Методична розробка практичного заняття



Скачати 182.01 Kb.
Дата конвертації09.09.2017
Розмір182.01 Kb.
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ

З «СІМЕЙНОЇ ПСИХОЛОГІЇ»

по темі


«Дитячо-батьківські стосунки у сім'ї. Стилі та помилки сімейного виховання»
для студентів ІІ курсу медичного факультету №2

(спеціальність: медична психологія).



І. Актуальність теми.

Вирішальну роль у розвитку особистості дитини, відіграють відносини з близькими дорослими. В даний час проблема дитячо-батьківських відносин як фактора становлення особистості дітей в умовах сім'ї набуває особливої ​​актуальності, оскільки є однією з найважливіших складових збереження здоров'я нації.

Питання сімейного виховання розглядаються соціологами, психологами, психотерапевтами. При цьому зачіпаються різні сфери дитячо-батьківських відносин: особливості виховання дитини та ставлення до неї батьків, характерні особливості особистості дитини як результат сімейних впливів, особливості особистості батьків, характер подружніх відносин і т.д.
ІІ. Навчальні цілі заняття.

Мати уявлення (α - І): Вплив соціалізації в сім’ї на спрямованість особистості. Стадії та інститути соціалізації. Особливості соціалізації дитини в сім’ях людей з частковою та явною соціальною дезадаптацією. Соціалізація в сім’ї і творчий потенціал особистості.

Знати (α - ІІ): Поняття сімейної соціалізації. Ролі матері та батька у сімейній соціалізації дитини. Стилі батьківської поведінки. Види патологічного виховання, наслідки неправильного виховання.

Вміти (α - ІІІ):


  • Визначати поняття та значення сімейної соціалізації у розвитку особистості дитини.

  • Класифікувати та аналізувати стилі неправильного виховання, їх наслідки.

  • Пояснювати вплив неправильного виховання на формування акцентуацій характеру та розладів особистості у підлітків.

Розвивати (α - ІV): творчі здібності в процесі теоретичного дослідження проблемних питань психології в цілому та сімейної психології зокрема.
ІІІ. Цілі розвитку особистості.

Формування професійно-значущих підструктур особистості, зокрема професійної відповідальності та професійної ідентичності майбутнього лікаря-психолога.



IV. Міждисциплінарна інтеграція.


Дисципліна

Знати

Вміти

1. Попередні (забезпечуючі) дисципліни:

Нормальна анатомія


Анатомічна будова центральної нервової системи.




Нормальна фізіологія

Фізіологія вищої нервової діяльності.




Медична біологія та генетика

Поняття спадковості та мінливості.




Загальна психологія


Основні закономірності формування психіки в процесі видової еволюції й розвитку окремого індивідууму, поняття про особистість, формування та розвиток особистості, психічні процеси та стани, індивідуально-психологічні властивості особистості.




Історія психології

Історія виникнення та розвитку психології як науки.




Сучасні напрямки психології

Історія виникнення та становлення різних теоретичних напрямків в психології.




Вікова психологія

Онтогенез людської психіки, специфічні психічні особливості індивіда в процесі зміни вікових стадій його розвитку.




2. Наступні дисципліни ті, що забезпечуються:

Психологія особистості

Соціальна психологія

Психологічне консультування

Медична психологія

Диференційна психологія

Психологія сім’ї









3. Внутрішньопредметна інтеграція (між темами даної дисципліни):

Тема «Дитячо-батьківські стосунки у сім'ї. Стилі та помилки сімейного виховання» логічно пов’язана з наступними темами курсу і є сприятливим підґрунтям для їх засвоєння.


V. Зміст теми заняття.
Соціалізація – це процес та результат засвоєння і наступного активного відтворення індивідом соціального досвіду.

Порівняно з іншими соціальними інститутами сім'я має певні особ­ливості, що істотно впливають на становлення особистості та соціалізацію ди­тини. Розглянемо їх.



  1. Наявність усіх форм життєдіяльності людини, що реалізуються через функції сім'ї. У результаті сім'я формує власний спосіб життя, мікрокультуру, основою якої є цінності й елементи культури суспіль­ства чи окремих його соціальних верств. Таким чином, на думку А. Карлсона, сім'я — це суспільство в мініатюрі, з якого вибудо­вується соціальна взаємодія загалом.

  2. Включеність дитини в сім'ю з дня її народження, формування саме в сім'ї перших уявлень про те, що добре і що погано, що таке добро і зло, коли дитина найбільшою мірою сприймає виховні впли­ви. Фактично сім'я є першою сполучною ланкою між людиною і сус­пільством, яка передає від покоління до покоління генетичний код, певні соціальні цінності, що на суб'єктивному рівні є ціннісними орі­єнтаціями членів сім'ї.

  3. Безперервність і тривалість контакту людей різної статі, віку, з різним обсягом життєвого досвіду спричинюються до інтеріоризації дітьми зразків поведінки насамперед батьків і тільки потім — людей поза сім'єю.

  4. Переважно емоційний характер зв'язків між членами сім'ї, що базуються на любові і симпатії, створює сприятливу основу для спра­цьовування таких неусвідомлюваних дитиною соціально-психологіч­них механізмів впливу, як наслідування, навіювання, психічне “заражен­ня". При цьому забарвленість емоційних контактів впливає на форму­вання почуття задоволення (незадоволення) собою і оточенням.

Особливо значною роль сім'ї у становленні особистості дитини є на первинному етапі її соціалізації.

Так, на першій стадії (до одного року) дитина розвивається за віссю “довіра — недовіра". Ступінь розвитку почуття довіри до інших людей і світу загалом залежить насамперед від якості материнської турботи, причому не так від кількості їжі чи ласки, які здатна надати мати, як від особливостей спілкування, здатності матері передати відчуття стабільності, тотожності переживань, того, що вона є людиною, якій можна довіряти.

На другій стадії (1—3 роки) дитина розвивається за віссю “автоно­мія — сором і сумнів". Насамперед формується здатність до самокон­тролю тілесних виявів, встановлюється певне співвідношення виявів впертості і добровільності дій. Особливості такого співвідношення за­лежать від готовності батьків поступово надавати дитині можливість самостійно контролювати свої дії, ненав'язливо обмежуючи її в тих сферах життя, які є потенційно або реально небезпечними для дитини і оточуючих. Переживання сорому проявляються як лють, спрямована на себе, коли дитині забороняється бути самостійною, коли батьки по­стійно або роблять усе за дитину, або очікують, що вона робитиме самостійно те, що поки що не спроможна робити. У результаті у дити­ни може сформуватися невпевненість у собі, слабка воля.

Третя стадія (3—6 років) визначається розвитком дитини за віссю “ініціативність — провина". При цьому ініціатива додає до автономії здатність брати на себе зобов'язання, планувати, розв'язувати нові завдання, набувати нових корисних навичок. Чи переважатиме у дити­ни ініціатива, значною мірою залежить від того, як батьки ставляться до її волевиявлення, визнають і задовольняють її право на допит­ливість, фантазію, творчість.

Почуття провини у дитини викликають батьки, які не заохочують її до самостійності або надмірно карають.

Таким чином, сім'я, особливості взаємодії батьків і дитини багато в чому забезпечують (чи не забезпечують) успіхи дитини на подальших етапах її соціалізації.

До характеристик, що визначають особливості соціалізації в сім'ї, зараховують:



  • соціально-демографічну структуру сім'ї (соціальне становище членів сім'ї, професійний статус батьків, стать, вік, кількість членів сім'ї, наявність різних поколінь);

  • превалюючий психологічний клімат, емоційну настроєність сім'ї;

  • тривалість і характер спілкування з дітьми;

  • загальну і, зокрема, психолого-педагогічну культуру батьків;

  • зв'язок сім'ї з іншими спільнотами (школою, родичами тощо);

  • матеріально-побутові умови.

В Україні типовою є нуклеарна сім'я з невеликою кількістю дітей (52,1 % — з однією дитиною), із професійно зайнятими батьками, що підтримують здебільшого ділові контакти з родичами. У неповних сім'ях виховують 1,5 млн дітей. Внаслідок зменшення реальних до­ходів родин переважна їх більшість не має можливості створити для дітей сприятливі умови життя.

Отже, сучасна українська сім'я часто не має змоги повною мірою реалізувати свій виховний потенціал. Це спричинюється як особливо­стями суспільного виховання, так і негативними змінами всередині сім'ї: зниженням її стабільності, малодітністю, послабленням традицій­ної ролі батька, трудовою зайнятістю жінки та ін.

На особистість дитини особливо впливає стиль її стосунків з бать­ками, що лише частково зумовлюється їх соціальним становищем.

Як відомо, існує кілька автономних психологічних механізмів со­ціалізації, за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей. Це насамперед ідентифікація і наслідування, у процесі яких діти за­своюють соціальні норми поведінки, ціннісні орієнтації, беручи приклад з батьків, прагнучи стати такими, як вони. При цьому наслідування су­проводжується певними очевидними діями, тоді як ідентифікація перед­бачає ототожнення дитини з батьками на основі сильного емоційного зв'язку з ними.

Крім того, батьки впливають на своїх дітей через механізм під­кріплення: заохочуючи поведінку, що вважається правильною, і караючи дитину за порушення правил, батьки поступово вкорінюють у її свідомість систему норм.

Батьки можуть використовувати різні засоби заохочення — соці­ально-психологічні (наприклад, похвала) чи матеріальні (винагороди, привілеї). При цьому похвала батьків, з якими дитина перебуває у дружніх стосунках, як правило, дієвіше, ніж похвала батьків байдужих, холодних. Ефект заохочення залежить також від того, як діти сприй­мають його. Якщо в разі очікування винагороди діти дотримуються вимог батьків, то у противному разі вони можуть не дотримуватись цих вимог. Аналогічно діти оцінюють похвалу. Якщо їх хвалять за все, що б вони не зробили, похвала перестає бути засобом заохочення.



Умови заохочення дітей батьками
Ефективні та неефективні засоби заохочення дітей


Засіб заохочення:

ефективний

неефективний

Заохочення пропорційне до зусиль, витрачених дитиною Батьки пояснюють, що саме варте заохочення

Заохочується досягнення певних результатів, що відповідають інтересам та індивідуально-психологічним можливостям дитини Досягнення дитини батьки оцінюють порівняно з її попередніми досягненнями

Пов'язуючи досягнення з докладеними зусиллями, батьки показують можливість досягнень у майбутньому залежно від реалізації потенційних можливостей дитини

Батьки розвивають у дитини внутрішню мотивацію досягнення успіхів у діяльності, тому дитина намагається розвинути відповідні вміння чи дістати задоволення від діяльності Батьки сприяють виявленню зацікавле­ності в досягненні нових успіхів, коли досягнуто попередніх результатів

Заохочення не залежить від зусиль, витрачених дитиною Заохочення в цілому

Заохочується досягнення результатів взагалі, часто таких, що не відповідають інтересам та індивідуально-психологічним можливостям дитини Досягнення дитини батьки порівнюють з досягненнями інших, орієнтуючи дитину на конкуренцію

Досягнення дитини батьки пов'язують з наявністю здібностей дитини, сприятли­вими обставинами або з їх власними зусиллями

Заохочуючи, батьки спираються здебіль­шого на зовнішні стимули, тому дитина прагне успіху, щоб отримати винагороду, перемогти когось тощо

Батьки відволікають від необхідності постійно працювати для досягнення успіхів

Якщо потрібно покарати дитину за певну провину, це слід робити одразу після неї. При цьому необхідно бути суворим, але не жорсто­ким. Надто суворе покарання, як правило, викликає в дитини страх і озлобленість, вона починає уникати людини, що суворо поводиться з нею, а в разі загострення стосунків може втекти з дому. Дослід­ження свідчать: правила поведінки, що нав'язуються через суворе покарання, діти засвоюють найменшою мірою. Покарання буде діє­вішим, якщо пояснити дитині, за що її карають. Експериментально встановлено, що дитина швидше підкориться, якщо їй спокійно і до­хідливо пояснити, чому вона має це робити, ніж без пояснень пока­рати за неслухняність.

Важливою умовою дії механізмів впливу є авторитет батьків.
Розрізняють такі види авторитету:


  • формальний, що визначається особливостями соціальної ролі;

  • функціональний, що спирається на компетентність, ерудицію, досвід;

  • особистий, що залежить від особистісних якостей.

Авторитет батьків залежить від частоти і якості контактів з дити­ною; інформованості про справи дитини; ступеня розуміння і рівня вирішення питань, що турбують дитину; активності в самовдоскона­ленні і вдосконаленні оточення.
Аналізуючи досвід сімейного виховання, А. Макаренко дійшов ви­сновку: багато хто з батьків не розуміє значення свого авторитету для дітей. Іноді поведінка батьків призводить до формування помил­кового авторитету. Наведемо основні його види:

  • Авторитет пригноблення. При цьому діти виростають або за­турканими, безпорадними, або самодурами, відплачуючи за при­гноблене дитинство.

  • Авторитет чванства, коли батьки постійно вихваляються свої­ми заслугами, є зарозумілими у ставленні до інших людей. При цьому діти часто виростають хвалькуватими, не вміють критич­но ставитись до власної поведінки.

  • Авторитет підкупу, коли слухняність дитини “купується" пода­рунками, обіцянками. При цьому може вирости людина, привче­на викручуватись, пристосовуватись, яка прагне одержати якнай­більше вигод тощо.

  • Справжній авторитет ґрунтується на любові, повазі до особистості дитини в поєднанні з високою вимогливістю до неї.

Сімейна соціалізація не зводиться до безпосередньої взаємодії дитини і батьків. Так, ефект ідентифікації може нейтралізуватись ме­ханізмом рольової взаємодоповнюваності (наприклад, у сім'ї пра­цьовитих батьків незважаючи на добрий взірець дитина може й не бути працьовитою, якщо сім'я не мала потреби виявляти цю якість).

Важливим є також механізм психологічної протидії, коли дити­на, волю якої жорстко обмежували, може виявляти підвищений потяг до самостійності, а дитина, якій усе дозволяли, може вирости несамо­стійною.

Сукупність установок батьків, їх емоційного ставлення до дитини, сприйняття дитини батьками і відповідних способів поводження з нею утворюють стиль сімейного виховання.

Психолог Е. Шефер розрізняє кілька стилів сімейного вихо­вання, що пов'язані, на нашу думку, з авторитарним, ліберальним і де­мократичним стилями.
Стилі сімейного виховання

Оптимальним для практики сімейного виховання вважається де­мократичний стиль, що характеризується високим рівнем вербаль­ного спілкування між дітьми і батьками; включеністю дітей в обговорення сімейних проблем; урахуванням їхньої думки; готовністю бать­ків у разі потреби прийти на допомогу дітям, одночасно з вірою в їх успішну самостійну діяльність, адекватним батьківським контролем. Відхилення від демократичного стилю в бік авторитаризму, лібераль­ної вседозволеності чи надмірної центрації на дитині спричинює відповідні деформації її особистості.

Так, В. Гарбузов вирізняє три типи неправильного виховання, що практикуються батьками дітей, хворих на неврози:



  • А (неприйняття, емоційне відторгнення) — неприйняття індиві­дуальних особливостей дитини у поєднанні з жорстким контро­лем, регламентацією життя дитини, нав’язуванням їй єдиного правильного (з погляду батьків) типу поведінки; поряд із жор­стким контролем цей тип може поєднуватися з недостатнім рівнем контролю, байдужістю, цілковитим потуранням;

  • Б (гіперсоціалізація) — тривожно-недовірлива концентрація батьків на стані здоров’я дитини, її соціальному статусі, очіку­ванні успіхів часто з недооцінюванням індивідуальних психоло­гічних особливостей дитини;

  • В (“кумир сім’ї") — центрація батьків на дитині, потурання її примхам, іноді на шкоду іншим дітям або членам сім’ї.

Дослідники А. Лічко і Е. Ейдеміллер припускають крім виховання за типами “кумир сім’ї" (у їхній інтерпретації — “поблаж­лива гіперпротекція") і “емоційне відторгнення" існування таких сти­лів виховання (особливо несприятливих для підлітків з акцентуаціями характеру і психопатіями):

  • гіпопротекція (недостатність опіки і контролю за поведінкою дитини, брак чи відсутність уваги, тепла, турботи про фізичний і духовний розвиток дитини, невключеність у її життя);

  • домінуюча гіперпротекція (поєднання загостреної уваги до дитини з великою кількістю обмежень і заборон, що призво­дить до формування нерішучості, несамостійності дитини чи до яскраво вираженої реакції емансипації);

  • підвищена моральна відповідальність (покладання відпові­дальності на дитину за життя і благополуччя близьких, що не відповідає віку й реальним можливостям дитини; очікування від дитини великих досягнень у житті на тлі ігнорування її потреб та інтересів).

Найбільшою мірою шкодять дитині непослідовний, змішаний стиль виховання, неузгодженість і суперечливість установок батьків на процес виховання, оскільки постійна непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, породжую­чи в неї підвищену тривожність.

Стиль виховання дитини є репродуктивним, тобто багато в чому репродукує стиль виховання, який застосовувався у дитинстві батьків. При цьому самооцінка, Я-образ дитини є інтроекцією батьківсь­кого ставлення і способів керування поведінкою дитини, що реалі­зується, по-перше, через пряме чи непряме (у зразках поводження) навіювання образу чи ставлення до себе, по-друге, через формування у дитини стандартів виконання тих чи інших дій, формування рівня до­магань, по-третє, через контроль за поведінкою дитини, у якому вона засвоює способи самоконтролю.

Я-образ і самооцінка, що навіюються дитині, можуть бути як пози­тивними, коли дитину переконують у тому, що вона є доброю, розум­ною тощо, так і негативними, коли дитину переконують у тому, що вона погана, зла, дурна тощо.

Дослідники О. Бодальов і В. Столін наводять приклади з практики роботи із сім'єю, що наочно демонструють, як батьки фор­мують рівень очікувань і рівень домагань, “ідеальне Я" і мотивацію досягнення. Спостерігаючи за іграми на виграш батьків з дітьми, вони вирізняли батьків, які завжди перемагають, показуючи дітям, як вони мало можуть і до чого їм потрібно прагнути. Отже, батьки орієнту­ють дітей бути завжди першими. Часто за цим стоїть бажання батьків бачити дитину видатним артистом, спортсменом тощо, щоб дитина до­сягла тих цілей, які, можливо, не вдалося реалізувати їм. Якщо при цьому вимоги і плани батьків не збігаються з інтересами і схильнос­тями дитини, її можливостями, це найчастіше призводить до того, що дитина не може реалізуватись, втрачає самоповагу, що спричинюєть­ся до негативної Я-концепції.

Розрізняють такі причини неадекватного ставлення до дитини:


  • психолого-педагогічна некомпетентність батьків, некритично засвоєні ригідні стереотипи виховання дитини, що призводить до стихійності виховання, неузгодженості установок і дій бать­ків тощо;

  • особистісні особливості батьків;

  • особливості взаємин подружжя чи інших членів сім’ї, що про­ектуються на дитину.

VІ. План та організаційна структура заняття.


п/п

Основні етапи заняття, їх функції та зміст

Навчальні цілі в рівнях засвоєння

Методи контролю і навчання

Матеріали методичного забезпечення (контролю, наочності, інструктивні)

Розподіл часу

Підготовчий етап

1

Організаційні заходи










1-3 хв.

2

Постановка навчальних цілей та мотивація.







Див. п. І

Див. п. ІІ



10-25%

3

Контроль вихідного рівня знань, навичок, умінь:

  1. Життєвий цикл сім’ї.

  2. Періодизація сімейного життя та труднощі, пов’язані з окремими стадіями.

  3. Проблеми молодої сім’ї.

  4. Поняття адаптації та інтеграції в сім’ї.

  5. Види адаптації в сім’ї.

ІІ

ІІ


ІІ

ІІ
ІІ



Індивідуальна теоретична співбесіда (опитування)

- тестовий контроль ІІ рівня

- вирішення типових задач ІІ рівня


Питання ІІ рівня

Тести ІІ рівня



Таблиці


Малюнки

Структурно-логічні схеми, аудіо - та відеоматеріали



10-25%

Основний етап

4

Формування професійних вмінь та навичок.

  1. Визначати поняття та значення сімейної соціалізації у розвитку особистості дитини.

  2. Класифікувати та аналізувати стилі неправильного виховання

  3. Визначати наслідки неправильного виховання, взаємозв’язок стилів неправильного виховання з формуванням певних акцентуацій характеру.

ІІІ

ІІІ


ІІІ

Метод формування навичок: практичний тренінг

Професійні алгоритми (інструкції) щодо формування практичних навичок та професійних вмінь

Таблиці, слайди, психодіагностичні опитувальники, учбові альбоми, текстові ситуаційні нетипові задачі.



60-90%

Заключний етап

5

Контроль та корекція рівня професійних умінь та навичок.




Метод контролю навичок: індивідуальний контроль, рішення нетипових задач, тестовий контроль ІІІ рівня.

Задачі ІІІ рівня, тести ІІІ рівня.

10-20%

6

Підведення підсумків заняття.




7

Домашнє завдання (основна і додаткова література по темі)







Див. п. VIII

VІІ. Матеріали методичного забезпечення заняття.
Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття: питання, задачі, тестові завдання.
Питання:


  1. Роль сім'ї у становленні особистості дитини.

  2. Психологічні механізми впливу батьків на дітей. Наведіть приклади.

  3. Чи можна вивести з особистісних характеристик батьків чи методів їхньо­го виховання конкретні властивості особистості дитини? Відповідь обґрунтуйте.

  4. Які характеристики ставлення батьків до дитини і відповідної поведінки відбито в понятті "стиль сімейного виховання"?

  5. Проаналізуйте відомі стилі сімейного виховання. Який із стилів є найоптимальнішим для розвитку особистості дитини?

  6. Причини неадекватного ставлення батьків до дитини. Наведіть приклади.

  7. Як особистісні проблеми батьків зумовлюють проблеми у стосунках з дітьми?

  8. Причини жорстокого поводження з дитиною в сім'ї.

  9. Як неадекватне ставлення до дитини спричинює відхилення в її психічному й особистісному розвитку?

  10. Які психологічні умови можуть забезпечувати оптимізацію стосунків батьків з дітьми, розвиток особистості дитини?



VІІІ. Література.


  1. Андреева Т. В. Семейная психология . – СПб.: Речь, 2004. – 244 с.

  2. Бондарчук О.І. Психологія сім'ї: Курс лекцій. - К.: МАУП, 2001. — 96 с.: іл.

  3. Дружинин В.Н., Психология семьи – СПб.: Питер, 2008. – С. 176.

  4. Хайгл – Эверс А., Хайгл Ф., Отт Ю. и др. Базисное руководство по психотерапии. – СПб.: Речь, 2001. – С. 784.

  5. Шліппе фон А., Швайцер Й.. Системна психотерапія та консультування. – Львів, 2004. – 320 с.

  6. Шнейдер Л.Б., Семейная психология: учеб. Пособие для вузов. – М.: Академический проект, 2007. – 736 с.

  7. Эйдемиллер Э. Г., Юстицкис В. В. Психология и психотерапия семьи. – СПб.: Питер, 2002. – 656 с.

Підготувала: асистент Камінська А.О.
Затверджено на засіданні кафедри, протокол №__ від «____»__________20__ р.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка