Лекція з навчальної дисципліни " філософія" тема № Філософія, її гуманістичний зміст та призначення



Сторінка1/2
Дата конвертації12.04.2016
Розмір0.52 Mb.
  1   2
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра філософії права та юридичної логіки
ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни

ФІЛОСОФІЯ”

ТЕМА № 1. Філософія, її гуманістичний зміст та призначення

Для здобувачів вищої освіти навчально-наукових інститутів та факультетів НАВС

Київ – 2015

Вид лекції: вступна

Дидактичні цілі:

1. Навчальні: засвоєння особливостей філософського мислення; розуміння змісту і сутності базових понять лекції: «світ», «світогляд», «філософія», «релігія», «міфологія».

2. Розвиваючі: осмислення відмінності філософського мислення від наукового, міфологічного та релігійного, а також формування творчого мислення та розуміння процесу усвідомлення людиною наукової та філософської картини світу.

3. Виховні: формування ідеї необхідності, чітко сформованої життєвої позиції на основі глибоких переконань як основного структурного елемента світогляду, а також усвідомити методологічне значення філософського знання для практичної діяльності юристів   правознавців.

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки:

Забезпечуючі дисципліни: юридична деонтологія, логіка, історія української культури, .

Забезпечувані дисципліни: соціологія, політологія, філософія права.

Навчально-методичне забезпечення лекції: програма навчальної дисципліни “Філософія”, робоча програма навчальної дисципліни “Філософія”, навчально-методичний комплекс з навчальної дисципліни “Філософія”.

Наочність: малюнки та схеми, мультимедійні презентації.

Технічні засоби навчання: мультимедійний проектор, ПК.

ПЛАН ЛЕКЦІЇ:

1. Світогляд як інтегральне духовне утворення.

2. Архітектоніка (структурні елементи) світогляду.

3. Предмет філософії. Філософія як світогляд і наука.



Рекомендована література:

Першоджерела


  1. Бубер М. Проблема человека. Н. Кушнир (пер.). – К.: Ника-Центр, 2010. – 96 с.

  2. Винниченко В. Відродження нації. – Ч. 1. – К.: Політвидав України, 1990. – 542 с.

  3. Лосев А. Ф. Дерзание духа.   М.: ООО «Издательство АСТ-ЛТД», 2008. – 364 с.

  4. Ясперс К. Смысл и назначение истории. М.И. Левина (сост.), М.И. Левина (пер.), П.П. Гайденко (сост.). – 3.изд. – М.: Республика, 2009. – 523 с.
  5. Монографії


  6. Ананьев Б.Г. О проблемах современного человекознания. – 2. изд. – СПб. и др.: Издательский дом «Питер», 2008. – 263 с.

  7. Арендт Х. Джерела тоталітаризму. – К.: Дух і літера, 2008. – 539 с.

  8. Бандура О.О. Правознавство у системі наукового знання: Аксіологічно-гносеологічний підхід (Текст): монографія для науковців, виклад., аспірант., адюнкт., магістрант., студ. і курсант. юрид. навч. закл. та факульт. |- К.: Київ. нац. ун-т внутр. справ, 2010. – 272 с.

  9. Вандышев Валентин Николаевич. Феномен украинской философии: соискание идей: монография / Сумский гос. ун- т.   Суми: СумДУ, 2009.   144 с.

  10. Гаєр М. Світ Канта: біографія / Леся Харченко (пер.з нім.). – К.: Юніверс, 2007. – 334 c.

  11. Генеза філософських студій у Київському університеті: монографія/ авт. колектив: Л.В. Губерський, А.Є. Конверський, І.В. Бичко, І.В. Огородник та ін.; - К., 2010. - 476 с.

  12. Діденко В.Ф. Нинілогія людського буття: монографія. / В.Ф. Діденко. – К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2009. – 210 с.

  13. Забужко Оксана. Філософія української ідеї та європейський контекст: франківський період.   2-ге вид.   К.: Факт, 2009. – 156 с.

  14. Кремень Василь Григорович. Філософія людиноцентризму в стратегіях освітнього простору: монографія / АПН України.   К.: Педагогічна думка, 2009. – 520 с.

  15. Кримський С.Б. Запити філософських смислів. – К.: Видавець ПАРАПАН, 2003. – 240 с.

  16. Лях В.В., Пазенок В.С., Любивий Я. В., Райда К. Ю., Федорченко В. К. Інформаційне суспільство у соціально-філософській ретроспективі та перспективі: [монографія] / Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України; Київський ун-т туризму, економіки і права / В.В. Лях (відп.ред.). — К.: ХХІ століття: діалог культур, 2009.   404 с.

  17. Мартынов Н.В. Практическая философия: Неоднозначность и неопределенность окружающей действительности. – Симферополь, 2007. – 272 с.

  18. Мир человека: Познай себя / К. Глазкова (сост.). – К.: Преса України, 2007. – 31 с.

  19. Попович М. Григорій Сковорода: філософія свободи. – К.: Майстерня Білецьких, 2007. – 256 с.

Підручники


  1. Афанасенко В. С., Горлач М. І., Данильян О.Г., Дзьобань О.П., Квіткін П.В. Соціальна філософія: підруч. для вищої шк.. – Х.: Прапор, 2011. – 679 c.

  2. Касьян В.І. Філософія: відповіді на питання екзаменаційних білетів:навч. посіб. — 6-те вид., випр. і доп. — К.: Знання, 2011. — 354с.

  3. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: підручник. –4 вид., випр., доп. – К.: Академвидав, 2012. – 592 с.

  4. Філософія історії: підручник /О.А. Габрієлян., І.І. Кальной – К.: Академвидав, 2011. – 213 с.

  5. Філософія як історія філософії: підручник / За ред. В.І.Ярошевця. – К.: Центр учбов. л-ри, 2012 – 648 с.

  6. Філософія [Текст] : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / [Л. В. Губерський та ін. ; за ред. Л.В. Губерського]. – Х. : Фоліо, 2013. – 509 с.

Навчальні посібники

  1. Бойченко І.В., Бойченко М.І. Філософія: Навч. посібник для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини “Україна”. Інститут дистанційного навчання. – К.: Університет “Україна”, 2011. – 211 с.

  2. Бондаревич І.М. Філософія [Текст] : навч. посіб. / І. М. Бондаревич. – К. : Алерта, 2013. – 239 с.

  3. Буслинський В.А., Скрипка П.І. та ін. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів. – К., 2012. – 315 с.

  4. Губар О.М. Філософія: інтерактивний курс лекцій: навч. посібник. К.: Центр учбов. л-ри, 2012 – 416 с.

  5. Лешкевич Т.Г. Основы философии : учеб.пособие. - Изд. 2-е, стер. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2014 г. - 315 с.

  6. Присухін С.І. Філософія: навч. посібник / Державний вищий навчальний заклад “Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана”. – К.: КНЕУ, 2011. – 356 с.

  7. Філософія: навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). – 8-ме вид., стер. – К.: Вікар, 2012. – 534 с.

  8. Філософія: Хрестоматія (від витоків до сьогодення): навч. посіб. Рекомендовано МОН / За ред. Л.В. Губерського. – К., 2012. – 621 с.

  9. Філософія освіти : навч. пос. \ Чекал Л.А., Гейко С.М., Горбатюк Т.В. та ін. - К.: НУБіП України, 2014.

ТЕКСТ ЛЕКЦІЇ

ВСТУП

З давніх часів люди передавали свій життєвий досвід з покоління в покоління, навчали один одного, пояснювали, як правильно робити ту чи іншу роботу, що треба робити так а не інакше. Одним словом людина жила по виробленій нею ж системі – інструкції. Звідси ж і полилась злива питань „чому?”, „для чого?”. Це призвело до роздумів над проблемою, її більш глибокий аналіз, інакомислення, неадекватного вирішення проблеми. Так і виникла філософія – любов до мудрості, інакомислення, нестандартності.

На відміну від міфології і релігії, які, будучи духовними засобами соціального контролю з необхідністю породжуються суспільством, філософія покликана до життя особливими соціальними умовами. Соціальні умови не тільки сприяли розвитку філософії чи гальмували його. Вони часто визначали і коло проблем, що цікавили філософів. Ключ до розуміння багатьох філософських проблем лежить у соціальній сфері. Саме філософія допомагає людині вирішувати проблеми її буття, сенсу існування, обґрунтовує пріоритетні цінності в житті суспільства, визначає прийнятні, нестандартні, нетрадиційні шляхи і способи досягнення цих цінностей. Філософський світогляд заснований на розумі, тобто він передбачає аргументацію, роздуми, сумніви, дискусії. При цьому предметом філософського дослідження стають найбільш загальні проблеми: що таке світ, чи існує Бог, чи вічна душа, що таке добро і зло, тощо. Чи всяке суспільство дозволить мислителю вільно трактувати такі питання? Зрозуміло, що ні. В так званому традиційному суспільстві, де дії людей суворо регламентовані, відсутня вільна особа, будь – яке вільнодумство неможливе.

Необхідною передумовою виникнення філософії є терпимість до інакомислення. А вона може виникнути тільки в демократичному суспільстві, де більше покладаються на розум людини і права особи, ніж на традицію і віру. Тож не дивно, що розквіт філософії припадає на епохи панування демократії. Демократія не тільки створює умови, вона, по суті, викликає філософію до життя. Політичні диспути, побудоване на змаганні сторін судочинство пробуджують увагу до законів логіки, формують теоретичну настанову, на якій ґрунтується і квітне філософія.

Вивчення філософії завжди передбачає введення людини у своєрідний світ філософського знання. Філософському мисленню притаманний високий ступінь абстрактності, оскільки теоретичні положення філософії є абстрагуванням від світу конкретних речей, вони є узагальненням, систематизацією і більш глибоким відображенням об’єктів та їх сутностей. На відміну від конкретних, природничих наук, які піддають теоретичній інтерпретації конкретний матеріал, філософія піднімається на такий високий ступінь наукової абстракції, яка потребує високої культури мислення, уміння оперувати категоріями і знаннями, за якими не завжди можна побачити звичний, видимий нами оточуючий світ речей та явищ.

1. Світогляд як інтегральне духовне утворення.

Базовим (тобто утворюючим систему) поняттям філософії є поняття світогляду. Світогляд – це інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки.



У структурному плані прийнято виділяти в ньому такі підсистеми або рівні – світовідчуття, світовідношення, світорозуміння. У структурному плані прийнято виділяти у світогляді такі підсистеми або рівні – світовідчуття, світовідношення, світорозуміння.

За способами існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча без особистості та поза особистістю не може існувати жодна світоглядна система.

За ступенем та сформованістю (чіткістю) самосвідомості світогляд поділяється на життєво-практичний (здоровий глузд) та теоретичний (різновид – філософія). Здоровий глузд закарбовується в афоризмах життєвої мудрості та у максимах духовного життя народу, а теоретичний світогляд – у логічно впорядкованих системах, в основі яких лежить певний категоріальний апарат і логічні процедури доведень та обґрунтувань. Проте, для будь-якого світогляду, незалежно від того, як він структурується чи класифікується, об’єднуючим елементом є наявність переконання. Переконання – це ядро та смисл світогляду як такого, оскільки саме переконання і з’єднують думку з дією, втілюють ідею у практичну діяльність. Немає переконань – немає і світогляду, він або не сформувався, або девальвувався. Зречення переконань або розчарування в них – завжди особистісна трагедія, тому що переконання є ідеєю, яка пройшла крізь серце людини, пережита і вистраждана нею.

Переконання, ідеї, уявлення, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формування життєвої позиції. Не може бути світогляду без ідеалу; ідеал потребує віри в своє здійснення; людина вірить і сподівається на те, що вона вважає святим і дорогим.

За способами існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний, хоча без особистості та поза особистістю не може існувати жодна світоглядна система. На особливу увагу заслуговує проблема формування такого групового світогляду як професійний і, зокрема, світогляд правоохоронця. Отже, на формування світогляду працівників органів внутрішніх справ впливають:

  1. Соціально-політичні чинники, оскільки працівники ОВС виступають завжди від імені державної влади і їх діяльність має політичне забарвлення;

  2. Соціально-правові чинники, пов’язані з тим, що працівники ОВС відображають принципи діючого права, якість законодавчих, урядових та відомчих актів. До соціально-правових факторів відносяться: стан правосвідомості населення, працівників державних і недержавних установ, з якими працівники працюють; юридичні гарантії законних і ефективних способів дії співробітників, їхня юридична захищеність перед необ’єктивною оцінкою їхніх дій; правовий статус працівників ОВС, їхня озброєність юридичними повноваженнями;

  3. Велику роль у формуванні світогляду працівників ОВС відіграють соціально-психологічні фактори – конфліктність роботи, постійні контакти зі злочинцями та аморальними елементами, неофіційні корпоративні настрої (цілі, норми, цінності соціальної групи); задоволення або незадоволення працівників ОВС роботою; престиж роботи в ОВС;

  4. Великий вплив на формування світогляду працівників ОВС здійснюють культурно-етнічні фактори, які містять в собі і загальний рівень культурного розвитку співробітників, і елементи “батьківської” культури.

Зрозуміло, що правові знання співробітників ОВС мають специфічне змістовне забарвлення. Такі знання характеризуються усвідомленням та активним застосуванням на практиці норм чинного законодавства, яке відноситься до компетенції ОВС. Співробітник в силу виконання своєї професійної ролі повинен постійно демонструвати свої правові знання, бо рівень його професійної свідомості безпосередньо залежить від обсягу і засвоєння нормативних документів. Але крім суто “корпоративних” знань працівник ОВС повинен володіти знаннями про право як явище соціокультурного характеру, повинен бути поінформований про суть правових явищ, закономірності їх функціонування та ін. Працівники ОВС здобувають правові знання в системі організованого правового навчання (пасивне сприйняття знань) та в міру необхідності для ефективного виконання професійних обов’язків (активне засвоєння вимог чинного законодавства шляхом самостійного вивчення документів та в ході занять зі службовової та спеціальної підготовки).

Переконання, ідеї, уявлення, почуття, опосередковані досвідом особистості, беруть участь у формування життєвої позиції. Не може бути світогляду без ідеалу; ідеал потребує віри в своє здійснення; віра невіддільна від любові, людина вірить і сподівається на те, що вона вважає святим і дорогим. Саме тому світогляд – не лише знання та усвідомлення, це ще й життєвий процес, а саме: духовно-практичне освоєння світу, в якому світові дійсному, світові наявного буття протиставляється світ належного, світ ідеалів, цілей, сподівань, трансцендентний світ жаданого буття. Отже, світогляд – це не просто узагальнене уявлення про світ, а історично-конкретна форма суспільної самосвідомості людини, вузловими категоріями якої виступають поняття “світ” і “людина”. Через ці поняття суб’єкт світогляду усвідомлює своє призначення у світі і формує життєві установки. Світогляд за самою своєю сутністю є універсальним, оскільки інтеґрує знання і переконання, а також практичним, оскільки орієнтує на вирішення найважливіших проблем людського існування, виражає імперативи поведінки людини та сенс її життя. В цьому полягає функціональне призначення світогляду.

Світогляд визначається як діяльнісний (тобто стимулюючий до дії) стан свідомості. Вирішення трьох завдань визначають світогляд людини: а) картина світу; б) місце в ній людини; в) програма оцінок і дій людини. Для наглядності представимо історичні типи світогляду, включивши магію та науку.





Картина світу (КС)

Місце людини в КС

Програма оцінок і дій людини

Магія

Все живе і неживе виступає у вигляді нерозчленованого цілого

Дикун і Бог (природа) єдині, можна примусити природу “робити як я хочу”

Для оцінок і дій людині не потрібна культура

Наука

Все живе і неживе виступає у вигляді розчленованого, окремого

Людина довіряє вивіреному порядку причин і наслідків

Оцінки і дії людини визначаються жорсткою детермінацією відкриттів, які можливі лише в культурному суспільстві

Міф

Все живе, але розчленоване на “тут” і “там” – тут – людина, там – боги

Існують боги і люди. Людина може лише просити у богів, але доля неминуча, невблаганна

Оцінки і дії людини залежать від волі богів

Релігія

“там” – боги, вони керують усім “тут”

Людиною керує бог через заповіді

Оцінка і дії людини залежить від віри у всемогутність богів

Філософія

Свідомість людини направлена “назовні” буття і “свередину” – сама людина

Людина опирається на свій і суспільний розум і керується досвідом останнього через посередництво питань “Хто я є?”, “Навіщо я живу?”, “В чому сенс життя?”

А) не обмежується пізнанням;

Б) виступає наставницею дій людини на основі її практичної мудрості;

В) має мету – навчити людину бути людиною





  1. Архітектоніка світогляду.

Основне питання світогляду. Ключем до розуміння архітектоніки світогляду є основне питання світогляду – питання про відношення людини і природи, людства і світобудови (“МИ і ВОНА”). В цьому відношенні однаково важливі і МИ (Я) і ВОНА (світобудова).

Види світогляду пов’язані з видами відношення до природи (пасивно-споглядальне відношення до природи, любування нею (наприклад, у японців є особливий день, коли вони любуються квітучою вишнею; збиральне відношення – чисто тваринне відношення; художньо-поетичне відношення (натюрморт, пейзажний живопис); міфологічне і релігійне відношення; магічне відношення; наукове відношення; виробниче відношення.

Існує велика кількість видів світогляду, найголовнішими серед яких є:



  1. суб’єктивно-художній - це особистий, емоційний , образний світогляд, де тон “задає” суб’єкт, який намагається розповісти про свій внутрішній емоційний стан;

  2. міфологічний;

  3. релігійний;

4. об’єктивно-художній - виходить із первинності зовнішніх умов життя людини у відношенні до її внутрішнього змісту;

  1. ненауковий;

  2. науковий;

  3. філософсько-ідеалістичний;

  4. філософсько-матеріалістичний.

Виділяються три історичні типи світогляду – міфологія, релігія, філософія. Міфологічній формі світогляду притаманний антропоморфізмототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. Тому усвідомлення факту поділу світу на світ речей i світ антропоморфних істот означало початок розпаду міфу. Уособлення ж сил природи (символізм) також є пізньою стадією міфу, що особливо хaрактерно для античної філософії. Міф є першою формою самосвідомості, яка виокремилася від практики. Саме тут криються витоки антропоморфізму.

Для міфологічного світогляду є характерним:



  1. усвідомлення роду як колективної особи, переконаної у наявності спільного предка – тотема;

  2. постійне звернення до минулого, адже тотемний предок був, до того ж, i ідеалом діяльності;

  3. антропоморфізм, формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення всього сущого.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В ній буття осягається іншими, ніж у міфі, засобами. В релігійній свідомості вже чітко розмежовується суб’єкт та об’єкт, а отже, долається характерне для міфу розчинення людини в природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, до того ж земний світ починає розглядатися як наслідок надприродного.

В релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об’єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Отже,



  1. релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обґрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності вимоги турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих;

  2. релігійний світогляд є практичним, оскільки віра без справ мертва. В зв’язку з цим віра в Бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру.

Якщо для міфа головним є обґрунтування зв’язку індивіда з родом, то для релігії – досягнення єдності з Богом як втілення святості та абсолютної цінністю.

Міф, релігія, філософія – особливості і відмінності. В основі кожного історичного типу світогляду лежать певні соціальні функції. В міфології можна виділити два соціально значимі напрями формування початків знань, релігії, політичних вчень, різних мистецтв і філософії. Перший – присвячений коcмічним темам, походженню і будові світу, світовій гармонії. В ньому світ розуміється як перетворення із хаосу в космос, порядок. Другий – присвячений походженню людини, тут представлена героїка як взірець людини в міфологічній картині світу.

Суть соціальних функцій релігії полягає в:

1. об'єднанні (інтеграції) людей навколо ідеї поклоніння святині, божеству;

2. визнанні таємничих сил природи вищими, люди залежать від них і відчувають до них почуття страху і поваги;

3. сприйнятті Бога як єдиної істоти, яка гідна поклоніння, він захисник людини. Відношення до нього носить світлий, радісний характер, сприяє формуванню ідей гуманізму;

4. у формуванні усвідомлення єдності людського роду, “вічних” цінностей - історична місія релігії ;

5. у забезпеченні спільних, єдиних образів, які нормують комплекс почуттів, звичаїв. Наприклад, заповіді в християнстві і буддизмі.

Виникнення філософії означало появу особливої духовної настанови, суть якої полягає у пошуках гармонії між картиною світу і життєвим досвідом людей, їхньою вірою, ідеалами та сподіваннями. Соціальна значимість філософії обумовлюється прагненням її прихильників забезпечити верховенство розуму, інтелекту, знань в процесі як пізнання світу так і самої людини.

Особливості філософського світогляду. В основі всіх типів філософських міркувань лежать поняття: світ, людина, буття, свідомість, життя, смерть. Смисл цих понять - в принципових питаннях філософії, які в теоретичній формі сформулював І.Кант: Що я можу знати?, Що я повинен робити?, На що я можу сподіватися?, В чому сутність людини?.

Цими питаннями, по суті, визначені три типи відношення до світу. Перше питання пов’язане із з’ясуванням, пізнанням загальної картини світу, при чому філософія, на відміну від конкретних наук, виступає як універсальне теоретичне пізнання, вивчає начала всього сущого, виявляється як здатність інтелекту до над-досвідного знання. На питання “Чи можна пізнати світ?” філософи, як правило, відповідають позитивно, окрім агностиків і скептиків. Друге питання передбачає, що справжній філософ – це філософ практичний, тобто він є наставником мудрості. І третє питання,– відповідь на нього розкривається вказівкою на те, що філософія пов’язана з вищими моральними цінностями та їх обгрунтуванням. І четверте питання,– об'єднує попередні, через визначення головної смисложиттєвої проблеми.

По суті, І.Кант сформулював “вічні” питання філософії, які протягом історії людської думки зосереджувалися навколо трьох об’єктів – природа, суспільство, людина.

  1   2


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка