Маленький принц



Скачати 470.49 Kb.
Дата конвертації30.04.2016
Розмір470.49 Kb.











МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ



Казка-мюзикл на дві дії Неди Нежданої

за мотивами твору Антуана де Сент-Екзюпері „Маленький Принц”


Переклад з французької Неди Нежданої

Дійові особи:

  1. Автор, він же Авіатор.

  2. Маленький Принц (Принц).

3. Троянда.

4. Король.

5. Шанолюб.

6. П’яниця.

7. Бізнесмен.

8. Ліхтарник.

9. Географ.

10. Стрілочник.

11. Продавець.

12. Змія.

13. Лис.

14. Квітка.



* Примітка: Казку можуть грати три актори (Принц – лише Принц, Автор грає Короля, Шанолюба, П’яницю, Бізнесмена, Ліхтарника, Географа, Стрілочника, Продавця, а Троянда грає Змію, Лиса і Квітку).

ПЕРША ДІЯ

Завіса закрита. Затемнення. В промені світла на авансцену перед завісою виходить Автор і звертається до глядачів.



АВТОР: Здрастуйте! Ви мабуть прийшли подивитися якусь чарівну казку?.. Але казки не буде… Просто ця історія – чиста правда. Правда, вона така незвичайна, що дорослі можуть не повірити. Їм подавай дати, цифри, докази… (Утаємничено). Та по-справжньому вони нічогісінько не розуміють в цьому житті. Я знаю - я довго жив серед дорослих. Тож хай Вони думають, що це казка… До того ж тут є справжній Принц, тільки Маленький. Може ви зустрічали його? Він так любить мандрувати… Ні?

Я б міг вам намалювати його портрет, але, боюсь у мене погано вийде… Коли мені було 6 років, я хотів стати художником, але дорослі відмовили мене…

Одного разу я прочитав про те, як удав може зїсти цілком велику тварину і намалював, як удав проковтнув слона. (Дістає малюнок, де намальовано капелюх-удав, і демонструє дітям). Ось, бачите, я показав це мамі і запитав, чи їй не страшно? (Говорить зміненим голосом, за маму). “А хіба капелюх страшний?”

І тоді я намалював ще: слона в удаві зсередини, щоб мамі було зрозуміліше. (Дістає другий малюнок, показує, починає співати і розігрувати).
Пісня про удава.

1. Удава слон? – Слона удав!

Раз проковтнув та і заспав

Він отакий жахливий сплюх,

А мама сказала (тричі скоромовкою)

Що то капелюх.
2. Така історія страшна!

Як повернути нам слона?

В печалі малював малюк…

А тато подумав (тричі скоромовкою),

Що то капелюх.
3. Не розуміють ці батьки

Та й анітрохи так таки.

Не чують, хоч і мають слух,

Що може ховати (тричі скоромовкою)

Отой капелюх!

АВТОР: Але мама нічого не зрозуміла. Вона сказала: (Менторським голосом мами) “Краще б ти не малював, а займався географією та математикою!” (Трагічно). І я відмовився від блискучої кар’єри художника і став авіатором (дістає й одягає шапку пілота). Треба ж було чимось зайнятися. Правда, географія мені таки знадобилася. Я міг з першого погляду відрізнити Китай від Арізони. А це дуже корисно, коли зіб’єшся з дороги вночі. (Він розсуває завісу. На сцені – літак. Автор готується до польоту, сідає за іграшкового літака, мигтять сигнальні вогні, літак “кидає з боку вбік”, виє звук мотора, який Авіатор намагається перекричати). Та одного разу 6 років тому я таки збився! Двигун став відмовляти і я був змушений посадити літака у пустелі Сахара, де на тисячі миль – жодної людської оселі! (Його крик обривається страшним гуркотом, потім все стихає, світло гасне. Мить тиші і темряви, раптово й різко запалюється світло, Авіатор сидить на піску серед уламків літака). Я був зовсім один і майже без води. Я мав полагодити двигуна чи загинути від голоду й спраги… (Заходився зосереджено лагодити літака, не помічаючи, як з іншого боку куліс тихо з’являється Маленький Принц, підходить і спостерігає з-за спини якусь мить за процесом лагодження, потім звертається до авіатора).

ПРИНЦ: Намалюй мені баранчика.

АВТОР: (Ледь не підстрибує від несподіванки). Що?!

ПРИНЦ: Намалюй мені баранчика. Будь-ласка…

АВТОР: (Підводиться). А… що ти тут робиш?

ПРИНЦ: Будь-ласка… намалюй…

АВТОР: Та я не вмію малювати.

ПРИНЦ: То пусте… ти намалюй.

(Авіатор заходився малювати, МП пильно стежить за ним).

ПРИНЦ: Ні-ні-ні! Цей надто хирлявий. Зроби іншого.

(Авіатор терпляче малює іншого).

ПРИНЦ: Що ти малюєш? Ти ж бачиш, це вже не баран, а цілий баранисько! Дивись, які роги!

(Авіатор вже роздратовано малює іншого).

ПРИНЦ: Ні, цей старий. Я хочу такого, що житиме довго.

АВТОР: (Малює і пояснює). Ось тобі ящик. Всередині такий баранчик, як ти хочеш.

ПРИНЦ: (Розглядає). Справді, саме такий… Як ти гадаєш, йому багато трави треба?… Бо в мене все таке маленьке…

АВТОР: Цьому вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранчика.

ПРИНЦ: Не такий вже й маленький… Поглянь, він заснув… (Принц заколисує уявного баранчика. Авіатор заходиться знову ремонтувати літака, водночас спостерігаючи за Принцом. Хлопець повертається до нього, дивиться, що той робить).

ПРИНЦ: А що це за штука?

АВТОР: (гордовито й повчально). Це не штука. Він літає. Це мій літак.

ПРИНЦ: Як! Ти впав із неба?

АВТОР: Так.

ПРИНЦ: От комедія… (сміється). То ти теж упав із неба! А з якої ти планети?

АВТОР: (Здивований). Так ти з іншої планети?

ПРИНЦ: (Оглядає літак). Справді, на цьому ти не міг прилетіти здалеку…

АВТОР: Звідкіль ти, хлопчику? Куди везтимеш мого баранчика?

ПРИНЦ: А добре, що ти дав мені ящика, вночі він буде йому за хатку.

АВТОР: Авжеж. А ще я дам тобі мотузку і кілок – щоб прив’язувати вдень.

ПРИНЦ: Прив’язувати? Навіщо? Яка дурниця!

АВТОР: Але якщо ти не прив’яжеш його, він зайде бозна куди, загубиться.

ПРИНЦ: Куди ж це він може піти?

АВТОР: Та куди завгодно – прямо…

ПРИНЦ: Це пусте, у мене все таке маленьке. Та й прямо перед собою далеко не зайдеш…

АВТОР: Так твоя планета зовсім маленька?

ПРИНЦ: (Зосереджено зазирає до ящика). А правда, що барани їдять кущі?

АВТОР: Так, правда.

ПРИНЦ: Оце добре. Тож вони і баобаби їдять?

АВТОР: Баобаби – то не кущі, вони такі величезні, як собори. Навіть якщо привести ціле стадо слонів, вони не дістануть до верхівки баобаба.

ПРИНЦ: (Сміється). Треба поставити їх один на одного. (Враз серйознішає). Баобаби теж бувають маленькими, перед тим як вирости.

АВТОР: Маєш рацію! Та навіщо тобі, щоб їх поїв баран?

ПРИНЦ: А як же ж! Є правило: встав зранку, вмився – впорядкуй свою планету. А то я знав одного лінивця – він залишив три кущика… (Сміється). Що там було! (Починає співати, Авіатор підхоплює, обоє танцюють, бавляться).

Пісня про баобаби

1.Жив та був лінивець, мав свою планету.

Все пускав по вітру або за водою.

І до баобабів втрапив у тенета.

Так йому і треба, така його доля.

Приспів:


То не жарти і не гра,

То не дуб і не граб.

То великий бао-бао-бао-бао-баобаб.

Він страшний як бабай,

Ой-ой-ой, ай-ай-ай.

І чіпляється мов краб,

Бо на те і бао-бао-бао-бао-баобаб.

2. Зовсім непомітно сходять ці дерева,

Тишком-нишком, навіть на троянди схожі.

А коріння наче пазурі у лева,

Порятуй від баобабів мене, Боже!

Приспів.


ПРИНЦ: Послухай, а якщо барани їдять кущі, то й квіти теж?

АВТОР: Все, що трапиться їм на дорозі.

ПРИНЦ: Навіть квіти з колючками?

АВТОР: (Машинально, зосереджено ремонтуючи). І з колючками теж.

ПРИНЦ: А для чого тоді колючки?

(Авіатору щось не вдається полагодити).

ПРИНЦ: Для чого колючки?

АВТОР: Ні для чого. Квіти вирощують їх просто від злості.

Пауза.

ПРИНЦ: (Схвильовано). Я не вірю тобі. Квіти слабенькі. Вони ж наївні, і захищаються як можуть. Вони думають, що страшні своїми колючками. І ти вважаєш, що…



АВТОР: (Роздратовано). Та ні, нічого я не вважаю… Я бовкнув це просто так. Я зайнятий, розумієш, зайнятий серйозними справами…

ПРИНЦ: (Розгнівано). Серйозними справами?!.. Ти кажеш як поважні персони. Ти нічого не розумієш!… Ти все плутаєш!… Я знаю одну планету, де живе чоловік з червоною пикою. Він ніколи не нюхав квітку, ніколи не дивився на зірку, ніколи нікого не любив. Він завжди лише підраховував і повторював як оце ти: “Я людина серйозна! Я людина серйозна!” Та це ж не людина, це гриб!

АВТОР: Що?

ПРИНЦ: Гриб!… Мільйони років квіти ростять колючки, і мільйони років їх їдять барани. І хіба не важливо збагнути цю війну баранів і квітів? Хіба це не серйозно? Я знаю єдину у світі квітку… І якщо якийсь дурний баран може з’їсти її, навіть не розуміючи, яке страшне лихо він накоїв… Хіба це не важливо?!

(Принц заходиться від ридань, Авіатор втішає його, співає пісню).

Пісня-втішанка для Маленького Принца

То вітер, дикий вітер когось кличе,

То вовком задивився темний ліс.

Чому таке сумне-сумне обличчя

У таємничій тій країні сліз?

Приспів:


Є така країна (двічі)

Монотонна (двічі)

А у тій країні (двічі)

Море тоне (двічі).

2. А музика тужливі ноти ронить,

Самотньо так мелодії без слів.

Чому такі сумні-сумні закони

У таємничій тій країні сліз?

Приспів.

Маленький Принц виходить. Авіатор звертається до публіки.



АВТОР: Так мало-помалу я дізнавався про його життя. Його планета була маленька, завбільшки з будинок. Їх називають астероїдами. Коли астроном відкриває таку малу планету, він дає їй не ім’я, а номер. Гадаю, Маленький Принц жив на астероїді Б-612. Його бачили всього раз – у 1909 році – один турецький астроном. Йому навіть спочатку не повірили – бо він був одягнутий по-турецьки. Я все це розповідаю для дорослих – вони так люблять цифри… Але для вас, діти, я розкажу інакше.

На сцені – планета Маленького Принца. Він впорядковує свою планету.



Жив-був маленький Принц на маленькій планеті. І йому дуже бракувало друга…

І ви зразу зрозумієте, що це схоже на правду… На його планеті було три вулкани: два діючих і один погаслий. Але він щоранку прочищав всі три – мало що може трапитися. І ще там росли прості скромні квіти.

З’являється Троянда.



Але ця квітка виросла з маленького зернятка, занесеного невідомо звідки… Маленький Принц не зводив з нього очей – а раптом це якийсь баобаб! Але скоро зявився бутон. Він ніколи не бачив такого – і з нетерпінням чекав чуда…

(Авіатор виходить. Троянда спершу вкрита тканиною, потім поволі випростується, чепуриться. Принц обережно підкрадається і з цікавістю спостерігає за нею, вона спершу не помічає його, а помітивши його, спантеличена).

ТРОЯНДА: Ой! Я щойно прокинулася. Перепрошую, я ще не прибрана. (Відвертається і продовжує чепуритися).

ПРИНЦ: Ви справжня красуня!

ТРОЯНДА: Справді? Зауважте, я народилася разом із сонцем… Вам не здається, що вже час поснідати? Почастуйте мене, будь-ласка.

(Принц приносить лійку і поливає її, випадково колеться).

ПРИНЦ: А навіщо ці колючки?

ТРОЯНДА: Можуть прийти тигри, а в них такі пазурі!

ПРИНЦ: На моїй планеті немає тигрів, і до того ж тигри не їдять траву.

ТРОЯНДА: (Ображено). Я не трава…

ПРИНЦ: Вибачте мені…

ТРОЯНДА: Я не боюся тигрів, але страшенно боюся протягів. Чи не знайдеться у вас ширми? Тут так холодно і так незатишно… Ось там, звідки я прилетіла… (Демонстративно кахикає і показує, що їй холодно). То як щодо ширми?

ПРИНЦ: Перепрошую, я ж не міг піти за нею, не дослухавши вас… (Іде, прикриває її ширмою, на сцені з’являється Авіатор, говорить до публіки).

АВТОР: Не треба було йому її слухати. Слід зважати на дії, а не слова. Вона освітила Принцу всю планету, наповнила її ароматом, а він не вмів радіти їй… Він мав угадати ніжність за хитрощами – квіти такі дворушні… Та Маленький Принц був надто молодим, щоб уміти кохати. Він почувався нещасним і вирішив утекти. Принц замислив мандрувати з перелітними птахами…

(Авіатор зникає, Принц прочищає вулкани, прополює баобаби, на авансцені Троянда поглядає на нього, нарешті він підходить до неї з лійкою).

ПРИНЦ: Прощавайте… (Пауза). Прощавайте..

ТРОЯНДА: (Кахикнула). Я була дурненькою… Пробач мені… Щасти тобі… (Принц завмер здивований). Так, я кохаю тебе… Я сама винна, що ти не знав про це. Ти був таким же нерозумним, як і я… А тепер спробуй бути щасливим… (Роздратовано, стримуючи сльози). Викинь геть цей ковпак…

ПРИНЦ: Але вітер…

ТРОЯНДА: Я не така вже й хвороблива…

ПРИНЦ: Але звірі, комахи…

ТРОЯНДА: Я маю стерпіти гусінь, щоб дочекатися метеликів, а то хто буде мене навіщати, як ти поїдеш? А великих звірів я не боюсь, у мене ж є колючки…

(Звучить пісня, у куплетів Принца і Троянди – різні мелодії, останній куплет – спільний, мелодія Троянди).



Пісня прощання Принца з Трояндою.

Принц:

Прощавай, я вирушаю у небо

Прощавай, мене чекає незнане.

Я не знаю, як я буду без тебе.

Прощавай, моя горда панно!

Троянда (інша мелодія):

Лети-лети у ті чужі світи,

Прости мої слова, моє мовчання.

Чи ще колись мене згадаєш ти?

Не знала, що прощатись так печально.

Принц:

Може я вже не вернуся ніколи.

А з тобою було так світло.

Як же ти зустрінеш цей холод?

Як же ти здолаєш цей вітер?

ТрояндАВТОР: (її мелодія):

Лети. Я і без тебе проживу,

Я маю зброю, погостріше терну…

Принц: Ти плачеш?…

ТрояндАВТОР: Роси впали на траву…

Разом: Прощатися так довго – це нестерпно!

ТрояндАВТОР: Лети-лети-лети-лети-лети…..

Маленький Принц виходить, Троянда плаче, планета Принца зникає, з’являється Авіатор. Зоряне небо.

АВТОР: Вона не хотіла, щоб бачили, як вона плаче… Це була дуже горда квітка… Так почалися мандри Маленького Принца. Найближчими до його планети були астероїди 325, 326, 327, 328, 329 і330. Щоб якось розвіятися, він вирішив їх відвідати. На першій планеті жив Король.


На сцені Планета Короля. По центру – трон. Король сам, обходить планету, співає. Він може бути з маленьким барабаном, в який б’є віддаючи накази.

Пісня короля


  1. Життя чудове, ніби сон, у короля.

У світі наймудріший я король.

Мені підвладні небо і земля,

І таємниці людських доль.


  1. Але чому самотній я мов перст?

І під очима від безсонь круги…

На місяць вию наче дикий пес.


О порятуйте від нудьги!


На сцені з’являється Маленький Принц.

КОРОЛЬ: О, підданий! А ну, дай я на тебе подивлюся. (Принц позіхає). Не можна позіхати в присутності короля.

ПРИНЦ: Перепрошую, я не міг стриматися. Я щойно з дороги і зовсім не спав.

КОРОЛЬ: Тоді я наказую: позіхай! Я давненько не бачив, як позіхають. Для мене це дивина. Отож позіхни ще раз. Це наказ.

ПРИНЦ: Я більше не можу.

КОРОЛЬ: Гаразд, тоді я накажу тобі то позіхати, то не позіхати.

ПРИНЦ: Можна мені сісти?

КОРОЛЬ: Наказую: сідай.

ПРИНЦ: Дозвольте спитати, а над чим ви пануєте?

КОРОЛЬ: Над усім цим. (Показує довкола).

ПРИНЦ: І зірки вам підвладні?

КОРОЛЬ: Так.

ПРИНЦ: Я б хотів подивитися захід сонця. Накажіть сонцю зайти.

КОРОЛЬ: Якби я наказав генералові літати з квітки на квітку як метелику чи перетворитися на морського птаха, а генерал не зробив би цього, хто був би винним у тому?

ПРИНЦ: Ви.

КОРОЛЬ: Точно. Слід вимагати можливого. Я маю право на послух, бо мої накази розумні.

ПРИНЦ: То як щодо заходу сонця?

КОРОЛЬ: Ти його матимеш. Я накажу, але треба трохи почекати сприятливих умов.

ПРИНЦ: А коли вони будуть?

КОРОЛЬ: Гм, гм… (кудись підглядає). Це буде о сьомій сорок. Ти побачиш, як мене слухаються.

ПРИНЦ: Я не можу так довго чекати. Мені час вирушати в дорогу. (Хоче йти).

КОРОЛЬ: Стривай! Я зроблю тебе міністром.

ПРИНЦ: Міністром чого?

КОРОЛЬ: Гм-м… юстиції!

ПРИНЦ: Але ж тут нікого судити.

КОРОЛЬ: Хтозна, я ще не об’їхав усього королівства. Я надто старий. Для карети мало місця, а ходити втомлююсь.

ПРИНЦ: Та я вже й так побачив – там теж нікого немає.

КОРОЛЬ: (Пауза, думає). А ти судитимеш сам себе. Це найважче. Судити себе можуть лише дуже мудрі!

ПРИНЦ: Себе я можу судити де завгодно.

КОРОЛЬ: Гм-м… Здається, на моїй планеті живе старий пацюк. Я іноді чую його вночі. Ти можеш судити його: час від часу засуджувати на смерть, а потім милувати – щоб зекономити. Він же у нас один.

ПРИНЦ: Я не люблю засуджувати на смерть. Прощавайте!

КОРОЛЬ: Ні!

ПРИНЦ: Якщо ваша величність хоче, аби їй корилися, вона може віддати розумний наказ. Наприклад, наказати мені полетіти. Здається, умови сприятливі. (Іде).

КОРОЛЬ: (Навздогін). Я призначаю тебе послом!..

ПРИНЦ: (Виходячи, сам до себе). Дивний народ ці дорослі…

(Принц виходить, декорація змінюється, знову зоряне небо.)

АВТОР: На другій планеті жив Шанолюб. Він дуже любив, щоб його хвалили.



На сцені Планета Шанолюба. Він раз по раз міряє великий капелюх, розглядає себе у дзеркальце, яке постійно носить з собою. Шанолюб наспівує пісеньку).


Пісня Шанолюба


1. На планеті я найліпший.

І про мене залюбки

Всі поети пишуть вірші,

І закохані жінки.

2.Я найбільш талановитий,

Хоч всю землю обшукай

Тільки нікому хвалити,

От оказія яка!



На сцені з’являється Маленький Принц. Шанолюб страшенно радіє його появі.

ШАНОЛЮБ: О, шанувальник з’явився!

ПРИНЦ: (Здивовано). Доброго дня… (Розглядає Шанолюба). Який у вас кумедний капелюх.

ШАНОЛЮБ: Це щоб розкланюватися (Показує як саме). Щоб кланятися, коли тебе вітають. Але, на жаль, ніхто сюди не навідується.

ПРИНЦ: Справді? Он як…

ШАНОЛЮБ: Поаплодуй мені. Ну поляскай отак у долоні (Показує як саме).



Принц аплодує, Шанолюб знімає капелюха і вклоняється.

ПРИНЦ: У вас веселіше, ніж у Короля.

ШАНОЛЮБ: Звичайно!

Принц знову аплодує – той знову вклоняється, так декілька разів, поки Принцу не набридає це).

ПРИНЦ: А що треба робити, щоб капелюх упав?

ШАНОЛЮБ: Упав? (Зупиняється здивований). А ти справді мій шанувальник?

ПРИНЦ: А як це – шанувати?

ШАНОЛЮБ: Це значить визнавати, що я на цій планеті найгарніший, найбагатший і найрозумніший!

ПРИНЦ: Але ж на твоїй планеті більше нікого немає!

АВТОР: Ну зроби мені приємне, ну все одно – позахоплюйся мною.

ПРИНЦ: Я захоплююсь.. (Церемонія повторюється ще пару разів. Тихо). Але яка з того радість. (Тікає зі сцени, поки той розкланюється, на виході). Справді, ці дорослі – дуже-дуже дивні люди…

Декорація знову змінюється, зоряне небо, потім з’являється планета П’яниці.

АВТОР: На наступній планеті жив П’яничка.



На сцені з’являється П’яниця, що бавиться з пляшками і наспівує пісеньку.

Пісня П’янички

  1. П’ю-п’ю, хоч мені і важко,

П’ю-п’ю – хочеться ще більше.

Тільки-но закінчу пляшку,

Зразу відкоркую іншу.


  1. П’ю-п’ю, хоч мені і гірко,

Вже мені життя немиле.

Нещаслива моя зірка,

Бо п’яницею вродили.

З’являється Принц, але той не звертає на нього уваги, продовжує пити.

ПРИНЦ: Добридень.


П’ЯНИЦЯ: Га?

ПРИНЦ: Доброго дня.

П’ЯНИЦЯ: А-а, привіт… сідай, приєднуйся.

ПРИНЦ: До чого? (П’яниця показує на недопиту пляшку вина). До чого приєднуватися?

П’ЯНИЦЯ: До цього (Гикає). До того, що і я.

ПРИНЦ: А що ти робиш?

П’ЯНИЦЯ: Я п’ю.

ПРИНЦ: А навіщо ти п’єш?


П’ЯНИЦЯ: Щоб забути.


ПРИНЦ: Що забути?

П’ЯНИЦЯ: Що мені соромно.

ПРИНЦ: За що соромно?

П’ЯНИЦЯ: Соромно пити.

(Прикладається до пляшки. Випорожнює її і вмощується спати. Принц помалу виходить).

ПРИНЦ: Які вони дивні, ці люди…

(Декорація змінюється. На сцені з’являється Планета Бізнесмена).

АВТОР: На четвертій планеті жив дуже зайнятий чоловік – бізнесмен

На сцені – Бізнесмен з великою рахівничкою або калькулятором та великою цигаркою, наспівує пісеньку.

Пісня бізнесмена


  1. Я – серйозний, діловитий,

Мені ніколи завжди

Навіть вгору подивитись,

Або випити води.


  1. Хай цигарка моя гасне,

Хай погаснуть всі зірки,

Аби їх злічити вчасно

І замкнути на замки.

Заходить Маленький Принц. Бізнесмен навіть не повертає голови в його бік.

ПРИНЦ: Добридень…

БІЗНЕСМЕН: (Продовжує рахувати). Три і два – п’ять, п’ять і сім – дванадцять, дванадцять і три - п’ятнадцять… Добридень… п’ятнадцять і сім – двадцять два.

ПРИНЦ: У вас цигарка згасла.

БІЗНЕСМЕН: Ніколи й сірником чиркнути… двадцять два і шість – двадцять вісім… Ху-ух. Тепер усього 501622731.

ПРИНЦ: П’ятсот мільйонів чого?

БІЗНЕСМЕН: Га? Ти ще тут? П’ятсот мільйонів… не знаю чого… Я людина серйозна, не маю часу язиком молоти! Два і п’ять – сім…

ПРИНЦ: П’ятсот мільйонів чого?

БІЗНЕСМЕН: (Відкладає все. Роздратовано). П’ятдесят чотири роки я живу на цій планеті, і за весь цей час мені заважали тричі. Вперше, років двадцять тому до мене залетів хрущ і так розшумівся! Вдруге – одинадцять років тому у мене був приступ ревматизму. Від сидіння. Мені ніколи гуляти – я людина серйозна. І от утретє – зараз. Отже п’ятсот мільйонів…

ПРИНЦ: Мільйонів чого?

БІЗНЕСМЕН: Ну цих маленьких цяточок, що подекуди видно в повітрі…

ПРИНЦ: Це що, мухи?

БІЗНЕСМЕН: Та ні, такі блискучі…

ПРИНЦ: Бджоли?

БІЗНЕСМЕН: Та ні, золотаві такі… Кожен ледацюга як задивиться на них, так і почне мріяти… А мені мріяти ніколи…

ПРИНЦ: А-а, зірки?

БІЗНЕСМЕН: Авжеж, зірки.

ПРИНЦ: П’ятсот мільйонів зірок? Що ж ти з ними робиш?

БІЗНЕСМЕН: Нічого. Я володію ними.

ПРИНЦ: Я вже бачив короля, котрий…

БІЗНЕСМЕН: Королі не володіють, а лише правлять, це не одне і те ж.

ПРИНЦ: А для чого володіти зірками?

БІЗНЕСМЕН: Щоб бути заможним.

ПРИНЦ: А для чого бути заможним?

БІЗНЕСМЕН: Щоб купувати нові зірки.

ПРИНЦ: А як можна заволодіти зірками?

БІЗНЕСМЕН: Зірки чиї?

ПРИНЦ: Не знаю… Нічиї.

БІЗНЕСМЕН: Отже, мої, бо я перший це вигадав.

ПРИНЦ: А що ти з ними робиш?

БІЗНЕСМЕН: Рахую, перераховую… Це дуже важко, я людина серйозна…

ПРИНЦ: Якщо у мене є квітка, я можу зірвати її і забрати з собою. А ти ж не можеш забрати зірки!

БІЗНЕСМЕН: Ні. Але я можу покласти їх до банку.

ПРИНЦ: А це як?

БІЗНЕСМЕН: Я пишу на папірчику, скільки в мене зірок, кладу в ящик і замикаю на ключ.

ПРИНЦ: І це все?

БІЗНЕСМЕН: Цього досить.

ПРИНЦ: Це забавно, але зовсім не серйозно. У мене є квітка – я щоранку поливаю її, є вулкани – я щотижня прочищаю їх. Їм усім корисно від мого володіння. А зіркам від тебе ніякої користі.

(Бізнесмен відкрив рота, підвівся, аби заперечити, але не знайшовся. Махнув рукою. Маленький Принц пішов).

ПРИНЦ: Прощавай. (На виході, сам до себе). Ні, ці дорослі – просто дивовижно дивний народ!

(Принц іде, декорація знову змінюється, зоряне небо, Планета Ліхтарника).

АВТОР: Наступна планета - п’ята – була найменшою. Тут могли вміститися лише ліхтар і ліхтарник.

На сцені з’являється Ліхтарник з ліхтарем, він то запалює його, то гасить, наспівує пісеньку.

Пісня Ліхтарника


  1. Запалювати світло і гасити –

Яка це витівка сумна.

Це все одно, що лити воду в сито,

Набравши у криниці без дна.

Приспів:


Добрий ранок, добрий день

Добрий вечір, на добраніч (двічі).



  1. Все швидше обертається планета,

І ніколи спочити ні на мить.

Заходи сонця добрі для поета,

Ліхтарникові ж добре, як поспить.

Приспів.


Заходить Маленький Принц.

ПРИНЦ: Доброго дня. А чому ти загасив ліхтар?

ЛІХТАРНИК: Така інструкція. Доброго дня.

ПРИНЦ: А що це значить – інструкція?

ЛІХТАРНИК: Це означає гасити ліхтар. Доброго вечора.

ПРИНЦ: А чому ти запалив його?

ЛІХТАРНИК: Така інструкція.

ПРИНЦ: Не розумію…

ЛІХТАРНИК: А що тут розуміти? Інструкція є інструкція. Добридень. У мене жахлива професія. Колись це мало сенс. Я гасив його вранці і запалював увечері. Добрий вечір. Я мав решту дня, щоб відпочити і решту ночі, щоб поспати.

ПРИНЦ: А тепер інструкція змінилася?

ЛІХТАРНИК: Ні, не змінилася. От у чому вся біда. Добридень. Планета обертається все швидше, а інструкція не змінюється.

ПРИНЦ: То й що з того?

ЛІХТАРНИК: Доброго вечора. Та ж тепер вона робить оберт за хвилину. І в мене ні секунди відпочинку. Я запалюю і гашу щохвилини.

ПРИНЦ: Але це абсурд. У тебе день триває хвилину?

ЛІХТАРНИК: Авжеж, ми вже говоримо з тобою цілий місяць. Доброго дня.

ПРИНЦ: Цілий місяць?

ЛІХТАРНИК: Так. 30 хвилин – 30 днів. Доброго вечора.

ПРИНЦ: Знаєш… Я знайшов спосіб відпочити, якщо хочеш.

ЛІХТАРНИК: Звичайно, хочу.

ПРИНЦ: Ти можеш повільно йти і ввесь час залишатися на сонці. І тоді день продовжиться стільки, скільки ти хочеш.

ЛІХТАРНИК: Добридень. Це не те, що мені треба, бо я люблю спати.

ПРИНЦ: Тоді справді нема на те ради.

ЛІХТАРНИК: Немає на те ради…

ПРИНЦ: Прощавай…

ЛІХТАРНИК: Добрий вечір…

ПРИНЦ: (Іде зі сцени, сам до себе). От людина, яку б усі зневажали, але він єдиний з них не кумедний. Він думає не лише про себе. Коли він запалює ліхтар – це ніби народжується зірка. Це дійсно корисно, бо гарно. Шкода, що на цій планеті немає місця для двох… (Іде).



Декорація змінюється. Тепер це Планета Географа.

АВТОР: На шостій планеті жив один старий, що мав величезні книги. Ця планета була в десять разів більшою за всі попередні.

Географ гортає книги, наспівує пісеньку.

Пісня географа.

З’являється Маленький Принц.

ГЕОГРАФ: О, мандрівник! Звідкіль це ти?

ПРИНЦ: (Розглядає його книгу). А що це за така велика книга? Чим ви займаєтесь?

ГЕОГРАФ: Я географ.

ПРИНЦ: А що це таке?

ГЕОГРАФ: (Поважно). Це вчений, який знає, де розташовані моря, ріки, міста, гори й пустелі.

ПРИНЦ: Дуже цікаво. У вас така гарна планета. На ній є океани?

ГЕОГРАФ: Не знаю.

ПРИНЦ: А гори?

ГЕОГРАФ: Не знаю.

ПРИНЦ: А міста, ріки, пустелі?

ГЕОГРАФ: Тим більше не знаю.

ПРИНЦ: Так ви ж географ!

ГЕОГРАФ: Так, але ж не мандрівник. Мені бракує мандрівників. Географ не виходить з кабінету – він приймає мандрівників, опитує і занотовує їхні спогади. Якщо ж він розповідає щось цікавеньке, я перевіряю його порядність…

ПРИНЦ: А навіщо?

ГЕОГРАФ: Якщо мандрівник скаже неправду – це ж катастрофа для географії! Або коли він п’яниця. Бо у п’яниць все двоїться, і географ замість однієї гори запише дві.

ПРИНЦ: Я знаю одного такого, що був би поганим мандрівником.

ГЕОГРАФ: Можливо… Стривай, так ти ж здалеку! Ти ж також мандрівник! Опиши мені свою планету. (Приготувався записувати). Отже…

ПРИНЦ: У мене не дуже цікаво, бо все дуже маленьке. Я маю три вулкани: два діючі і один згаслий. Але все може трапитися, хтозна…

ГЕОГРАФ: (Занотовує). Звісно, хтозна…

ПРИНЦ: Ще у мене є квітка.

ГЕОГРАФ: Ми не записуємо квітів.

ПРИНЦ: Чому? Це найгарніше…

ГЕОГРАФ: Бо квіти ефемерні.

ПРИНЦ: А що значить «ефемерний»?

ГЕОГРАФ: Книги з географії – найбільш цінні книги. Вони не старіють, бо описують вічне. Гора ж не сходить зі свого місця і океани не вичерпуються…

ПРИНЦ: Що значить «ефемерний»?

ГЕОГРАФ: Це означає те, що скоро зникне.

ПРИНЦ: І моя квітка скоро зникне?

ГЕОГРАФ: Звичайно.

ПРИНЦ: (Відсторонено). Моя квітка ефемерна, і в неї тільки чотири колючки, щоб захищатися від світу. І я залишив її саму!… (Пауза, потім до Географа). Щоб ви порадили мені відвідати?

ГЕОГРАФ: Планету Земля. У неї непогана репутація.

ПРИНЦ: Прощавайте.

Маленький Принц вирушає в дорогу.

КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ

ДРУГА ДІЯ.

На сцені – пустеля. З’являється Автор.

АВТОР: Сьома планета була Земля. Це не проста планета! Тут 11 королів, 7 000 географів, 900 000 бізнесменів, 7 млн. п’яниць, 311 млн. шанолюбів. А поки не винайшли електрики, була ціла армія ліхтарників. Але насправді люди займають не так багато місця. Якби їх усіх зібрати докупи, то вони б умістилися на найменшому острівці в океані. Хоча дорослі вас не повірять. Вони здаються собі такими величними як баобаби. А ви порадьте їм підрахувати – вони ж так люблять цифри. А ви мені й так вірите, правда? Тож коли Маленький Принц потрапив на Землю і нікого не побачив – то дуже здивувався? Може, це не та планета?



Автор виходить, на сцені з’являється Маленький Принц і здивовано озирається довкола. Непомітно виходить Змія, деякий час спостерігає за ним, зрештою він помічає її.

ПРИНЦ: Добрий вечір.

ЗМІЯ: Добрий вечір.

ПРИНЦ: На якій я планеті?

ЗМІЯ: На Землі, в Африці.

ПРИНЦ: А… На Землі ніхто не живе?

ЗМІЯ: Це пустеля. В пустелях нікого немає. Але Земля велика.

ПРИНЦ: Он моя планета. Вона якраз над нами, але як же вона далеко!

ЗМІЯ: Вона гарна… Чому ти тут?

ПРИНЦ: У мене були непорозуміння з квіткою..

ЗМІЯ: Он як…

ПРИНЦ: А де люди? В пустелі трохи самотньо.

ЗМІЯ: Поміж людей теж самотньо.

ПРИНЦ: Ти дивна… Тонка як палець…

ЗМІЯ: Я могутніша за палець короля.

ПРИНЦ: Ти могутня? У тебе навіть ніг немає, як же ти можеш мандрувати?

ЗМІЯ: Я можу віднести тебе далі найшвидшого корабля…

(Співає).



Пісня Змії

1. З’являюся я неждано

Напевно мене не чекали?

Така непомітна панна –

Правителька кожного балу.

Приспів:


Той, хто був у землі, той туди повернеться.

А сміється останній той, хто не сміється.

Навіть камінь від дотику вуст розіб’ється,

А від погляду вмить океан розіллється!



  1. Дарую всім темінь і спокій

Країни пустелі цариця.

Насиплю могили високі

Усім, хто мені не скориться!

ЗМІЯ: Мені шкода тебе. Ти такий слабенький на цій гранітній землі. Я можу допомогти тобі, коли ти пожалієш, що покинув свою планету. Я можу…

ПРИНЦ: Я дуже добре зрозумів тебе. Але чому ти ввесь час говориш загадками?

ЗМІЯ: Я?! Та що ти, я їх всіх розгадую… (Змія зникає, Принц вирушає в дорогу, з’являється Автор).

АВТОР: Таки вони розлучилися, не прощаючись. Принц залишився зовсім один і він вирушив мандрувати по пустелі в пошуках хоч кого-небудь. Та за всю подорож зустрів лише маленьку квітку.

Маленький Принц зустрічає дівчинку-квітку.

ПРИНЦ: Добридень.

КВІТКА:: Добридень.

ПРИНЦ: А ви не знаєте, де люди?

КВІТКА:: Люди? Стривайте, люди… А, так-так… Я бачила їх багато років тому… Їх усього шість чи сім…

ПРИНЦ: А де вони зараз?

КВІТКА:: Я не знаю, де їх шукати. Знаєте, їх носить вітром. У них немає коріння – а це так незручно…

ПРИНЦ: Тоді прощавайте. (Іде від неї).

КВІТКА:: Стривайте, що ж ви так скоро… (Навздогін). До побачення!

(Квітка зникає, Принц мандрує далі, наспівує пісню).

Пісня пустелі

Пустеля-пустеля,

Тут небо мов стеля.

А сонце – апельсин

Я тут зовсім один.

Пустеля-пустеля,

Піском м’яко стелить.

Та на цій чужині

Так самотньо мені.

Міняється світло, тепер це гори, посеред них - дорога, а вдалині – поле троянд. З’являється Автор.

АВТОР: Перетнувши нарешті пустелю, Маленький Принц опинився в горах. І знову там нікого не було. Він все кликав і кликав людей, але тільки луна відповідала йому. Та зрештою він вийшов на дорогу, а всі дороги, як відомо, ведуть до людей...

Маленький Принц блукає поміж гір. У відповідь чує лише голоси – це луна.

ПРИНЦ: (Гукає голосно).Добридень!

ГОЛОСИ: Набриднув, набриднув, набриднув…

ПРИНЦ: Хто ви?

ГОЛОСИ: Овва, овва, овва…

ПРИНЦ: Хто ви такі?

ГОЛОСИ: Такі, такі, такі…

ПРИНЦ: Я такий самотній!

ГОЛОСИ: От ні, от ні, от ні…

ПРИНЦ: Я зовсім один!

ГОЛОСИ: Дин-дин-дин! (Як дзвіночки).

ПРИНЦ: Будьте друзями мені.

ГОЛОСИ: Ні-ні-ні-ні…

ПРИНЦ: (Тихо). У мене була квітка. Вона завжди говорила першою. Яка дивна планета! Невже тут у людей немає уяви і вони лише повторюють те, що їм кажуть…

Маленький Принц наближається до поля троянд, чує жіночі голоси, сміх.

ПРИНЦ: (Підійшовши до троянд, стоїть деякий час приголомшений). Які вони схожі на мою квітку… Доброго дня.

Чути сміх і голоси троянд.

ТРОЯНДИ: (Голоси). Добридень, добридень, добридень…

ПРИНЦ: Хто ви?

ТРОЯНДИ: (Голоси). Ми? Ми троянди, троянди, троянди…

ПРИНЦ: Он як… (Відходить, тихо). Я вважав свою квітку єдиною у всесвіті, а тут п’ять тисяч таких же самих квітів… Як би вона розсердилася, якби побачила їх. (Повільно йде у зворотній бік від троянд). Вона б почала кахикати, вдавати, що вмирає – аби тільки не виглядати кумедною… А я б ходив за нею, як за хворою – інакше б вона справді померла, щоб принизити і мене… Все, що в мене є – це звичайнісінька троянда і три вулкани по коліно заввишки, та й те один із них погас і, мабуть, назавжди… Який же я тоді Принц?

Принц лягає на землю і плаче, здригаючись від ридань. За мить з’являється Лис і деякий час спостерігає здалеку.



ЛИС: Здрастуй… (Ховається в тінь під яблуню).

ПРИНЦ: Здрастуй… (Шукає поглядом, хто з ним привітався, не знаходить).

ЛИС: Я тут, під яблунею.

Нарешті помічає Лиса.



ПРИНЦ: Хто ти? Ти такий славний.

ЛИС: Я Лис.

ПРИНЦ: Пограй зі мною, мені так сумно.

ЛИС: Я не можу, я не приручений.

ПРИНЦ: А що означає “приручити”?

ЛИС: То ти не місцевий? Що ти шукаєш тут?

ПРИНЦ: Я шукаю людей. Що значить “приручити”?

ЛИС: У людей є рушниці, вони полюють. Це неприємно. Вони також вирощують курок. То єдине, що у них є цікавого. Ти шукаєш курок?

ПРИНЦ: Ні, я шукаю друзів. Що означає “приручити”?

ЛИС: Це зовсім забуте слово. Це означає “створити узи”.

ПРИНЦ: А що означає “створити узи”?

ЛИС: Ти для мене зараз хлопчик, схожий на сотню тисяч інших хлопчиків. І ти мені зовсім не потрібний. І я тобі теж. Але якщо ти мене приручиш, ми будемо необхідні одне одному. Ти будеш для мене єдиний у світі. І я буду для тебе єдиний.

ПРИНЦ: Я починаю розуміти. У мене була квітка. Здається, вона мене приручила.

ЛИС: Можливо. На Землі всяке буває.

ПРИНЦ: Це було не на Землі.

ЛИС: На іншій планеті?

ПРИНЦ: Так.

ЛИС: А там є мисливці?

ПРИНЦ: Немає.

ЛИС: О! Це цікаво. А кури?

ПРИНЦ: Немає.

ЛИС: Немає в світі нічого досконалого. Моє життя одноманітне. Нуднувато мені живеться. Але якщо ти мене приручиш, моє життя стане світлішим…

(Співає).

Пісня Лиса


1. Приручи мене, приручи мене.

Все мине-минеться.

Тільки іменем, твоїм іменем

Мені ніч озветься.

Приспів:

Маленький Принце,

Маленький.

Мов срібний дзвін це,

Мов дзенькіт.

2.Проросте тоді в полі колосом

Золоте волосся.

Плаче вітер цей твоїм голосом,

Чи мені здалося?

Приспів.
ЛИС: Приручи мене, будь-ласка.



ПРИНЦ: Добре… Але в мене мало часу. Я ще маю знайти друзів і багато чого пізнати.

ЛИС: Можна пізнати тільки те, що приручене. У людей немає часу на пізнання. Вони купують все готовим у продавців. Але друзі не продаються. Тож люди більше не мають друзів. Якщо ти хочеш мати друга, то приручи мене.

ПРИНЦ: А що я маю робити?

ЛИС: Бути надзвичайно терпеливим. Спочатку ти станеш десь далеко в траві. А я дивитимусь на тебе краєчком ока і мовчатиму. Адже слова – джерело непорозумінь. Але щодня ти стоятимеш все ближче. А ще добре, щоб ти приходив в один і той самий час. Наприклад, о четвертій. Тоді о третій я вже буду щасливим. А о четвертій вже хвилюватимусь. Я відкрию ціну щастя. А коли ти приходитимеш будь-коли, я не встигатиму підготувати серце. Слід мати ритуали.

ПРИНЦ: А що таке “ритуали”?

ЛИС: О, це давно забуте… Це, що різнить один день від інших днів, одну годину від інших. От, наприклад, у моїх мисливців є ритуал – щочетверга вони танцюють з дівчатами. Який це чудовий день – четвер! Тоді я гуляю аж до винограднику. А якби вони танцювали будь-коли, всі дні були б однаковими, і я не знав би відпочинку.

ПРИНЦ: Добре, я приручу тебе.

(Лис і Принц розігрують “приручення”).

АВТОР: Минав час. Щодня Маленький Принц і Лис зустрічалися. Так Принц приручив Лиса. Але настала мить прощання.

ПРИНЦ: Мені вже час.

ЛИС: Я буду плакати.

ПРИНЦ: Ти сам у всьому винен. Я не хотів робити тобі боляче. Ти сам захотів стати прирученим.

ЛИС: Звичайно.

ПРИНЦ: Але ж ти будеш плакати?

ЛИС: Так, звичайно.

ПРИНЦ: То тобі погано від цього?

ЛИС: Ні, добре. Он бачиш, поле пшениці? Вона золота, як твоє волосся. Пшениця нагадає мені тебе, і я любитиму шелест колосків на вітру. (Пауза). Іди поглянь іще раз на ті троянди. Ти зрозумієш, що твоя – єдина у світі. І вернися попрощатися. У мене є для тебе подарунок – одна таємничка.

Лис виходить, Принц іде до трояндового поля, знову чути невиразні жіночі голоси і сміх.

ПРИНЦ: (Трояндам). Ви зовсім не схожі на мою троянду. Вас ще ніхто не приручив, і ви нікого не приручили. Ви ще ніщо. Вона одна дорожче мені за вас усіх. Це її, а не вас я щодня поливав і затуляв ширмою від вітру. Слухав, як вона жалілася і як хвалилася, навіть як вона мовчала. Вона – моя.

Співає.

Пісня Принца до троянд.

1. Багато вас, таких прекрасних,

Але нікчеми ви пусті.

Вас квітникар засіяв рясно,

Та приручити не схотів.

Як я свою троянду..

2.Хай випадкові перехожі

І не збагнуть її краси.

Хай скажуть: ви на неї схожі.

За вас життя не віддаси.

Як за мою троянду…

3. Її слова, її мовчання,

Неначе музику сумну,

Я слухав і зітхав печально,

Її люблю, її одну,

Лише мою троянду…

Принц повертається до Лиса.

ПРИНЦ: Прощавай…

ЛИС: Прощавай… Ось моя таємничка. Зовсім проста. Бачити по-справжньому можна тільки серцем. Найголовніше – невидиме для очей.

ПРИНЦ: Найголовніше – невидиме для очей…

ЛИС: Люди забули цю істину, але ти не забувай: ти відповідаєш за тих, кого приручаєш. Ти відповідаєш за свою троянду.

ПРИНЦ: Я відповідаю за свою троянду…

ЛИС: Прощавай…

ПРИНЦ: Прощавай…



Лис іде зі сцени, Принц вирушає мандрувати, декорація змінюється, чути віддалений звук поїзда, який помалу наближається. з’являється Автор.

АВТОР: Так Принц розпрощався зі своїм першим другом Лисом і пішов мандрувати далі по Землі у пошуках людей. Нарешті він вийшов на залізничну станцію, де було багато людей. Але всі вони поспішали сісти в поїзди і з гуркотом їхали геть. Єдиний чоловік, що залишався – був стрілочник у маленькій будці…

Автор виходить, гуркіт поїздів все ближче, блимання світла. Маленький Принц потрапляє на станцію, де в будці сидить Стрілочник.

ПРИНЦ: Добридень.

СТРІЛОЧНИК: Добридень.

ПРИНЦ: Що ти тут робиш?

СТРІЛОЧНИК: Сортирую людей і відправляю в потягах щоразу по тисячі. То ліворуч, то праворуч.

ПРИНЦ: Вони так поспішають… А чого вони шукають?

СТРІЛОЧНИК: Цього не знає навіть той, хто їх возить.

ПРИНЦ: Вони вже повернулися?

СТРІЛОЧНИК: Це не ті самі. Це інші.

ПРИНЦ: Їм не сподобалося там, де вони були?

СТРІЛОЧНИК: Нікому не подобається там, де він є.

ПРИНЦ: А ці що, переслідують отих перших?

СТРІЛОЧНИК: Та нікого вони не переслідують. Сплять собі чи позіхають. Тільки діти попритулялися носами до скла.

ПРИНЦ: Тільки діти знають, чого хочуть. Вони бавляться лялькою, і вона стає страшенно важливою. Якщо її відібрати, вони плачуть.

СТРІЛОЧНИК: Щасливі…

Стрілочник наспівує пісеньку.



Пісня стрілочника


1. Ніхто не може дати собі ради,

Неначе дідько штрикає іззаду,

Чи смикає за руки і за ноги,

Щоб на біду шукав собі дороги

Приспів:

Вони снують туди-сюди,

Кумедні люди й поїзди.

Я чую вічно біля вух,

Як чимчикують чух-чух-чух

Чух-чух-чух-чух-чух-чух…



  1. Чого це вам на місці не сидиться?

Людина ж не метелик і не птиця.

Чого це вам завжди не вистачає?

Удома ж тепло, сухо й булка з чаєм.

Приспів.


ПРИНЦ: Прощавай.

СТРІЛОЧНИК: Прощавай…

Принц іде. Стрілочник зникає, звуки вокзалу стихають. Принц зустрічає по дорозі продавця пігулок, що носить лоток із товаром на собі і голосно вигукує.

ПРОДАВЕЦЬ: Пігулки! Пігулки! Купуйте чудові пігулки! Кругленькі, маленькі, корисні і новенькі! Останнє слово науки! Вгамовують спрагу! Ковтаєш одну – і можна не пити цілий тиждень! (До Принца). Не хочете купити? Дуже корисна річ!

ПРИНЦ: Навіщо ти це продаєш?

ПРОДАВЕЦЬ: О, то ж велика економія часу! За підрахунками ескпертів можна зекономити 53 хвилини на тиждень!

ПРИНЦ: І що з ними можна робити?

ПРОДАВЕЦЬ: Все що завгодно!

ПРИНЦ: Якби у мене було 53 вільні хвилини, то я б повільно пішов до криниці…

ПРОДАВЕЦЬ: То ви купите чи ні?…

ПРИНЦ: Прощавай.

ПРОДАВЕЦЬ: А дарма… (Відходить, знов кричить). Пігулки, пігулки! Купуйте, купуйте!

ПРОДАВЕЦЬ: зникає, Принц іде вглиб сцени, на авансцені з’являється Автор. Знову сцена пустелі і поламаного літака.



АВТОР: Так мало-помалу Маленький Принц розповів мені майже всю свою історію. Мені ніяк не вдавалося полагодити свій літак. І коли я слухав історію про продавця пігулками, випив свій останній ковток води і подумав, що добре було б мати такі. Тепер я міг померти від спраги….

Автор заходився лагодити літак, підходить Принц і спостерігає за ним.



АВТОР: Це все дуже цікаво, все, що ти розповідаєш, але літака я так і не полагодив. Пити більше нічого, і я б теж хотів отак просто піти до криниці..

ПРИНЦ: Мій друг Лис…

АВТОР: Хлопчику, не треба більше про лисів…

ПРИНЦ: Чому?

АВТОР: Тому що я помру від спраги…

ПРИНЦ: Добре мати друга, навіть тоді, коли смерть близько.

АВТОР: (Відходить на авансцену, до публіки). Він не розуміє небезпеки, йому не треба ні їсти, ні пити. Доволі промінчика сонця…

ПРИНЦ: Мені теж хочеться пити…

АВТОР: (Здивовано озирається на Принца, потім знову повертається до публіки і каже тихо, втаємничено). Я не казав цього… Тільки подумав.

ПРИНЦ: Ходімо пошукаємо криницю.

АВТОР: Ти теж відчуваєш спрагу?

ПРИНЦ: Іноді вода вгамовує душу.



Автор і Принц вирушають у дорогу. Вони стомлені. Темнішає. Видно зірки.

ПРИНЦ: Зорі такі гарні тому, що десь там є квітка, хоча її й не видно… (Дивиться на зорі).

АВТОР: Так… (Дивиться на пісок).

ПРИНЦ: І пустеля гарна.. Знаєш, чому вона гарна? Бо десь там ховаються джерельця…

Принц знеможено опускається на пісок.

АВТОР: Справді… Щоб не було – будинок чи зірки, чи пустеля, найгарніше в них те, чого очима не побачиш…

ПРИНЦ: Мене тішить, що ти згоден з моїм другом Лисом…

Замовкає, лягає і засинає, Автор підхоплює його на руки і йде далі.

АВТОР: (До публіки). Він заснув… Мені здавалося, що я несу безцінний скарб. Такий тендітний… Як вогник свічки, вітер може легко загасити його… Так я йшов навмання і вийшов на світанку до криниці.

З’являється криниця з відром на мотузці. Маленький Принц прокидається.

ПРИНЦ: (Кидається до криниці, роздивляється). Дивно, тут усе готове: і відро, і мотузка… (Сміється. Пустує, починає вертіти ручкою криниці, вона скрипить). Ти чуєш? Ми розбудили криницю, і вона заспівала. (Набирає води).

АВТОР: Дай-но сюди, я сам наберу, вона заважка для тебе (Сам набирає воду).

ПРИНЦ: Я хотів саме цієї води… Дай мені попити. (Припадає до відра, довго п’є, потім відходить, настає черга автора). На твоїй планеті люди вирощують по п’ять тисяч троянд в одному саду і не знаходять те, чого шукають.

АВТОР: (Продовжує пити). Не знаходять…

ПРИНЦ: А це шукане може бути в одній троянді, в одному ковточку води.

АВТОР: Звичайно…

ПРИНЦ: Але очі сліпі. Слід шукати серцем. (Автор допиває, Принц підходить до нього). Ти дава мені слово…

АВТОР: Яке слово?

ПРИНЦ: Пам’ятаєш, ти обіцяв намордника для мого баранчика. Я ж відповідаю за мою квітку…

АВТОР: Добре, я зараз намалюю. (Дістає свої малюнки і причандалля для малювання, починає малювати).

ПРИНЦ: (Розглядає малюнки). Баобаби в тебе схожі на капусту! (Сміється). А в лиса вуха ніби роги! Такі довжелезні…

АВТОР: Я ж казав тобі, що не вмію малювати…

ПРИНЦ: Це нічого, діти й так зрозуміють…

АВТОР: (Віддає малюнок). Ось тобі твій намордник.

ПРИНЦ: Дякую… (Бере, ховає, пауза, він відходить).

АВТОР: Ти ніби щось приховуєш від мене? Ти щось замислив…

ПРИНЦ: Ти знаєш, завтра виповнюється річниця мого падіння на Землю… Я впав зовсім близько від цього місця…

АВТОР: То ти не випадково блукав тут один того ранку? Ти шукав це місце? (Пауза). Може, це тому, що виповняється рік? (Пауза). Я боюсь, що ти…

ПРИНЦ: (Перебиває). Тобі вже час братися за роботу. Іди до своєї машини. Я чекатиму на тебе тут. Повертайся завтра ввечері…

(Він відвертається, Автор поволі підводиться і йде, похнюпившись, Принц іде в інший бік).

АВТОР: До побачення, хлопчику. (Повертається до літака, починає його лагодити знов, звертається до публіки). Наступного дня я весь день вовтузився зі своїм літаком, і мені нарешті поталанило його полагодить. (Чути звук мотора літака). Та мені було дуже тривожно за Маленького Принца.(Підводиться, залишає літак). Ввечері я повернувся до криниці. (Іде знову до того місця, де залишив Принца, помічає, що той із кимось розмовляє, це схована Змія, Автор спостерігає).

ПРИНЦ: Хіба ти не пам’ятаєш? Це було зовсім не тут. (Пауза). Так, так… Той самий день. Але це було в іншому місці… (Пауза). Звичайно. Ти побачиш, де починаються мої сліди у пустелі. Чекай на мене. Я прийду цієї ночі.

Автор непомітно підкрадається ззаду до Принца і намагається розгледіти, з ким він говорить, але це йому не вдається.

ПРИНЦ: А в тебе добра отрута? Я не буду довго мучитися? (Пауза). ША тепер іди…

Принц помічає Автора, а той – Змію, вона виходить зі схованки і тікає.

АВТОР: Ти що, божевільний – говорити зі зміями!



Принц ледь тримається на ногах, Автор підхоплює його, змочує скроні водою і дає трохи випити води. Принц п’є, потім обхоплює Автора руками і завмирає.

ПРИНЦ: Я радий, що ти полагодив свою машину. Тепер ти зможеш повернутися додому.

АВТОР: (Здивовано). Звідки ти знаєш про це?

ПРИНЦ: Я теж повертаюся додому. Але це значно далі… Це значно важче… Але в мене є твій баранчик. І ящик для нього.

АВТОР: Хлопчику, тобі страшно? Ти весь тремтиш…

ПРИНЦ: (Сміється). Мені буде ще страшніше цієї ночі…

АВТОР: Слухай, малий, я так люблю, коли ти смієшся.

ПРИНЦ: Цієї ночі виповниться рік. Моя зірка якраз над нами.

АВТОР: Хлопчику, ну скажи, ти ж правда вигадав все про змію, і про мандри, і про зірку…

ПРИНЦ: Найважливіше – невидиме.

АВТОР: Звичайно.

ПРИНЦ: Якщо ти любиш вітку, а вона на одній із зірок, то так приємно дивитися на небо вночі – всі зорі квітнуть.

АВТОР: Звичайно.

ПРИНЦ: І з водою так. Та, що ти дав мені, була як музика. Пам’ятаєш, вона була такою смачною.

АВТОР: Звичайно.

ПРИНЦ: Я не можу тобі показати мою зірку. Вона дуже маленька. Але то на краще. Вона буде однією з цих зірок. І ти любитимеш дивитися на них… і ще я хочу зробити тобі подарунок. (Сміється).

АВТОР: Малий, я так люблю твій сміх!

ПРИНЦ: Оце і є мій подарунок.

АВТОР: Що ти хочеш цим сказати?

Принц починає співати.



Пісня про зірки

1. Зорі шлях покажуть заблукалим,

І серця запалять у коханців,

А на святі відьом і шакалів

Закружляють у шаленім танці.

2. Та для всіх вони німі та й годі,

Тільки в тебе буде подарунок.

Сміх зірок – найкраща із мелодій,

Так сміються дзвоники і струни.

3.В небо глянеш – і заллєшся сміхом,

І тебе вважатимуть вар’ятом.

Отаке дарую тобі лихо,

Отаке дарую тобі свято…

ПРИНЦ: У тебе будуть особливі зірки – зірки, що вміють сміятися моїм сміхом. І колись ти втішишся, бо врешті-решт завжди приходить розрада. Ти будеш радий, що знав мене. Тобі захочеться посміятися зі мною – ти відчиниш вікно – і твої друзі здивуються, чому ти смієшся, коли дивишся на небо. А ти скажеш: «Я завжди сміюся, коли бачу зірки». І вони подумають. Що ти несповна розуму. Отакий злий жарт зіграю я з тобою… (Враз посерйознішав). Знаєш, сьогодні вночі… краще не приходь…

АВТОР: Я тебе не покину.

ПРИНЦ: Ти подумаєш, що мені боляче. Навіть, що я вмираю… Але це не так. Не варто на це дивитися…

АВТОР: Я тебе не покину.

ПРИНЦ: Я кажу це ще й через цю змію. Вона може тебе вкусити… Змії злі, вони можуть кусати для забави…

АВТОР: Я тебе не покину.

ПРИНЦ: Хоча ні, у неї не вистачить отрути для двох…

Якийсь час сидять мовчки. Автор засинає, а Принц непомітно виходить. Автор прокидається, бачить, що немає Принца і кидається його шукати. Нарешті наздоганяє Принца.

ПРИНЦ: А, це ти… Ну навіщо ти йдеш за мною? Тобі буде боляче на мене дивитися. Тобі буде здаватися, що я вмираю, але це неправда. Розумієш, це дуже далеко. А тіло надто важке… (Іде далі, автор мовчки слідує за ним). Це все одно, що скинути стару оболонку. Тут немає нічого сумного. Знаєш, а я теж буду дивитися на зорі, і всі вони будуть ніби криниці з іржавими цеберками. І кожна дасть мені напитися… Правда, забавно! У тебе – пятсот мільйонів дзвіночків, у мене - пятсот мільйонів криниць… (Принц заплакав). Ми прийшли… (Повертається до Автора). Дай мені зробити крок самому. (Авіатор зупиняється, Принц робить крок і сідає знеможений). Ти знаєш… моя троянда… я відповідальний за неї… А вона така слабенька і наївна. У неї лише чотири нещасні колючки, щоб захищатися від світу… (Принц підводиться). От і все… (Робить крок, миттєво з’являється Змія і тут же зникає, Принц падає, миттєве затемнення, за цей час Принц зникає за лаштунками. Автор стоїть деякий час нерухомо, потім іде у зворотній бік, співає).

Прощальна пісня Авіатора


1. Час прощання приходить так тихо, як падає листя

І хтось голосом позаторішнім вже кличе мене.

Б’є пісковий годинник пустелі і небо вже близько.

Все мине. Та розлука мене, мабуть, не обмине…

2. Час прощання, дорога остання, дорога в нікуди.

Я іду, а за мною йдуть тіні і пам’ять сліпа.

А довкола проходять чужі і байдужі нам люди.

І останній листочок із дерева спогаду впав…


Автор одягає каску пілота і сідає на літака. Чути звук мотору. Повільне затемнення. Повільно опускається завіса. Перед завісою в промені світла з’являється Автор, скинувши каску.

АВТОР: На світанку я не знайшов його тіла. Мабуть, не таке вже воно й важке. Значить, він повернувся на свою планету. Минуло шість років… Я нікому не розповідав про це. Коли мене питали, чому я такий сумний. Я відповідав: “Нічого, я просто втомився…” Помалу я знайшов розраду. Вночі я слухаю, як сміються п’ятсот мільйонів дзвіночків… Але одне мене тривожить? Я забув намалювати ремінчик для намордника! Раптом баранчик зїв троянду? Тоді я думаю, але ж Маленький Принц накриває її на ніч ковпаком. І тоді зорі сміються… Але ж іноді буваєш неуважним, і всяке може трапитися… Тоді зорі плачуть…. (До дітей). Вам же це теж не байдуже, правда? (Завіса розсувається, сцена порожня, тільки зоряне небо). Погляньте на небо і спитайте себе, чи жива ще троянда, чи не зїв її баранчик? І все стане інакшим… І якщо раптом до вас підійде хлопчик із золотим волоссям, який буде дзвінко сміятися і не буде відповідати на питання, ви здогадаєтесь, хто це. Тоді дуже вас прошу, повідомте мене. Щоб я знав, що він повернувся… (Іде зі сцени).

Можливо, фінальна пісня, всі персонажі виходять на сцену.



ЗАВІСА.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка