Методичні рекомендації щодо організації роботи з дітьми з нестабільними емоційними проявами Спеціалісти визначають



Скачати 111.95 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір111.95 Kb.
Методичні рекомендації щодо організації роботи з дітьми з нестабільними емоційними проявами

Практичний психолог

Стецюк О.В.

Методичні рекомендації щодо організації роботи з дітьми з нестабільними емоційними проявами

Спеціалісти визначають  суїцид (suizid – з лат. «себе вбивати»), тобто самогубство, як усвідомлювані, навмисні дії, спрямовані на добровільне позбавлення себе життя, що призводить до смерті. Науковці-психологи, крім факту самогубства розглядають і більш ширший контекст суїцидальної (саморуйнівної)поведінки – численні факти свідомого чи несвідомого нехтування життям як вищою цінністю людини (акти хоробрості, ризиковані вчинки, гра зі смертю, надмірне виснаження себе працею, легковажне нехтування небезпекою).

Розрізняють наступні види самогубств:


  1. Неусвідомлюване самогубство.

  2. Самогубство як ризикована гра і ризикована легковажність.

  3. Психопатологічне й агресивно-невропатичне самогубство:

  • маніакальне самогубство осіб, охоплених галюцинаціями або мареннями;

  • самогубство меланхоліків у стані глибокого смутку, скорботи, гіпертрофованих докорів совісті, суму, журби;

  • самогубство охоплених нав’язливими ідеями;

  • автоматичне чи імпульсивне самогубство.

  1. Самогубство психічно нормальної людини з такими видами саморуйнівної поведінки:

  • демонстративно-шантажувальна форма саморуйнівної поведінки:

  • форми саморуйнівної поведінки: внутрішні форми: суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри; зовнішні форми: суїцидальні спроби і завершені суїциди;

  • егоїстичний суїцид, що виникає через руйнування соціальних зв‘язків особистості з суспільством;

  • аьтруїстичний суїцид, який виникає у формі самопожертви задля захисту інтересів групи (фанатики тощо);

  • аномічний суїцид, який виникає внаслідок виснаження;

  • суїцид, спровокований засобами масової інформації;

  • суїцид, спричинений депресією



Особливості підліткової само руйнівної поведінки

За даними західноєвропейської статистики, за період з 1990 по 2000 р. кількість самогубств серед 10-15-річних підлітків виросла майже вдвічі. При цьому хлопчики здійснюють самогубство в 4 рази частіше, ніж дівчатка. До 14 років різко зростає кількість завершених суїцидів, оскільки в такому віці підлітки вже здатні ретельно планувати свої дії і використовують досить «жорсткі» методи: повішання, стрибок з великої висоти чи й комбінацію способів. При цьому хлопчики  використовують частіше саме «жорсткі» методи, тоді як дівчатка використовують різні лікарські препарати. Частота повторних спроб вкрай висока: до 50% підлітків, одного разу здійснивши суїцидальну спробу, повторюють її; 4-10% цих спроб закінчуються смертю.

Педагогічним працівникам  навчального закладу слід звернути особливу увагу на наявність наступних факторів ризику, що можуть стати причиною підліткового  суїциду:


  1. Психічні розлади.

  2. Проблеми в спілкуванні з близькими родичами чи друзями.

  3. Відчуття зростаючої безодні між багатими і бідними, розмови про це.

  4. Навчальні проблеми (низька успішність, велике навантаження, тиск вимог навчального процесу, конфлікти з учителями).

  5. Проблеми, пов'язані з уживанням алкоголю та нар­котиків.

  6. Невдачі в інтимних стосунках.

  7. Занижена самооцінка.

  8. Ізольованість підлітка і пов'язане з цим почуття самотності.

  9. Депресія (агресія – типова маска депресії у підлітків).

  10. Афекти (афекти руйнівні для підлітка; суїцидальні погрози, висловлені в афекті, як правило, здійснюються і мають важкі наслідки).

  11. Сімейні проблеми (нерозуміння з боку батьків, байдужість, часті покарання, надмірні очікування з боку батьків, фізичне чи сексуальне насилля в сім'ї, зростаюча кількість неповних сімей, виїзди батьків на роботу за кордон).

Вони частіше переважають (приблизно в 70% випадків ці проблеми безпосередньо пов'язані із суїцидом), а роль «останньої краплі» виконує конфлікт в навчальному закладі. Семоруйнівна поведінка – це відповідь на глибинні переживання, а вони пов'язані з тим, що насправді актуально. Чим молодша дитина, тим більшою мірою вона включена в життя сім'ї, тим більше своїм саморуйніівною поведінкою вона «дебатує» саме з сім'єю.

Родини підлітків із саморуйнівною поведінкою відрізняються підвищеною частотою психічних відхилень, не­розумінням дітей, байдужністю до них і частими покаран­нями. Нерідко підлітки із проявами само руйнівної поведінки почувають себе перевантаженими через завищені очікування батьків. Виявлений достовірний взаємозв'язок між саморуйнівної пове­дінкою і фізичним або сексуальним насильством у родині. Власна ж родина підлітків, тобто ранні шлюби (у віці 15-19 років), також не рятує від зменшення ризику само руйнівної поведінки. Це пов'язано, насамперед, з тим, що «молоді» шлюби найчастіше є спробою, і не завжди вдалою, розв'язати якісь інші, які не стосуються шлюбу, проблеми.

Навчальні проблеми підлітків, зазвичай, пов'язані з неуспішністю або поганими стосунками з учителями й адміністрацією навчального закладу, рідше – із взаєминами у групі Ці проблеми, як правило, не стають безпосередньою причиною самогубств, але призводять до зниження загальної самооцінки учнів, появи відчуття незначимості своєї особистості, до різкого зниження опору стресам і незахищеності перед негативним впливом навколишнього оточення. Такі проблеми часто виникають у підлітків з невисоким рівнем інтелекту і вираженою сенситивністю (чутливістю).

Серед моти­вів, які пояснюють спроби самогубства, самі підлітки й експерти-психологи вказують на різні спонуки в такий спосіб вплинути на інших людей:



  • «дати зрозу­міти людині, у якому ти розпачі» – близь­ко 40%;

  • «змусити шкодувати людину, що погано до тебе ставилася» – близько 30%;

  • «показати, як ти любиш іншого» і «з'ясувати, чи любить справді тебе інший» – 25%;

  • «вплинути, щоб інший змінив своє рішення» – 25%;

  • «заклик, щоб прийшла допомога від іншого» – 18%.

За даними О.Є.Лічко, значення різного роду «проб­лем» неоднакові в залежності від типу саморуйнівної пове­дінки.

«Сімейні» проблеми частіше виступають причиною демонстративної й афективної саморуйнівної поведінки в 51-52% і тільки в 13% – при істинних замахах на самогубство.

«Сексуальні» проблеми виявляються в основі істинної саморуйнівної поведінки в 61%, а при афективній – у 28% і при демонстративній – у 24%. При істинній само руйнівній поведінці мова йде, як правило, зовсім не про невдалу любов, а про переживання своєї сексуальної неповноцінності.

«Навчальні» проблеми займають порівняно невелике місце: 29% афективної, 26% демонстративної і лише 12% істинної саморуйнівної поведінки. Погроза покарання за деліквентність штовхає на демонстративні дії в 12%, на афективну саморуйнівну поведінку – у 4% і, як правило, зовсім не спонукає до істинних замахів.

Підлітки, які проявили небажання жити, мають вищий інтелектуальний рівень розвитку. Щодо успішності в нав­чанні, серед усіх представників «групи ризику» – «нещасливі», «самотні», «ті, що втрачають бажання жити» – більше під­літків, які навча­ються на «задовіль­но», ніж у групі «благополучних». У підгрупі «депресив­них» більше тих, хто вчиться на «добре» і «відмінно».
У саморуйнівній поведінці підлітків можна умовно виділити 3 фази:


  1. Фаза обдумування – свідомі думки про здійснення само руйнівної поведінки, які можуть вийти з-під контролю і стати імпульсивними (спостерігаються зміни в поведінці і зовнішньому вигляді).

  2. Фаза амбівалентності – настає за умов появи додаткових стресових факторів (підліток висловлює погрози або наміри самогубства, «крик про допомогу»).

  3. Фаза саморуйнівної спроби – швидка друга фаза переходить у третю.

Науковець-психолог В. Силяхіна вказує, що більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковує і здійснює само руйнівну поведінку упродовж 1-2 тижнів. Але підлітковому віку властива імпульсивність дій, тому інколи тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, не більше 1 години.

Якщо саморуйнівна спроба не завершилася загибеллю, у людини наступає етап постсаморуйнівної кризи, який триває аж до повного зникнення саморуйнівних тенденцій.


Ознаки, за якими можна виявити ризик саморуйнівної поведінки у підлітків:

Про ризик самогубства у підлітків можна зробити висновок, спостерігаючи за їхньою поведінкою, дослухаючись до змісту їхніх розмов, аналізуючи їхню життєву, зокрема сімейну ситуацію. Чим більше з пере­рахованих нижче чинників виявляється у ході спостереження за підлітком, тим вища ймовірність розвитку в нього суїцидальної поведінки:



  • актуальні само руйнівні ідеї з відхиленням альтерна­тивних ідей, а також наявність точного плану само руйнівної поведінки;

  • депресивний стан чи інше психічне захворювання;

  • попередні  само руйнівні спроби; ризик само руйнівної плведінки най­вищий протягом першого року після такої спроби;

  • попередні саморуйнівні спроби, здійснені не шляхом прийому таблеток;

  • саморуйнівніспроби в сім'ї чи серед близького оточен­ня підлітка;

  • соціальна ізоляція;

  • конфлікти між підлітком та його оточенням, сімейні проблеми;

  • девіантна поведінка в цілому;

  • вживання наркотиків чи алкоголю;

  • бажання бути направленим на стаціонарне лікування.



Система психологічної профілактики та корекції саморуйнівної поведінки:

Першочерговою умовою попередження самогубств серед учнів є ретельне психолого-педагогічне виявлення дітей, чиї особистісні риси створюють підвищений ризик само руйнівної поведінки, індивідуальна робота з цією категорією дітей, розробка системи профілактичних заходів, широка просвітницька робота з сім‘ями (лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-241 від 27.06.2001 р.).



Система роботи з профілактики саморуйнівної поведінки має містити 7 компонентів:

1. Психологічна просвіта педагогів, батьків, учнів.

2. Створення позитивного психологічного клімату в навчальному закладі й сім‘ї

3. Психологічна та педагогічна діагностика само руйнівної поведінки та її тенденцій.

4. Психологічне консультування учнів.

5. Психолого-педагогічна корекція само руйнівної поведінки:



  • навчання технік керування емоціями, зняття м‘язового й емоційного напруження;

  • навчання конструктивних поведінкових реакцій у проблемних ситуаціях (тренінг проблемно-вирішальної поведінки (Д. Романовська);

  • розвиток позитивної самооцінки цінності особистості, її соціального статусу в групі, тренінги особистісного зростання;

  • консультативна робота з батьками, педагогами, учнями, спрямована на зняття факторів, що спонукають чи провокують суїцид.

6. Систематичний контроль і врахування динаміки змін в особистості та поведінці учнів - постійний моніторинг ознак, тенденцій, ризиків саморуйнівної поведінки на всіх етапах роботи психолога.

7. При потребі – переадресування справи спеціалістам медичного профілю.



Десять кроків із запобігання самогубства у навчальному середовищі середовищі

Якщо ви виявили дитину із ознаками саморуйнівної поведінки:



Крок 1-й: Повідомити органи управління освітою та обласний науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи.

Крок 2-й: Практичному психологу (у разі його відсутності соціальному педагогу) спільно з класним керівником створити безпечну, особистісно-орієнтовану і довірливу ситуацію навколо дитини і розпочати постійний щоденний контакт з дитиною (спілкування з використанням запитань «Що трапилося?, Я помітив, що у тебе щось відбувається негаразд, Які проблеми тебе турбують – я хочу тобі допомогти, Що у тебе на душі? Що тебе турбує? Твоя душа болить?» тощо). Знайдіть час слухати про все, що буде говорити дитина. Якщо вона замкнулася – знайдіть ключик до неї, але не чиніть тиску на дитину.

Крок 3-й: Переможіть страх над собою і поговоріть з дитиною, чи думала вона про смерть, як давно і які були її фантазії, думки, плани.

Крок 4-й: Спробуйте визначити ту складну кризову ситуацію, яка спричинила думки про власну смерть.

Крок 5-й: З‘ясуйте, чи є в родині підлітка дорослий, якого він поважає і любить, який є авторитетом або соціально близькою людиною. Знайдіть її і залучіть до постійної підтримки на певний час.

Крок 6-й: Практичному психологу, на основі своїх робочих даних, описати «Психологічний портрет учня» та спільно з індивідуальною карткою подати для експертного прогностичного висновку в обласний науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи по факту виявлення ознак суїцидальної поведінки.

Крок 7-й: У випадку наявних випадків само руйнівної поведінки у родині, попередніх спроб самогубства, вживання наркотиків і інших токсичних речовин, наявних психопатичних або депресивних розладів особистості, патології психічного розладу – обґрунтовано і толерантно рекомендувати батькам звернутися до психіатра, або психотерапевта, або психоневролога.

Крок 8-й: Практичному психологу організувати щоденне постійне підтримуюче спілкування з дитиною, вчителями та сім‘єю. Розробити індивідуальну програму психологічної допомоги та формування захисних факторів.

Крок 9-й: Виявити фактори ризику у сім‘ї та навчальному закладі для конкретної дитини. Розробити рекомендації для педагогів та родини – як організувати підтримуюче спілкування з дитиною та що змінити у взаємостосунках «дорослий – дитина».

Крок 10-й: Організувати психопрофілактичну роботу.

У випадку завершеної само руйнівної поведінки (суїциду) організувати системну групову роботу (40-годин) з класом, де навчалася дитина, для уникнення ефекту Вертера – наслідування само руйнівної поведінки у проблемних ситуаціях.



Виконання спеціальних психодіагностичних методів для з’ясування само руйнівної поведінки

1. Соціометрія і референтометрія.

2. Малюнкові тести ДДЛ і «Моя сім‘я».

3. Методика Шуберта «Діагностика ступеня готовності до ризику».

4. Методика визначення нервово-психічної стійкості та ризику дезадаптації у стресі «Прогноз».

5. Багаторівневий особистісний опитувальник «АДАПТИВНІСТЬ» (МЛО-АМ).

6. Опитувальник депресивності Бека (Веск  Depression Inventory – ВDІ).

7. Опитувальник оцінки душевного болю (автор Е.Шнейдман).

8. Модифікований опитувальний для ідентифікації типів акцентуацій характеру в підлітків (О. Лічко, С. Подмазін).

9. Карта виявлення ризику суїцидальності В. Прийменко.

10. Об‘єктивна методика визначення типу темпераменту за Б. Цукатовим.

11. Тест на виявлення суїцидального ризику СР-45.

12. Тест на виявлення суїцидальних намірів (Н. Шваровська, О.Гончаренко, І. Мельникова).

13. Методика вивчення схильності до суїцидальної поведінки (М. Горська).

14. Методика діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс і Р. Раймонд) та методика «Наскільки адаптований ти до життя?» (А. Фурман).

15. Шкала депресії (адаптація Г.Балашова).



16. Методика діагностики рівня суб‘єктивного відчуття самотності (Д.Расел і М. Фергюсон).

Даний банк методик має бути наявний у кожного психолога.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка