Методичні вказівки для аудиторних занять Затверджено



Сторінка1/5
Дата конвертації25.04.2016
Розмір1.01 Mb.
  1   2   3   4   5


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ПЕРЕКЛАДУ
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
Методичні вказівки

для аудиторних занять


Затверджено

на засіданні кафедри іноземних мов.

Протокол №

Від 06

Луганськ - 2006

ББК:
Теорія і практика перекладу. Конспект лекцій. Методичні вказівки для аудиторних занять. // Укладач: Бєкрєшева Л.О. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. - с. 96

Методичні вказівки мають на меті ознайомити студентів немовного гуманітарного напрямку з основними поняттями перекладознавства. Лекції висвітлюють актуальні теоретичні питання науки про переклад, акцентують увагу на труднощах перекладу та на способах їх подолання, знайомлять читачів з історією розвитку перекладознавства. У практичних лекційних прикладах контактують українська та англійська мови.

Методичні вказівки рекомендовані для аудиторної роботи студентів у рамках навчального курсу „Теорія і практика перекладу”, але можуть бути застосовані для самостійного опрацювання.

Укладач: Л.О. Бєкрєшева, ст. викл.

Рецензент:

Відп. за видання: доц. В.Е.Краснопольський

Зміст

Лекція 1. Короткі відомості з історії перекладу від

давнини до періоду пізнього середньовіччя. ..........................4



Лекція 2. Короткі відомості з історії перекладу.

Переклад в епоху Відродження та Просвітництва. ...............9



Лекція 3. Короткі відомості з історії перекладу.

Розвиток перекладу в Україні. ...............................................16



Лекція 4. Переклад в сучасному світі. .................................24

Лекція 5. Культурологічні та часові аспекти

перекладу. ................................................................................30



Лекція 6. Лінгвосеміотичні засади перекладо-

ведення. ....................................................................................36



Лекція 7. Переклад як процес. ..............................................43

Лекція 8. Лексичні трансформації при перекладі. ..............54

Лекція 9. Граматичні труднощі перекладу. .........................61

Лекція 10. Синтаксичні особливості перекладу. ................69

Лекція 11. Лінгвістика тексту. ..............................................79

Лекція 12. Аналіз художнього тексту. Стилістичні

прийоми. ..................................................................................85



Глосарій ..................................................................................94

Бібліографія ...........................................................................98

Лекція 1. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ

ВІД ДАВНИНИ ДО ПЕРІОДУ ПІЗНЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ


  1. Переклад в античності.

  2. Буквальний та вільний переклад.

  3. Переклад в середньовіччі.

  4. Переклад в Київській Русі.

Переклад – це один з найдавніших видів людської діяльності. Ніхто не може точно сказати, коли з’явився перший перекладач, і археологи навряд чи коли відкопають його рештки, але є всі підстави вважати, що, як тільки на землі виникли різномовні людські племена, з’явилася потреба в людях, які могли б слугувати посередниками у контактах таких різномовних народів. Вважають, що першими перекладачами були жінки. Це зумовлено звичаєм викрадати наречених з іншого племені, а пізніше – практикою династичних шлюбів. Жінка була змушена оволодівати мовою чоловіка і могла, в разі потреби, виконувати роль перекладача.

Спочатку переклади були усними, а з виникненням писемності з’явились і письмові переклади. Численні археологічні знахідки підтверджують тисячолітню історію перекладу. Найдавнішими писаними перекладами, які збереглися до наших часів, є вавілонський переклад шумерського епосу “Гільгамеш”, а також переклади документів з бібліотеки ассірійських царів у Ніневії, котрі датуються ІІ тисячоліттям до н.е., отже віддалені від нас на чотири тисячі років. Взагалі без перекладачів було б неможливим існування будь-якої імперії, виникаючої внаслідок завоювання багатьох різномовних країн, бо тільки перекладач міг донести до поневолених народів повеління володарів.

Розвиток перекладацької діяльності відкрив людям широкий доступ до культурних надбань інших народів, зробив можливим розповсюдження релігійних та наукових учень, дав поштовх до міжнародної торгівлі і співробітництва. Багато народів зобов’язані перекладам формуванням своїх абеток та писемності взагалі. Так, 30 % сучасних мов планети базуються на абетці латини, а наша рідна прамова (старослов’янська) успадкувала абетку староболгарської мови – кирилицю, на базі якої функціонують нині 10 % сучасних людських мов. Нагальна потреба у розвитку перекладацтва призвела до теоретичних наробок у вивченні й систематизації рідних мов, як то: складання граматик, тлумачних словників та енциклопедій. Така діяльність розпочалась ще в античні часи і найбільший вклад у її розвиток внесли вчені Давньої Греції та Індії, які приділяли увагу питанням сутності мови взагалі, шляхам поповнення її словника, теоретизації граматики і реальній можливості перекладу з однієї мови на іншу.

Найбільшого розвитку перекладацька діяльність досягла за часів Давнього Риму (ІІІ – І ст. до н.е.). Першими перекладами, безумовно, були релігійні тексти, що призначалися, так званим, варварам для прилучення до прогресивної на той час християнської релігії. Ці переклади мали тенденцію до буквалізму, тому що “слово боже” вважалося священим і мало бути донесене до читача слово в слово, навіть за незрозумілості тексту. При цьому і читачі і перекладачі вважали це явище цілком нормальним, бо “слово боже” і не повинно бути цілком зрозумілим земним створінням.

Між тим, інші види перекладів античних часів часто носили приблизний характер, що зумовлювалося низькою кваліфікацією перекладачів і невисокими вимогами читачів до якості і точності перекладу. Так з’явилися дві течії у перекладацтві - тяжіння до буквального та вільного перекладу, які збереглися і до нашого часу. Імена перекладачів рідко вказувалися на перекладених творах аж до пізнього середньовіччя, тому небагато імен дійшли до нас з античності. З розвитком інтересу римської еліти до світської культури з’явилися численні переклади творів давньогрецької літератури: Енній перекладав трагедії, Теренцій і Плавт – комедії, Катулл – лірику Сафо. Політичний діяч і оратор Цицерон перекладав промови Есхіна та Демосфена, а також прагнув теоретично осмислити практику тих часів, висловлюючи думку, що перекладач не має потреби перекладати дослівно, а лише передавати сенс і силу окремих слів. Тим самим, Цицерон виступав проти буквалістського підходу до перекладу світських творів. Він вважав, що читач вимагає від перекладача точності “не за кількістю, а за вагою”. Тим самим Цицерон дав підгрунтя для прихильників вільного перекладу, і один з його наступників – філолог І століття н.е. Квінтіліан відійшов від актуальних і для нашого часу настанов Цицерона про точність перекладу в бік абсолютно вільного поводження з мовним матеріалом оригіналу при перекладі, зберігаючи тільки ідеї автора. Саме Квінтіліана вважають батьком вільного перекладу.

Серед перекладачів раннього середньовіччя вирізняється Ієронім Софронік (340 – 420), який обгрунтував завдання перекладу, виступаючи і проти дослівності, і проти необмеженої довільності поводження з оригіналом. Він вимагав збереження в перекладі своєрідності, милозвучності та авторського тону оригіналу. У ХІІІ ст. англійський філософ Роджер Бекон підкреслював, що перекладачеві необхідно свідомо підходити до відтворення змісту оригіналу на основі глибокого знання мови і різних наук, які допомагають правильно зрозуміти і перекласти першотвір.

Перекладацька діяльність Київської Русі також розквітла у середні віки. В ІХ віці на Русі майже одночасно виникає і розвивається писемність, література і переклад. Згідно з візантійськими хроніками Київський князь Аскольд влітку 860 року за 128 років до князя Володимира хрестив Київську Русь аби прилучити її до світового культурного простору, який об’єднувало християнство. Ця подія дала великий поштовх до розвитку освіти і літератури в країні. Для ознайомлення з новою релігією потрібні були “агітаційні матеріали” на зрозумілій слов’янам мові. На прохання Аскольда грецькі монахи Кирило та Мефодій були у 864 році послані імператором Візантії для проповідництва християнства серед слов’янських народів. Вивчивши мову більш розвинених Староболгарського та Моравського царства, Кирил та Мефодій почали свою діяльність зі створення абетки, яка і досі іменується кирилицею, і з її допомогою переклали на старослов’янську (тобто староболгарську) мову декілька релігійних текстів. Серед цих перших перекладів були Новий Завіт, Псалтир та Молитовник. Після вбивства Аскольда Київський престол знов надовго перейшов до рук язичницьких князів, які доклали немалих зусиль, щоб вилучити з літописів всі згадки про події літа 860 року, але наявність писемності сприяла культурному розвитку і знаності Київської Русі далеко за межами країни. У 988 році великий князь Володимир вдруге похрестив Русь з великою урочистістю та запрошенням численних гостей. Хрещення було насильницьким, але масовим.



Перун

Кияни плакали. І плив Дніпром Перун.

Повільно плив. Старий і дерев’яний.

Журились люди. Не торкався струн

Співець – можливо, прадід ще Боянов.

Вогонь жертовний згорбився й погас.

З дерев священних облітало листя.

- Ми кинули тебе, але не кидай нас! -

молили люди.

– Боже, повернися!

Але він плив униз по течії.

Куди вона приб’є його уранці?

Чужа ріка. І верби нічиї.

Вмирав самотній, як усі вигнанці.

І кожен птах жалів його, і звір.

Він був.


Він Бог.

Старий і дерев’яний –

Він плив лицем до тих останніх зір.

Мовчав Дніпро.

І плакали кияни. (Оксана Пахльовська)

Після другого хрещення Русі, з’явилась велика кількість перекладів, які повинні були ознайомити новохрещених з філософськими доктринами нової релігії та з церковними звичаями й обрядами. Це були Житія святих, Притчі, Хроніки та апокрифи, в яких описувалися святі чудеса. Найбільш вдалий та відомий з них переклад “Житія Андрія Юродивого”.

Поряд з релігійними текстами у Київській Русі набули популярності світські переклади, такі як: “Бджола”, “Космографія”, “Фізіологія”. Вдалим здобутком для свого часу був переклад книги Іосифа Флавія “Іудейська війна”, в якому перекладачеві вдалося знайти ту “золоту середину” між буквалізмом та довільністю. Нажаль, ім’я самого перекладача не збереглося і невідомо, чи зроблено цей переклад в самій країні чи за її межами, оскільки на той час багато перекладів для Русі робилися у Болгарії.

В Х – ХІ ст. проходило активне формування національної мови Русі на базі старослов’янської мови та місцевих народних говорів, однак релігійні тексти продовжували перекладати на старослов’янську мову, яка згодом почала використовуватись виключно під час церковних богослужінь і в колах мовознавців отримала назву староцерковнослов’янської.

В епоху пізнього середньовіччя, за часів Монгольської навали (1228 – 1480) переклади продовжували відігравати значну роль у культурному розвитку Русі. Були перекладені інші частини з Біблії, а численні невдалі попередні переклади були виправлені, або перероблені наново. Розвиток міжнаціональних контактів країни призвів до появи перекладів індійських, латинських, давньоєврейських та грецьких джерел. В цей час робляться спроби використовувати в перекладах формуючуся українську мову. Особливо це було помітно у політичних та ділових перекладах, кількість яких різко зросла у середні віки.
Дайте відповіді на запитання :


  1. Чому з’явилася потреба у перекладацькій діяльності?

  2. Хто були перші перекладачі і чому саме вони?

  3. Які найдавніші переклади збереглися до сьогодні?

  4. Назвіть перекладачів античності, яких ви знаєте.

  5. Чому хрещення Русі дало поштовх перекладацькій діяльності?

  6. Назвіть найбільш відомі перекладені твори часів Київської Русі.

  7. Які особливості перекладацької діяльності в роки Монголотатарської навали?



Лекція 2. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ.

ПЕРЕКЛАД В ЕПОХУ ВІДРОДЖЕННЯ ТА ПРОСВІТНИЦТВА.


  1. Переклад в епоху Відродження.

  2. Естетика класицизму та прикрашальний переклад.

  3. Переклад в епоху Просвітництва.

  4. Москва – центр слов’янської культури та перекладацтва.


Епоха Відродження лишила велику кількість літературних шедеврів, які і досі привертають увагу перекладачів. Отже, загалом епоха Відродження стала також епохою розквіту перекладацької діяльності в світі. Стрімкий розвиток науки та торгівлі викликав зміни у тематиці перекладів і загострив проблему адекватності перекладених текстів різних жанрів. Тематика наукових перекладів включала питання астрономії та астрології, арифметики та геометрії, анатомії та медицини і опис рідких тварин та рослин. Всесвітньо поширена на той час латина почала втрачати свої лідуючі позиції. Все частіше застосовуються в цей час французька, польська, німецька та англійська мови.

Протистояння течій вільного та буквального перекладу стає найбільш вираженим. Зокрема, німецький гуманіст і перекладач Ніколас фон Віле (XV ст) виявив себе прихильником дослівного перекладу, обстоюючи тезу:”... кожне слово оригіналу замінюється таким же словом перекладу”. Саме в такий спосіб він перекладав твори Петрарки, Бокаччо, Апулея. Незважаючи на хибність свого теоретичного підходу, Віле зробив вагомий внесок у перетворення ще не опрацьованої в той час середньоверхньонімецької мови в літературну, привносячи до неї певні граматичні наробки з латинської та італійської мов. Разом з тим, проти незрозумілих народові дослівних перекладів виступив у своїй відомій праці “Про мистецтво перекладу” (1540) Мартін Лютер, який вимагав від перекладачів широкого застосування народної мови з її специфічними граматичними та фонетичними особливостями, що він сам і продемонстрував у перекладі Біблії.

Етьєн Доле (1509 – 1546) – визначний французький філософ і перекладач, спалений на вогнищі за вироком інквізиції через свої сумніви у безсмерті душі, сформулював такі принципи перекладу:


  1. перекладач має досконало зрозуміти текст оригіналу й наміри автора, якого він перекладає;

  2. він має досконало володіти мовою, з якої перекладає, і блискуче знати мову, якою перекладає;

  3. перекладач має уникати дослівного перекладу, щоб не зруйнувати образності оригіналу;

  4. завдяки добору відповідних слів перекладач повинен досягти в перекладі повної ідейно – художньої співзвучності з оригіналом;

  5. перекладаючи з розвиненої мови на мову менш розвинену, перекладач повинен прагнути розвити цю мову.

Ці принципи зберігають свою життєвість і для нашого часу.

В пізньому Відродженні країни Західної Європи охопила естетика Класицизму з її нехтуванням усього, що не вкладалося в рамки естетичної краси. Нормативи „доброго смаку” диктувала Франція. Теоретик класицизму Нікола Буало (1636-1711) виклав головні принципи відбору лексики для творів, з якої видалялося все грубе і просторічне, морфологічних та синтаксичних конструкцій, які б створювали вишукану благородність літератури. Це сприяло виникненню, так званих, “прикрашальних” перекладів, в яких відкидалося все, що може не сподобатись читачам, або ж додавалося дещо нове на догоду читачам. Зразок такого перекладу – переробка «Іліади» Гомера її французьким перекладачем У. де ля Моттом у 1714 році. З 24 пісень поеми він зробив 10, викинувши “нудні” описи битв та “облагородивши” героїв давньогрецького епосу.

XVIII століття стало початком великої Європейської кризи в мистецтві, науці і політиці через бажання замінити старий соціальний лад на більш раціональний. Так з‘являється на мистецькій арені епоха Просвітництва, яка характеризується увагою до простого люду, його мови та побуту, що відбивається на тематиці творів та літературному словнику. Прикрашальний переклад піддається різкій критиці. Так, німецький просвітник Й.Ф. Гердер стверджував, що переклад повинен відтворювати справжні, притаманні лише йому, риси іншомовного оригіналу. Він писав: “Гомера аж ніяк не слід прикрашати... Ми хочемо бачити Гомера такого, як він є.” Переклади самого Гердера стали реалізацією цих теоретичних положень. Ці погляди розділяв Й.В. Гете та В.Гумбольдт. Зокрема, філософ і мовознавець В. Гумбольдт у своїх працях підкреслював, що перекладач має послуговуватися раціоналістичним аналізом словника, синтаксису та ритміки першотвору і інтуїтивним проникненням у глибини твору. Теоретичні міркування В. Гумбольдта виросли на грунті значних досягнень художнього перекладу в Німеччині наприкінці XVIII – на початку ХІХ століття. Переклад Гомера, здійснений Фоссом, переклади творів Шекспіра, що належать А. Шлегелю, досі вважаються взірцевими.

Якщо початок XVIII століття був означений великою кількістю технічних перекладів, то його кінець став розквітом художнього перекладу. Освітній рівень і культурний попит суспільства зростав і літературні переклади художніх творів повинні були задовольнити цей попит. Тепер перекладачі вважали свою працю служінням своїй країні через просвітництво її народу. Переклад став розглядатися як вид творчості і нарешті одержав статус професії, а ім’я перекладача стало обов’язково указуватись при публікації твору.



Москва – центр слов’янської культури та перекладацтва

З розпадом Київської Русі політичний центр слов’янської цивілізації змістився у Москву. В епоху Відродження (XV – XVII ст.) Москва перетворилася на великий культурний і перекладацький центр Росії. У 1515 році московський Великий князь Василь ІІІ звернувся з проханням прислати до Москви якогось вченого перекладача з грецького монастиря. Такий перекладач прибув у Москву у 1516 році в складі грецького посольства і скоро став відомим під ім’ям Максима Грека. Впродовж свого життя (а помер він 1555 або 1556 року) Максим Грек займався перекладами в більшості релігійних книг, вносив виправлення і уточнення у попередні переклади і супроводжував їх коментарями. Спочатку він не знав ні російської, ні старослов’янської мови, і його переклади робилися у два етапи: спочатку він перекладав з грецької на латинську мову, а потім його помічники перекладали з латини на старослов’янську мову. Вивчаючи російську мову, Максим Грек склав перший грецько-російський словник “Імена, істолковані в алфавітному порядку, який став його великим внеском у розвиток російської філології. Окрім словника Максим Грек залишив багато записів про мистецтво перекладу, в яких відстоював необхідність широкої філологічної обізнаності перекладача та пильного аналізу змісту оригіналу з метою виявлення всіх нюансів та мовних явищ у тексті.

З XVII століття найбільш освічені перекладачі приближуються до царського двору з видачею зарплатні за зроблені переклади світської тематики. Серед таких перекладачів Андрій Матвєєв, князь Кропоткін, перекладач Богданов. Переклад релігійних текстів також ще не втратив принадливості, але їми займаються, головним чином, вчені монахи у монастирях. З них найбільш відомі Єпіфаній, Славинецький, Арсеній Грек та Дионісій Грек.

Вагомий внесок в розвиток перекладацької діяльності внесло ХVІІІ століття. Політичні реформи Петра І значно розширили економічні і культурні зв’язки Москви з Європейськими державами, створивши потребу у численних перекладах науково-технічних та суспільно-політичних текстів і вимоги до їхньої якості підвищилися. Цар Петро І видав спеціальний указ про переклади, вимагаючи зрозумілої передачі змісту тексту, який перекладається. У 1735 році при Петербурзькій Академії наук була створена “Руська Асамблея” – перша професійна організація перекладачів, яка займалась підбором книг для перекладу та оцінювала якість виконаного перекладу. Вона також готувала майбутніх перекладачів, які за вимогами тих часів повинні були вміти перекладати з трьох мов: латини, німецької та французької. Саме в цей час перекладачі стали отримувати винагороду за свою діяльність. В цей час почала складатися літературна норма російської мови, яка відпрацьовувалася і в перекладах. Видатна роль у цьому процесі належить великому російському вченому і поету Михайлу Ломоносову. Ломоносов та його талановиті сучасники Сумароков і Тредьяковський, які брали активну участь у роботі “Руської Асамблеї”, створили велику кількість переважно поетичних перекладів, які часто супроводжували теоретичними розміркуваннями про необхідність саме такого перекладу тих чи інших слів.

Найвизначнішим майстром російського перекладу першої половини ХІХ століття був В.А. Жуковський, який перекладав твори Шіллера, Гете, Байрона, В. Скотта, переказав у віршах деякі казки Перро та братів Грімм, першим переклав на російську мову “Одіссею” Гомера цілком. На думку К.І. Чуковського Жуковський був одним з найсильніших перекладачів, яких коли-небудь знала історія світової літератури. У кращих своїх перекладах Жуковський вдало поєднував високу поетичність з близькістю оригіналу. Водночас, у багатьох випадках він ідейно переосмислював першотвір в дусі свого світогляду. Він був прибічником вільного перекладу і часто його переклад перетворювався у парафраз, або новий твір за ідеєю оригіналу (переспів). Він міг перенести місце подій в Росію, дати героям російські імена тощо. Але його могутній талант дозволяв йому прекрасно відтворювати стиль, ритм і інтонацію іншомовного вірша. Загалом, російська школа перекладу зобов’язана Жуковському багатьма своїми досягненнями.

Великий внесок у перекладацьку діяльність вніс історик О. Карамзін, який чудово перекладав з грецької, французької, німецької, англійської, італійської і декількох східних мов. Пушкін та Лермонтов також виявляли інтерес до перекладацької теорії та практики. І незважаючи на те, що більшість перекладачів того часу обстоювало вільний переклад, у буквального перекладу теж були свої прибічники. Це такі відомі літератори як П. Вяземський, М.Гнєдич, О.Фет, які багато перекладали з різних мов. Щоправда, вони й самі не завжди дотримувались проголошених ними принципів. Переклади Вяземського творів Констана і Міцкевича мають певні літературні переваги, а роботи М. Гнєдича, особливо переклад “Іліади” Гомера, високо оцінював О.Пушкін.

На початку ХХ ст. розгортається перекладацька діяльність В.Я. Брюсова, найвидатнішого теоретика та практика перекладу тієї доби. Брюсов перекладав античних авторів, французьких поетів-символістів, Е. По, Гете, Верхарна. Він виступив організатором і головним перекладачем антології “Поезія Вірменії”, яка охопила понад тисячоліття існування вірменської літератури. Брюсов відмічав, що в кожному творі є провідний елемент, який підпорядковує всі інші. В одних творах таким елементом є логічний розвиток думки, в інших – образна система, в третіх – ритмомелодика. Завдання перекладача Брюсов бачив у відтворенні саме цього провідного елементу поетичного твору.

Після Жовтневої революції 1917 року в Росії стався новий підйом перекладацької діяльності. За ініціативою М.Горького було створене нове видавництво „Всесвітня література”, завдяки якому російські, а також всі радянські читачі, ознайомилися з творами Бальзака. Анатоля Франса, Стендаля, Гайне, Шиллєра, Байрона, Діккенса, Шоу, Марка Твена і багатьох інших митців.

Масштаб перекладацької діяльності Росії зумовлювався також багатонаціональністю Радянського Союзу. В країні проходив обмін творами літератур народів, що населяли країну. Так, радянські читачі одержали можливість познайомитись з чудовими епосами грузинського, армянського, узбецького та інших народів. Серед перекладачів радянського періоду слід згадати імена С. Маршака, М. Лозінського, Л.Гінзбурга, Б. Пастернака та ін.

Для вдоволення зростаючого попиту на професійних перекладачів у радянській Росії була створена мережа навчальних закладів по підготовці фахівців з перекладу, якою всі пострадянські країни користуються і сьогодні.

Після розпаду Радянського Союзу характер перекладацької діяльності у Росії різко змінився. Державні видавництва, які займалися перекладами, перестали фінансуватися і знизили кількість перекладів. Приватні видавництва в боротьбі за прибутками знизили контроль за якістю перекладів, а відсутність цензури призвела до появи естетично ущербних творів. Більша частина текстів перекладається з англійської мови, між тим як здобутки іншомовних літератур залишаються недоступними сучасному читачеві.

Незважаючи на труднощі, перекладацька діяльність Росії розвивається і сподівається, що смак віку зміниться і перекладачі, які можливо ще сидять за студентською партою, внесуть свій гідний внесок у розвиток теорії та практики перекладу.

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка