Методичні розробки з гігієни та екології для студентів 3 курсу медичного факультету



Скачати 12.28 Mb.
Сторінка52/58
Дата конвертації15.04.2016
Розмір12.28 Mb.
1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   ...   58

МЕТОДИКИ ПСИХОГІГІЄНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ


та вивчення особливостей особистості
Під час заняття студенти мають оцінити темперамент за такими характеристиками, як екстраверсія - інтроверсія, нейротизм, ситуаційна і особистісна тривожність, визначити особливості нервово-психічного стану та мотиваційну спрямованість.

Дослідження властивостей темпераменту. Властивості темпераменту займають одне з визначальних місць у структурі особливостей особистості людини і обумовлюють характер її пристосування до вимог навколишнього середовища, умов життя та праці.

Оцінка характеристик темпераменту дозволяє визначити людей з різною вираженістю провідних властивостей вищої нервової діяльності, таких як екстраверсія – інтроверсія; ригідність нервових процесів – пластичність нервових процесів; емоційна збудливість – емоційна врівноваженість; темп реакцій (швидкий – повільний); активність (висока – низька) тощо.

Американський психолог X. Айзенк запропонував методику оцінки темпераменту особистості на основі визначення таких його властивостей як екстравертованость та нейротизм. Під час використання особистісного опитувальника X. Айзенка екстраверсія та нейротизм оцінюються за 24 бальною шкалою і за їх співвідношенням визначається один із чотирьох основних (холеричний, сангвінічний, меланхолічний та флегматичний) типів темпераменту, що властивий конкретному індивідууму. Слід відзначити, що екстраверсія та інтроверсія характеризують спрямованість особистості відповідно або на людей, які її оточують, або на її внутрішній світ, а нейротизм проявляється як емоційна нестійкість і напруженість або, навпаки, емоційна стійкість і стабільність.

Оцінку тривожності слід проводити за допомогою особистісного опитувальника Ч.Д.Спілбергера, який надає можливість виявити як загальну схильність респондента до тривоги (особистісна тривожність), так і особливості емоційних реакцій у відповідь на вплив певних стресових явищ у конкретний момент (ситуаційна тривожність).



Дослідження властивостей характеру. Своєрідним каркасом особистості та структурою, яка створює її неповторну особливість, є характер, тобто певні стійкі психічні властивості, що визначають закономірності відношення людини як до себе, так й до суспільства, довкілля, явищ і факторів, що діють на нього, тощо.

Фізіологічною основою характеру є, з одного боку, поєднання вроджених властивостей вищої нервової діяльності, з іншого - набуті під час життя індивідуальні риси, які формуються внаслідок впливу зовнішніх чинників та факторів мікросоціального оточення.

Деякі властивості характеру, за певних умов, можуть суттєво загострюватися - це явище носить назву акцентуація характеру. На думку К. Леонгарда, акцентуйовані особистості - це ще не хворі, проте, не в повній мірі здорові люди зі своїми індивідуальними особливостями характеру, які відрізняються граничним рівнем їх розвитку.

Для. оцінки властивостей характеру людини найбільш часто застосовується особистісний опитувальник Міні-мульт, та опитувальник Г. Шмішека.



Особистісний опитувальник Міні-мульт являє собою скорочений варіант широковідомого Міннесотського багатовимірного особистісного тесту ММРІ і складається з 71 питання, що призначені для визначення особливостей особистості за 8 базисними і 3 оцінювальними шкалами. До оцінювальних шкал належали; шкали "нещирості.", "достовірності" та "корекції", які надають можливість оцінити відвертість респондента та достовірність отриманих даних. Назви базисних шкал відображують психологічну сутність певних тенденцій у формуванні особистості, до числа яких належать: 1 шкала – шкала іпохондрії (Нs), 2 шкала – шкала депресії (D), 3 шкала – шкала істерії (Ну), 4 шкала – шкала психопатії (Рd), 6 шкала – шкала паранояльності (Ра), 7 шкала – шкала психастенії.(Рf), 8 шкала – шкала шизоїдності (Sе), 9 шкала – гіпоманії (Ма).

Базисні шкали, кожна з яких виявляє окремі властивості особистості, повинні розглядатися як провідні типологічні тенденції в тому випадку, якщо дані саме за цією шкалою є єдиним домінуючим піком у профілі, інші шкали якого знаходяться у межах нормативного розкиду.

Особистісний опитувальник Г. Шмішека призначений для діагностики акцентуацій характеру та визначення властивостей рис темпераменту, в основі якої знаходиться концепція "акцентуйованих особистостей" К. Леонгарда, що поділяє їх на дві групи: акцентуації характеру (демонстративний, застрягаючий, збудливий, педантичний) та акцентуації темпераменту (гіпертимний, дистимний, циклотимний, тривожний, емотивний, екзальтований). Опитувальник містить 10 шкал відповідно до десяти виділених К. Леонгардом типів акцентуйованих особистостей і складається з 88 питань, які потребують відповіді "Так" або "Ні".

Для більш повного розкриття особливостей психоемоційної організації особистості, поглибленого вивчення характерологічної структури, деталізації емоційних переживань обстежуваних до комплексу методик психологічної діагностики особистості, використовується тестова методика колірних виборів (МКВ), тобто адаптована Л.Н. Собчик варіант відомого колірного тесту М. Люшера.

Відомо, що сприйняття кольору пов'язано як з суб'єктивними факторами власного досвіду, так і з реакціями певних ділянок мозку, передусім, діенцефальної області, яка у значній мірі впливає на загальний фон настрою, психічну активність, мотиваційну сферу тощо. Отже, слід зауважити, що вибір колірного ряду залежить як від набору стійких особистісних характеристик, так і від актуального стану, обумовленого конкретною ситуацією та умовами. Перевагою цієї методики є відсутність транскультурних та язикових аспектів і, що надзвичайно важливо, вона не провокує, на відміну від інших тестових підходів, появу психічних реакцій захисного характеру.

Класична тестова методика М. Люшера представлена у двох формах: повне обстеження за допомогою 73 кольорових таблиць, та скорочений тест з використанням кольорового ряду з 8 колірних карт. Проте лаконічність і зручність використання саме скороченого варіанту надає йому вагому перевагу.

Критерієм оцінки ступеня вираження тих чи Інших тенденцій, загострення рис характеру до рівня акцентуації або психопатичних проявів є поява додаткових і змішаних кольорів на перших позиціях. Стійка наявність додаткових кольорів хоча б на одній з перших чотирьох позицій, властива для дисгармонійних особистостей.

Оцінка мотиваційної спрямованості та рівня домагань. Пiд рiвнем домагань людини розуміють потреби, мотиви та iншi риси особистості, що проявляються у ступені складності мети, яку вона ставить перед собою.

Для визначення характеристик мотиваційної спрямованості людини слід використовувати модифіковану форму опитувача, що був розроблений В.С.Горбачевським. Застосування опитувача дозволяє оцінити такі компоненти мотиваційної структури особистості, як внутрiшнiй мотив, що безпосередньо пов’язаний з процесом дiяльностi; пізнавальний мотив, що характеризує відношення суб’єкта до результатів своєї роботи; мотив уникання; змагальний мотив; мотив до зміни дiяльностi; мотив самоповаги, що виражається у прагненні суб’єкта ставити перед собою в однотиповiй повсякденній дiяльностi все більш і більш складну мету.

Крiм того, опитувач дозволяє оцінити такі елементи мотиваційної структури особистості, як ступiнь вираженостi вольових зусиль; рiвень мобiлiзацiї сил, що намічений; iнiцiативнiсть; надає можливість провести самооцінку рівня досягнутих результатів та свого інтелектуального потенціалу.

ТЕМА №41. ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ МЕДИЧНОЇ БІОРИТМОЛОГІЇ ТА ХРОНОГІГІЄНИ. ГІГІЄНА АДАПТАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ. НАУКОВІ ОСНОВИ ДІАГНОСТИКИ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ХРОНІЧНОЇ ВТОМИ.
МЕТА ЗАHЯТТЯ:

1. Ознайомитися з основними положеннями сучасної медичної біоритмології та провести оцінку і визначення фізіологічних та психофізіологічних корелят біологічних ритмів, визначення розрахункових біоритмів.

2. Закріпити теоретичні знання про чинники, які сприяють швидкості розвитку хронічної втоми.

3. Навчитися визначати ступінь хронічної втоми.

4. Оволодіти комплексом заходів профілактики хронічної втоми та підвищення працездатності людини.
ПИТАHHЯ ТЕОРЕТИЧHОЇ ПIДГОТОВКИ:

1. Поняття про біологічні ритми. Передумови та причини виникнення медичної біоритмології як науки, біологічні ритми та стан здоров’я людини.

2. Провідні характеристики біологічних ритмів (рівень або мезор, період, амплітуда, акрофаза та ін.).

3. Класифікація найбільш поширених біологічних ритмів.

4. Методика визначення різних типів денних кривих біологічних ритмів. Методика визначення типу денної працездатності людини.

5. Методика визначення розрахункових біологічних ритмів людини.

7. Поняття про десинхроноз як медичну категорію. Види десинхронозів.

8. Біоритмологічні принципи раціональної організації повсякденної діяльності людини.

9. Поняття “втома” та “хронічна втома”: визначення та критерії оцінки. Основні чинники, які сприяють виникненню та розвитку хронічної втоми.

10. Гігієнічні проблеми адаптаційного процесу та основи оптимізації адаптаційного процесу.

11. Суб’єктивні та об’єктивні критерії для визначення ступеня хронічної втоми, методи оцінки хронічної втоми та відновлення працездатності людини під час трудової діяльності.
ЗАВДАHHЯ:

1. Провести визначення та подальшу оцінку фізіологічних та психофізіологічних корелят біологічних ритмів, а також розрахункових біологічних ритмів студентів. 1. Засвоїти основні принципи раціональної організації повсякденної діяльності та оптимізації адаптаційних ресурсів організму людини.

2. Ознайомитися з найбільш поширеними методами визначення хронічної втоми.

3. Провести дослідження визначення ступеня хронічної втоми серед студентів за допомогою спеціальних тестових методик: реєстрація та оцінка ступеня хронічної втоми, реєстрація соматичних та нервово-психічних проявів хронічної втоми, оцінка впливу хронічної втоми на функціональні можливості організму, за методиками Зунге та Малкової.


ЛIТЕРАТУРА:

1. Гігієна та екологія. Підручник / За ред. В.Г. Бардова. – Вінниця: Нова книга. 2006. – С. 569-583.

2. Загальна гігієна: пропедевтика гігієни // Є.Г.Гончарук, Ю.І.Кундієв, В.Г.Бардов та ін.; За ред. Є.Г.Гончарука. – К.: Вища шк., 1995 – С. 178–179, 479–506.

3. Биологические ритмы / Под ред. Ю.Ашоффа. – М.: Мир, 1984. – Т.1. – 414 с. – Т.2. – 262с.

4. Хронобиология и хрономедицина / Под ред. Ф.И.Комарова.– М.: Медицина, 1989. - 400 с.

5. Биоритмы и труд / К.М.Смирнов, А.О.Навакатикян, Г.М.Гамбашидзе и др. – Л.: Наука, 1980. – 143 с.

6. Деряпа Н.Р., Мошкин М.П., Посный В.С. Проблемы медицинской биоритмологии. – М.: Медицина, 1985. – 208 с.

7. Доскин В.А., Лаврентьева Н.А. Ритмы жизни. – М.: Медицина, 1991. – 176 с.

8. Доскин В.А., Куинджи Н.Н. Биологические ритмы растущего организма. – М.: Медицина, 1989. – 224 с.

9. Куинджи Н.Н. Биоритмологические принципы рациональной организации режима дня // Школа и психическое здоровье учащихся. – М.: Медицина, 1988. – С. 78–98.

10. Сергета І.В., Бардов В.Г. Організація вільного часу та здоров’я школярів. – Вінниця: РВВ ВАТ «Віноблдрукарня«, 1997. – 292 с.

12.Степанова С.И. Биоритмологические аспекты проблемы адаптации. – М.: Наука, 1986. – 244 с.

13. Гігієнічна характеристика факторів виробничого середовища та трудового процесу. / Воронцов М.П., Кривоносов М.В., Коробчанський В.О. та ін. - Харьків.: ТО Ексклюзив, 2002.  С. 3871.

14. Посібник з нормальної фізіології / За ред. В.Г. Шевчука та Д.Г. Наливайка.  К.: Здоров’я, 1995.  С. 316325.

15. Дзяк Л.А., Шульга А.Н. Синдром хронической усталости // Международный медицинский журнал.  2002.  Т.8.  №12.  С.5357.

16. Хроническое утомление и двигательная активность. Нил Ф. Гордон. / К., 1999.  128 С. 5. Макеев Г. Синдром хронической усталости // VITA.  2000.  №2.  С. 1213.


МЕТОДИКА ВИКОHАHHЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
В ході практичного заняття студенти знайомляться з основними положеннями сучасної медичної біоритмології та проводять оцінку і визначення фізіологічних та психофізіологічних корелят біологічних ритмів, визначають розрахункові біоритми тощо.

Біологічні ритми являють собою самопідтримуючі автономні процеси періодичного чергування станів організму і коливань інтенсивності фізіологічних реакцій індивідуума.

Людина має складну ієрархію та сувору часову упорядкованість в установленні біоритмологічної структури особистості внаслідок дії внутрішніх та зовнішніх синхронізаторів. Більше того, цілісний організм може існувати лише при певних фазових співвідношеннях різних коливальних процесів у клітинах, тканинах, органах і функціональних системах, з одного боку, та їх чіткій синхронізації з умовами довкілля – з іншого.

Таким чином, стан здоров'я – це стан оптимальної гармонійності між часовою структурою внутрішнього середовища організму та впливом факторів навколишнього середовища, а біоритми, за своєю суттю, відображають зміни різноманітних показників фізіологічних процесів хвилеподібної форми.

Різноманітні ритмічні коливання певних станів живих системах реєструються з частотою від 1 разу в мілісекунду до 1 разу в декілька років. Найбільше значення для людини мають ультрадіанні (довжина періоду від 0,5 до 20 годин), інфрадіанні (від 28 до 60 годин), циркасептідальні (від 60 до 148 годин) та, передусім, циркадіанні (від 20 до 28 годин) біоритми.








Рис 1. Графічне зображення типового біологічного ритма

та його провідних характеристик

(Амп – амплітуда ритма, Акр – акрофаза ритма, Т – період ритма)

Найважливішими характеристиками біологічних ритмів прийнято вважати такі показники, як рівень, період, амплітуда, акрофаза та форма денної кривої ритму (рис.1).



Рівень ритму або мезор являє собою середню величину фізіологічної функції, яка розглядається, протягом одного біологічного циклу, графічне зображення якого наближається до синусоїди. Періодом ритму прийнято вважати відрізок часу після закінчення якого стан організму повторюється і, натомість, частота ритму являє собою величину, що обернена тривалості періоду. Амплітуду розраховують як різницю між максимальними та мінімальними значеннями певного фізіологічного процесу, впродовж одного біологічного циклу. Під акрофазою розуміють час, на який припадає максимальний рівень функції. Причому, якщо акрофаза ритму функції змінюється у межах певної зони, це явище має назву "зона блукання акрофази".

Зрештою, кожний біологічний ритм характеризується формою денної кривої, тобто графічним зображенням динамічних змін функції, що досліджується, протягом світлового дня. До нормальних фізіологічних кривих відносять параболоподібні криві з максимальною акрофазою в ранковий та денний час і наступним зниженням рiвня ритму у вечірній та нічний. До змінених фізіологічних кривихплатоподібні (мале вираження ступеня коливаємості функції протягом дня), інертні (максимальне підвищення рівня ритму у вечірній час), двовершинні або бігемінальні (наявність двох підйомів активності функції, як правило, в ранковий і у вечірній час) та інвертовані (зниження вихідного рівня функції протягом денного періоду).


МЕТОДИКА визначення різних типів

денних кривих біологічних ритмів
Як критерiальні показники біоритмологічного стану організму дітей та підлітків, як правило, використовують характеристики циркадiанних ритмів температури тiла та частоти серцевих скорочень Реєстрацiя температури тiла проводиться у пахвовій ямці медичним або електричним термометром, частота серцевих скорочень визначається традиційним методом на передпліччі руки пальпаторно протягом 1 хвилини. Слід підкреслити, що дослiдження показникiв стану циркадiанних систем органiзму необхідно проводити у середині тижня впродовж 2–3 днів з чотирьохгодинним iнтервалом відповідно о 8, 12, 16 та 20 годині.







Рис. 2. Типи денних кривих за даними бальної квантифікації

(1 – інвертовані криві; 2 – платоподібні криві; 3 – параболоподібні криві

з акрофазою о 20 годині; 4 – двовершинні криві; 5 – параболоподібні криві

з акрофазою о 12 або 16 годині)
Hа основi аналізу фізіологічних показників визначають амплітуду, рівень та акрофазу біологічних ритмів функцій, які вивчаються. Для визначення характеру впливу факторів навколишнього середовища на біоритмологічні особливості учнів досліджується форма денного відрізку хронограми–кривої і, на підставі отриманих даних, здійснюється бальна квантифікація результатів, метою якої є визначення типу фізіологічних кривих: параболоподiбних з акрофазою о 12 – 16 годині, платоподiбних, інертних, двовершинних та iнвертованих (рис. 2).

Слід лише відзначити, що вiдмiтною рисою платоподiбних кривих є зрушення амплітуди функцій, які вивчаються, на величину, меншу критеріальної, котра для температури тiла складає 0,5 °С, для частоти серцевих скорочень – 8 ударiв за хвилину. Iнертнi кривi характеризуються найбiльшою амплiтудою коливань у вечiрнi години, двовершинні або бiгемiнальні – наявнiстю двох пiдйомiв активностi о 12 годині та у вечiрнiй час, iнвертованi – зменшенням вихiдного рiвня у деннi години.

В ході квантифікації, найвищу оцінку (5 балів) отримують параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 12 або 16 годині, 4 бали – двовершинні криві, 3 бали – параболоподібні криві з максимальною акрофазою о 20 годині, 2 бали – платоподібні криві, 1 бал – інвертовані криві. Саме три останні випадки і свідчать відповідно про десинхронізуючий вплив факторів, що діють, про ранні ознаки пошкодження циркадіанного ритму в процесі адаптаційного процесу та проявний десинхроноз.

Десинхроноз являє собою вид хронопатології, котрий є передвісником та супутником найрізноманітніших проявів неблагополуччя організму, в тому числі і багатьох захворювань. Але найбільш поширеними причинами десинхронозу вважають зміни часових поясів в результаті тривалих перельотів та переїздів; неузгодженість за фазою із місцевими датчиками часу ритму "сон–пильнування"; виключення географічних синхронізаторів часу; вплив шкідливих агентів та стресових факторів (патогенні мікроорганізми, больові та фізичні подразники, психічне та м'язове навантаження, суттєві порушення режиму добової діяльності та ін.).
МЕТОДИКА визначення розрахункових

біологічних ритмів людини
Основоположником ідеї щодо необхідності урахування та визначення розрахункових біологічних ритмів був швейцарський бізнесмен Дж.Томмен. Саме він запропонував гіпотезу про наявність так званих "критичних" днів, які повторюються з постійною періодичністю.

В основі концепції розрахункових біоритмів знаходиться положення про те, що починаючи з моменту народження в організмі незалежно один від одного відбуваються три різних за змістом цикли змін функціонального стану організму: фізичний цикл з періодом у 23 дні, емоційний – з періодом у 28 днів та інтелектуальний – з періодом у 33 дні. Вважається, що у кожного з трьох циклів перша половина є більш сприятливою, друга – менш сприятливою. Наприклад, людина у першій половині фізичного циклу є найбільш схильною до занять фізичною культурою та спортом, будь–якою справою, що потребує напруження фізичних сил, перша половина емоційного – характеризується підвищеним настроєм та оптимістичністю, перша половина інтелектуального – наявністю передумов до ефективного виконання розумової праці. Натомість у другій половині циклів реєструються явища протилежного характеру. Однак найбільш несприятливими, власне "критичними", є дні, коли криві кожного циклу, що являють собою також синусоїди, перетинають нульову позначку, а це відповідно 11,5, 14 та 16,5 дні. Причому, найкритичними є так звані "подвійні" та "потрійні критичні" дні, коли нульову позначку водночас перетинають дві або три синусоїди. До речі, такі дні одержали назву "чорні дірки". Отже, отримуючи інформацію про так звані розрахункові біоритми, можна, на думку прихильників цієї теорії, досить чітко та точно прогнозувати найбільш несприятливі моменти у житті кожної людини на майбутнє. Щоправда, наукового обґрунтування такий підхід поки не отримав, але, за окремими спостереженнями, частота виникнення різноманітних аварійних та надзвичайних ситуацій найбільш вагома саме у так звані "чорні дірки".

З метою оцінки розрахункових біоритмів необхідно спочатку визначити кількість прожитих днів, природно ураховуючи тривалість як звичайних, так і високосних років. Потім поділити отриману кількість днів на величину періоду кожного з розрахункових біоритмів. Ціле число, яке отримують у ході процесу ділення, характеризує кількість повних циклів за певним розрахунковим ритмом, що вже пройшли, а остача – дозволяє визначити конкретний день кожного з ритмів. Відмітивши його на відповідній кривій-синусоїді, можна одержати вичерпну інформацію про основні характеристики розрахункових біоритмів.
Гігієнічні проблеми адаптаційного процесу
Стан здоров’я людини з позицій сучасної медичної науки, необхідно розглядати як динамічну систему, котра постійно змінюється у зв’язку з постійними зрушеннями в стані навколишнього середовища за рахунок зрушень у функціонуванні окремих органів і систем та відповідного напруження регуляторних механізмів організму. В свою чергу, адаптація є динамічним процесом, завдяки якому і стабільні, і нестабільні системи організму, не зважаючи на мінливість умов та чинників, що на них впливають, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку та продовження роду. Кінцевим результатом адаптаційного процесу є максимальний ступінь реалізації психофізіологічних функцій організму при мінімальній складності структур, що здійснюють ці функції. Провідна роль у процесі розвитку адаптаційних змін в організмі відводиться центральній нервовій системі, яка регулює функціональний стан всіх органів і систем, забезпечує пристосування їх потенціалу та продуктивності до вимог конкретного моменту.

Таким чином, адаптація – це цілеспрямована реакція організму, що забезпечує можливість ефективної життєдіяльності людини в умовах впливу цілого ряду чинників які можуть призвести до порушень гомеостатичного балансу.

В сучасній медичній науці прийнято розрізняти видову (популяційну) адаптацію, для якої характерна еволюційна зумовленість та повсюдна поширеність, та індивідуальну адаптацію, яка розвивається протягом усього життя, при цьому в організмі формується висока стійкість до впливу певного чинника навколишнього середовища, що раніше була відсутня та надає йому змогу жити в умовах котрі суттєво змінились.

У процесі пристосування до впливу зовнішніх умов розрізняють:


  1. термінову стадію, яка охоплює періоди стресових реакцій, порушення гомеостазу;

  1. стадія формування довготривалої адаптації, що зумовлює збільшення потужності системи яка домінує;

  1. стадія довготривалої адаптації, коли системи саморегуляції гомеостазу функціонують на новому рівні;

  1. стадія виснаження, виникає внаслідок надмірної гіпертрофії системи, що домінує.

Основні фази розвитку адаптації:

  1. фаза тривоги (напруження гуморально-гормональних систем організму);

  1. фаза резистентності (підвищення рівня стійкості до впливу чинників);

  1. фаза виснаження (зниження функціональних можливостей).

Етапи адаптаційної поведінки:

  1. задовільної адаптації;

  1. часткової або неповної адаптації;

  1. напруження регуляторних систем;

  1. незадовільної адаптації;

  1. виснаження (астенізації);

  1. поломки адаптаційних механізмів (зрив адаптації).

В процесі підтримування адекватних співвідношень у системі „людина - середовище” відіграють такі різновиди адаптації, як психічна, психофізіологічна та соціально-психологічна адаптація.

Психічну адаптацію визначають як процес установлення оптимального співвідношення особистості та навколишнього середовища в ході виконання діяльності при збереженні високого рівня психічного та соматичного здоров’я.

Психофізіологічна адаптація пов’язана із забезпеченням оптимальної організації психофізіологічних співвідношень і, таким чином збереженням соматичного здоров’я.

Соціально-психологічна адаптація розглядається як процес та результат пристосування індивідуума до умов середовища, що змінюється та як складову осмислення та розв’язання типових соціально-значущих завдань з використанням ситуативно можливих способів поведінки.

Гігієнічні принципи оптимізації адаптаційного процесу:


  1. урахування віково-статевих закономірностей процесів формування психофізіологічних функцій та особливостей особистості у природних умовах повсякденної діяльності;

  2. раціональна організація трудового процесу та вільного часу, що забезпечує цілеспрямований розвиток ключових соціально- і професійно-значущих психофізіологічних функцій та особливостей особистості;

  3. урахування соціально-гігієнічних, психолого-педагогічних та акліматизаційних особливостей адаптаційного процесу;

  4. адекватне поєднання використання як традиційних, так і нетрадиційних заходів щодо підвищення ступеня адаптації.


Особливості гігієнічного тлумачення понять: втома та хронічна втома
Будь - який вид діяльності  фізичної або розумової  завжди зумовлює напружену діяльність центральної нервової системи. Тому оптимальний рівень працездатності забезпечується відповідним рівнем функціонування центральної нервової і автономної вегетативної систем та визначається рядом умов, погодженість яких створює їх функціональну єдність та забезпечує координуючу дію. Порушення координуючої та регуляційної функцій, внаслідок стресових ситуацій або постійного нервово-емоційного напруження в умовах інтенсивної і тривалої праці, призводить до зниження працездатності, тобто до втоми. Втома як при фізичній, так і при розумовій праці настає внаслідок розвитку гальмівних процесів у клітинах головного мозку. У зв’язку з цим інтенсивна розумова праця може призвести до втоми та перевтоми не менш, ніж інтенсивна фізична праця.

Виділяють п'ять станів психіч­ного навантаження: оптимальний, стан норми, стомленості, втоми, перевтоми. Два перші стани не порушу­ють психічного здоров'я людини, але три наступні – його руй­нують.



Стомлення – суб'єктивне виявлення втоми, яке супроводжуєть­ся ослабленням організму, відчут­тям певної розбитості, небажанням працювати.

Втома – тимчасовий стан організму, який настає в результаті виконання інтенсивної або тривалої праці та характеризується зниженням рівня функціонування організму, порушенням координації та розладами регуляції обмінних процесів, зниженням працездатності. Стан втоми супроводжується відчуттям втомленості, тобто суб’єктивним вираженням процесів, які об’єктивно відбуваються в організмі при втомі. Проте важливо усвідомити, що втома носить тимчасовий і зворотний характер, є процесом фізіологічним, і після відповідного відпочинку працездатність повністю відновлюється. З відомих структурних компонентів втоми (психологічний та фізіологічний), як правило, головним у розвитку втоми є психологічний.

Якщо після праці, відпочинок є недостатнім для відновлення працездатності до початку послідуючого трудового періоду, а також у разі продовження роботи, втома може накопичуватися зі дня на день, реєструються ознаки кумуляції втоми та з’являються ознаки перевтоми, тобто хронічної втоми, яка на відміну від втоми являє собою патологічний стан і не ліквідується впродовж звичайних (щоденних та щотижневих) періодів відпочинку.



Перевтома (хронічна втома) – це високий ступінь втоми, при якому виникає різка невідповідність між витратами енергії організмом та процесами її поповнення, що й, ослаблює адаптаційні можливості та знижує опірність організму до дії шкідливих чинників зовнішнього середовища, в першу чергу, інфекційних чинників та шкідливих хімічних речовин. Перевтома може призвести до розвитку захворювань ЦНС: неврозів втоми, неврастенії, істерії, а також до підвищення рівня загальної захворюваності. Прояви перевтоми важко віддиференціювати від доклінічних проявів багатьох захворювань. Найчастіше її симптомами є: частий головний біль, підвищена дратівливість, в’ялість, швидка втомлюваність, порушення сну тощо. Такі скарги супроводжуються функціональними порушеннями, до яких відносять астенічний синдром, вегето-судинну дисфункцію, субдепресію. В свою чергу, вони можуть призвести до формування клінічних симптомів гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця, виразкової хвороби і захворювань нервової системи. Характерним слід вважати те, що всупереч втомі фізіологічні процеси в організмі внаслідок хронічної втоми не є повністю зворотними.

Перевтома у разі відсутності спеціальних заходів, щодо відновлення функціонування стану організму, в свою чергу, може привести до виникнення перенапруження, тобто несприятливого пограничного стану між нормою та патологічними зрушеннями з боку органів і систем. За умови, коли перевтома приймає затяжний характер та фізичне обстеження не дає пояснень щодо цього стану, цей стан визначається як синдром хронічної втоми.

Для постановки діагнозу синдрому хронічної втоми необхідна наявність обов’язкових критеріїв, до числа яких слід віднести: втому з невідомої причини, яка не зникає навіть при ліжковому режимі протягом не менше 6 місяців та знижує звичайну активність більш ніж на 50% на тлі відсутності захворювань та інших причин, які можуть викликати такий стан, а також наявність м’язового дискомфорту, лихоманки, болючості лімфатичних вузлів, артралгій, зниження пам’яті, депресії тощо. Такі критерії діагностики запропоновані у зв’язку з тим, що ані симптоми, ані лабораторні ознаки не є специфічними за своєю природою.

Типовими клінічними проявами для синдрому хронічної втоми також неодмінно визнати: слабкість, швидку втомлюваність, підвищену дратівливість, нестійкий емоційно-психічний стан, головний біль не пов’язаний з будь-якою патологією, що повторюється та наростає, розлади сну, біль в суглобах, безрадісний настрій, емоційну пригніченість.

Показниками ступеня хронічної втоми служать суб’єктивні та об’єктивні критерії.

Суб’єктивні критерії втоми:


  1. відчуття стомлення;

  2. пригнічений настрій;

  3. в’ялість;

  4. сонливість;

  5. головний біль тощо.

Об’єктивні критерії втоми:

  1. зниження працездатності;

  2. зміни артеріального тиску;

  3. біохімічні зрушення тощо.


Фактори, які сприяють виникненню симптомів хронічної втоми:

  1. одночасне спостереження за декількома виробничими процесами, які змінюються у часі, або потреба у дослідженні декількох параметрів за короткий час;

  2. сприйняття та переробка різноманітної та численної інформації, яка має емоційне забарвлення;

  3. часте та швидке переключення уваги то з одного об’єкту або предмету на інший, потреба в їх запам’ятовуванні, постійній переадаптації, швидкій видачі розпоряджень підлеглим;

  4. гострий дефіцит часу, що необхідний для переробки значної інформації та прийняття відповідальних рішень;

  5. підвищена відповідальність за прийняття рішення, особливо в екстремальних умовах, які відрізняються високою імовірністю виникнення емоційного стресу;

  6. потреба у тривалому підтриманні високої інтенсивності і напруженості праці;

  7. виникнення проблемних ситуацій в умовах ліміту часу та надлишку інформації, яка надходить;

  8. виникнення мотиваційно-емоційної домінанти у ході для реалізації інтелектуальних і емоційних актів;

  9. переважне виконання професійної діяльності в нічний час;

  10. виробнича гіпокінезія у зв’язку з незначною участю у ході виконання професійної діяльності соматосенсорного (рухового) аналізатора.


Заходи щодо профілактики втоми

Заходи профілактики втоми розділяють на загальні і спеціальні.



Загальні заходи:

  1. поліпшення соціального середовища в результаті підвищення матеріального і культурного добробуту населення;

  2. правильна організація виробничих процесів;

  3. санітарно-гігієнічні заходи.

Спеціальні заходи:

  1. виробниче навчання і тренування;

  2. професійна орієнтація та професійний відбір;

  3. раціоналізація режиму праці;

  4. заходи щодо екстреної стимуляції працездатності.

Під профілактикою втоми слід розуміти запровадження комплексу заходів, спрямованих на зменшення її проявів, віддалення часу її настання та запобігання виникненню перевтоми.

Особливе значення у запобіганні втоми мають чинники навколишнього середовища, особливо ті, з них, що визначають санітарний благоустрій виробничих приміщень, а саме: відповідна площа приміщень, мікрокліматичні умови, освітлення, вентиляція, опалення тощо.

У ході розробки заходів, спрямованих на підвищення працездатності і профілактику втоми, передусім в умовах виникнення розумової праці мають бути ураховані 5 основних правил організації трудового процесу:


  1. поступове входження в роботу;

  2. рівномірність та ритмічність у роботі;

  3. послідовність та систематичність у роботі;

  4. чергування праці та відпочинку;

  5. зміна однієї форми діяльності на іншу.


Заходи підвищення працездатності та попередження хронічної втоми:

До числа основних заходів щодо підвищення працездатності та попередження хронічної втоми слід віднести:

1. раціональна організація трудового процесу;

2. створення умов для швидкого оволодіння трудовими навичками;

3. раціональна організація режиму праці і відпочинку.

Раціональна організація трудового процесу передбачає впровадження найсприятливішого режиму праці. У роботу слід входити поступово і зберігати певний її ритм, що сприяє виробленню навичок і сповільнює процеси розвитку хронічної втоми. Необхідним є також забезпечення послідовності у діяльності, що передбачає організацію регулярної та планомірної роботи.

Організація режиму праці і відпочинку має бути спрямована на прискорення процесу втягнення працівника у діяльність, що виконується, на максимальне подовження стабільної працездатності та максимального віддалення зниження працездатності. Запобігання втомі в середині робочого дня досягається запровадженням перерви на обід. Режим праці і відпочинку передбачає також регламентацію загальної тривалості трудової діяльності протягом доби, тижня, сезону, року, частоти, тривалості співвідношення і чергування періодів робочої активності і перерв у процесі професійної діяльності. Важливо створювати спеціальні кімнати психофізіологічного розвантаження для підтримки високої працездатності та попередженню втоми.
Комплекс заходів, що спрямований на раціоналізацію розумової праці

Як головні складові комплексу заходів, що спрямовані на раціоналізацію розумової праці необхідно відзначити:



  1. зниження нервово-емоційного напруження;

  2. раціональне обладнання робочого місця;

  3. боротьба з гіподинамією;

  4. професійний відбір;

  5. раціональне харчування.


МЕТОДИКА визначення типу денної працездатності людини
Найбільш адекватним та точним методом визначення типу денної працездатності слід визнати тестову методику О.Остберга у модифікації С.Степанової. Досліджуваному пропонується уважно прочитати питання особистісного опитувача та, не порушуючи їх послiдовностi, вибрати з запропонованих міркувань одне, що в найбільшій мірі властиве для нього.

1. О котрiй годинi Ви хотiли б встати, якби були б зовсiм вiльнi у виборi розпорядку дня i керувались при цьому винятково особистими бажаннями?

взимку влiтку бали

а) 5.00 – 6.45 4.00 – 5.45 5

б) 6.46 – 8.15 5.46 – 7.15 4

в) 8.16 – 10.45 7.16 – 9.45 3

г) 10.46 – 12.00 9.46 – 11.00 2

д) 12.01 – 13.00 11.01 – 12.00 1

2. О котрiй годинi Ви хотiли б лягти спати, якби вільно планували свiй вечiрнiй час і керувались при цьому винятково особистими бажаннями?

взимку влiтку бали

а) 20.00 – 20.45 21.00 – 21.45 5

б) 20.46 – 21.30 1.46 – 22.30 4

в) 21.31 – 00.15 2.31 – 1.15 3

г) 00.16 – 1.30 1.16 – 2.30 2

д) 1.31 – 3.00 2.31 – 4.00 1

3. Яка Ваша потреба в будильнику, якщо вранцi необхідно обов'язково прокинутися у певний час?

а) Зовсiм немає потреби 4

б) В окремих випадках є потреба 3

в) Потреба в будильнику досить сильна 2

г) Будильник менi вкрай необхiдний 1

4. Якби Вам прийшлось готуватися до здачi іспиту в умовах жорсткого лiмiту часу i використовувати для занять нiчний час (23.00–2.00 год.), наскiльки продуктивною була б Ваша діяльність у цей час?

а) Абсолютно безкорисна, я зовсiм не змiг би працювати 4

б) Була б деяка користь 3

в) Діяльність була б достатньо ефективною 2

г) Діяльність була б високоефективною 1

5. Чи легко Вам прокидатися вранцi у звичайних умовах?

а) Дуже важко 1

б) Досить важко 2

в) Досить легко 3

г) Дуже легко 4

6. Чи вiдчуваєте Ви себе повнiстю прокинувшимся у першi пiвгодини пiсля пiдйому?

а) Дуже велика сонливiсть 1

б) Невелика сонливiсть 2

в) Досить ясна голова 3

г) Повна яснiсть думок 4

7. Який Ваш апетит в першi пiвгодини пiсля пiдйому?

а) Апетиту зовсiм немає 1

б) Апетит знижений 2

в) Досить гарний апетит 3

г) Чудовий апетит 4

8. Якби Вам потрiбно було б готуватися до іспиту в умовах жорсткого лiмiту часу i використовувати для цього ранок (4.00–7.00 год.), наскiльки продуктивною була б Ваша діяльність у цей час?

а) Абсолютно безкорисна 1

б) Hе змiг би працювати 2

в) Була б деяка користь 3

г) Діяльність була б ефективною 4

9. Чи вiдчуваєте Ви фiзичну втому в першi пiвгодини пiсля того, як прокинулися?

а) Дуже велика в'ялiсть 1

б) Hевелика в'ялiсть 2

в) Hезначна бадьорiсть 3

г) Повна бадьорiсть 4

10. Якщо Ваш наступний день вiльний вiд роботи, коли Ви ляжете спати?

а) Hе пiзнiше, нiж звичайно 4

б) Пiзнiше на 1 годину i менше 3

в) Hа 1–2 години пiзнiше 2

г) Пiзнiше на 2 години i бiльше 1

11. Чи легко Ви засинаєте у звичайних умовах?

а) Дуже важко 1

б) Досить важко 2

в) Досить легко 3

г) Дуже легко 4

12. Ви вирiшили займатися фiзичною культурою. Ваш товариш запропонував займатися разом по 1 годинi 2 рази на тиждень з 7.00 до 8.00 год. ранку. Чи цей перiод часу найкращий для Вас?

а) В цей час я був би у гарнiй формi 4

б) Я був би у досить гарному станi 3

в) Менi було б важко 2

г) Менi було б дуже важко 1

13. Коли Ви увечерi вiдчуваєте себе настiльки втомленим, що повиннi лягти спати?

а) 20.00 – 21.00 5

б) 21.01 – 22.15 4

в) 22.16 – 00.45 3

г) 00.46 – 2.00 2

д) 2.01 – 3.00 1

14. Який з запропонованих перiодiв Ви вибрали б для виконання двогодинної роботи, яка потребує повної мобiлiзацiї розумових сил?

а) 8.00 – 10.00 6

б) 11.00 – 13.00 4

в) 15.00 – 17.00 2

г) 19.00 – 21.00 0

15. Як завелика Ваша втома о 23 годині вечора?

а) Я дуже втомлююсь 5

б) Я вiдчутно втомлююсь 3

в) Я частково втомлююсь 2

г) Я зовсiм не втомлююсь 0

16. За деяких обставин Вам довелося лягти спати на декiлька годин пiзнiше, нiж звичайно. Вранцi немає необхiдностi прокидатися у певний час. Який із чотирьох запропонованих варiантiв буде для Вас найбiльш слушним?

а) Я прокинуся як звичайно i бiльше не засну 4

б) Я прокинуся у звичний час i буду дрiмати 3

в) Я прокинуся у звичний час i знову засну 2

г) Я прокинуся пiзнiшне, нiж звичайно 1

17. Ви повиннi чергувати вночi з 4.00 до 6.00 год. Hаступний день у Вас вiльний. Який з запропонованих варiантiв буде для Вас найбiльш слушним?

а) Спати я буду лише пiсля чергування 1

б) Перед чергуванням я задрiмаю, а пiсля нього висплюсь 2

в) Перед чергуванням я висплюсь, а пiсля задрiмаю 3

г) Я повнiстю висплюсь перед чергуванням 4

18. Ви повиннi протягом 2 годин виконувати важку фiзичну роботу. Який час Ви б вибрали для цього, якщо б були зовсiм вiльним у плануваннi свого розпорядку дня?

а) 8.00 – 10.00 4

б) 11.00 – 13.00 3

в) 15.00 – 17.00 2

г) 19.00 – 21.00 1

19. Ви вирiшили серйозно зайнятися спортом. Ваш товариш запропонував тренуватися разом по 1 годинi 2 рази на тиждень з 22.00 до 23.00 год. Hаскiльки сприятливим буде цей час для Вас?

а) Я був би у добрій формi 1

б) Здається, я був би у непоганiй формi 2

в) Трохи пiзно, я був би у поганiй формi 3

г) Hi, в цей час я зовсiм не змiг би тренуватися 4

20. О котрий годинi Ви переважно прокидалися в дитинствi пiд час лiтних канiкул?

а) 5.00 – 6.45 5

б) 6.46 – 7.45 4

в) 7.46 – 9.45 3

г) 9.46 – 10.45 2

д) 10.46 – 12.00 1

21. Уявить собi, що Ви можете вiльно планувати свiй робочий час. В якi із запропонованих перiодiв ефективнiсть Вашої роботи була б максимальною?

а) 00.01 – 5.00 1

б) 5.01 – 8.00 5

в) 8.10 – 10.00 4

г) 10.01 – 16.00 3

д) 16.01 – 21.00 2

е) 21.01 – 24.00 1

22. О котрiй годинi Ви, як правило, повнiстю досягаєте "вершини" своєї трудової активностi?

а) 00.01 – 4.00 1

б) 4.01 – 8.00 5

в) 8.01 – 9.00 4

г) 9.01 – 14.00 3

д) 14.01 – 17.00 2

е) 17.01 – 24.00 1

23. Iнколи можна почути про людей ранкового та вечiрнього типiв. До якого з цих типiв Ви вiдносите себе?

а) чiтко до ранкового 6

б) скорiше до ранкового, нiж до вечiрнього 4

в) скорiше до вечiрнього, нiж до ранкового 2

г) чiтко до вечiрнього 0


Тип денної працездатностi визначається за сумою балiв, яка була набрана:

понад 92 балiв – чiтко виражений ранковий тип;

77 – 91 балів – слабо виражений ранковий тип;

58 – 76 балів – аритмічний тип;

42 – 57 балів – слабо виражений вечiрнiй тип;

до 41 балів  – чiтко виражений вечiрнiй тип.



МЕТОДИКА ГІГІЄНІЧНОЇ ОЦІНКИ ХРОНІЧНОЇ ВТОМИ
Методика реєстрації та оцінки ступеня хронічної втоми

Одним із способів тривалого спостереження за станом здоров’я передбачає проведення моніторингу симптомів хронічної втоми. Для того, щоб визначити загальний ступінь хронічної втоми та рівень поліпшення її симптомів застосовують карту реєстрації та оцінки ступеня хронічної втоми. Після заповнення бланку відповідей ступеня вираження того чи іншого прояву (а, б, в, г, д, е) хронічної втоми проводять підрахунок балів.

За відповідь : а) нараховують - 6 балів

б) нараховують - 5 балів

в) нараховують - 4 бала

г) нараховують - 3 бала

д) нараховують - 2 бала

е) нараховують - 1 бал

Карта реєстрації та оцінки ступеня хронічної втоми

1. На протязі останніх місяців ступінь моєї енергійності та бадьорості був таким:

а) високий ступінь енергійності та бадьорості;

б) відносно високий ступінь енергійності впродовж більшої частини часу;

в) досить значні коливання рівня енергійності з дня на день;

г) як правило, низький ступінь енергійності та бадьорості більшу частину часу;

д) значно низький ступінь енергійності та бадьорості більшу частину часу;

е) відсутність бадьорості та енергійності взагалі, відчування повного виснаження.

2. На протязі останніх місяців я відчуваю себе стомленим чи розбитим:

а) ні разу;

в) впродовж незначного періоду часу;

г) іноді;

д) впродовж відносно великого періоду;

е) весь час.

3. На протязі останніх місяців ступінь в’ялості та бадьорості коливався таким чином:

а) був дуже бадьорим та активним кожен день;

в) був в основному бадьорим та активним;

г) був відносно бадьорим та активним і рідко в’ялим;

д) був більшу частину часу в’ялим та апатичним;

е) був дуже в’ялим та апатичним кожен день.

4. На протязі останніх місяців у мене “пробуджувалось” відчуття свіжості, яке відмічалось:

а) весь час;

б) велику частину часу;

в) значну частину часу;

г) деяку частину часу;

д) незначну частину часу;

е) не відмічалось взагалі.

На підставі одержаних результатів визначають один з чотирьох ступенів хронічної втоми. Перший ступінь втоми (легка втома) від15 до 19 бала; другий ступінь втоми (втома середньої важкості) від 11 до 15 бала; третій ступінь втоми (виражена втома) від 7 до 11 балів; четвертий ступінь втоми (важка втома) від 4 до 7 балів.


Оцінка впливу хронічної втоми на функціональні можливості організму

Встановлено, що хронічна втома, може справляти значний вплив на рівень функціональних можливостей організму, то у зв’язку з цим для визначення особливостей впливу хронічної втоми на функціональний стан організму прийнято використовувати карту оцінки впливу хронічної втоми на функціональні можливості організму. На бланку відповідей вказують категорію функціональних зрушень, що має місце.

При цьому враховують, що:


  1. категорія 0 визначає відсутність порушень у функціональному стані;

  2. категорія 1 - мінімальні порушення;

  3. категорія 2 - середні порушення;

  4. категорія 3 - значні порушення;

  5. категорія 4 - повне порушення.


Реєстрація соматичних та нервово-психічних проявів хронічної втоми

На бланку відповідей необхідно оцінити позитивною відповіддю ступінь вираження того чи іншого прояву хронічної втоми.



1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   ...   58


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка