Методичні рекомендації заступникам директорів з виховної роботи, керівникам гуртків художньо-естетичного напрямку



Скачати 356.32 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір356.32 Kb.


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕПАРТАМЕНТ ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ БУДИНОК ХУДОЖНЬОЇ ТВОРЧОСТІ


«Процес

сценарної

творчості»
Методичні рекомендації заступникам директорів з виховної роботи,

керівникам гуртків художньо-естетичного напрямку,

організаторам дозвілля учнів

Укладач: О.І. Митрохина

методист з питань самоврядування та

художньо-естетичного виховання

учнівської молоді

професійно-технічних

навчальних закладів

Херсон – 2013 р.

План



I.

Вступ.

2

II.

Характеристика етапів підготовки, розробки і впровадження дитячого свята

3





2.1. Перший етап – інтродуктивний

3




2.2. Другий етап – підготовчий (пропедевтичний).

2.3. Третій етап – організаційний.

2.4. Четвертий етап – інкубаційний (виношування).

2.5. П’ятий етап – проектувальний.

2.6. Шостий етап – верифікаційний (впровадження).

2.7. Сьомий етап – оцінювально-рефлексивний.



4

4

6



7

18

18



IV.

Глосарій термінів та понять сфери драматургії свята

19

V.

Список рекомендованої літератури

23

VI.

Список використаних джерел

24



Вступ

У прагненні розкрити таємниці опанувати підмурками сценарної майстерності спираємось на напрацьовану практику послідовності розгортання цього процесу, розуміючи, що абсолютних рецептів створення сценарію існувати не може.

Створення сценарію – складний творчий процес. Адже автору треба розробити концепцію, хід події від початку до кінця, вибрати і вибудувати з багатьох компонентів струнку конструкцію, образне і композиційне драматургічне рішення змісту події, певні манки (те, що привертає увагу і зацікавлює) і зачіпки, на що зазвичай витрачається багато часу й енергії.

Сучасний організатор дитячих свят має бути підготовленим до створення літературного еквіваленту свята, яким є сценарій, та володіти майстерністю написання такого.

Для цього у фахівця є три шляхи:


  • взяти готовий сценарій і поставити його майже без змін і доповнень (репродуктивний підхід);

  • взяти готовий сценарій за основу чи макет власного свята, внести корективи, доповнення, розширити і поставити його (конструктивний підхід). Спектр можливих дій фахівця лежатиме у куті від компіляції (запозичення фрагментів) до створення власних асоціативних фрагментів за оригіналом;

  • вигадати власну ідею, розробити концепцію і написати власний сценарій з наступним втіленням розробки (творчий підхід).

Кожен з трьох шляхів має право на існування, але тільки уміння здійснити діяльність за останнім надає можливості фахівцю сягнути рівня майстерності.

Сценарій – конспективний, докладний запис свята або іншої події. У сценарії дослівно наводяться слова ведучих, виконавців, тексти пісень, описи танців, сценографія. Сценарій також містить методичні поради. У ремарках подаються певні сценічні вказівки: художнє оформлення, світлова партитура, рух учасників по сцені тощо. Кожен сценарій має зовнішній та внутрішній план. Зовнішній план утворює літературна частина сценарію, а внутрішній – творча, інваріантна частина викладеного сценарію.

Створення сценарію – це, як відомо, мистецтво, в якому головна роль відведена уяві, асоціаціям.

Процес сценарної творчості, безумовно, може бути поділений на систему послідовних кроків, етапів і стадій, які зумовлюють один одного і знаходяться у суворій підпорядкованості. Водночас фахівець бачить свято у вигляді цілісної системи фрагментів. Отже, у мозку автора свята постійно й одночасно співіснують два глобальних психологічних процеси: розпад цілого на дрібні складники (фрагментація) і зворотний – тяжіння до цілісної (формалізації як надання певної форми).

Для того, щоб дитяче свято вийшло яскравим, повноцінним, цілісним, потрібно розробити і підготувати саме такий сценарій. З чого починається створення святкової програми? З усвідомлення необхідності створення цього продукту, з постановки проблеми, з виникнення у свідомості автора стану «мені потрібно» і спрямування цього стану на інший – «я хочу», «я зможу», «я зроблю».

Роботу з підготовки, розробки і впровадження дитячого свята можна умовно поділити на кілька етапів, серед яких: інтродуктивний, підготовчий (пропедевтичний), організаційний, інкубаційний (виношування), проектувальний, верифікаційний (впровадження), оцінювально-рефлексивний.
Перший етап – інтродуктивний (від лат. introduktio - іду всередину).

Орієнтовна схема сценарію:

Введення автора у перший етап пов’язане з процесами намагань загострити увагу та всі системи сприйняття на визначеній проблемі. З цією метою автор-режисер оформляє загальний вигляд сценарію, зосереджуючись на вказаних позиціях і намагаючись уявити дані графи заповненими (ефект матеріалізації ідеї).



Матеріалізація ідеї:

Назва на титульному листі.

Автор (це саме Ви – геній сценарної майстерності).

Адресат (для кого сценарій свята розроблено, перед якою аудиторією розігруватиметься).

Мета (сформулювати коротким узагальнюючим реченням. Мета може бути лише одна, завдань з метою її розкриття – багато).

Завдання (формулюють за вищевказаним принципом, але кожне завдання має розкривати певні сторони мети. Кожен фрагмент, момент сценарію свята має розкрити певне завдання, а відтак і мету).

Ідея – головна мета твору.

Надзадача – сприйняте серцем і розумом.

Обладнання (матеріально-технічний ресурс).

Дійові особи – учасники і виконавці, що реалізують сценарій.

Повний текст вибраного сценарію.

Поелементно вказано структуру драматичної дії (експонуючи повідомлення, експозиція, розвиток дії, кульмінація, розв’язка(фінал)).

Використані джерела.

Педагог може використовувати сценарій не буквально, а, користуючись порадами К. Станіславського, підходити до об’єкта творчо, розробляючи власні варіанти.

Драматурги п’єс часто пишуть докладну ремарку, емоційно і виразно, аби постановник зрозумів настрій діючої особи, її темперамент, характер.
Другий етап – підготовчий (пропедевтичний).

Створенню сценарію, як і будь-якої п’єси (музичної чи літературної), передує велика попередня самостійна робота аналітичного характеру. Це етап само прогнозування, самонавіювання, само спрямування автора на обраний об’єкт.

З самого початку головний організатор дитячого свята – сценарист – визначає і формулює головну проблему, тобто відповідь на запитання «Що мені треба зробити?».

Далі формулює тему та ідею. З’ясувавши загальну тему і мету заходу, обґрунтовує свій вибір теми свята.

Після цього визначає кінцеву мету: яким я бачу кінцевий результат? Чого прагну досягти? Що саме хочу побачити, відчути, створити? Що хотів би донести до глядача? Як це показати? Тобто, треба чітко визначити (уявити, побачити завдяки методу педагогічного передбачення), для чого організовується свято, що планується одержати на «виході».
Третій етап – організаційний.

Визначаємо адресність роботи. Якщо свято організовується для маленької групи дітей (до 5-6 осіб), не важко докласти зусиль і з’ясувати мрії та побажання, можливо, переваги й очікування, адже всі вони існують завжди, незалежно від того, дорослий ти чи маленький. Якщо ж група за кількістю середня (до 30-40 осіб) або велика (більш як 50-60 осіб), то ці питання з’ясовують при всіх у вільному вибірковому режимі.

Під адресністю взагалі розуміють: віковий ценз і передбачуваний рівень інтелектуального розвитку учасників святкового видовища, соціальний статус, їхнє переважаюче коло спеціальностей (професія, родинні види діяльностей, інтереси). Обов’язково звертають увагу на кількість учасників програми і на зручну для спілкування з конкретною аудиторією мову (професія, родинні види діяльностей, інтереси). Обов’язково звертають увагу на кількість учасників програми і на зручну для спілкування з конкретною аудиторією мову (діалект), адже остання є знаряддям досягнення педагогічної і художньої мети, засобом організації святкового простору та способом міжособистісного спілкування.

Для успішної розробки сценарію святкової програми треба врахувати низку принципових моментів. За спрямованістю їх можна розділити на три групи.

До першої відносяться загальні питання, які дають змогу заочно ознайомитися з майбутньою аудиторією або уточнити дані щодо майбутніх учасників свята, тобто з питання стосуються з’ясування характеристик учасників святкового дійства:


  • вік учасників (приблизно середній для даної аудиторії). Це особливо важливий показник, бо, виходячи з даних вікової психології, діти помітно різняться поведінкою, особливості якої потрібно буде враховувати під час проектування програми;

  • загальна кількість дітей учасників майбутнього свята. Встановивши, буде на святі одна, дві чи три і більше груп дітей, враховують цей показник у впровадженій технології розробки свята.

  • чи будуть присутні на святі гості. Якщо так, то з’ясовують приблизну кількість очікуваних глядачів. Цей показник має дати відповідь на запитання щодо використання у святі інтерактивних форм та ігрових соціокультурних комплексів. Учасники свята є кожний присутній на ньому, а тому всі мають докладати вагомих зусиль у процес реалізації свята, тобто активно діяти – святкувати, демонструючи в такий спосіб варіант соціально виправданої поведінки під час масових зібрань людей.

Друга серія запитань, на які потрібно отримати відповіді, пов’язана із святковою залою – приміщенням.

Характеристика місця майбутнього свята:

  • особливості зали (геометрична форма (квадрат, прямокутник витягнутий, короткий), розташування в ній крісел, стільців (де стоять, скільки рядів), вікон (цю сторону потрібно виключити з активних місць дислокації), проходів, східців зі сцени і т. п.);

  • характеристика часу події (пора року, пора дня).

Третя група запитань дає змогу з’ясувати характеристики стану матеріального ресурсу майбутнього свята (наявність необхідного реквізиту, ігрових атрибутів, сценічних костюмів тощо):

  • можливості технічного ресурсу (наявність звукової апаратури та її якість, спеціального устаткування, світлового приладдя, освітлення тощо);

  • наявність подарункового фонду (актуальних призів, подарунків).

Отже, з’ясовують усі важливі деталі; оцінюють виконавські сили, вивчають усі побічні обставини. Отримавши такий комплекс інформації, сценарист уявляючи певні сцени, епізоди, мізансцени, зможе прорахувати сценографію – місця дислокації виконавців у певних мізансценах залежно від декорацій та вбрання сцени і розташування устаткування. Досвідчені автори-режисери називають таку діяльність рекогносцировкою місцевості.
Четвертий етап – інкубаційний (виношування).

Наступне завдання – підготуватися до написання сценарію. Досвідчений автор-режисер до початку роботи над сценарієм за потреби вивчає документальний, історичний, народознавчий, культурологічний матеріал – тобто, все те, що може сприяти народженню задуму свята. Фахівці називають це творче уміння «ходити навколо проблеми» (Е. де Боно).

Результатом такої діяльності можуть бути:


  • короткий звіт (або нотатки) про виконану роботу із зазначенням використаних матеріалів – бібліографічних (список літератури), історично-документальних (архівних або опублікованих), художніх (літературних, поетичних, музичних та інших), кіно-, фото-, фоно-, епістолярних матеріалів тощо;

  • характеристика місцевого (конкретного життєвого) матеріалу (якщо такий є і у ньому є потреба), пошук і відбір реальних героїв.

На інкубаційному етапі «виношується» задум майбутнього сценарію свята. Саме задля цього оптимізується не лише близька до встановленої проблеми, теми інформація, а й далека. Сила творчої уяви, асоціативності стає в нагоді сценаристу на будь-якому етапі, а особливо на цьому, коли він шукає рішення майбутнього свята. І поки задум не викристалізується у свідомості, мозок утримуватиме цю інформацію і підбиратиме її елементи в будь-яких комбінаціях. Академік І.П. Павлов справедливо називав цей феномен «невідступним думанням». Обростаючи подробицями, далекими і близькими асоціаціями, задум народжується часом епізодично, натяками, контурами, часом серіями моментів або навіть цілісно. Такі спалахи в теорії творчості називають «інсайт» (осяяння) – «миттєво знайдене знання». Ідеї можуть приходити більш-менш упорядковано, але справжній образ свята виникне лиш тоді, коли плоди аналітичної роботи об’єднуються з інформацією про творчі сили, які автор може мати у розпорядженні, про художні номери та їх естетичну і постановочну цінність, починає варіювати потенціальними елементами репертуару.

У такий спосіб викристалізовується три-чотири сюжетних лінії майбутньої святкової програми, які й будуть удосконалюватись на наступних етапах розробки ідеї. Звичайно, вимогливий до себе фахівець вибирає серед одиниць репертуару саме той номер, який насправді прикрасить окремий епізод і свято в цілому.

Після народження загального замислу і створення сценічного варіанта п’єси (перший етап режисерської роботи над втіленням драматургічного твору), режисер формує постановочну групу, обирає художника-сценографа, художника з костюмів, композитора, балетмейстера (у разі потреби – художника зі світла; постановника сценічного руху, хормейстера; автора текстів пісень і т.д.), або тих, хто виконує таку роботу. У навчальному закладі практично всі такі роботи виконує саме музичний керівник (педагог-організатор, художній керівник, керівник гуртка). Далі режисер обирає групу виконавців головних і другорядних ролей та організовує репетиційно-постановочний процес. Режисер має бути хорошим організатором, мати навички майже всіх театральних професій від актора до декоратора; знати технічні можливості звукового і світлового приладдя, володіти технікою. А ще – бути психологом, педагогом, оратором, соціально активною людиною.
П’ятий етап – проектувальний.

Цей етап є найсуттєвішим за кількістю, інтенсивністю та клопітливістю роботи. До цієї групи специфічних моментів належить вирішення таких сценарно-постановочних питань:



  • пошук яскравої привабливої назви святковій програмі, складання схеми програми;

  • логіка розвитку драматургії, чергування частини дійства (пошук набору потрібних дійових персонажів, поєднання індивідуальних та групових, інтелектуальних та фізичних, пасивних та активних форм розвитку сюжету тощо);

  • пошук варіанта вияву головної кульмінації та передуючого їй сюрпризного моменту;

  • підбір адекватних конкурсів та ігрових завдань;

  • пошук оптимального варіанта художнього і музичного оформлення святкової програми (головні критерії – дійовість, видовищність і оптимальність) та інші.

Найчастіше сценаристи-автори намагаються «охопити уявою» триєдину конструкцію, яку потім потрібно буде добудувати:

яскравий початок – динамічний розвиток – потужна кульмінація

Причому, чи не найпершим намагаються вирішити питання саме кульмінації (Як подати сюрпризний момент? Якими засобами? За допомогою кого? Чого? тощо) – якщо вона займе своє місце, то оформиться і вся конструкція свята.

Важливим на цьому етапі є вибір назви свята. Мірою важливості компоненти підкреслена у відомому вислові: «Як корабель назвеш – так він і попливе». Тобто, мова йде про влучний, яскраво образний та інформаційно точний вислів, який стане програмою для свідомості, яка є зрозумілою усім без винятку учасникам свята, викладена в доступній для сприйняття формі, з легко передбачуваною підсистемою понять, образів, напрямку розвитку ідеї тощо.

Вибір і формулювання назви свята базується на визначених попередньо ідеї, меті і темі конкретного свята. Під час формулювання назви свята бажано врахувати:



  • вікові психофізичні властивості та потреби безпосередніх учасників свята (насамперед дітей);

  • рівень загальнокультурної підготовленості дітей до сприймання ідеї, змісту свята і його методологічних основ;

  • специфічні особливості групи людей, що братимуть участь у проведенні свята (дітей, колективу, що переймається проблемою підготовки свята і його споживачів).

Бажано використати можливість розумного співвідношення традиційності теми і змісту свята та їх інноваційного еквіваленту (проблема нового у старому).

Урахування цих параметрів дасть змогу позбавитись двох крайнощів: 1) банальних назв, які не викликають інтерес у дітей і дорослих (сірість формулювання назви породжує сірість сприйняття, адже якщо все стає зрозумілим, ні на що чекати; 2) назв, які не зрозумілі (частково зрозумілі) дітям або недостатньо емоційно насичені.

Вибір назви свята є відповідальним моментом у процесі розробки і підготовки свята. Вдала назва гарантує майже половину успіху його реалізації.

Для того, щоб вигадати ефективну назву свята, можна скористатися окремими методами творчості. Так, красиву назву свята можна придумати завдяки залученню методів мозкового штурму, аналогії та ін.. Причому, така робота доступна і дітям, більше того – вона є цікавою і привабливою для них формою діяльності.

Наприклад, у результаті мозкового штурму можна отримати такі назви, які можуть стати і назвою свята, і назвами конкурсів, ігрових завдань тощо:


  • музичний потяг; паровозик радості; смішний паровозик і т.п.;

  • парасолька кульбабки; веселкова парасолька і т.п.;

  • віночок хмарок; віночок радості; віночок друзів і т.п.;

  • зірочка в долоньці; зірочок намисто; сузір’я діточок і т. п.;

  • кольорова азбука; кольорова пісенька; кольорова казочка і т.п.;

  • училки і зубрили і т.д.

Цікаві варіанти виникнуть шляхом видозміни відомих фраз на назв шляхом підміни в них літери чи слова. Наприклад, можна утворити такі назви святкових розваг: «Нумо, парочки»; «Хрюкінролл»; «Поки всі в школі (училищі, ліцеї)»; «Вінні-бух»; «Детскотека»; «Дискосмеха» та ін..

Шукаючи нові цікаві назви дитячих свят, можна скористатися методом «алфавіта-конструктора». Спочатку пишуть вертикально алфавіт, а далі заповнюють горизонталь певними вербальними комбінаціями. Деякі іменники та прикметники можуть бути задіяними у кількох назвах. Наприклад: «Азбука відкриттів», «Азбука успіху», «Азбука вдачі», «Азбука радості», «Азбука дружби».

Антишкола, антисум, анти літо та ін.

Бальні (а) шоколадки, розваги, дива, фарби тощо.

___________ диво світу (смішне, радісне, цікаве, дзвінке тощо).

Велика _______________ (гармонія, пісочниця, вдача тощо).

…Чарівний (а) ________ і т. д.

Я і ти – одна сім’я; Яки-задаваки; Яскраві барви сміху і т.п.

Для вибору можливого напряму діяльності свята та збирання ідей щодо наповнення його змісту може стати в нагоді метод морфологічного аналізу або «морфо-ящик». Для цього треба побудувати морфологічну таблицю з однаковою кількістю секцій по горизонталі та вертикалі і вписати у крайні з них, наприклад, назви доступних для дітей конкретного віку форм діяльності (звичайно, перелік видів діяльності міг би бути іншим)(див. таблицю).

Таблиця

Морфологічна таблиця для вибору напряму діяльності свята

Види діяльностей

Літера

турні


Танцю

вальні


Музичні

Спортив

ні


Інтелект

туальні


Зображу

вальні


Циркові

Театра

лізовані


Літературні

























Танцювальні
















X







Музичні

























Спортивні






















X

Інтелектуальні




X



















Зображувальні

























Циркові

























Театральні
























Тепер можна розглянути отримані у перетині видів діяльностей утворення (словесні комбінації), задіяти уяву та фантазію і вибрати з них найбільш цікаві, ефективні. Наприклад, що то є за свято «театрально-спортивне» чи навпаки «спортивно-театральне»; яким воно може бути, з чого складатиметься тощо.

Наведемо приклад можливого «театрально-спортивного» свята. Це може бути театралізація або театралізована імітація певних видів спорту (скажімо, кульковий баскетбол, плавання іграшок у басейні тощо), а може бути змагання у номінаціях театральної майстерності… А може виглядати як відкриття дитячої спортивної олімпіади, де діти будуть розбиті на «країни» (учасниці олімпіади), які продемонструють свій національний вид спорту. Або свято спорту. Або театралізоване вшанування «героїв» спорту навчального закладу. Або спортивні змагання казкових героїв, героїв мультфільмів тощо.

Аналогічно діють під час перегляду решти варіантів у «морфо-ящику». Наприклад, можна розглянути свято «інтелектуально-танцювальне», або «танцювально-зображальне» і т.п. (знайдіть вказані варіанти в таблиці).

Звичайно, можна розглянути комбінації назв свят не лише з двох, а й із трьох складових і більше, при цьому кількість знайдених варіантів назв свят зросте в геометричній прогресії.

Використовуючи такий творчий метод, можна створити не лише новий вид діяльності для свята, а й нові форми свята (цей метод творчості покладено в основу класифікатора форм свята), одержати цікаві його етапи (нові номери), утворити конкурси, нові ігри тощо.

Для пошуку незвичних назв свята можна використати і метод «фокальних об’єктів». Для цього виконують кілька кроків:


  • методом випадкового вибору обирають 3-5 слів (іменників);

  • нижче у стовпчик під кожним з обраних слів виписують найяскравіші якості, характеристики цих слів (прикметники);

  • розглядають «свято» через призму якостей випадкових слів;

  • з утворених асоціативних комбінацій вибирають найдоречніші, найвлучніші, найцікавіші ідеї.

Наприклад, виберемо три далеких слова: зима, кішка, виноград. Описуємо три або більше найяскравіших характеристики цих слів:

  • Зима – біла, сніжна, морозна, новорічна, ялинкова.

  • Кішка – пухнаста, ласкава, царапуча, тепла, муркотлива.

  • Виноград – гронований, солодкий, соковитий, ароматний, дорогий.

Тепер розглянемо слово «свято» (наведемо фокус) через призму кожного з вибраних прикметників.

З утвореної даності можна вибрати багато сполучень, ми ж вибираємо для прикладу лише таке: біле свято. Шукаємо в уяві відповіді на запитання – як це може бути: всі в білому одязі; в білих масках, з білими прапорцями, стрічками, китицями і т.п.

Ось іще один варіант: пухнасте свято. Всі із ватними іграшками, з пір’ячками, пересуваються пухнастими доріжками (лабіринт) і т.п.

Третій варіант: гроно рване свято. Можливо, всі учасники будуть пересуватися мікрогрупами – гронами? Може, від епізоду до епізоду додавати одного виконавця до певної групи? А може від етапу до етапу свята збирають по певній кількості виноградинок-кульок (чи бутафорних предметів) чи гроно винограду, а в кінці свята отримують винагороду у вигляді винограду?

Отже, подібні тренування з методами творчості допоможуть організатору дитячих свят знайти оптимальний і цікавий варіант назви свята або утворити банк потенційно вдалих назв.

Розробка експозиції. Драматург дитячого свята має усвідомлювати, що пише для людей, які не посвячені у його матеріал (виняток: використання сюжетів казок, героїв книжок, мультфільмів тощо). Тому має якнайшвидше дати глядачам зрозуміти: хто такі його персонажі, які вони за характером, які їхні вчинки, вони позитивні чи негативні в цілому; де вони знаходяться, живуть і як; коли відбувається дія, в яких умовах; що саме у справжніх і минулих взаєминах його персонажів служить зав’язкою сюжету.

Зав’язка свята – важлива умова його успіху, це епізод, що «запускає» рух сюжету свята. Вона може бути представлена у вигляді проблемної ситуації, що виникла несподівано, яка постала перед героями святкового спектаклю і потребує свого вирішення (і обов’язково повинна бути розв’язаною у кульмінаційному моменті свята). У художньому плані вона зав’язується найчастіше у тонко прописаному діалозі, несподіваного введення нового персонажу або «телеграми-листа», світлого та звукового ефекту, введення куплету знайомої пісні з переробленим текстом, поетичної заставки тощо. Саме у цій частині повинна виникнути перша конфліктна ситуація когось із кимось, чогось із чимось, за щось (хто перший знайшов, здобув, отримав), проти когось тощо. І обов’язково цей конфлікт має бути розв’язаний у кульмінації та передуючому їй сюрпризному моменті.

При професійному підході на проектувальному етапі розробки свята приступають до приготування ескізів потрібних костюмів, антуражу, декорацій, задника сцени, сценічного вбрання, вимальовують макет майбутнього спектаклю. Одночасно з цим проводиться робота над плануванням видів робіт з підготовки спектаклю (наприклад, графік підготовки окремих номерів). Встановлюється контроль за строками виконання усіх видів робіт і вказуються параметри їх якості.

Розробка етапу розвитку дії. У сценарії важливо не тільки дати матеріал, що відповідає темі, а і яскраво підкреслити ідею свята. Тема, звичайно, відома дітям або задовго до свята, або з самого початку, а ідея – це головна думка твору. Обов’язкого потрібно тримати в голові надзадачу – той висновок, до якого розумом і серцем повинні будуть прийти всі учасники свята.

Під час складання сценарію треба звертати увагу на його сюжет – систему подій у дійстві, в яких розкриваються характери та особисті спрямованості персонажів, завдяки чому розкривається зміст свята.

Образ розвитку подій свята: ланцюг ситуацій-подій (від 1-ї до 5-ти), вибудованих за рангом від менш хвилюючих до найбільш визначної з відповіддю на запитання «хто», «де», «коли», «що робить» і «на яку частину головної проблеми (конфлікту) розв’язує».

Коли сюжетну лінію намічено, можна приступати до підбору літературно-художнього матеріалу і розробки композиції (логіка розвитку, хід, послідовність подій). Слід враховувати, що до основної частини сценарію дитячого свята висувають такі вимоги::



  • логічність викладення частин сюжету; кожний фрагмент має бути зв’язаний у смисловий ланцюжок фрагментів, не повторюючи одноманітний набір виразних засобів;

  • поступовість наростання подій;

  • завершеність, оформленість кожного окремого епізоду;

  • контрастність і динамізм побудови;

  • зміна видів діяльності чи просто дій (за допомогою чарівної палички зміни рис характеру; облітання космічного корабля навколо орбіт мистецтв з виступами, зачарованої іграшки, які оживають у людей, мандрівка клавішами рояля, новий сюжет відомої казки, навколо якої будуть відбуватися незрозумілі ситуації; казковий паровозик, що їде по хмарках, на кожній з них виступ для райдуги тощо).

У сценаріїв суворій послідовності викладається те, що відбуватиметься на святі: фрагменти, що розкривають тему, логічні переходи від однієї частини до іншої, прийоми активізації учасників (конкурси, ігри, сюрпризні моменти, проблемні ситуації тощо), оформлення і обладнання свята. Логічно залучати прийоми об’єднання виконавців із глядачами засобами колективного співу, сканування бечівок, хвилин мовчання, масових ігор, змагань, інтерактивні ігрові засоби тощо.

Наведемо приклад як можна розробити найбільш пролонговану частину дитячого свята у стилі «королівського балу». Всі діти мають отримати певні ролі: короля, свити (міністри, стража та ін.), придворних, підданих (танцмейстер, співак, маг і т.п.), гостей тощо. Святкову залу оформляють у дусі відповідної епохи, відповідно до неї виготовляють костюми, антураж, подарунки, прикраси тощо. Особлива роль належить музичному матеріалу (пісні, танці, супровід), який також має бути стилізований під конкретну історичну епоху.

Безпосередньо дії учасників свята (ситуації, конфлікти і вихід із них, ігри і конкурси) мають бути близькими побуту, традиціями і ритуалами обраної епохи. Так, доречно провести рицарський турнір, конкурси бального танцю, святкових зачісок, святкових віял, рицарських і жіночих прикрас (гербів, орденів, відзнак), аукціон подарунків тощо.

А от проведення конкурсу бального плаття, вибір «міс-свята» - не дитячі заходи: у першому випадку діти уподібнюються живим манекенам, носячи виготовлені дорослими речі, і в такий спосіб роблять цінними сукні, а не себе; у другому – діти апріорі всі красиві, а тому обирати з них за суб’єктивними ознаками кращу є нонсенс.

Реалізуючи ролі, слід пам’ятати, що дійові особи найкраще сприймаються та запам’ятовуються аудиторії завдяки таким виразним елементам як: костюм і деталі вбрання, пластика рухів, манера говорити (висота тону і темп мовлення), способи контактувати з глядачами (привертати увагу, заохочувати, керувати), мірою збігу характеру героя з особовим психофізичними параметрами актора («накладання», привласнення актором рис героя).

Для вибору незвичайного оригінального напряму діяльності свята може стати у нагоді метод морфологічного аналізу. Для цього треба побудувати морфологічну таблицю. Записати утворені формули, а потім засобами мозкового штурму віднайти серії красивих рішень. Наприклад, «театрально-спортивне» свято за казкою «Ріпка», де вся сім’я не змогла подолати ріпку, поки не зайнялася фізкультурою.

Аналогічно можна створити персонажів з оригінальними іменами, відшукати їхні особистісні грані, знайти цікавий хід для розвитку відносин між персонажами тощо.

Сценарій може і повинен містити стійкі елементи, що є основою форми святкової дії:



  • церемоніал – урочиста церемонія, яскраве свято (відкриття, закриття, нагородження, вручення дипломів, грамот, призів учасникам). Організаторам свят треба чітко дотримуватись правил і умовності, на яких будується церемонія: підбір і розподіл музики, загальний стиль формування (розстановка учасників, як елемент стилю, інтонація, мова, темп);

  • театралізування – йдеться не про спектакль, а про драматичну дію, уявлення. Основні умови театралізування – це не сцена, а наявність драматургії, сюжетного ходу, ігрових ролей тощо;

  • інтерактивні дії – можливість активно контактувати, спів творити із сусідами за місцем перебування (на місці) або з рештою учасників свята на ігровому майданчику;

  • можливість святкового спілкування – організатор дитячого свята прагне влаштувати сценарій таким чином, щоб гості могли поговорити одне з одним до початку і після закінчення урочистої частини свята, а під час свята активно вболівати, висловлювати захоплення звуками схвалення (вигуками), сміхом, аплодисментами, потисками рук;

  • святкова атмосфера – атмосфера піднесеності, радісного збудження одночасно є умовою і результатом успішного втілення сценарного задуму. Свято не є адекватним навчальному процесу, тут простір для художніх образів і високих емоцій. Особливістю святкової атмосфери є те, що свято всіма учасниками переживається ніби на рівних: «із собою», «з іншими», «зі всіма учасниками».

Образ спектаклю повинен мати достатню силу емоційного впливу, виховувати в людях високі моральні та естетичні уявлення. Тому треба подбати про оформлення спектаклю (антураж, декорації), залучивши до цього всі зовнішні засоби сценічної виразності. Вони нададуть спектаклю певної форми, сприятимуть розкриттю його ідейного змісту, підсилюватимуть вплив спектаклю на глядача. Отже, декорації, бутафорія, костюми, грим, освітлення складають художнє оформлення спектаклю, виконуючи два завдання: 1) створення певного зорового, соціального, історичного, побутового і психологічного середовища спектаклю для рельєфнішого виявлення образів героїв; 2) організація сценічного простору.

Використовуваний ігровий реквізит має бути:



  • екологічно чистий, доцільно щодо педагогічного завдання;

  • естетично приємний, привабливий, яскравий;

  • достатньо об’ємний, крупний;

  • полі функціональний, багаторазовий, дієвий;

  • зручний у користуванні, транспортабельний, легкий.

Як зробити святковий спектакль цікавішим, оригінальнішим? У драматургії дитячих свят є багато засобів отримати оригінальний хід, образ, героя тощо. Звертаємо увагу на деякі прийоми театралізації, за допомогою яких будь-яку святкову програму можна проектувати і змінювати до безкінечності. Отже:

  • відсутність театралізації (голий текст, від себе, від свого «Я», тільки зі своїми особливостями проведення програми);

  • умовна театралізація (задається умова: уявіть собі, що ми у …);

  • театралізація власного «Я» (сам про себе придумав, граю себе: я дуже хочу відсвяткувати це свято красиво. Допоможіть мені!);

  • театралізація через літературного героя (герой літературного твору);

  • театралізація через певну соціальну маску (герой – Нечепура, Незнайко, Соня);

  • театралізація через реального історичного героя (Наполеон, Петро I, Македонський, Кутузов, Суворов);

  • театралізація через національного героя (Пертушка, Полішинель, Панч, Барвінок, Котигорошко) або транснаціонального героя (Дід Мороз, Санта Клаус, Міккі Маус, Людина-павук тощо);

  • театралізація через героя-професію (Пожежник, Водолаз, Альпініст, Музикант, Художник, Чарівник, Казкар, Грайлик);

  • театралізація через героя-поняття (Душа, Гроза, Дощ, Думка, Любов, Мрія, Щастя, Радість, Нудьга);

  • театралізація через рослину, тварину, птаха (я – вишня, крокодил, бджола, лелека);

  • театралізація через предмет (я – парасолька, машина, пилосос, літак, пароплав, телевізор, телефон);

  • театралізація через оживлення предметів (я – сеньйора Палітра, цар – Нотний стан, принцеса Вишенька та ін.);

  • театралізація через реально існуючу людину (я – президент Янукович, я – ведучий Пельш, я – ваш педагог Марія Іванівна);

  • театралізація шляхом зміни зображень – певний колаж з переодяганнями або заміною визначальних предметів, елементів декору, наприклад: половина мого вбрання біла, інша – чорна, відповідно я то світла людина, то темна, то весела, то сумна, то здатна на гарні вчинки, то – негативні. Не варто привчати дітей до зміни статі при перевдяганні, тобто хлопчик має виконувати тільки чоловічі ролі, а дівчинка – жіночі;

  • умовна театралізація гравця на короткий термін святкової програми (ви – телефон, ви – пензлик);

  • умовна театралізація всіх присутніх (ми всі з вами – мешканці казкового королівства, підводного царства, льодової країни, космічного міста, острова малюків чи велетнів і т. п.).

Частим прийомом підвищення інтересу до конкретних подій свята або розвитку чи підтримки зацікавленості учасників свята, яким користуються у навчальних закладах освіти, є «підсадка» - заздалегідь готується і в потрібну мить викликається до участі в ігровому епізоді підготовлена дитина. Про це знає лише вона і ті, хто її готував. У такий спосіб забезпечується сюрприз, несподіванка, що безперечно пожвавлює інтерес до свята в цілому. Кількість разів впровадження прийому обмежується рамками доцільності – не більше ніж два-три рази на свято.

Кульмінація – головна подія свята, найбільш хвилюючий момент його, пік напруження, високих емоцій. Це те, для чого ми йшли протягом святкового спектаклю, це те, що намагалися здійснити, зробити, віднайти, досягнути, розв’язати, одержати, скласти, утримати тощо.

Кожній кульмінації дитячого свята передує чітко продуманий сюрпризний момент, який є обов’язковим елементом дитячого свята. Сюрпризний момент – момент чарівної появи бажаних подарунків. Такий момент потрібний для того, щоб підвести дітей до апогею дитячого свята. Отримання подарунка – це результат реалізації сюрпризного моменту. Наявність сюрпризних моментів підтримує увагу учасників, глядачів, пробуджує інтерес до дії.

Справжній педагог тримається аксіоми: подарунок не може бути отриманий без проживання дітьми сюрпризного моменту. Без сюрпризного моменту дитяче свято неповноцінне і збиткове! Отже, банального внесення і вручення подарунків справжнє дитяче свято повинно уникнути.

Наступна аксіома для дитячого свята: подарунок має бути заслуженим, платою за здійснення певної духовної роботи. Він є вираженням винагороди, подяки за сумління, наполегливість, вияв і ствердження достойних моральних якостей, цінностей, реалізованих умінь і навичок. Дотримання цієї аксіоми буде підкріпленням і закріпленням образу потрібної соціально корисної поведінки, дасть змогу подарунку стати стимулом до подальших високих прагнень і звершень дитини через постанову педагогом наступної виховної мети.

Оптимальну кількість отриманих подарунків на дитячому святі визначити важко. Однак, вважається за доцільне нагородити дитину одним подарунком. Інакше їх цінність втрачає педагогічну вартість і здоровий глузд. Один подарунок буде справді бажаним. На ньому сконцентруються всі сили дитячої душі. Дитина почуватиме себе щасливим володарем, особливо, якщо подарував такий подарунок чарівник на кшталт Діда Мороза чи решти подібних персонажів. У такому разі частина сили чарівника начебто передається дитині (про це потрібно сказати в момент передачі подарунка). Отже, третя аксіома – на святі вручається один головний подарунок (решта дрібних може розглядатися як можлива).

Дитина вірить у дива і має відчути їх силу на собі. Така сила є сумою сили індивідуального бажання кожної дитини отримати подарунок і чарівної сили того, хто дарує. Мало того, що подарунок хочеться отримати, так він ще і з’являється в результаті чаклунства!

Сюрпризним моментом може стати все, що завгодно! Чим більше сценарист дасть собі волю пофантазувати і знайти оригінальний спосіб появи та отримання подарунків, тим яскравішими будуть емоції і враження дітей. Що більше вражаючим побачиться створене відчуття реальності казки, присутні дива, то більше напруження радісного хвилювання і щастя відчує дитина.

Важливо пам’ятати: перетягнути момент бажаного володіння, не дати дитині «перегоріти», не дати висохнути джерелу бажання.

Можна вивести кілька методів розгортання сюрпризного моменту. Серед них: підлещування, виконання ритуальних дій, пошуки на місцевості, перетворення, «чарівна поява» подарунків.

Цікавий виховний момент – спрямування дитини на частування своїм подарунком своїх близьких і рідних. У такий спосіб дитина відчує себе тим, хто одаровує. Відтак, виховує щедрість душі, сіють зерна турботливості і любові до ближнього.

Створений сценарій потрібно перевірити на валідність, тобто на життєздатність, з метою віднайти допущені недоліки і позбавитися таких. Фахівець-сценарист відзначається високим рівнем виконання, зокрема, і такого роду роботи.

Методика виявлення недоліків та удосконалення фрагментів сценарію може мати кілька напрямів:



  • поетапне вичитування створеного сценарію (малоефективне через те, що важко утримати в мозку всю систему подій, всі нитки розвитку ситуацій у купі з матеріально-технічним забезпеченням фрагментів святкового спектаклю);

  • складення сценарного плану у стислому вигляді на окремому аркуші, потім розрізання позицій сценарію на полоси і комбінування таких до утворення системи позицій, що відповідає фаховим і художнім запитам. Ефективний метод для фахівців, що мають провідним візуальний канал сприйняття інформації (потребують наочності, схематичності);

  • впровадження «диверсійного» методу творчості. Метод привабливий для творчих осіб з розвиненою уявою і її рухливістю. Суть методу легко зрозуміти, прочитавши поезію Г. Остера («Вредные советы»): переглядання етапів спланованого і розробленого свята з позиції «диверсанта»: як би я вчинив, щоб «завалити», звести нанівець цей захід. Виписавши такі «прийоми», тут же знаходять анти прийоми, тобто, підбирають рішення-запобігання визначним слабким місцям сценарію чи сюжету.


Шостий етап – верифікаційний (впровадження).

Етап, протягом якого відбудеться реалізація розробленого проекту – безпосередньо свято.

Цей етап покликаний впровадити у життя напрацьоване у попередніх етапах і вираженого у матеріалізованій чіткій і конкретній формі.
Сьомий етап – оцінювально-рефлексивний.

«Кінець – усій справі вінець».

Отже, весь процес проведення, організації, розробки, впровадження оцінки результатів складається у цілісну систему.

Урахування наведених корелятів сприятиме успіху в процесах розробки сучасного свята, його проектуванні, організації та проведенні, а також отриманні й подальшому усвідомленні результатів та встановленні нових орієнтирів.



Підсумовуючи науково-дослідні напрацювання та враховуючи досвід фахівців-організаторів дитячого дозвілля, можна зробити висновок про створення позитивних передумов для спеціального дослідження педагогічних і технологічних аспектів організації і проведення дитячого свята у сучасному навчально-виховному закладі та вироблення рекомендацій для фахівців освіти, що буде певним внеском у розв’язанні актуальної для сучасної науки і масової педагогічної і виховної практики з даної проблеми.

Глосарій термінів та понять

сфери драматургії свята

Акт – дія. Частина спектаклю, більш-менш закінчена думка.

Актор – втілювач персонажу, перебуває в епіцентрі сценічних подій. Живий зв’язок між текстом, автором, вказівками режисерам і сприйняття глядача.

Аплодисменти – універсальне явище. Свідчить про так звану фізичну реакцію глядача, який через певну нерухомість вивільняє енергію, що означає «Я вас розумію» (фактична функція).

Антураж – оточення, середовище, навколишня обстановка. Все, що є у святковій залі.

Архітектоніка – взаємозв’язок компонентів змісту побудови святкового дійства.

Взаємодія – взаємозв’язок під час виконання спільної дії.

Видовище – театральне дійство, ігрова поведінка на певній локальній території.

Декорація (прикраса, орнамент) – інструмент створення на сцені зорового образу дії живописними, зображувальними, художньо-графічними, архітектурними засобами. В наївному розумінні декорації – це полотно заднього плану, яке, завдяки фону чи символам на ньому, допомагає поринути у задане середовище: історичний шанс, певне місце розгортання подій, пора року, час дня тощо. Для дитячого свята декорації мають вагоме місце.

Декорація звукова – спосіб сугестивного (навіювання) описання обстановки певного фрагменту сюжету свята.

Декорація симультанна – постійна незмінна протягом спектаклю декорація, певним чином розділена у просторі (подрібнення простору) з метою створення додаткової напруги впливу перспективи. У дитячому святі актори виступають (грають) по черзі на різних ділянках зали (то – там, то – тут), перемикаючи увагу публіки і підсилюючи динаміку сцени.

Дія – одиниця діяльності. Опосередкована активність, спрямована на досягнення усвідомленої мети. У ході виконання дії відбувається контакт суб’єкта із середовищем, перетворення предметної ситуації, досягаються певні результати, особистісний смисл яких для суб’єкта оцінюється емоціями.

Драма – буквально «дія». Літературний твір, призначений для сценічного виконання.

Драматургія – мистецтво «створення» п’єс (сценарію, плану свята). Техніка драматургічного мистецтва, завдяки якій виводяться принципи побудови твору. Поняття передбачає сукупність театральних правил (елементів), потрібних для правильного написання та аналізу п’єси – для відтворення дії дією.

Задум – підказує режисеру можливі шляхи драматургічного розв’язання сценарію, а значить визначає побудову його дієвої траєкторії.

Експозиція – «виставити напоказ, показати». Повідомлення необхідної для початку інформації для оцінки ситуації та розуміння дій, які зараз відбудуться. Всупереч театральній експозиції, роль якої і місце остаточно не визначені, експозиція у дитячому святі завжди відбувається на початку вистави із зазначеною метою.

Епізод («вихід») – другорядна дія, побічно пов’язаня з основним, що утворює дещо ціле. В дитячому святі епізоди мають своє місце під час розігрування ігрових моментів, які зазвичай розгортаються певною мірою імпровізаційно, непередбачувано повністю.

Епілог (заключна частина) – заключна промова в кінці святкової вистави, висновок, озвучений результат. У дитячому святі в епілозі доречним є виказування подяки публіці і навпаки, зазначення моральних цінностей, які мали підтвердження у виставі.

Зав’язка – момент виявлення вихідної суперечності п’єси.

Задум – спроба побачити в уяві більш-менш окреслений контур майбутньої святкової програми.

Надзадача – все, що сприйнято серцем і розумом після завершення святкового дійства.

Ідея – головна думка твору. Загальне уявлення про явище.

Інтрига в драмі – це іноді послідовні, підкорені свідомому плану дії одного з героїв. Рідше інтригою називають всі взаємодії учасників драми, взаємовідносини окремих інтриг.

Композиція (розташування, складення)- система описових закономірностей розвитку святкової вистави; спосіб побудови свята, принцип поєднання однотипних і різнорідних, пов’язаних між собою компонентів у єдине ціле за певними принципами.

Конфлікт – зіткнення або протиборство двох (найчастіше протилежних) за векторами етичної спрямованості сил.

Крізна дія – головна лінія драматургічного розвитку п’єси, яка зумовлена ідеєю п’єси і творчим задумом драматурга. Правильне розуміння крізної дії допомагає режисеру і акторам досягти послідовного , цілеспрямованого розвитку ідейного змісту ролі і п’єси в цілому. Під крізною дією К. Станіславський розумів «дійове, внутрішнє прагнення через всю п’єсу механізмів психічного життя артисто-ролі. Лінія крізної дії сполучає воєдино, пронизує всі елементи і направляє їх до загальної надзадачі». Крізна дія створюється з довгої низки великих задач, у кожній з яких значна кількість маленьких. Отже, логіка всіх дій об’єднується в єдину крізну дію.

Кульмінація – головна подія святкової програми, в результаті реалізації якої фіксується найвищий рівень емоційно-почуттєвих хвиль.

Мізансцена – розташування акторів на сценічному майданчику до початку дійства.

Подія – реальна художня практика спілкування в взаємодії між виконавцями і глядачами.

Постановка – поставлений у театрі чи на сцені спектакль, видовище, дійство.

Проблема – складне питання, яке треба дослідити, вивчити і розв’язати протягом святкового спектаклю.

Пролог – вступне коротке слово. Використовується у сучасній драматургії рідко.

Режисер (франц. regisseur, от лат. rego – управляю) – творчий працівник видовищних видів мистецтв (театр, кіно, телебачення, цирк, естрада тощо). Здійснює постановку п’єси (інсценіровки, опери, балету, концертної програми)на сценічному майданчику.

Режисура – уміння розкрити зміст п’єси через систему художніх образів, мистецтво створення вистави – цілісного (нерозкладного) твору, єдиного за думкою і художнім вирішення.

Розв’язка – кінцеве вирішення суперечностей. Три форми вирішення: суперечність залишається нерозв’язаною; примирення (часто комедійне рішення); зняття суперечності у зв’язку зі смертю або усунення героя, тобто вивід його з боротьби.

Ремарка – описова частина п’єси. Словесне втілення неперервної дії сценарію у фільмі.

Свято – специфічна форма життя суспільства, в якій колективно виражається соціально-художня, конкретно-почуттєва поведінка мас, їхні моральні норми, еталони, рівень культури.

Сцена – місце в концертній залі, театрі чи на майданчику, де відбуваються вистави. Іноді цим терміном називають фрагмент, окрему частину дії вистави (наприклад, сцена в лісі).

Сценарій (від лат. scena – сцена) – сюжетна схема, що повинна бути зіграна у виставі. У сьогоденні – це літературне першоджерело видовища, що буде реалізоване за допомогою засобів сценічно-театральної виразності у масовій дії.

Сценографія – спеціально створене оформлення, визначальний образ усього концерту, свята тощо.

Сюжет (від лат. subjectum – об’єкт, від франц. sujet – підкладене) – 1) система подій і фактів, виражених у певній послідовності та у часі; в яких автор розкриває зміст твору. Сюжет є темою в більш конкретному оформленні; 2) образне відтворення задуму, що розкривається через події.

Суфлер – (від франц. soufflé – віяти) – буквально: той, хто «розпушує» (суфле – вироби зі збитими білками яєць), «підказує» - людина, що стежить за ходом вистави і у разі потреби підказує виконавцям текст ролі (у дитячому святі – ще і рухи, і дії).

Театралізація – спосіб, прийом, в основі якого лежить використання тих чи інших (чи всіх разом) характерних для театру виражальних засобів, для створення неповторного, яскравого, художнього сценічного образа концерту.

Текст (від лат. textum – тканина, зв’язок, побудова) – літературний твір.

Тема (від грец. – положення, основа) – єдина дія.

Темпоритм ( від лат. tempus – час) – міра посилення розвитку; у дитячому святі – посилення або ослаблення бажання виконати позначене завдання представниками аудиторії.

Фабула (від лат. fibula – переказ) – стислий зміст найважливіших обставин і найбільш значущих подій, поданих у послідовності. При переказі фабули належить відмічати «драматичний вузол» і найгостріші моменти драматичної боротьби. Фабулу складають з уже прописаного сюжету. Створити фабулу – значить структурувати дії (мотивації, конфлікти, розв’язання, розв’язку) за певною логікою.

Список рекомендованої літератури


  1. Ворожейкіна О.М. 100 цікавих ідей для проведення шкільного свята. – Х.: Вид. група «Основа», 2012. – 222. [2]

  2. Горбов А.С. Постановка видовищно-театралізованих заходів / Анатолій Горбов; упоряд. О Колонькова. – К.: Шк. світ, 2010. – 128 с.

  3. Естетичне виховання школярів: методичні рекомендації, розробки уроків з предметів естетичного циклу, сценарії позакласних заходів. – Х.: Вид. група «Основа», 2009. – 352 с. – (Серія «Естетичне виховання»).

  4. Класному керівнику: колективні творчі справи / упоряд.: Л. Шелестова, Н. Чиренко. – К.: Шк. світ, - 2010, - 128 с.

  5. Класному керівнику: творчі прийоми у виховній роботі / упоряд.: Л. Шелестова, Н. Чиренко. – К.: Шк. світ, 2010. – 128 с.

  6. Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти. – К., 1996. – С.164.

  7. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. В 5 т. – К., 1977.


Список використаних джерел


  1. Горбов А.С. Пишемо сценарій: поради фахівця / Анатолій Горбов; упоряд. О. Колонькова. – К.: Шк. світ, 2010. – 112 с.

  2. Режисура шкільних свят/ упоряд. М.Горбенко, О. Шатохіна. – К.: Шк. світ, 2009. – 128 с. –(Бібліотека «Шкільного світу»).

  3. Шуть М.М. Організація дитячих свят / Микола Шуть. – К. : Шк. Світ, 2010. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка