Методична проблема



Скачати 238.84 Kb.
Дата конвертації13.04.2016
Розмір238.84 Kb.
ОПИС ДОСВІДУ РОБОТИ

УЧИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ГОНЧАРИСЬКОЇ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ І-ІІІ СТУПЕНІВ

ПІДЛИПНОЇ ІННИ МИХАЙЛІВНИ

МЕТОДИЧНА ПРОБЛЕМА: «РОЗВИТОК ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ОРФОГРАФІЧНИХ НАВИЧОК В УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ»

ПЕДАГОГІЧНЕ КРЕДО: «ЯКЩО МИ БУДЕМО СЬОГОДНІ ВЧИТИ ТАК, ЯК МИ ВЧИЛИ ВЧОРА, МИ ВКРАДЕМО В НАШИХ ДІТЕЙ ЗАВТРА» ДЖОН ДЬЮЇ

Грамотність – слово багатозначне. У поширеному розумінні воно означає насамперед написання слів і речень без помилок, згідно з існуючими нормами правопису, які відповідають усталеним нормам сучасної літературної мови.

Грамотність - критерій освіченості людини. Орфографічні, пунктуаційні вміння й навички безпосередньо пов'язані з культурою і є одним із важливих її компонентів.

Орфографічна грамотність як частина загальної мовної культури складається внаслідок вивчення теорії, свідомого засвоєння правописних правил і проведення системи тренувальних вправ, що забезпечують вироблення необхідних умінь і навичок.

Одна із складових загальної культури людини є її орфографічна та пунктуаційна грамотність. Уміти грамотно писати – життєва необхідність. Грамотна людина без труднощів напише заяву чи листа, занотує почуте або прочитане. Вона, безперечно, скрізь працюватиме краще, продуктивніше. А це те, чого потребує сучасна Україна, якій потрібні грамотні фахівці в усіх галузях державної діяльності. Тому вчителям, треба домагатися, щоб наші учні були освіченими, грамотними людьми, достатньою мірою ознайомленими з багатими скарбами української мови і могли практично використовувати їх. Запорука успіху вчителя-словесника в цій справі - вироблення системи грамотного письма.

Підвищення грамотності учнів - одна з основних проблем вивчення мови

Проблема розвиток та удосконалення орфографічних навичок в учнів на уроках української мови не нова, але є актуальною.

Ефективність роботи над підвищенням рівня грамотності залежить від послідовних, продуманих дій вчителя, який організовує пізнавальну і практичну діяльність учнів.

Саме  взаємодія   цих двох  суб'єктів  навчального пронесу      сприятиме      успішному      розв'язанню поставленої мети - вироблення навичок грамотного письма. 

Лише системний підхід до вирішення цієї проблеми сприятиме підвищенню  грамотності учнів.

Отже, актуальність обраної теми пов'язана з тим, що кожен випускник загальноосвітньої школи, має бути грамотною людиною. А ось досягти цього не так то й легко. Звичайно, багато залежить від самого учня, однак майстерність учителя відіграє чи не вирішальну роль, тому що він не тільки вчить, а й повсякденно спонукає учня підвищувати мовну грамотність.

Доцільність обраної теми полягає в тому, що формування освіченої, творчої, моральної та фізично розвинутої особистості залежить від того, наскільки ця особистість володіє навичками грамотного письма.

Мета: представити вчителям різні методи та прийоми, які будуть корисні у організації навчального процесу та будуть мати для нього практичну цінність. В основі моєї педагогічної діяльності лежать такі завдання: звертати увагу не просто на засвоєння знань, а на способи мислення та діяльності, на розвиток пізнавальних сил та творчого потенціалу учнів. І допомагають мені у реалізації цього завдання різноманітні форми та методи в процесі підвищення орфографічної грамотності.

Орфографія – система правил про написання слів – виникли з потреб суспільного життя. Завдяки писемній мові людські думки, знання, досвід зберігаються в часі, передаються від покоління до покоління. Письмо невіддільне від орфографії, яка визначає норми писемної форми мовлення.

"Мова – це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма нашого організування. Мова – душа кожної національності, її національний скарб. У мові наша стара й нова культура, ознака національного визнання. Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона відтворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психологічного я. І поки живе мова – житиме й народ," – писав Іван Огієнко.

Однією з причин орфографічних помилок є невміння учнів застосовувати на практиці здобуті знання, відсутність навичок самоконтролю, орфографічної пильності, заучування правил без найменшого їх розуміння. Механізм формування в учнів цих умінь і навичок довготривалий. Це пов'язано з особливостями пам'яті, для якої характерні не лише властивості запам'ятовування і відтворення, а й забування.

Другою умовою формування орфографічної грамотності вважаю вироблення в учнів умінь застосовувати знання на практиці.

Для цього використовую алгоритми певну послідовність дій, що сприяють застосуванню правила у конкретному випадку. Алгоритм використовується для багатьох слів, що пишуться за відповідним правилом. Така робота обов'язково завершується правильним написанням. Кожний крок алгоритму — це органічне поєднання конкретної мовної ситуації та правила, слова та послідовності дій, що веде до засвоєння орфограм у ньому.

Алгоритми сприяють злиттю в одне ціле двох процесів - засвоєння і застосування правил, зближують теоретичні і практичні моменти. їх використання під час виконання вправ сприяє підвищенню ефективності практичної роботи учнів над складними питаннями написання слів та формуванню міцних умінь та навичок з орфографії, що допомагає школярам краще оволодіти рідною мовою.

Щоб зменшити розрив між теоретичними знаннями і практичними вміннями й навичками, на уроці надаю перевагу самостійній і практичній роботі учнів. Для засвоєння грамотного письма використовую певну систему тренувальних вправ, при виконанні яких учні вчаться знаходити орфограму, використовуючи теоретичні відомості, пояснюють написання, у дітей розвивається чуття мови, орфографічна пильність.

Найефективнішими видами письмових робіт для оволодіння орфографією є;

-         словникові диктанти;

-         ускладнене і неускладнене списування;

-         диктанти «Перевіримо себе»;

-         вправа «Коректор»;

-         вправа «Свої приклади»;

-         вправи без інструкцій;

-   вправи з елементами програмування;

              -  твори за опорними словами, із заданими орфограмами.

Правильно організована самостійна робота дає можливість формувати в учнів свідомі і міцні знання, удосконалює орфографічні уміння і навички, навчає учнів користуватися набутими знаннями, розвиває пізнавальні здібності (спостережливість, допитливість, логічне мислення), виховує культуру розумової праці, виробляє потребу самостійно підвищувати свій освітній рівень.

Дуже часто на уроках проводю словникові диктанти, які дають можливість потренуватися у правописі слів на окремі орфограми, за короткий час оцінити рівень засвоєння орфографічних умінь. Цей вид роботи використовую при закріпленні нового матеріалу, у процесі повторення попередніх тем. Систематичне проведення словникових диктантів спонукає учнів постійно повторювати правила, утримувати їх у пам'яті.

Диктанти – активна форма тренувальних вправ, яка вимагає уваги, зосередженості, активної розумової діяльності. Ми використовуємо їх для роботи на уроці під час вивчення теми, а також для контролю за засвоєнням навчального матеріалу з граматики та правопису.

Диктант (від лат. dikto – говорити, диктувати) – письмова робота, вправа для перевірки грамотності учнів і засвоєння ними правил правопису (орфографії і пунктуації).

Якщо розглядати диктант з історичного погляду, то побачимо поступову диференціацію, урізноманітнення його видів. Проте цей процес не був рівномірним. Різним було ставлення до диктантів – від надто частого їх використання до цілковитого заперечення, змінювалась оцінка їх ролі у навчальному процесі.

Оцінюючи навчальну ефективність диктантів, потрібно мати на увазі конкретні їх форми та способи їх реалізації. Людині надзвичайно часто доводиться, окрім списування з готового тексту, формулювання власних думок, записувати сприйняте на слух, почуте від когось. Практичні потреби життя вимагають відповідних навичок передавати на письмі текстуальне, вибірково чи стисло усне мовлення, сприйняте на слух. Оскільки між усною мовою і писемною, між звуками в їх системі, в живому потоці мовлення і засобами їх передачі на письмі існують складні, неоднозначні відношення, необхідно створити зв'язок між слуховим сприйманням і графічним образом слова, між вимовою і його написанням. Цього можна досягти лише відповідними вправами.

Диктант, якщо вміло проводити і застосовувати різні їх види, є одним із засобів боротьби за культуру писемної мови, вони виконують організуючу і виховну роль, допомагають сформувати професійні навики регламентованої роботи, вміння дотримуватись встановленого порядку і ритму. У той же час сама передача на письмі вимагає напруження і зосередження уваги. Отже, це один із засобів виховання уваги, дисциплінованості, організованості, точності та охайності в навчальній діяльності, вміння включатись в розумову роботу і виконувати завдання в даний момент. Це непростий і нелегкий вид навчальної роботи.

У методиці й практиці навчання існує багато різних видів диктантів, кількість яких поступово збільшується. Різні методисти користуються неоднаковою класифікацією диктантів. Так, В.Т. Горбачук класифікує диктанти, враховуючи такі три критерії: мета проведення, характер запису диктованого тексту, час пояснення правопису орфограм у тексті.

Таким чином, існує чимало підходів щодо класифікації й систематизації диктантів, однак у процесі роботи для себе визначила 4 аспекти, які можна взяти за основу:

1. За призначенням: навчальні диктанти, навчально-перевірні, перевірні (контрольні).

2. За часом запобігання помилок і закріплення граматичного та правописного матеріалу: попереджувальні, пояснювальні.

3. За характером відтворення на письмі: без зміни тексту (диктанти-завдання, диктанти-переклади), зі зміною тексту (вибіркові, словникові, творчі, вільні).

4. За сприйманням тексту: зорово-слухові, слухово-зорові, слухові, зорові (диктант з пам'яті).

У шкільній практиці застосовуються різні види диктантів з урахуванням усіх цих аспектів.

У своєму описі визначаю перший аспект класифікації, а саме, диктанти за призначенням.

Так, навчальні диктанти бувають попереджувальні, пояснювальні, вибіркові, словникові, творчі та вільні.

Основу попереджувальних диктантів складає попереднє пояснення важких для написання орфограм, що проводиться з метою попередження помилок у диктантах.



Попереджувальний зорово-слуховий диктант сприймається з попереднім звуковим і складовим аналізом або граматичним і орфографічним розбором слів є основою попередження помилок цього виду диктанту.

Методика проведення зорово-слухового диктанту така: записую на дошці речення чи коротенький текст. Потрібні орфограми виділяю кольоровою крейдою або підкреслюю. Учні звертають увагу на виділенні орфограми (зорове сприймання), роблять складовий, звуковий аналіз слова та граматичний і орфографічний розбір. Закриваю написане і диктую учням кожне речення. Учні повторюють речення і записують у свої зошити.

Після написання диктанту учні звіряють його з написаним на дошці, відповідно роблячи потрібні виправлення.

Таким чином, написаний диктант перевіряється зразу ж у класі.

Підґрунтям  попереджувального слухово-зорового диктанту виступає слухове сприймання також з попереднім звуковим та складовим аналізом або граматичним і орфографічним розбором.

Методика проведення цього виду диктанту передбачає, що перед написанням диктанту даю завдання учням повторити певні правила. Зачитую речення, учні уважно слухають, потім проводиться складовий, звуковий аналіз слова та граматичний і орфографічний розбір слів на слух.

Розбір може бути колективний (учитель, звертаючись до всього класу, запитує, як писати, наприклад, те чи інше слово і чому саме так, а учні один за одним пояснюють) або індивідуальний, коли один учень самостійно проводить увесь розбір.

Читаю речення, учні повторюють його і записують самостійно у зошитах, а один учень записує на дошці. Потім учні звіряють написане в зошитах з написаним на дошці.

Наступний вид – попереджувально-слуховий диктант, суть якого в усному поясненні та розборі тексту, а потім запис його, тобто основа попередження помилок.

Що ж стосується методики проведення цього виду диктанту, то я окреслюю наступні заходи: перед написанням диктанту даю учням завдання повторити певні правила. Читаю речення, а учні пояснюють усно потрібні орфограми і записують речення тільки у зошитах. Після написання диктанту відбувається взаємоперевірка (учні обмінюються зошитами і перевіряють написане). При перевірці звертаю увагу на певні орфограми і домагаюся, щоб при взаємоперевірці ці орфограми були в полі зору перевіряючих.



Попереджувальний зоровий диктант – це диктант з пам'яті (самодиктант) дуже корисний вид диктанту, бо розвиває в учнів зорову пам'ять, навички самостійного письма та довільну увагу. Для самодиктанту використовуються вірші, прозові уривки, вивчені учнями раніше. Після написання диктанту учні мають перевірити написане за книжкою, таблицею чи дошкою.

Розглядаючи особливості пояснювального диктанту можна визначити його, як перехідний ступінь від навчального і навчально-перевірного до контрольного диктанту. Учні записують речення з голосу вчителя без попереднього розбору важких орфограм, без попередження можливих помилок. Так, пояснювальний диктант – складніший вид диктанту, бо вимагає від учнів більшої самостійності. Цей вид диктанту практикується після того, як учні уже набули певних умінь і навичок.

 Пояснювальний зорово-слуховий диктант, в якому окремі речення чи текст учні записують під диктовку, а потім пояснюють важкі орфограми. Пояснення розраховане на зорове сприймання дітей: класна дошка, таблиці, підручник, словник тощо. Методика проведення цього диктанту така: після достатньої кількості вправ на те чи інше вивчене правило я попереджую учнів, що на наступному уроці будуть писати пояснювальний диктант. Учні повторюють дома відповідні правила. На уроці після написання диктанту учні пояснюють важкі орфограми, записують слова з цими орфограмами на дошці або відшукують потрібні слова у словнику.

Пояснювально-слуховий диктант, основа цього виду складається з усного пояснення важких орфограм після написання диктанту (слухове сприймання).

Наступний вид навчальних диктантів – вибірковий, при проведенні якого диктую текст, а учні вибирають потрібні слова і записують.

Також у даному аспекті слід визначити вибірковий диктант з завданням: під час диктування тексту, учні вибирають задані слова і записують їх у певній формі або класифікують потрібні слова за вказаною схемою.

Вибірковий диктант – дуже цінний вид диктанту. Учні вчаться робити лінгвістичний аналіз тексту, речень, словосполучень і слів, вибираючи саме ті, що потрібні їм для запису. Цей вид диктанту мобілізує всю увагу учнів, зовсім виключаючи можливість механічного запису. Крім того, це економний вид роботи, бо учні записують тільки те, що для них на даному етапі найголовніше.

До вибіркового диктанту учнів потрібно поступово готувати, практикуючи спочатку вибіркове читання і вибіркове списування. Також визначений вид диктанту поступово можна ускладнювати: спочатку виписувати слова на якусь певну одну орфограму, а потім на дві, три і навіть більше.

Словникові диктанти також можна систематизувати:

словниковий диктант з пам'яті, при якому записуються слова, які учні прочитали на дошці, таблиці, зробили їх звуковий та складовий аналіз або граматичний і орфографічний розбір. Після написання диктанту учні самостійно перевіряють себе (за записом на дошці або на таблиці) або роблять взаємоперевірку (взаємна перевірка зошитів учнями один у одного);

словниковий слуховий диктант – економний і ефективний вид диктанту, допомагає виробити в учнів сталі правописні навички і збагачує активний словник учнів. Його варто проводити на кожному уроці протягом 3-5 хвилин;

словниковий диктант з моделюванням складів, при проведенні якого диктуються слова, учні записують їх, а потім моделюють склади цих слів або зразу записують тільки модель складів. Моделювання активізує думку учнів, викликає у них інтерес до роботи, а тому учні краще і швидше засвоять класифікацію приголосних і голосних звуків, що їм дуже допоможе у подальшій роботі;

словниковий диктант з завданням: а) диктуються слова і префікси або суфікси, а учні утворюють і записують однокореневі слова; б) диктуються слова або словосполучення, учні добирають до них синоніми, антоніми; одне слово замінюють словосполученням, а словосполучення – словами.

Що ж стосується творчих диктантів, то визначимо наступні його види:

творче списування (з дошки, таблиці) – простіший етап творчої роботи. Учням дається завдання списати, наприклад, склади, слова, але не механічно, а в певній послідовності, з певним елементом творчості;

творчий диктант з розширенням і доповненням тексту, при проведенні якого учням пропонується дібрати потрібні слова і словосполучення, а також розширити та доповнити продиктований учителем текст;

 - творчий диктант із заміною у тексті одних форм слів іншими;

творчий диктант з моделюванням речень: диктую речення, а учні спочатку записують, а потім моделюють їх, а пізніше записують під диктовку самі; складають за даними моделями речення.

Наступний – вільний диктант. Методика проведення цього диктанту така: читаю весь текст, що складається з кількох частин, потім перечитує кожну частину, а учні до кожної частини складають по одному чи по два-три речення (колективно, а також самостійно), щоб вийшов коротенький переказ тексту. Частини тексту виділені абзацами.

Наступний вид диктантів за призначенням – навчально-перевірні. Ці диктанти складаються з таких же видів диктантів, що і навчальні.

До навчально-перевірних диктантів належать диктант-завдання та диктант-переклад.

Під час проведення диктанту-завдання учні не тільки пишуть і аналізують текст, а й виконують певне завдання. Цей вид диктанту застосовується тоді, коли потрібно звернути увагу на окремі, важкі для засвоєння орфограми, а особливо, коли вимова і написання різниться (ненаголошені голосні, сумнівні приголосні, позначення на письмі звуків [йа], [йу], [йе], [йі], [шч], [дж], [дз] буквами я, ю, є, ї, щ, дж, дз тощо.



Диктант-переклад використовується при вивченні української мови в російській школі або російської мови в українській школі.

Перевірні (контрольні) диктанти також вид диктантів за призначенням. Вони можуть бути: вибіркові; словникові; творчі; диктанти-завдання; диктанти-переклади; вільні, а найпоширеніший контрольний диктант – це дослівний, що складається з окремих речень або зв'язного тексту.

Мета контрольного диктанту – з'ясувати засвоєння учнями вивченого матеріалу (граматики, орфографії і пунктуації) з певних тем та протягом чверті, півріччя, року.

Таким чином, навчальні диктанти варто проводити щоденно, особливо попереджувальні різних видів, бо найперше завдання – попередити, застерегти учнів від тих чи інших помилок. Навчально-перевірні диктанти варто проводити після вивчення кожної теми.

На практиці найчастіше проводяться комбіновані диктанти, коли в одному диктанті наявні різні види. Так, наприклад, для запам'ятання слів з ненаголошеними голосними, що не перевіряються правилами, варто дати словниковий диктант з пам'яті (тут поєднання словникового диктанту і попереджувального зорового) і т.д.

Послідовність подачі видів диктантів може змінюватися залежно від специфіки вивченого матеріалу та від мети, яку ставить перед собою вчитель при опрацюванні того чи іншого правописного матеріалу.

Текст диктанту потрібно читати виразно, дотримуючись норм літературної вимови. Зв'язний текст треба читати спочатку повністю, а потім окремими реченнями. Кожне речення повторювати не більше, ніж двічі. Довгі речення слід спочатку читати повністю, а потім по частинах (по 3-4 слова).

При виконанні вправи «Коректор» учням пропонується текст, у якому допущені помилки на вивчені орфограми і пунктограми, Завдання учнів полягає в тому, щоб виправити помилки й записати тексі правильно, підкреслити орфограми і пунктограми. Це досить складна робота, для виконання якої потрібно володіти комплексними лінгвістичними вміннями.

Під час виконання вправи «Свої приклади» учням потрібно навести приклади (винятки) на зазначене вчителем правило.

Важливим видом серед письмових робіт є списування, яке передбачає відтворення тексту без будь-яких змін або ускладнене різними завданнями, виконання яких вимагає застосування правил. Для того щоб списування стало осмисленим, вчитель вчить дітей працювати за алгоритмом.

Активізують навчальну діяльність учнів, сприяють виробленню навичок грамотного письма, орфографічної пильності також вправи без інструкцій (на "відкриття" правил). Учні самостійно аналізують вправу, визначають, що в ній потрібно зробити, есті формулюють завдання і лише тоді її виконують.

Для ґрунтовного засвоєння правопису пропоную учням вправи і елементами програмування, які подаються в 2-4 варіантах на дошці або ж записуються на  індивідуальних картках як роздатковий матеріали У вправах пропонується 8-10 завдань (вони пронумеровані) і 2-3 можливих варіанти відповідей, то позначаються буквами а, 6, в. Учень мас дібрати до коленого завдання відповідь, тобто пояснити певне мовне явище, позначивши це буквами і цифрами.

Ефективними вправами для удосконалення орфографічної грамотності є диктант "Перевіряю себе" і коментоване письмо. Вони сприяють формуванню у дітей навичок самоконтролю, вміння пояснювати написане.

Вивчення орфографії за допомогою системи вправ передбачає періодичну корекцію учнівської вправності, дає змогу створювати умови для формування орфографічних умінь і навичок на теоретичній основі, що є важливим стимулом підвищення грамотності учнів й розвитку писемного мовлення.

З’ясуємо переваги та недоліки кожного виду вправ.

Списування, як стверджує О. Антончук, «розвиває в учнів зорову та моторну пам'ять, формує уміння поскладового промовляння запису, вибору правильного написання, сприяє самоконтролю». Однак зовсім іншої думки дотримується І. Костін, який довів, що в основу такого виду вправ покладено механічність, яка «притупляє свідомість, розвиває пасивність, викликає апатію, пов’язана зі значною втратою часу». Тому необхідно привчати учнів слухати, систематично й наполегливо виробляти в них уміння зосереджуватися під час будь-якої письмової роботи. Цьому сприяють навчальні завдання, які активізують їхню увагу та мислення. У зв’язку з цим, доцільно перевіряти кілька робіт безпосередньо під час уроку, оскільки у такий спосіб відбувається стимуляція дітей виконувати завдання уважно, з почуттям відповідальності.

Орфографічний розбір полягає у «знаходженні у словах орфограми, її поясненні та перевірки». О. Антончук зауважує, що завдяки орфографічному аналізу учень може самостійно визначати наявні у слові чи реченні орфограми, пояснювати їх, а також обґрунтовувати відповідним правилом.

Звичайно, така вправа лежить в основі роботи над помилками, для здійснення якої програмою передбачено спеціальні уроки аналізу письмових робіт. Такий підхід до формування орфографічної компетентності, а також і пунктуаційної грамотності, виявляється результативним за умови його системності, структурованості матеріалу, послідовності уроку та наявності продуманих методичних прийомів.



Алгоритм проведення роботи над помилками такий:

  1. характеристика результатів перевірки учнівських робіт;

  2. повідомлення про правила, на які допущено найбільшу кількість помилок;

  3. колективна робота над типовими помилками.

Варто сказати, що третій крок запропонованого алгоритму краще реалізовувати у вигляді таблиці (див. табл. 1). Учні ділять сторінку зошита на дві колонки: у першій – записують слова та речення у правильній формі, підкреслюють орфограму чи пунктограму, а в другій – пишуть приклади (не менше 2-3) на цю орфограму чи пунктограму.
Таблиця 1. Робота над помилками

Слова і речення, у яких допущено помилку

Приклади







Для усунення допущених помилок необхідно рекомендувати школярам користуватися підручником з мови, українським правописом, орфографічним словником.

Регулярно перевіряти зошити як з класними, так і з домашніми роботами спонукаю школярів завжди пам’ятати, що кожна робота обов'язково буде оцінена . Окрім того, не варто обмежуватися лише власною перевіркою виконання учнівських робіт, а й пропонувати учням здійснювати самоперевірку та взаємоперевірку. Це привчає їх критично ставитися до своїх помилок і помилок товаришів.

Серед багатьох прийомів виправлення орфографічних і пунктуаційних огріхів найефективнішими є ті, що допомагають дітям усвідомити допущені ними помилки у письмових роботах різного виду й позбутися їх. Так, у зошиті слабкого учня слід підкреслювати написане неправильно та зверху подати правильний варіант, у роботі сильного учня – просто підкреслити, а виправляти лише помилки на ще невивчені правила.

Однак не кожне порушення орфографічних чи пунктуаційних правил вважається помилкою, адже помилки є грубими та негрубими. Тому для досягнення максимальної об’єктивності оцінювання учнівської роботи на цей аспект необхідно щоразу звертати увагу. Враховуючи те, що на рівень грамотності учня впливає його власна мотивація та психологія, тому до перевірки учнівських робіт доцільно застосовувати індивідуальний підхід, тобто зважати на здібності школяра, його ставлення до навчання взагалі й до вивчення мови зокрема. Як показує практика, це допомагає підвищувати грамотність навіть у найслабших учнів класу.



Переказ і твір є найбільш складними завданнями, оскільки «систематизують знання учнів з орфографії, сприяють формуванню в них правописних умінь і навичок» . У зв’язку із цим, можна повністю погодитися з думкою С. Яворської, яка апелює до того, що «вироблення орфографічних умінь і навичок має поєднуватися з розвитком мовлення», адже найповнішу картину успішності учнів дають написані нами перекази і твори, бо саме вони потребують активного творчого застосування у мовній практиці здобутих знань. Крім того, написання переказів та творів розвиває в учнів усі види пам’яті – слухову, зорову, моторну, а також вказує на їхню здатність правильно формулювати думки та логічно їх розміщувати у творі.

Робота з орфографічним словником допомагає дітям середнього та старшого шкільного віку «запам’ятовувати складні для написання слова, дає можливість урізноманітнювати методи практичного вивчення правопису, сприяє піднесенню мовленнєвої культури та виробленню вмінь самостійно працювати над додатковою літературою». Зрозуміло, що ця робота може бути ускладнена введенням слів у речення чи написанням на їхній основі творів-мініатюр. Для активізації уваги учнів та привчання їх до роботи зі словником корисно мати у класі настінний орфографічний словник, який сприяє запобіганню ймовірним помилкам.

Запис вивченого напам’ять тексту «сприяє засвоєнню правопису слів, що мають орфографічні труднощі». Ця вправа ґрунтується на тому, що пропонується учням вивчити напам’ять вірш чи фрагмент прозового тексту, що містить слова з певними орфограмами, а потім дає їм завданням письмового відтворити вивчене. Таким чином, учні розвивають власну пам'ять, мовні та мовленнєві здібності шляхом промовляння та записування складних для вивчення слів.

Перед вивченням будь-якої теми з орфографії великого значення надається вступній бесіді, яка мас на меті пов'язати відоме з невідомим, оскільки новий матеріал ґрунтується на засвоєному раніше. Актуалізуючи первинні знання учнів, вступна бесіда розвиває їхню ініціативу, самостійність, полегшує сприймання наступної теми. Також звертаю увагу на те, щоб не відбувся діалог між мною і одним учнем, а навпаки, брав участь весь клас. Запитання для перевірки вивченого ставлю чіткі, конкретні і вони носять проблемний характер.



Головна функція підручника - це керівництво всіма видами пізнавальної діяльності учнів, розвиток спостережливості, мислення, практичних дій, що відповідає основній меті розвивального навчання. При цьому значна роль відведена проблемному методу викладу знань, проблемним завданням. Знання не даються в готовому вигляді. Думка учня спрямована на пошук, «добування» знань шляхом систематичних спостережень за мовними фактами, їх порівняння та узагальнення 
отриманих висновків. Для методичного апарату підручників характерні: проблемність, варіантність, індивідуалізація навчальних завдань; показ колізій у досліджуваному матеріалі; наявність репродуктивних і творчих завдань; з'єднання в навчальному матеріалі раціонального та емоційного; надання учням максимуму ініціативи та самостійності в «добуванні» знань; спрямованість на самостійне встановлення зв'язків між фактами та явищами мови; застосування навчальних завдань різного ступеня складності з організацією дозованої допомоги для оптимального просування дітей з різними потенційними можливостями у навчанні і розвитку. 
Способи і методичні прийоми навчання українській мові, що відповідають принципам розвивального навчання, багато в чому визначаються підручником. 
Завдання підручника багато в чому розраховані на самостійне виконання. Важливо, щоб кожен учень обмірковував завдання, намагався його виконати, усвідомлював процес виконання та причини своїх труднощів, помилок. При виконанні завдань підвищеної складності учням пропонуються варіанти допомоги, що пов'язано з реалізацією однієї з властивостей методичної системи розвивального навчання - властивості варіантності, враховує перш за все індивідуальні особливості школярів. 

Вправи, які підводять до висновку, краще виконувати колективно. Для колективної класної роботи слід використовувати і такі вправи, в яких від дітей потрібно придумати слова або пропозиції. 

Велику увагу потрібно приділяти повторення пройденого матеріалу. У підручниках немає розділів, спеціально присвячених повторення. На мою думку воно повино органічно пов`язуватися з вивченням нового матеріалу. 
Висновки. Отже, орфографічна грамотність, а також і пунктуаційна, є необхідною умовою у формуванні всебічно розвиненої компетентної мовної особистості. Для досягнення цієї мети вчителю-словеснику потрібно звертати увагу на психологічні передумови правописної грамотності учнів, особливості їхніх мовних та мовленнєвих здібностей, а також постійно активізувати навчальний процес, використовуючи новітні методики, що є ефективними у цьому аспекті. Практичне засвоєння будь-якої орфограми повинно відбуватися у діалозі «правило-практика». Усі розглянуті вище види вправ є результативними лише у своїй сукупності, тобто вчитель має урізноманітнювати навчальну діяльність, тим самим підвищуючи інтерес учнів до виконання мовних завдань. Окрім цього, на вчителя покладаються й інші задачі, зокрема вироблення в учнів навичок логічно, послідовно й грамотно висловлювати свої думки усно та письмово, збагачення словникового запасу школярів науковими термінами зі свого фаху, слідкування за власним як усним, так і письмовим мовленням, постійне читання книг, робота зі словниками.

Перед вивченням будь-якої теми з орфографії великого значення надається вступній бесіді, яка мас на меті пов'язати відоме з невідомим, оскільки новий матеріал ґрунтується на засвоєному раніше. Актуалізуючи первинні знання учнів, вступна бесіда розвиває їхню ініціативу, самостійність, полегшує сприймання наступної теми. Також звертаю увагу на те, щоб не відбувся діалог між мною і одним учнем, а навпаки, брав участь весь клас. Запитання для перевірки вивченого ставлю чіткі, конкретні і вони носять проблемний характер.



Рекомендації. Для удосконалення орфографічних навичок, розвиток їхньої пунктуаційної і орфографічної грамотності необхідно систематично проводити в школі тижні української мови, проводити мовні свята, виставки кращих учнівських зошитів та творчих робіт школярів, рефератів.

Пам'ятка

Домашнє завдання готуй у такому порядку:



  1. Відкрий зошита, переглянь на які правила виконували завдання.

  2. Відкрий підручник, прочитай уважно правила, повтори їх, доки не переконаєшся, що вивчив.

  3. Прочитай з підручника наведені приклади, намагайся осмислити їх і зрозуміти.

  4. У разі потреби підкресли, що незрозуміло.

  5. Наведи власні приклади на вивчене правило.

  6. Прочитай завдання до заданої вправи, потім її текст, вдумайся, як виконати. Якщо необхідно, звернутися знову до правила.

  7. Коли переконаєшся, що зрозумів і вивчив потрібне правило, виконуй вправу.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка