Методичні рекомендації «Використання методів арт-терапії в реабілітації людей з проблемами психічного здоров’я»



Сторінка1/4
Дата конвертації14.04.2016
Розмір0.79 Mb.
  1   2   3   4
ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ПРОФЕСІЙНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ

МІНІСТЕРСТВА ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДІВ АРТ-ТЕРАПІЇ В РЕАБІЛІТАЦІЇ ЛЮДЕЙ З ПРОБЛЕМАМИ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВЬЯ

Київ 2008
Методичні рекомендації «Використання методів арт-терапії в реабілітації людей з проблемами психічного здоров’я» / За загальною редакцією кандидата медичних наук М.Л.Авраменка К.: – Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів –2008. - 55 с.
Затверджено Науково-методичною радою Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів (протокол № 6 від 9 грудня 2008 р.):

Методичні рекомендації мають на меті ознайомити широкий загал фахівців, які працюють в системі Міністерства праці та соціальної політики, з практичними аспектами використання методів арт-терапії і музикальної терапії в реабілітації людей з проблемами психічного здоров’я та розумовою відсталістю.




Розробники:
І.І Лубяницька – начальник відділу з методичного забезпечення реабілітації осіб з розумовою відсталістю та психічними розладами

Т.Ю. Романець фахівець відділу з методичного забезпечення реабілітації осіб з розумовою відсталістю та психічними розладами


Укладач:

Н.М.Маліновська - начальник відділу з розробки та впровадження навчально – методичних та науково–дослідницьких програм Всеукраїнського центру професійної реабілітації інвалідів

Рецензент: Терещенко В.В. арт-терапевт Центру медико-соціальної реабілітації для людей з проблемами психічного здоров’я КМКПНЛ № 1.

Вступ

Останнім часом все частіше у комплексній реабілітації людей з проблемами психічного здоров'я, в якості допоміжних, використовуються методи арт-терапії. Багато з пацієнтів, які страждають на психічні розлади, мають невиражені, затамовані відчуття гніву, тривоги, відчуття власної неспроможності, незадоволеності і безвихідності. Якщо їх запитати, вони можуть вам розповісти про відчуття внутрішньої порожнечі та самотності. Також, вони відчувають потребу у спілкуванні, прийнятті, належності до групи, розумінні. Але не завжди у своєму повсякденному житті вони можуть подолати самостійно ці негативні стани та задовольнити свої потреби. Наша система надання допомоги таким людям у суспільстві, нажаль, не сприяє цьому в повному обсязі. Використання методів арт-терапії в комплексній реабілітації людей з проблемами психічного частково може вирішити ці питання і сприяти задоволенню потреб у:



  • спілкуванні, обміні досвідом та відчутті належності до групи;

  • творчому й осмисленому проведенні часу;

  • саморозумінні і позитивному сприйнятті самого себе;

  • емоційній підтримці і самовдосконаленні;

  • подоланні відчуття самотності;

  • самодостатності;

  • вираженні неприйнятних відчуттів і думок в атмосфері терпимості ;

  • освоєнні нових моделей поведінки, а також у співвідношенні своїх відчуттів і думок з реальністю;

  • визнанні і розумінні іншими, а також в тому, щоб бути самим собою.

У своїх методичних рекомендаціях ми детальніше зупинимося на двох напрямках терапії творчістю — арт-терапії і музикотерапії. На наш погляд, це найбільш ефективні і доступні терапевтичні методи які можуть бути використані в умовах реабілітаційних центрів, інтернатів в роботі з людьми з проблеми психічного здоров'я і розумовою відсталістю.

Розділ 1.

Арт-терапія

З англійської мови поняття «арт-терапія» можна перекласти як «лікування, яке засноване на заняттях художньою творчістю». Проте, на практиці, арт-терапія далеко не завжди пов'язана з лікуванням у суто медичному сенсі слова. Хоча лікувальні завдання, поза сумнівом, їй властиві, існує багато прикладів застосування арт-терапії скоріше як засобу психічної гармонізації і розвитку людини, як шляху до вирішення соціальних конфліктів або з іншою метою. Для позначення окремих форм терапії творчістю, як правило, застосовуються поняття драмотерапія (психотерапія за допомогою театрального мистецтва і ролевої гри), музична терапія (психотерапія за допомогою музики), танцювально-рухова терапія і так далі. Сучасне розуміння арт-терапії припускає, по-перше, використання мови образотворчої експресії, а по-друге, безпосередню участь людини в образотворчій діяльності. У багатьох випадках в арт-терапевтичній роботі можуть використовуватися музика, драматичне мистецтво, рух, танок та інші форми творчої активності людини, проте образотворча діяльність є основною.



Завдання арт-терапії

Враховуючи особливості даного контингенту, основними завданнями при арт-терапевичній роботі з людьми з проблемами психічного здоров’я є:

1. Усунення або послаблення симптомів, які є у пацієнтів, що пов'язані як з самим психічним захворюванням, так і з їхньою реакцією на нього, оптимізація їх психічного стану та соціального функціонування. А також досягнення седативного та активізуючого ефектів під час занять творчістю, які мають як психотерапевтичну, так і психопрофілактичну спрямованість.

2. Досягнення більш високого рівня психосоціальної адаптації пацієнтів до тих умов, в яких вони знаходяться. Під цим мається на увазі, по-перше, досягнення пацієнтами кращого розуміння особливостей свого стану, причин та механізмів розвитку хвороби. По-друге, мається на увазі формування у пацієнтів навичок активної саморегуляції. Сюди входить розвиток у клієнтів здатності виражати свої почуття та думки як у вербальній, так і невербальній формі. Важливим компонентом психосоціальної адаптації є зміцнення у пацієнтів почуття "я", вдосконалення в них здібності до прийняття самостійних рішень, формування в них стійкої системи соціально-значущих зв'язків, інтересів і захоплень і т. д.

Рішення цих завдань є важливою передумовою підвищення якості життя пацієнтів, стабілізації психічного стану. У зв'язку з цим реабілітаційна спрямованість арт-терапії очевидна. Проблеми психосоціальної адаптації пацієнтів тісно пов'язані саме з реабілітаційним етапом роботи. Ці проблеми не носять специфічного для тих чи інших психічних розладів характеру, і, отже, значущі для всіх пацієнтів, незалежно від конкретних форм захворювання.

Переваги арт-терапії

Арт-терапія має виразні переваги над іншими формами психотерапевтичної роботи, що засновані виключно на вербальній комунікації. Нижче наведені деякі найбільш значущі з цих переваг при роботі з людьми які мають проблеми психічного здоров’я. (V. Huet, 1997):



  • переважно невербальний характер арт-терапії, що дозволяє пацієнтам висловлювати свої найскладніші почуття, які важко виразити вербально, та які в іншому випадку можуть «виплескуватися» в поведінці;

  • її вплив на підвищення самооцінки пацієнтів, ступінь їхнього контролю над своєю поведінкою і психічними процесами, що дозволяє їм приймати рішення;

  • можливість тренування й вдосконалення сенсомоторних можливостей пацієнтів, їх вміння працювати з різними матеріалами, що може мати велике значення для активізації пацієнтів і збереження важливих практичних навичок, включаючи й навички трудової діяльності;

  • можливість тривалого контакту між пацієнтом і арт-терапевтом, що при наявності адекватної оцінки та розумінні арт-терапевтом внутрішнього світу пацієнта, який проявляється в його образотворчої діяльності, вносить певний сенс в його переживання.

Історична довідка

Психіатрія є однією з тих областей практичної роботи, де арт-терапевтичний підхід вперше знайшов своє застосування. Саме тут відбулося поєднання досвіду художників і арт-педагогів, що були натхнені рухом art-brut, досягненнями психіатрів, які використовували прагнення багатьох пацієнтів до оригінальних форм художньої творчості. Певне значення для проникнення перших форм арт-терапевтичної роботи до психіатричних установ було, мабуть, і те, що для багатьох фахівців були очевидні недоліки обмежуючих і пригнічуючих підходів, що тривалий час домінували у психіатрії. У більш ніж скромному арсеналі психіатричних методів лікування кінця ХІХ — початку ХХ століття різні види творчих занять пацієнтів займали не останнє місце. Творчі заняття використовувалися головним чином з метою соціалізації пацієнтів, зайнятості, «етичного виховання» або для отримання додаткової інформації про особливості їх внутрішнього світу і потреб.

Поступова зміна ставлення представників світу мистецтва і суспільства в цілому до творчості психічно хворих відбувалося в тісному зв'язку з глибокими змінами в образотворчому мистецтві і культурі ХХ ст. Починаючи з виходу у світ відомої роботи Р. Прінцхорна, художня творчість пацієнтів психіатричних установ почала привертати до себе все більшу увагу. Приблизно з середини ХХ ст. заняття психіатричних пацієнтів художньою творчістю починають все більш активно використовуватися з метою їх лікування і реабілітації. На базі крупних психіатричних лікарень створюються художні студії або ательє, де хворі дістали можливість систематично займатися творчістю під керівництвом художників і арт-педагогів. Подібна практика склалася у Німеччині, Франції, Великобританії, США і інших країнах.

1960-і і 1970-і роки характеризувалися спробами об'єднати художні заняття пацієнтів з принципами психотерапевтичних співтовариств і динамічної психіатрії, що виявилося, зокрема, в діяльності І. Чампернон, Р. Аммона, Л. Навратіла і ін. У цей же період були зроблені перші спроби по впровадженню арт-терапії у діяльність амбулаторних психіатричних установ, соціальних центрів по роботі з психічно хворими і в практику так званої громадської (комунальної) психіатрії. Важливе значення мало те, що відбувалося у ті роки у розвинених країнах — реорганізація психіатричної служби. Вона виразилася у розвитку мережі позалікарняної допомоги людям з проблемами психічного здоров’я і створенні більш ефективних засобів медикаментозної терапії психічних захворювань. Все це дало поштовх до розвитку нових форм арт-терапевтичної роботи, що проводяться переважно поза психіатричними клініками, і це дозволяло краще враховувати динамічний клінічний і соціальний статус пацієнтів, приділяти більшу увагу їх адаптації в суспільстві, розвивати у пацієнтів соціальні навички і уміння.

Подальші зміни в організації психіатричної служби в 1980 — 1990-ті рр. були пов'язані з вдосконаленням позалікарняної допомоги психічно хворим. На практиці це означало введення бригадних форм спільної роботи психіатрів, психотерапевтів, соціальних працівників, психологів, педагогів і фахівців з терапії зайнятістю, більш активне використання ресурсів місцевих співтовариств і сімей психічно хворих. Підвищення інтересу до соціальних питань психіатрії вплинуло і на арт-терапевтичну практику. Форми арт-терапевтичної роботи у ці роки все більш диференціюються, орієнтуючись на особливості біопсихосоціального статусу пацієнтів і ресурси місцевих співтовариств.
Практичні напрями застосування арт-терапії
В залежності від етапів лікувально-реабілітаційного процесу можна говорити про такі напрями практичного застосування арт-терапії у роботі з людьми з психічними захворюваннями:

• застосування арт-терапії на початкових етапах лікування, тобто у гострому і підгострому психотичному стані або у стані декомпенсації, що проводиться в умовах психіатричної лікарні або денного стаціонару;

• застосування арт-терапії на подальших етапах лікування і реабілітації, тобто у постпсихотичному стані, стані ремісії або компенсації, що застосовується в основному у позалікарняній практиці, на базі денних стаціонарів, диспансерів, соціальних громадських центрів, в рамках недержавних програм допомоги психічно хворим і інвалідам і так далі.

Застосування на початкових етапах лікування арт-терапії має на меті стабілізацію стану людини і його адаптацію до умов психіатричної установи. Заняття образотворчою діяльністю на цьому етапі дозволяють пацієнтові висловити свої переживання, допомагають їх структуризації і усвідомленню, а також сприяють встановленню контакту пацієнта з тими, хто його оточує. Крім того, використання арт-терапевтичних прийомів на цьому етапі дозволяє отримати додаткову інформацію про зміст внутрішнього світу клієнта і систему його стосунків. Арт-терапевтична робота з психіатричними пацієнтами у гострій фазі хвороби організується по-різному і може проводитися як у формі індивідуальних, так і групових занять. І в тому і в іншому випадках переважає недирективний підхід, що припускає відсутність жорстких просторово-часових рамок сесій. Фахівець, що проводить ці заняття повинен володіти достатньою кваліфікацією, що дозволяє гнучко і своєчасно реагувати на зміни в стану пацієнтів, враховувати складність у встановленні контакту з ними, розуміти їх нездатність слідувати жорстким правилам роботи.

Арт-терапія на подальших етапах лікування і реабілітації має як основні завдання подальшу стабілізацію психічного стану пацієнтів, попередження нових загострень, подолання негативних наслідків хвороби, що пов’язані, зокрема, з «синдромом госпіталізму», втратою працездатності, обмеженням соціальних контактів і так далі. Важливе значення має відновлення цінних практичних навичок і інтересів хворих, підвищення їх самооцінки і самостійності, а також подолання соціальної стигматизації.

Форми роботи, які при цьому застосовуються, можуть містити індивідуальну і групову арт-терапію у трьох її основних варіантах (студійна, тематична і динамічна). Вибір форм роботи, тривалість занять і умови їх проведення визначається особливостями біопсихосоціального статусу пацієнтів і ресурсів установи.



Загальні поняття

Індивідуальна арт-терапія може використовуватися з широким діапазоном клієнтів. Деякі пацієнти, яким не підходить вербальна психотерапія (з розумовою відсталістю, психотики, особи похилого віку з порушеннями пам'яті і деякі інші), у ряді випадків можуть досить успішно займатися як індивідуально, так і в групі: маючи порушену здатність до вербальної комунікації, вони нерідко здатні висловлювати свої переживання в образотворчій формі, навіть якщо деякі з них і не здатні створювати художні образи, проста маніпуляція і гра з матеріалами деколи виявляється дуже важливим чинником їх активізації, тренування сенсомоторних навичок, мислення, пам'яті і інших функцій. Це не означає, що арт-терапія не може бути успішною у роботі з особами, що мають добре розвинену здібність до вербального спілкування, для них образотворча діяльність може бути альтернативною «мовою», точнішою і більш виразною за слова. Ми детально не зупинятимемося на індивідуальній арт-терапевтичній роботі, оскільки для досягнення реабілітаційних цілей з психіатричними пацієнтами найбільш підходить групова арт-терапія.

Групова арт-терапія. Існує цілий ряд причин, з яких ми віддаємо перевагу саме груповим формам арт-терапії. Важливу роль у цьому відіграє їх «економічний» характер, що дозволяє працювати з широким колом клієнтів одночасно. М. Лібманн (Liebermann М., 1987), вказує, що групова арт-терапія:

  • дозволяє розвивати цінні соціальні навички;

  • пов'язана з наданням взаємної підтримки членами групи і дозволяє вирішувати загальні проблеми;

  • дає можливість спостерігати результати своїх дій і їх вплив на оточуючих;

  • дозволяє освоювати нові ролі і проявляти латентні (приховані) якості особи, а також спостерігати, як модифікація ролевої поведінки впливає на взаємини зоточуючими;

  • підвищує самооцінку і веде до зміцнення особистої ідентичності;

  • розвиває навички ухвалення рішень.

Додаткові відмінності групової арт-терапії від індивідуальної полягають також у тому, що вона:

  • припускає особливу «демократичну» атмосферу пов'язану з рівністю прав та відповідальності учасників групи, менший ступінь їх залежності від арт-терапевта;

  • у багатьох випадках вимагає певних комунікативних навичок і здатності адаптуватися до групових «норм».

Як будь-який лікувально-корегувальний метод, групова арт-терапія має на меті визначення зміни у стані і соціальній поведінці учасників групи. В той же час вона не пов'язана з «лікуванням» у суворому, медичному сенсі цього слова і у меншій мірі, ніж індивідуальна арт-терапія, орієнтована на дослідження індивідуальних проблем і дію на причини і механізми розвитку захворювання.

Арт-терапевтичний кабінет та його обладнання

Незважаючи на розмаїття завдань і форм арт-терапевтичної роботи, а також значні відмінності між окремими клієнтами та їх групами, на теперішній час можна говорити про існування єдиних вимог до обладнання кабінету для проведення арт-терапевтичних занять. Ці вимоги багато в чому базуються на уявленні про так званий «психотерапевтичний простір» - особливе середовище, яке є місцем взаємодії між ведучим і клієнтом, створюючи атмосферу довіри і безпеки. У відповідності з цим поняття «психотерапевтичного простору» передбачає деякі додаткові умови, зокрема певні вимоги до оснащення арт-терапевтичного кабінету відповідними матеріалами і засобами для роботи, а також умовам експонування та зберігання продуктів образотворчої діяльності клієнта.

У створенні атмосфери довіри та безпеки, яка є дуже необхідною для побудови «психотерапевтичного простору» арт-терапевтичної роботи, певну роль відіграє недирективність підходу і додатково обговорювані норми і правила поведінки клієнта, - зокрема, що можна, а чого не можна робити в процесі роботи. Ведучий дає зрозуміти клієнтові, що той може вільно користуватися будь-якими образотворчими матеріалами і засобами, створюючи з них усе, що йому заманеться, і що при цьому результати його образотворчої діяльності не будуть оцінюватися з точки зору їх естетичних достоїнств. Як ведучий, поясніть клієнтові, що той зовсім не зобов'язаний що-небудь відразу зображувати і що буде вітатися кожна спроба відображення почуттів і думок у будь-якій художній формі і в будь-який момент. Все це є додатковими факторами у створенні для клієнта атмосфери свободи і захищеності.

На сьогоднішній день існують наступні основні типи арт-терапевтичних кабінетів:

а) кабінет-студія;

б) кабінет для індивідуальної роботи;

в) кабінет для групової інтерактивної роботи;

г) арт-терапевтичне відділення та кабінет універсального призначення.



Арт-терапевтичний кабінет-студія є найбільш ранньою формою спеціалізованого приміщення для художніх занять. Слово «студія» у даному випадку означає, що цей тип арт-терапевтичного кабінету певною мірою нагадує приміщення, що призначене для роботи художника. У кабінеті-студії зазвичай можуть працювати декілька пацієнтів, які мало контактують один з одним. Кожен з них працює самостійно.

Інші типи арт-терапевтичних кабінетів, призначені для тіснішої взаємодії як між арт-терапевтом і пацієнтами, так і між окремими учасниками групи. Кабінет-студія має декілька місць для самостійної роботи пацієнтів. Місця, як правило, — це столи зі стільцями. На кожному робочому місці — необхідний набір різноманітних матеріалів (папір різних форматів, фарби, воскова крейда або пастель, олівці і т.д.). На окремому столі можуть знаходитися заготовки для колажу, глина і інші матеріали на випадок, якщо хтось надасть перевагу оригінальній образотворчій техніці. Обов'язковим для студії, так само як і інших типів приміщень для арт-терапевтичної роботи, є наявність однієї або — краще за декількох раковин, що забезпечують вільний доступ пацієнтів до води. Кабінет-студія повинен мати зону відпочинку з кріслами і столом з чаєм. Тут відвідувачі студії можуть спілкуватися, не заважаючи іншим. Кабінет-студія обов'язково повинен мати спеціально відведене місце для робіт пацієнтів (при тому, що їм дозволено забирати деякі роботи з собою). Як правило, роботи повинні зберігатися в індивідуальних теках на столах або стелажах.



Арт-терапевтичний кабінет для індивідуальної роботи зазвичай призначений для більш тривалого курсу занять як з дорослими, так і з дітьми і підлітками, що страждають на легкі формами психічних розладів. Робота у такому кабінеті припускає тісну психотерапевтичну взаємодію між арт-терапевтом і пацієнтом, зокрема впродовж всього процесу образотворчої роботи. Арт-терапевт мовчки присутній при роботі і іноді задає уточнюючі питання для роботи пацієнта; у нього є стіл, стілець і весь набір образотворчих засобів і різних матеріалів, розташованих або на полицях, або на іншому столі у безпосередній близькості від столу пацієнта. Стілець арт-терапевта знаходиться поряд зі столом пацієнта. Ця частина приміщення має назву «Робоча зона». Тут іноді може знаходитися гончарне коло, резервуар з глиною, «пісочниця». Деякі арт-терапевти надають своїм пацієнтам також інші, більш рідкісні матеріали і засоби образотворчої роботи. Є деякі особливості в обладнанні кабінету, призначеного для індивідуальної роботи з дітьми. Вони полягають в наявності великого вільного простору для гри з предметами або імпровізованого виконання ролей, а також у присутності «лялькового будинку» і різноманітних іграшок. У кабінеті разом з «робочою зоною» є «чиста зона» для спілкування арт-терапевта і пацієнта після завершення образотворчої роботи, проведення вербальної психотерапії.

Арт-терапевтичний кабінет для групової інтерактивної роботи розрахований як на самостійну роботу учасників групи, так і на їх вербальну взаємодію, на етапі обговорення результатів образотворчої діяльності. Відповідно до цього кабінет або повинен допускати швидку перестановку меблів, наприклад для посадки пацієнтів у коло, або мати дві по-різному обладнані зони — «робочу» — для образотворчої роботи, і «чисту» — для групового обговорення. Від кабінету-студії дане приміщення відрізняється ще й тим, що в нім є велика різноманітність місць для роботи, наприклад декілька варіантів столів і стільців. Розташування столів у просторі може бути різною, щоб надати можливість вибору учасникам групи, які займають те або інше місце відповідно до своїх переваг, тим самим позначаючи «персональні території», що є в умовах групової інтерактивної роботи елементом «індивідуального психотерапевтичного простору». У кожного пацієнта є індивідуальний набір найнеобхідніших матеріалів. Крім того, на загальному столі можуть знаходиться інші, рідкісні матеріали. Приміщення повинне бути розраховане на можливість спільної образотворчої роботи учасників групи. Наприклад, для створення загальної великої роботи буває необхідно звільнити простір на підлозі у «робочій зоні». Одна або дві стіни повинні бути призначені для розвішування робіт перед початком обговорення. Їх можна використовувати і при створенні «групової фрески» або «настінної газети». Деякі сучасні кабінети для групової інтерактивної арт-терапевтичної роботи нерідко обладнані мікрофонами або відеокамерами для аудіо- і відеозаписів різних етапів сесії. При обладнанні кабінетів для індивідуальної і особливо групової арт-терапевтичної роботи враховуйте високий ступінь сприйнятливості пацієнтів до найдрібніших особливостей інтер'єру (колір меблів, вигляд з вікна і т.д.). Коли пацієнти приходять в кабінет впродовж доволі тривалого часу, у них формується стійка система асоціацій і реакцій на середовище, що стає звичним, будь-яка зміна в ній може сприйматися вельми хворобливо і навіть порушувати арт-терапевтичний процес. Велике значення для пацієнта має відчуття «контролю» що відбувається в кабінеті, — принаймні ходу образотворчої роботи та її результатів. Тому клієнти повинні бути впевненими у тому, що результати їх творчої діяльності надійно зберігаються в індивідуальних теках або на індивідуальних полицях. Слід обмежитися мінімальним експонуванням робіт і вивішувати їх головним чином при груповому обговоренні, при цьому обов'язково спитати про згоду у автора. Художнє оздоблення кабінету, наприклад репродукціями, повинне бути мінімальним і обміркованим.

Арт-терапевтичне відділення і кабінет універсального призначення є спеціалізованим комплексом приміщень, призначених для різних форм арт-терапевтичної роботи, що нерідко проводиться паралельно з декількома пацієнтами або групами. Арт-терапевтичні відділення почали створюватися порівняно недавно, головним чином для обслуговування пацієнтів великих лікувально-реабілітаційних установ, відвідувачів соціальних центрів, а також для здійснення комплексу різних арт-терапевтичних програм, розрахованих на різні групи населення. Іноді арт-терапевтичні відділення припускають застосування мультидисциплінарного підходу, участь в їх роботі різних фахівців. Наприклад, паралельно з арт-тераневтичними сесіями можуть проходити заняття з музико- і драматерапії, працювати вербальні психотерапевтичні групи і так далі.

В умовах інтернатів, у психіатричних клініках для проведення арт-терапевтичних занять іноді використовують приміщення їдальні. Так, це можливо, за умови, що можна створити атмосферу проведення занять «безпечною»:



  • обмежити втручання ззовні (наприклад, повісити табличку «Не входити йде групова робота»);

  • дотримання тиші (зокрема, ми стикалися з дзвоном посуду, звуки води, що ллється — це дуже відволікало пацієнтів від роботи).

Вибір матеріалів

Терапія творчим самовираженням припускає широкий вибір різних образотворчих матеріалів. Разом з фарбами, олівцями, восковою крейдою або пастеллю часто для створення колажів або об'ємних композицій можуть використовуватися журнали, кольоровий папір, фольга, текстиль; глина, пластилін, дерево, спеціальне тісто — для ліплення, пісок з мініатюрними фігурками — для «гри з пісочницею», інші матеріали. Папір для малювання повинен бути різних форматів і відтінків. Необхідно мати кісточки різних розмірів, губки для замальовки великих просторів, ножиці, нитки, різні типи клеїв, скоч і так далі. Якість матеріалів, по можливості, має бути достатньо високим, оскільки інакше може знизитися цінність самої роботи і її результатів в очах пацієнтів.

Слід враховувати, що вибір матеріалу може бути пов'язаний з особливостями стану і особистості пацієнта, з динамікою арт-терапевтичного процесу в цілому. Надайте пацієнтові можливість самому обирати матеріал і засоби для образотворчої роботи. Як правило, на початку роботи пацієнти вважають за краще користуватися олівцями, восковою крейдою або фломастерами. Ці засоби роботи дозволяють їм добре контролювати процес малювання, що відповідає потребі хворих уникати конфронтації зі своїми відчуттями на початкових етапах роботи. Вибір цих засобів буває пов'язаним з потребою пацієнтів у психологічній захищеності. На подальших етапах арт-терапевтичного процесу пацієнти поступово освоюють інші матеріали, зокрема фарби, що надають їм великі можливості для виразу різноманітних переживань і роботи з власними відчуттями. Крім того, фарби, змішуючись і створюючи різноманітні відтінки, роблять образотворчий процес менш передбаченим, позв'язаним з проявом тонких нюансів емоційних станів пацієнта і різних аспектів його досвіду. Коли подолані захисні тенденції, фарби здатні викликати сильний емоційний відгук, відчуття радості відкриття, стимулювати уяву. Глина, тісто, пісок і інші пластичні матеріали мають значні можливості для виразу сильних переживань, зокрема відчуття гніву. Робота з ними припускає великий ступінь фізичної замученості і м'язової активності, що робить її більш енергоємною, такою, що зачіпає психофізіологічні процеси.

Техніка колажу нерідко допомагає пацієнтам подолати боязкість, пов'язану з відсутністю «художнього таланту» і умінь. Крім того, використання вже готових предметів і зображень для створення з них нової композиції дає пацієнтам відчуття захищеності — пацієнти не так ототожнюють свої переживання з цими предметами і зображеннями, як, наприклад, з власними малюнками, що забезпечує необхідний ступінь дистанційованості від дуже сильних або делікатних почуттів і необхідний ступінь безпеки при образотворчій роботі.



Варіанти групової арт-терапії

Існує декілька варіантів групової арт-терапиії, які розрізняються між собою, головним чином, за ступенем групової взаємодії і «структурованості»:


а) студійна відкрита група (переважно неструктурована);

б) аналітична закрита група (різний ступінь структурованості);

у) тематично орієнтована група (різний ступінь відвертості і структурованості).

У роботі з людьми з проблемами психічного здоров'я, залежно від можливостей установи, найчастіше використовуються неструктуровані студійні відкриті групи і тематично-орієнтовані групи.



Студійна відкрита група. Слово «відкрита» у назві цієї групи означає відсутність постійного складу учасників. На будь-якому етапі до групи можуть залучатися нові учасники. «Студійною» ця група називається тому, що умови її роботи чимось нагадують художню студію. Студійна відкрита група є одній з найбільш ранніх форм арт-терапевтичної роботи. Її використання, зокрема, пов'язане з діяльністю А. Хілл та інших художників і арт-педагогів, що вважали, що позитивний ефект образотворчої творчості пов'язаний з її «відволікаючою» і «катартичною» дією. Робота відкритих студійних груп, особливо у випадках, коли вона може бути пов'язана з виготовленням виробів художніх промислів або містить інший виробничий елемент, до певної мірі нагадує терапію зайнятістю або «індустріальну» терапію. Відкритим студійним групам до цього часу все ще надається перевага, перш за все в установах з тривалим перебуванням пацієнтів, наприклад у психіатричних або туберкульозних лікарнях, у спеціалізованих інтернатах і школах-інтернатах, в денних соціальних центрах і реабілітаційних установах.

При цьому можливості студійної відкритої групи в цілому обмежені. Вони полягають, головним чином, у певному позитивному ефекті, що досягається завдяки тому, що образотворчий процес має відволікаючу, седативну, активуючу або катартичну дією. Важливу роль має контакт пацієнта зі своїм несвідомим і, до певної міри, позитивна оцінка результатів образотворчої діяльності з боку тих, хто оточує, що підвищує самооцінку клієнта. Такі дієві чинники, як терапевтична взаємодія пацієнта з арт-терапевтом і його активна интеракція зі своєю образотворчою продукцією, тут практично не беруть участь і дія інших чинників, пов'язаних з груповим характером роботи, також мінімально.

Перед початком роботи ведучий пояснює загальні цілі і характер очікуваної діяльності, правила поведінки у студії. Так, наприклад, можна говорити, що відвідини студії не призведуть до створення «високохудожніх» творів, але що кожен учасник може використовуючи будь-які матеріали на власний вибір, намалювати або створити з них все, що захоче. не заважати один одному розмовами і коментарями у процесі роботи.

Після цього пацієнтів запрошують до роботи, хоча далеко не всі відразу до неї залучаються. Арт-терапевт може з'ясувати причину бездіяльності того або іншого пацієнта і допомогти йому почати роботу, демонструючи різні матеріали і їх потенціал. Проте не варто дуже наполегливо спонукати пацієнтів до образотворчої діяльності. Студійна група припускає використання недирективного підходу, що надає максимум свободи кожному учасникові і пошану його індивідуальних особливостей. Необхідно враховувати, що для деяких пацієнтів може мати інтерес навіть просте перебування в атмосфері студії і мовчазна «співучасть» в роботі інших.

Кожен працює в своєму темпі. Одні пацієнти можуть за одну сесію створити декілька робіт, інші присвячують виконанню однієї роботи декілька сесій. Не дивлячись на те що вербальний контакт в процесі роботи мінімальний, а група є відкритою, в ній завжди через деякий час формується своя власна «культура» — її неповторна атмосфера, пов'язана з динамікою роботи, невербальною експресією учасників, їх дією один на одного через свої художні роботи, спілкуванням під час перерв, звучанням музики, яка нерідко використовується як «фон», і іншими чинниками.

Студійна група припускає зворотний зв'язок, — головним чином, через експозицію робіт у приміщенні студії і їх коротке обговорення, контакт між окремими учасниками і індивідуальне спілкування з арт-терапевтом. Роботи, як правило, повинні зберігатися в особистих теках. Тим самим захищається право кожного пацієнта на внутрішній світ і формується (при участі і інших чинників) безпечний «психотерапевтичний простір».



Заняття у відкритих студійних групах проводяться від одного до декількох разів на тиждень. Тривалість сесій варіює в середньому від півтора до двох з половиною годин. У багатьох випадках, особливо у стаціонарах тривалого перебування і спеціальних інтернатах, пацієнти можуть проводити у студії будь-який час. Тим самим вони дістануть можливість усамітнитися і зануритися в свій внутрішній світ за допомогою образотворчої діяльності.
Тематично орієнтована група. Тематично орієнтована група передбачає більшу ступінь структурованості, яка досягається, головним чином, за рахунок використання тем, що зачіпають спільні інтереси і проблеми учасників. У більшості випадків тематично орієнтовані групи є полувідкритими: деякі учасники на певному етапі МОЖУТЬ залишати групу, в будь-який момент вона може поповнюватися новими членами. Це допустимо, оскільки робота тематично орієнтованої групи не має динаміки, властивої аналітичній групі, і в той же час робота цієї групи часом більш динамічна, ніж робота студійної групи. Тематично орієнтовану групу відрізняє значення, яке вона надає як соціальним умовам, що впливають на роботу її учасників, так і дії внутрішніх зцілювальних факторів, пов'язаних з неусвідомлюваними психічними процесами і креативністю. Існують різні думки, згідно з якими тематично орієнтованим групам віддається перевага:

  • висока гнучкість цього виду роботи і можливість залучення до неї пацієнтів з різними видами психічних розладів, в тому числі тих, хто раніше не брав участь в терапевтичних групах і не мав досвіду художньої творчості;

  • можливість проведення цього виду роботи у формі курсів як невеликої, так і довгої тривалості;

  • акцент робиться на соціальному досвіді пацієнтів, розвитку їхніх комунікативних навичок та задоволенні потреб у спілкуванні та взаємній підтримці;

  • висока ступінь структурованості в умовах тематичної групи;

  • економічність даного виду роботи і можливість його використання навіть при досить обмежених матеріальних ресурсах, що грає важливу роль при організації роботи в умовах бюджетних установ.

Чітка структура тематично орієнтованих груп і відносно нижча роль образотворчого елемента, як правило, дозволяють фахівцям успішно справлятися з веденням тематично орієнтованих груп. Нерідко вони організуються навіть як групи «одноразових» зустрічей, на яких опрацьовуються ті чи інші проблеми учасників. Тривалість сесій в середньому приблизно півтори-дві години. Оснащення приміщення відповідає вимогам кабінету для групової інтерактивної роботи. Цілі та зміст занять тематично орієнтованої групи визначаються рядом факторів. Так, наприклад, при роботі з групою, що складається з осіб з недорозвиненням інтелекту, основна мета заняття може зводитися до оцінки й тренування їх пізнавальних можливостей і вмінь; при роботі з групою, що складається з людей похилого віку, метою заняття може бути опрацювання особливих проблем - самотності і безпорадності, при роботі зі змішаною групою дітей і дорослих - налагодження комунікації та досягнення кращого взаєморозуміння між учасниками і т. д. Проведення групи можна розбити на кілька окремих етапів:

  • введення і «розігрівання» (займає приблизно від 10 до 25% часу сесії);

  • образотворча робота — «виконання» теми (від 30 до 40% загального часу сесії);

  • обговорення і завершення сесії (від 35 до 40% загального часу сесії).
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка