Лекція Система планів підприємства Функціонування системи планування на підприємстві 2



Скачати 190.43 Kb.
Дата конвертації27.04.2016
Розмір190.43 Kb.


Лекція 2. Система планів підприємства
2.1.Функціонування системи планування на підприємстві

2.2. Інформаційна та нормативна база планування

2.3. Організаційні форми планування

2.1.Функціонування системи планування на підприємстві
Будь-яке підприємство здійснює складну господарську діяльність протягом досить тривалого часу. Звідси випливає, що система планів підприємства охоплює всі напрями його госпо­дарської діяльності на різні проміжки часу.

Залежно від тривалості планового періоду, цілей та умов пла­нування розрізняють 3 його види:

Стратегічне (перспективне);

Тактичне (середньострокове);

Поточне (оперативне).



На стратегічному рівні визначають довгострокові, розрахо­вані на 10—15 років цілі підприємства, напрями його розвитку, враховуючи загальну ситуацію на ринку товарів і послуг, тенден­ції розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, концепції та на­прями розвитку народного господарства в цілому. Встановлю­ються фінансові, матеріальні та інші ресурси, необхідні для до­сягнення поставлених цілей, обирається метод (стратегія) їх до­сягнення. Результати стратегічного планування оформлюють у вигляді концепцій та програм розвитку, протоколів намірів.

В основу при розробці стратегічного плану покладено:

аналіз перспектив розвитку фірм, завданням якого є виявлен­ня факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

аналіз конкурентних позицій продукції на різних ринках;

вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних напрямах діяльності та визначення з них пріоритетних з точки зору ефективності та забезпечення ресурсами;



аналіз напрямів диверсифікації, пошук нових, більш ефективних видів діяльності, а також визначення результатів, що очікуються.

На тактичному рівні загальні цілі конкретизуються на період 2—5 років, і відповідно до поставлених завдань залучаються не­обхідні ресурси. Строк у 2—5 років зумовлений тим, що він співвідноситься із тривалістю проектування і освоєння нової техніки, технології, реконструкції та технічного переозброєння, розвитку комплексних завдань по соціальному розвитку підприємства.

При розробці та аналізі таких планів необхідно враховувати мо­жливе знецінення грошей у майбутньому та прирівнювати майбутні гроші до сьогоднішніх. Метод порівняння різночасових грошей на­зивається дисконтуванням і може бути відображений формулою:

,

де  — майбутня вартість сьогоднішніх грошей;

 сьогоднішня вартість майбутніх грошей;

Е постійна норма дисконту (дорівнює прийнятій нормі до­ходу на капітал або рівень інфляції);

t час у місяцях або роках;

 коефіцієнт дисконтування.

Результати тактичного планування оформлюють, як правило, документом про економічний та соціальний розвиток підприємс­тва.

Плани реалізації конкретних підприємницьких проектів (плани реконструювання, впровадження нових технологій, ство­рення підприємств тощо), які вимагають залучення інвестицій, розробляють у формі «Бізнес-планів».

На оперативному рівні вирішуються поточні завдання, які ви­суваються кон'юнктурою ринку. Відповідно розроблені плани конкретизуються на основі вивчення попиту на продукцію, намі­рів споживачів, виявлення додаткових резервів виробництва та реальної потреби в ресурсах і розробляються в межах року. Пла­нові розрахунки проводяться, як правило, поквартально.

Документально поточні плани оформлюють у вигляді планів економічного та соціального розвитку підприємства, техпромфінплану або планів розвитку окремих напрямів господарської діяль­ності чи досягнення конкретних результатів. Безумовна вимога полягає в тому, що планування навіть нагальних завдань не пови­нно суперечити стратегічним та тактичним цілям підприємства.
Поведінка підприємства на ринку та його діяльність по забез­печенню виробництва продукції і надання послуг переважно зу­мовлюється власною господарською діяльністю. За напрямом та­кої діяльності розрізняють:

1) зовнішньофірмове планування;

2) внутрішньовиробниче (внутрішньогосподарське) планування.

Зовнішньофірмове планування є, по суті, одночасно стратегі­чним і тактичним.

Внутрішньовиробниче планування є, по суті, поточним і охоплює діяльність всього підприємства та його внутрішніх підрозділів (виробництв, цехів, дільниць, бригад, функціональ­них служб).

На основі вихідних даних планування, прямих замовлень спо­живачів продукції, маркетингових досліджень, даних служби ма­теріально-технічного забезпечення в процесі внутрішньогоспо­дарського планування розробляється виробнича програма під­приємства на плановий період, здійснюється економічне обґрун­тування заходів по технічному та організаційному розвитку, про­водиться розрахунок потреби в трудових та матеріальних ресур­сах, визначаються економічні та соціальні результати діяльності підприємства на плановий період, встановлюються завдання по випуску продукції внутрішньогосподарським підрозділам та від­повідна потреба в ресурсах, проводиться координація всіх вироб­ничих підрозділів по виконанню плану, здійснюються оператив­ний контроль та регулювання процесу виробництва.

За змістом внутрішньогосподарське планування поділяють на:

техніко-економічне;

оперативне;

соціального розвитку колективу.



Техніко-економічне планування (ТЕП) координує та контро­лює виробничо-господарську діяльність підприємства, його під­розділів, служб шляхом розробки планових економічних показ­ників, які характеризують виробництво та реалізацію продукції, використання трудових, природних і матеріальних ресурсів, гро­шових засобів.

Оперативне планування виробництва (ОПВ) є логічним про­довженням техніко-економічного планування, основне завдання якого полягає в забезпеченні рівномірного виконання плану та договірних зобов'язань по поставках продукції в повному обсязі і номенклатурі. В процесі ОПВ завдання по випуску продукції конкретизуються у часі і просторі шляхом розробки окремих за­вдань цехам, дільницям, робочим місцям, філіям підприємств у квартальному, місячному розрізі і доводяться до виконавців у ще коротші періоди.

Планування соціального розвитку колективу покликане по­кращити соціальне становище колективу, умови праці його робі­тників, зростання кваліфікації працюючих, задоволення побуто­вих та соціально-культурних потреб робітників та їх сімей, в тому числі забезпечення побутовими приміщеннями, створення клубів, спортивних споруд, баз відпочинку і тісно пов'язане з ТЕП, бо саме підвищення показників ТЕП створює матеріальну основу соціального розвитку підприємства.
У методології управління сучасними провідними підприємст­вами сформувалась така система планів господарської діяльності:

1. План виробництва та реалізації продукції.

2. План підвищення технічного рівня підприємства, його мо­дернізації та реконструкції:

план науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт;

план освоєння нових видів продукції (товарів, робіт, послуг);

план технічного переобладнання, освоєння нових технологій;

удосконалення організації та планування матеріально-техніч­ного забезпечення;

план підвищення продуктивності праці.



3. План удосконалення організаційної структури підприємства:

управління кадрами;

підвищення кваліфікації працівників;

удосконалення системи оплати праці та матеріального сти­мулювання.



4. План по собівартості продукції

5. План зовнішньоекономічних зв'язків.

6. Фінансовий та інвестиційний план.

7. Плани господарської діяльності окремих підрозділів, дочір­ньої компанії та інших структурних одиниць.



8. План природоохоронних заходів.

9. Оцінка можливих ризиків діяльності підприємства.


Календарні плани виробництва складаються на основі відомо­стей про наявність замовлень, забезпеченості їх матеріальними ресурсами, міру завантаження виробничих потужностей та їх ви­користання з урахуванням обумовлених строків виконання кож­ного замовлення.

В календарних планах передбачають ви­трати на реконструкцію наявних потужностей, заміну облад­нання, побудову нових підприємств, навчання персоналу, визна­чають виробниче навантаження підприємства.

Виробниче наван­таження — це обсяг виробництва, який формується згідно з ка­лендарним планом, що базується на замовленнях споживачів і прогнозах реалізації продукції.

У плани по збуту продукції та наданню послуг включають по­казники по експорту продукції, наданню технічних послуг та об­слуговуванню.

Оперативні плани реалізуються через систему бюджетів або фінансових планів, які складаються на рік або на більш короткий строк по кожному окремому підрозділу — центру прибутку, а по­тім консолідуються в єдиний бюджет або фінансовий план фірми.

Бюджет формується на основі прогнозу збуту для досягнення намічених планом фінансових показників (наприклад, обсяг продажу, чистий прибуток, норма прибутку та інвестований капітал тощо).

У виробничому відділенні розробляються окремо план вироб­ництва, план реалізації, план капіталовкладень, фінансовий план. Фінансовий план узагальнює підсумки інших видів плану.

Кожний розділ плану містить певний перелік показників. Склад планових показників методи їх розрахунку та механізм ви­користання повинні сприяти гармонійному поєднанню інтересів працівників, найбільш повній реалізації резервів, в першу чергу за допомогою формування напружених планів та чіткого вико­нання прийнятих зобов'язань.

Передусім необхідно постійно удосконалювати показники, що характеризують кінцеві результати:

  • скільки необхідної продукції може бути вироблено;

  • з якими витратами та з якою ефективністю використання праці буде відбуватися задоволення цих потреб;

  • який створений заділ для зростання виробництва в майбутньому.

Серед таких показників є: продуктивність праці, матеріаломісткість, ефек­тивність використання робочого часу, матеріальних ресурсів, основ­них фондів, капітальних вкладень. До кінцевих результатів діяльнос­ті підприємства також належать приріст його виробничих потужно­стей та фондів, що створює можливість для розширення виробництва.

Діяльність підприємств, галузей, регіонів може оцінюватись за різними показниками згідно з особливостями їх функцій в управлінні економікою. Необхідно також удосконалювати показ­ники економічного стимулювання, через які встановлюється пря­ма залежність розмірів матеріального заохочення колективів і окремих робітників від рівня виконання планових завдань, по­кращання економічних параметрів діяльності підприємства.
2.2. Інформаційна та нормативна база планування
Розробка планів будь-якого виду, що стосується вироб­ничо-господарської діяльності та соціального розвитку колективу, дуже складний, діалектичний процес, що знаходиться під впливом багатьох факторів навколишнього середовища: кон'юнктури ринку, змін у внутрішній та зовнішній політиці країни, господарського права, інших непередбачених обставин. Важливу роль при цьому відіграють інформаційна та нормативна бази планування.

Інформаційна база планування це сукупність систематизо­ваних за певними ознаками даних, які використовуються для розробки планів на різних рівнях управління підприємством.

До них належать показники, ліміти, економічні нормативи, відображені у формі, придатній для передачі й обробки за допомогою різних арифметичних та логічних операцій і які складають систему техніко-економічної інформації.

У плануванні використовується значний обсяг інформації, що зумовлює необхідність її класифікувати та систематизувати.

До вихідної інформації відносять контрольні цифри, ліміти, еко­номічні нормативи і норми, які визначаються державними органами влади чи вищими органами управління підприємством, державні замовлення та звітні дані про виконання планів за минулий період.

До проміжної інформації показники та техніко-економічні нормативи проектів стратегічних та поточних планів, а також розрахункові показники, призначені для забезпеченості збалан­сованості планів і розрахунку потреби в ресурсах.

До результативної інформації відносять показники і техніко-економічні проекти стратегічного і поточного планів, встановлені вищими органами управління підприємством.

У складі інформаційної бази особливе місце займає норматив­но-довідкова база, що являє собою сукупність даних нормативно­го та довідкового характеру, систематизованих за видами ресур­сів та функціональними завданнями, і, зокрема, база техніко-економічних норм і нормативів.

Норма це гранично допустима величина витрат певного ре­сурсу на одиницю продукції, виконання робіт, надання послуг в конкретних виробничо-технічних умовах (наприклад, норма тру­домісткості виконання капітального ремонту 1 р. о., витрати ма­теріалу на виготовлення виробу і т. ін.).

Нормативце розрахункова величина, яка застосовується в нор­муванні та плануванні й визначає витрати ресурсів по відношенню до певної базової величини (наприклад, при плануванні додаткової за­робітної плати її розмір встановлюють у відсотках до основної).

Прогресивність норм та нормативів, глибина їх використання, а також ступінь охоплення ними всіх сторін виробничо-господар­ської діяльності складає організаційний рівень планування.

Норми і нормативи відповідно до методів їх встановлення по­діляються на 2 великі групи:

науково обґрунтовані;

дослідно-статичні.

За об'єктом нормування всю багатогранність норм, які вико­ристовуються в народному господарстві і зокрема в машинобудуванні, можна поділити на такі групи:

1) норми витрат ресурсів (1л на 100 км пробігу, кг/виріб);

2) норми режимів (праці і відпочинку);

3) нормативи ефективності.

Норми витрат відіграють особливо важливу роль у внутрішньогосподарському плануванні, оскільки безпосередньо мають відношення до величини використовуваних ресурсів.

Норми режимів регламентують використання і умови роботи виконавців (час роботи і відпочинку), обладнання (режим різан­ня, температура, тиск, швидкість руху), виробничих площ (м2 на 1 робоче місце, освітленість), а також організаційний розпорядок виробництва та його обслуговування.

До групи ефективності належать такі нормативи, що характе­ризують в абсолютних та відносних величинах розвиток однієї або декількох сторін діяльності підприємства, цеху, дільниці:

нормативи витрат на 1 грн ТП;

нормативи заробітної плати та її змін;

нормативи відрахувань від прибутку.



При складанні річних планів застосовуються диференційні норми та нормативи, а при стратегічному плануванні — більш масштабні з урахуванням їх можливої зміни.
2.3. Організаційні форми планування
Успішність, ефективність системи планування визнача­ється значною мірою рівнем її організації, яка направлена на пла­номірне поєднання основних елементів системи планування, вклю­чаючи компоненти:

а) плановий персонал;

б) механізм планування;

в) процес обгрунтування, прийняття та реалізації планових рішень;

г) засоби, що забезпечують процес планування (інформаційне, тех­нічне, математико-програмне, організаційне та лінгвістичне забез­печення).

Вся система організації планування повинна бути напра­влена на створення найбільш сприятливих умов для удосконалення процесів виробництва та управління підприємством.

Відповідно до законодавства України сучасне вітчизняне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспе­ктиви розвитку, виходячи з попиту на виготовлену продукцію (роботи, послуги) та необхідності забезпечення виробничого та соціального розвитку, підвищення особистих доходів працівників.

Державні підприємства свої розроблені плани передають в ор­гани державного управління для подальшого їх використання у прогнозах економічного і соціального розвитку народного господарства.

Основу планів підприємства становлять угоди, укладені зі споживачами (покупцями) продукції (робіт, послуг) і постачаль­никами матеріально-технічних ресурсів.

Підприємство здійснює роботи і поставки для державних по­треб на договірній основі в порядку, визначеному законодавчими актами. При підготовці таких планів узгоджуються з відповідною Радою народних депутатів заходи, які можуть спричинити еколо­гічні, демографічні, соціальні та інші наслідки, що зачіпають ін­тереси населення певного регіону.

Планування й управління господарською діяльністю підприємс­тва тісно пов'язані між собою такими спільними функціями вироб­ничого менеджменту: вибір мети, розподіл ресурсів, організація процесів, координація роботи, контроль виконання, оплата праці і т.п. В їх виконанні беруть участь всі категорії персоналу — керів­ники всіх рівнів управління, економісти, плановики-виконавці та багато інших. Основні функції вищої ланки управління полягають у прийнятті єдиної стратегії розвитку, обґрунтуванні мети плану­вання, виборі основних засобів її досягнення, визначенні методів і технології розробки планів. Керівники інших ланок управління, а також спеціалісти планових служб розробляють усі поточні і так­тичні плани. До їх функцій належать: аналіз внутрішнього і зовні­шнього середовища підприємства; прогнозування розвитку підроз­ділів; розрахунок та оцінка необхідних ресурсів, планових показ­ників тощо. Керівництво планово-економічних служб підприємства здійснює загальні, наукові, методологічні та інші функції щодо управління всією поточною та перспективною діяльністю. Персо­нал планових служб на чолі з вищим керівництвом бере участь у розробці стратегії підприємства, виборі й обґрунтуванні економіч­ної мети, створенні необхідної нормативної бази тощо.

Основними функціями планових працівників є постановка та збалансування коротко- та довгострокових цілей підприємства, а також визначення на їх основі пріоритетних напрямів діяльності.

Організаційна структура визначає склад та кількість персона­лу планових служб та розподіл їх між підрозділами апарату управління; регламентує лінійні, функціональні та інформаційні зв'язки між плановими працівниками і підрозділами; встановлює права, обов'язки та відповідальність плановиків, визначає вимоги до їх професійного рівня.

Для того щоб успішно виконувати свої функції, плановик окрім високої професійної кваліфікації повинен володіти властивістю до вчення, спілкування та співробітництва. Зарубіжний досвід показує, що центральна служба планування підприємства ­повинна бути укомплектована співробітниками у віці приблизно від 30 до 45 років. Особи більш молодшого віку не приймаються внаслідок недостатнього досвіду роботи. Співробітники старші 45 років також зустрічаються рідко. Вважається, що вони вичер­пали свій творчий потенціал.

У плануванні діяльності беруть участь усі служби підприємс­тва, як виробничі, так і функціональні. В цехах і відділах ство­рюються планово-економічні бюро або професіональні групи. Структура планово-економічних служб залежить насамперед від розмірів підприємства, типу виробництва, характеристики про­дукції, форми власності та багатьох інших факторів. При безцеховій структурі управління планові функції виконуються економістами-менеджерами вищої ланки. Кожне підприємство само­стійно обирає структуру своїх планово-економічних підрозділів. Схема управління ними може будуватись як на принципах ліній­ної, так і функціональної підлеглості різних підрозділів. Прикла­дом лінійної підпорядкованості планово-економічних служб на великих підприємствах може бути така ієрархія: генеральний ди­ректор — головний економіст — планово-економічне управлін­ня — планово-економічні відділи — планово-економічні бюро.

В сучасних умовах на вітчизняних підприємствах найбільш поширеною є лінійно-функціональна структура планових служб, яка побудована по ознаках функціональної спеціалізації (рис. 2.1)

Рис. 2.1 Лінійно-функціональна структура планових служб
Основним внутрішнім фактором, що зумовлює необхідність удосконалення організаційної структури планових служб є обра­ний принцип централізації або децентралізації управління. На практиці, що підтверджується світовим досвідом, уся робота з планування розподіляється між багатьма виконавцями за такими функціями, етапами та строками:

1. Центральний плановий відділ формує мету. Вище керівництво розглядає питання прибутку, капіталовкладень і розвитку збуту.

2. Далі виробничим підрозділам та функціональним службам надаються для орієнтації прогнозні показники обсягів виробництва і збуту, розміру прибутку і витрат на запланований період.

3. Виробничі підрозділи, функціональні служби формують власні показники та висувають пропозиції щодо їх досягнення або розробляють нові плани. Представники центрального підроз­ділу здійснюють контроль за ходом виконання робіт.

4. Центральний відділ планування розглядає надані плани та пропозиції, коригує їх і передає на затвердження разом з бюдже­тами вищому керівництву.

До виконання основних планових функцій на всіх етапах їх здійснення залучаються менеджери різних категорій. Особливе місце у системі розробки планів займає трудовий колектив, прояв ініціативи і впровадження пропозицій щодо підвищення ефекти­вності господарювання.

На кожному підприємстві рівень економічного планування та фінансовий стан залежать не тільки від застосування теоретич­них принципів, методологічних положень, нормативних матері­алів, але й головним чином від складу персоналу, його економі­чних знань, професійних вмінь та багатьох інших людських здібностей.

Сучасним підприємствам, як засвідчує досвід формування рин­кових відносин, потрібні економісти-менеджери високої профе­сійної кваліфікації і нової творчої орієнтації. З урахуванням зага­льних функцій підприємства та основних вимог ринку будь-який економіст-плановик повинен мати необхідні професійні знання і практичні навички в обраній сфері виробничої та підприємниць­кої діяльності для виконання таких найважливіших завдань:

дослідження ринку, визначення видів і обсягу виробництва товарів, робіт і послуг, що користуються високим попитом;

прогнозування динаміки попиту і пропозиції, рівня високих цін на продукцію, яка випускається, з урахуванням змін внутріш­нього і зовнішнього середовища;

створення прогресивних норм і нормативів витрат обмеже­них економічних ресурсів на виробництво продукції і послуг;

розробки короткострокових цілей, стратегічних планів роз­витку підприємства та його структурних підрозділів;

вибору оптимальних методів, форм і систем планування, ор­ганізації й управління виробництвом;

аналізу та контролю результатів виробничо-господарської і планово-організаційної діяльності, прийняття оперативних рі­шень щодо їх покращання;

обґрунтування важливих напрямів наукових досліджень, розвитку нових технологій, форм організації виробництва і підприємництва;

здійснення обґрунтування інвестиційних проектів, визна­чення обсягів та джерел необхідних фінансових ресурсів;

підготовки аналітичних оглядів та звітів про фінансово-економічний стан підприємства, а також пропозиції щодо його удосконалення.



Здійснення зазначених функцій базується на сукупності таких необхідних особистісних якостей та вмінь економіста, як фізичне здоров'я, розумові здібності, моральність, загальний розвиток, спеціальні знання тощо.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка