Лекція Тема Методи і прийоми навчання природознавству в початковій школі



Скачати 271.05 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір271.05 Kb.
Лекція 6.
Тема 6. Методи і прийоми навчання природознавству в початковій школі.

Мета. Знати класифікації методів навчання природознавству в початковій школі.

Вступ. У викладанні природознавства поряд з визначенням обсягу змісту навчального предмета і добором матеріалу для уроку велике значення мають методи викладання. Вони спрямовані на засвоєння знань, набут­тя вмінь і навичок, розвиток пізнавальної активності, само­стійності і творчих можливостей школярів.

План

1. Класифікація методів навчання природознавству в початковій школі.

2. Словесні методи навчання.

3. Словесно-наочні методи навчання природознавству.

4. Словесно-наочно-практичні методи.

5. Вибір та оптимальне поєднання методів у навчанні природознавству у початковій школі.


Зміст лекції.

 

1. Класифікація методів навчання природознавству в початковій школі.


Навчальний метод - спосіб передавання знань учите­лем і одночасно спосіб засвоєння їх учнями. Це визначення методу виражає поняття про дві взаємозв'язані сторони: ту, що передає, - учитель, і ту, що засвоює, - учень.

Кожен метод навчання має складну структуру. На прак­тиці це виявляється в різноманітних прийомах. Відповідний методичний прийом спрямовує діяльність учнів на розв'я­зання певного завдання.

Методичні прийоми - це елементи того або іншого методу, якими користуються вчитель і учні у процесі навчання.

У посібниках з педагогіки і дидактики наводяться різні класифікації методів навчання залежно від того, яка сут­тєва ознака покладена в основу кожної з них. Класифікації методів поділяються:

- за джерелами знань і взаємозв'язаної діяльності вчи­теля і учня;

- за характером дидактичних знань;

- за рівнем пізнавальної діяльності учнів у процесі за­своєння змісту освіти. За цією ознакою визначають пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, про­блемний, частково-пошуковий (евристичний), дослідницький методи (М. Скаткін, І. Лернер).
Ю. Чабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає декілька класифікацій), в основу яких покладено:

- організацію та здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

- стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;

- контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.

Деякі методисти поділяють методи на:

- методи викладу навчального матеріалу вчителем;

- методи самостійної роботи учнів.

У практиці викладання природознавства в школі най­більшого поширення набула класифікація методів навчання за джерелами знань. Джерело знань визначається змістом навчального матеріалу. Класифікація за джерелами знань і єдністю діяльності учителя та учня проста і зручна: вона дає можливість правильно вибирати і застосовувати методи за­лежно від специфіки змісту навчального матеріалу. Проте така класифікація не враховує характер пізнавальної діяль­ності школярів.

На основі переважаючого характеру джерел знань, діяль­ності вчителя та учнів, коли передавання і засвоєння знань здійснюються за допомогою слова, показу і практичної робо­ти, методи навчання групують на словесні, наочні і практичні.

 Застосування того чи іншого методу залежить від змісту навчального матеріалу, виховних завдань і вікових особли­востей школярів. До словесних методів належать бесіда та розповідь; до наочних - демонстрування натуральних об'єктів, дослідів і зображувальних наочних засобів (кіно, таблиць, схем); до практичних - практичні роботи учнів на навчально-дослідній ділянці, у кутку живої природи тощо, розпізнавання об'єктів, спостереження під час дослідів, які проводяться самостійно, та проведення експерименту.

 

 

 


Методи

словесні

наочні

практичні

Джерело знань

Слово

Наочний об'єкт

Практична робота

Учитель передає знання

Словом

Показом

Інструктажем

Учні засвоюють знання

Слухаючи

Спостерігаючи

Працюючи

 

На уроці кожний метод розкривається багатьма методичними прийомами різного характеру, які можна систематизувати у відповідні групи. Учитель повинен чітко уявляти, яка суттєва ознака  покладена в основу тієї чи іншої класифікації методів, і  пам'ятати що поділ методів на групи є відносним, бо на  практиці методи навчання застосовуються в їх органічному  поєднанні.

  

 2. Словесні методи навчання.


Словесні методи найчастіше застосовуються на етапі сприймання й усвідомлення учнями нового матеріалу під час його викладу з метою розвитку пізнавальної активності, логічного мислення школярів і засвоєння ними інформації, що викладає вчитель. За характером виклад матеріалу може бути описовим, пояснювальним, проблемним. На практиці він реалізується у формі бесіди, розповіді, опису, пояснення в межах загальних методів навчання - пояснювально-ілюстративного або частково-пошукового.

Ці методи застосовуються в різних співвідношеннях: розповідь змінюється бесідою, бесіда - поясненням. Буває й  інша послідовність: бесіда передує розповіді, розповідь закінчується бесідою.

Специфічною особливістю застосування методів викладу є тісний зв'язок словесних методів з наочними і практич­ними залежно від змісту навчального матеріалу і рівня підготовленості учнів до його сприймання. Основною складністю при застосуванні словесних методів є організація учнів. Увага дітей 1-4-х класів найефективніша протягом З - 5 хвилин, а потім вона послаблюється і потроху розсіюється. Тому слід заздалегідь готувати до уроку різні наочні посібники і продумувати методичні прийоми, які активізуватимуть пізнавальні можливості учнів.

Бесіда - це діалогічний (запитально-відповідний) метод  навчальної роботи. Бесіда характеризується участю в розв'язанні питання і учнів, і вчителя. Основним структурним елементом будь-якої бесіди є запитання вчителя. Вони повинні органічно випливати з викладеного матеріалу і скеровувати увагу учнів на засвоєння істотного. Бесіди необхідно проводити і систематично, поступово привчаючи молодших школярів до самостійного висловлювання. 

Учитель повинен так ставити запитання учневі, щоб воно сприяло розвитку його мислення. Наприклад.

Розгляньте в підручнику малюнок. Про що ви дізна­лися вперше, розглядаючи цей малюнок?

За допомогою бесіди здійснюється контакт між учителем і учнями. Вона допомагає розвивати логічне мислення. Її не можна будувати на невідомому учням матеріалі.

Керівна і спрямовуюча роль у бесіді належить учителю. Постановка відповідного запитання примушує учнів задума­тись, осмислити матеріал, відібрати потрібне і підготувати відповідь. Якщо при цьому демонструються наочні посіб­ники, то їх необхідно роздивитись, проаналізувати і в них знайти відповідь на поставлене запитання.

Бесіда має особливе значення на узагальнюючих уроках і на уроках, де пов'язуються нові знання із опорними (раніше засвоєними).

Бесіда завжди повинна відповідати загальним вимогам дидактики:

1. Зміст, форма і послідовність запитань повинні суворо відповідати поставленому завданню, пробуджувати інтерес дітей до предмета.


2. До бесіди потрібно ретельно готуватись. Питання для бесіди мають бути конкретні, точні, чіткі. При складанні запитань треба враховувати загальний розвиток учнів, їх досвід і знання з цієї теми.

3. При підготовці до уроку учитель повинен точно визна­чити: мету бесіди, план її проведення, основні питання, які знання повинні отримати учні, які зробити висновки.

4. Кожне запитання має бути цілеспрямованим, стилістично правильним і відповідати віковим особливостям молодших школярів.

5. Бесіду проводять на різних етапах уроку на основі:

- проведених спостережень, щоб забезпечити правильне  сприймання змін, які відбуваються в природі протягом року; сформувати уявлення та поняття про явища і предмети навколишнього середовища;

- дослідів, щоб виявити, як діти зрозуміли їх зміст;   

- розповіді вчителя, щоб виявити, як молодші школярі засвоїли матеріал;

- використаних наочних посібників, щоб конкретизувати матеріал, що вивчається;

- статті підручника, щоб виявити, як діти розуміють описане явище.

6. Питання під час бесіди потрібно задавати всьому кла­су, залучаючи всіх учнів до роботи.

7. Бесіда має спрямовувати безпосереднє чуттєве сприймання предметів і явищ природи. (Учитель ставить на уроці ряд послідовних запитань, відповіді на які випливають із попередніх, уже відомих положень).

8. Учителю треба поступово збільшувати ступінь участі учнів у бесіді ускладненням запитань. Запитання ускладнюються поступово.

9. Слід уникати запитань, на які можна відповісти одним словом (так, ні), або тих, що підказують відповідь.

Залежно від конкретних завдань і змісту навчального матеріалу, від характеру пізнавальної діяльності застосо­вують такі види бесід, як евристична, репродуктивна.

Евристична бесіда підводить учнів до самостійних ви­сновків і є важливим засобом активізації мислительної діяльності учнів. Евристична бесіда часто поєднується з репродуктивною, в якій учні за допомогою питань учителя відтворюють отримані ними раніше знання. Цей вид бесіди найчастіше використовується на узагальнюючих уроках.

Евристична бесіда передбачає озброєння учнів новими знаннями за максимальної їх активності. Це можливо лише за тієї умови, коли при формуванні нових понять перева­жають раніше засвоєні знання.

Значне місце на уроках природознавства відводиться розповіді вчителя.

 Розповідь - форма зв'язаного монологічного викладу  навчального матеріалу, яка характеризується образністю й і емоційністю. Вона, як правило, поєднується з демонструванням дослідів, наочних посібників, а також із бесідою.

Розповідь застосовується в тому разі, коли матеріал уро­ку новий, зовсім не знайомий учням; коли розглядаються маловідомі явища або випадки з життя природи, історії визначних відкриттів, творча діяльність людей. Розповідь учителя доцільна і в тих випадках, коли виучувані пред­мети та явища недоступні для безпосереднього спостере­ження дітей.

Завдання розповіді полягає в тому, щоб дати яскраве, образне уявлення про виучуваний об'єкт чи явище. Досягти цього можна лише за умови, якщо учитель буде дотри­муватись певних вимог:

1. У розповіді не повинно бути наукових помилок. Тому вчитель повинен ознайомитись із науковим трактуванням даного питання. З цією метою потрібно використовувати енциклопедії, довідники, науково-популярну літературу. 

2. Розповідь має бути доступна розумінню дітей. Учитель, шляхом ясного і доступного викладу, добивається, щоб учні розуміли головне, могли з нього виділити ряд питань, деталей, які б сприяли формуванню поняття. У розпо­віді учителя не повинно бути жодного незрозумілого слова.

3. У розповіді вчитель підкреслює голосом, паузою ті факти, які мають для дітей виховне значення.

4. Розповідь повинна бути чіткою, конкретною, ціка­вою, з використанням краєзнавчого матеріалу, яскравою, емоційною, щоб дозволяла викликати інтерес до теми уро­ку, збуджувала потребу до її активного засвоєння - тоді вона краще запам'ятовується і усвідомлюється учнями.

5. Розповідь потрібно супроводити показом наочних по­сібників - фотографій, картин, гербарію, кіно- та діафіль­мів, постановкою дослідів тощо.

6. Темп розповіді має бути таким, щоб учні, які від­стають, могли зрозуміти її зміст.

7. Під час підготовки до розповіді вчитель має розробити чіткий послідовний логічно-розвиваючий план з виділенням головного, суттєвого, навколо чого ведеться розповідь; піді­брати наочні посібники, переконливі приклади; продумати застосування логічних прийомів (порівняння, зіставлення та ін.) з метою активізації уваги учнів.

8. Мова вчителя під час розповіді повинна бути пра­вильною, образною і виразною; вчителю потрібно володіти логічним наголосом, інтонацією, темпом викладу, мімікою, жестами тощо.

9. Дуже цінно у виклад нового матеріалу включати роз­повідь учнів про спостереження і досліди, які вони провели за завданням учителя в куточку живої природи, на шкіль­ній ділянці, на екскурсії або влітку в природі.

10. Педагогічна розповідь повинна бути строго витри­мана в часі. У 1-2-х класах розповідь може тривати 3-5 хвилин, а в 3-4-х класах - до 10 хвилин. Під час роз­повіді вчитель не тільки пояснює і коментує основні понят­тя, а й записує на дошці нові терміни і дає їм характе­ристику.

У пізнавальному відношенні розповідь як метод навчан­ня широко застосовується, тому що за короткий час учитель може дати значно більшу інформацію порівняно з бесідою. Він доносить цю інформацію на на­лежному науковому рівні, цікаво, емоційно.
Слід зазначити і негативні сторони розповіді: пасивність та інертність дітей. Тому в початкових класах розповідь слід чергувати з бесідою, активізуючи тим самим сприйняття навчального матеріалу.

Від розповіді відрізняється пояснення - чіткий виклад навчального матеріалу на основі аналізу фактів, доказів з формулюванням висновків. Поясненням є також інструк­таж для проведення практичної роботи - стислий, точний. Пояснення є найскладнішим різновидом розповіді. Воно  використовується в тому разі, коли необхідно щось довести, обґрунтувати, з'ясувати. Під час пояснення виявляються зв'язки між окремими предметами та явищами. Під час пояснення вчитель повинен використовувати такі логічні операції, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, уза­гальнення, демонструвати досліди, натуральну та графічну наочність.

Опис - різновид розповіді. На уроках природознавства можна описати дослід, рослину, тварину, природне явище. Проте опис не ставить за мету встановлювати зв'язки між предметами та явищами природи. Опис предметів відіграє певну роль у навчанні, оскільки не завжди є можливість усе, що вивчається, представити у вигляді роздаткового матеріалу, колекцій та інших засобів наочності. Зверта­ються до нього і тоді, коли необхідно ознайомити учнів з явищами, які неможливо відтворити у шкільних умовах.

Отже, у кожному із зазначених словесних методів основним джерелом є слово вчителя, і від володіння класоводом яскравою емоційно-забарвленою мовою залежить успіх сприймання учнями матеріалу. Мовна майстерність учителя є зразком для формування культури мови в учнів.

  

3. Словесно-наочні методи навчання природознавству.
Словесно-наочні методи навчання передбачають викорис­тання у навчальному процесі різних засобів наочності у поєднанні зі словом учителя. 

Наочні методи навчання застосовуються з різними дидактичними цілями: як засіб навчання і як методичні прийоми, що підсилюють пізнавальні можливості словесних методів. У застосуванні наочних методів основну роль у переданні знань відіграє показ, демонстрування вчителем предметів і явищ, а слово вчителя набуває іншого значення.  При словесних методах наочність часто є лише ілю­страцією до слів учителя. Проте джерелом інформації лишається слово вчителя - його розповідь, пояснення. Під час засто­сування наочних методів джерелом інформації стають досліди, живі об'єкти, кінофільми, таблиці. 

Отже, основним джерелом знань, яких набувають учні при застосуванні наочних методів, є спостереження, а не слово вчителя, хоча він керує всім пізнавальним процесом. 

В основі наочних методів лежать різні форми організації навчальної діяльності учнів, що забезпечують відображення речей і явищ у їх свідомості за допомогою органів чуття. Мета застосування наочних методів - збуджувати й розвивати активність сприйняття і мислення учнів. Наочність на уроках при­родознавства може бути натуральною (об'єкти природи живі й препаровані) і зображувальною (таблиці, схеми, муляжі, кінофільми). До наочних методів належить демонстрування дослідів, натуральних об'єктів, зображувальних посібників.

Натуральні предмети чи об'єкти пізнаються за допомогою не тільки зорового, а й і слухового, нюхового, дотикового та інших аналізаторів. Зображувальна наочність використовується для пояснення  будови предметів неживої і живої природи, взаємозв'язків, що існують у довкіллі, теоретичного обґрунтування явищ, що спостерігаються. 

Робота з натуральними наочними посібниками 

При застосуванні наочних методів перед учнями ставляться конкретні пізнавальні завдання, тобто вказується, як спостерігати, що роздивлятись, що треба виявити і що засвоїти. Найдоступнішими об'єктами є рослини і тварини. Вдалими зоологічними об'єктами для демонстрування в класі є тварини середнього розміру, переважно птахи й ссавці. При цьому, враховуючи ступінь підготовленості учнів до активного сприйняття нового об'єкта, учитель, як правило, не описує тварину, що демонструє, а веде про неї бесіду (білка, хом'як, морська свинка тощо). Для демонстрування живих рослин і тварин залучають учнів, які вже ставили досліди за завданням учителя в позаурочний час у куточку живої природи або на шкільній навчально-дослід­ній земельній ділянці. Їхні повідомлення вчитель включає до викладу нового матеріалу як факти, з яких робляться висновки (індуктивна побудова уроку) або якими підтвер­джується раніш встановлене (дедуктивна побудова уроку).

Розглядаючи живі рослини і тварин, герба­рії, учні знайомляться з окремими представниками тваринного світу, їх практичним значенням та екологією. Ефективність демонстрування залежить від способів поєднання слова вчителя і засобів наочності у навчанні. 

Важливе значення для сприймання учнями виучуваного матеріалу мають демонстрації дослідів, що полягають у відтворенні різних явищ, які важко спостерігати в природі. Демонстрація досліду проводиться в класі перед усіма уч­нями найчастіше вчителем, інколи одним-двома учнями. Демонстрування дослідів на уроках природознавства про­водиться у таких випадках:

- коли потрібно пояснити явище, яке незручно спосте­рігати в природі, виробничий процес, ознайомити учнів з найпростішими законами природи;

- коли досліди складні для самостійного виконання учнями;

- коли досліди небезпечні.

Експеримент не повинен перевантажувати урок. Кіль­кість демонстраційних дослідів зазначена в програмі та підручнику.

Демонстраційні досліди виконують у навчанні приро­дознавству три функції: освітню, виховну і розвиваючу.



Освітня функція полягає в тому, що за допомогою демон­страційного експерименту учні отримують інформацію про властивості речовин, причинно-наслідкові зв'язки між предметами і явищами довкілля.
Виховна функція полягає в тому, що демонстраційні досліди дають змогу розкрити взаємозв'язок між предме­тами і явищами навколишнього середовища.

Розвиваюча функція виявляється в тому, що в процесі демонстрування дослідів в учнів розвиваються спостереж­ливість, уміння аналізувати явища, які вони спостерігають, узагальнювати і робити висновки. Щоб демонстраційні до­сліди ефективно виконували свої функції у навчанні, слід дотримуватись певних вимог щодо їх демонстрування:

1. Перед демонструванням необхідно визначити мету досліду або створити проблемну ситуацію, щоб зосередити увагу учнів на сприйняття й осмислення того, що буде демонструвалися.

2. Демонстраційні досліди слід проводити на демонст­раційному столі або на спеціальній підставці. Якщо дослід складний, то вчитель заздалегідь готує схему досліду на таблиці або дошці. Під час демонстрування треба звернути увагу учнів на прилади і схему, що допоможе їм краще зрозуміти поставлений дослід. На столі не повинно бути нічого зайвого, щоб не розпорошувалася увага учнів.

3. Дослід у вчителя завжди повинен удаватися. Для цього кожний дослід необхідно проробити попередньо, до уроку з метою відпрацювання техніки його проведення, визначення його тривалості, з'ясування оптимальних умов, за яких дослід вдається найкраще. Слід також продумати місце досліду в уроці і план його пояснення.

4. Класовод повинен добре знати техніку безпеки і до­тримуватись її під час демонстрування дослідів.

Кожний дослід учитель має детально пояснити. Без пояснення вчителя досліди будуть зовсім незрозумілі учням і не виконуватимуть у навчанні необхідних освітньої, виховної і розвивальної функції.

Робота із зображувальною наочністю 

Для вивчення багатьох об'єктів, недоступних для сприй­мання в натурі, учитель застосовує зображувальну наоч­ність (таблиці, малюнки на дошці, моделі, муляжі, діапозитиви, кінофільми тощо).

Ці наочні посібники можуть бути використані на різних етапах уроку і з будь-якою дидактичною метою - для пояснення нового матеріалу, закріплення, вдосконалення та перевірки знань. При цьому у дітей відбувається ефективне зорове сприймання, яке у поєднанні зі словом учителя дає високий навчальний ефект. 

Методика роботи з наочним посібником залежить від  виду посібника та його призначення. Так, готуючись використовувати на уроці таблицю, учитель повинен уважно її  вивчати, сформулювати запитання для бесіди за її змістом, визначати, коли її найкраще демонструвати. Роботу за кольоровою таблицею можна поділити на кілька етапів. Спо­чатку учні деякий час її розглядають. Потім називають усе, що побачили на таблиці. Після цього вчитель аналізує її зміст. Під час розгорнутої бесіди учні виділяють найголов­ніші риси предметів і явищ, зображених на таблиці, вста­новлюють причинно-наслідкові зв'язки. Завдяки таблицям учні глибше опановують матеріал, узагальнюють отримані відомості, встановлюють причинно-наслідкові зв'язки між явищами і об'єктами.

На уроках природознавства слід використовувати роз­давальні картки, листівки, промовисті картки. Методика їх використання може бути різною. На етапі сприймання та усвідомлення нового матеріалу доцільно використати табли­ці, а на етапі осмислення, узагальнення та систематизації  знань можна запропонувати дітям індивідуальні завдання з використанням роздавальних карток, листівок тощо. 

Використовуючи таблиці, роздавальні картки, листівки і тощо, вчитель повинен дотримуватись певних вимог:  

1. Розміри зображень на картинах, таблицях, що вивішуються на дошці, мають бути такі, щоб їх бачили всі діти.

2. Картину, таблицю, що демонструється, потрібно ви­вісити чи відкрити в той момент, коли про неї буде йти мова. Разом із таблицею доцільно використовувати і натуральні об'єкти (колекції, гербарії тощо).

3. Використовуючи роздаткові картки для індивідуаль­ної роботи учнів, потрібно пам'ятати, що не можна переда­вати їх учням під час бесіди, бо увага дітей розпорошува­тиметься.

4. Таблиці, схеми, що використовуються при поясненні навчального матеріалу, обов'язково слід вивішувати в класі під час перевірки знань учнів з даної теми.

5. «Німі» таблиці та схеми доцільно використовувати під час контролю знань при поточному опитуванні учнів.

6. Для роботи з таблицею треба використовувати пам'ят­ки, які вивішуються на аркуші паперу або записуються на дошці.

Отже, демонстрування навчальних таблиць, картин, що супроводжується поясненням, допомагає створити в учнів образні уявлення про предмети та явища довкілля.  

 Разом із таблицями на уроках природознавства використовувати треба малюнки вчителя на класній дошці. Малюнок на дошці дає змогу вчителеві послідовніше і повніше викласти матеріал, а учням - легше стежити за думкою вчителя, зосереджуючи увагу в потрібний момент на сприй­нятті лише тієї деталі, про яку йде мова.

Схематичний малюнок у поєднанні з іншими наочними посібниками довше утримує увагу школярів на виучуваному об'єкті. В результаті створюються умови не тільки для кра­щого усвідомлення програмного матеріалу, а й для розвитку в учнів спостережливості, довільної уваги, які в них ще несталі. Головне те, що діти навчаються порівнювати, зі­ставляти, аналізувати.

Малюнки вчителя повинні бути простими, близькими до схеми. Особливий інтерес становлять колективні рисунки, ко­лективне складання схем. Важливо, щоб учні могли скласти схеми ланцюгів живлення, схему колообігу води в природі тощо. Це сприяє розвитку понять.


 Дослід, що демонструється на уроці, діти повинні схе­матично зобразити у зошиті і підписати, помічаючи явища або характерні ознаки, зробити висновки.

Робота з малюнком на уроці сприяє кращому засвоєнню матеріалу. 

Показати об’єкти в русі допомагає навчальне кіно. Навчальне кіно має велике значення для утворення уявлень на  початковій стадії вивчення навчального матеріалу. Така форма першого знайомства з тваринами у зв'язку з їхнім довкіллям дуже корисна і сприяє формуванню поняття про єдність будови організму й умов його життя. Однак кінофільм може застосовуватись не тільки на початковій стадії, вивчення матеріалу.

Демонстрування кінофільмів сприяє встановленню логічних зв'язків у навчальному матеріалі, допомагає учням систематизувати факти, виділити суттєве. Учитель повинен супроводжувати кінофільм короткими і чіткими поясненнями, а також  продумувати, як привернути увагу дітей до найсуттєвіших  предметів та об'єктів довкілля, що демонструються. Після перегляду кінофільму вчитель може опитувати учнів і оцінювати набуті ними знання.

Отже, система словесно-наочних методів навчання безпо­середньо пов'язана з системою засобів навчання, зокрема за­собів наочності, комплексний підхід до використання яких у поєднанні зі словом учителя дає необхідний навчально-виховний ефект. При цьому демонстрування засобів наочності виступає як джерело знань, а вчитель, за допомогою слова, керує спостереженням учнів та супроводжує демонс­трування засобів наочності поясненнями, що допомагає мо­лодшим школярам виявляти зв'язки між явищами.

 

4. Словесно-наочно-практичні методи.



Словесно-наочно-практичні методи це складна взаємодія сло­ва, наочності й практичної роботи, яку організовує вчитель з метою розвитку думки учнів. В її основі лежить практична діяльність учнів, яка здійснюється за участю керівного слова вчителя і засобів наочності. Використання практич­них методів пов'язане з активною діяльністю органів чуття, трудовою діяльністю учнів, з розвитком їхньої загальної трудової активності.

До практичних методів належать: практичні роботи на пришкільній навчально-дослідній земельній ділянці та ро­боти, пов'язані з розпізнаванням природних об'єктів; спо­стереження з наступним реєструванням явища; проведення експерименту (розв'язання питання за допомогою досліду) тощо. Учитель ставить перед початком спостережень чи практичної роботи запитання, на які учні повинні дати відповідь її результатами. Тобто учні мають застосувати на практиці раніше набуті знання, завдяки чому вміння, яки­ми оволодіватимуть учні, базуватимуться на знаннях. За такої умови спостереження, практичні роботи стають джере­лом знань.      

Учнів треба привчати спостерігати за природними явищами й об'єктами. Застосовуючи дослідницькі методи, необ­хідно навчити дітей визначати істотні ознаки природних об'єктів. Практичні методи навчання відіграють вирішальну роль у формуванні навичок і вмінь як застосовувати знання.

Спостереження і досліди в навчальному процесі можуть виконувати дві головні функції - демонстраційно-ілюстра­тивну (як правило, для закріплення знань, умінь, навичок) і дослідницьку (як засіб здобуття нових знань).

Залежно від характеру пізнавальної діяльності учнів словесно-практичний метод навчання може здійснюватись у межах загального педагогічного методу - пояснювально-ілюстративного, частково-пошукового або дослідницького. У зв'язку з тим, що практична діяльність учнів відбувається в умовах самостійної роботи, слід вважати, що самостійна робота є головним змістом даної групи методів. 

Найчастіше застосовуються такі види самостійної роботи учнів:

- робота з книгою (підручником, словником, програ­мним посібником та іншою навчальною, довідковою, науково-популярною літературою);

- лабораторні досліди, практичні заняття і побудова умовиводів на підставі їхніх результатів;

- творчі завдання (складання колекцій, проведення окремих дослідів і спостережень під час роботи в гуртку юних любителів природи, на навчально-дослідній земельній ділянці тощо).

На уроках самостійні роботи проводяться з різною дидактичною метою. Вивчати новий матеріал у процесі самостійної роботи можна лише тоді, коли учні мають достатньо опорних знань, щоб оволодіти цим матеріалом. При цьому учні можуть встановити зв'язки між ними.

Організація самостійної роботи молодших школярів по­винна спрямовуватись на вирішення таких завдань:

- розвивати у дітей самостійність у пізнавальній діяль­ності;

- навчати учнів користуватися набутими знаннями і вміннями.

Для організації самостійної роботи молодших школярів на уроці необхідно мати дидактичні картки, зошити з дру­кованою основою, колекції та гербарії, роздатковий мате­ріал для проведення дослідів тощо. Але перш за все треба навчити школярів працювати з підручником. 

Робота з підручником природознавства повинна бути поєдна­на з іншими видами самостійної роботи. Самостійному ви­вченню підлягає такий матеріал, до засвоєння якого учні теоретично підготовлені.

Орга­нізація роботи з підручником природознавства передбачає формування в учнів таких умінь:

- вибирати суттєве, голови у тексті підручника;

- виділяти другорядне або вже відоме;

- визначати, про що нове дізнався;

- пов'язувати новий матеріал з раніше вивченим, щоб уявити його в загальній системі знань, умінь і нави­чок;

- встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між предметами, явищами, про які мовиться у статті;
- відповідати на запитання, виконувати вправи, подані в кінці теми;
- використовувати ілюстрації підручника як джерело знань;

- переказувати текст своїми словами;

- пов'язувати зміст теми  власним життєвим досві­дом, наводити приклади.

Отже, правильно організована робота з підручником ви­робляє в учнів уміння самостійно працювати з ним. Працю­ючи з підручником, діти вчаться виділяти головне і друго­рядне, робити узагальнення. Підвищуючи якість самостій­ної роботи учнів з підручником, не можна, проте, пере­творювати підручник в єдине джерело знань для дітей. Учитель має пам'ятати, що підручник лише спрямовує увагу дітей на певні об'єкти і допомагає систематизувати знання про природу. Він не може замінити спостережень дітей за природою.

Спостереження - це метод пізнавальної діяльності, що спирається передусім на роботу органів чуття (слуху, зору, нюху, дотику тощо).

Спостереження дають знання про предмети та явища навколишнього світу.

Вони використовуються на уроках під час розповіді вчителя при демонструванні різних посіб­ників, на предметних уроках, уроках-екскурсіях, при роботі на пришкільній навчально-дослідній земельній ділянці, а також у позаурочний час у кутку живої природи, полі, садку, на городі. Учитель повинен організувати спостере­ження і керувати ними, спрямовуючи увагу учнів на окремі сторони предметів, явищ тощо. Значну частину знань про природу своєї місцевості учні набувають у процесі ведення календаря природи та праці людей. Тому велику увагу слід приділити правильній організації спостережень за сезон­ними явищами в природі. 

Учителеві треба звертати увагу молодших школярів на зв'язки між предметами та явищами. Він повинен так викласти матеріал, щоб за кожним новим словом, засвоєним учнем, стояв чіткий і правильний образ. Цього можна досягти лише шляхом прищеплення учням спостережливості, допитливості, цікавості до навколишньої природи.

Спостережлива дитина бачить, чує та помічає все нове і цікаве, що торкається її зору і слуху: рослини, що зацвіта­ють навесні, політ перших метеликів, приліт шпаків тощо. Учень, в якого не розвинена спостережливість, проходить повз ці явища, не помічаючи їх.

Через це виховання в учнів спостережливості, уваги до навколишньої природи має велике значення. 

При проведенні спостережень з учнями класовод має постійно дотримуватись основних дидактичних принципів:

- спостереження повинні бути посильні для дітей, учи­телю треба враховувати їх вікові особливості;

- проводити спостереження треба систематично і послі­довно у зв'язку з сезонними особливостями явищ природи;

- особливу увагу необхідно звертати на місцеві природні умови, рослини, тварини, тобто дотримуватись краєзнавчого принципу;


- необхідно звертати увагу на наступність програмного матеріалу, з природознавства дошкільних установ і початкової школи (принцип наступності).   

Велику увагу слід приділити спостереженню учнів за ростом і розвитком рослин та умовами їх росту під час роботи на пришкільній навчально-дослідній земельній ді­лянці.

У 3-4-х класах слід проводити спостереження в кутку живої природи за зимовою сплячкою тварин.

Згідно з програмою учні можуть проводити й інші спостереження:

- за життям риб в акваріумі (пересування, дихання, живлення);

- за життям дорослих земноводних (жаба) - пересуван­ня, ловіння комах;

- за морськими свинками чи хом'ячками - живлення, спосіб життя тощо;

- за зимуючими птахами.

Надзвичайно велике значення для розвитку спостереж­ливості мають екскурсії. Зібраний під час екскурсій мате­ріал необхідно відповідно оформити. Бажано зробити герба­рії лікарських, медоносних, кормових трав, поширених у даній місцевості, виготовити колекцію комах, малюнки лісу, степу, птахів. Цей матеріал повинен зберігатися в краєзнавчому куточку.  

У навчанні природознавству і сільськогосподарській пра­ці особливого значення набувають такі словесно-наочно-практичні методи, як учнівські досліди і практичні роботи.

Дослід - спосіб вивчення об'єктів та процесів природи у спеціально створених штучних умовах і виявлення з різ­номанітного комплексу зовнішніх впливів на об'єкт або процес лише одного, заздалегідь визначеного фактора. На уроках природознавства класовод проводить демонстраційні досліди.

Учнівський дослід виконується безпосередньо учнями і під керівництвом учителя. Пізнавальна цінність учнівського досліду полягає в тому, що у процесі його виконання учні самостійно добувають знання, спостерігають наслідки влас­ної діяльності. При цьому конкретизуються їхні уявлення про процес і явища навколишнього середовища, активі­зується мислення, підвищується інтерес до вивчення приро­дознавства.

Особливого значення для набуття навичок дослідницької роботи у молодших школярів та розвитку їх спостережли­вості має постановка дослідів на навчально-дослідній земельній ділянці, в результаті яких діти не лише оволо­дівають знаннями про рослини, навичками догляду за ними, а й бачать кінцевий результат своєї роботи.

Проводячи досліди на навчально-дослідній земельній ділянці, слід порівнювати їх із контрольними об'єктами, вчити школярів знаходити спільні та відмінні ознаки об'єкта дослідження. Для дослідів ретельно розробляється план роботи та щоденник фенологічних спостережень. Навчальні досліди дозволяють  встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між об'єктами та явищами. Застосування таких дослідів сприяє формуванню в учнів наукових знань (уявлень і понять) та необхідних загальнонаукових практичних умінь. 


Отже, учнівські досліди у класі та на навчально-дослід­ній земельній ділянці допоможуть дітям зрозуміти певні  явища природи та зміни, що відбуваються у довкіллі під  впливом різних зовнішніх факторів, а також з'ясувати їх  причинно-наслідкові зв'язки. Завдання вчителя - навчити  дітей бачити дійсні явища природи та трудову діяльність  людей. Дослід, який учні виконують самостійно, - один із  найскладніших, трудомістких і водночас важливих методів  навчання. Він відіграє величезну роль у формуванні та розвитку природничих понять, активізації пізнавальної і  практичної діяльності школярів. Проводячи досліди, учні  стають дослідниками, які активно шукають відповіді на поставлені питання.

У початкових класах проводять різні практичні роботи в  класі, на шкільному подвір'ї, географічному майданчику,  навчально-дослідній земельній ділянці, під час екскурсій,  Практичні роботи передбачають практичну, самостійну  діяльність школярів, оволодіння знаннями, вміннями і навичками. Особливе місце серед словесно-наочно-практичних методів займають практичні роботи з приладами (компасом, термометром, глобусом, телурієм тощо), планом і картою, з розпізнавання і визначення предметів природи, вирощу­вання рослин на навчально-дослідній земельній ділянці.

При правильній організації практичної роботи учні вико­нують ряд логічних операцій: порівняння, виявлення схо­жості й відмінності, класифікація, висновок, узагальнення. Дитина має відрізнити одну зернову рослину від іншої.

Успіх засвоєння теми залежить від правильної поста­новки запитань, які звертають увагу учнів на той чи інший об'єкт, керують їхніми спостереженнями. При цьому треба навчити молодших школярів видаляти суттєві ознаки, пред­метів.

Значну роль у вивченні природознавства відіграє робота з картою (виміри відстані, орієнтування тощо).

Географічна карта - зображення земної поверхні на площині у певній картографічній проекції за допомогою умовних знаків. Карта - це джерело знань, незамінний посібник у почат­ковій школі. За допомогою карт можна глибоко проана­лізувати особливості природи і господарства, оцінити взаємозв'язки виробництва із сировинною базою і споживача­ми, проектувати підприємства і заклади обслуговування населення, зони відпочинку тощо.

Географічні карти є моделями територій і явищ. Це робить їх чудовим засобом пізнання навколишнього світу, оскільки за їх допомогою можна встановлювати зв'язки між явищами, знаходити причини і наслідки, узагальнювати тощо.

За змістом географічні карти поділяють на загально-географічні і тематичні.

На загально-географічних картах   ми бачимо рельєф, води, рослинність, населені пункти, шляхи сполучення, кордони та ін., тобто земну поверхню в цілому. Тематичні карти - це карти, на яких зображуються окремі природні й суспільні явища або їх поєднання, комп­лекси. Наприклад, карти ґрунтів, клімату, рослинності, промисловості, сільського господарства тощо. У початкових класах використовуються карти природних зон, фізичні тощо.
Зміст географічних карт передається умовними знаками. Поєднання умовних знаків становить особливу штучну мову - мову картографії. Зміст карти також визначається її масштабом. Масштаб - відношення величини відстані на плані чи карті до її величини на місцевості.

На уроках користуються настінними навчальними карта­ми. З допомогою вчителя за картою учні ознайомлюються з новими об'єктами, встановлюють, як вони пов'язані з інши­ми, вже відомими, вивчають ареали поширення окремих явищ, які важко уявити без карти. Це допомагає учням краще запам'ятовувати нові відомості. Відповідь дитини з використанням карти буде повнішою і змістовнішою.

Крім настінних карт, використовуються настільні карти й атласи. Вони призначені для індивідуальної роботи. По­єднання карт і підручника допомагає учневі з'ясувати при­чини виникнення певних природних чи економічних явищ, простежити напрям просторових зв'язків. Таким чином, карта і текст підручника взаємно доповнюють одне одного.

 

5. Вибір та оптимальне поєднання методів у навчанні природознавству у початковій школі.

Жоден із розглянутих методів не можна вважати універ­сальним і придатним для розв'язання всіх завдань, що стоять перед викладанням природознавства.

Вибір методів залежить від низки факторів, головними з яких є:



  • завдання і зміст навчання;

  • рівень знань, умінь і навичок учнів;

  • матеріальна база викладання природознавства; 

  • особистість учня.

Чим різноманітніші методи навчання, тим всебічнішим і осмисленішим буде сприймання учнями навчального мате­ріалу. Застосовуючи різні методи навчання, вчитель має постій­но дбати про те, щоб самостійність учнів поступово підвищувалась.

У курсі природознавства на одному уроці доцільно застосовувати кілька різних методів, переважно використовуючи практичні та наочні. Специфіка вибору методів для проведення уроків визначається тим, що об'єктом вивчення стає сама природа - нежива і жива. Кожний метод по-своєму розвиває учнів, їх мислення і навички. Отже, у процесі підготовки до занять з природознавства  вчителеві слід пам'ятати, що  вибір і оптимальне поєднання методів, прийомів і засобів  повинні вирішувати завдання: навчання, розвитку і формування особистісних якостей школяра. 

У процесі викладання природознавства дуже важливо, щоб кожний метод займав своє місце, тобто використовувався відповідно до змісту предмета в цілому, теми уроку і навіть його окремих частин, вікових особливостей учнів та умов школи. Учитель почат­кових класів має чітко уявити можливості використання різних видів словесних, наочних і практичних методів, щоб правильно вибирати і застосовувати їх. Застосовуючи той чи інший метод у процесі викладання, вчитель привчає учнів до певних логічних операцій, розвиває такі якості, як здібність, воля, інтерес.
Висновки.

Отже, на уроках природознавства треба застосовувати словесні методи разом із демонструванням наочності (словесно-наочні), а також практичні методи із застосуванням наочності та слова вчи­теля (словесно-наочно-практичні).


Література.
1. Бабанський Ю.К. Методы обучения в современной общеобразовательной школе. – М.: просвещение, 1985. – 208с.

2. Біда О.А. Природознавство і сільськогосподарська праця: Методика викладання. - Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2000.

3. Лернер Й.Я. Дидактические основы методов обучения. – М: Педагогика, 1981. – 185с.

4. Нарочна Л.К., Ковальчук Г.В., Гончарова К.Д. Методика викладання природознавства в початкових класах. — К.: Вища школа, 1990.

5. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних факультетів.— К.: Абрис, 1997.

Запитання.
1. Які загальні вимоги ставляться до методів навчання приро­дознавству в сучасній школі?

2. Дайте аналіз словесним методам навчання. Яку роль у процесі навчання природознавству відіграють бесіда, розповідь, опис, пояснення?

3. Схарактеризуйте словесно-наочні методи навчання. Яка роль слова вчителя при використанні наочності? Доведіть свої судження прикладами.

4. Яке значення мають спостереження у процесі навчання природознавству?



5. У чому полягає суть досліду як методу пізнання?

 


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка