розташований у задній частині клі­тини, від якого відходить джгутик, а також кулястий або паличко­подіб­ний кінетопласт.

У випадку гострої форми американського трипаносомозу дослід­жують кров пацієнтів (мазок і товсту краплю), а при хронічній формі застосовують метод ксенодіагностики. Це пояснюється тим, що при хронічній формі хворо­би трипаносом у крові хворих дуже мало і тому їх виявлення не завжди мож­ливе. Ксенодіагностика при трипаносомозі – це відгодовування на хворих людях тріатомових клопів – переносників трипаносом з подальшим дослід­женням фекалій клопів. У випадку хво­роби клопи виділяють трипаносоми з фекаліями на 5-й день відго­довування. Серологічні реакції Найчастіше застосовують реакцію преципітації (антиген – екстракт трипаносом), реакцію аглютинації (антиген – живі трипаносоми) та реак­цію зв’язування комплементу – реакцію Машадо (антиген – екстракт із серцевого м’яза інвазованої тварини), реакцію імунофлуоресценції та шкірно-алергологічні проби. Перші дві реакції застосовують у гострий період хвороби, а РЗК – у хронічний, коли спостерігається збільшення кількості антитіл.

4.3.7. Методи лабораторної діагностики трихомонад сечостатевих органів

Матеріалом для дослідження у жінок євиділення або пристінкові зскрібки із піхви, особливо із заднього склепіння, цервікального каналу матки, парауретральних ходів уретри; у дівчат – вміст вульви, уретри або піхви. Забір матеріалу найкраще проводити у передменструальний період або в перші дні після менструації.

У чоловіків для дослідження беруть виділення з уретри (після масажу її передньої частини), сік простати (який отримують після її легкого масажу), сперму та центрифугат сечі (сечу беруть за допомогою катетера).

Для лабораторної діагностики переважно застосовують метод нативного мазка, метод забарвленого мазка та культивування.

При мікроскопії мазка, забарвленого за методом Романовського, спосте­рігають цитоплазму, забарвлену в блакитний колір, ядро, блефаро­пласти, джгутики забарвлюються в червоний або малиновий колір.

Метод культивування застосовують тоді, коли іншими методами трихомо­нади виявити дуже складно або неможливо через їх малу кількість у матеріалі, який досліджують.



4.3.8. Методи лабораторної діагностики лейшманій

Для лабораторної діагностики лейшманіозів використовують протозойні методи, культивування, серологічні, алергологічні та біоло­гічні методи.

При протозооскопії виявляють лейшманії у мазку із шкірного інфільт­рату та в мазку з кісткового мозку.

Виявлення лейшманій у мазку із шкірного інфільтрату

Отримання мазка: матеріал для дослідження від хворого шкірним лейшманіозом беруть із горбика або з периферії інфільтрату навколо ви­разки. Безпосередньо перед забором матеріалу шкіру обробляють спир­том. Вибраний для дослідження горбик або інфільтрат знекров­лю­ють, стискаючи його великим та вказівним пальцями лівої руки і, не змен­шуючи тиск, роблять скальпелем (краще­ – очним) поверхневий надріз. У випадку появи крові її забирають ватним тампоном. Скальпелем із дна та країв надрізу роблять зскрібок. Матеріал зскрібка разом із краплями серозної рідини переносять на предметне скельце й обережно розмащують, запобігаючи при цьому зайвої травматизації клітин. Таким чином готують декілька мазків.

Мікроскопія препарату: її проводять із застосуванням імерсійної системи без покривного скельця. Лейшманії знаходяться в макрофагах або позаклітинно у вигляді овальних або видовжених тілець розміром
3-5 х 1-3 мкм. Цитоплазма забарвлюється у світло-блакитний або бузковий колір, ядро – у червоно-фіолетовий. Кінетопласт знаходиться біля ядра і забарвлений також у червоно-фіолетовий колір, але більш інтенсивно, ніж ядро. Джгутик відсутній.

Виявлення лейшманій у мазку кісткового мозку

Приготування мазка: матеріал, який отримали при пункції груднини, терміново переносять на предметне скельце і розмащують за допомогою шліфувального скельця тонким шаром, запобігаючи при цьому зайвої деформації чи травматизації клітин. Якщо матеріал дуже щільний, то мазок готують шляхом відбитків, тримаючи частинку пунктату пінцетом або голкою. У випадку значного домішку крові в пунктаті, з нього, по можливості, на предметному скельці виділяють жирові грудочки білу­ватого кольору, із них готують окремий мазок.

Мікроскопія препарату: аналогічна мікроскопії мазків із шкірного інфільтрату. Однак треба враховувати, що в мазку з пунктату кісткового мозку цитоплазма лейшманій забарвлюється в сірувато-блакитний колір, а не в світло-блакитний, як у мазках із шкірного інфільтрату.

Культивування лейшманій. Культивування лейшманій доцільно застосовувати при туберкулоїдній формі лейшманіозу, коли інші методи діагностики менш ефективні.

В якості матеріалу для культивування можна застосовувати кров, рідину із шкірних лейшманіозних горбиків або інфільтрату навколо виразки, пунктат кісткового мозку, лімфатичних вузлів, селезінки, вміст кишечнику москітів.



Серологічні реакції Формолова реакція Непіра. Застосовується для діагностики вісце­раль­ного лейшманіозу. До 1 мл досліджуваної сироватки додають 1 крап­­лю формаліну. При позитивній пробі сироватка згортається і мутніє, набу­ває білого кольору. Швидкість реакції (від 3 хв до 24 год) залежить від часу перебігу хвороби – чим довше хворіє людина, тим реакція швидша.


    1. Рекомендована література :

1. Медична біологія / За ред. В.П.Пішака, Ю.І.Бажори. Підручник. – Вінниця: НОВА КНИГА, 2004. – С. 547-557.

2. В.П.Пішак, О.І.Захарчук. Навчальний посібник з медичної біології, паразитології та генетики. Практикум. – Чернівці: Медакадемія, 2004. – С. 280-321.

3. В.П.Пішак, Т.М.Бойчук, Т.Є.Дьякова та ін. Медична паразитологія. – Чернівці, 2003. – С. 66-88.

4. Слюсарєв А.О., Жукова С.В. Біологія. – К.:Вища шк., 1992. – Див. тему папарзитичні найпростіші.


4.5. Орієнтована карта для самостійної роботи:
Основні завдання
Вказівки
Відповіді
Вивчити:

1. Протозойні методи дослідження найпростіших кишечника

а) нативний мазок;

б) мазок забарвлений розчином Люголя;

в) методи концентрації цист;

г) методи консервації.

2. Методи дослідження трипаносом.

3. Методи дослідження трихомонад.

4. Методи дослідження лейшманій.



При мікроскопі мазка потрібно дотримуватися ряду правил: препарат не повинен освітлюватися надто яскраво; мікроскопію мазків починають із малого збільшення (об’єктив 8-10, окуляр 10) і тільки після цього переходять на велике збільшення без застосування імерсії (об’єктив 40, окуляр 10); при перегляді препарат необхідно переміщувати під мікроскопом так, щоб не пропустити яку-небуть ділянку.

а) 4.3.1


б) 4.3.2.

в) 4.3.3.

ґ) 4.3.4.

2. 4.3.5.


3. 4.3.6.
4. 4.3.7.

4.6. Питання для самоконтролю.

  1. Які методи є рекомендованими при локалізації найпростіших у кишечнику.

  2. При виявленні якої вегетативної форми дизентерійної амеби, ставлять діагноз  амебіаз?

  3. У якому випадку досліджень доречно використовувати метод забарвленого мазка Люголем.

  4. Назвати протозойні хвороби при яких рекомендованими методами лабораторного дослідження будуть серологічні реакції або шкірно-алергічна проба?

  5. Що може бути матеріалом на дослідження протозоонозів кишечника?

  6. Яким чином знання життєвих циклів представників найпростіших допомагає вірно визначити обєкт дослідження? Наведіть приклади.

  7. Якими збудниками протозойних захворювань людина заражується аліментарним шляхом?

  8. Назвати представників паразитичних найпростіших поширених на Україні.

9. У мазку, одержаному від хворого на малярію, виявлено малярійний плазмодій на різних стадіях розвитку:

а) несталої форми з псевдоніжками, які займають половину еритроцита;

б) у вигляді кільця з яскраво-вишневим ядром;

в) малярійний плазмодій, що займає майже весь еритроцит, псевдоніжки і вакуоля відсутні, ядро велике;

г) в еритроциті видно по 12-18 плазмодіїв, що мають вигляд невеликої грудочки блакитної цитоплазми з ядром.

Які стадії еритроцитарної шизогонії виявлено в препараті?

10. У жінки народилась мертва дитина з вадами розвитку. Яке протозойне захворювання могло спричинити загибель плоду? Що треба дослідити для підтвердження діагнозу? Як могло відбутися внутрішньоутробне зараження плоду?

11. У пробі піску з дитячого майданчика виявлені цисти токсоплазми. Як вони потрапили у пісок? Чи можуть заразитися діти, що граються в пісочнику? Якщо можуть, то як?

12. У хворого спостерігається типова клінічна тріада, характерна для малярії, що включає стадії ознобу, жару, профузної пітливості. Яким видом малярійного плазмодія заражена людина? Які стадії розвитку плаз­модіїв можуть бути використані для встановлення діагнозу захворювання при лабораторному дослідженні? Скласти алгоритм, використовуючи наступні елементи:

а) Збудник, що викликає малярію;

б) Напади хвороби повторюються через 48 годин;

в) У мазках периферичної крові одночасно виявляються всі стадії роз­витку плазмодія;

г) Своєрідні зміни уражених еритроцитів: збільшуються в розмірах без зміни контурів.


1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   13


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка