Методичні рекомендації для студентів денної форми навчання Оздоровче і прикладне значення занять



Скачати 329.13 Kb.
Дата конвертації08.09.2017
Розмір329.13 Kb.


Української державної академії

залізничного транспорту
Факультет „економіка транспорту”

Кафедра Соціально-гуманітарних дисциплін
О.А.Хахаліна

Фізична культура
Методичні рекомендації для студентів

денної форми навчання

Оздоровче і прикладне значення занять

фізичною культурою і спортом


Донецьк 2008

Хахаліна О. А. Фізичне виховання: Оздоровче і прикладне значення занять фізичною культурою і спортом. – Донецьк: ДонІЗТ, 2008, - 26с.

Дані рекомендації складаються з робочої програми, яка містить розподіл тем по залікових модулях, тематики для написання рефератів, переліку рекомендованої літератури та питань до модульного контролю знань з фізичної культури.

Методичні рекомендації до курсу «Фізична культура» обговорено та засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Донецького інституту залізничного транспорту. Протокол № 7 від 31 травня 2008 р.

Рекомендовано до друку на засіданні методичної комісії факультету «Економіка транспорту». Протокол № 9 від 27.06.2008р.

Укладач:


ст. викладач кафедри

соціально-гуманітарних дисциплін

Донецького інституту

залізничного транспорту О. А. Хахаліна

Рецензенти:

к. педаг. н., доцент кафедри

теоретичних, методичних основ

фізичного виховання і реабілітації.

Слов’янського державного

педагогічного університету В. М. Пристинський

старший викладач кафедри

«Соціально-гуманітарних дисциплін»

Донецького інституту залізничного

транспорту В. Г. Лазарєва




Зміст


Вступ……………………….……………………...................

4

Фізична культура – частина загальної культури суспільства

1.

Оздоровча фізична культура..........................................

6

1.1.

Визначення; мета; завдання………………...................

6

1.2.

Різновиди ОФК ……………………………………......

6

1.3.

Загальна характеристика оздоровчої фізичної культури ..........................................................................

7


2.

Характеристика основних форм оздоровчої фізичної культури ..........................................................................

10


2.1.

Принципи ……………....................................................

10

3.

Додаткові форми оздоровчої фізичної культури …....

12

4.

Професійно – прикладна фізична культура …………

13

4.1.

Визначення; призначення; завдання ............................

13

4.2.

Форми занять………..……………….............................

14

5.

Заняття прикладними видами спорту ………...............

18

6.

Висновки…………………………………………..........

23

Список рекомендованої літератури ……..............................

25


Вступ
У статті 1 Закону України “Про фізичну культуру і спорт” говориться про те, що “фізична культура – складова загальної культури суспільства, яка спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових і інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості”.

Фізична культура виникла одночасно із загальною культурою на ранніх ступенях розвитку цивілізації. Первинно засоби фізичної культури відбивали матеріальній рівень життя людини, походили, як правило, з природних форм руху (ходьба, біг по перехресній місцевості, кидання каміння і палиць, стрибків, плавання і т.п.) і використовувалися, головним чином, для підготовки людей до існування.

Із розвитком суспільства і матеріальних цінностей розвивається як загальна, так і фізична культура. Ступінь розвитку однієї значно відображається на іншій.

Разом з тим, з розвитком суспільства фізична культура відокремлюється від загальної культури у самостійну галузь, набуває цілеспрямованого характеру і використовується для підготовки до виконання окремих видів діяльності. У цей час фізичне виховання, метою якого був розвиток рухових якостей, морально-вольових, розумових та інших здібностей, професійно-прикладних навичок та інше.

На сучасному етапі розвитку суспільства фізична культура – це самостійна і особлива галузь загальної культури, яка спрямована, головним чином, на зміцнення здоров’я людини, продовження її творчої активності та життя, на зростання та вдосконалення її всебічного та гармонійного розвитку, використання надбаних якостей у загальній, трудовій та інших видах діяльності.

Головним чинником всебічного розвитку, перш за все, є розвиток усіх видів діяльності людини та уміння використовувати їх у повсякденному житті. Ступінь їх відображення визначається багатьма факторами, головними з яких є: виявлення різноманітності змісту, форм, методів і засобів діяльності людини та їх оптимальні поєднання.

У своїй основі фізична культура, як і кожний з видів культури, має духовну і матеріальну форми вираження. Її духовна сторона виявляється у зростанні загального інтелекту людини, у зміні її психоемоційного стану, розумових здібностей, якості науково-теоретичних знань у галузі фізичної культури та спорту, інших гуманітарних та біологічних наук (психології, педагогіки, соціальної психології, анатомії, фізіології, гігієни, біомеханіки) та їх раціональне використання у повсякденному житті.

Матеріальна форма виявлення фізичної культури – це розвиток фізичних якостей людини, зміна структурно-функціональних параметрів людського організму в цілому, і його окремих систем і органів, а також реалізація функціонального взаємозв’язку між ними.

Ступінь вираження, як духовної, так і матеріальної форм реалізації фізичної культури залежить від рівня розвитку суспільства (соціального, політичного, економічного, наукового, духовного і т.п.), а також наявності матеріальної бази (стадіонів, басейнів, спортивних кортів і майданчиків, залів, палаців, спортивних приладів та інвентарю, спортивної форми тощо).

Таким чином, можна вважати, що фізична культура – це сукупність досягнень суспільства у створенні і раціональному використанні спеціальних засобів, методів і умов спрямованого удосконалення людини.

1. Оздоровча фізична культура (ОФК)

1.1 Визначення. Мета. Завдання
Оздоровча фізична культура – це специфічна галузь використання засобів фізичної культури і спорту, націлена на оптимізацію фізичного стану людини, відновлення сил, використаних під час розумової праці (навчання), організацію активного дозвілля та підвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів виробництва і навколишнього середовища.
Мета ОФК – оздоровлення людей.
Завдання ОФК:

1. Підвищення функціональних можливостей організму.

2. Профілактика захворювань.

3. Оптимізація рухового режиму.

4. Зниження стомлюваності за рахунок активного відпочинку.

5. Індивідуалізація оптимальних тренувальних навантажень у заняттях з оздоровчою спрямованістю на основі рекомендацій ВОЗ.

6. Використання занять фізичними вправами у боротьбі зі шкідливими звичками.

7. Залучення людей різного віку, статі і стану здоров‘я, в тому числі інвалідів, до активних фізкультурно-оздоровчих занять.

8. Введення ОФК як невід’ємного компонента здорового способу життя.

9.Розвиток професійно важливих рухових якостей, підвищення працездатності.





    1. Різновиди ОФК

Різновиди ОФК:

  1. Виробнича фізична культура (спеціальна)

  2. Оздоровчо-реакретивна фізична культура (загальнооздоровча)

Виробнича фізична культура (ВФК) – це власне педагогічний процес використання засобів фізичної культури для нівелювання стомленості, підвищення працездатності, виховання професійно необхідних фізичних і психічних якостей, профілактики професійних захворювань, здійснений у галузі виробництва і навчального процесу, форми і зміст якого продиктовані особливостями впливу на працівника (або учня) умов, характеру та організації розумової праці (навчання). ВФК містить наступні структурні компоненти (види): професійно-прикладну фізичну підготовку, виробничу гімнастику, післятрудову реабілітацію, профілактику професійних захворювань. Елементами кожного з цих компонентів виступають загальні та специфічні принципи, методи і засоби фізичної культури.

Оздоровчо-реакретивна фізична культура (ОРФК) – це усвідомлений, керований процес розвитку, удосконалення і відновлення адаптаційних, фізичних, емоційно-духовних можливостей людей засобами фізичної культури з метою їх оптимального функціонування у побутовій і дозвільній сферах життєдіяльності. Її структурними компонентами та елементами (видами) є фізкультурно-оздоровчі заняття і заняття спортом для здоров’я, фізкультурно-оздоровчі системи, нетрадиційні засоби оздоровлення, масові фізкультурно-оздоровчі та спортивні заходи.



    1. Загальна характеристика оздоровчої фізичної культури

Здоров’я, як найважливіша властивість живого організму відповідно до людини є мірою духовної культури, показником якості життя і, водночас, результатом моральних принципів соціальної політики. Здоров’я як соціально - біологічна основа життя всієї нації є результатом політики держави, яка створює у своїх громадян духовну потребу ставитися до свого здоров’я не як до ненабутої цінності, а як до необхідної основи реалізації свого призначення задля подовження здорового роду, як до завдання енергетичного забезпечення творчої праці, гарантії абсолютного генофонду, основи розвитку творчості та духовності.

На сучасному етапі розвитку спортивної науки прийнято виокремлювати кілька компонентів (видів) здоров’я:

1. Соматичне здоров’я – теперішній стан органів і системи організму людини, основу якого складає біологічна програма індивідуального розвитку, опосередкована базовими потребами, що домінують на різних етапах онтогенетичного розвитку. Ці потреби, по-перше, є пусковим механізмом розвитку людини, а, по-друге, забезпечують індивідуалізацію цього процесу.

2. Фізичне здоров’я – рівень росту і розвитку органів і систем організму, основу якого складають морфологічні і функціональні резерви, які забезпечують адаптаційні реакції.

3. Психічне здоров’я – стан психічної сфери, основу якої складає стан загального душевного комфорту, який забезпечує адекватну поведінкову реакцію. Такий стан зумовлений як біологічними, так і соціальними потребами, а також можливостями їх задоволення.

4. Моральне здоров’я – комплекс характеристик мотиваційної і потребо-інформативної сфери життєдіяльності, основу якого визначає система цінностей, установок і мотивів поведінки індивіда у суспільстві. Моральним здоров’ям опосередкована духовність людини, бо вона безпосередньо пов’язана із загальнолюдськими істинами добра, любові та краси.


Спосіб життя – це біосоціальна категорія, що інтегрує уявлення про визначений тип життєдіяльності людини і характеризується її трудовою діяльністю, побутом, формою задоволення матеріальних і духовних потреб, правилами індивідуальної і суспільної поведінки. Іншими словами, спосіб життя – це “обличчя” індивіда, яке відображає водночас рівень загального прогресу.

Найважливішим аспектом є здоровий спосіб життя (ЗСЖ) – така організація праці, відпочинку, творчого вираження, культурних і фізіологічних потреб людини, які забезпечують їй виконання біосоціальних функцій, фізичного і психічного здоров’я, активне довголіття і, як кінцевий результат, гармонійний розвиток особистості в усіх вікових періодах. Умовно всі форми поведінки окремої людини, складові ЗСЖ, поділяють на дві групи:

1. Особиста поведінка, що сприяє профілактиці захворювань і підвищенню захисних властивостей організму: поміркований режим розумової праці (навчання) і відпочинку, задовільні особисті житлово-побутові умови, раціональне харчування, оптимальна рухова активність, загартування, культура міжособистісних відносин, дотримання правил гігієни, належна медична активність.

2. Особиста поведінка, націлена на боротьбу зі шкідливими звичками: тютюнопаління, вживання алкогольних напоїв і психотропних речовин, хуліганство, порушення режиму сну і харчування та інше.

ЗФК у вільний час має свої якісні особливості, зміст яких наступний:


  • у відновлені фізичних і духовних сил, використаних людиною в період виробничої діяльності, зміцнення здоров’я, у майбутньому фізичному вихованні;

  • у розвитку здібностей людини, пов’язаних із професійною діяльністю;

  • у поглибленні і розширені соціальної активності особистості з метою гармонізації фізичного і духовного її розвитку.



2. Характеристика основних форм оздоровчої фізичної культури
За ступенем впливу на організм всі види оздоровчої фізичної культури (залежно від структури руху) можливо розподілити на дві великі групи:

1. Вправи циклічного характеру

2. Вправи ациклічного характеру
Циклічні вправи – це такі акти руху, які полягають у повторенні одного і того ж закінченого циклу. До них належать ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда на велосипеді, плавання, гребля.

В ациклічних вправах структура руху не має стереотипного циклу і змінюється у ході їх виконання. До них належать гімнастичні та силові вправи, стрибки, спортивні ігри, одноборства. Ациклічні вправи переважно впливають на функції опорно-рухомого апарату, в результаті чого підвищується сила м’язів, швидкість реакції, гнучкість і рухливість у суглобах, стабільність нервово-м’язового апарату. До видів із переважним використанням ациклічних вправ можна зарахувати гігієнічну та виробничу гімнастику, заняття у групах здоров’я і загальної фізичної підготовки (ЗФП).



2.1. Принципи
Принципи системи фізичного виховання знаходять своє відображення у спрямованості її функцій, основних завдань і методів їх реалізації на практиці фізичного виховання, що має велике оздоровче, освітнє і виховне значення.

Зміст принципів зумовлений об’єктивними соціальними функціями системи фізичного виховання, які витікають із закономірностей суспільного розвитку і практичних завдань державного будівництва. Виконуючи свої соціальні функції, система фізичного виховання покликана сприяти досягненню людьми фізичного самовдосконалення, їх духовному збагаченню, формуванню гуманістичного світогляду, ідейної переконливості, високих моральних якостей, естетичному вихованню.

До загальних принципів системи фізичного виховання, які відображають загальну спрямованість, побудову та зміст системи, належать: принцип ідейності, принцип всебічного гармонійного розвитку особистості, принцип зв’язку фізичного виховання із трудовою та оборонною практикою і принцип оздоровчої спрямованості фізичного виховання.

Зміст принципу оздоровчої спрямованості полягає в оптимізації процесу фізичного виховання з метою досягнення найбільшого і безумовного ефекту зміцнення здоров’я. Іншими словами, які б спеціальні завдання не вирішувалися у процесі фізичного виховання, і які б ситуації при цьому не виникали, залишається спрямування на обов’язкове досягнення оздоровчого ефекту. Така установка здається досить незвичайною: адже саме по собі фізичне виховання не сприймається без оздоровлення тих, хто ним займається. Але, водночас, благодійний вплив на здоров’я взагалі не є простим автоматичним наслідком. У процесі застосування підвищених функціональних навантажень, що є закономірним для фізичного виховання, часто доволі не просто визначити межу, виокремлюючи їх позитивні та негативні ефекти. Принцип оздоровчої спрямованості у системі фізичного виховання має зазначений характер перш за все через те, що його реалізація забезпечується усім комплексом необхідних соціальних умов – безперервним підвищенням добробуту народу, покращенням побуту, розвитком соціальної гігієни, удосконаленням системи охорони здоров’я, зміцненням матеріальної спортивної бази, підвищенням культури та освіти, вихованням людей.



3. Додаткові форми оздоровчої фізичної культури
Додаткові форми оздоровчої фізичної культури містять наступні фізичні вправи та медико-біологічні, природні і психологічні засоби:


  • біохімічна стимуляція;

  • масаж загальний і профільний;

  • аутогенне тренування;

  • загартування загальне і профільне



  1. Професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП)

4.1. Визначення

ППФП – це специфічний вид фізичного виховання, безпосередньо і органічно пов'язаний із теперішньою або майбутньою професійною діяльністю. Основне значення ППФП – спрямований розвиток і підтримання на оптимальному рівні тих фізичних і психічних якостей людини, до яких ставляться підвищенні вимоги у конкретній професійній діяльності, а також формування функціональної стійкості організму до умов цієї діяльності, формування прикладних рухових вмінь та навичок, переважно необхідних у зв’язку з особливими зовнішніми умовами праці.



Призначення

Важливою частиною фізичного виховання працівників, учнів середніх спеціальних навчальних закладів і студентів є ППФП до трудової діяльності. Це спеціалізований вид фізичного виховання, спрямований на формування і підтримку необхідного рівня фізичної підготовки стосовно до вимог визначеної (конкретної) професії. ППФП сприяє успішному професійному становленню і розвитку особистості.

Основними чинниками, які визначають загальну спрямованість, завдання та зміст ППФП, є наступні:


  • аналіз професіографічної діяльності тієї чи іншої професійної галузі;

  • характер робочої пози і рухів;

  • особливі зовнішні умови професійної діяльності.


Завдання
Завдання ППФП:

  1. Розвиток провідних для даної професії фізичних якостей;

  2. Виховання професійно важливих для даної діяльності вольових та інших психічних якостей;

  3. Формування та удосконалення прикладних рухових вмінь і навичок;

  4. Надання спеціальних знань для успішного засвоєння практичного розділу ППФП і застосування придбаних умінь, навичок і якостей у професійній діяльності. Вирішення цих завдань безпосередньо пов’язане з підвищенням виробництва (ефективності навчання), його характером (монотонністю, статичністю, особливістю робочих поз), прискорення процесу виробництва, специфікою рухомої діяльності у трудовому (навчальному) процесі.



    1. Форми занять

Форми занять ППФП можуть бути різноманітними. Для робітників – це заняття у групах ППФП, профільовані спортивні заняття, заняття спортивно-прикладними видами спорту, участь у спортивно-прикладних змаганнях. Для учнів і студентів – комплексне використання засобів з різних видів спорту, спрямованих на розвиток професійно важливих психофізичних якостей, специфічних для обраної професії, на заняттях з фізичного виховання. Крім цього, достатньо високою ефективністю відрізняються профільовані спортивні заняття, які організуються за принципом роботи спортивних секцій.

У якості однієї з ефективних форм організації та інтенсифікації занять з ППФП практикують змагання у професійно-прикладних вправах. Змагальні форми занять найбільш широко представлені, природно, у випадку поглибленої спеціалізації у вибраному професійно-прикладному виді спорту. Система занять при цьому набуває характеру спеціалізованого спортивного тренування і постійної участі у змаганнях, що зумовлює особливу проблему раціональної збалансованості спортивної, професійно-освітньої і трудової діяльності. Для спортсменів, які не проходять на рівень спорту вищих досягнень, стають пріоритетними власне не спортивні інтереси. Чималу роль у здійсненні ППФП можуть відігравати самодіяльні фізкультурні заняття, які включають у себе професійно-прикладні вправи разом з іншими засобами фізичного самовиховання у режимі повсякденного побуту й подовженого активного відпочинку (у формі щоденної індивідуальної зарядки, фізично-кондиційного тренування, туристичних походів). Зрозуміло, що фактичний внесок таких занять у ППФП особливо залежить від ступеня залучання до фізичної культури, розуміння змісту ППФП і методичної підготовки до самостійного використання її засобів і методів. Для реалізації деяких завдань, поставлених перед ППФП можуть бути використані окрім вказаних і малі форми занять, які практикуються у межах виробничої фізичної культури. Хоча їх можливості порівняно вузькі, не слід нехтувати ними, у разі вирішення завдань, що передбачають напрацювання вміння самостійно цілеспрямовано регулювати оперативну працездатність у процесі трудової діяльності, і завдань, спрямованих на попередженню регресу в результаті ППФП специфічною тренованістю.

Таким чином, більшість прийнятих у системі фізичного виховання і самовиховання форм занять може бути використані у тій чи інший мірі з метою ППФП. Разом з тим, зміст їх визначається не лише вимогами професійної діяльності і не обмежується нею. ППФП потрібно розглядати у єдності з іншими елементами цілісної системи виховання; залежно від їх характеру в індивідуально-конкретному виражені, яке знаходить найбільше виправдання на тому чи іншому етапі відношення різних форм занять, що дозволяють реалізовувати особисті та соціальні значимі цілі.
Засоби
У якості основних засобів в ППФП використовують доволі різноманітні форми фізичних вправ з числа тих, які склались у базовій фізичній культурі і спорті, а також вправи, створені і спеціально сконструйовані відповідно до особливостей конкретної професійної діяльності (як спеціально-підготовчі).

Було б помилковим вважати, що адекватними засобами можуть служити тільки вправи, аналогійні за формою професійно трудовим руховим діям. Зводити лише до них засоби ППФП, як це робилось у свій час у спробах наблизити фізичну культуру до трудової практики шляхом простої імітації у заняттях фізичними вправами окремих трудових дій, не є правомірним. Особливо малопридатним такий підхід став у сучасних умовах, коли характерні для багатьох видів трудової діяльності мікрорухи, локальні і реґіональні рухові дії, самі по собі недостатні для оптимального розвитку рухових здібностей, у режимі їх виконання почали становити все більшу небезпеку виникнення гіподинамії.

Основною частиною вправ, використаних у якості засобів ППФП, є загальні прикладні вправи. Такими правомірно вважати ті вправи, за допомогою яких відпрацьовують рухові вміння і навички, знаходячи застосування у звичайних умовах професійної діяльності (часто при виконанні дій допоміжного характеру) або в екстремальних умовах. Природно, що особисте місце безпосередньо прикладні вправи займають в ППФП тоді, коли вони будується відносно до професійної діяльності, містячи у великому обсязі рухову активність у формі основних, необхідних у повсякденному житті рухових дій (ходьбу та інші циклічні дії, спрямовані на подолання простору, підняття і перенесення вантажу тощо); коли ефективність професійної діяльності прямо залежить від різноманітності рухомих навичок (як, наприклад, у роботі монтувальників-висотників, що виконують немеханізовані операції); коли для адекватних дій у екстремальних ситуаціях професійної діяльності потрібні спеціалізовані складні рухомі навички (навички плавання, пірнання і рятування потопаючих у представників флотських професій, навички одноборства в оперативних працівників МВС і військовослужбовців та под.). Склад засобів ППФП у такому випадку є більше специфікованим.

Менш специфікованими є ті засоби ППФП, які використовуються переважно для виховання фізичних якостей і здібностей, що так або інакше впливають на ефективність професійної діяльності і зумовлюють її вплив на людину. Під час здійснення завдань щодо їх формування потрібно керуватися закономірностями не лише прямого, але й не прямого переносу тренувального ефекту вправ, користуючись загальним (неспецифічним) ефектом адаптації до різних видів м’язової діяльності та зовнішніх чинників.

У повному обсязі сукупність адекватних засобів ППФП не обмежується, звичайно, лише фізичними вправами. У комплексі з ними для реалізації поставлених завдань використовують природні зовнішні чинники загартування, а коли це необхідно, і спеціальні гігієнічні та інші засоби підвищення рівня адаптаційних можливостей організму і протистояння несприятливим впливам специфічних умов професійної діяльності, у тому числі тренування у термокамерах і барокамерах, штучне ультрафіолетове опромінення і аероіонізацію, спеціалізоване харчування. У процесі ППФП повинні знаходити застосування і відповідні засоби інтелектуальної освіти, морального виховання і спеціалізованої психічної підготовки, без яких не формується всебічна професійна підготовка.


  1. Заняття прикладними видами спорту

Особливе значення для вирішення задач ППФП має використання прикладних видів спорту (автоспорт, мотоспорт, пожежно-прикладний спорт, радіоспорт та інші). Принципові особливості занять цими видами спорту полягають у складних формах оперативної діяльності спортсмена в аспекті “людина – техніка”, що висуває високі вимоги до центральної нервової системи, аналіз рівня розвитку психічних і фізичних якостей. Прикладні види спорту порівняно з іншими, традиційними, краще адаптують людину до ряду професій, зокрема, пов’язаних із управлінням складною технікою. Методисти з ОФК повинні хоча б у загальних рисах знати основи прикладних видів спорту, методику організації та проведення занять.



Автоспорт. Практикою доведено, що робітники автопідприємств, які займаються автоспортом, мають кращу фізичну форму і професійну підготовку, порівняно рідко стають учасниками ДТП. Організм автогонщика під час тренувальних занять і особливо під час змагань зазнає більше фізичних і психічних навантажень.

Загальна і спеціальна фізична підготовка спортсмена спрямована на досягнення оптимального рівня фізичного розвитку, створення бази фізичної підготовки для подальшої спеціалізації і перенесення великих навантажень.

Провідними якостями гонщика є загальна і статична витривалість, спритність, спеціальні швидкісні якості, а також здібність зберігати динамічну рівновагу у різних ситуаціях. Біологічною основою загальної витривалості є аеробні можливості організму. Тому для її розвитку в заняття включають циклічні види спорту й ациклічні вправи, виконувані протягом тривалого часу за ЧСС 130-160 уд./на хл. Основними організаційними формами спортивного тренування є навчально-тренувальні заняття і змагання. Тренувальні змагання проводяться у секції (команді) груповим або індивідуальним методом. Тривалість заняття залежить від виду автомобільного спорту, віку, підготовленості спортсмена, завдань тренування. Заняття складається з чотирьох взаємопов’язаних частин: вступної, підготовчої, основної та заключної. Вступна частина (2-5 хв.) включає: шикування, розстановку завдань, повідомлення та інше. Підготовча частина (розминка) – 12 - 15 хв. – для новачків, 30-35 хв. – для більш підготовлених. Основна частина триває від 30 хв. до кількох годин. У ній вирішуються головні завдання тренувального заняття: удосконалення та відпрацювання техніки керування автомобілем, підвищення рівня фізичних і вольових якостей спортсмена. У заключній частині (10-15 хв.) організм приводиться у нормальний стан, перевіряється матеріальна частина техніки.

Пожежно-прикладний спорт. Пожежно-прикладний спорт є спеціалізованою формою організації і проведення фізичної і бойової підготовки особистого складу пожежної охорони, а також ППФП і психологічною підготовкою до боротьби з вогнем у мирний час і в умовах громадянської оборони пожежних-добровольців.

Основною особливістю організації і проведення навчально-тренувальних занять з пожежно-прикладного спорту є те, що в групу засобів з розвитку загальної і спеціальної фізичної підготовки входять такі вправи, подібні за характером нервово-м’язових зусиль і режиму роботи організму професійного спортсмена-пожежника.

Для засвоєння техніки і різнобічної фізичної підготовки у пожежно-прикладному спорті зазвичай потрібно кілька років. Це пов’язано з тим, що частина вправ (штурмові сходи, висувні сходи) потребують від спортсмена виконання технічно правильних рухів на великій швидкості і на висоті, а частина вправ (стометрова смуга, бойове розгортання) – вміння виконувати правильні рухи і зберігати швидкість незважаючи на зростаючу втому. Подібні вправи належать до швидкісно-силових, характеризується інтенсивністю виконання і максимальними зусиллям за незначний проміжок часу – від 15 до 30с. За цей час системи кровообігу і дихання зазнають граничного навантаження.

Для спортсменів-початківців число тренувальних занять на тиждень не перевищує 4, для кваліфікованих – 5-6.

Під час тренування відбувається максимально повний і гармонійний розвиток фізичних якостей і окремих м’язових груп відповідно з особливостями пожежно-прикладного спорту. Збільшення тренувального навантаження передбачає поступовість.

У процесі тренувальних занять здійснюється імітація гасіння, а також виконання всіх вправ із вогнегасником, які необхідні, для того, щоб загасити палаючу рідину. Під час таких вправ навчають правильно застосовувати вогнегасник, підходити до вогню з підвітряної сторони тощо.



Радіоспорт. Ефективною формою ППФП працівників радіопідприємств є радіоспорт, який передбачає непрофесійний зв'язок на коротких та ультракоротких хвилях, прийом і передачу радіограм, “Полювання на лисів” та інші різновиди. “Полюванням на лисів” називають змагання з пошуку малопотужних радіостанцій за допомогою спеціальних приймачів-пеленгаторів. Змаганнях з “Полювання на лисів” проходять на сильно пересіченій місцевості, за різних погодних умов і на різних висотах над рівнем моря. На відміну від бігу по рівній трасі, змагання з “Полюванні на лісів” передбачає підвищені вимоги до зміцнення опорно-рухомого апарату – кісток, м’язів, зв'язок (спуски, стрибки, нерівності ґрунту) і до тренованості ССС (великі навантаження під час прискорень і підйомів). За час тренувань і змагань спортсмен пробігає пересіченою місцевістю у нерівномірному темпі 10-15 км.

Виокремлюють 5 різноманітних темпів бігу:



  • Стартовий темп – легкий біг з настройкою приймача, пеленгуванням, записуванням і нанесенням пеленгів, з переходами на ходьбу;

  • Біг в район “лиса” – швидкий, але легкий біг, коли відомий напрямок і приблизна відстань;

  • Ривок для зміни дальності – швидкий біг протягом хвилини з метою виміряти відстань;

  • Ривок при приближеному пошуку – звичайно за рівнем сигналу вірогідно відразу визначити, якщо “ліси” знаходяться у межах хвилини бігу; можливі два варіанти: а) сигнал настільки зріс, що зрозуміло – “лис” зовсім поряд, для того, щоб не витрачати сили, бігти слід так, як під час вимірювання відстані; б) сигнал не дуже сильний, але спортсмен впевнений, що знаходиться у районі “лиса”. Тоді цей етап пробігають у темпі, близькому до максимального;

  • Крос до фінішу – останній етап змагання, спортсмен “викладається” повністю.

Починають тренувальні заняття з 15-хвилинніх пробіжок у легкому темпі при ЧСС 110-130 уд./ на хв. у лісі або на стадіоні. Протягом тижня поетапно збільшується тривалість занять на 5-10 хв. Після того, як тривалість бігу зростає до 40-50 хв., включають у тренування бігові вправи і прискорення на 50-100 м. Тільки після цього проводять спеціальні цільові тренування на розвиток швидкісних якостей, швидкісної і загальної витривалості. Розвиток швидкості виконується на дистанції до 200м. Для цього застосовують біг на відрізках 50-150 м (до 80 відсотків від максимального зусилля) з наступним повним відновленням ЧСС до вихідного рівня, виконують спеціальні вправи (біг з високим підніманням стегон або з за захлестуванням голені назад та інше). Швидкісна витривалість розвивається змінним та інтервальним методом. Змінний метод – це проходження відрізків по 200-300м. з близькою до змагальної швидкості і відпочинок (біг підтюпцем) по 1-5хв., пауза відпочинку може до кінця тренування зменшуватися. Інтервальне тренування пробігання відповідних відрізків із заздалегідь завданою швидкістю та встановленими інтервалами відпочинку. Основною дистанцією для застосування інтервального та змінного методу вважають дистанцію 400 м. Розвиток загальної витривалості потребує значного обсягу роботи як під час одного заняття, так і в річному циклі. Рекомендується наступні види занять:




  1. Крос пересіченою місцевістю від 1 до 2 годин за ЧСС 130-150уд./ на хв;

  2. Темповий кросовий біг від 20хв. до 1 години за ЧСС 160-180уд./ на хв;

  3. Фартлек (“гра швидкостей”) від 30хв. до 2 годин за ЧСС 130-180уд./ на хв. – рівномірний вільний біг, поперемінний відповідно до самопочуття з прискоренням на відрізках самовільної довжини, що пробігаються з різною швидкістю;

  4. Тривале пересування на лижах до 1години у рівномірному або змінному темпі;

  5. Швидкісний біг на лижах, ковзанах;

  6. Тривала гра у футбол, баскетбол, ручний м’яч та інше.

Проводять також спеціальні заняття із силовим спрямуванням. До подібних занять включають вправи у парах з подоланням протистояння партнера, вправи з важкими предметами (еспандером, гантелями, штангами), заняття на тренажерах для розвитку рухливості суглобів, зміцнення м’язів ніг, черевного пресу, заняття на гімнастичних снарядах для розвитку гнучкості та інше.




  1. Висновки

Фізична культура у вищому навчальному закладі є невід’ємною частиною формування загальної та професійної культури особистості сучасного спеціаліста, системи гуманітарного виховання студентів. Як навчальна дисципліна, обов’язкова для всіх спеціальностей, вона є одним із засобів формування всебічно розвиненої особистості, оптимізації фізичного і психофізіологічного стану студентів у процесі професійної підготовки.

Час довів, що виховання успішне тільки тоді, коли воно системне, планомірно впливає на студентів під відповідальним спостеріганням і керівництвом викладачів, які покликані дати майбутнім спеціалістам знання і сформувати в них глибинне розуміння соціального значення фізичної культури і спорту в умовах виробничої діяльності і на їх основі сформувати фізичну культуру особистості.

Однією з найважливіших соціальних функцій фізичного виховання у процесі навчання студентів є функція, пов’язана із забезпеченням їх навчально-трудової активності і високої працездатності після закінчення вищого навчального закладу.

Дослідження показали, що фізичні вправи прискорюють процес відновлення працездатності шляхом стимулювання мозку з проприорицепторів скелетних м’язів, що сприяє зниженню нервово-психічної напруги під час розумової праці, нормалізують процеси нейродинаміки. Під впливом ОФК збільшується обсяг виконуваного протягом робочого дня виробничого навантаження, яке більш рівномірно розподіляється у денному трудовому циклі. У результаті занять фізичними вправами значно зменшуються невиробничі витрати часу. Оптимально дібрані засоби ОФК дозволяють більш успішно вирішувати питання профілактики впливу несприятливих чинників праці, підвищувати загальну професійну працездатність, соціальну активність, зменшувати хворобливість.

Результати вивчення оздоровчого ефекту занять фізичними вправами свідчать про те, що робітники, студенти та учні, що мають активний руховий режим із використанням різноманітних форм і засобів ОФК, менше хворіють і менше схильні до простудних захворювань ніж ті, що не займаються ОФК і спортом. Вагоме значення для трудящих відіграють заняття фізичними вправами з метою у формуванні неспецифічного імунітету за умов роботи у несприятливих умовах зовнішнього середовища. Розрахунки свідчать, що заняття ОФК і спортом вигідні в економічному аспекті , сприяють продовженню періоду активного довголіття і гальмуванню інволюційних змін.

Отже, під впливом систематичних занять фізичними вправами підвищуються показники фізичного розвитку, зміцнюється нервова система, покращується функція сердечно-судинної і дихальної систем, підвищується працездатність та інші показники.

Список рекомендованої літератури
1. Ильинич В.И. Физическая культура студента. – М., 2000 . – 380с.
2. Бальсевич В.К. Физическая культура для всех и для каждого. – М., 1998. – 41с.
3. Ільницький В.І., Ясінський Є.А. Фізичне виховання у навчальних закладах. – Тернопіль, 2000. – 56с.
4. Латоненко А.В. Физическая культура, спорт и работо-способность студентов. – Воронеж, 1986. – 93с.
5. Мурза В.П. Фізичні вправи і здоров'я. – К., 1991. – 131с.


  1. Раевский Р.Т. Профессионально – прикладная физическая подготовка студентов технических вузов. – М., 1985.




  1. Уэйнберг Р.С., Гоулд Д. Основы психологии спорта и физической культуры - К., 2001. – 227с.


Донецький інститут залізничного транспорту


Факультет „економіка транспорту”

Кафедра Соціально-гуманітарні дисципліни

О.А.Хахаліна

Фізична культура
Методичні рекомендації для студентів

денної форми навчання

Оздоровче і прикладне значення занять

фізичною культурою і спортом


Донецьк 2008


Олена Анатоліївна Хахаліна

Фізична культура
Методичні рекомендації для студентів

денної форми навчання

Оздоровче і прикладне значення занять

фізичною культурою і спортом

Комп’ютерний макет Щипанська І.А.


Технічні редактори Григор’єва Л.В.,

Пасько Л.С.


Підписано до друку 27.06.2008.

Формат 60×84/16. Папір писальний. Гарн. Times New Roman.

Друк на ксероксі

Умов.друк.арк. 0,4. Наклад 25 прим. Зам. № .


Донецький інститут залізничного транспорту


Надруковано в редакційно-видавничому відділі ДонІЗТ

Свідоцтво про внесення до Держ. реєстру від 22.06.2004р.,



серія ДК №1851
83018, м. Донецьк – 18, вул.Горна,6.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка