Методичні рекомендації до лекційної тематики Методична розробка семінарського заняття



Сторінка1/3
Дата конвертації11.04.2016
Розмір0.61 Mb.
  1   2   3


Інститут післядипломної освіти

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Укладач: доцент Кириленко Т.С.

Навчально-методичний комплекс

до дисципліни

ПСИХОЛОГІЯ травмуючих ситуацій



КИЇВ – 2013

Начально-методичний комплекс до дисципліни «Психологія травмуючих ситуацій». / Упоряд.Т.С.Кириленко, кандидат психологічних наук, доцент, Заслужений працівник освіти України.


Рецензент Г.К.Юрчинська, кандидат психологічних наук, доцент.



З М І С Т
Передмова ………………………………………………………….…………..4

Навчально-тематичний план …………………………………….…………....5

Програма ……………………………………………………………………….6

Методичні рекомендації до лекційної тематики……………….……………8

Методична розробка семінарського заняття………………………………...29

Перелік запитань до заліку …………………………………………………..32

Теми рефератів ………………………………………………………………..33

Список літератури …………………………………………………………….34

Додатки ………………………………………………………………………..36

Зразки методик ………………………………………………………………..37

Зразки тестових завдань ……………………………………………………...43

П Е Р Е Д М О В А
Дисципліна «Психологія травмуючих ситуацій» викладається в обсязі 2 кредити (72 год): 6 лекційних годин, 2 семінарських годин, 64 самостійних години.

Форма підсумкового контролю – залік.



Мета навчальної дисципліни: забезпечити підготовку студентів у систематизації та ефективному використанні психологічних знань для допомоги особистості у життєвих травмуючих ситуаціях.

Завдання:

Предмет навчальної дисципліни: психологічні закономірності переживання травмуючи ситуацій.

Вимоги до знань та умінь.

Студент повинен знати:

  • головні психологічні категорії: переживання, життєва подія, життєвий світ, втрата та теоретичні підходи до вивчення психотравмуючих ситуацій;

  • ознаки травмуючих ситуацій, етапи їх переживання, стратегії подолання;

Студент повинен вміти:

  • виділяти особливості етапів та стратегій переживання травмуючих ситуацій, ймовірність їх виникнення та сили переживання різних критичних ситуацій, особливості особистісних трансформацій.


Місце навчальної дисципліни в структурно-логічній схемі програми підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем «спеціаліст».

Зміст навчальної дисципліни складений з урахуванням того, що студенти вивчають теоретичні і практичні курси з загальної, соціальної, медичної психології, психотерапії.



Система контролю знань та умови складання комплексного підсумкового модулю (заліку). Навчальна дисципліна "Психологія травмуючих ситуацій" оцінюється за модульно-рейтинговою системою. Вона складається з двох змістових модулів.

Результати навчальної діяльності студентів оцінюються за 100 - бальною шкалою.


Шкала відповідності

За 100-бальною шкалою

Оцінка за національною шкалою

90 – 100

5

зараховано

75 – 89


4

зараховано

60 – 74


3

зараховано

1 – 59

2

не зараховано



НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

№ теми

Назва теми

Кількість годин




Лек
ції

Практичні

Самостійна

робота


ЗМІСТОВИЙ Модуль 1. «Психотравмуюча ситуація»

1

Психічна травма та психотравмуюча ситуація: основні поняття

2




15

2

Типи та види психотравмуючих ситуацій

2




15

ЗМІСТОВИЙ Модуль 2. «Переживання психотравмуючих ситуацій»

3

Особистісна трансформація в переживанні психотравмуючих ситуацій. Переживання втрати.

2




20

4

Методи дослідження переживання психотравмуючої ситуації.




2

14

Всього

6

2

64

Загальний обсяг: 72 год.

Лекції – 6 год.

Практичні – 2 год.

Самостійна робота - 64 год.

Змістовий модуль 1. «Психотравмуюча ситуація»
Тема 1. Психічна травма та психотравмуюча ситуація (2 год.)

Лекція 1. Психотравмуюча ситуація: основні поняття (2 год)

Класифікація травм. Поняття травма та психотравмуюча ситуація. Підходи та пояснювальні системи в розумінні психотравмуючої ситуації, травми та переживань. Основні проблеми вивчення психотравмуючих ситуацій. Життєва криза особистості. Посттравматичний стрес та вторинна травма.


Завдання для самостійної роботи (15 год).

1. Підготуйте доповідь на тему Спільне і відмінне в поняттях «травма», «психічна травма», «психотравмуюча ситуація»


Контрольні запитання та завдання

1. У чому особливість психічної травми?

2. У чому відмінність травми та психотравмуючої ситуації?

3. Назвіть основні підходи до розуміння переживання в психології.

4. Що відрізняє вторинну травму від психічного вигорання?
Рекомендована література [1, 3, 12, 16].
Тема 2. Типи та види психотравмуючих ситуацій (2 год.).

Лекція 1. Критичні та екстремальні ситуації (2 год).

Типові різновиди психотравмуючих ситуацій. Безробіття. Самотність.


Завдання для самостійної роботи (15 год).

Підготуватись до дискусії на тему:



  1. «Реакція особистості на травмуючі ситуації (психологічний захист, копінг-стратегії)».


Контрольні запитання та завдання

  1. Свобода вибору шляхів виходу із кризи.

  2. Спів ставте поняття травма і криза в житті особистості.

Рекомендована література [2,4,6,12,26].


Змістовий модуль 2. «Переживання психотравмуючих ситуацій».

Тема 3. Особистісна трансформація в переживанні психотравмуючої ситуації. (2 год.)

Лекція 1. Переживання втрати. Основні підходи. Форми переживання (2год).

Класифікація подій в житті людини. Особистісні зміни. Переживання втрати як процес змін у внутрішньому світі особистості. Стадії змін новоутворення. Поняття втрати. Етапи переживання втрати в зарубіжних та вітчизняних теоріях. Наслідки переживання втрати в житті особистості. Особистісна трансформація в переживанні ПТС.



Семінар 1 . Методи дослідження переживання психотравмуючої ситуації - 2 год.

    1. Об’єктивні та суб’єктивні методи. Спостереження та психодіагностика.

    2. Оцінка сили впливу травмуючої події на особистість. Практична робота.


Завдання для самостійної роботи (34 год)

1. Підготувати аналітичну доповідь на тему: «Моделі особистісних змін».


Контрольні запитання та завдання

  1. Класифікація психологічних проблем людини.

  2. Основні підходи до розуміння і вивчення втрати в психології.

  3. Стадії зміни у внутрішньому світі особистості.

  4. Втрата як процес вирішення задач.


Проблемні теми для обговорення

  1. Чи може бути ставлення до смерті фактором, який впливає на переживання психотравмуючої ситуації (група ділиться на підгрупи, кожна з яких готує аргументи позитивного та негативного впливу).

Рекомендована література [6,9,10,17,18].
Методичні рекомендації до лекційної тематики.

Основний зміст тематичних питань.

Модуль І. Психотравмуюча ситуація.

Лекція 1.

Тема: Психотравмуюча ситуація: основні питання.

1. Психічна травма та психотравмуюча ситуація.

2. Життєва криза особистості.

3. Постравматичний стрес та вторинна травма.


    1. Психічна травма та психотравмуюча ситуація.

Саме поняття «травма» походить від грецького trauma – рана, ушкодження. За визначенням, це ушкодження в організмі людини та тварини в результаті дії факторів зовнішнього середовища. Психічна травма – це особливий вид травми, пов'язаний з важкими переживаннями, що може привести до депресій, неврозів та інших хворобливих реакцій.

Традиційно травми розрізняють:



  • За видом травмуючого фактора (людина, природа);

  • За терміном дії травмуючого фактора (гострі, хронічні);

  • За обставинами, за яких травма виникає (катастрофа, сім’я, спорт, воєнні дії тощо.

У нашому розумінні психічна травма пов’язана з негативними емоціями, сильними за рівнем напруженості, тривалими за часом, і характеризується переживаннями, зверненнями на себе (Я і Я). Це дисгармонія, це дисонанс, це розлад у психічному світі особистості. Для психології важливим є розуміння того, як попередити травму, що є в людині такого, що можна провокувати, викликати психічну травму?

Психічна травма пов’язана з психотравмуючою ситуацією. У свою чергу, така ситуація – це подія, яка з різним рівнем імовірності може призвести чи призводить до порушення установленого життєвого способу буття, до руйнування прийнятого особистістю психічного світу. Це може бути початком нового відліку часу світо побудови особистості. Отже, травма розглядається як даність для особистості, а психотравмуюча ситуація (ПТС) – як можливість цієї даності. Тобто йдеться про різний ступінь вияву травми, викликаної різноманітними ситуаціями на життєвому шляху конкретної особистості.

Це можуть бути ситуації, що характеризуються раптовістю й масивністю емоціогенних впливів на людину, психологічно не підготовлену до них, а також ситуації, пов’язані з забобонами, навіюванням, підозріливістю, невпевненістю в собі, емоційною нестійкістю, зниженою критичною оцінкою обставин.

Важливим у поняття «психотравмуюча ситуація» є аналіз сприймання цих факторів. Оскільки цілісна психологічна ситуація – це зовнішні обставини, побачені крізь індивідуальної свідомості. Тиск ситуації на особистість є як об’єктивним, так і таким, що має джерелом інтерпретацію особистістю феноменів, що спостерігається.

Отже, в дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних авторів підкреслюється роль особистості у формуванні та розвитку психотравмуючих ситуацій. Зокрема, у роботах вітчизняних психологів Т.М.Титаренка, Т.С.Кириленко, І.П.Манохи, О.П.Саннікової, Е.Л.Носенко, С.І.Яковенка.

2. Життєва криза особистості. При вивченні проблеми травмуючих (критичних) ситуацій часто використовується поняття «життєвої кризи», або «кризової ситуації». Найбільш загальним визначенням її є: «Життєва криза – це поворотний пункт життєвого шляху, що виникає в ситуації неможливості реалізації життєвого замислу, що склався» (Василюк, 1994).

Слід розрізняти два види криз залежно від того, які можливості вони залишають для людини в її подальшому житті. Криза першого виду може серйозно ускладнити реалізацію життєвого замислу, проте зберігається можливість відновлення перерваного кризою перебігу життя. З такого випробування людина може вийти, зберігши життєвий замисел і свою само тотожність. Криза другого виду робить реалізацію життєвого замислу неможливою. Результат переживання такої неможливості – модифікація самої особистості, її переродження, прийняття нового замислу життя, нових цінностей, нової стратегії, нового образу власного «Я». Кризова ситуація, як зазначають Ф.Е.Василюк (1994), Т.М.Титаренко (1994), О.П.Саннікова(1995) та інші, має низку особливостей, що відрізняють її від інших емоційно складних життєвих ситуацій: у кризовій ситуації порушується вся система самоорганізації, яка за інших умов забезпечує синхронну роботу раціонального та ірраціонального у психіці (індивід потрапляє в ситуацію, де панують емоції), владування негативних емоцій створює труднощі для головного моменту в реакції подолання – гальмує пошук основної суперечності в період кризи; у процесі переживання кризи свідомий вибір юдиною однієї з протилежностей системи життєвих смислів особистості, як правило, неможливий унаслідок порушення механізмів саморегуляції, реакція подолання починається з автоматичної перебудови свідомості та всієї психічної діяльності й триває доти, доки не стане можливою аналітична діяльність, але природжений процес перебудови свідомості необхідно доповнити, оптимізувати соціально надбаним досвідом роботи над собою, над своїм внутрішнім світом.

У співвідношенні травмуючої ситуації, травми та кризи можна підкреслити таке.

Психотравмуюча ситуація (ПТС) є сигналом до змін, сигнал про ймовірність пошкодження життєвого світу.

Травма – це ушкодження, розрив цілісності як наслідок ПТС.

Криза являє собою травмуючу ситуацію, за якої неможливими стають реалізація планів, задуму без зміни самої особистості.

Це співвідношення можна подати так:

ПТС  травма. Травма  криза.

Тобто в генезисі травми лежить психотравмуюча ситуація, в генезисі кризи – травма. Проте не завжди ПТС призводить до кризи.

Психотравмуюча ситуація – це сигнал про те, що слід звернутися до себе, виявити любов. Для подолання травми треба мати сили, щоб налагодити ушкодження, усунути розрив цілісності.

Криза свідчить про наявність або відсутність додаткових сил для вивільнення потенціалу, для змін та долання рубежу між старим і новим.

ПТС сигналізує про ймовірність розриву: травма є реальністю розриву; криза – це усвідомленням вибору шляху переживання травми, прийняття її чи ні – прогрес або регрес, якісний перехід з одного стану в іншій, це переломний етап у житті особистості.

3. Постравматичний стрес та вторинна травма. Історично дослідження в області посттравматичного стресу розвивалися незалежно від досліджень стресу. Незважаючи на деякі спроби навести теоретичні мости між «стресом» і «посттравматичним стресом», і донині ці дві області мають мало спільного. Центральними положеннями в концепції стресу, запропонованої в 1936р. Гансом Сел’є є модель самозбереження організму й мобілізація ресурсів для реакції на стресор. Усі агенти, що діють на організм, він підрозділив на:



специфічні ( вірус гриппу викликає грипп) і

неспецифічні стереотипні ефекти стрессу, які проявляються у вигляді загального адаптаційного синдрому.

Цей синдром у своєму розвитку проходить три стадії:



  1. реакцію тривоги;

  2. стадію резистентності;

  3. стадію виснаження.

Психічним проявом загального адаптаційного синдрому присвоєно найменування «емоційний стрес» - тобто це афективні переживання, що супроводжують стрес і призводять до несприятливих змін в організмі людини.

Первинні розлади, що виникають при емоційному стресі в різних структурах нейрофізічної регуляції мозку, приводять до зміни нормального функціонування серцево-судинної системи, шлункового тракту, розладу імунної системи.

Емоційні стреси за своїм походженням, як правило, соціальні, і стійкість до них у різних людей різна. Стресові реакції на психосоціальні труднощі не стільки наслідок останніх, скільки інтегративна відповідь на когнітивну їхню оцінку й емоційне порушення.

Згідно із сучасними поглядами, стрес стає травматичним, коли результатом впливу стресора є порушення в психічній сфері за аналогією з фізичними порушеннями. У якості стресора в таких випадках виступають травматичні події – екстремальні кризові ситуації, що володіють потужним негативним наслідком, ситуації загрози життю для самого себе або значимих близьких. Такі події докорінно порушують почуття безпеки індивіда, викликаючи переживання травматичного стресу, психологічні наслідки якого різноманітні. Факт переживання травматичного стресу для деяких людей стає причиною появи в них у майбутньому посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – непсихотична відстрочена реакція на травматичний стрес (такий як природні й техногенні катастрофи, бойові дії, катування, зґвалтування й ін.), здатний викликати психічні порушення практично в будь-якої людини.

Існує точка зору, яка може послужити сполучним елементом між концепціями стресу й травматичного стресу. Ця точка зору виражається в ідеї тотального стресора, який провокує якісно інший тип реакції, який полягає в консервації адаптаційних ресурсів («прикинутися мертвим»).

Два підходи: стрес і травматичний стрес – містять у собі ідеї, з одного боку, гомеостазу, адаптації й «нормальності», а з іншого – роз’єднання, уривчастості і психопатології.

На сьогодні не існує єдиної загальноприйнятої теоретичної концепції, що пояснює етиологію й механізми виникнення й розвитку ПТСР. Однак у результаті багаторічних досліджень розроблено кілька теоретичних моделей. До власне психологічних моделей, як вказує Тарабріна, слід віднести психодинамічні, когнітивні і психосоціальні моделі.

Вони були розроблені в ході аналізу основних закономірностей процесу адаптації жертв травмуючи подій до нормального життя. Дослідження показали, що існує тісний зв'язок між способами виходу із кризової ситуації, способами подолання стану посттравматичного стресу (усунення й уникання будь-яких нагадувань про травму, заглибленість у роботу, алкоголь, наркотики, прагнення ввійти в групу взаємодопомоги і т.д.) і успішністю наступної адаптації. Було встановлено, що, можливо, найбільш ефективними є дві стратегії: 1) цілеспрямоване повернення до спогадів про подію, що травмує, з метою його аналізу й повного усвідомлення всіх обставин травми; 2) усвідомлення носієм травматичного досвіду значення травматичної події.

Когнітивна оцінка й переоцінка досвіду, що травмує – це основа розгляду ПТСР у когнітивних психотерапевтичнх моделях. Автори цього напрямку вважають, що когнітивна оцінка ситуації, що травмує, будучи основним фактором адаптації після травми, буде найбільшою мірою сприяти подоланню її наслідків, якщо причина травми у свідомості її жертви, що страждає ПТСР, набуває екстернальний характер і буде лежати поза особистісними особливостями людини (широко відомий принцип: не «я поганий», а «я зробив поганий вчинок»). У рамках когнітивної моделі травматичні події – це потенційні руйнівники базових уявлень про світ і про себе. Патологічна реакція на стрес – не адаптивна відповідь на знецінювання цих базових уявлень.

Значення соціальних умов, зокрема фактора соціальної підтримки оточуючих для успішного подолання ПТСР, відбите в моделях, що одержали назву психосоціальних.

Згідно із психосоціальним підходом, модель реагування на травму є багатофакторною, і необхідно врахувати важкість кожного фактору в розвитку реакції на стрес. Автори і прихильники даної моделі підкреслюють також необхідність враховувати фактори навколишнього середовища: фактори соціальної підтримки, демографічний фактор, культурні особливості, додаткові стреси.

Юр’єва як і багато інших авторів розглядає посттравматичний стресовий розлад як такий, що виникає як відстрочена й/або затяжна реакція на стресову подію або ситуацію винятково загрозливого або катастрофічного характеру, які здатні викликати дистрес майже в будь-якої людини (катастрофи, війни, катування, тероризм і т.п.). Протягом життя ПТСР переносить 1% населення, а в 15% можуть виникнути окремі симптоми.

До факторів ризику ПТСР відносять наступні: характерологічні особливості, залежна поведінка, наявність психотравми в анамнезі, підлітковий вік, люди похилого віку, наявність соматичного захворювання.

Вторинна травма або вторинний травматичний стрес – це зміни у внутрішньому досвіді людини, що виникають у результаті її емфатичного включення в стосунки з іншою людиною, що переживає травмуючи подію. Без емпатії не може бути співпереживання іншої людині в її травмуючій ситуації, а тому це створює умови для виникнення вторинної травми у людини, яка співпереживає.

І.Г.Малкіна-Пих окреслює наступне визначення вторинної травми: «Вторинна травма, або «вторинний травматичний стрес» (Secondary Traumatic Stress – STS), - це зміни у внутрішньому досвіді терапевта, які виникають у результаті його емфатичного залучення у відносини із клієнтом, що переживають травматичний стан».

На думку автора, фахівець не може уникнути вторинної травми, тому що для того, щоб допомогти клієнтові, він співпереживати його стражданню, а це співпереживання створює умови для вторинної травматизації.

Ще одним важливим фактором вторинної травми є неможливість швидких змін. Консультанти постійно зустрічаються у своїй практиці із клієнтами, що пережили ту або іншу травматичну подію: від сексуального насильства в родині до стихійних лих, - і робота з ними містить у собі допомогу у вигляді розповіді про травматичні події, надання можливості виразити негативні почуття й переживання й прагнення полегшити їхній вплив. У той час, працюючи з людиною, що переживають нестерпні страждання, фахівець відчуває величне бажання якомога швидше полегшити його біль. Коли це не виходить, виникає почуття розчарування й власного безсилля, що підсилює руйнівну дію вторинної травми.

Вторинна травма або вторинний травматичний стрес пов'язаний з так званим «синдромом вигорання», хоча й не є його повним аналогом. Проте, і той, і інший стан мають тенденцію до нагромадження й приводять до схожих результатів: безсонно, депресії й порушенню комунікації з родиною й значимими людьми. Відмінності між ними лежать головним чином у причинах виникнення цих станів: у той час як вторинний травматичний стрес найчастіше виникає як вторинна реакція на емфатичне співпереживання іншій людини ( в тому числі і клієнтам) із травматичними або проблемними ситуаціями, синдром вигорання може виникати при роботі з будь-якими клієнтами. Також вважається, що синдром вигорання проявляється поступово (накопичений стрес), у той час як вторинний травма може настати раптово й без усякого попередження.

Лекція 2.

Тема: Типи та види психотравмуючих ситуацій.

1. Критичні та екстремальні ситуації.

2. Типові різновиди психотравмуючих ситуацій.

1. Критичні та екстремальні ситуації. Критичні події – поворотні моменти індивідуального життя людини, що супроводжуються значимими емоційними переживаннями. Критичні події можуть бути розділені на 3 групи:


  • нормативні, зумовлені логікою життя людини (створення родини, працевлаштування, тощо);

  • ненормативні, для яких характерні випадкові або несприятливі обставини (невдача під час вступу до вищого навчального закладу, вимушені звільнення з роботи, розпад родини, тощо);

  • наднормативні (екстраординарні), які відбуваються внаслідок вияву сильних емоційно-вольових зусиль особистості: самостійне припинення навчання, або залишення роботи, добровільне взяття на себе підвищеної відповідальності, тобто створення емоційної несвободи, тощо.

Критичні події можуть мати дві модальності: позитивну і негативну, що визначається способами емоційного реагування на зміну життєвих обставин та на труднощі; а також індивідуальну вираженість – одна й та ж сама подія для двох людей може мати протилежну модальність.

Екстремальні ситуації, або «над ординарні» (М.Ш.Магомед-Ємінов, 1998) – це ситуації, в яких існування людини виходить за межі повсякденності в результаті подій, безпосередньо пов’язаних із загрозою смерті, подій,що порушують цілісність особистості, дезадаптують її. Тобто, це ситуації, в яких реально присутній феномен трансформації особистості.

Екстремальні ситуації розглядаються і як надзвичайні ситуації, ситуації порушення нормальних умов життя і діяльності людини, спричинені аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншими чинниками, що призводить (або може призвести до загибелі людей або значних матеріальних втрат.

Розрізняють наступні види надзвичайних ситуацій: надзвичайні ситуації техногенного характеру, аварії, ситуації природного характеру (природні пожежі, інфекції); ситуації соціально-політичного характеру (державні перевороти, масові виступи); ситуації воєнного характеру.

Як критичні так і екстремальні ситуації пов’язані зі значними емоційними навантаженнями, що призводить до відчуття загрози, паніки, страху, до перевантаження системи регуляції. І як наслідок – підвищення рівня активації емоційних процесів суб’єкта, що виконують роль індикаторів труднощів і оцінюють значимість ситуації для особистості.

Треба зазначити, що критичні ситуації в ґенезі мають суб’єктивні чинники, екстремальні – об’єктивні чинники. Хоча всі вони мають близький смисловий зміст – загострення протиріч розвитку в житті людини, що проявляється через наступні ознаки:



  • усвідомлення особистістю існування певних труднощів, загроз, перешкод;

  • високий ступінь позитивного або негативного);

  • наявність невідповідностей (між мотивами, потребами, ситуаціями і т.д.);

  • можливість справити на особистість мобілізуючий або деструктивний вплив (або обидва різною мірою);

  • сприяння активності людини або ж провокування її пасивної реакції;

  • помітна зміна звичних параметрів діяльності, поведінки, спілкування особистості;

  • є складною для самостійного вирішення;

  • має об’єктивний (зовнішні впливи на особистість) і суб’єктивний (відображення ситуації в психіці людини з наступною її інтерпретацією) компоненти.

  1. Типові різновиди психотравмуючих ситуацій.

Серед типових різновидів психотравмуючих ситуацій виділяють ситуацію самотності, ситуація безробіття, ситуацію насилля, тощо.

Самотність розуміється як психологічний феномен, що характеризується на відміну від ізоляції сумними емоційними переживаннями відчуттями протиприродної пустоти, яка пронизує весь внутрішній світ людини. Самотність як психологічна проблема – завжди конфлікт того чи іншого рівня особистості із середовищем, що її оточує. Переживаючи самотність як психологічну проблему, особистість перебуває в психотравмуючий ситуації навіть і у формі стресу.

Розрізняють самотність і усамітнення. Усамітнення – це стан, що виникає в результаті відсутності конкретного «когось». Самотність – це нездолання постійне відчуття одинокості.

Можна виділити види самотності: епізодична (природня), затяжна, що дратує, відбирає душевні сиди та хронічна, що виснажує душевні сили, це кризова самотність, це психологічне неблагополуччя.

Як форми самотності розглядають самотність в якості стану емоційної ізоляції та соціальної ізоляції ( Р.С.Вейс). Емоційна ізоляція – це відсутність прихильності до іншої людини, а соціальна ізоляція – відсутність допуску до певного кола соціального спілкування. Ознакою емоційної ізоляції виступає тривожне занепокоєння, а ознакою соціальної ізоляції – відчуття навмисного відторгнення.

Вирізняються два напрямки досліджень, пов’язаних з самотністю. Перший напрямок досліджень спрямований на вивчення ситуацій, при яких виникає ймовірність самотності: особисті обставини, об’єктивні ситуації. Другий напрямок визначається вивченням характеру особистості: зосередженості на своєму внутрішньому світі, сором’язливість, низька самооцінка, тощо.

Безробіття, як психотравмуюча ситуація завжди виступає для людини як суб’єктивно сприйнятий і оцінений ланцюг обставин і помилок, які найчастіше не співвідносяться з конкретними об’єктивними умовами, причинами. Ця ситуація може бути вкрай критичною і такою, що часто може призводити до незворотних наслідків в життєдіяльності. Втрата роботи викликає складні стресові переживання, що супроводжується негативними психологічними станами, навіть до втрати психологічного здоров’я.

Розвиток стресових станів, які пов’язані із ситуацією безробіття має фазову природу. Ускладнюються з збільшенням невизначеності майбутнього і включає наступні етапи:

Фаза 1: стан невизначеності і шоку. Страх і емоції виступають фактором ризику при якому людина може зазнавати інших неприємностей: хвороби, нещасні випадки і т.д.

Фаза 2: настання суб’єктивного поліпшення і конструктивного пристосування до ситуації. Час –перші 3-4 місяці після втрати роботи. Деякі поліпшення і радість з приводу вільного часу. Задоволеність життям, іноді – поліпшення здоров’я.

Фаза 3: Погіршення стану (після6-ти місяців). Стійкий стресовий стан. Перебільшення в оцінці ситуації (розглядати як нещастя). Дефіцит активності, розлад навичок.

Фаза 4: Безпорадність і примирення із ситуації. Тяжкий психічний стан навіть при відсутності матеріальних проблем. Виникає звичка до будіяльності. Виникає схильність до соціальної допущенності, збільшується стан апатії до ближнього оточення (сім’я, діти, батьки).

Психологічні проблеми безробіття мають складний вплив на механізми психологічної регуляції людини і викликають певні форми психологічної деформації особистості безробітного.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка