Методичні рекомендації для студентів Назва дисципліни Інфекційні хвороби Тема заняття



Скачати 414.51 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації24.04.2016
Розмір414.51 Kb.
  1   2

МОЗ України

Національний медичний університет ім. М.І. Пирогова




«Затверджено»


на методичній нараді кафедри

інфекційних хвороб

з курсом епідеміології

Завідувач кафедри

________ проф. Мороз Л.В.

«28» серпня 2011 р.


Методичні рекомендації


для студентів



Назва дисципліни

Інфекційні хвороби

Тема заняття

Особливо небезпечні інфекції. Карантинні інфекції (чума/туляремія), жовта гарячка, холера як карантинна інфекція. Диференційна діагностика синдрому лімфаденопатії (ВІЛ-інфекція/СНІД, токсоплазмоз, феліноз).

Вивчення тестових завдань («Крок-2»).

Курс



Спеціальність

Медична психологія

Склав: доц. Коробко А.П.



Вінниця – 2011


  1. Актуальність.

За останні десятиліття відбулися значні зміни у структурі інфекційної захворюваності, значно більшими стали можливості їхньої профілактики та лікування. Водночас, глобалізація цивілізаційного розвитку, значно збільшили можливість швидкого поширення тих чи інших інфекційних хвороб, міждержавного та міжнародного значення почали набувати природні та техногенні катастрофи. Останні за своїми наслідками можуть спричинювати не менш серйозні проблеми, ніж спалахи важких інфекційних хвороб. Тому постала необхідність у створенні нових міжнародних санітарних правил, які б враховували реалії, що виникли. У 2005 році Всесвітня асамблея охорони здоровۥя прийняла новий варіант міжнародних санітарних правил. Відтепер регулюванню відповідно до цих правил підлягають «випадки, які можуть стати надзвичайною ситуацією у галузі суспільної охорони здоровۥя, та мають міжнародне значення».

До них відносяться:


  • Холера, легенева чума, жовта гарячка, геморагічні гарячки Марбург, Ебола, Ласа, гарячка Західного Нілу, натуральна віспа, поліомієліт, що спричинений «диким» вірусом поліомієліту, людський грип, що спричинений новим підтипом (в тому числі й вірусом пташиного грипу – поправка 2006 року), САРС;

  • Інші хвороби, які є особливою національною та регіональною проблемою (наприклад, гарячка Денґе, менінгококова хвороба);

  • Інші надзвичайні ситуації у галузі суспільної охорони здоровۥя, які можуть впливати на населення інших країн: повені, витікання та викидання хімічних речовин, аварії на ядерних реакторах тощо.

Водночас, швидкий цивілізаційний розвиток торкнувся й країн, що розвиваються, розвиток та поширеність біотехнологій створили умови для створення мікроорганізмів із визначеними властивостями, швидкого накопичення мікроорганізмів, в тому числі й таких, що спричинюють важку, часто смертельну інфекційну патологію та здатна швидко поширюватися по планеті. В умовах глобалізації розвитку людської цивілізації, відповідних транспортних можливостях, надзвичайно актуальними є питання біологічної безпеки та біологічної етики, дотримання яких під час експериментів із живими мікроорганізмами дозволить уникнути їхнього витікання і поширення. Із цією проблемою тісно пов’язується і питання біологічного тероризму, яке стало актуальним в останні десятиліття внаслідок політичних протистоянь і швидкого технологічного розвитку країн, що розвиваються.


Чума є типовим представником цієї групи захворювань. Якщо раніше до неї відносилися усі клінічні форми, то тепер – лише легенева з огляду на високу ефективність антибактерійної терапії при локальних формах захворювання та відносну епідемічну безпечність таких пацієнтів. Водночас, сприйнятливість людей до чуми висока, індекс контагіозності наближається од одиниці, летальність при деяких формах без своєчасно розпочатого лікування досягає 100%. Ураження людини відбувається кількома шляхами (трансмісивним, контактним, аліментарним, аерогенним), що становить особливу небезпеку для тих, хто контактував із хворими людьми та тваринами, проживає у природних вогнищах.

Розрізняють первинні (природні) та вторинні (синантропні) вогнища чуми. У природних вогнищах головну роль відіграють близько 300 видів та підвидів гризунів. Активні вогнища чуми зберігаються на території країн Південно–Східної Азії, Африки та Південної Америки (Індія, Іран, Пакистан, Перу, Парагвай, Камерун та ін.), де постійно виявляються випадки захворювання серед людей та іноді поширюються до розмірів епідемії (наприклад, епідемія чуми в Індії у 1994 р.). Антропургічні вогнища виявлені у місцевостях між 35є півн. шир. до 35є півд. шир. У них джерелом збудника є пацюки та миші. Під час чумних епізоотій у населених пунктах встановлено заразність кішок, верблюдів та інших домашніх тварин. В обох типах вогнищ чуми специфічним переносником є блохи (більше 120 видів). Найбільш активними переносниками є щурина, людська та сурчина блохи.

На теперішній час захворюваність людей на чуму відносно невелика, але у країнах, що мають природні вогнища чуми, особливо у малорозвинених, за низького рівня санітарних умов проживання населення загроза виникнення спалахів чуми існує завжди. Це підтверджують періодичні спалахи хвороби на території країн Центральної Африки та Південно–Східної Азії. В Україні природні вогнища чуми існують у південних та південно – східних регіонах (лісостепова, степова зона) і хоча захворюваність серед людей не визначалась з початку ХХ ст., їх наявність потребує інтенсивного контролю і нагляду з боку медичної служби. Крім того, у зв’язку з посиленням міграції населення не виключається можливість завезення хвороби з інших регіонів як нашими співгромадянами, так і нелегальними емігрантами з країн „третього світу”.

Геморагічні гарячки - група гострих вірусних хвороб людини і деяких видів тварин, що характеризуються розвитком геморагічного васкуліту, що виявляються інтоксикацією, а також ознаками ураження різних органів і систем. На сьогодні розрізняють 15 геморагічних гарячок, з них 13 описані у людини і 2 у тварин.

Жовта гарячка - це тяжке захворювання. Яке виникає у вигляді епідемій у багатьох країнах на різних континентах. Спалахи епідемій зареєстровані в Африці, Південній Америці, Азії. В Ефіопії 1960-1962 рр. перехворіло на жовту гарячку понад 200 тис. осіб, із них близько ЗО тис. померли. Великі епідемії виникали в Сенегалі в 1965 р. і в 1970 р. в Нігерії. Враховуючи тяжкий перебіг хвороби, високу летальність жовта гарячка за пропозицією ВООЗ внесена до числа карантинних інфекцій, на які поширюються Міжнародні санітарні правила. Завезення подібних захворювань в неендемічну зону може значною мірою ускладнити епідемічну ситуацію, обумовлюючи розповсюдження високолетальної хвороби. Вірогідність завезення указаних ГГ підвищується при інтенсивних міграційних процесах. Це зумовлює необхідність проявляти особливу настороженість відносно даних нозологічних форм і проводити невідкладні протиепідемічні і терапевтичні заходи при виявленні схожих випадків хвороби.

Під т.з. «синдромом тривалої гарячки невідомого ґенезу» (СТГНГ) можуть маскуватися широке коло як інфекційних, так і неінфекційних хвороб. Насамперед доцільно визначитися з самим терміном СТГНГ. На сьогодні вважається можливим його використовувати як попередній діагноз, якщо лихоманка триває не менш ніж 5-7 діб, проведені рутинні лабораторні та інструментальні дослідження не дозволили встановити діагноз. Визначено, що серед причин СТГНГ можуть бути інфекційні хвороби, туберкульоз, онкологічні та гематологічні захворювання, сепсис та системні захворювання сполучної тканини. Треба зауважити, що в патогенезі багатьох інфекційних хвороб можливий етап «сепсису» (черевний тиф, менінгококцемія, псевдотуберкульоз, ієрсініоз, висипний тиф). Сепсис же визначають як поліетіологічне захворювання, часто викликане умовно-патогенною флорою. Однак у практичній діяльності, якщо у хворого реєструється СТГНГ, найчастіше проводиться цілеспрямована діагностика на виявлення саме інфекційних хвороб.

Щодо інфекційного ґенезу тривалих лихоманок перші серйозні дослідження були зроблені на острові Мальта англійськими лікарями. У 1886 р. Д. Бруц з селезінки солдата, загиблого від мальтійської лихоманки, виділив мікроорганізм, який отримав в чистій культурі. Цей мікроорганізм був названий «мальтійським мікрококом». З цього часу почалося системне вивчення бруцельозу. Захворювання на бруцельоз реєструється у всьому світі, особливо в регіонах з розвиненим тваринництвом. Висока чутливість до бруцельозу майже всіх сільськогосподарських тварин та легкість інфікування утруднюють контроль за цією інфекцією, а поліморфізм клінічних проявів утруднює діагностику.

До теперішнього часу не вирішена проблема лікування бруцельозу, оскільки збудник є внутріклітинним паразитом, що знижує ефективність антибактеріальної терапії. Бруцельоз не тільки позбавляє людину працездатності на тривалий час, але й приводить до інвалідизації.


2. Навчальні цілі заняття.
2.1. Студент повинен мати уявлення а -1

۰ мати загальне уявлення про місце особливо небезпечних та карантинних інфекцій (ОНКІ) в структурі інфекційних хвороб, поширеність у різних регіонах світу та різних вікових групах, ознайомитися із статистичними даними щодо захворюваності, летальності, частоти ускладнень, віддалених наслідків перенесених інфекцій;

۰ ознайомитися з історією наукового вивчення ОНКІ, мати уявлення про науковий вклад вітчизняних вчених в історію наукових досліджень у цій галузі.
• мати уявлення про місце чуми, жовтої гарячки, в структурі інфекційних хвороб, історію вивчення;

•ознайомитися із статистичними даними щодо поширення чуми, жовтої гарячки, летальності, частоти ускладнень.



2.2. Студент повинен знати: а -2

  1. етіологічні чинники, які викликають хвороби групи ОНКІ, розповсюдженість цих захворювань в різних регіонах світу

  2. епідеміологію ОНКІ

  3. патогенез чуми, жовтої гарячки,

  4. клінічні прояви за типового перебігу чуми, жовтої гарячки,

  5. лабораторну діагностику ОНКІ та правила забору біологічного матеріалу від хворих на захворювання групи ОНКІ

  6. принципи лікування чуми, жовтої гарячки, холери

  7. правила виписки хворих на чуми, жовтої гарячки, поліомієліту, гарячки Західного Нілу, сепсису, пріонових хвороб та внутрішньо лікарняних інфекцій

  8. принципи особистої профілактики ОНКІ

  9. прогноз чуми, жовтої гарячки в залежності від клінічної форми захворювання

  10. тактику лікаря при підозрі на наявність карантинних інфекції.



2.3. Студент повинен вміти: а – 3

  1. Дотримуватися основних правил роботи біля ліжка хворого.

  2. Зібрати анамнез захворювання з оцінкою епідеміологічних даних.

  3. Обстежити хворого і виявити основні симптоми і синдроми чуми, жовтої гарячки, обґрунтувати клінічний діагноз.

  4. На основі клінічного обстеження своєчасно розпізнати можливі ускладнення чуми, жовтої гарячки.

  5. Скласти план лабораторного та інструментального обстеження хворого.

  6. Інтерпретувати результати лабораторного обстеження.

  7. Правильно оцінити результати специфічних методів діагностики.

  8. Скласти індивідуальний план лікування з урахуванням епідеміологічних даних, стадії хвороби, наявності ускладнень, тяжкості стану, алергологічного анамнезу, супутньої патології; надати невідкладну допомогу.

  9. Дати рекомендації стосовно режиму, дієти, обстеження, нагляду в періоді реконвалесценції.

  10. Оформити медичну документацію за фактом встановлення попереднього діагнозу чуми, жовтої гарячки (екстрене повідомлення у районне епідеміологічне відділення).

2.4. Творчий рівень а – 4
Розвивати творчі здібності студентів в процесі проведення клінічних досліджень, аналізу наукових джерел: залучати до роботи у студентському науковому гуртку кафедри; запропонувати теми для рефератів з найбільш актуальних питань, наприклад: “Нове в Міжнародних санітарних правилах (2005 р.)” тощо.

3. Виховні цілі особистості:

  1. Розвинути деонтологічні уявлення. Вміти дотримуватись правил поведінки біля ліжка хворого, принципів лікарської деонтології. Оволодіти вмінням встановлювати психологічний контакт з хворим і його родиною.

  2. Розвинути уявлення про вплив соціально-гігієнічних факторів на поширеність інфекційних хвороб, що регулюються міжнародними санітарними правилами.

  3. На матеріалі теми розвинути почуття відповідальності за своєчасність та правильність професійних дій.


4. Міжпредметне інтегрування:


Дисципліна

Знати

Вміти

Мікробіологія

Властивості збудників хвороб, що регулюються міжнародними санітарними правилами, особливості серологічної відповіді в залежності від термінів хвороби, правила і термін забору матеріалу для специфічної діагностики.

інтерпретувати результати отриманих даних

Пропедевтика внутрішніх хвороб

Основні етапи та методи клінічного обстеження хворого.

Зібрати анамнез, провести клінічне обстеження хворого по органам і системам, виявити клінічні ознаки патології. Аналізувати отримані дані.

Епідеміологія

Епідемічний процес (джерело, механізм зараження, шляхи передачі) хвороб, що регулюються міжнародними санітарними правилами, поширеність патології в Україні і в світі. Стратегію ВООЗ профілактики та лікування цих інфекцій.

Зібрати епідеміологічний анамнез, провести аналіз відповідності епідеміологічних та клінічних даних


Імунологія та алергологія

Основні поняття предмету, роль системи імунітету в інфекційному процесі, вплив на термін елімінації збудника з організму людини. Імунологічні аспекти ускладнень.

Оцінити дані імунологічних досліджень.

Фізіологія

Параметри фізіологічної норми органів і систем людини; показники лабораторного обстеження в нормі (загальні аналізи крові, сечі, спино-мозкової рідини, біохімічне дослідження крові, параметри КОС, електролітів, тощо).

Оцінити дані лабораторного обстеження.

Неврологія

Клінічні та лабораторно-інструментальні ознаки менінгіту, енцефаліту, токсичної енцефалопатії.

Провести клінічне обстеження хворого з ураженням ЦНС. Здійснювати люмбальну пункцію.

Клінічна фармакологія.

Фамакокінетику і фармакодинаміку , побічні ефекти лікарських засобів, засобів патогенетичної терапії.

Призначити лікування в залежності від віку, індивідуальних особливостей хворого, вибрати оптимальний режим прийому та дозу препарату, виписати рецепти.


Реанімація та інтенсивна терапія

Невідкладні стани:

  • Гостра дихальна недостатність

  • Гостра ниркова недостатність

  • ІТШ

Своєчасно діагностувати та надати невідкладну допомогу при невідкладних станах:

  • Гостра дихальна недостатність

  • Гостра ниркова недостатність

  • ІТШ

Хірургія

Клініко-лабораторні ознаки гнійно–запальних ускладнень. Правила надання невідкладної допомоги.

Своєчасно поставити діагноз цих ускладнень, призначити відповідне обстеження, надати невідкладну допомогу.



5. Зміст теми заняття та її структура.

Чума.

Основний резервуар у природі – різні види гризунів, зайцеподібні, іноді хижаки. Переносник інфекції – блоха, іноді воші та кліщі. Механізм зараження – трансмісивний, повітряно-крапельний, сприйнятливість висока, постінфекційний імунітет стійкий

ІТШ

ГДН

ДВЗ-синдром

антибактеріальна терапія

дезінтоксикаційна терапія

лікування невідкладних станів


Yersinia pestis. Стійкість у навколишньому середовищі, фактори патогенності.

Жовта гарячка


Етіологія

РНК-вмісний арбовірус роду Flavivirus родини Togaviridae. Має два серологічних варіанти. Дуже чутливий до дії високих температур. При кип’ятінні гине миттєво. При низьких температурах зберігається роками.


Відомі два типи осередків жовтої гарячки: джунгльовий та міський . В першому випадку резервуаром є мавпи-мармозети, гризуни, опосуми. В другому випадку джерело інфекції – хвора людина Механізм передачі – трансмісивний. Переносники - комарі роду Haemagogus та Aedes. Сприйнятливість людей загальна.

Епідеміологія




Інкубаційний період: 3-6(до 10) днів


Клініка



Початковий період(стадія гіперемії):

триває 3-4 дні. Гострий початок, озноб, підвищення температури тіла до 40°С, головний біль, артралгії, міалгії. Відмічається гіперемія шиї, верхньої частини тулуба, ін’єкція судин склер набряк повік. Тахікардія. Гепатоспленомегалія



Ремісія:

Триває від декількох годин до 1-2 діб. Характеризується поліпшенням загального стану.



Реактивний період хвороби(стадія венозного стазу):

Триває 3-4 дні. Виражена інтоксикація, геморагічний синдром, ниркова та печінкова недостатність.



Реконвалесценція:

Починається з 10-14 дня від початку захворювання.



Патогенез жовтої гарячки





Ускладнення

Масивні кровотечі, геморагічний шок, печінкова недостатність, міокардит, гостра ниркова недостатність, токсичний енцефаліт, сепсис.

Специфічна діагностика

Вірусологічні методи, серологічні методи. РТГА, РСК, РН, ІФА.

Лікування

Госпіталізація в інфекційне відділення, етіотропна терапія не розроблена, проводиться інтенсивна посиндромна терапія.

Профілактика

Загальна профілактика: ізоляція лікування хворих, протикомариний захист – репеленти, використання інсектицидів.



Специфічна профілактика: проводиться двома типами живих вакцин. Щеплення проводиться за десять днів до виїзду в ендемічні райони. Прибулих з ендемічних регіонів слід ізолювати протягом шести діб.





ЗАХОДИ ПРИ ВИЯВЛЕННІ ХВОРОГО (ПІДОЗРІЛОГО) НА КАРАНТИННУ ІНФЕКЦІЮ НА АМБУЛАТОРНОМУ ПРИЙОМІ
Мета: засвоїти тактику дій медичного працівника при виявленні хворого на карантинну інфекцію щодо попередження її поширення .

Оснащення:

  • методичні вказівки 19.9.3.1.-100-2003 "Організація та проведення первинних заходів при виявленні хворого (трупа) або підозрі на зараження карантинними інфекціями, контагіозними вірусними геморагічними гарячками та іншими небезпечними інфекційними хворобами неясної етіології";

  • комплексний план заходів з санітарної охорони території Сумської області від занесення і розповсюдження карантинних інфекцій;

  • регламенти із застосування дезінфекційних засобів.

Методика проведення: первинні протиепідемічні заходи при виявленні хворого на карантинну інфекцію проводяться за єдиною схемою, яка передбачає:

  • інформацію керівника медичного закладу про виявлення хворого;

  • тимчасову ізоляцію хворого за місцем виявлення до госпіталізації;

  • надання невідкладної медичної допомоги за життєвими показаннями;

  • заходи особистої екстреної профілактики шляхом застосування лікарських препаратів;

  • особистий захист від інфікування при спілкуванні з хворим (захистити відкриті ділянки тіла, які можуть стати вхідними воротами, протичумним костюмом відповідного інфекції типу або підручними засобами);

  • проведення поточної дезінфекції в оточенні хворого;

  • госпіталізацію хворого в профільний стаціонар;

  • виклик консультантів (за необхідності);

  • проведення заключної дезінфекції;

  • виявлення осіб, що спілкувалися з хворим, та організацію медичного нагляду за ними в осередку.



ЗАХОДИ ПРИ ВИЯВЛЕННІ ХВОРОГО (ПІДОЗРІЛОГО) НА КАРАНТИННУ ІНФЕКЦІЮ НА ТРАНСПОРТНОМУ ЗАСОБІ
Мета: розробити комплекс протиепідемічних заходів, спрямованих на попередження завезення карантинної інфекції.

Оснащення:

  • "Правила санітарної охорони території України", затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.04.1999 р. № 696;

  • оперативний план первинних протиепідемічних заходів у міжнародному аеропорту при виявленні хворих на карантинні інфекції.

Методика проведення: медичний працівник, який виявив хворого на транспортному засобі:

  • повідомляє головного лікаря ЛПЗ, головного лікаря територіальної СЕС, санітарно-карантинний пункт про виявленого хворого та необхідність доставки медикаментів, дезрозчинів;

  • застосовує засоби особистого захисту;

  • надає необхідний обсяг екстреної медичної допомоги;

  • повідомляє начальника потяга (капітана судна) про заборону входу та виходу із транспортного засобу, пересування пасажирів по вагону (салону) та перехід в інші вагони;

  • хворий ізолюється в купе (каюті), в якому він знаходився (по можливості те саме в салоні літака); інші пасажири цього купе переводяться в сусідні, попередньо звільнені від інших;

  • у плацкартних вагонах обидва купе, що з’єднуються з тим, в якому знаходився хворий, відгороджуються ковдрами, змоченими дезрозчинами;

  • хворого забезпечують окремим посудом, відрами (крафтпакетами) для збирання та знешкодження випорожнень;

  • у купе (каюті), у вагоні (салоні літака), де знаходився хворий, проводиться поточна дезінфекція;

  • один з туалетів виділяється для збирання та дезінфекції випорожнень хворого, унітаз в ньому закривається, ставляться відра, другий туалет використовується іншими пасажирами. Біля туалету та купе (каюти) хворого для витирання ніг кладеться килимок, зволожений дезрозчином;

  • складається список контактних осіб;

  • хворий транспортом швидкої медичної допомоги доставляється в стаціонар інфекційної лікарні.



ЕКСТРЕНА ПРОФІЛАКТИКА В ОСЕРЕДКУ ЧУМИ
При контакті з хворим (підозрілим) на легеневу форму чуми медичному працівнику перед одяганням протичумного костюма слід провести заходи з особистої екстреної профілактики:

  • відкриті частини тіла обробити 70 % спиртом або дезінфікуючим розчином (наприклад, 1 % розчином хлораміну);

  • рот і горло прополоскати 70 % спиртом;

  • у ніс закапати 1 % розчин протарголу;

  • в очі та ніс закапати розчин одного з антибіотиків: стрептоміцин – концентрація 25 мг/л; гентаміцин, амікацин, тобраміцин – 4 мг/л; ампіцилін – 15 мг/л; сизоміцин – 5 мг/л.

Особи, які спілкувалися з хворими на чуму, підлягають екстреній профілактиці з метою попередження захворювання. Екстрена профілактика проводиться медичним персоналом територіальних поліклінік медикаментозними засобами (ципрофлоксацин, офлоксацин, доксіциклін, амікацин, гентаміцин, рифампіцин, канаміцин, стрептоміцин, цефтриаксон та ін.) за відповідними схемами. Тривалість курсу 5-7 діб залежно від препарату.

залежно від характеру виконуваної роботи і виду інфекційного захворювання користуються такими типами протичумних костюмів:



перший тип – повний захисний костюм, який складається із комбінезона або піжами (3, 9), каптура (2) (великої косинки), протичумного халата (7), ватно-марлевої маски (1) (протипилового респіратора), окулярів-консервів, гумових рукавиць (5), шкарпеток, гумових або кирзових чобіт (8), рушника (6) (мал. 2);

  • другий тип – захисний костюм, що має комбінезон або піжаму, каптур (велику косинку), протичумний халат, ватно-марлеву маску, гумові рукавиці, шкарпетки, гумові або кирзові чоботи, рушник;

  • третій тип – складається з піжами, протичумного халата, великої косинки, гумових рукавиць, шкарпеток, глибоких калош, рушника;

  • четвертий тип – піжама, хірургічний халат, шапочка або мала косинка, шкарпетки, тапочки (або туфлі).

Тривалість роботи у костюмі першого типу не повинна перевищувати 3 години, а у спекотний час – 2 години.
6. План та організаційна структура заняття:




п/п

Основні етапи заняття, їх функції та зміст.

Учбові цілі в рівнях засвоєння

Методи контролю

Методи навчання

Матеріали методичного забезпечення

Час

(хв)

1

2

3

4

5

6

1

2




Підготовчий етап:

Організаційні заходи

Постановка учбових цілей та мотивація
Контроль вихідного рівня знань з

А. мікробіології

Б. пропедевтики внутрішніх хвороб

В. неврології

Г. дерматології

Д. фізіології

Е. епідеміології



ІІ



Індивідуальне

опитування


Письмові теоретичні завдання

Дивись п.1 «Актуальність теми»

Дивись п.2

«Учбові цілі»

Питання для індивідуального опитування.

Питання для визначення початкового рівня знань.



5 хв.


60 хв.


3


Основний етап

Формування системи професійних вмінь та навичок.

Зміст - Див. п.2.2; п.2.3 ”Учбові цілі”


III


Практичний

професійний тренінг

у вирішенні різноманітних (типових і нетипових) клінічних ситуацій .



Професійний алгоритм обстеження

Історії хвороби. Виписки з історій хвороби.

Екстрене повідомлення до СЕС


220 хв.

4
5


6

Заключний етап

Контроль і корекція рівня професійних навичок та вмінь


Підведення підсумків заняття:

теоретичний

практичний

організаційний

Домашнє завдання:

Учбова література (основна, допоміжна)

III




Індивідуальний контроль практичних навичок і професійних дій студентів.

Аналіз типових помилок.



Тести 3-го рівня



60 хв.
10 хв.

5 хв.




Тести по темі: ЧУМА. ТУЛЯРЕМІЯ.
Варіант 1.
19.1.1. Природні резервуари чуми:

А. верблюди

Б. дикі гризуни

В. домашні тварини

Г. хвора людина
19.1.2. Головне джерело інфекції при туляремії:

А. хижі звіри

Б. гризуни

В. домашні тварини


19.1.3. Шляхи зараження людини сибірською виразкою:

А. контактний

Б. аліментарний

В. повітряно-краплинний

Г. трансмісивний

Д. всі вказані


19.1.4. Антигенна структура збудника туляремії:

А. О-антиген

Б. V-антиген

В. виразковий антиген


19.1.5. Найбільш ефективний антибіотик при чумі:

А. пеніцилін

Б. левоміцетин

В. макропен

Г. стрептоміцин
19.1.6. Принципи діагностики чуми, всі окрім:

А. клініко-епідеміологічного

Б. бактеріологічного

В. біологічного

Г. серологічного

Д. шкіряно-алергічної проби


19.1.7. Джерела інфекції сибірської виразки:

А. хворі тварини

Б. трупи померлих тварин

В. хвора людина


19.1.8. Клінічні варіанти шкірної форми сибірської виразки:

А. карбункул

Б. едематозна

В. бульозна

Г. еризипелоїдна

Д. ревматоїдна

Е. геморагічна
19.1.9. Інкубаційний період при шкірній формі сибірської виразки:

А. 2-3 дні

Б. години

В. до трьох тижнів


19.1.10. Терміни спостереження за особами, які знаходилися у контакті з хворими на сибірську виразку:

А. 3 дні


Б. не спостерігаються

В. 8 днів


19.1.11. Лікування хворих шкірною формою сибірської виразки:

А. введення гамма-глобуліну проти сибірської виразки

Б. видалення виразки

В. введення пеніциліну

Г. місцеве застосування пов'язки з маззю пеніциліну
19.1.12. Посуд, використаний хворими на сибірську виразку, необхідно:

А. тривало кип'ятити

Б. знищити

В. ретельно мити гарячою водою з миючим засобом


Тести по темі: ЖОВТА ГАРЯЧКА
Варіант 1.
19.1.73. Збудник жовтої гарячки:

А. вірус, що містить ДНК

Б. вірус, що містить РНК
19.1.74. Які вогнища жовтої гарячки Ви знаєте:

А. джунгльові

Б. міські

В. проміжні

Г. всі перераховані
19.1.75. Інкубаційний період при жовтій гарячці:

А. 3-6 днів

Б. 30 днів

В. декілька годин


19.1.76. Зовнішній вигляд хворого в період венозного стазу при жовтій гарячці:

А. гіперемія і одутлість обличчя, шиї, плечового поясу, ін'єкція судин склер

Б. блідість, ціаноз шкіри, жовтушність склер, петехії
19.1.77. Урограма хворих жовтою гарячкою в олігурічний період:

А. низька питома вага

Б. протеїнурія, мікрогематурія, циліндрурія

В. глюкозурія


19.1.78. Нещеплені особи, що приїхали з ендемічних районів, підлягають ізоляції протягом:

А. 9 днів

Б. 1-2 дні

В. 21 день


19.1.79. Збудник жовтої гарячки:

А. ентеровірус

Б. аренавірус

В. арбовірус


19.1.80. Тривалість ремісії при жовтій гарячці:

А. 1-2 дні

Б. 8-10 діб

В. тиждень


19.1.81. Специфічну імунопрофілактику жовтої гарячки проводять:

А. живою ослабленою вакциною

Б. вакцинація убитою культурою

В. молекулярною вакциною


19.1.82. Антитіла до вірусу жовтої гарячки визначають за допомогою:

А. РНГА, РЗК

Б. реакції гальмування непрямої гемаглютинації

В. ІФА


Г. всі перераховані
19.1.83. У початковій стадії жовтої гарячки характерні:

А. лейкопенія з різким зсувом формули вліво

Б. лейкоцитоз із зсувом формули вправо
19.1.84. Жовта гарячка починається:

А. гостро

Б. поступово

7.2. Матеріали методичного забезпечення основного етапу заняття.
7.2.1. Професійний алгоритм щодо формування навичок та вмінь діагностики інфекційної хвороби.




Завдання

Послідовність виконання

Зауваження, попередження щодо самоконтролю

1.

2.


Оволодіти методикою клінічного обстеження хворого на інфекційну хворобу

Провести курацію

хворого


I. З‘ясувати скарги хворого.

II. З‘ясувати анамнез:

1. Анамнез хвороби
2. Анамнез життя

3. Епіданамнез


II. Провести об‘єктивне обстеження по всім органам і системам незалежно від попереднього діагнозу




Відокремити скарги, що характеризують основні синдроми:

- загальної інтоксикації

- органних уражень

- дегідратації

- додаткових уражень

Звернути увагу на початок; термін, послідовність виникнення, динаміку симптомів хвороби, циклічність перебігу хвороби.


Виявити перенесені хвороби та анамнез щеплень. Відокремити спадкові та набуті ознаки належності до певних груп ризику щодо виникнення і перебігу інфекційних хвороб


Виявити дані стосовно реалізації певного механізму передачі, звернути увагу на перебування хворого у ендемічних регіонах, на особливості харчування, дотримання санітарно-гігієнічних норм, характер трудової діяльності, умови життя та праці, контакт з інфекційними хворими, належність до декретированих груп


Пам’ятати: наявність, вираженість, динаміка симптомів зумовлені терміном і тяжкістю перебігу хвороби, залежать від віку хворого, супутньої патології, імунного стану.







3.

Призначити лабораторні і додаткові дослідження, інтерпретувати їхні результати.

1. Загальний аналіз крові.

2. Загальний аналіз сечі.


3. Біохімічне дослідження крові ( в залежності від нозологічної форми)

4. Загальноклінічне, біохімічне дослідження ЦСР ( за показаннями)

5. Копроцитограма при кишкових інфекціях, аналіз випорожнень на гельмінти.

6. Додаткові і інструментальні методи в залежності від нозології (за показаннями)

7.Специфічна діагностика:

-бактеріологічні методи.;

- вірусологічне досл.;

- паразитоскопія;

- імунологічні методи;

- молекулярно-біологічні методи





Аналізувати та інтерпретувати результати лабораторної діагностики, пам’ятати , що результати залежать від терміну хвороби, попереднього лікування, матеріалу для дослідження ( в залежності від нозологічної і клінічної форми хвороби).

Пам’ятати, що діагноз ґрунтується, перш за все, на даних клінічного обстеження. Лабораторні методи допомагають встановити діагноз і корегувати лікування.

Звернути увагу на експрес- методи специфічної діагностики.




7.4. Ситуаційні задачі ІІ рівня засвоєння а=2
Чума. Туляремія.

Ситуаційні задачі =2


  1   2


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка