Ментальні моделі як основа репрезентації знань та інтерпретації дискурсу тамара Бехта



Скачати 108.61 Kb.
Дата конвертації01.05.2016
Розмір108.61 Kb.
МЕНТАЛЬНІ МОДЕЛІ ЯК ОСНОВА РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ЗНАНЬ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ДИСКУРСУ
Тамара Бехта
Для лінгвістичного дослідження тексту важливо визначити адекватні форми репрезентації результатів процесу індивідуального пізнання – концептуальної системи, – на основі якої можна простежити особливості мовомислення художнього дискурсу. Методологічною канвою одного з можливих варіантів розв’язання цього завдання є вживані у сучасній науці поняття моделі та моделювання. Поняття моделі й усвідомлення поняття моделювання – одне з найважливіших досягнень загальнонаукової методології сьогодення. Поняття моделювання застосовують як у широкому, загальнопізнавальному cенсі, так і у вузькому, спеціальному. У першому випадкумоделювання виражає певний загальний аспект пізнавального процесу” [1, 194; див. також 2]. Пізнати об’єкт – значить змоделювати його. У другому випадку, при зростанні складності й обсягу науково-технічних та соціальних завдань, моделювання подекуди стає єдиним ефективним способом їх розв’язання.

Теорія ментальних моделей для представлення знань, пройшовши шлях від психології гештальта, через використання для дослідженя штучного інтелекту зараз успішно застосовується у дискурсному аналізі. Ідеї цієї теорії полягають у тому, що розуміння нового досвіду відбувається на основі вже відомих стереотипних ситуацій, які зберігаються в пам’яті. Теорія застосовується як для опрацювання сенсорних фактів, так і для опрацювання мови. Нового розвитку теорія набула в 1970-80-х рр. з посиленням уваги до вивчення штучного інтелекту, зокрема, для розуміння текстів. Використання схем та моделей для розуміння текстів почали застосовувати і для дискурсного аналізу: дослідження когезії, прагматики тексту, його структури.

Існує багато підходів до вивчення та інтерпретації дискурсу. Психолінгвістика, когнітивна психологія та штучний інтелект сприяли зацікавленню процесами сприйняття, репрезентації, зберігання в пам’яті та відтворення текстової інформації. На сучасному етапі до дискурсу підходять з позицій, які встановилися у лінгвістиці з 1970-х рр. із розвитком теорії схем, за якою вважається, що значення конструюється через взаємодію певних ментальних репрезентацій, які можна сформулювати та зрозуміти.

Підхід з позицій штучного інтелекту, незважаючи на його недоліки, започаткував новий погляд на проблему інтерпретації. Моделювання знань у системах штучного інтелекту надало для інтерпретації дискурсу формальний апарат у вигляді фреймів. Поряд з цим терміном застосовуються також: схема, сценарій, скрипт, план.

Загальне технічне поняття терміну фрейм, початково запропоноване М. Мінським як модель для збереження та представлення знань, було використане у лінгвістиці та поширилося не лише на окреме речення, а й на більші когнітивні одиниці – текст. Фрейм трактується як система вибору мовних засобів (граматичних правил, лексичних одиниць, мовних категорій пов’язаних з прототипом сцен), одиниця знань, організована навколо певного поняття, але, на відміну від асоціацій, містить факти про суттєве, типове і можливе для даного поняття. Фрейм володіє більш чи менш конвенційною природою і тому конкретизує, що у певній культурі характерно і типово, а що – ні [3, 187-188].

Фрейм – це „когнітивна структура у феноменологічному полі людини, яка грунтується на вірогідному знанні про типові ситуації та пов’язаних з цим знанням сподіваннях з приводу властивостей та відношень реальних та гіпотетичних об’єктів. За своєю структурою фрейм складається з вершини (теми), тобто, макропропозиції, та слотів (терміналів), які заповнюються пропозиціями. Ця когнітивна структура організована навколо певного концепту, але на відміну від тривіального набору асоціацій такі одиниці вміщують лише саму суттєву, типову та потенційно можливу інфрмацію, яка асоційована з даним концептом” [4, 119]. Фрейм є концептуальна структура, що вміщує знання особи про групу кусочків знань, які звичайно асоціюються один з одним та постають у свідомості разом, такі як ресторан та їжа, водіння машини та заведення двигуна. У фреймі кодується сподівання особи щодо даного дискурсу про певні речі, дії і зв’язки, які співіснують у певних контекстах [5, 117].

Поняття фрейма поширюється на опис стереотипних ситуацій та фактів і вміщає лише найзагальніші елементи. Наприклад, у ситуації купівлі – продажу фрейм не утримує інформації про людей, вид товару, ціну. Однак, стверджуючи, що фрейм розуміється як загальний когнітивний феномен, яким володіють усі люди та що він лежить в основі великої кількості ситуацій реального життя, слід зробити застереження, що ця когнітивна структура є залежна від контексту, історії та культури. Адже початковий комерційний фрейм буде іншим у ситуації купівлі за чеком чи карткою, за умови обміну товару на товар [6, 218-219].

М. Мінський, пропонуючи чотири типи фрейма: синтаксичні, семантичні, тематичні, розповідні – розглядає фрейми-образи та фрейми-сценарії [7, 62]. Хоча він не наголошує на відмінності двох варіантів фреймів, однак його послідовники розмежовують статичні та динамічні фрейми [8, 307-308; 9, 132-135; 10, 356; 11, 288; пор. також 12, 122].

Фрейми представлені як структурні моделі знань, що пов’язані з повторювальними ситуаціями та відтворені лінгвістично в лексичних зв’язках між дієсловами та у синтаксисі речень. Для того, щоб представити структури знань, що подають більші послідовності подій, пов’язаних казуальними зв’язками, було запроваджено термін скрипт [6, 217].

Поняття скрипту розвинули Р. Шенк та Р. Абельсон за аналогією з фреймом М. Мінського для представлення послідовності подій, що перебувають у концептуальній залежності. Скрипт має схожі функції з фреймом. Тоді як фрейм, зазвичай, розглядається як сталий набір фактів про світ, скрипт утілює стандартну послідовність подій, що описують ситуацію [13, 254]. Скрипт – набір сподівань про розвиток подій, тип структури свідомості, що засвоюється з досвідом та керує поведінкою людини у конкретній типовій, передбачуваній ситуації чи контексті [3, 172-173], „дієвий стереотип” людського знання [14, 4]. Скрипт прив’язаний до конкретної ситуації та стосується усіх варіантів її розвитку [11, 234].

Скрипти поділяють на три категорії: ситуативні (ресторан, автобус); особисті (бути улесливим, шпигуном); інструментальні (запалити сигарету, завести машину). Вони можуть мати свої ланки, що є відмінними, але пов’язаними прикладами однієї загальної категорії. Наприклад, ланками скрипту ресторан можна назвати: ресторан швидкої їжі, італійський ресторан, кав’ярня. Скрипт ресторан має різні „прочитання” залежно від точки зору його учасників (відвідувача, офіціанта, власника). У скрипті наявні слоти: пропозиції, ролі учасників, вхідні умови, результати, сцени та їх послідовність. У скрипті „суд” з точки зору судді пропозиції будуть – перука, молоток; ролі – звинувачуваний, захисник, судді, свідки; вхідні умови – назначення слухати справу; результат – покарання чи виправдання підсудного; сцени– звинувачення, офіційна заява підсудного, виступ захисника. Скрипт, отже, є прикладом радше специфічного, а не загального знання, і хоч він пов’язаний загальними планами та метою, може відбуватися незважаючи на них. Скрипт залежить від особистого досвіду, тому він відмінний у різних осіб, та може змінюватись в однієї особи [15, 82].

Знання послідовності сцен часто називається як головна риса, що відрізняє скрипти від інших моделей. Однак, певні скрипти, визначаючи сцени, не можуть визначати їх незмінний порядок [15, 83]. Скрипт лікарні з погяду пацієнта включатиме такі сцени, як: прийом у лікаря, час на їжу, час на сон, час на проходження процедур. Однак їх послідовність може змінюватися.

Певний досвід, який є зовсім новим, не може бути поданий за допомогою скрипту. Для цього використовують плани. Плани є схемами в тому значенні, що вони складаються із слотів, але не так явно пов’язані з визначеними місцями, особами чи місцерозташуваннями. Плани використовуються в ситуаціях, для яких інтерпретатор не має існуючого скрипту. У процесі розуміння тексту для досягнення когерентності план визначає мету, підмету та стадії реалізації.

Виходячи з постулату, що виробник кожного тексту ставить перед собою комунікативну мету, читач розглядає будь-який текст як когерентний, лише для його сприйняття потрібно відшукати ключі. Побудова плану, віднаходження прихованої мети повинно здійснитися на певному етапі прочитання.

Суттєвою рисою плану для опрацювання тексту є те, що ми звертаємося до нього, припасовуючи специфічні елементи тексту, коли не можемо використати скрипт, та створити когерентність, заповнюючи елементи відсутності. Повторення тієї самої ситуації переводить її в статус знайомої, веде до заміни інтерпретації, основаної на плані, до інтерпретації, основаної на скрипті [15, 85].

Якщо у фреймі, як статичній структурі представлення знань, елементи розташовані одномоментно, то сценарій є той же фрейм, в якому елементи скануються, „пробігаються” подумки у певній послідовності. Як зауважує Дж. Лакофф, сценарій має лінійну структуру: початкова стадія, послідовність дій і фінальна стадія [16, 371]. Фрейм, як концептуальна структура, передбачає можливість його перетворення в сценарій. Один і той же фрейм, але з декількома варіантами „прочитань”, може бути розгорнутий в декілька сценаріїв. Типовий сценарій є скрипт [пор. 17].



Сценарій представляє набір об’єднаних часовими і причинними зв’язками понять, що описують упорядковану в часі послідовність стереотипних подій [18, 8], організує поведінку та її інтерпретацію [6, 119]. Сценарії – це знання умовних чи звичайних послідовностей вчинків, аналіз „великих” подій за допомогою дрібніших – сцен.

Сценарії виробляються в процесі інтерпретації на основі тематичних структур, що видобуваються з пам’яті [3, 181]. Важливим моментом у цій теорії є активація виробником текстів правильних сценаріїв, від чого залежить їх розуміння реципієнтом [13, 246].



Теорія схем Ф. Бартлета послужила ідеєю багатьом дослідникам (Ю. Чарняк, М. Мінський, Т. Віноград, Р. Шенк, Р. Абельсон) як така, що може пояснити опрацювання текстів з використанням моделей у дослідженнях штучного інтелекту, тому, що для цього вимагалося не лише знання мови, а й представлення організованого знання світу.

За теорією Р. Шенка та Р. Абельсона розуміння відбувається за допомогою схем [14]. Поняття схем для опрацювання тексту розглядається як використання ментальної репрезентації типових ситуацій, образів у опрацюванні дискурсу для передбачення та розуміння певного прикладу, поданого в дискурсі. Схеми активуються з пам’яті або ключовими лінгвістичними одиницями тексту, або контекстом і допомагають зрозуміти дискурс. Схеми є стереотипними моделями, тому кожного разу вони „припасовуються” для розуміння конкретного дискурсу його отримувачами [15, 80]. Вони задіюються в процесі інтерпретації та допомагають співвіднести конкретні переживання та дії з ментальними репрезентаціями. Виокремлюють схеми ситуації, що завдають співвідношеня між учасниками та обставинами ситуації [3, 179-180]. Це ментальна модель, що організує досвід, допомагає інтерпретувати його, розбиваючи на епізоди [19, 41-43]. У порівнянні з сценаріями, схеми мають слабші можливості, бо розглядаються як організоване попереднє знання, яке приводить до сподівання чи передбачення аспектів у нашій інтерпретації дискурсу.

Суть представлень знань світу в психологічних та комп’ютерних підходах до розуміння дискурсу полягає у наданні автором передбачуваної для читача інформації, коли йдеться про певну ситуацію. Структури знань, що називаються фреймами, схемами, сценаріями, планами скриптами, представляють собою пакети інформації (що зберігаються в пам’яті чи створюються з компонентів, що утримуються в ній), які забезпечують адекватне когнітивне опрацювання стандартних ситуацій [18, 8]. Р. Шенк запропонував теорію динамічної пам’яті, за якою можна пояснити як будуються та змінюються когнітивні моделі у процесі інтерпретації. Чотирирівневий рівень пам’яті послідовно уміщує: 1) складні епізоди, конкретні події та їх послідовності; 2) енциклопедичну інформацію у вигляді норм, правил та фреймів; 3) соціально-культурну інформацію у вигляді макросценаріїв; 4) абстрактні дані стосовно намірів, тематичної послідовності. Найважливішим є перший рівень, що представляє довготривалу пам’ять та є основою побудови всіх подальших рівнів [20, 154-155].

Кожен учасник дискурсу володіє фондом пресупозицій стосовно його розгортання. Узагальнені знання комунікантів про типи ситуацій та соціально-культурні контексти виражаються у фреймах, сценаріях, ситуаційних моделях [20, 153].

За концепцією Дж. Лакоффа знання організоване у вигляді ідеалізованих когнітивних моделей, які походять з таких джерел як: фреймова семантика Ч. Філмора, теорія метафори та метонімії Дж. Лакоффа та М. Джонсона, когнітивна граматика Р. Лангакера, теорія ментальних просторів Дж. Фоконьє. Ідеалізована когнітивна модель – це комплексне ціле, гештальт, де використовуються структуруючі принципи пропозиційних структур (Ч.Філмор), метонімічного та метафоричного відображення (Дж. Лакофф та М. Джонсон), образно-схематична структура фреймів (М. Мінський)

Теорія фреймів надає організуючу робочу модель для розуміння дискурсу. Розвинувшись на основі фрейма, інші когнітивні моделі мають багато спільних з ним характеристик. Для порівняння: сценарій активується за окремою сценою, скрипт – за будь-яким вказівником, що стосується передумови його розгортання, фрейм – за слотом. Фрейм – сталий набір фактів про світ, скрипт, сценарій – стандартна послідовність подій у описі ситуації. Як фрейм так і всі інші моделі накладаються на дискурс для його розуміння. Проте, когнітивні моделі не існують окремо від дискурсу як щось фіксоване чи завдане. Дискурс твориться за їх допомогою, інтерпретується та є джерелом таких моделей. Можливе супутнє використання декількох фреймів чи скриптів, або одного, як частини іншого, перехід від одного до іншого.

Таким чином, поняття фрейма, запозичене з досліджень штучного інтелекту, набуває подальшої інтерпретації в когнітивній лінгвістиці і об’єднує у собі такі терміни як: схеми, сценарії, скрипти, плани, залишаючись загальним родовим поняттям стосовно інших моделей. Фрейм – це основа, каркас, структурована база та шлях представлення знань.

Розглянувши еволюцію поняття схеми, слід зауважити, що кожне нове визначення зумовлене механізмом його висвітлення в процесі опрацювання знань та різнотипністю завдань когнітивного аналізу. Розмаїття термінів, на думку Г. Кука, викликає плутанину, він рекомендує повернутись до вихідного терміну схема, запропонованого Ф. Бартлетом у 1932 р. Однак, незважаючи на притаманні всім моделям спільні базові характеристики, кожна з них володіє своєрідними особливостями як у побудові, так і у використанні. Тому надані дослідниками терміни – фрейм, сценарій, схема, план, скрипт – це не просто різні назви одного поняття, а намагання якнайточніше пояснити принцип дії ментальних побудов для подання та інтерпретації дискурсу.


summary
Bekhta T.A. Mental Models as the Ground of Representation and Interpretation of Discourse. Contemporary approaches to the interpretation of texts brought to active usage of schemata and models while performing the discourse analysis of the textual structures. With the development of the theory of schemata, the meaning is constructed through the interaction of the existing mental representations which can be determined, understood and adequately interpreted.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


  1. Афанасьев В. Г. Общество:системность, познание и управление. – М., 1981. – С.194.

  2. Афанасьев В. Г. Системность и общество. – М.Энергия, 1980. – С. 160.

  3. Кубрякова Е.С., Демьянков В.З., Панкрац Ю.Г., Лузина Л.Г. Краткий словарь когнитивных терминов. Под ред. Е.С.Кубряковой. – М., 1996. – С.245.

  4. Макаров М. Л. Интерпретативный анализ дискурса в малой группе. – Тверь, 1998.

  5. Hietaranta P. A caseof Sentence-initial new Information: Towards A Frame-theoretical Analysis of a Literary technigue // JLS 16/2, 1987. – Р.113 -128.

  6. Ungerer F., Schmid H. – J. An introduction to cognitive linguistics. – Edinburg Gate, Harlow. – 1996. – 293 p.

  7. Минский М. Фреймы для представления знаний. – М., Энергия, 1979. – 150с.

  8. Чарняк Ю. Умозаключения и знания//Новое в зарубежной лингвистике. – М., 1983. – Вып.12.

  9. Богданов В.В. Деятельностный аспект семантики//Прагматика и семантика синтаксический единиц. – Сб. Научных тр.- Калинин, 1984. – С.12-23.

  10. Красных В. В. Структура коммуникации в свете лингво-когнитивного подхода (коммуникативный акт, дискурс, текст) – Дис. ... доктора филол. наук. – М. – 1999. – 463 с.

  11. Красных В. В. «Свой» среди «чужих»: миф или реальность?. – М.: ИТДГК «Гнозис», 2003. – 375 с.

  12. Красных В.В. Основы психолингвистики и теории коммуникации. – М.:Гнозис, 2001. – 270 с.

  13. Brown G., Yule G. Discourse analysis. – CUP, 1983. – 283 p.

  14. Schank, R. C. and R. Abelson. Scripts, Plans, Goals and Understanding. – Hillsdate, NJ: Lawrence Erlbaum. – 1977.

  15. Cook G. Discourse and Literature: The Interplay of Form and Mind. – OUP, 1995 – 285 p.

  16. Лакофф Дж. Женщины, огонь и опасные вещи: Что категории языка говорят нам о мышлении / Пер. с англ. И. Б. Шатуновского. – М.: Языки славянской культуры, 2004. – 792 с.

  17. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию. – М: Петрополис, 1998. – 431 с.

  18. Филмор Ч. Фреймы и семантика понимания // Новое в зарубежной лингвистике. – М., 1988. – С. 53 – 92.

  19. Чейф У.Л. Память и вербализация прошлого опыта//Новое в зарубежной лингвистике. – М., 1983. – Вып.12. – С.35-74.

  20. Макаров М. Л. Основы теории дискурса. – М.: ИТДГК «Гнозиос», 2003. – 280 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка