Метод навчання (м\н): взаємопов'язана діяльність викладача та уч­нів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток. Метод навчання



Сторінка5/6
Дата конвертації02.04.2016
Розмір1.16 Mb.
1   2   3   4   5   6

Учитель заздалегідь визначає тему, мету і завдання


семінару, формулює основні та додаткові питання, роз­поділяє завдання між учнями з урахуванням їх індиві­дуальних можливостей, добирає літературу, проводить групові й індивідуальні консультації, перевіряє конс­пекти. Результати самостійної роботи учні подають у вигляді плану чи тез виступу, конспекту основних дже­рел, доповіді чи реферату. Обговорення відбувається у формі розгорнутої бесіди (переважно евристичної), по­відомлення, коментованого читання першоджерел чи до­повідей.

Заняття розпочинається вступним словом учителя, в якому він нагадує завдання семінару, порядок його про­ведення, рекомендує, на що необхідно звертати увагу, що слід записати в робочий зошит.

Семінарські заняття поділяють на підготовчі (просе­мінарські), власне семінарські заняття (9—11 клас), міжпредметні семінари-конференції.

Просемінарське заняття є перехідною формою орга­нізації пізнавальної діяльності учнів: від уроку, через Практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, до власне семінарів. За навчальною метою їх поділяють на семінари-повторення та систематизації знань, умінь і навичок; семінари ви­вчення нового матеріалу; комбіновані (змішані) семінари. Кожна з цих груп поділяється на семінари-бесіди, семіна­ри-обговорення, комбіновані семінари. Перша група просемінарських занять за структурою, способом прове­дення мало чим відрізняються від звичайних уроків, на­ступні більш наближені до семінарів.

Власне семінарські заняття проводять у IX—Х кла­сах. За дидактичною метою виділяють: семінари вивчен­ня нового матеріалу, семінари узагальненого повторення, комбіновані; за способом проведення: розгорнуті бесіди, коментоване читання, доповіді та повідомлення, вирішення завдань, комбіновані семінари.

Методична особливість семінару - розгорнутої бесі­ди полягає в тому, що його тему поділяють на невеликі за обсягом, органічно пов'язані між собою, питання, ви­рішення одного з яких веде до вирішення наступного. Бесіда починається з постановки питання. Після закін­чення виступу доповідача учаснику ставлять додаткові питання, за необхідності учитель надає можливість бажа­ючим доповнити відповідь товариша. Завдяки цьому бе­сіда з одним учнем поступово переходить у бесіду з усім класом.

Семінар-доповідь покликаний розкрити певну пробле­му у вигляді тез та аргументів. Перед його проведенням учитель визначає опонентів, рекомендує учням літерату­ру за темою, допомагає скласти план і тези виступу. До­повідач послідовно викладає свої думки, аргументує їх фактами, ілюструє прикладами. Схожі за змістом на се­мінар-доповідь семінарські заняття, на яких обговорюють­ся реферати і творчі письмові роботи учнів. Учитель ор­ганізовує взаєморецензування письмових робіт, знайомить­ся з роботами і рецензіями на них, відбирає найбільш вдалі роботи для обговорення на занятті.

Головне завдання коментованого читання — навчи­ти учнів глибоко розуміти, аналізувати і правильно тлу­мачити текст. Учитель на конкретних прикладах де­монструє учням, як правильно коментувати, уникаючи помилок.

Семінар-вирішення завдань проводять після засвоєння учнями матеріалу з певної теми чи розділу. Учитель за­здалегідь дає учням декілька завдань (з неповними чи зайвими даними) для самостійного вирішення, список необхідної літератури. На семінарі учні аналізують пра­вильні та неправильні, вдалі й невдалі рішення.

Семінар-диспут є проміжним видом між семінаром-розгорнутою бесідою та семінаром-доповіддю. Нова ін­формація засвоюється в процесі обговорення протилеж­них поглядів. На консультації учитель дає питання, в яких повинні бути явні чи приховані протиріччя. Це спонукає учнів думати, сперечатися, обстоювати власну точку зо­ру. Учитель спрямовує думки учнів за допомогою питань, доброзичливих реплік, конкретних зауважень, логічних міркувань, переконує у правильності чи помилковості їх суджень.

Міжпредметний семінар є найскладнішим типом шкіль­ного семінару, головне завдання якого — забезпечити усві­домлення учнями міжпредметних зв'язків, систематизува­ти знання, вміння, навички, підбити підсумки роботи. Відрізняється від звичайних семінарських занять масштаб­ністю проблем, запропонованих для обговорення, узагаль­ненням та систематизацією навчального матеріалу з різ­них предметів. Міжпредметний семінар проводить учитель предмета, питання якого є стрижневими у проблематиці заняття.
Практикуми
Практикум — форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні та лабораторні роботи, застосовуючи знан­ня, навички й уміння.

Проводять їх із предметів фізико-математичного і природничо-біологічного циклів після вивчення великих розділів курсу.

Під час практикуму узагальнюють і систематизують теоретичні знання, дбаючи про їх практичне застосуван­ня, оволодіння елементами дослідницької діяльності.

Проведенню практикуму передують уроки-повторення, узагальнення та систематизації матеріалу. На практикум відводять 10—15 год. навчального часу протягом 2—3 тиж­нів (наприкінці півріччя або року). Для зручності їх проведення учнів поділяють на групи. На початку прак­тикуму викладач проводить інструктивне заняття, потім повідомляє тему, мету і завдання, актуалізує опорні знан­ня, навички і вміння учнів. Добір необхідного обладнан­ня і матеріалів, складання плану роботи відбувається теж під керівництвом учителя. Учні самостійно виконують завдання, роблячи певні розрахунки й обчислення, крес­лення, проводячи спостереження, розв'язуючи геометричні задачі тощо. Практикум завершується обговоренням і теоретичним обґрунтуванням одержаних результатів.

Факультативні заняття

Факультатив (лаг. facultatis — необов'язковий) — навчальний курс, не обов'язковий для відвідування.

Факультативні заняття впроваджено в шкільну практи­ку як форму диференційованого навчання. Для факультати­вів розроблено варіанти програм, навчальні посібники.

За освітніми завданнями виділяють такі види фа­культативів: з поглибленого вивчення навчальних пред­метів (позапрограмове поглиблення знань з метою вступу до вищого навчального закладу); з вивчення додаткових дисциплін; з вивчення додаткової дисципліни з одержан­ням спеціальності; міжпредметні факультативи. Кожен з видів факультативу може поділятися залежно від дидак­тичної мети на теоретичні, практичні, комбіновані.

Теоретичні факультативи організовують для поглиб­леного вивчення окремих тем, розділів, висвітлення склад­них теоретичних проблем, узагальнення й систематизації знань. Структура теоретичних факультативів передбачає обґрунтування актуальності теми, теоретичного й прак­тичного значення питань, що розглядаються, створення проблемних ситуацій. Розкриття проблеми здійснюють у формі викладу матеріалу вчителем, виступів учнів з ре­фератами, доповідями. Теоретичні факультативні занят­тя проводять у формі лекцій, семінарських занять, нау­ково-теоретичних конференцій.

Практичні факультативні заняття проводять для формування пошукових навичок і вмінь у процесі роз­в'язування технічних задач. Структура практичних фа­культативів передбачає постановку завдань, обґрунтуван­ня їх актуальності, практичного значення; розв'язування задач та конкретизацію результатів роботи; обговорення результатів, підбиття підсумків заняття.

Комбіновані факультативні заняття проводять у фор­мі науково-практичних конференцій, комбінованих, лекційно-практичних, семінарсько-практичних, практичних уроків. Їх структура залежить від дидактичних завдань і допускає різноманітне поєднання компонентів. На початку заняття учні самостійно розкривають опрацьовані теоре­тичні питання, потім індивідуально виконують досліджен­ня. Під час обговорення результатів роботи учні підбива­ють підсумки заняття загалом.

Факультативи доручають, як правило, найдосвідченішим педагогам. Можливе запрошення для ведення фа­культативів фахівців з вищих навчальних закладів, нау­кових інститутів.


Навчальна екскурсія

Навчальна екскурсія (лат. excursio — прогулянка) — форма ор­ганізації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ. процесів че­рез безпосереднє їх сприймання.

Екскурсія є складною формою навчально-виховної робо­ти, триває 45—90 хв. Вона відкриває можливості для комплексного використання методів навчання, збагачує знаннями учнів і самого вчителя, допомагає виявити практичну значимість знань, сприяє ознайомленню учнів з досягненнями науки, є ефективним засобом виховання учнів, зокрема їх емоційної сфери.

Екскурсії поділяють: за змістом (виробничі, біологіч­ні, історичні, географічні, краєзнавчі, мистецькі); за ча­сом (короткотермінові, тривалі); за черговістю під час навчального процесу: попередні, або вступні (на початку вивчення теми, розділу програми), супровідні, або про­міжні (в процесі вивчення навчального матеріалу), заключ­ні, або завершальні (наприкінці вивчення теми, розділу), за відношенням до навчальних програм (програмні та позапрограмні),

Об'єктами навчальних екскурсій є промислові підпри­ємства, лабораторії НДІ, вищі навчальні заклади, уста­нови культури і мистецтва (музеї, виставки), храми, іс­торичні місця і пам'ятки тощо. Планують їх заздалегідь у межах урочного часу (екскурсії з виховною метою на­лежать дь позакласних заходів. Їх проводять в позаурочний час).

Для ефективного проведення екскурсії необхідне чітке визначення освітньої та виховної мети, вибір оптимально­го змісту, об'єкта екскурсії з урахуванням рівня підготов­ки учнів.

Проведення екскурсії поділяють на декілька етапів:

1. Теоретична та практична підготовка передбачає опанування учнями мінімумом необхідних знань. Учитель заздалегідь знайомиться з об'єктом, домовляється з екс­курсоводом про дидактичний зміст екскурсії.

2. Інструктаж, завдання якого полягає в ознайомлен­ні учнів з метою і змістом екскурсії. Учитель характери­зує об'єкт, зацікавлює ним, повідомляє про план екскур­сії, за потреби — накреслює маршрут-схему.

3. Проведення екскурсії, що передбачає послідовний роз­гляд об'єктів екскурсії, визначення головного для отри­мання необхідної інформації про об'єкт. Учні запитують, спостерігають, запам'ятовують, роблять нотатки. Завершу­ється екскурсія відповідями на запитання щодо її змісту.

4. Опрацювання матеріалів екскурсії передбачає уточ­нення, систематизацію, узагальнення одержаних під час екскурсії вражень, спостережень. Обов'язковим е аналіз підсумків навчальної екскурсії — усне опитування, вико­ристання даних під час наступних уроків. За потреби нас­лідки екскурсії оформлюють у вигляді стенда, плаката чи альбому.

Календарні плани екскурсій складають на півріччя, їх затверджує керівництво школи. Теми екскурсій визначе­ні в програмах навчальних дисциплін.

Додаткові групові, індивідуальні заняття. Предметні гуртки

Проводять у післяурочний час або в групі подовжено­го дня. Їх призначення — компенсувати відставання окре­мих учнів. Додаткові заняття з відмінниками проводять під час їх підготовки до предметних олімпіад, вступу до вузів. Спеціальним видом таких занять є уроки вдома з прикутими до ліжка хворими дітьми. Вчитель сам обирає методику проведення таких занять, їх періодичність і тривалість, готує до них матеріали. Єдиною методичною вимогою до додаткових занять є їх ефективність, тобто завершення лише після того, як остаточно ліквідоване відставання, а ті, що додатково займались, увійшли в нормальний робочий ритм.

Предметні гуртки — науково-освітні гуртки, організовані з метою розширення й поглиблення знань учнів з різних предметів навчаль­ного плану школи й розвитку в них Інтересу до відповідних галузей науки, художньої літератури й мистецтва, техніки тощо.

Вони посідають важливе місце серед позаурочних форм навчання. Створюють їх у школі відповідно до навчаль­них предметів (математичні, фізичні, хімічні, літературні та ін.), керують ними учителі на громадських засадах. Предметні гуртки беруть участь у проведенні масових виховних заходів у школі: готують і проводять тематичні вечори, конкурси, олімпіади, тижні та місячники знань, випускають стінну, радіогазету, альманахи.

До різних видів практичної діяльності прилучають ді­тей технічні гуртки. У них є можливість проводити певну профорієнтаційну роботу з учнями і виховувати в них лю­бов до праці. Фізичному розвитку дітей сприяють орга­нізовані в школах різноманітні спортивні секції (волей­больна, футбольна, легкої атлетики, гімнастична тощо). Їх мета — досягнення високих результатів і перемог у спортивних змаганнях водночас із зміцненням здоров'я та загальним фізичним розвитком дітей. Учнів поділяють на вікові групи, перед кожною з яких ставлять свої на­вчально-виховні завдання.

Під час занять у гуртках педагог не повинен забувати про громадянське, моральне, трудове, естетичне і фізичне виховання учнів. Слід також дбати про організованість і дисципліну, активність і самостійність учнів. Всі гуртки працюють двічі на місяць. Очолюють їх ентузіасти-педа­гоги, батьки -


Домашня навчальна робота учнів
Домашня робота — самостійне виконання учнями навчальних за­вдань після уроків.

Їх виконують не тільки вдома, а й у школі, зокрема, в групах подовженого дня- Тому її ще називають самопід­готовкою. Необхідність домашніх завдань зумовлена тим, що знання, навички й уміння засвоюються не відразу, а через періодичне повторення. Крім того, лише в домаш­ній роботі учень може якнайкраще виявити, випробувати свої можливості, набути уміння самостійно вчитися, пе­реборювати труднощі.

Домашні завдання — це не лише виучування поясне­ного на уроці, виконання вправ, розв'язання задач тощо. Вони передбачають і самостійне вивчення нового матеріа­лу, особливо в середніх і старших класах. Для того, щоб домашня навчальна робота була ефективною, учні повинні бути уважними і спостережливими, вміти запам'ятовува­ти, користуватися мисленневими операціями, цінувати і розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, почуте (тези, конспект, реферат, анотацію, рецензію та ін.), пи­сати твори, виготовляти наочні посібники та ін.

Домашня навчальна робота учнів вимагає передусім чіткого і правильного нормування. Перевантаження шко­дить фізичному і розумовому розвитку школярів, нега­тивно впливає на їх навчання і виховання. Визначаючи обсяг домашньої роботи, виходять із загальних положень щодо терміну ЇЇ виконання: 1 клас — до 1 год.; 2—3 кла­си — до 1,5 год.; 4—5 класи — до 2 год.; 6—7 класи —до 2,5 год.; 8 клас — до 3 год.; 9—12 класи — до 4 год. Цей обсяг не повинен перевищувати третини від того, що зроблено на уроці у 1—7 класах і половини — у 8—12 класах. Напередодні вихідних і святкових днів домашніх завдань учням не задають.

На практиці використовують різні види домашньої на­вчальної роботи: робота з текстом підручника (читання, відтворення матеріалу, ознайомлення з новим текстом, ви­писування незрозумілих виразів, зворотів); виконання письмових і графічних робіт (написання переказів, тво­рів, виготовлення креслення, малюнків, заповнення кон­турних карт та ін.); виконання усних вправ (підбір прикла­дів на правила, вивчення хронологічних таблиць та ін.);

самостійна практична робота, яка вимагає певних спосте­режень (за рослинами, тваринами, вивчення рельєфу міс­цевості, явищ природи, творів мистецтва); виконання різ­номанітних вправ і розв'язання задач; читання статей, науково-популярних журналів; проведення дослідів; за­учування напам'ять правил, цитат, віршів.

Домашні завдання мають бути чітко сплановані, своєчасно повідомлені на уроці (завдання дається при зосередженні уваги всіх учнів). Вчитель повинен визна­чити зміст домашнього завдання (воно має бути зрозумі­лим усім учням), провести інструктаж щодо його вико­нання (що і як робити вдома), систематично перевіряти, оцінювати їх виконання. Він має забезпечувати дифе­ренційований підхід до визначення змісту й обсягу до­машніх завдань з урахуванням індивідуальних особливос­тей учнів, їх запитів та інтересів; використовувати творчі -завдання, які приваблювали б учнів новизною і цікавіс­тю, стимулювали до пошукової діяльності.

Обов'язок учителів і батьків — створити дитині на­лежні умови для виконання домашніх завдань. Вона по­винна мати вдома своє робоче місце, необхідні посібни­ки, старатися виконувати завдання в день, коли отри­мала.


Запитання. Завдання

1. Проаналізуйте соціально-економічні фактори, що детермінують розвиток організаційних форм навчальної роботи в школі.

2. У чому полягає ефективність різноманітних семінарських занять у сучасній школі?

3. Обґрунтуйте відмінність екскурсії від уроку.

4. Доведіть доцільність використання у навчальному процесі, фа­культативних занять.

5. Охарактеризуйте особливості практикумів.

6. Які теоретичні положення обумовлюють необхідність домашньої навчальної роботи?

7. Сформулюйте правила, виконання учнями домашньої навчаль­ної роботи.

8. Обґрунтуйте шляхи оптимізації домашньої навчальної роботи.

9. Чим обумовлена необхідність домашніх завдань?

3.9. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю

Сутність, функції, види контролю

Важливою умовою підвищення ефективності навчаль­ного процесу є систематичне отримання учителем об'єк­тивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяль­ності учнів. Цю інформацію він отримує завдяки контро­лю за навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

Поняття “контроль” (франц. controle) має декілька значень. У дидактиці — це нагляд, спостереження і пе­ревірка успішності учнів. Контроль — ширше поняття, ніж перевірка. Спостереження за учнями під час занять, перевірка їх знань, навичок і вмінь, зошитів, інших продуктів навчальної і практичної діяльності учнів є засо­бами контролю. Облік успішності передбачає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала з метою аналізу стану навчально-вихов­ного процесу за певний період, прийняття рішень про необхідність удосконалення уроку, інших форм та ме­тодики організації навчання. Навчання є процесом управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, а контроль — обов'язковим засобом одержання зворот­ної інформації.

Контроль знань учнів дає можливість: дізнатися про наявність прогалин у знаннях учнів (оскільки вони є і прогалинами в діяльності викладача, то він має можли­вість дізнаватися про свої особисті недоліки); виявити помилкове або неточне розуміння вивченого; перевірити повноту знань, усвідомленість і міцність їх засвоєння, умін­ня їх застосовувати; засвоїти динаміку успішності; при­вчити учнів до самоконтролю і раціональної організації праці; стимулювати розумову активність учнів; виробити в них навички синтезування і систематизації навчального матеріалу; привчити учнів до наполегливості й відпові­дальності в навчальній діяльності; забезпечити оператив­ний зовнішній і внутрішній зворотний зв'язок у навчан­ні; визначити продуктивність використання викладачем навчального посібника, методу чи прийому навчання; зіставити ефективність праці викладачів, оцінити роботу навчального закладу за якістю навчання і підготовки спеціалістів.

Основними функціями контролю за успішністю є:

а) освітня — полягає в систематичному спостережен­ні вчителем за навчальною діяльністю учнів, виявляє її результати і коригує її;

б) діагностична — учитель виявляє успіхи і недоліки в знаннях, навичках та уміннях, з'ясовує їх причини і визначає заходи для підвищення якості навчання, попе­редження і подолання неуспішності;

в) виховна — систематичний контроль та оцінювання успішності виховують в учнів свідому дисципліну, напо­легливість у роботі, працьовитість, почуття відповідаль­ності, обов'язку; залучення їх до взаємоконтролю сприяє формуванню в них принциповості, справедливості, взає­моповаги;

г) розвиваюча — обґрунтування оцінки вчителем, са­мооцінки і взаємооцінки сприяє розвитку в учнів логічно­го мислення, пам'яті, мисленневої діяльності, мови тощо;

ґ) стимулююча — добре вмотивоване і справедливе оцінювання успішності учнів є важливим стимулом у навчальній діяльності, який переростає в стійкий мотив обов'язку і відповідальності;

д) управлінська — на основі контролю вчитель одер­жує інформацію про стан успішності, успіхи і недоліки кожного учня, і це дає йому змогу правильно скоригувати роботу учнів і свою.

Усі ці функції взаємопов'язані та мають комплексний характер.

За місцем у навчальному процесі розрізняють такі ва­ди контролю:

— попередній. Здійснюють перед вивченням нового матеріалу для з'ясування якості опорних знань, навичок і вмінь з метою їх актуалізації та корекції, встановлення необхідних внутріпредметних і міжпредметних зв'язків;

— поточний. Здійснюють у процесі вивчення нового матеріалу для з'ясування якості засвоєння учнями знань, навичок і вмінь з метою їх корекції;

— періодичний (тематичний). Покликаний після вивчення розділів навчальної програми перевірити, оці­нити і скоригувати засвоєння певної системи знань, нави­чок і вмінь;

— підсумковий. Є обліком успішності учнів наприкін­ці навчальної чверті;

— заключний. Здійснюють наприкінці навчального ро­ку з метою обліку успішності кожного учня за рік. Важли­вим видом контролю е екзамени (перевідні та випускні).

Ефективність контролю залежить від його організації:

часу проведення самостійних і контрольних занять, їх час­тотності й послідовності, характеру самостійної роботи уч­нів (індивідуальної, групової, фронтальної), поєднання ме­тодів контролю і самоконтролю (усного, письмового, гра­фічного, практичного, тестового), фіксації й оформлення даних контролю процесу навчання.
Перевірка й оцінювання успішності учнів
Учитель перевіряє та оцінює успішність учнів, керую­чись директивними документами, педагогічною теорією та практикою. Найголовнішими з цих вимог є індивіду­альний характер перевірки та оцінювання знань, систе­матичність, диференційованість, об'єктивність, умотиво­ваність оцінок, вимогливість учителя, єдність вимог.

Реформування загальної середньої освіти передбачає втілення у життя принципу гуманізації освіти, методоло­гічну переорієнтацію процесу навчання з інформативної форми на розвиток особистості людини, індивідуально-диференційований, особистісно-орієнтований підхід до на­вчання оцінювання навчальних досягнень кожного учня.

Система оцінювання покликана визначати на кожно­му етапі навчання рівень успішності учнів відповідно до вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, рівень компетентності учнів, їх готовності до застосування засвоєних знань на практиці. Адже навчальна діяльність повинна не просто дати людині суму знань, а сформувати комплекс компетенцій.

Компетенція — загальна здатність, що базується на знаннях, досвіду, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Основними компетенціями, яких потребує сучасне жит­тя, є:

а) соціальні — здатність брати на себе відповідальність, брати участь у спільному прийнятті рішень, врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні та розвиткові демократичних інститутів суспільства; :

б) полікультурні — пов'язані з життям у полікультурному суспільстві, передбачають розуміння несхожості людей, взаємоповагу до їх мови, релігії, культури тощо;

в) комунікативні — володіння усною і писемною рід­ною та іншими мовами;

г) інформаційні — зумовлені зростанням ролі інформа­ції у сучасному суспільстві й передбачають оволодіння ін­формаційними технологіями, вміння здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію;

ґ) саморозвитку та самоосвіти — потреба І готов­ність постійно вдосконалюватись як у професійному, так і в особистому та суспільному плані.

Чотирибальна система оцінювання знань, умінь і на­вичок учнів не відображала відмінність у рівнях навчаль­них досягнень учнів. Тому з 1 вересня 2000 р. запрова­джено дванадцятибальну шкалу оцінювання, побудовану з урахуванням підвищення рівня особистих досягнень уч­ня. При оцінюванні вчитель має враховувати рівень ус­пішності учня, а не ступінь його невдач, до чого його, як правило, спонукала чотирибальна система.

Критерії оцінювання ґрунтуються на принципі пози­тивності, за якого оцінки не поділяють на позитивні й негативні (нерідко виконували каральні функції). При цьо­му перевідними (випускними) є всі оцінки 12-бальної шка­ли оцінювання, які виставляють у відповідний документ про освіту.

Критерії оцінювання. Дванадцятибальна шкала оці­нювання побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу­ються: характеристики відповіді учня (елементарна, фраг­ментарна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча);

якість знань (правильність, повнота, осмисленість, глиби­на, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міц­ність); ступінь сформованості загально навчальних та пред­метних умінь і навичок; рівень оволодіння розумовими опе­раціями (вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо); до­свід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми, фор­мулювати гіпотези, розв'язувати проблеми); самостійність оцінних суджень.

Ці орієнтири покладено в основу чотирьох рівнів на­вчальних досягнень учнів: початкового, середнього, до­статнього, високого, які визначаються за характеристи­ками:

— початковий — відповідь учня при відтворенні на­вчального матеріалу елементарна, фрагментарна, зумов­люється початковими уявленнями про предмет вивчення;

— середній — учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний вирішувати завдання за зразком, воло­діє елементарними вміннями навчальної діяльності;

— достатній — учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє ро­зумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, уза­гальненням тощо), робить висновки, виправляє допущені помилки; відповідь учня повна, правильна, логічна, об­ґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень; він здат­ний самостійно здійснювати основні види навчальної ді­яльності;

— високий — знання учня глибокі, міцні, узагальне­ні, системні; він уміє застосовувати їх творчо, навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмін­нями самостійно оцінювати життєві ситуації, явища, фак­ти, виявляти і обстоювати власну позицію.

Вищенаведеним рівням відповідають певні критерії оцінювання (табл. 1.).

Обов'язковими видами оцінювання навчальних досяг­нень учнів є тематичне і підсумкове.

Основною структурною одиницею кожного навчально­го предмета є тема, передбачена навчальною програмою. За тематичного оцінювання кожна оцінка, яку отримує учень, має бути результатом опанування ним конкретної теми. Тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів є одночасно засобом систематизації та узагальнення знань, спонукає учнів до глибшого і міцнішого засвоєння основ­них положень конкретної теми. Воно є обов'язковим, результати його проведення фіксуються в журналі.

Таблиця 1 Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів


Рівні


на­вчальних досягнень

Бали




Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів





Початко­вий


1


Учень може розрізняти об'єкт вивчення і відтворити деякі його елементи.


2


Учень фрагментарно відтворює незначну частину навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об'єкт вивчення, виявляє здатність елементарно викласти думку.


3


Учень відтворює менше половини навчаль­ного матеріалу; з допомогою вчителя вико­нує елементарні завдання.

Середній




4


Учень знає приблизно половину навчального матеріалу, здатний відтворити його відповідно до тексту підручника або пояснення вчителя, повторити за зразком певну операцію, дію.


5


Учень розуміє основний навчальний матеріал, здатний з помилками й неточностями дати визначення понять, сформулювати правило.


6


Учень виявляє знання і розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповідь його правильна, але недостатньо осмислена. 3 допомогою вчителя здатний аналізувати, порівнювати, узагальнювати та робити вис­новки. Вміє застосовувати знання при роз­в'язуванні задач за зразком.

Достат­ній




7


Учень правильно, логічно відтворює на­вчальний матеріал, розуміє основоположні теорії і факти, вміє наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, частково контролює власні навчальні дії.


8


Знання учня є достатньо повними, він вільно застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, уміє аналізувати, встановлювати найсуттєвіші зв'язки і залежність між явища­ми, фактами, робити висновки, загалом кон­тролює власну діяльність. Відповідь його пов­на, логічна, обґрунтована, але з деякими не­точностями.

Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів

Учень вільно володіє вивченим матеріа­лом, застосовує знання в дещо змінених ситуаціях, уміє аналізувати і системати­зувати інформацію, використовує загаль­новідомі докази у власній аргументації.

Учень володіє глибокими і міцними знан­нями, здатний використовувати Їх у не­стандартних ситуаціях. Самостійно ви­значає окремі цілі власної навчальної діяльності, критично оцінює окремі нові факти, явища, ідеї.

Учень володіє узагальненими знаннями з предмета, аргументовано використовує Їх у нестандартних ситуаціях, уміє знахо­дити джерело інформації та аналізувати її, ставити і розв'язувати проблеми. Визначає програму особистої пізнаваль­ної діяльності; самостійно оцінює різно­манітні життєві явища і факти, вияв­ляючи особисту позицію щодо них.

Учень має системні, дієві знання, виявляє неординарні творчі здібності у навчальній діяльності, вміє ставити і розв'язувати проблеми, самостійно здобувати і викори­стовувати інформацію, виявляє власне ставлення до неї. Розвиває свої обдарован­ня і нахили.

Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці чвер­ті, семестру або навчального року. Підсумкову оцінку за семестр (чверть) виставляють за результатами тематично­го оцінювання, за рік — на підставі семестрових (четверт­них) оцінок. Поточне оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюють як в усній, так і письмовій формі. При цьому виставлення в журнал поточних оцінок не є обо­в'язковим для вчителя.

Перед початком вивчення чергової теми учні мають бути ознайомлені з тривалістю її вивчення (кількість за­нять); кількістю і тематикою обов'язкових робіт і термі­нами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо вона передбачена в усно-письмовій формі, або орієнтовними завданнями (задачами) тощо; терміном і формою проведення тематичної атестації; умовами оці­нювання. Якщо темою передбачено виконання учнями практичних, лабораторних робіт, інших практичних за­вдань, їх виконання є обов'язковою умовою допуску уч­нів до тематичної атестації. Самостійні роботи, диктанти, поточні форми роботи є процесом набуття учнями певних компетенцій. Оцінки за роботи виставляють для фіксації рівня досягнень учня з конкретних питань, але вони не впливають на оцінку тематичного заліку.

За наявності вагомих причин, які учень з етичних міркувань не може оприлюднити, атестація за згодою вчителя може бути перенесена на пізніший термін, але не більше, як на тиждень.

За тематичного оцінювання навчальних досягнень уч­нів у журналі відводять по дві клітинки: для першої та можливої повторної (для підвищення оцінки) атестації.

Тематичну атестацію проводять у різних формах. Го­ловне — об'єктивне оцінювання навчальних досягнень уч­нів. Результати атестації доводять до їх відома, оголошу­ють перед класом (групою) протягом тижня, фіксуючи їх у класному журналі.

Учні, які не засвоїли матеріал теми, повинні доопра­цювати його, їм надають необхідну допомогу, визначають термін повторної атестації. Учень має право на переатес­тацію і для підвищення атестаційного балу.

Семестрову (четвертну) оцінку виставляють на основі оцінок, одержаних за результатами тематичних атестацій наприкінці чверті, семестру. Її виставляють лише за умови проходження учнем усіх запланованих тематичних атеста­цій, а річну — за результатами семестрових (четвертних).

Запитання. Завдання

1. Розкрийте сутність та функції контролю навчальної діяльнос­ті учнів.

2. Проаналізуйте існуючі види контролю.

3. Доведіть доцільність методів усного, письмового, графічного, програмованого контролю.

4. Завдяки яким засобам можна підвищити надійність стандар­тизованого контролю?

5. У чому полягають вимоги до оцінювання знань учнів?

6. Як впливає на надійність оцінки бальність оцінюючих шкал?

3.10. Диференційоване навчання в школі

Диференціація в освіті. Види Диференціації


1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка