Методичні розробки з гігієни та екології для студентів 3 курсу медичного факультету



Скачати 12.28 Mb.
Сторінка8/58
Дата конвертації15.04.2016
Розмір12.28 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   58

ЛІТЕРАТУРА:

основна


1. Бардов В.Г. та ін. Гігієна та екологія. – Вінниця.: Нова книга, 2006 (тема 13, С. 149-160; тема 14, С. 162-167).

2. Гончарук Є.Г. та ін. Комунальна гігієна. – Київ.: Здоров’я, – 2003. – С. 680-723.

3. Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. – Київ: Здоров’я, 2004. – С. 231-268.

4. Сергета І.В. та ін. Тестовий контроль з загальної гігієни та екології людини. Вінниця, 2005. – С. 109-122.



додаткова

1. Гончарук Є.Г. та ін. Загальна гігієна. – Київ.: Вища школа, 1995. – С. 168-175.

2. Габович Р.Д. та ін. Гігієна. – Київ.: Вища школа. 1983. – С. 277-295, 297-300.

3. Минх А.А. Методы гигиенических исследований. – Москва «Медицина» 1971; С. 249-288.

4. Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів. Збірник Законів України. Київ.: 1996. – т 5. ч 1, С. 6-23.

5. Чайка В.Є. Урбоекологія. Вінниця.: 1999. 368 с.

6. Даценко І.І. та ін. Загальна гігієна. Словник-довідник. Львів: “Афіша” 2001. 245 с.

Методика виконання самостійної роботи
Одним із провідних розділів комунальної гігієни є гігієна планування населених місць що спрямована на забезпечення гідних умов життя та охорону здоров’я мешканців міст і сіл.

Таке планування об’єднує комплекс вирішення соціально-економічних, архітектурно-планувальних, інженерно-будівельних, санітарно-гігієнічних питань тощо.

Досягнення гідних умов проживання населення можливе завдяки раціональному розселенню людей та розташуванню виробничих комплексів, функціональному зонуванню території поселень, надійному комунальному обслуговуванню та ін. Адже саме належні житлові умови та сприятливе екологічне оточення є основою збереження здоров’я людини на основі комплексної розробки архітектурно-планувальних, інженерно-будівельних та еколого-гігієнічних заходів.

В нашій країні напрацьовано відповідний ряд законів та нормативних документів, що регламентують питання містобудування, забудови сільських поселень, охорони довкілля і здоров’я населення, серед яких закони:



        • “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.);

        • “Про основи містобудування України” (1992 р.);

        • “Основи законодавства України про охорону здоров’я” (1992 р.);

        • “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення України” (1994 р.);

        • “Державні будівельні норми України. Містобудування. Планування та забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92”;

        • “Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів” (1996 р.).

Слід відмітити, що для нашої країни сьогодні не є характерним створення нових населених пунктів, міст чи сіл. Однак із економічним зростанням на Україні все більшого розмаху набуває житлове будівництво, розробляються генеральні плани реконструкції та забудови існуючих міст та сіл. Нажаль, абсолютна більшість сільських населених пунктів, селищ міського типу та й окремих міст ще не мають генеральних планів, а тим паче, перспективного планування забудов. За таких умов не дотримується обов’язкове розмежування зон у населених пунктах. Особливо багато порушень здійснюється при забудові житлових зон і, зокрема, мереж торгівлі та побутового обслуговування. Внаслідок чого погіршується їх санітарний стан, якість атмосферного повітря, зменшуються площі зелених насаджень, зростає рівень комунального шуму тощо.

Зрозуміло, що така негативна екологічна ситуація погіршує стан здоров’я дитячого та дорослого населення, патогенез хвороб цивілізації набуває все більшого розмаїття, а тривалість життя зменшується.

Розміщення, проектування і будівництво міських та сільських населених пунктів в цілому, чи окремих їх частин, здійснюється на основі наступних документів:


      • регіональна схема розвитку і розміщення продуктивних сил України;

      • схема розвитку та розміщення галузей народного господарства та галузей промисловості;

      • схема та проекти районного планування (регіону, області);

      • схема територіально-виробничих комплексів;

      • схема курортних районів та територіальні комплексні схеми охорони природи;

      • генеральні плани міст та сільських поселень в т.ч.:

      • проекти розміщення будівництва;

      • проекти приміських і курортних зон;

      • проекти планування промислових зон та вузлів;

      • проекти окремих будівель та споруд;

      • схеми і проекти інженерного обладнання та благоустрою населених пунктів (водопостачання, каналізація, санітарна очистка, енергозабезпечення та ін.).

Всі питання розміщення і проектування міських чи сільських поселень мають вирішуватись з урахуванням викладених вище законодавств, а також законодавств “Про охорону атмосферного повітря”, Земельного, Лісового, Водного кодексів та інших документів щодо санітарних та природоохоронних вимог.

Знання основ законодавств стосовно гігієнічних вимог до планування та забудови, чи реконструкцій населених місць, є обов’язковими не тільки для санітарного а й родинного лікаря, адже він має врахувати середовищні умови проживання сімей у міській чи сільській місцевості.



Загальною основою планування чи реконструкції населених місць є:

      • вивчення особливостей земельної ділянки;

      • аналіз природно–кліматичних умов з комплексною оцінкою сонячної радіації, вологості, температурного режиму та „рози вітрів”, здатності ґрунтів до самоочищення (табл.1);

      • відповідність навколишнього середовища гігієнічним нормативам і, особливо, забезпечення радіаційної безпеки території для проживання населення;

      • можливість організації озеленення, централізованого водопостачання та водовідведення, а також знешкодження промислових та побутових відходів;

      • вивчення та оцінка природних та штучних біогеохімічних провінцій, тобто наявності надлишку, чи відсутність у ґрунті макро-, або мікроелементів;

Окрім цього слід врахувати, що малопридатними в санітарно–гігієнічному відношенні є території що затоплюються, підтоплюються, мають високий рівень ґрунтових вод тощо.

Не допускається забудова житлово-громадських об’єктів на території з щільністю радіоактивного забруднення ізотопами цезію понад 5 Кі/км2; стронцію – понад 0,15 Кі/км2 та плутонію – понад 0,01 Кі/км2.
Таблиця 1

Санітарно-гігієнічні показники придатності ґрунту під забудову населеного пункту

п/п


Показники

(для шару грунту 0-20 см)



Одиниці виміру

Нормативи

1.

Хімічні токсичні речовини

мг/кг

не більше ГДК, ОДК

2.

Сумарний показник забруднення хімічними речовинами, для яких не встановлено ГДК

безрозмірна

величина


до 16

3.

Кишкова паличка

клітин в 1 г ґрунту

1 – 9

4.

Ентерокок

клітин в 1 г ґрунту

1 –9

5.

Патогенні ентеробактерії

клітин в 1 г ґрунту

відсутність

6.

Ентеровіруси

клітин в 1 г ґрунту

відсутність

7.

Яйця геогельмінтів

екземплярів

в 1 кг ґрунту



відсутність життєздатних форм

На територіях закритих кладовищ та звалищ господарсько-побутових відходів будь-яке будівництво заборонено, тут дозволено лише озеленення (лісонасадження), якщо минуло 25-30 років після останнього поховання, або закриття звалища.



Населений пункт, що проектується чи підлягає реконструкції повинен мати наступні території:

      • селітебну (житлову) зону: житлові споруди, громадські будівлі, установи соціального, культурного та побутового призначення, озеленення, транспортні сполучення, зв’язок тощо;

      • виробничу зону: промислові підприємства, бази, склади, гаражі, депо, об’єкти зовнішнього транспорту, шляхи заміського та приміського сполучення тощо;

      • ландшафтно-рекреаційну зону: приміські ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та курортні зони.

Зрозуміло, що такий територіальний розподіл населеного пункту не завжди має чіткі кордони, адже у значній мірі залежить від характеру промислового виробництва (наприклад, металургійний чи хімічний комбінати, картографічна фабрика чи завод з обробки алмазів у діаманти). Відповідно, і відстані між територіями мають залежати від інтенсивності впливу виробничого об’єкту на повітря, грунт та воду, а за цим, і на селітебну та ландшафтно-рекреаційну зони.

Проектування та забудова міського середовища, це винятково складний процес. Ще більш складним є проектування з метою реконструкцій існуючих міст. Сьогодні саме реконструкція існуючих міст є найбільш характерною для вітчизняного містобудування.

Забудова і проектування населених місць основані на науково-обгрунтованих нормативах, що спрямовані на створення оптимальних умов проживання, праці та відпочинку людини. При цьому використовуються відповідні Державні будівельні нормативи (ДБН) і Державні санітарні норми та правила (ДСанПіН).

При проектуванні забудови та реконструкції міста слід враховувати чисельність населення в т. ч. працездатного, дитячого та людей похилого віку. Цей чинник визначає потужність виробничої сфери, кількість місць у дошкільних, шкільних та інших навчальних закладах, необхідність у мережі лікувально-профілактичних закладів та ін.

Планування чисельності населення міст, як на найближчі роки так і на перспективу, є також основою для визначення сьогоденної та перспективної потреб у енергоносіях, оздоровчих, побутових закладах та установах. Таке планування має здійснюватись у відповідності із ДБН 360-92, за якими міста поділено на наступні групи:


  • малі міста – до 50000 населення

  • середні міста – до 250000 населення

  • великі міста – до 500000 населення

  • значні міста – до 100000 населення

  • найбільші міста (мегаполіси) – понад 1000000 населення

Для проектування та розташування населених пунктів велике значення має територія, її розміри та санітарно-гігієнічний стан, враховується перспектива розвитку на найближчі 25 років.

Зокрема, за розрахункову щільність населення на території житлового району приймають: 110 – 170 чол. на 1 га (малі міста);

180 – 220 чол. на 1 га (найбільші міста).

Обличчям кожного міста є селітебна зона. Як правило, вона має розташовуватись у найбільш красивих ландшафтних територіях і будуватись, у відношенні до виробничої зони, з урахуванням “рози вітрів”.

Орієнтація житлових споруд має бути такою, щоб інсоляція вікон складала не менше 2,5 годин на день (на період з 22 березня до 22 вересня), дитячих гральних, спортивних майданчиків при житлових будинках, шкіл та зон відпочинку не менше 3 години на день.



Дворові території житлового мікрорайону передбачають такі нормативи площі:

  • для ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку розміром не менше 0,7 м2/люд., на відстані не менше 12 м від вікон житлових і громадських будівель та на відстані не менше 20 м від сміттєзбірників та короткочасних стоянок автотранспорту;

  • для заняття фізкультурою і спортом не менше 2 м2/люд. на відстані від житла – 10-40 м;

  • для відпочинку дорослого населення не менше 0,1 м2/люд. на відстані 10 м від житлових та громадських будівель;

  • для господарського призначення (вивішування білизни, чистки речей, розміщення сміттєзбірників) з розрахунку не менше 0,3 м2/люд. на відстані не менше 20 м від житлових будівель.

Мікрорайон селітебної території раніше забудовували за радіальним типом (тобто всі вулиці спрямовувались до центру), що викликало там ряд незручностей (велике накопичення транспортних засобів, шум, забруднене повітря тощо). Надалі велась забудова за радіально-кільцевою, стрічковою та периметричною системою. Однак, найбільш доцільною є вільна забудова житлових споруд. Саме при такій забудові можна забезпечити оптимальну інсоляцію приміщень, зберегти рельєфні (природні) особливості місцевості та досягти меншого рівня комунального шуму.
При плануванні та забудові промислової території слід передбачати:

  • чим більшим є негативний вплив підприємства на довкілля, тим більшою повинна бути відстань до житла (таку відстань визначають СЕС);

  • обов’язковим є урахування “рози вітрів” та розташування промислових підприємств з підвітряної сторони, як правило, тут слід приймати до уваги домінуючий напрям руху повітря у теплий період року;

  • транспортні потоки (в т.ч. залізничні), що йдуть до промислової зони, не повинні слідувати через житлову територію;

  • підприємства слід розташовувати нижче по течії річки, випуск промислових відходів провадиться нижче місць використання водойм для водопроводів та пляжних місць;

  • всі промислові відходи, повинні знешкоджуватись, а промислові викиди у воду та повітря не повинні перевищувати санітарних норм (ГДК, ОДК, ГДР);

  • підприємство не повинно негативно впливати на житлову територію.

Здоров’я мешканців міст, їх працездатність у значній мірі залежать від раціонального збереження та стандартного використання природних багатств серед яких є ландшафтно-рекреаційні території (зелені насадження, водні плеса, а відповідно над ними – чисте повітря, надійна інсоляція тощо). А тому, як на стадії проектування так і реалізації проектів у будівництві, чи реконструкції територій міста, слід максимально зберігати зелені насадження та водойми, не розширювати будівництво за рахунок обмежень територій лісів, парків, водних акваторій і ін.

Внутрішньоміські зелені насадження за функціональною ознакою поділяються на:

    • насадження загального користування (парки, сади, сквери, набережні);

    • насадження обмеженого користування (на житлових територіях, ділянках дошкільних та шкільних навчальних закладів, лікувально–профілактичних закладів, промислових підприємств);

    • насадження спеціального призначення (на вулицях, у санітарно–захисних та охоронних зонах, кладовищах, крематоріях).

Площа озеленених територій загального користування у містах має дорівнювати 7-10 м2 /люд., в сільських поселеннях – 12 м2 /люд.

Рівень озеленення житлової території повинен складати 40%, промислової – 30%, ділянок шкіл і дошкільних закладів – 80%, лікарень – не менше 60%.

Обов’язковими є приміські ландшафтно-рекреаційні зони і, особливо, зелені насадження (зелене кільце міста) із шириною смуги насаджень 8-10 км.
Функції зелених насаджень


  • очищення повітря від пилу та хімічних токсичних речовин;

  • затримка вітрів;

  • зменшення рівня шуму;

  • санація повітря за рахунок виділення фітонцидів;

  • сприяння стабілізації мікроклімату;

  • естетичне значення;

  • врешті це дійсно легені планети.


Планування, проектування забудови та реконструкції сільських поселень

Сільський населений пункт має складатись із наступних територій:

            • селітебної (житлової) зони;

            • виробничої зони;

            • ландшафтно-рекреаційної зони.


Селітебна зона села повинна мати:

            • житлові споруди (у більшості випадків окремі оселі);

            • медичне та аптечне обслуговування;

            • мережу торгівельних закладів та побутового обслуговування (обов’язково лазню);

            • дитячі ясла-садочки та школу ;

            • побутове та телефонне забезпечення і радіо;

            • надійне електропостачання;

            • дороги із твердим покриттям;

            • бібліотеку, клуб та спортивний комплекс;

            • надійний, транспортний зв’язок (обов’язково із районним та обласним адміністративним центром).

Забудова житлової території села, як правило буває вільною чи змішаною. При проектування слід прагнути до компактності розташування осель. Це зумовить можливість влаштування газифікації, централізованого водопостачання та водовідведення. Адже більшість сіл таких зручностей не мають.

Сільський населений пункт не повинен негативно впливати на природу. Особливого значення набуває впровадження прогресивних методів компостування та правильного облаштування гноєсховищ.

Споруди загального користування на селі повинні мати водяне опалення, надійне водопостачання і водовідведення (хоча б локальну каналізацію). Особливо це стосується ясел-садочків, шкіл, лікувальних закладів, клубів та ін.

Велике гігієнічне значення має правильно забудована сільська оселя. Сьогодні вже не існує обмежень щодо відсотків земельної ділянки під забудову, чи розмірів та кількості поверхів самих житлових та допоміжних споруд. Однак, за сучасними вимогами, таке будівництво має також здійснюватись за відповідним проектом, який має пройти погодження у районному архітектурному управлінні, та реєстрацію у місцевій сільській Раді.

У більшості випадків, сільська оселя або оселя сільського фермера - це своєрідний маленький населений пункт де є житлові площі (тобто житловий дім) та виробничі площі (тобто надвірні допоміжні споруди, гараж, овочесховища, хліви для домашніх тварин, сінники і зрозуміло земельні угіддя тощо).

Серед великої кількості вимог до планування сільської оселі є правильне взаєморозташування окремих споруд на земельній ділянці сільського господарства (табл.2).


Таблиця 2

Мінімальні санітарно-земельні розриви для господарських будівель на селі (м)

Споруди

Хліви для худоби (кількість голів)

Сміттєсховище

Компост, туалети, гноярка

1-2

3-8

Понад 8

Житлові будинки

12

25

50

15

15

Шахтні колодязі

20

25

50

20

25


Виробнича територія сільської місцевості досить різноманітна і має відповідні спрямування:

  • рільництво та садівництво;

  • тваринництво та птахівництво;

  • агропереробна промисловість.

В залежності від потужностей виробничих територій та їх впливів на грунти, воду чи повітря Державними санітарними правилами планування та забудови населених пунктів (ДСанПін) № 173 від 19.06.1996 року передбачена санітарна класифікація підприємств, виробництв та споруд і розміри санітарно-захисних зон для них, (тобто відстань від житлових площ до виробничих).

Зокрема передбачені такі відстані:



          • 1000 м до заводів з переробки тваринної продукції; виготовлення клеїв, желатини, до місць утримання великої рогатої худоби з поголів’ям більш 5000 голів, або свиней на 12-20 тис. голів, до складів сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) тощо;

  • 100 м до комбікормових заводів, польових станів тракторно-рільничих бригад, зерноочисних токів, до птахоферм на 300 голів тощо;

  • 50 м до кондитерських фабрик, виробництв олії, оцту, макаронів, хліба тощо.

Наведені відстані між житловими та виробничими площами відтінюють лише частинку великого переліку із Правил. В усіх випадках уточнення слід проводити за участю СЕС та екологічних інспекцій.

Окрім викладеної інформації студенту необхідно ознайомитись із змістом матеріалів теми 13 (стор. 149-160) підручника Бардова В.Г. “Гігієна та екологія” і зокрема додатками 1 та 2.



Стосовно загальної методики санітарного обстеження і описання об’єкта також доцільно скористатись матеріалами теми 14 (стор. 161-167) підручника Бардова В.Г. “Гігієна та екологія” і зокрема додатками 1 та 2.
Додаток 1

Схема санітарного обстеження об’єкта


  1. Вивчіть офіційні законодавчі і нормативні документи, які регламентують вимоги до проектування, побудови, експлуатації об’єктів даного типу і призначення (лікарня, школа, гуртожиток, підприємство, окремий цех та інші).

  2. Складіть карту (план) санітарного обстеження, де висвітлюються такі питання:

    1. Паспортні дані (назва об’єкту, адреса, кому підпорядкований, коли побудований, реконструйований тощо).

    2. Характеристика ділянки, де розміщений об’єкт, його оточення (розмір, конфігурація ділянки, рельєф, ґрунтові та гідрологічні умови зони забудови, відсотки забудови, озеленення, шляхи сполучення, достатність розмірів санітарно-захисних зон, наявність за межами ділянки об’єктів, що можуть забруднювати повітря, ґрунт, воду або є джерелами шуму, НВЧ випромінювання, радіації тощо).

    3. Конструктивні і планувальні особливості об’єкта (тип будови, наявність вбудованих об’єктів, характеристика основних будівельних конструкцій, планування і розміри основних функціональних приміщень, їх орієнтація і відповідність гігієнічним нормативам).

    4. Санітарний благоустрій об’єкта (система водопостачання, гаряче водопостачання, каналізація чи інші системи збору і видалення рідких відходів, опалення, вентиляція, природне і штучне освітлення, система видалення твердих відходів та інше).

    5. Дотримання вимог до елементів санітарного обладнання, його відповідність основним технічним і санітарним якостям.

    6. Дотримання вимог до експлуатації об’єкта і елементів його обладнання (дотримання оптимальних умов ведення технологічного процесу, використання дозволених реагентів, періодичність і регулярність відомчого чи державного санітарного нагляду, дотримання термінів експлуатації технічного, санітарного обладнання, реалізації продукції та інше).

    7. Санітарний стан приміщень і обладнання об’єкта (організація і регулярність прибирання, використання заходів загальної та індивідуальної профілактики, відповідність гігієнічним вимогам вентиляційних, холодильних, освітлювальних та інших систем).

    8. Вплив умов проживання, навчання чи праці на об’єкті на здоров’я людини і санітарні умови життя (рівень забруднення окремих об’єктів біосфери, характер скарг жителів і працівників об’єкта, випадки захворювань, що пов’язані з даним об’єктом тощо).

    9. Самостійне вимірювання або використання даних лабораторії про визначення об’єктивних показників умов та санітарного стану об’єкта (шум, освітлення, електромагнітні хвилі, хімічні, бактеріологічні забруднення повітря, води, продуктів харчування тощо).

    10. Перелік і оцінка виявлених недоліків, відхилення параметрів середовища об’єкта від гігієнічних нормативів.

    11. Обґрунтування заходів щодо покращання санітарного стану об’єкта, рекомендації по реконструкції тощо.

    12. Результати санітарного обстеження оформіть у вигляді санітарного опису об’єкта (складання його санітарного паспорта) або у вигляді акта про санітарні порушення, з відповідними санкціями (штрафи, закриття об’єкта, визначення термінів ліквідації цих порушень та інше), (Додаток 2).

Додаток 2


1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   58


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка