Методичні рекомендації та практичні завдання для студентів гуманітарних та економічних спеціальностей



Скачати 454.87 Kb.
Сторінка3/7
Дата конвертації14.09.2017
Розмір454.87 Kb.
1   2   3   4   5   6   7


Типи промов


За метою висловлювання або залежно від цільової настанови промови поділяють на:

  • розважальні;

  • інформаційні;

  • агітаційні;

  • переконувальні;

  • закличні.


Жанри ораторського мистецтва


  • громадсько-політичне красномовство (політичні промови, виступи на мітингах, агітаційні промови, лекції на громадсько-політичні теми);

  • академічне красномовство (наукова доповідь, навчальна лекція, науково-популярний виступ);

  • судове красномовство (адвокатська, або захисна, промова, звинувачувальна промова);

  • дипломатичне красномовство;

  • соціально-побутове красномовство (ювілейна промова, застільна промова, або тост, поминальна промова тощо);

  • церковне красномовство.


Імідж ділової людини та його вплив на ефективність роботи


Імідж (у перекладі з англ. – образ) – це візуальна привабливість людини. У структурі особистісно-ділових якостей ділової людини привабливість – це константа. Ви повинні прагнути досягти тих якостей, які мають найважливіше значення для досягнення статусу привабливої людини. До них належать моральні якості, психологічні знання та вміння, самопрезентація.

Три групи факторів, що створюють імідж людини:



Зовнішній вигляд


  • Зовнішній вигляд повинен бути відповідним до ситуації спілкування та співрозмовників.

  • Одяг, зачіска, макіяж тощо повинні підкреслювати привабливі риси жінки і прикрашати або приховувати її недоліки.

  • Потрібно звертати увагу не лише на фасон одягу, але й на його охайність, чистоту.

  • Не можна допускати ексцентричності в зовнішньому вигляді: ви все одно будете в центрі уваги, а якщо ваша зовнішність занадто екстравагантна, то надмір уваги до зовнішності відверне увагу від того, про що ви говоритимете.


Манери поведінки


  • Поза, хода, жести, міміка людини повинні бути природніми. Якщо в руках щось тримаємо, не можна під час розмови ним вертіти, крутити, бо це відвертає увагу співрозмовника.

  • Не можна допускати невпевненості у своїй поведінці чи інтонації: це відразу буде помічено і не сприятиме досягненню позитивного результату від розмови.

  • Підтримуйте зоровий контакт зі співрозмовниками: ніщо так не перешкоджає успішному спілкуванню, як порожній погляд. Необхідно дивитися співрозмовникові в очі, однак не втупившись безвідривно.

  • Міра популярності людини в певній суспільній групі залежить від того, наскільки зовнішній вигляд, поведінка, манера спілкування особи відповідають уявленням чи неписаним правилам цієї групи.

  • “Найцікавіша для нас поверхня на землі – це людське обличчя” (Ліхтенберг).

  • Коли ми усміхаємось, то й світ повертає нам усмішку. Посмішка – це найдієвіша зброя, за допомогою якої найлегше проникнути крізь панцир інших “я”.


Внутрішні якості особистості

Впевненість у собі


Напрямки, за якими можна виробляти впевненість:

  • освоєння та вдосконалення професійної майстерності;

  • адекватна поведінка у різних ситуаціях людського спілкування;

  • підтримання та укріплення здоров’я і працездатності;

  • створення сприятливого зовнішнього вигляду, відповідного іміджу.


Приязна поведінка


Правила приязної поведінки:

  • ставтеся доброзичливо до всіх людей довкола вас;

  • не чекайте, доки ви сподобаєтеся людям – уявіть собі, що ви вже їм сподобались;

  • виявляйте ініціативу в приязному ставленні: вітайтеся й усміхайтеся перші;

  • намагайтеся вести розмову довірливим тоном;

  • підкреслюйте свою згоду зі співрозмовником.


Уміння слухати


Умова 1: Ніяких побічних думок.

Умова 2: Доки ви слухаєте, не можна обдумувати наступне запитання, а тим більше не можна готувати контраргументи.

Умова 3: Потрібно сконцентруватися на суті предмета і витіснити з голови все вторинне.

Умова 4: Потрібно сконцентруватися тільки на тій темі, про яку йдеться.



Вживання пошанної множини


Традиція вживання пошанного Ви в українському мовленні своїми початками сягає ХІV ст. Під українським впливом “викання” у ХVІІ – XVIII  ст. закріпилося і в російському літературному вжитку, остаточно утвердившись там аж наприкінці XIX ст.

Оскільки одній людині можна сказати і ти, і Ви, то мовець опиняється перед вибором, який не завше легко зробити, хоча вибір регулюється доволі нескладними правилами:



  • Ти вживають до дітей і підлітків (до 16 років), до близьких знайомих, до рівних і молодших за віком – для вираження дружнього ставлення; в інших випадках вживають Ви.

  • Підлітки і юнаки звертаються один до одного на “ти”, навіть якщо не знайомі між собою, а незнайомі люди середнього й особливо старшого віку за повної статусної та вікової рівності звертаються на “Ви”.

  • Не кожному молодшому, скажімо двадцятип’ятирічному, подобається, коли старший, хай навіть удвоє, звертається до нього на “ти”. Тому старші за віком і вищі за соціальним становищем не повинні звертатися до молодших і соціально нижчих на “ти”, якщо ті про це не просили або не дали згоди на таку пропозицію.

Пропозиція про взаємне звертання на “ти має йти від старшого за віком, вищого за статусом. За вікової і статусної рівності ініціатива переходу на ти може належати будь-кому із співрозмовників.

Керівник і підлеглий можуть бути друзями і спілкуватися на “ти”, але в офіційній ситуації, на конференціях, зборах, у присутності інших підлеглих тощо їм бажано звертатись один до одного на “Ви”.

У родинних традиціях українців упродовж тривалого часу зберігалося пошанне звертання на “Ви” до старших осіб. Визначний український вчений Олександр Потебня писав у минулому столітті, що українці звертаються “не тільки до батьків, а й до старших братів і сестер на “Ви”. На “Ви” переходили куми, хоч би й були близькими родичами.

З пошанним “Ви” дієслово-присудок завжди стоїть у формі множини: Ви працювали; Ви працюєте. Іменний присудок, виражений прикметником, при пошанному “Ви” має і форму однини (Ви чарівна; Ви розумний), і форму множини (Ви чарівні; Ви розумні). Мовознавці-стилісти вважають, що форма однини в таких поєднаннях надає висловлюванню інтимності, приязні, фамільярності, а форма множини – ввічливості, офіційності. Треба, однак, пам’ятати, що прикметники із зв’язкою «бути», а також дієприкметники вживаються з пошанним “Ви” тільки у множині: Ви були (будете) щасливі; Ви вже зібралися?; Ви створені для цієї професії!

Якщо про пошанному Ви стоять слова який, якийсь, такий, весь, то прикметник-присудок завжди має бути в однині: Яка Ви чарівна!; Який Ви розумний!

У розмовному мовленні часто трапляється гіперпошанне вживання форм дієслова-присудка у множині: Мої мама говорили... В україністиці таке явище має назву “звичаєва форма множини”, в якій “знаходить своє вираження особлива шана до батька, матері, баби, діда, до старшої людини взагалі тощо. Це – форма своєрідного величання старших, що традиційно склалася в усному мовленні народу”.


1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка