Лекція Тема. Теоретико-методологічні засади побудови курсу методики викладання природознавства Мета



Скачати 172.98 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір172.98 Kb.
Лекція 1.

Тема. Теоретико-методологічні засади побудови курсу методики викладання природознавства

Мета. Ознайомити студентів з методологічними засадами та методами наукового дослідження методики викладання природознавства.

Вступ. Методика викладання природознавства є складовою частиною загальної методики викладання біології і належить до системи педагогічних наук. Методика викладання природознавства є складовою частиною загальної методики викладання біології і належить до системи педагогічних наук.

План

1. Методика викладання природознавства та її поняття.

2. Міждисциплінарні зв’язки у методиці викладання природознавства.

3. Методологічні засади методики викладання природознавства.

4. Методи наукового дослідження в методиці викладання природознавства.

Зміст лекції.


  1. Методика викладання природознавства та її поняття

Предметом методики викладання природознавства є процес навчання який включає завдання, зміст, методи, організацію, навчання, що здійснюється в певних історичних умовах і складається з діяльностей вчителя (викладання) й учнів (навчання).

Метою методики викладання предмета є процес, навчання, встановлення зв'язків та взаємної обумовленості явищ у цьому процесі, вивчення й узагальнення досвіду викла­дання природознавства, засвоєння учнями знань з природо­знавства, оволодіння ними практичними уміннями та на­вичками догляду за рослинами і на цій підставі виявлення закономірності процесу навчання, формулювання практич­них правил для викладання основ природознавства.

Методика викладання природознавства характеризується об’єктом, завданнями і методами дослідження. У процесі навчання нерозривно пов’язані між собою зміст навчання (навчальний предмет), діяльність учителя (викладання), діяльність учнів (навчання). Методика викладання природознавства досліджує закономірність зв’язків між складовими навчального процесу і на цій основі розробляє шляхи його оптимізації.

Методика викладання природознавства опирається на принципи дидактики (теорії навчання) – науки, яка розкриває загальні закони, принципи і правила навчання. Методика викладання природознавства конкретизує і застосовує загально дидактичні положення відповідно до особливостей навчального матеріалу з природознавства. Методика викладання природознавства бере на озброєння систему принципів виховання, розроблених педагогікою. Це цілеспрямованість виховання, зв’язок виховання з життям, комплексний підхід до виховання, виховання в праці.

Зміст методики розробляється насамперед на основі розуміння її як науки про організацію процесу навчання природознавства у початкових класах. Це зумовило виділення змісту методики трьох рівнів.
Перший рівень – сутність навчання і об’єктивні загальні закономірності його проходження.

Другий рівень – генезис компонентів методичної системи з природознавства, їх зміст та загальні закономірності реалізації кожного на основі взаємозв’язків і взаємозалежностей між ними.

Третій рівень – способи, форми і засоби втілення закономірностей здійснення кожного компонента в конкретних педагогічних ситуаціях.

Перший рівень забезпечується під час вивчення педагогіки та психології. У методиці психолого-педагогічні знання актуалізуються в логічній послідовності з виділенням закономірностей і зв’язків між основними поняттями. На основі актуалізованих знань будується методична система.

Психолого - педагогічні знання є основою визначення генезису кожного з компонентів системи, їх загального змісту та закономірностей реалізації щодо навчального предмета – природознавства і вікових можливостей його засвоєння молодшими школярами. Ці узагальнені знання складають другий рівень змісту методики. Вони дозволяють орієнтуватися у педагогічних ситуаціях, формулювати педагогічні задачі та знаходити шляхи їх розв’язання за допомогою різноманітних способів, форм і засобів. Сукупність конкретно-методичних способів, форм і засобів й особливості їх використання залежно від змісту тем навчального предмета і підготовки учнів є третім рівнем змісту методики.

Методика викладання природознавства установ­лює педагогічні закономірності і є педагогічною, а не біологічною дисципліною. Природничі ж факти і закономірності слугують предметом вивчення учнями основ природознав­ства і разом з тим є пред­метом викладу їх учителем у процесі викладання цих пред­метів.

Отже, методика викладання природознавства, як педагогічна наука, розробляє зміст кожного компонента методичної системи, умови їх реалізації з урахуванням специфіки навчального предмета та вікових особливостей молодших школярів, вивчає взаємозв’язки між ними й розробляє найефективнішу технологію управління процесом навчання, спрямовану на освіту, розвиток і виховання особистості кожного учня.

Мета методики викладання природознавства досягається через розв’язання конкретних завдань:



  1. визначення в комплексі пізнавальних, виховних і розвивальних завдань природознавства та його місця в системі освіти;

  2. розробка змісту природознавства як навчального предмету, наукове обґрунтування програм;

  3. вироблення методів, методичних прийомів, засобів та організаційних форм навчання відповідно до завдань і змісту природознавства;

  4. розробка системи підготовки майбутнього вчителя до організації та керування процесом навчання природознавства молодших школярів.

Основними завданнями, які уточнює методика викладання природознавства є освітні і виховні.

Методика викладання з'ясовує, для чого треба вивчати природознавство. Виклада­ючи предмет, учитель повинен розкривати його освітнє та виховне значення. При цьому класовод має націлювати свою роботу на те, щоб навчання не обмежувалось лише ознайомленням учнів з окремими фактами з життя при­роди, з будовою рослин, тварин, людини; під час вивчення цього предмета у молодших школярів потрібно сформувати цілісне уявлення про природу, забезпечити розуміння учнями найпростіших причинно-наслідкових зв'язків, що існують у навколишньому світі; сприяти розвитку уваги, мислення, мови, спостережливості, світогляду, естетичних почуттів тощо.

Методика викладання природознавства - педагогічна наука, яка розкриває освітнє й виховне значення предмета, вивчає зміст, форми та методи роботи відповідно до вікових особливостей учнів у певних історичних умовах. Під час вивчення методики викладання природознавства необхідно застосовувати засвоєні раніше знання дисциплін психолого-педагогічного циклу та природничих дисциплін.

Наступне завдання — це визначення змісту природознавства як навчального предмета і послідовність його вивчення, тобто визначення сукупності знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні у процесі навчання. Для різних вікових груп учнів методика викладання даної дисципліни передбачає певний обсяг знань, визначає глибину його висвітлення, встановлює пев­ну послідовність у його вивченні, забезпечуючи поступове ускладнення матеріалу.

Методика викладання даного предмета має свої дидак­тичні особливості, якими відрізняється від інших навчаль­них предметів. Природознавство вивчає живу природу й відрізняється своєрідністю форм і методів викладання. Його основна дидактична особливість — конкретність. Тут учень має справу з реальними предметами та явищами навко­лишнього середовища.

Методика викладання, більш ніж будь-яка інша дис­ципліна, може застосовувати різноманітні прийоми і під­ходи. Постійно маючи справу з реаль­ними фактами, конкретними предметами навколишньої природи, учитель має можливість застосувати особливі методи навчання — він може, наприклад, проводити різні спостереження над роздатковим матеріалом, відтворювати в класі ті чи інші природні явища, тобто робити досліди, проводити екскурсії в природу тощо. Її особливістю є прагнення залучити до процесу навчання не тільки слух, але й зір та інші рецептори.

Своєрідний матеріал визначає й виховні можливості. Вивчення конкретних фактів розвитку живих організмів, взаємозв'язку явищ у природі створює природознавчий фундамент для формування наукового світогляду. Знання при­родознавства та сільськогосподарської праці дає можливість зрозуміти значення навколишньої природи, необхідність її охорони, роль осо­бистої і громадської гігієни. Ознайомлення з природою, її красою й багатством, особливо на екскурсіях, виховує пат­ріотичні й естетичні почуття.

Третім завданням методики викладання даної дис­ципліни є розробка методів, методичних прийомів та орга­нізаційних форм навчання відповідно до завдань і змісту природознавства.

Важливим завданням методики викладання природо­знавства є визначення вимог щодо підготовки вчителя як викладача природознавства.

Отже, методика викладання має встановити, яких знань і вмінь повинні набути учні та за допомогою яких методів, яке навчальне обладнання при цьому необхідно викорис­товувати. Усі наведені завдання методики викладання при­родознавства можна сформулювати так: "Методика викла­дання природознавства розробляє питання — навіщо, чому та як навчати учнів".
2.Міждисциплінарні зв’язки у методиці викладання природознавства

Методика викладання природознавства тісно пов’язана з іншими педагогічними дисциплінами: дидактикою, психологією, філософією та біологічними науками.

Методика пов’язана з дидактикою – розділом педагогіки, в якому розглядаються питання теорії і практики навчання. Вона спирається на загальні закономірності навчання, які встановлюються дидактикою. Слід зазначити, що дидактика, з одного боку, в своєму розвиткові спирається на теорію й практику методики, а з іншого – дає загальні наукові підходи до досліджень у галузі методики, забезпечуючи єдність методологічних принципів у вивченні процесу навчання. На основі тео­ретичних положень дидактики методика викладання дисципліни розробляє вказівки, методи, прийоми, організа­ційні форми, спрямовані на вдосконалення процесу навчан­ня, піднесення якості навчальної роботи учнів. Водночас вона дає матеріал для дидактичних узагальнень, для з'ясування загальних закономірностей навчання.

Оскільки методика визначається не лише специфікою природничого змісту, а й віковими особливостями учнів, вона спирається на психологію. Зміст навчального матеріалу й методика викладання природознавства ускладнюється від класу до класу залежно від вікових особливостей розвитку особистості дитини. Процес засвоєння знань учнями, увага та інтерес до знань, розвиток спостережливості і мис­лення, формування в учнів уявлень і понять про предмети і явища природи та ряд інших питань не можна вирішити, не спираючись на дані психології.

Методика навчання природознавства співпрацює з філософією, яка сприяє самопізнанню людини, розумінню місця й ролі наукових відкриттів у системі розвитку людської культури, дає змогу з розрізнених фрагментів знань скласти цілісну наукову картину світу. Важливість зв’язку методики з філософією зумовлена ще й тим що вивчення основ науки про прояви життя на різних рівнях організації матерії має на меті формування й розвиток в учнів наукового світогляду.

Тісний зв'язок існує також між методикою викладання дисципліни і біологічними науками - ботанікою, зооло­гією, землезнавством і краєзнавством, анатомією і фізіо­логією людини. Щоб правильно визначити зміст шкільного курсу природознавства, застосувати відповідні методи ви­кладання та обладнання, треба глибоко знати наукові основи природознавства і бути обізнаним з розвитком науки. Без відповідних знань з природознавства неможливо не тільки здійснювати наукову розробку питань викладання природознавства, а й успішно викладати його в школі.

У біологічних науках основними методами досліджень є спостереження, експеримент і теоретичне узагальнення нагромаджених фактів. Мета біологічних наук – діставати нові дані про природу способом дослідження, необмеженого в часі. Вивчення біології в школі передбачає практичне ознайомлення з найпростішими прийомами спостережень та експерименту в лабораторії й природі, проведення яких має задовольняти елементарні вимоги наукової достовірності, точності досліджень і фіксування результатів.

Отже, методика природознавства має два наукові базиси: у педагогіці психології (науках про виховання і формування особистості дитини) та у науках про природу.




  1. Методологічні засади методики викладання природознавства

Методологія – це філософське вчення про методи пізнання і перетворення дійсності, застосування принципу світогляду до процесу пізнання. Діалектика - ключ до пізнання усіх процесів, що відбуваються у світі. Діалектичний матеріалізм дає можливість побачити основні закономірності процесу навчання, виховання і розвитку особистості, внутрішні протиріччя між кількістю і якістю застосованих методів, прийомів і засобів навчання, перехід кількісних змін у якісні. Отже, методологія – це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.

Методологія педагогіки покликана відповісти на головне запитання, яке виникає перед дослідником, як і яким чином вести наукову роботу, щоб досягти поставленої мети методологія – це фундамент, який визначає процес і результат педагогічного дослідження. Методологія в педагогіці є не лише засобом високого рівня теоретичного пізнання, а й водночас інструментом практичного перетворення педагогічної дійсності на наукових засадах.

Впровадження нового педагогічного знання в практику є невід’ємним компонентом та етапом педагогічного дослідження. Методологія педагогіки охоплює вчення високого, узагальнюючого порядку в галузі теорії і практики загальнонаукового (філософського) і конкретно наукового (власне педагогічного) рівнів.

Методологічною основою будь-якої наукової дисципліни, в тому числі і методики викладання природознавства є діалектичний матеріалізм, що розкриває об'єктивні закони розвитку природи, суспіль­ства і людського мислення. Відповідно процес навчання природознавству і компоненти, що його складають, повинні розглядатись у взаємозв'язку і залежності: зміст шкільних курсів природознавства і сільськогосподарської праці за­лежно від їх завдань, методи навчання - від змісту, на­вчальне обладнання та організацію навчального процесу - від змісту і методів. Разом з тим завдання і зміст курсу природознавства повинні розглядатись залежно від еконо­мічних потреб суспільства в даних історичних умовах, зміст навчального предмета - від розвитку природничих наук, а також від можливостей освоєння учнями матеріалу відпо­відно до їх віку і розвитку.

Основною умовою нормального ходу процесу навчання є усунення суперечностей між теоретичним матеріалом і практичними знаннями, що ставляться перед учнями, досягнутим рівнем їх розумового розвитку, знань, умінь і навичок. У процесі навчання учитель повинен намагатися розв’язати суперечності: «відоме – невідоме», «головне – другорядне», «зрозуміле – незрозуміле», «засвоєне – незасвоєне», «необхідне – випадкове». Подолання цих суперечностей забезпечує розумовий розвиток учнів, формує інтерес до набуття знань, до навчання.

Процес навчання основам природознавства не можна розглядати поза цим законом. Необхідно навчитись поміча­ти ці суперечності і розв'язувати їх у процесі навчання. А полягають вони в тому, що при ви­значенні змісту навчального предмета поряд зі здійсненням принципу науковості істотне значення має здійснення прин­ципу доступності. Суперечність між цими принципами долається у разі здійснення їх єдності.

При вивченні явищ і предметів природи важливо не тільки з’ясовувати подібність і відмінність об’єктів, що вивчаються, але головне встановлювати взаємозв’язки та взаємозалежності між ними. Для досягнення цієї мети у конкретних науках використовують ряд загальнонаукових і спеціальних методів.

У процесі вивчення природознавства необхідно формувати в учнів поняття про існуючий у природі перехід кількісних змін (ріст рослин, тварин) у якісні (розвиток рослин, тварин).

Знайомство молодших школярів із природою почина­ється зі спостережень, з яких вони усвідомлюють мате­ріальність навколишнього світу. Вивчаючи властивості твердих тіл, води, повітря про­водячи досліди, учні доходять висновку, що вони мають вагу, змінюються, рухаються. Навіть гори, які хоч і стоять віками, під впливом вітру, води, зміни температури посту­пово змінюються. У молодших школярів накопичується фактичний мате­ріал про властивості природних тіл і початкові узагальнення про їхні зміни.

Діалектика розглядає розвиток як боротьбу і єдність протилежностей. Під час формування поняття «Пори року» вчитель має можливість не тільки навчити учнів відрізняти їх за певними ознаками, а й показати існуючі в природі єдність і боротьбу протилежностей. Наприклад, ознайом­люючи учнів з ознаками зими, він звертає увагу на те, що поля ще вкриті снігом і за вікном завірюха, але вже є й перші ознаки весни (довше затримується сонце на небосхи­лі; дедалі частіше воно з'являється з-за сірих хмар, навколо стовбурів дерев і на південних схилах ярів та пагорбів збільшуються проталини). Отже, взимку існують проти­лежні ознаки - зимові і весняні. З кожним днем ознак весни стає дедалі більше, і згодом вони стають доміну­ючими. Настає весна, але поряд виникають ознаки наступ­ної пори року - літа, які потім змінить осінь, тощо.


4.Методи наукового дослідження в методиці викладання природознавства

Розпочинаючи педагогічне дослідження, слід передусім з'ясувати його вихідні положення (науковий напрям, проблему, тему, актуальність, об'єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання).



Науковий напрямце сфера наукових дослідів колективу вчених з розв'язання важливих завдань тієї чи тієї науки.

Проблемаце питання, яке виникає тоді, коли для розв'язання будь-якого завдання бракує наявних знань і невідомий спосіб їх добування. Проблема складається з низки тем.

Темавизначення досліджуваного явища, яке охоплює відповідну галузь наукового досліду. Проблема має бути відображена у темі дослідження.

Об'єкт дослідженняце частина об'єктивної реальності, що на певному етапі стає предметом практичної й теоретичної діяльності людини як соціальної істоти (суб'єкта). Об'єктами педагогічних досліджень можуть бути: діяльність педагогів та студентів, педагогічні відносини між суб'єктом та об'єктом навчально-виховної роботи, особистістю й колективом, між вихованням і самовихованням, організація пізнавальної діяльності студентів, навчально-виховний процес тощо.

Предмет дослідженняце зафіксовані в досвіді й включені у процес практичної діяльності людини сторони, якості та відносини досліджуваного об'єкта з певною метою за певних умов. Предмет дослідження – вужче поняття, ніж об'єкт дослідження. Об'єктами можуть бути методи виховання, а предметом – тільки одна їх група, наприклад методи стимулювання виховання.

Мета дослідженняціль, яку поставив перед собою дослідник. Формулюючи мету, дослідник передбачає результат, який він має отримати.

Гіпотеза дослідженнянаукове передбачення його результатів. її слід формулювати так, щоб було чітко видно положення, які потребують перевірки у процесі дослідження.

Завданням дослідження є його конкретизована мета. Наведемо кілька прикладів: а) розв'язання певних теоретичних питань, що становлять загальну проблему (з'ясування сутності дидактичного явища, вдосконалення його визначення, дослідження ознак тощо); б) експериментальне вивчення практики розв'язання проблеми, виявлення її типового стану, недоліків та їх причин, ознак передового досвіду тощо; в) обґрунтування системи заходів, необхідних для розв'язання поставленого завдання; г) експериментальна перевірка пропонованої системи заходів щодо відповідності критеріям оптимальності; ґ) вироблення методичних рекомендацій для тих, хто використовуватиме результати дослідження на практиці.

Різні автори виокремлюють у науково-дослідній роботі різні етапи. Наприклад, на думку М. Фіцули , педагогічне дослідження має такі етапи:

1) визначення проблеми, яка має актуальне життєве значення;

2) ґрунтовне, всебічне і глибоке вивчення встановлених наукою фактів, положень, висновків.


Вивчаючи літературні джерела, з'ясовують головну ідею, позицію автора та особливості його наукового доробку з досліджуваної проблеми. Треба також простежити причину та логіку полеміки автора з іншими дослідниками, особливості його аргументації, виробити власну думку щодо його позиції. Аналіз проблеми, яка не знайшла відображення в його праці, допоможе чіткіше сформулювати завдання щодо глибшого вивчення проблеми;

3) вивчення шкільної практики.

Аналізуючи літературу про досвід школи, слід з'ясувати: що у розв'язанні цієї проблеми вчитель здійснює найуспішніше, з якими труднощами він стикається, які типові недоліки в його роботі з цього питання та в чому їх головні причини. Важливо знати, чи досягає вчитель успіхів у роботі, раціонально витрачаючи час, чи вони пов'я­зані з перевантаженням його роботою в якомусь одному напрямі на шкоду іншим;

4) формулювання гіпотези, тобто наукового припущення, ймовірно­го висновку з дослідження;

5) здійснення експериментальної роботи;

6) вивчення передового досвіду;

7) зіставлення експериментальних даних з масовою практикою;

8) узагальнення результатів дослідження, формулювання наукових висновків, доведення або спростування гіпотези;

9) оформлення результатів дослідження, їх упровадження в життя.

У процесі навчання методика викладання природознав­ства застосовує ряд методів наукового дослідження. Методи науково-педагогічного дослідження – це способи одержання достовірної інформації про об’єкти навчально-виховного процесу. Виділяють дві групи методів науково-педагогічного дослідження: емпіричні методи (спостереження, бесіда, анкетування, педагогічний експеримент); теоретичні методи (аналіз, синтез, математичні методи тощо).

Педагогічний експеримент – це цілеспрямоване, контрольоване дослідження зміни якостей об’єктів і стабілізації (урівнюванні) всіх інших факторів.

За умовами організації розрізняють такі види експерименту: природний, лабораторний, комплексний. Природній педагогічний експеримент не дозволяє змінювати умови режиму роботи школи, а саме: змінювати розклад уроків та склад учнів. Природний педагогічний експеримент неповторний (можна використовувати приховану камеру). Лабораторний педагогічний експеримент проводиться в створених експериментатором умовах. Застосовуються потрібні прилади. До мінімуму зводиться вплив другорядних факторів. Досліджуване явище можна повторювати стільки і за таких умов, які потрібні для виконання поставленого завдання. Комплексний педагогічний експеримент – це поєднання лабораторного і природного, який дозволяє отримати більш ефективні, неможливі при постановці лише одного виду експерименту результати.

Етапи педагогічного експерименту: констатувальний, формувальний, контрольний зріз.
Констатувальний етап. Експериментатор нічого не вносить у педагогічний процес, а лише констатує. Це "вхід" в експеримент. На даному етапі, на основі констатувального зрізу визначаються контрольна і експериментальна групи. Використовуються такі методи: спостереження, бесіда, інтерв’ю, анкетування, тестування, аналіз результатів діяльності, контрольні роботи і т. ін.

Під час проведення педагогічного експерименту, дослід­ника цікавить стан проблеми, що вивчається. Тому він застосовує метод вивчення та узагальнення досвіду роботи вчителів початковий класів. Цей метод використовується для дослідної перевірки нових програм, підручників, наоч­них посібників тощо. При вивченні досвіду роботи класоводів широко використовується педагогічне спостереження, це коли дослідник, спостерігаючи педагогічний процес, виявляє досягнення класоводів, узагальнює й теоретично осмислює зібраний матеріал. Спостереження застосовують­ся як самостійний метод наукового дослідження, а також як прийом під час проведення експерименту та вивчення й узагальнення педагогічного досвіду. Спостереження – це цілеспрямоване сприймання педагогічного явища без втручання в нього. Ефективність спостереження залежить від чіткості визначення дослідником об’єктів сприймання, мети, способів фіксації його наслідків (ведення протоколу, запис на магнітофонну стрічку, фото – і кінозйомка).

Бесіда може бути як самостійним, так і допоміжним методом у поєднанні з іншими. Підготовка до неї передбачає визначення мети, завдань, розробку системи запитань та вибір найдоцільніших форм фіксування послідовності бесіди. Разом з тим можна застосувати й анкетування учнів і вчителів, вивчення шкільної документації тощо.

Формувальний етап – це власне експеримент. На цьому етапі розробляється та обґрунтовується експериментальна методика; визначаються критерії та їх показники; постановка педагогічного експерименту і обґрунтування отриманих результатів та їх статистична обробка. Він, як правило проводиться з двома групами (класами) учнів: експериментальною і контрольною. В експериментальній навчання видозмінюється на вимогу дослідника, а в контрольній навчання здійснюється без змін. Важливо, щоб в обох групах учнів були однакові за здібностями й рівнем підготовки. Порівняння наслідків роботи в експериментальній та контрольній групах дозволяє переконатися ефективності розроблених шляхів розв’язання вибраної проблеми.

Контрольний зріз. Виявлення результатів формувального експерименту:

- встановлюємо, які якісні та кількісні зміни відбулися з предметом дослідження порівняно із констатувальним зрізом;

- досліджуємо ефективність експериментальної методики використовуючи методи математичної статистики;

- висновки; оцінка отриманих результатів і розробка практичних рекомендацій.



Висновки. Отже, педагогічний експеримент є комплексним методом дослідження. Він виражається в системі методів спостереження, бесіди, анкетування, тестування, статистичних методів тощо.
Методика викладання природознавства має досліджувати й розробляти найактуаль­ніші проблеми процесу навчання природознавству, вивчати, й узагальнювати передовий педагогічний досвід кращих учителів, чим вона збагачується і постійно розвивається. Практичне застосування результатів дослідження в шко­лі дає можливість вести навчально-виховну роботу на на­лежному рівні. Така схема методичних досліджень має лягти в основу курсових і дипломних робіт студентів з методики викладання природознавства.

Література.

1. Бабанский Ю. К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований. – М., 1982.

2. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах: навч.посібник. -К.:Веселка.1998. - 333с.

3. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання: Навч.посібник. - К: Перун, 2000. - 400с.

4. Завягинский В. И. Методология и методика дидактического исследования. – М., 1982.

5. Книга вчителя біології природознавства, основ здоров’я: довідково – методичне видання / упоряд. О.В. Єрейсько, С.П. Яценко - Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС 2005. - 352с.

6. Ковальчук В. В., Моїсеєв Л. М. Основи наукових досліджень. – К., 2004.

7. Нарочна Л.К., Ковальчук Г. В., Гончарова К. Д. Методика викладання природознавства: Навч.посібник для учнів пед.училищ. - К.- Вища шк. 1990. - 305с.


Запитання.

1. Що є предметом вивчення методики викладання природо­знавства у початкових класах?

2. Яка мета і завдання методики навчання природознавства як педагогічної науки?

3. Чому методика викладання природознавства належить до педагогічних наук? Обґрунтуйте свою думку.

4. З якими науками методика викладання природо­знавства має зв'язок? Доведіть свої твер­дження.

5. Що є методологічною основою методики викладання природознавства?



6. Назвіть основні етапи проведення методичного дослідження.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка