Методичні рекомендації для проведення в загальноосвітніх навчальних закладах



Скачати 209.66 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір209.66 Kb.
Додаток №1
Методичні рекомендації

для проведення в загальноосвітніх навчальних закладах

Вінницької області заходів щодо відзначення

120-річчю від дня народження О.П.Довженка

Керівникам Р(М)МО вчителів української мови та літератури

Протягом 2014 року на засіданнях районних (міських) методичних об’єднань учителів української мови та літератури доцільно ознайомити педагогів із нормативно-правовою базою щодо відзначення 120-річчя від дня народження О.П. Довженка, розробити та затвердити в установленому порядку на районному (міському) рівні відповідні тематичні заходи з метою змістовного проведення зазначеної роботи.



Учителям загальноосвітніх навчальних закладів

Зважаючи на те, що згідно з чинними навчальними програмами з української літератури, затвердженими Міністерством освіти і науки України, школярі вивчають творчість О.П. Довженка, вчителям області доцільно урізноманітнити форми і методи викладання відповідних тем, застосовувати різноманітні педагогічні технології, використовувати різні типи та форми уроків.



  1. На уроках української літератури в 5 – 11 класах, реалізовуючи державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів, виховуючи патріотичні почуття до Батьківщини, усвідомлення образного бачення світу як важливого чинника розвитку творчих здібностей, формування бажання максимальної самореалізації у житті, опиратися на яскраві сторінки життя і творчості Олександра Петровича Довженка, розвивати інтерес до читання його творів.

  2. При вивченні тем, пов’язаних із вихованням патріотизму, національної свідомості юних українців, використовувати відповідні посилання із творчої спадщини О.П.Довженка.

  3. При вивченні літературних творів, пов’язаних з уміннями розповідати про історичну основу та аналізувати образи героїв твору, учити школярів співвідносити давноминулі історичні події із сучасністю, грамотно висловлювати власне розуміння почуття патріотизму, беручи за приклад постать Олександра Довженка.

  4. На прикладі життя О.П.Довженка домагатися усвідомлення учнями значення історичної пам’яті, національної свідомості, вірності Україні.

  5. Рекомендувати учням 9-11 класів для самостійного прочитання й обговорення «Щоденник» Олександра Довженка.

  6. Для забезпечення єдності навчальної та виховної роботи з учнями слід максимально використовувати книжкові фонди бібліотек, створювати в кабінетах виставки, які допомагали б висвітлити життєвий і творчий шлях О.П.Довженка.

  7. У кожному класі запланувати та провести позакласний захід, присвячений життю та творчості видатного митця.

  8. Під час вивчення творів О.П.Довженка «Зачарована Десна» і «Україна в огні» в 11 класі (Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. 10-11 класи. Українська література (затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 28.10.2010 №1021)) застосовувати такі методи та форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів: семінар за творчістю письменника, диспут, конференція, екскурсія або заочна подорож сторінками біографії та творів митця, обговорення проблем за круглим столом. Наприклад, можна провести урок із застосуванням інтерактивних технологій «Аналіз ситуації», робота в групах під час ознайомлення зі змістом творів. За допомогою технології «Аналіз ситуації» особливо доречно розглянути з учнями автобіографічний твір «Зачарована Десна», оскільки в ньому показано формування характеру й світогляду автора.

До плану роботи доцільно включити такі навчально-виховні заходи:

  • науково-практичні семінари за темами: «О.П.Довженко – письменник, режисер, кіномитець і художник», «Особливості вивчення окремих творів Олександра Довженка на уроках української літератури», «Патріотизм українського народу у творчості Олександра Довженка»;

  • засідання круглих столів: «Життєвий подвиг Олександра Довженка», «Олександр Довженко – виразник нескореної душі українського народу», «Естетичний ідеал у творчості О.П.Довженка»;

  • педагогічні читання: «Літературна творчість Олександра Довженка», «Кінотворчість О.П.Довженка», «Значення режисерської діяльності Олександра Довженка у скарбниці української драматургії», «Становлення О.Довженка-художника. Харківський період творчості»;

  • читацькі конференції за творами Олександра Довженка: «Зачарована Десна», «Україна в огні», «Щорс», «Земля», «Звенигора», «Арсенал», «Повість полум’яних літ», «Поема про море».

При вивченні шедеврів світової літератури «Україна в огні» та «Зачарована Десна» з одинадцятикласниками корисно провести уроки-спостереження над їх змістом, під час яких приділити увагу читанню та коментуванню, словниковій роботі, бесіді, роботі з ілюстраціями до творів, тлумаченню понять «кіноповість», «публіцистичність».

При вивченні кіноповісті О.Довженка «Зачарована Десна» необхідно зосередитися на огляді критичної літератури, яка дасть підстави твердити, що у творчій спадщині О.Довженка спостерігаємо активне освоєння міфологічної парадигми української та світової культури, її загальногуманістичних цінностей, що зумовило особливу авторську рецепцію дійсності. Необхідно враховувати, що нові методики аналізу літературних текстів, котрі опановує сучасне літературознавство, забезпечують можливість перегляду цілого ряду положень щодо естетичної та світоглядної концепції творчості автора. Неповторна авторська візія світу, яку послідовно формує у своїй автобіографічній повісті «Зачарована Десна» О.Довженко, є одним із таких текстів.

Школярі мають усвідомити, що в цій кіноповісті майстер відмовився від традиційного переказу дитячих вражень і показав, як в органічному етнічному макрокосмі формувався мікрокосм духовно зрілої людини.

Образ дитинства постає в «Зачарованій Десні» як картина калейдоскопічна, зіткана з по-різному забарвлених емоцій: ідилічно-пасторальне переживання близькості до природи; розпачливо-іронічне усвідомлення злиденного становища простого селянина; заповідально-рустикальне замилування побутом селян, їх звичками та звичаями, традиціями та мораллю.

Під час вивчення життя і творчості О.Довженка в 11 класі корисним буде використання методів критичного мислення. Перш за все учні повинні усвідомлювати, що література – це не урок, де вони лише читають та аналізують зміст, а в першу чергу – розвивають свої комунікативні навички, учаться бути чесними самі з собою, ставити запитання і знаходити відповіді, планувати розв’язання проблем, робити самостійно висновки на основі наявної інформації чи фактів. Адже, якщо сліпо вірити всьому, що дають нам сучасні джерела інформації, то можна отримати хибні уявлення про події та явища.

Наприклад, джерела радянської публіцистики повідомляють, що Олександр Довженко був справжнім майстром своєї справи: гарним карикатуристом, новатором у кіномистецтві, талановитим сценаристом, активним громадським діячем, який досягнув вершини слави, дякуючи власній наполегливості та підтримці союзу радянських кінематографістів. А вже сучасні літературознавці зосереджують особливу увагу на тому, що творчість митця зазнавала значних перешкод, що режисеру досить часто доводилося знімати кіно, писати сценарії, художні твори «на замовлення», а не за покликом душі.

Кому вірити? Яку інформацію дати учням?

Як спланувати урок, щоб учні опрацювали якомога більше матеріалу, визначаючи, на що спиралися автори: на факти чи на погляди, яка позиція автора: нейтральна чи емоційна?

Розв’язати ці проблеми педагогу допоможе технологія критичного мислення, якщо:

• учитель обізнаний з основними теоретичними положеннями, які визначають критичне мислення;

• учитель застосовує певну структуру уроку з трьох фаз;

• учитель створює та підтримує психологічний мікроклімат (співпраця, безпека, співтворчість);

• учитель працює на вищих рівнях мислення;

• навчання відбувається за допомогою відкритих питань. Наприклад:



  • Чому, маючи великий успіх як художник-карикатурист, Олександр Довженко їде в Одесу, де просить дати йому будь-яку творчу роботу? Яким чином характеризує митця цей учинок?

  • Які проблеми та перешкоди міг зустріти О.Довженко у своїй творчій роботі, враховуючи його характер, політичний режим країни та його любов до України?

  • Які факти засвідчують, що письменник з честю розв’язував усі проблеми?

  • Яка тематика творів митця? Чим це обумовлено?

  • Що приніс О.Довженко в кінематограф?

  • Чи можна його назвати новатором? Чому?

  • Чи актуальні твори Олександра Довженка в наш час?

У популяризації творчості видатного письменника, режисера, художника та громадського діяча О.П.Довженка важлива роль відводиться масовій позакласній роботі, зокрема, таким ефективним формам, як літературні вечори, літературні години, тематичні огляди. Цикли літературних вечорів, наприклад, можна провести за темами: «Олександр Довженко – активний громадський діяч», «Новаторство О.Довженка», «Літературна та режисерська спадщина О.Довженка», «Олександр Довженко – співець краси», «Історична пам’ять у творах О.П. Довженка». Для цього можна вибрати й окремі твори О.П.Довженка, наприклад: «Зачарована Десна», «Україна в огні», «Земля». При проведенні масових заходів треба звернути увагу на широке розкриття таких важливих тем, як «Життя і творчість О.П.Довженка», «Кінематографічні роботи видатного письменника О. Довженка», «О.П. Довженко – видатний український культурний діяч XX століття» тощо. Школярів мають зацікавити також теми, пов'язані з висвітленням діяльності Олександра Довженка в різних жанрах: «О.П.Довженко – прозаїк», «О.П.Довженко – режисер», «О.П.Довженко – публіцист», «О.П.Довженко – художник».

З метою якісного проведення вищеназваних навчально-виховних заходів та уроків української літератури в 11 класі за творчістю О.П.Довженка пропонуємо використати наступні матеріали.

Олександра Довженка знають і високо пошановують у цілому світі, бо, як кожний геній, він належить усьому людству.

А в глибинах космосу кружляє планета, названа на честь нашого знаменитого співвітчизника.

Чим тільки не дорікали Довженкові! Починаючи з українського націоналізму і закінчуючи ... «індуїстським пантеїзмом». Сьогодні це викликає сміх, але тоді, у роки тоталітаризму, усе було інакше. Тим більше, що майстер не пристосовувався, справжніх поглядів своїх не приховував. Він вважав себе сином свого народу, своєї землі – України. І все, що закладено було в ньому з дитинства в селянській родині – шанобливе ставлення до праці, землі, природи, поетичне світовідчуття, знаменитий український гумор, пам’ять про історичне минуле – все це залишалося дорогим йому. Дорогим саме тому, що мало, на його погляд, загальнолюдську, неминущу цінність. Довженко завжди повторював: «Я належу людству як художник, і я йому служу. Мистецтво моє – мистецтво всесвітнє». 120-річчя великого українського кінорежисера, кінодраматурга, художника – ще один шанс очистити його особистість від фальшивого глянцю.

На казкових висипах Десни на околиці містечка Сосниці Чернігівської області 11 вересня 1894 р. у родині козака-хлібороба народився Олександр Петрович Довженко. Тут пережив він «і перші радощі, і вболівання, і чари захоплень дитячих...».

Про дитячі роки майбутнього митця найкраще можна довідатися з автобіографічної кіноповісті «Зачарована Десна». Слід наголосити на тому, що все, про що розповідає автор, – то чистісінька правда, а не художній вимисел. Письменник змальовує батька й матір, діда та прабабу, і свою хату та город. Це все – реальність.

Після закінчення Сосницької школи О. Довженко, мрії якого «у виборі майбутньої професії літали у сфері архітектури, живопису, мореплавства далекого плавання, розведення риб», 1911 р. вступив до Глухівського учительського інституту. Там він серйозно навчався три роки, будучи наймолодшим серед студентів і готуючись до просвітницької педагогічної діяльності. Саме там, завдяки своїм однокурсникам уперше познайомився з українськими книжками й часописами, «що видавалися у Львові і читалися потай від педагогів як щось рідне, але заборонене», оскільки в інституті студентам було заборонено навіть розмовляти українською мовою.

Після закінчення інституту вчителював у Житомирськму вищепочатковому училищі (1914-1917 pp.), де він викладав фізику, природознавство, географію, навіть гімнастику, а для обдарованих учнів організував гурток малювання. Серйозно думав про свою подальшу освіту. «В той час, – згадував пізніше Олександр Петрович, – я мріяв стати художником, я малював дома і брав приватні уроки малювання, мріючи коли-небудь потрапити в Академію мистецтв хоч вільним слухачем».

О. Довженко після історичних подій 1917 p., проголошення перших Універсалів Центральної Ради переїздить до Києва, де з головою поринає у вир тодішнього бурхливого життя. Ці роки для О. Довженка такі напружені і багаті на перипетії. Де й ким тільки він не був! Учителював, навчався в Київському комерційному інституті й Академії мистецтв. Організовував мітинги та демонстрації. Працював завідувачем Житомирської партшколи, викладачем школи при штабі дивізії Миколи Щорса, секретарем губернського відділу народної освіти, комісаром Київського театру ім. Т.Г. Шевченка. Служив добровольцем в армії Симона Петлюри. Був заарештований чекістами, підданий умовному розстрілу й чудом уцілів. Як член партії українських есерів (боротьбистів) влився до партії більшовиків (1920 p.), із якої його виключили 1922 р. Після цього до кінця свого життя О. Довженко залишився безпартійним.

Із дипломатичною місією Наркомату закордонних справ УРСР у жовтні 1921 року. Олександр Довженко виїхав за кордон. Спочатку працював у Варшаві, де завідував загальним відділом при українському посольстві й займався справами репатріації та обміну військовополоненими, а з весни 1922 р. – у Берліні на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УРСР у Німеччині. Вступив до приватного художнього училища в Берліні і навчався у відомого німецького художника-експресіоніста професора Ернста Геккеля, а також відвідував лекції в Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва, мріючи продовжити художню освіту в Берлінській або Паризькій академії мистецтв. Але влітку 1923 р. його відкликали до Харкова.

Як зазначає Микола Старовойт, «уже в цей час О. Довженка вабила одна нива – мистецтво. Але і ця нива – безмежна, і на ній Довженкові послалися аж три шляхи широкії: малярство, кіно і література».

В українському гумористичному журналі «Молот», що видавався в Нью-Йорку, 1922-23 pp. Олександр Довженко дебютував як художник-карикатурист, а повернувшись до Харкова, починає працювати художником-ілюстратором у газеті «Вісті ВУЦВК», підписуючи свої карикатури «Сашко».

Велике місце у його художній спадщині посідають портрети тодішніх діячів культури й шаржі на них. В «Автобіографії» 1926 року О. Довженко пише: «Треба думати, що верховоди цих організацій («Гарт», «Плуг» ВАПЛІТЕ) вважали мене маленьким при них ілюстратором та ще карикатуристом, отже весельчаком, а мені було сумно дивитись на їхню безпросвітню провінціальність, некультурність, обмеженість... Я не знав, куди подітися, але відчував, що так далі жити не можна». Мабуть це вплинуло на те, що влітку 1926 р. він, як писав Корнелій Зелінський, «відкинув олівець і пензель…».

У кіно він прийшов уже будучи художником. А художники споконвіку шукали все нових засобів передати не лише статику, але й рух.

Кіно як молодий вид мистецтва давало нове дихання, відкривало безмежні можливості. Так уважав Довженко, так уважала і його дружина Юлія Солнцева. Вони з нею могли б побудувати блискучу кар’єру, знімаючи комерційні фільми за голлівудською моделлю. Але вони вибрали іншу дорогу: створювали в мистецтві свій світ – складний, багатогранний і разом із тим чистий, не затьмарений, романтичний.

Олександр Довженко – майже ровесник кіно. Режисер Михайло Іллєнко – лауреат премії імені О.П. Довженка, говорячи про невипадковість часових перехресть, зазначив, що «Олександр Петрович народився за 2 роки до винаходу братами Люм’єрами кінематографу, але у рік, коли син кріпосного Тимченка уже придумав кіно. Довженко просто не міг народитися раніше».

Юрій Яновський ще 1927 року в нарисі «Історія майстра» писав: «Тепер мені ясно, що Довженко знайшов те, чого він шукав і чого не дала йому берлінська наука та перо журналіста. Він знайшов полотно, на якому постаті й образи, покладені пензлем, рухаються, живуть, ненавидять і кохають. Його прямування довело його до правдивих шляхів і до живих обріїв».

Разючу свободу, привнесену в кіно Довженком, можна було б пов’язати з тим, що він не вчився професії кінематографіста. А тому – не був скутий якимись правилами. Він прийшов у кіно з живопису, із театру у віці Христа. Прийшов людиною, яка побачила багато чого, але як юнак, сприйнятливим, відкритим світові.

Режисер О. Довженко, знімаючи перші фільми, вносить серйозні корективи в запропоновані сценарії, часто залишаючи від поданого сценарію хіба що титульну назву. Пізніше всі свої фільми Довженко знімав лише за власними сценаріями. Готуючись до зйомок, часто олівцем на папері креслить композицію окремих сцен. Після зйомок особисто займається монтажем, без перерви годинами просиджуючи за монтажним столом, шукаючи відповідного ритму кадрів.

Ось саме за цю багатогранну роботу Олександра Довженка у створенні кінофільмів називають його кіномитцем або майстром кіно.

Три картини Олександра Довженка, які здобули йому репутацію «першого поета кінематографу», – «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) і особливо «Земля» (1930) є найкращими фільмами українського німого кіно.

А картину «Земля» міжнародним журі було включено 1968 року до 12 найкращих фільмів світового кінематографу. Але, незважаючи на це, відомим українським режисером нехтували більше, порівнюючи з іншими визначними режисерами колишнього Союзу, і, на жаль, за своє життя він так і не отримав належного визнання.

«Подивившись нещодавно півдюжини його фільмів, деякі з них уперше, я не можу пригадати нікого іншого, хто зображував би смерть настільки вражаючи красиво та глибоко, і завдяки тому так добре усвідомлював би, що це означає – бути живим», – писав один із співробітників «Washington Post» після широкої ретроспективи фільмів Довженка в США.

Олександр Довженко розвинув власний стиль у кіномистецтві й виховував акторську групу згідно зі своїми принципами. Під його керівництвом була відкрита окрема школа режисури в українському кінематографі. Режисер багато років викладав у Москві в інституті кінематографії. Із його майстерні вийшли блискучі учні: Георгій Шенгелія, Отар Іоселіані, Лариса Шепітько, Джемма Фірсова... Школа Довженка, проте, існує в іншій якості. Молодь тяглася до Довженка, і він ставився до неї дуже уважно й доброзичливо. Творчість майстра присутня в перетвореному вигляді й після його смерті (1956 рік): і в роботах режисерів українського поетичного кіно – Іллєнка, Осики, і у фільмах вірменина Сергія Параджанова, і в картинах російського генія Андрія Тарковського, і оскарівського лауреата Микити Михалкова.

Яким незрівнянним оповідачем-імпровізатором був О. Довженко, із захопленням згадували всі, хто особисто знав його. За їхніми спогадами, артистичними розповідями Олександра Петровича інколи до третіх півнів заслуховувалися в Харкові, Одесі, Києві. Можна сказати, що то була своєрідна проба слова, яке згодом лягла на папір і явила світові ще одну грань творчого генія Олександра Довженка – публіциста, новеліста, повістяра і драматурга.

Як літератор О. Довженко свій перший крок зробив у кіно. Якось митець висловив думку: «Страшенно люблю писати сценарії. Не люблю працювати над чужими сюжетами. Адже це все одно, що писати картину, коли хтось інший вже зробив ескіз», тому замість пензля й кінокамери бере в руки вічне перо. Так, кіносценарій «Вася-реформатор» був прийнятий до зйомок на Одеській кінофабриці ще тоді, коли працював у Харкові.

Олександр Довженко писав («Незабутнє», 1942 р.): «Хочеться кожне слово помити в українській криниці, де дівчина воду брала, і поставити слова чистими рядами, щоб незабутнє вигравало в них, як сонце на Великдень, і радувало людські серця у великі і трудні часи».

Серйозно літературною творчістю Олександр Довженко почав займатися в роки війни, хоча ще раніше друкував уривки зі своїх сценаріїв. Він занотовує на сторінки своїх записників життєві спостереження, задуми, плани, начерки, перебуваючи на фронті в діючій армії.

О. Довженко вже в перші місяці війни виступав у пресі з оповіданнями «Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись», «Незабутнє», «На колючому дроті», «Мати» та ін. Деякі з них потім органічно вплелися до кіноповісті «Україна в огні», яка зазнала серйозної критики з боку партії (31 січня 1944 р. Довженковій кіноповісті було присвячено спеціальне засідання Політбюро ЦК, на якому з доповіддю виступив сам Сталін). Мабуть тому, що вся партійна верхівка відчула страх перед великою правдою, яку відчайдушно насмілився сказати письменник. Митець, незважаючи на заборону кіноповісті «Україна в огні», на те, що навіть уже опубліковані новели й оповідання також вилучено з літературного процесу, а ім’я автора піддано анафемі, не припиняв своєї письменницької творчості.

Микола Старовойт у своїх дослідженнях життєвого та творчого шляху О.Довженка висловив цікаве припущення стосовно назви Кутузовського проспекту в Москві, на якому в повоєнні роки мав помешкання митець: «Є в російській мові слово «кутузка», що по-нашому означає в’язниця, буцегарня, каталажка, тюрма».

Довженка «не заслали в Сибір, але йому заборонили виїжджати в Україну, що по суті означало московський полон, перебування в «кутузці» під нездріманним оком режиму».

Всесвітньо відомому кінорежисерові після війни дозволили зняти лише один фільм про російського садовода Івана Мічуріна.

Не маючи змоги повною мірою реалізувати себе як кіномитець, О. Довженко займається літературною творчістю, пише кіноповісті, п’єси, веде свій знаменитий «Щоденник» з таємною надією, що колись усе те буде оприлюднено і «притчею стане». 1945 року О. Довженко запише у своєму «Щоденнику»: «Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у момент їхньої малості».

Літературна спадщина Олександра Довженка справді багатогранна. У його творчому доробку кіносценарії («Вася-реформатор», «Ягідка кохання», «Сумка дипкур’єра», «Іван», «Прощай, Америко»), оповідання й новели («Ніч перед боєм», «Стій, смерть, зупинись!», «Незабутнє», «На колючому дроті», «Мати», «Хата» та ін.), драматичні твори («Потомки запорожців», «Життя в цвіту»), художньо-публіцистичні статті («Українська пісня», «Лист до офіцера німецької армії»).

О. Довженка виявився у жанрі кіноповісті, який він, по суті, започаткував в українській (та й не лише в українській!) літературі. У цьому жанрі написано такі твори, як «Арсенал», «Земля», «Щорс», «Повість полум’яних літ», «Мічурін», «Поема про море». Особливе місце серед кіноповістей О. Довженка посідають «Зачарована Десна» та «Україна в огні».

Роман Коргородський з болем пише, що «Довженкові не судилося бути у творчості цілісною, внутрішньо вільною людиною. Сама доба не дозволяла цього. Тож залишався щоденник, де він міг розмірковувати, страждати, плакати, молитися...».

1951 року після багаторічної перерви О. Довженко нарешті одержує можливість відвідувати Україну. Саме тоді розпочалося будівництво Каховської гідроелектростанції й Каховського моря. Задумавши створити фільм про це, режисер щороку їздить до Каховки, живе там, зустрічається з будівельниками, селянами, інженерами, ученими, збирає матеріал для майбутнього сценарію.

У березні 1956 року київський журнал «Дніпро» опублікував автобіографічну кіноповість Довженка «Зачарована Десна», над якою він почав працювати ще в 1942 р. У видавництві «Радянський письменник» під цією ж назвою готується до видання цілий том його кіноповістей. На «Мосфільмі» розпочинаються зйомки перших кадрів кінофільму «Поема про море», який став лебединою піснею майстра та який довершила Ю. Солнцева.

Не звертаючи уваги на перешкоди, що з’являлися постійно на життєвому шляху Олександра Довженка, у його найкращих кінофільмах, прозі, завжди було наявне національне.

25 листопада 1956 р., не дочекавшись виходу своєї першої великої книги, Олександр Петрович Довженко відійшов у засвіти. Поховали його на Новодівичому кладовищі в Москві, але син свого народу зажди мріяв бути похованим у рідній українській землі: «Прощай, Україно. Прощай, рідна, дорога моя земле-мати. Я скоро помру. Вмираючи, попрошу вирізати із грудей моїх серце і хоча б його відвезти і десь закопати на лоні твоєму під твоїм небом. Прийми його. Воно все життя тобі молилося, не проклинаючи жодної із чужих земель…».



Висловлювання О.П.Довженка, які стали крилатими:

  • «До найрідніших треба зберігати любов у серці, вклонятися їхній пам’яті не раз і не два – усе життя!».

  • «Життя прекрасне, … саме по собі воно є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ».

  • «Життя коротке. Поспішайте творити добро».

  • «Велике діло – добре слово. Воно часом дорожче від усього, від усяких ліків, від багатства і потрібне людині, як хліб і мед, як жива вода».

  • «Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті».

  • Щасливий той, хто «не втратив щастя бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах».

О.П.Довженко очима критиків:

  1. М.Рильський: «Творчість Довженка – це передусім він сам. Незмінне враження, яке справляв Олександр Петрович на кожного, хто бачив його вперше, було: яка обдарована людина! При цьому інколи й не знали, в якій саме галузі ця людина працює, а от враження надзвичайної обдарованості виникало зразу».

  2. Олесь Гончар: «Мабуть, зустріч із живим Мікеланджело не справила б враження більшого, ніж те, що зосталося після зустрічі з ним, автором «Землі» й «Арсеналу». Великість. Крилатість. Могуття духу».

  3. Остап Вишня: «Отакий він непокірливий, отакий непосидючий, якийсь такий прудкий, що ніколи не ходить повагом. З Олександром Довженком тяжко ходити по вулиці, бо він завжди буде попереду вас».

  4. Петро Дорошенко: «Хлопчик, зачарований Десною, виріс, щоб усіх нас чарувать, щоб усе, що в думі, в серці, в мислі визріло з дитячих давніх літ, повернуть народові, як пісню, як надії слово, мрії зліт».

  5. Леон Мусейнак: «Талант пристрасний, благородний, вольовий і водночас глибоко ліричний, що завжди прагнув до пластичного втілення своїх ідейно-художніх задумів».

  6. Юрій Яновський: «Тепер мені ясно, що Довженко знайшов те, чого він шукав і чого не дала йому берлінська наука та перо журналіста. Він знайшов полотно, на якому постаті й образи, покладені пензлем, рухаються, живуть, ненавидять і карають, його прямування довело його до правдивих шляхів і до живих обріїв».

Бібліотекарям загальноосвітніх навчальних закладів

У період відзначення 120-річчя від дня народження Олександра Довженка бібліотеки повинні розгорнути широку популяризацію його творчої спадщини, розкрити читачам усе багатство творчості, демократичну спрямованість творів, своєрідність і багатогранність таланту, органічний зв'язок літературної спадщини письменника з іншими видами мистецтва. Основну увагу слід зосередити на розкритті того нового, що вніс митець у розвиток вітчизняної естетичної думки, вказати на нові теми, ідеї, образи та жанри, якими він збагатив українську літературу. Популяризація творів О.П.Довженка повинна розкрити їх тематику, ідейне спрямування, виховати національну свідомість у молодого покоління, сформувати почуття патріотизму.

Успіх роботи з популяризації спадщини Олександра Довженка серед широких кіл читачів значною мірою залежить від того, наскільки повно представлені його твори у фонді бібліотеки. У зв'язку з цим необхідно проаналізувати укомплектованість фонду творами О.П.Довженка, літературою про його життя та діяльність, бібліографічними матеріалами, систематично слідкувати за виходом у світ нових книг, присвячених О.Довженку, перевидань його творів і своєчасно одержувати їх.

У роботі з читачами треба зосередити увагу на застосуванні комплексного розкриття творчості письменника. Для цього необхідно використати такі форми, як книжкові виставки, тематичні полиці, відкриті перегляди літератури. До ювілею О.П.Довженка на сторінках періодичної преси друкується й друкуватиметься надалі багато матеріалів. Важливо, щоб вони знайшли відображення в довідково-бібліографічному апараті бібліотеки.



З метою якісної підготовки та проведення зазначених вище методичних заходів надаємо список рекомендованої літератури:

  • Довженко О.П. Господи, пошли мені сили: Щоденник, кіноповісті, оповідання, фольклорні записи, листи, документи / Ред.рада В.О.Шевчук та ін. – Х.: Фоліо, 1994. – 655 с.

  • Довженко і світ: Творчість О.П.Довженка в контексті світової культури. - К., 1984.

  • Золотоверхова І., Коновалов Г. Довженко-художник. – К. : Мистецтво. 1968. – 130 с.

  • Корогодський Р. Довженко в полоні: Розвідки та есеї про Майстра. – К.: Гелікон, 2000. – 352 с.

  • Корогодський Роман. Велика містерія: життя після смерті // Олександр Довженко. Зачарована Десна. Україна в огні. Щоденник. – К.: Веселка, 1995. – С. 550-551.

  • Куценко М. В. Сторінки життя і творчості О. П. Довженка. - К., 1975.

  • Новиченко Л. М. Український радянський роман. - К., 1976.

  • Олександр Довженко вчора і сьогодні. Образ дисидента. / Збірник матеріалів. – Луцьк: ВМА «Терен», 2007. – 240 с.

  • Олександр Довженко: Літопис життя. Фільми. Малюнки. Задуми. -К., 1994.

  • Олександр Довженко // Усе для школи. Українська література. 11 клас. Випуск 9. – 64 с.

  • Семенчук І. Життєпис Олександра Довженка. – К. : Молодь, 1991. – 224 с.

  • Українська література. 11 клас: Хрестоматія / Упорядник Сподарець М.П. – Х.: Ранок, 2000. – 704 с.

  • Яновський Ю. Голлівуд на березі Чорного моря // Юрій Яновський. Твори: В 5-ти томах. Т. 5. – К. : Дніпро, 1983. – С. 194-212.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка