Методичні рекомендації щодо забезпечення готовності дитини до школи Адресовано вихователям та методистам дошкільних закладів, батькам



Сторінка2/6
Дата конвертації06.04.2016
Розмір1.06 Mb.
1   2   3   4   5   6

II. Соціальна компетентність дошкільнят

Майбутнє дитини значною мірою залежить від того, як вона зуміє адаптуватися до соціального середовища, коли поряд не буде дбайливих вихователів дитсадка, завжди готових прийти на допомогу. Розглянемо складові соціальної компетентності, які необхідно сформувати в дошкільному віці, аби підготувати маленького до входження у більш доросле середовище.

Комунікабельність дошкільняти - це його здатність будувати з дітьми різного віку, статі та близькими дорослими гармонійні взаємини. Себто такі, які обумовлюють взаємоповагу, доброзичливість, спрямованість на співпрацю, конструктивну взаємодію, взаємодопомогу і задовольняють (емоційно та інтелектуально) усіх партнерів по спілкуванню.

Спілкування - це процес емоційної, інтелектуальної, рецептивної, мовленнєвої, оцінювальної, духовної взаємодії дітей, що може бути безпосереднім або опосередкованим наслідком інших видів діяльності - грою, працею, навчанням. Без уміння спілкуватися неможливі добрі взаємини.

Взаємини - духовні утворення, що складаються у процесі спілкування і відображають його позитивний або негативний характер.

Статус дошкільнят - соціальне становище дитини в колективі інших дітей, яке формується на основі взаємин.

Соціалізація - входження дитини в гурт інших дітей, сприймання нею групових цінностей, можливість впливати на зміну їх на краще.

Групова взаємодія - процес конструктивної спільної діяльності за наявності взаємоповаги, взаємодопомоги, емоційної, інтелектуальної, моральної та фізичної підтримки.

Соціальна адаптація - процес пристосування дитини до нового соціального середовища. Розглянемо, чим відрізняються підходи до проблеми Базового компонента [ 1 ] від традиційних:

Традиційні підходи:

♦ спрямованість на ознайомлення дітей із стандартними
нормами та правилами поведінки;

♦ провідна вимога - наявність у малят певних моральних знань,


умінь та навичок моральної поведінки;

♦ неможливість вийти з деяких видів групових ігор (рухливі,


організовані вихователем);

  • поцінування дорослими вміння дитини підкорити свої інтереси
    інтересам колективу;

  • відсутність поглиблених уявлень про емоційні стани (свої та
    інших людей), брак понять, пов'язаних із статусом у групі;

♦ спрямованість виховання на поцінування дітьми лише
групових, колективних ігор.

Згідно з Базовим компонентом :



  • розвиток у дітей певних особистісних якостей, які зумовлюють
    моральну поведінку;

  • можливість за бажанням вийти з групової гри;




  • поцінування дорослими прагнення дитини здобути визнання
    однолітками;

  • орієнтація дітей на почуття, емоційні стани іншої людини та
    розуміння власних почуттів, емоційних станів;

♦ поцінування дорослими прагнення дитини коректно,
дипломатично відстояти свою точку зору, свої інтереси;

♦ поєднання позитивного ставлення як до групових, так і під


групових, індивідуальних ігор.

2.1. Показники соціальної компетентності дошкільняти

Адаптація до нових умов життя:



  • дитина із задоволенням відвідує дитячий садок;

  • охоче включається у спільні ігри, заняття;

  • веде змістовні розмови з іншими дітьми, дорослими;

  • ініціює знайомство або погоджується на ініціативу інших дітей
    познайомитись, пограти разом;

  • передає словом свої почуття, незалежно від зміни умов життя
    (як позитивні, так і негативні);

  • розуміє, що завжди отримає емоційну підтримку від дорослих
    та інших дітей;

  • знає, що в дитячому садку цікаво, весело, затишно;

  • прагне самостійно зорієнтуватися в нових умовах.

Соціалізація

  • знає, що є моральними цінностями для даного колективу;

  • варіює свою поведінку з метою пошуку найбільш адекватної за
    даних умов;

  • прагне здійснювати вплив на підтримку позитивних цінностей;

♦ узгоджує свою поведінку з поведінкою інших дітей шляхом
порівняння;

♦ володіє коректними за змістом та інтонуванням


висловлюваннями, щоб відстоювати власні інтереси.

Групова взаємодія:

♦ із задоволенням включається в об'єднання дітей різної
кількості;


  • володіє дипломатичними прийомами виходу зі спільної гри;

  • йде на компроміс у розподілі ролей;

  • виявляє щирість, демонструє довіру і приязне ставлення до
    партнерів по діяльності;




  • володіє оригінальними або самостійно створює нові сюжети
    ігор, має цікаві пропозиції щодо розвитку та продовження спільної гри;

  • стає учасником взаємодії не лише в ігровій, а й у трудовій,
    навчальній діяльності;

  • свідомо створює умови для групової взаємодії.

Статус, ставлення до авторитету:

  • з розумінням, доцільно вживає слово „авторитет";

  • називає якості людини, яку вважає авторитетною;

  • виявляє бажання виконувати як головні, так і другорядні ролі в
    іграх;

  • усвідомлює та може пояснити, за які саме якості обирають ту
    чи іншу дитину на головні або другорядні ролі в грі;

  • пояснює своє ставлення до авторитетності в групі інших дітей,
    причини цього;

  • реально оцінює ставлення інших дітей до себе, свій статус у
    групі.

Розуміння іншої точки зору:

♦ не перебиваючи, уважно слухає співрозмовника, коли той


висловлює власну точку зору;

♦ стримує себе від категоричних, різких висловлювань;





  • шукає та пропонує спільні позиції, варіанти рішень;

  • проявляє позитивну емоційну реакцію різного ступеню залежно
    від власного розуміння проблеми;

  • ставить заохочувальні запитання;

  • в разі потреби пропонує та здійснює допомогу в розв'язанні
    спільних питань.

Регуляція спільної діяльності:

  • справедливо розподіляє ролі, іграшки, необхідне обладнання,
    предмети;

  • охоче погоджується на пропозиції спільно діяти;

  • утримується від звинувачень, докорів;




  • виявляє творчість у пошуку компромісних рішень, уникає
    конфліктів або вміє зняти їх;

  • володіє конструктивними діями, що врегульовують спільну
    діяльність.

Розв'язання спірних питань:

♦ доводить власну думку, використовує аргументи, що


підтверджують її точку зору або думку товариша;

  • вибачається, виправдовується в разі потреби;

  • не вживає образливих слів;

  • стримує емоційні прояви;

  • уважно слухає аргументацію співрозмовника;

  • демонструє на власному прикладі найкращі шляхи розв'язанні
    спірних питань.

Показники розвиненого спілкування:

  • наявність взаємодії дітей у різних видах діяльності - ігровій,
    трудовій, навчальній;

  • уважність дитини до між особистісних взаємин, їх характеру;

♦ свідоме прагнення до взаємодії, прояви творчості в пошуку
шляхів для цього;

♦ прояви домірної самостійності у встановленні контактів з


іншими, розв'язанні конфліктних ситуацій, оцінюванні взаємин;

  • вміння та бажання спілкуватись, будувати гармонійні взаємини,
    співпрацювати з іншими;

  • наявний позитивний статус в групі інших дітей;

  • потребує співпереживання та взаєморозуміння;




  • володіє навичками культури спілкування, засвоїла норми та
    правила поведінки в громадських місцях;

  • прагне в словах і вчинках виявляти добре ставлення до рідних,
    інших людей;

  • прояви реакції, відповідні до інтонації, міміки, інших людей;

  • наявна повага до оточуючих та самоповага, почуття власної
    гідності, усвідомлює та досягає адекватності своєї поведінки.

Новоутворення соціального розвитку дошкільнят:

  • готовність дитини до входження в нове соціальне середовище
    - клас;

  • формування „внутрішнього плану дій" - самопізнання у вигляді
    роздумів над власними вчинками, поведінкою, характером взаємин з
    іншими дітьми, дорослими над причинами непорозумінь;

  • відчуття справедливості або несправедливості дій, учинків, що
    проявляється у власному виборі вчинків, у висловлюваннях;

  • збагачення мотивації спілкування, опосередкованого не грою, а
    навчанням.



2.2. Статеві особливості соціального розвитку дошкільнят

ХЛОПЧИКИ

ДІ ВЧАТКА

Більше прагнуть до ділового спілкування (у грі, праці, навчанні)

Більше прагнуть до міжособистісного спілкування поза іншими видами діяльності

Менше демонструють позитивне ставлення до дорослих

Частіше і більш яскраво проявляють позитивне емоційне ставлення до дорослих

У словесних оцінках частіше використовують дієслова („Він приніс", „Максим мені допоміг" тощо)

У словесних оцінках здебільше послуговуються різноманітними прикметниками (гарний, добрий)

Частіше посідають у групі статус лідера


Частіше посідають у групі статус зірки

Частіше виявляють наполегливість, вимогливість, непоступливість, незгоду з пропозиціями інших

Більше схильні до проявів доброзичливості, пошуку компромісних рішень, поступливості

Менше зацікавлені в процесі спілкування, а більше - в його результатах

Більше зацікавлені у самому процесі спілкування, аніж у його результатах

Більш самостійні в побудові стосунків, пошуку друзів, розв'язанні конфліктів

Більш залежні від допомоги дорослих при побудові стосунків, розв'язанні конфліктів, пошуку друзів

Частіше відмовляються від спільних з дівчатами ігор, віддають перевагу „хлопчачим"

Більш толерантні при створенні спільних з хлопчиками ігор

Частіше вживають різкі, образливі слова

Частіше пробачаються, рідше використовують образливі слова

В суперечках більш схильні до використання аргументів, фактів, вагомих доведень

Більш схильні до аргументації у вигляді емоційних проявів (сльози, образи)

Більш наполегливі у прагненні переконати співрозмовника, ніж вислухати його

Уважніше слухають аргументацію співрозмовника

Частіше різко уривають спільну діяльність, якщо вона нецікава, виборюють іграшку, домагаються бажаної ролі

Більш дипломатичні під час розподілу ролей, іграшок, рідше виходять з гри через невдоволення



III. Підготовка дітей шестилітнього віку до школи

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання - це не проста сума шкільних знань, умінь та навичок, а такий рівень її загального психічного розвитку, який дає їй змогу включитися в навчальний процес та успішно оволодівати навчальною діяльністю. Готовність до навчання передбачає певний рівень сформованості пізнавальних процесів і обсяг знань та уявлень про навколишній світ, на основі яких відбуватиметься засвоєння знань з різних предметів. Не менш важливим є володіння дитиною певними соціальними зразками поведінки та сформованість емоційно-вольової сфери, що дає змогу дитині прийняти позицію учня, а отже, і вимоги, які з неї випливають, та свідомо ними керувалися. Всі ці надбання психологічного розвитку діти здобувають у процесі гри [ 4 ].

Неготовність дитини до навчання у школі означає, що вона залишається більшою мірою дошкільником, ніж її ровесники, готові стати учнями. Тому у роботі над її психічним розвитком під час спеціальних занять з підготовки до школи мають переважати ігрові форми з поступовим включенням елементів навчання шкільного типу. Бажано, щоб ігри та вправи, які пропонуються для такої роботи, включалися в заняття невимушено і мотивувалися безпосереднім інтересом дитини до їх виконання.

Щодо змісту занять, то особливої уваги заслуговує вдосконалення процесів сприймання та зорово-рухової координації, формування мисленнєвих операцій аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення та утворення понять, розширення кола знань, які передують систематичному засвоєнню математики, а також засвоєнню зразків спілкування, правил поведінки в різних ситуаціях та вміння їм підкорятися.



3.1. Як перевірити ступінь готовності дитини до школи

З наближенням часу вступу дитини до школи батьки, як правило, починають тривожитись тим, чи достатньо вона розвинена, чи добре підготовлена [ 10 ]. Ця тривога особливо зростає у міських родинах: в містах є кілька шкіл, а іноді десятки і сотні. Школи сьогодні, окрім загальноосвітнього, часто мають і свій особливий статус (гімназії, ліцеї певного спрямування), а тому і запроваджують практику відбору учнів у перші класи.

Не будемо обговорювати, наскільки це справедливо. Питання дискусійне. Натомість спробуємо дати батькам певні поради (Додаток 4.2).

Готовність дитини до школи не є простим показником, тобто таким, коли можна сказати: вона є, або ж її немає. Готовність до школи вбирає в себе усі ті результати, до яких ви прагнули, рік за роком, усі 6 років, і день у день, виховуючи свого сина чи доню, створюючи умови для її розвитку, для прищеплення їй рис активної, ініціативної особистості, яка любить досліджувати, має добрі інтереси, уміє бути організованою, відповідальною, не лякається трудних завдань і трудних ситуацій, бо знає правила, як їх долати, уміє належно оцінити те, що у неї виходить і т.д. Тобто, готовність до школи - це є певний підсумок того виховання, в умовах якого дитина росла, і того розвитку, якого вона досягла.

Виділяють основні показники, за якими можна оцінити ступінь готовності дитини до навчання у школі (Додаток 3).

Спеціалісти, психологи і педагоги, на перше місце ставлять мотиваційну готовність до навчання.

Вона виявляється у настроях дитини, її прагненні, бажані йти до школи, яке поєднується з тим, як дитина уявляє вимоги школи, наскільки готова змінити свою дошкільну, ігрову позицію („подобається - не подобається", „хочу - не хочу", „цікаво - нецікаво") на позицію учня („потрібно", „важливо").

Ознаки мотиваційної готовності Ви можете виявити, спостерігаючи за іграми дитини (Додаток 4.2.2). Наприклад, якщо дитина любить гратись „У школу", бере на себе ролі то учителя, то учня, більш-менш розуміє, що в якій ролі потрібно робити, - це добрий показник.

Другим досить надійним показником є ставлення дитини до своїх постійних обов'язків удома. Зрозуміло, що сама дитина собі рідко може придумати обов'язки, тому вона залежна від Вас. Якщо Ви доручили їй поливати квіти, зацікавили цим і привчили постійно це завдання виконувати; чистити і ставити на місце взуття (своє, бабусине, дідусеве тощо); виносити сміття; утримувати в порядку іграшки, книжки; купувати хліб тощо, то доня чи син вже є готовими до позиції „це виконувати потрібно, це я мушу робити, бо кожна вихована людина має обов'язки".

Якщо Ваша дитина до школи певний час (рік чи навіть два роки) займалась у гуртку, студії чи секції, де вчилась моделювати, конструювати, малювати, або ж вивчала іноземну мову, вчилась у музичній чи спортивній школі, то вона безумовно набула вже досвіду систематичних обов'язкових занять, а тому у неї вже є ті якості поведінки, яких вимагає школа, вона вже розуміє вимоги школи (наприклад, вона вже усвідомила, що вчитись потрібно щодня, бо коли сьогодні не виконав завдання, то завтра буде нове і його без сьогоднішнього буде виконати складніше).



Варто побесідувати з дитиною:

  1. Ти вже, синочку, підріс і восени, 1 вересня, підеш не в дитячий
    садок, а до школи. Ти хочеш ходити до школи? (Син чи доня
    відповідають). А чому?

  2. Де, на твою думку, цікавіше, у школі чи в дитячому садку?
    Чому?

  3. Чим займаються в школі діти? Що ти знаєш про школу?

  4. Кого у школі вважають гарним учнем, а кого - ні?

Такого типу запитання ставлять майже в усіх школах під час знайомства з дітьми. їх можна вважати діагностичними, тобто дитячі відповіді на ці запитання можна віднести до різних якісних груп -скажімо, першої, другої та третьої.

Отже, обізнаність є суттєвим, але не визначальним показником розумової готовності. Якщо вона не пов'язана з іншими важливими показниками, то досить швидко в умовах навчання дитина може свою впевненість втратити (Додаток 4.2.5.).

Якщо у менш обізнаної дитини її знання є глибокими, то в умовах навчання її кругозір постійно зростатиме, розвиватиметься.

Визначальним показником розумової готовності дитини є рівень розвитку її пізнавальних процесів (сприймання, пам'яті, мовлення, мислення, уяви) і ступінь довільності цих процесів (як довго дитина може бути зосередженою, уважною; чи може запам'ятати, коли їй поставити завдання „послухай і запам'ятай", „придивись і запам'ятай" -довільне запам'ятання, чи запам'ятовує тільки тоді, коли їй цікаво -мимовільне запам'ятання); чи добре розвинене у дитини практичне та образне мислення, чи є вже початок у розвитку понятійного мислення; чи може дитина зв'язно, послідовно розповідати, чи багате її мовлення (активний і пасивний словник).



3.2. Формування передумов засвоєння навичок письма та читання

Важливою складовою готовності дитини до шкільного навчання є сформованість у неї передумов до оволодіння навичками письма та читання [ 11 ]. Важливість цих навичок важко переоцінити, адже на них базується увесь подальший процес навчання.

Тим часом серед молодших школярів нерідко трапляються діти, які, в цілому маючи непоганий інтелектуальний розвиток, стійко не встигають саме через труднощі оволодіння читанням і письмом. Вони, як правило, довго не можуть набути необхідної техніки читання (Додаток 4.2.3.). Це негативно позначається на розумінні змісту прочитаного, бо вся їхня увага зосереджується саме на технічному боці читання. Коли ж така дитина слухає читання чи розповідь, вона чудово розуміє зміст, охоче його обговорює, відповідає на запитання.

Не менші труднощі у цих дітей і з письмом: недосконале накреслення букв, часто дзеркальне зображення деяких із них, перестановка, недописування і, звичайно, багато помарок через невдалі спроби накреслити ту чи іншу букву. Такі недоліки письма спостерігаються не тільки тоді, коли дитина пише під диктовку, а й під час списування з дошки чи підручника.

Останнім часом психологи різних країн приділяють дедалі більшу увагу питанням діагностики і корекції психічних функцій, які безпосередньо пов'язані з читанням і письмом. Доведено, що для успішного формування цих навичок дитина повинна досить вправно володіти зорово-слуховою координацією, тобто відтворювати рухами побачене зображення, а також виділити певну фігуру на тлі інших зображень У неї має бути розвинена константність сприймання, тобто здатність впізнати ту чи іншу фігуру незалежно від її величини, кольору, ракурсу, орієнтуватися в просторовому положенні та

взаємному розміщенні елементів фігури, аналізувати контур предмета і добре володіти дрібними рухами руки для виконання графічних дій. Як бачимо, все це головним чином різні аспекти процесу зорового сприймання, який займає чільне місце в усьому психічному розвитку дитини дошкільного віку, адже відомо, що сприймання - провідна функція на цей період, тобто така, на основі якої розвиваються всі інші функції і, насамперед, мислення. Справді, дошкільники невтомно вивчають різні предмети і вправляються в рухах (Додаток 4.2.4.).

Особливо важливу роль у загальному психічному розвитку дитини і, зокрема, формуванні передумов для засвоєння навичок письма та читання, відіграє малювання. Дитячий малюнок є діагностичним засобом, який може багато сказати про психологічні особливості його автора.

Фахівці стверджують, що за недоліками малювання чотири-п'ятилітньої дитини можна вже передбачити можливі майбутні труднощі у неї із засвоєнням навичок письма і читання. Для запобігання таким труднощам розробляють спеціальні програми тренування недостатньо сформованих функцій. На основі цих програм розроблена і система вправ із розвитку передумов засвоєння навичок читання і письма у дітей шестилітнього віку, яка пропонується в цих рекомендаціях.

Вправи, які входять до цього комплексу, побудовані на основі малюнків а не букв і цифр, яких діти дошкільного віку мають право ще не знати. Зважаючи на значну варіативність недоліків у розвитку зорового сприймання та рухових функцій дітей, добиралися завдання різної складності. Деякі з них можуть використовуватись у роботі з дітьми 4-5 років чи зі старшими, у яких виявлено значне відставання в розвитку даних функцій. У роботі з більш розвиненими дітьми найлегші завдання можуть опускатися.

У цілому вправи з розвитку передумов засвоєння навичок читання і письма корисні всім дітям, які виявляють інтелектуальну неготовність до шкільного навчання, бо, як правило, більш чи менш виражені недоліки сприймання і зорово-моторної координації є у всіх цих дітей. Особливо ж необхідні такі заняття тим дітям, які під час діагностичного обстеження виявляють недоліки конструювання фігур на площині, мають труднощі з копіюванням графічних зображень. Для підтвердження виявлених недоліків можна ще запропонувати таким дітям скопіювати зображення двох перехрещених ліній (хрест) чи простих фігур: квадрата, трикутника. У деяких дітей відтворення таких зображень може виявитися дуже недосконалим: намальовані фігури не мають суттєвих ознак і мало схожі на зразки. Це вказує на значні порушення процесів зорового сприймання та зорово-моторної координації, які потребують негайного корекційного втручання.



висновок

Середня загальноосвітня школа перейшла на 12-річну форму навчання. За партою шестилітні діти. Враховано рекомендації медиків, психологів щодо режиму дня маленьких учнів (тривалість уроків, перерви, прогулянки, сон). Здавалося б, усе зрозуміло, ніяких запитань і проблем не повинно виникнути. Чому ж вони все ж виникають? В учнів, у вчителів, у батьків.

Вони виникають не тому, що учні в класі невиховані, не тому, що вчитель не володіє методиками викладання предметів, і не тому, що батьки недбало ставляться до своїх обов'язків. А тому, що ми підходимо до шестиліток зі старими мірками (як до семиліток). Рік у календарі - невеликий термін, рік між шести і семилітніми - цілий етап. Отже, хто вони, наші маленькі учні?

Психологи свідчать, що чим молодша дитина, тим більше їй протипоказана гіподинамія (зниження м'язової діяльності). З огляду на малу рухливість у шестилітньої дитини виникає почуття дискомфорту: фізичного (головний біль, біль у м'язах рук, ніг, спини) і емоційного (недисциплінованість, агресивність, сльози). Всі ці реакції - захист від фізичного дискомфорту, а не зневага до вчителя. У зв'язку з розумовим навантаженням може відбуватися так зване „коротке замикання" нервових закінчень, дитина може замкнутися у собі, „відключитися" повністю від роботи на уроці. І в цьому випадку вчитель може безліч разів робити зауваження, закликати до дисципліни - все це марно. Такій дитині необхідний тактильний контакт - дотик руки до плеча, прогладжування по голові. І наш маленький учень зразу включиться в роботу класу.

Згідно з Концепцією Жана Піаже, кожна дитина у своєму розвитку проходить певні стадії розумового розвитку. В одних це відбувається швидше, в інших - повільніше. Але жодна стадія розвитку не може бути пропущена.

Для шестиліток характерне конкретне мислення. Вони виконують конкретні дії з предметами. У мислені проявляється логіка, починають простежуватись зв'язки між явищами. Але здатність абстрагуватися і роздумувати ще тільки починає формуватися. Тому не слід чекати від шестилітнього учня глибокого розуміння абстрактних роздумів і пояснень. Через велику втомлюваність знижується його здатність сприймати вербальне (словесне) звертання. За системою НЛП (нейро-лінгвістичного програмування), люди за домінуючим каналом сприйняття інформації поділяють на візуалів („глядачів"), аудіалів („слухачів") і кінестетиків („діячів"). Шестилітні діти переважно „діячі". Вони сприймають у повному обсязі ту інформацію, яку отримують через дії і тактильні відчуття (дотики руки, малювання, ліплення). Тому які б теоретичні таблиці не використовував учитель на уроці, які б глибоко логічні теоретичні викладки не робив - багатьом учням буває важко сприймати новий матеріал, запам'ятовувати правила, слухати пояснення. Крім того, оскільки шестиліткам притаманна підвищена втомлюваність і не досить сформовані вольові механізми, ці учні не можуть довго пасивно сконцентрувати увагу на одному предметі.

Тому великого значення в роботі з шестилітками набуває гра як „найважливіший шлях включення дітей до навчальної діяльності, спосіб забезпечення емоційного відгуку на виховні впливи і нормальних (без перевантажень) умов життєдіяльності" [ 4 ]. Але вчителю необхідно відчувати міру, дбати про те, щоб дидактична гра допомагала, а не відволікала увагу учнів, не була занадто складною або занадто легкою, нецікаво, не ускладнювалася великою кількістю правил і вимог.

Отже, як бачимо, шестилітні учні суттєво відрізняються від семилітніх. Вони потребують від учителя дещо інших підходів до навчання. І від педагога залежить, чи щасливими будуть наші маленькі учні, чи полюблять вони навчання, чи швидко досягнуть успіхів.



Додатки

Додаток 4.1


Методичні рекомендації

щодо забезпечення готовності дитини до школи

Сім ' я та дошкільний заклад – два важливих інститути соціалізації дітей . Вони мають різні вікові функції, але для всебічного розвитку дитини необхідна їх взаємодія. Особливого акценту набуває співпраця в старшому дошкільному віці, коли малюка потрібно підготувати до нового життя в умовах школи.

Зазвичай, коли йдеться про підготовку до школи , в більшості випадків це сприймається як навчання дітей читанню, лічбі, письму. І нерідко об 'єм знань , якими намагаються озброїти випускників дошкільних закладів , значною мірою перевищує те , що вимагають у першому класі. Додаткові заняття з педагогами, відвідування підготовчих класів ,а також наявність у вільному продазі великої кількості навчальних матеріалів і посібників призводять до того, що більшість дітей іде до школи, так би мовити, «інтелектуально підготовленими».

Разом з тим,як показує практика функціонування перших класів на базі дошкільних закладів, навіть у дітей непогано «інтелектуально підготовлених» у ході навчання виникають проблеми. Як правило, ці труднощі – природний і закономірний результат однобічної підготовки дітей до школи.

Готовність до шкільного життя насправді не обмежується умінням читати,писати і оперувати числами в межах десяти,чого прагнуть батьки та педагоги. Навіть якщо дитина добре читає , рахує, має широкий кругозір і виконує логічні завдання,це їй не гарантує успішного навчання ушколі, тому що засвідчує лише інтелектуальний розвиток.

Комплексна підготовка дитини до школи передбачає розвиток не тільки інтелектуальної, а й емоційно-особистісного, фізичного, морально-вольового розвитку за умови короткотривалого та інтесивного впливу

( що зазвичай використовується при « інтелектуальному тренуванні») успіху досягти не можливо. У результаті до школи приходять діти, не підготовлені до розуміння самої організації шкільного життя. Вони погано орієнтуються у стосунках між людьми, погано уявляють їх соціальні ролі, не знають, коли і з ким можна розмовляти , плутають ділове і товаристське спілкування. Деякі взагалі не розуміють, що слід слухати учителя чи сусіда за партою. Таким дітям не просто зайняти своє місце у колективі, включитись у навчальний процес. Дуже часто у них не сформована навчально-пізнавальна мотивація: вивчення,засвоєння нового не є для них провідною метою. Вони, здебільшого, чекають від школи,в першу чергу,можливість «знайти нових друзів», «сподобатись вчителю», «надіти красивий рюкзак». Їм подобаються зошити з малюнками на обкладинках, наявність нових речей, що вони майже дорослі і тд.

Що ж потрібно робити педагогам та батькам? Насамперед , вихователі у старшій групі повинні пояснити дітям,для чого ходять до школи. Доречно проводити бесіди про шкільне життя, організовувати різні ігри («Відгадай,що особливого роблять тільки у школі», « Уяви себе на місці учня»). Батьки також повинні бути готові до розмови з дитиною на цю тему. У «батьківському куточку» можна визначити тематику бесід з дітьми, фрагмент конспекту гри у «школу»( з іграшками і з дітьми-партнерами),ілюстрації із шкільного життя для обговорення. Можна розташувати на окремому столику у групі книги або навіть окремі посібники для першого класу і написати: « Ці цікаві книги ми прочитаємо у школі». Рекомендовано продумати запитання,які зацікавлять дітей ( у кожній групі ці інтереси будуть свої,відомі педагогам та батькам) , відповіді на які діти дізнаються,навчаючись у школі. Реальніше уявити своє шкільне майбутнє допоможуть дітям систематичні бесіди, стимулювання пізнавальних процесів,екскурсії до школи та обговорення побаченого у садку та вдома.

Однак однієї пізнавальної мотивації для успішного навчання у школі також недостатньо, необхідна психологічна готовність.

Найпростішу перевірку психологічної готовності можуть провести вихователі та батьки.

Виясніть, чи вміє майбутній школяр:


  • Займатися однією справою ( необов ' язково цікавою ) протягом 20-30 хвилин або хочаб сидіти цей час на місці;

  • Правильно розуміти з першого разу найпростіші завдання,- наприклад, намалювати людину ( а не просто принцесу, малюка, робота та ін.);

  • Діяти точно за зразком, наприклад, змалювати простий малюнок, не змішуючи деталей,не використовуючи інші кольори;

  • Працювати в заданому темпі і ритмі без помилок протягом 3-4 хвилин, наприклад, малювати простий геометричний узор під диктовку дорослого,потім з такою ж швидкістю самостійно;

  • Добре орієнтуватися у просторі, на аркуші паперу ( не плутати поняття вверх-вниз,над-під,наліво-направо; уміти намалювати візерунок по клітинках під диктовку дорослого% «три клітинки вгору, три вправо,одна вниз, одна направо,одна вверх,три направо, одна вверх,три направо,три вниз і тд.);

  • Орієнтуватись у поняттях більше- менше,раніше-пізніше, однакові-різні;

Соціальна та емоційна зрілість виражається в умінні дитини контактувати з іншими людьми ( дітьми та дорослими), дотримуватись прийнятих в суспільстві правил поведінки, уміти грати в ігри з правилами,самому їх дотримуватися і стежити за їх дотриманням іншими учасниками.

Соціально компетентний дошкільник здатний налагодити стосунки з людьми, домовитись з ними без конфліктів, досягнути свого нікого не ображаючи, вміти поступитись у будь-чому співрозмовнику чи партнеру.

Емоційно зріла дитина необразлива не агресивна,розуміє почуття інших людей і здатна їх враховувати. Вона розуміє та описує свої почуття і переживання, усвідомлює їх причину ( наприклад, «Мені сумно тому, що всі пішли, а я не люблю бути один»). Така дитина не буде плакати на святі, якщо їй забули дати кульку, а тихо підійде до вихователя і попросить.

Готуючи малюків до школи навчати дітей справлятися з власними емоціями. У протилежному випадку, найменше розчарування повністю паралізує їх. Невдача в будь-якій справі надовго призводить до відчуття власної неповноцінності.при цьому здатність до сприйняття оточуючого

( атакож і навчального матеріалу) різко знижується. Занурені у власні переживання, діти не можуть зорієнтуватись у тому, що відбувається, у них стає слабшою увага, зникає здатність міркувати і логічно мислити. Іноді дитина може здатись нездібною, особливо у стресовій ситуації.

До 6 років потрібно навчити дитину контролювати свої почуття і переживання познайомити її з прийомами саморегуляції ( наприклад, « умовляти саму себе: «Все добре, все зараз пройде, я заспокоююсь, все добре складеться...» . При цьому важливо уникати формулювань із часткою «не»: «Не потрібно плакати», «Мені не можна нервувати» і тд.

Корисно навчити дитину найпростішим дихальним вправам ( 10 глибоких вдихів – видихів), техніці «відчуження» ( уявити, що всі неприємності відгороджені товстим склом, текучою рікою і тд.). Займатись цим повинні психологи, вихователі та батьки під керівництвом психолога.Особливої уваги потребують ліворукі діти, гіперактивні, неуважні, занадто повільні.

Не можна залишити осторонь питання формування моральних якостей як важливого аспекту підготовки до школи. Якщо дитина активно розвивається в моральному плані, то її входження у світ культури відбувається значно легше, а її трудове ,розумове, естетичне виховання стає багатограннішим.



Доречно відокремити основні методологічні проблеми, вирішення яких без ефективного морального виховання в сьогоднішніх складних соціально-культурних умовах неможливе:

  1. Визначення итх ідеалів, норм і принципів, які можуть бути покладені в основу морального виховання;

  2. Перехід від виховання, заснованого на примушенні ( а відповідно, поєднаного примусовим залученням до моральних норм), до такого впливу, який базується на особистому прагненні дитини « бути хорошою» в очох оточуючих;

  3. Розуміння тих практичних завдань, які постають перед дорослими, що виховують дошкільників.

Серед завдань морального виховання хотілося б акцентувати увагу на таких:

  1. Необхідність формування у дітей механізмів морального розвитку:

    1. Починаючи з 2,5-3 років формувати почуття власної гідності тобто уявлення про свої переваги та недоліки. Гідність- ключ до регулювання темпів індивідуального розвитку. Почуття власної гідності перше виявляється у дитини як проголошення « Я сам». Разом з тим від дорослих залежить ,який рівень гідності сформується у дитини: занижений,нормально розвинений чи завищений;

    2. Виховання почуття сорому. Його основи закладаються у віці від 4-4,5 років до 6-7 років, а потім розвиваються протягом всього життя. Сформованість цього почуття виявляється в тому,що дитина набуває здатності долати свої недоліки під впливом зовнішньої негативної оцінки. Щоправда, завищене або занижене самопочуття гідності створює значні труднощі для активізації почуття сорому;

    3. Формування совісті , тобто уміння самостійно оцінювати свої вчинки, виділяючи в них як позитивні , так і негативні моменти. Зазвичай дитина стає здатною до цього приблизно в 5 років, щоправда за умови вмілого педагогічного впливу;;

    4. Десь у такому ж віці починає формуватись почуття обов ' язку перед іншими та собою. Дитина повинна поступово перейти до усвідомленого розуміння своєї залежності від оточуючих людей та обставин, а також навчитись виконувати ті дії, котрі забезпечують нормальне спільне життя в соціумі;

    5. На основі розвиненого почуття обов ' язку поступово, починаючи з 6 років, формується почуття відповідальності, тобто уміння самостійно спонукати себе, турбуватись про інших.

  2. Уже в період первинної соціалізації доречно забезпечити участь дитини у всіх доступних видах моральної взаємодії% з близькими ( батьками, рідними), з однолітками, зі знайомими і незнайомими людьми у громадських місцях, із собою, з природою:

У стосунках з близькими людьми сутність моральних норм розкривається в умінні дитини турбуватися про близьких, виявляти чуйність, співчуття, тактовність, надавати їм практичну допомогу.

У стосунках з однолітками – це вміння враховувати і приймати позицію іншого, поважати чужу думку, виявляти готовність до співпраці, надавати допомогу і підтримку.

У стосунках з людьми у громадських місцях моральні норми пов'язані з формуванням у дітей елементарної поваги до оточуючих, здатності спокійно сприймати обгрунтовані вимоги дорослих, виявляти тактовність, ввічливість, надавати практичну допомогу тим, хто її потребує.

Ставлення до самої себе (моральна саморегуляція) виникає як результат тих вимог, які дитина здатна поставити власній культурі. Тут зміст моральних норм містить: адекватну самооцінку, сформованість совісті, обов'язку , відповідальності, вміння виявити турботу про себе, наявність навичок самоорганізованості та самоконтролю.

У стосунках з природою суть моральних норм зводиться до вміння ставитись до природного оточення, турбуватись та оберігатиїї.

Опираючись на принципи гуманістичної педагогіки, виконання слід розуміти як процес створення умов для розвитку дитини і максимальної саморегуляції, а вихователі та батьки- помічники у становленні її власних стосунків із суспільством, історією та культурою.. В основі такого багатогранного педагогічного спілкування лежить ряд принципів:



  1. Повага до дитини, як до Людини, тобто врахування її індивідуальності,віра в її сили,всебічна підтримка;

  2. Впевненість у тому,що всі діти талановиті: немає не талановитих дітей, а є ті, що покине знайшли себе. Кожна дитина неповторна і прекрасна;

  3. Віра в себе, у свої сили: якщо у дитини щось виходить гірше, ніж у інших, то щось інше повинно виходити краще – це «щось» потрібно шукати;

  4. Успіх народжує успіх. Основне завдання – на кожному занятті створити ситуацію успіху для всіх дітей. Важливо допомогти дитині відчути, що вона не гірша за інших. Відомо, що повага до себе зростає на хвилі успіху ;

  5. Кожна дитина індивідуальність: якщо кожному відвести час відповідно до його можливостей, то можна забезпечити засвоєння програмового матеріалу та індивідуальний розвиток.

Хотілося б наголосити на умовах продуктивного спілкування педагогів та батьків:

    • Не порівнюйте дітей один з одним;

    • Не засуджуйте в присутності інших;

    • Не ображайте;

    • Не слід скаржитись без причини батькам;

    • Хваліть від душі;

    • Вірте та довіряйте;

    • Щиро заохочуйте;

    • Домовляйтеся і знаходьте спільну мову.

Весь навчально-виховний процес повинен поєднувати батьків та педагогів. Радимо вихователям не забувати повідомляти батьків про досягнення та проблеми дітей,консультуватися з ними щодо індивідуальних особливостей кожної дитини,виявляти причини проблем, знайомити дорослих з методами морального виховання.

У цілому ж , не залежно від рівня розумового,фізичного,емоційного, морально-вольового розвитку дитини, важливо сприймати її впевненість у собі, забезпечити позитивний емоційний комфорт. Пам'ятайте , що щасливі діти краще вчаться й розвиваються,швидше пристосовуються до нових умов та й дорослі з ними набагато щасливіші.

Додаток 4.2



Перший раз у перший клас прийшли батьки




Вирішальний вплив на ефективність роботи з розвитку дитячої індивідуальності, її соціалізацй здійснює узгодженість діяльності всіх педагогів, які працюють або працюватимуть із дитиною, — вихователів, вчителів, психологів, логопедів, їхня спрямованість на співпрацю з батьками, прагнення до взаємодії, співтворчості, активного спільного пошуку адекватних рішень в інтересах дитини.

Залучення батьків до співпраці з педагогами щодо розвитку дитини та підготовки до школи — це одне з базових завдань дошкільного компонента.

Сучасна українська родина, залишаючись основним осередком суспільства, потребує допомоги з боку соціальних інститутів. І школа, як найбільш наближений до неї соціальний інститут, може надати таку підтримку: організувати соціальну підготовку батьків, стимулювати й активізувати виховну функцію сім'ї. Внаслідок такої співпраці виробляються однакові погляди на процес розвитку, виховання та навчання дитини.

У межах програми роботи з батьками розроблено даний посібник.

У пропонованому посібнику відповідно до сучасних державних пріоритетів систематизовано і представлено методичні рекомендацїі та практичні поради вчителям початкових класів, вихователям ДНЗ щодо вирішення проблеми педагогізацїі батьків.

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка