Лишити добру пам’ять людська святиня



Скачати 84.02 Kb.
Дата конвертації02.05.2016
Розмір84.02 Kb.

“Лишити добру пам’ять – людська святиня”


Виховна година

   Мета. Довести до свідомості учнів, що кладовище – це святиня, її потрібно оберігати протягом усього життя. Показати, що могила близької людини – дзеркало живих рідних. Навчити поводитися під час проводу покійників на цвинтарі. Збагатити словниковий запас учнів. Виховувати людяність, повагу до старших, людей похилого віку, добру пам’ять.


    Обладнання. Барвінок, твори В. Сухомлинського, хліб, свічка, дерево мудрості з висловами.

СЛОВНИК

   Траур – стан скорботи за померлими. Чорний колір одягу.


   Святиня – місце, яке викликає почуття відповідальності.
   Совість – почуття моральної відповідальності.
   Святотатство – наруга над святинями.
   Кладовище (цвинтар, кладовисько) – місце захоронення померлих.
   Погіст – поховання біля церкви.
   Пантеон – монументальна споруда, де поховано видатних людей.
   Меморіал (від лат. “пам’ятний”) – архітектурно-скульптурний комплекс, що увіковічує пам’ять видатних подій або людей.
   Мавзолей – монументальна поховальна споруда. Від назви гробниці карійського царя Мавсола (4 ст. до н.е., Мала Азія).

Лине класична музика

    Вчитель


   Кожен з нас має як причастя, так і Хрест у цьому світі. Але, щоб не тільки вижити, а й жити сьогодні, завтра, у майбутньому, ми маємо оповідувати одну єдину філософію гуманізму. Тобто не виполювати добро, людяність, повагу до свого роду, своєї землі, свого народу, а культивувати все це. Це тяжко, а особливо нині. Ліна Костенко сказала: “Кити хоч викидаються на сушу, а людству викидатися куди?” Тому я хочу звернутися до вашого серця, до вашої душі зі словами, у яких філософія добра, ота невичерпна, яка, певне, чи не єдина здатна врятувати світ і це безбожне покоління.

Дерево мудрості

    Могила людини – дзеркало твоєї душі.


   Забута могила – твоя бездуховність.
   Хоронити – значить ховати, оберігати, дорожити.
   Цвинтар – обличчя живих.
   Умій почути і голосне, і мовчазне горе (В. Сухомлинський).
   Якщо в сім’ї горе, нещастя, неприємності – твоя відповідальність за благополуччя сім’ї збільшується вдвічі (В. Сухомлинський).
   Треба вміти щадити чуже горе, щадити пережите (В.Сухомлинський).
   Умій виразити своє співчуття своєму ближньому (другові) в його біді. Умій співчувати не лише словом, а й ділом – це головне (В. Сухомлинський).
   Одна людина лишає після себе слід, сто – стежку, а тисяча – “пустелю”.
    Людина народжується на землі не для того, щоб безслідно зникнути нікому невідомою пилинкою. Людина народжується для того, щоб залишити по собі слід – вічний.
    Для того, щоб дізнатися, як живуть люди, треба сходити подивитись, у якому стані їх цвинтар (древня мудрість).

В самотнім храмі не живуть Боги,


І наші душі радість не відчують,
Лише невтішно плачуть корогви,
Над тим, що люди більше не шанують.
В самотнім храмі голоси
Такі відлунні і такі печальні,
Що, Боже правий, милістю спаси,
Не дай нам гнів зазнати поминальних!…
    Я вже сказала, що хочу звернутися до вашої душі. Найкраще, що є в людині – це її душа. Душа – це сховище таємниць, почуттів, спогадів, усього доброго і злого, це внутрішній світ людини. Тіло старіє, його шматує в битвах, воно хворіє і, нарешті, вмирає. А в цей час душа живе своїм окремим життям. Її хвороби – це віруси ненависті, жорстокості та заздрощів. Душа може померти, коли тіло ще молоде, а, може, навпаки, вічно жити і вічно бути юною, незважаючи на фізичну смерть людини.
   Звучить українська народна пісня “Летіла зозуля”.

Летіла зозуля
Згори та в долину,
Та й стала кувати
Коло мого тину.
Зозуле, зозуле,
Чого в саду куєш?
Чи ти, зозуленько,
Моє горе чуєш?
Зозуля кувала,
Правдоньку сказала,
Що моєї мами
На світі не стало.
Забігла до хати,
Стала на порозі,
Забилось серденько,
Покотились сльози.
– Ой матінко, мати,
Де ж тебе узяти?
Чи з воску зліпити,
Чи намалювати?
Поїхали маляри
З далекого сходу,
Змалювали неньку
На білій оселі.
Змалювали очі,
Змалювали брови,
Та не змалювали
Щирої розмови.

Лине музика

   Класний керівник


   Коли помирає людина, то кажуть, що на небі меншає на одну зірку, а на землі – на одну душу. Це велике горе і насамперед для сім’ї, роду. І вся вдячність за ті добрі справи, які людина натворила на землі, втілюється в похоронному обряді. Як важливо гідно провести людину в останню путь – у вічність, у пам’ять. Провести так, щоб чистою була совість живих, щоб вічна пам’ять лишилась у серцях. Чи вміємо ми, чи забули?
   Отже, сьогодні у нас обряд пам’яті. Пам’ять – основа сумління і моральності, пам’ять – одна з основ поезії – естетичного розуміння культурних цінностей. Охороняти її – це наш моральний обов’язок перед собою і перед нащадками. Пам’ять – наше багатство. Народження і смерть – два найважливіших пороги людського життя, його початок і кінець. Людство завжди надавало їм особливого значення, і передусім смерті.
   – Як ви думаєте, чому людина помирає? Куди вона дівається, що відбувається далі з померлим? (Це пояснити було неможливо, тому придумали міфи про потойбічний світ. За віруваннями, це світ, у якому живуть душі померлих, різні темні сили, хвороби).
   – Як ви розумієте слова “Людська святиня?” (Найдорожча річ, найдорожче місце, пам’ятне місце, заповітне місце).
   – Де знаходиться це місце? (Меморіал, могили загиблих воїнів, кладовище, якась реліквія вдома, пам’ять про бабусю, дідуся).
    Класний керівник
   Часто питаємо себе: “Хто ми, з якого роду, де наше коріння”? Говоримо високі істини і забуваємо про те, що наше коріння ось тут, на кладовищі, на цьому святому місці спочивають кості тих, кому завдячуємо своїм народженням, своїм життям, світлою пам’яттю. Кладовище, цвинтар, кладовисько – людська святиня.
   У всі часи кладовище вважалося священним місцем, а плюндрування могил – найбільшим святотатством.
    Учень
   Я знаю, що шанувати місце поховань привчали змалку. Заборонялось щось брати з кладовища: ягоди, квіти, траву. Біля цвинтаря ніколи людина не проходила зі свистом, криком, особи чоловічої статі обов’язково знімали головний убір, хрестилися. Цим віддавалася пошана тим, хто там був. Просили їм у Бога прощення гріхів. Кладовища огороджувались, поблизу не влаштовувалися ніякі розважальні заходи.
    Класний керівник
   Мабуть, кожен, пригадуючи дитинство, а відтак – цвинтар, відчуває особливі переживання. Разом зі страхом присутня дитяча цікавість. Підростаючи, звертаєш увагу на те, що на цвинтарі люди не поводяться як завжди і розмови ведуть особливі. І вже в дорослому віці, одну людину на цвинтар веде обов’язок – так треба, іншу – бажання поспілкуватися з тим, кого вже з нами немає.
   Чи є тут якась закономірність? Чи може ставлення до цвинтаря і він сам бути мірилом праведності людини, її способу життя? Як ви вважаєте?
    Ученьи висловлюють свої думки
    Класний керівник
   Я сказала б, що це залежить від того, наскільки ми відчуваємо в собі корінь наших предків, їхні моральні неписані закони в ставленні до тих, хто відійшов.
   Кожна людина повинна оберігати цю святиню. Ідіть на цвинтар у поминальний день. Це важливо для виховання вашої совісті. Навіть, якщо там ніхто не похований з ваших рідних – ідіть, щоб навчитись берегти в серці славу і мудрість предків.
   Могила дорогої для тебе померлої людини – дзеркало твоєї душі.
   Забута могила – це твоя бездуховність.
   Як ви бережете і шануєте пам’ять померлих?
    Відповіді учнів
    Якщо у вас помер дідусь чи бабуся – знайте, що це померла частина вас самих. Дотримуйтесь трауру стільки часу, скільки підказує ваша совість.
    Смерть матері, брата, батька, сестри – дуже велике горе. Людина не закопує свого батька, свою матір у землю, а хоронить їх. Хоронить – значить ховає, оберігає, дорожить. Смерть того, хто віддав для тебе свою душу, – це твоє найбільше горе. І перенести це горе потрібно мужньо. А щоб показати свою любов, відданість рідним, ти повинен часто ходити, ніби на побачення, до своїх рідних.
   – Я хочу, щоб ви навчились розуміти чуже горе.
   – Що ви маєте робити, якщо у ваших знайомих трапилося горе – помер хтось із рідних? З чим ви підете? Що понесете? У якому одязі підете? (Будьте біля близької людини, допоможіть їй, разом з нею проведіть в останню дорогу. Принесіть з собою квіти, вінок, допоможіть в організації похорон).
   – Чи знаєте ви про поминальні дні? Поминають на третій, поминають на дев’ятий, сороковий день і через рік, а також щороку на проводи. Крім того, є субота – поминальна перед Зеленою або клечальною неділею. Субота посту теж вважається поминальною.
   – Яка ваша поведінка на цвинтарі в поминальні дні? (Поспівчувати людині тощо).
   – Чи звертали ви увагу, які рослини ростуть на могилах?
   Барвінок – листя барвінку залишається зеленим як морозної зимової, так і спекотної пори. Народна назва “могильник” походить від того, що повзучі стебла барвінку можна побачити на цвинтарі серед мовчазних могил.
   Барвінок садили на могилі молодої дівчини як символ чистоти, садили також калину, вишню. Хлопцеві також садили вишню чи калину.
   На могилі матері – чебрець і м’яту, старших людей – хвойні дерева, вони довго росли, були вічнозеленими і шуміли якоюсь таємничою журавлиною мовою.
    Класний керівник
   Я вже сказала, що похоронний обряд – це обряд пам’яті. Часто цвинтар називають обличчям живих. Те, як ми доглядаємо могили померлих, говорить про нас самих. Усі народи здавна шанували могили своїх предків. Бо в тих могилах – наша пам’ять, наше минуле, наша історія. Ті могили – святі.
   Подорожуючи по Японії, члени української делегації не раз на своєму шляху зустрічали кладовища. Один із членів пригадує, що увагу туристів привернуло одне з них. Підійшли ближче, впали в око акуратно підстрижені декоративні кущі, трава, чисті, посипані кольоровим гравієм доріжки, квіти на могилах. Підійшли до чоловіка, який порався тут, і не було подиву, коли туристи дізналися, що тут поховані російські солдати, які загинули в роки першої світової війни. “Ви доглядаєте могили своїх ворогів”, – здивувався один із туристів. “Так. Перед смертю всі рівні. Та нація, яка не шанує пам’ять про померлих, приречена на загибель”, – відповів чоловік.
   Які пророчі слова! Вдумайтеся в них.
   І це повинна бути не просто бувальщина, це висока моральність кожної живої людини, яка береже в душі пам’ять свого роду.
    Учень
   Колись одна бабуся розповідала таке.
   На проводи всі померлі виходять до воріт цвинтаря і стоять, виглядають, хто до них прийде... А скільки їх марно виглядає щороку і не один рік підряд! І чи завжди всі ходять на могили своїх родичів, знають де вони, доглядають?
   В одному із сіл Азербайджану почався землетрус. Все населення зі своїми пожитками залишило село. На них чекали машини, якими вони мали поїхати подалі від землетрусу. Але всі люди пішли не до машин, а в іншу сторону. Куди вони? – виникне питання. На кладовище, прощатися з рідними. Які прекрасні люди! Які в них глибокі почуття і повага до померлих!
    Учень
   Чи не заростають могили бур’янами забуття, глухою кропивою, байдужістю, черствістю душ ваших?
   Усе починається з поваги до тієї святої могили, поваги до свого народу, свого роду, землі.
    Класний керівник
    Як ви думаєте, чи не з тих виродків, які загубили стежку до маминої могили, виростають варвари, які розкопують могили?! Ті варвари, що проводили труби каналізації через кладовище, ті варвари, що затоптали цілі села і козацькі могили під мертвим Київським морем і націлилися бульдозерами на Тарасову гору в Каневі?
   І ніби чути гнівний голос Шевченка.
    Учень
    Начетверо розтоптана,
    Розкрита могила.
    Чого вони там шукали?
    Що там схоронили?
    Старі батьки? Ех, якби то, –
    Якби найшли те, що там схоронили, –
    Не плакали б діти, мати не журилась.
    Класний керівник
    Горбочки і пам’ятники нагадували про те, що тут схоронені солдати – чиїсь сини, батьки, брати. Тут між могилками діти гралися в схованки, паслася худоба. Мимо проходили дорослі. Старі люди зупинялись і сумно хитали головами, інші проходили байдуже. Виникає питання: хто це так жорстоко міг повестися?
    Класний керівник
    Крім кладовищ, є інші споруди, комплекси, де поховані видатні люди.
    Пантеон. Пантеоном князя Володимира в дохристиянській Русі називали місце, де були фігури всіх язичницьких Богів. З введенням християнства цей Пантеон був знищений. А у Франції в Пантеоні поховані відомі люди Франції: Вольтер, Віктор Гюго, Еміль Золя. Всім відомо, що в Москві, в Мавзолеї зберігається тіло Леніна. У наш час це питання стало предметом гострих дискусій. Чи зроблено це за нормами християнської моралі?
   Яка Ваша думка?
   Класний керівник
    Ученьи висловлюють свої думки
   – А чи знаєте ви про інші мавзолеї, зокрема в Україні?
   В Україні, біля Вінниці, ще в минулому столітті було поховано хірурга Пирогова. Це особливе місце. Приходили загарбники, змінювалася влада, і що важливо, ніхто не смів поглумитися. Існують різні думки. Мавзолей створили для того, щоб зберегти незмінним образ людини. Але чи це по-християнськи?
   Тіло людини повинно належати землі. Із землі вийшов, у землю і підеш.
   Вчитель
   Як потрібно прожити життя, щоб тебе пам’ятали не тільки рідні, а й сусіди, цілі покоління людей?
   Поети, письменники пишуть твори, художники – картини. Визволителів рідної землі пам’ятають люди багатьох поколінь: добре працювати на користь людям.
    Переказ оповідань В. Сухомлинського
    “Який слід повинна залишити людина на землі?”,
   “Перед справедливою суддею”.
   
    Молитва “Отче наш” (промовляють усі Ученьи).
    Хвилина мовчання. Запалити свічки.
    На фоні музики.
    Класний керівник
   Пам’ятайте: чужих могил не буває, всі могили – людські. І нехай вони не заростають бур’янами нашого забуття, глухою кропивою ваших байдужих, черствих душ, бо кожна людина, навіть мертва, потребує часточку людської любові й уваги.
   Задумаємось, чи часто ми відвідуємо могили рідних і знайомих? Приходьмо до них частіше, вклонимося їх пам’яті і зробимося багатшими на доброту, милосердя, порядність.
    “Не вічні наші рідні. Прийде час і ми попрощаємося з ними, на все воля Божа”, – кажуть у народі. То ж будьмо пильними.
   І домашнє завдання вам буде особливим: від сьогодні дивіться іншими очима на цвинтар.




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка