Лекція Психічний склад етносу. К. Юнг про архетипи колективного підсвідомого як основи психічного складу етносу



Скачати 151.7 Kb.
Дата конвертації15.04.2016
Розмір151.7 Kb.
Тема 4.

Статичні компоненти національної психології

Лекція

  1. Психічний склад етносу.

  2. К. Юнг про архетипи колективного підсвідомого як основи психічного складу етносу.

  3. Зміст психології нації.

    1. Національний характер.

    2. Д. Чижевський про риси українського національного характеру.

    3. Національний темперамент.

    4. Національний склад розуму.

    5. Національні особливості мислення.

    6. Національні почуття і настрої.

    7. Національні традиції та звички.

4. Специфіка системостворюючих (статичних) елементів психології нації.
1. Психічний склад етносу.

Поняття “психічний склад” часто ототожнюється або змішується з поняттям “національний характер”. Але психічний склад, на відміну від національного характеру, це ті стійкі риси характеру, які склались протягом тривалого часу (сторіч або навіть тисячоліть), а національний характер визначає риси нації на певному етапі її розвитку. Тобто зі зміною певних умов розвитку нації (політичних, економічних, історичних) змінюється і її характер.

Наприклад, психічний склад українців визначають такі риси, як любов до рідної землі та її природи, що проявляється і закріплюється в культурних проявах — поезії, живопису. До психічного складу українців можна віднести повагу до старших, до батьків; працелюбність, що виражається не тільки у старанній праці щодня, від зорі до зорі, а й у святкових традиціях, пов’язаних із працею (наприклад, день початку жнив), які облагороджують, опоетизовують працю. Крім того, зазначимо, що традиції ратної доблесті, хоробрості, а також загальне вшанування зразків героїзму і відваги є специфічним виразом національних почуттів українців. Взагалі героїчні традиції споконвіку притаманні українському народу. А ось як описують фахівці психічний склад деяких інших націй1.

Росіяни. Російська народність як етнічно складена спільність (нація) сформувалася на початку ХVII ст. Найважливішими рисами росіян є терпимість і любов до людини. Як би не склалася доля російського народу, його ніколи не полишали милосердя і співчуття до людини, готовність поділитися останнім шматочком хліба з голодними, прийти на допомогу людині, яка її потребує. Таємниця російського характеру, як помічали численні письменники і вчені, криється в стані душі цього народу.

Звісно, у кожного народу є як позитивні, так і негативні риси. Так, у представників російської нації, крім традиційних рис, про які вже йшлося, часто можна зустріти такі якості, як прожектерство, незібраність, невміння доводити розпочату справу до кінця. Це якраз ті риси, які у минулому висміювались на Русі. Такі знавці психології російської людини, як Л. Толстой, К. Симонов, О. Толстой та інші письменники, філософи та психологи, наголошували, що відмінними рисами російського характеру є громадянська солідарність, готовність прийти на допомогу, доброзичливість, хоробрість, мужність, невибагливість і старанність. Російський народ завжди славився гостинністю. У будь-якій хаті росіяни радо приймали і приймають знайомих і незнайомих, запрошують переночувати, пригощають усім, чим тільки можуть. Ця риса росіян була і залишається незмінною. У російській сім’ї батьки виховують у дітей бажання жити в мирі, дружбі, любові до праці, до людини, в дусі високої моралі.



Білоруси. Як назва нації, так і саме слово “білоруси”, має свої давні корені, хоча білоруська нація сформувалась остаточно надто пізно, наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. Причому цей процес проходив важко і складно. Самобутність білоруського народу — результат багатовікового розвитку. Безліч разів доводилося брати зброю до рук, а після кожного нападу завойовників починати будувати життя майже з початку, піднімаючи своє господарство з руїн. З цієї причини наполегливість, яка іноді доходить до впертості, є однією з найхарактерніших рис білорусів. Сюди ж можна віднести також надійність, працелюбність, скромність, повагу до старших, вірність у дружбі.

За свідченням соціологів і психологів, серед більшості білорусів проявляються такі риси, як прагнення добросовісно ставитись до будь-якої справи, вперто добиватися поставленої мети, діловитість, повага до порядку, дисциплінованість, довірливе ставлення до людей, комунікабельність, чесність, порядність. Водночас потрібно зазначити, що у деяких білорусів проявляється необґрунтована впертість, непоступливість, невміння в необхідних випадках йти на компроміс у взаємовідносинах. Окремим з них можуть бути властиві недовірливість, підозра, відчуженість. Як свідчать експертні опитування, представники цієї нації більш замкнуті, ніж, наприклад, українці, росіяни, що виявляється у стриманому ставленні до нових знайомих.



Молдавани. Більшість дослідників-етнографів у минулому відзначали податливу та м’яку натуру молдаван, які з давніх-давен, із покоління в покоління передавали своїм дітям традиції гостинності, турботи про ближніх. Молдавани за своєю натурою палкі, запальні, але водночас розсудливі. Вони вміють зберігати присутність духу в екстремальних ситуаціях. На дружбу з представниками інших національностей йдуть дуже обережно, але якщо вона вже зав’язалась, то тоді молдавани — довірливі й вірні друзі. За умов здорового морально-психологічного клімату молдавани — веселі, чуйні, комунікабельні, рухливі, працелюбні, відповідальні, доброзичливі.

Татари. Татари — консолідована і розвинена щодо культури нація, яка трансформувалася за останнє сторіччя у високорозвинену етнічну спільноту. Татар відрізняє сильна відданість національній культурі, традиціям, побуту. Як правило, ці люди горді, володіють розвиненим почуттям власної гідності, іноді не без відтінку самовпевненості. У професійній діяльності — кмітливі, працелюбні.

Угорці. Угорці — пунктуальний та працьовитий народ. Вони темпераментні, емоційні, добре орієнтуються в ситуаціях, стійко переносять труднощі повсякденного життя. Для них характерна відданість національній культурі, мові, традиціям, побуту. Вони комунікабельні, але водночас, обережні у висловлюванні власної думки. Зазначені психологічні особливості певних націй є тією основою, на якій може розвиватись той чи інший етнос.

Стосовно названих характеристик психічного складу різних етносів слід наголосити, що вони наводяться тільки для ілюстрації того, як сміливо і необачно, іноді, навіть науковцями, характеризується той чи інший етнос. А так звані “експертні оцінки”, за допомогою яких складались наведені психологічні портрети етносів, є нічим іншим, як етнічними стереотипами. Особливо слід звернути увагу на вживання у характеристиках народів негативних рис, таких, як хитрість, агресивність, упертість тощо. Ми вважаємо його неправомірним, оскільки ці риси характеру можуть бути властивими окремим представникам будь-якого етносу2.


2. К. Юнг про архетипи колективного підсвідомого як основи психічного складу етносу.

Карл-Густав Юнг (1875–1961), він стверджував, що основу духовного життя складає досвід, який передається від минулих поколінь наступним і являє собою сукупність архетипів.



Архетипи — це структурні елементи людської психіки, що знаходяться у колективному підсвідомому, яке є загальним для усього людства. Вони успадковуються так, як успадковується будова тіла. Архетипи структурують розуміння людиною себе, світу та інших людей. З особливою виразністю вони проявляються у міфах, казках, снах, а також при деяких психічних розладах. Архетипи є основою творчості та сприяють внутрішній єдності людської культури, створюють можливість взаємозв’язку різних епох і взаєморозуміння людей.

Інакше кажучи, архетипи — це форма без власного змісту (відбиток), яка організує та направляє психічні процеси. Архетипи можна порівняти з сухим руслом, яке визначає рельєф річки, але річкою може стати лише тоді, коли ним потече вода. І якщо продовжити ці порівняння, то сутність архетипів якраз і полягає в тому, що вода (психічні процеси) потече цим руслом, а не поза ним. Архетипи проявляють себе як символи: в образах героїв, міфах, фольклорі, обрядах, традиціях тощо. Існує дуже багато архетипів, оскільки вони є узагальненням досвіду наших предків. Головні з них — це архетип самість, архетип Матері, архетип Батька, аніма та анімус.



Архетип Матері визначає не тільки реальний образ матері, а й узагальнений образ жінки, реальної або міфічної: Мати, Діва Марія, Венера та ін. Це може бути не тільки позитивний, а й негативний образ: Мачуха, Відьма, Баба Яга. Архетип Батька демонструє загальне ставлення до чоловіків — Бог, Ілля Муромець, Мудрий старець, Закон, Деспот та ін.

К. Юнг розрізняв архетипи та символи. Несвідоме, як і архетипи, виражає себе в символах, але ні один із конкретних символів не може повністю виразити архетип. Окрім символів, що виражають індивідуальне несвідоме, існують також символи, що відображають колективне несвідоме: хрест, шестиконечна зірка Давида, різдвяна ялинка, буддійське “колесо життя” тощо. Юнг також відносив до архетипів і основні елементи структури особистості.

Отже, за К. Юнгом, підсвідома сфера психіки кожної людини містить приховані сліди пам’яті про історичний досвід своєї раси, нації і навіть про долюдське, тваринне існування предків. Ці сліди (архетипи), закарбовані генетично, і є психологічним корінням містичних ірраціональних рушійних сил життєдіяльності нації.

Слідом за К. Юнгом чимало дослідників національних проблем вбачали сутність націй та етносів у національному несвідомому, яке назвали “темними водами”, що визначає спосіб життя народів, їхні досягнення і занепад, їхню історичну долю3.




  1. Зміст психології нації.

Психологія націй як реально існуюче явище по змісту являє собою компонент суспільної свідомості, точніше суспільної психології. Вона має свою матеріальну базу, своїх конкретних носіїв і відбиває те загальне, що є в представників етнічної спільності у світосприйманні, стійких формах поведінки, рисах психологічного вигляду, у реакціях, мові й мові, відносинах до інших людей і природи. Психологія націй є результатом історичного розвитку, у ході якого економічні й соціально-політичні умови життя й діяльності людей визначали формування рис їхньої суспільної психіки4.

Структура національної психології включає системоутворюючі (статичні) і динамічні (функціональні) компоненти. У перший представники багатьох наук включають національний характер, національний темперамент, національний склад розуму, національні почуття й настрої, національні традиції й звички.



3.1. Національний характер - це історично сформована сукупність стійких психологічних рис представників тієї або іншої націй, що визначають звичну манеру їхньої поведінки та типовий образ дій і проявляються в їхньому ставленні до соціально-побутового середовища, навколишньому світу, праці, до своєї та інших етнічних спільнот.

У національному характері тісно переплітаються елементи ідеології та суспільної психології, у тому числі національної й класової. Відношення до навколишнього визначає спрямованість національної свідомості людей. До даної групи рис національного характеру відносяться консерватизм, релігійність, оптимізм, песимізм та ін.

Відношення до праці проявляються в національному характері у формі таких якостей, як діловитість, практичність, акуратність, пунктуальність, обов'язковість, заповзятливість, пасивність, неорганізованість і т.д.. У представників різних націй ці риси мають різний прояв. Працьовитість властива, мабуть, всім націям світу, але є різниця між працьовитістю американців, японців, німців і інших націй. Працьовитість японця - це копіткість, терплячість, спритність, старанність, завзятість. Працьовитість німця - це акуратність, обґрунтованість, пунктуальність, точність, дисциплінованість. Працьовитість американця - це розмах, енергійна напористість, невичерпний діловий азарт, схильність до ризику, ініціативність, раціоналізм5. Відношення «своїй і чужий» в етнічних спільоттах також досить специфічні (До різних чужих буває різне ставлення, наприклад євреїв та французів6).

3.2. Д. Чижевський про риси українського національного характеру.

Спеціальних праць, присвячених національному характеру як українського, так і російського народів за часів Радянського Союзу, майже не видавалось. Але існував ряд досліджень, що видавались за рубежем. Це, зокрема, праці Д. Чижевського, які цитує у своїй роботі, присвяченій національному характеру, П. Гнатенко7.

Д. Чижевський підкреслював те, що національний характер не є одноманітним. Кожна нація має різні психологічні типи, різні соціальні типи. Крім того, існують відмінності, що викликані місцевими умовами. Все це ускладнює картину національного характеру народу, робить її різнобарвною та різноманітною. Як же визначити національний тип? Д.Чижевський пропонує три шляхи.

1. Дослідження народної творчості.

2. Вивчення найяскравіших історичних епох.

3. Характеристика найвизначніших представників народу.

Д. Чижевський вважає плідним перший шлях, однак одразу попереджає, що якби ми, наприклад, звернулися до народної мудрості, то на всі запитання знайшли б діаметрально протилежні відповіді, оскільки вони беруть початок як у дохристиянський, так і у християнський період, від православ’я, від уніатів, католиків, аріан, селян, козаків і шляхти, від аскетичного погляду Лаври і барокової писемності Київської академії. Дуже багато елементів народної творчості спільні для України та її сусідів, інших слов’янських народів. Аналізуючи народну творчість українців, учений наголошує на таких якостях, як емоційність, сентиментальність, ліризм. Одним з проявів емоційності є своєрідний український гумор. Крім того, Д. Чижевський виокремлює в національному характері українців індивідуалізм і свободолюбність. Причому він наголошує як на позитивних, так і негативних рисах індивідуалізму, який, з одного боку, може призвести до самоізоляції й конфліктів, а з іншого — породити різноманітні форми творчості й активності. Д. Чижевський аналізує також негативні риси українського народу, що сформувалися на тлі кривавих сторінок його історії і виявилися у тенденціях до знищення як власних, так і чужих життєвих форм. Окрім того, важливими моментами розвитку національного характеру Д. Чижевський вважає “постійне тло української історії” — природу України і два її історичні періоди — княжу добу й добу бароко. Що ж до визначених Д. Чижевським історичних епох, то перша з них — “княжі часи” — позначилася двома культурними подіями в Україні тих часів — прийняттям християнства і запровадження письма. Ці події помітно вплинули на розвиток літератури.

Барокову добу пов’язували з розквітом пластичного мистецтва й літератури. Як вважав Д. Чижевський, основною духовною рисою бароко є декоративність, для якої ціннішим є широкий жест, аніж глибокий зміст. Він робить висновок, що ці особливості позначилися на певних рисах українського народу, які називають психологічним авантюризмом. Отже, Д. Чижевський виокремлює насамперед екологічні та культурні чинники, які помітно впливають на національний характер українців8.


3.3. Національний темперамент визначає емоційно-експресивну специфіку поведінки та вчинків людей як представників певної етнічної спільності, характеризує своєрідність їхньої поведінкової активності. Поняття "національний темперамент" запозичено із загальної психології. Воно практично не піддається аналізу, оскільки залежності в системі "фізіологічне - національне" ще слабко вивчені.

Представники одних націй (наприклад, з, італійці, іспанці й ін.) більше емоційні й сприйнятливі. Представники інших націй (наприклад, англійці, скандинави й ін.) менш емоційні, більше схильні до логіки у вчинках, розумної поведінки, меншій зміні настроїв.

Національний темперамент проявляється також у жестах. Так, дослідники встановили, що за годину бесіди в середньому типовий фін уживає тільки один жест, італієць же жестикулює не менш вісімдесяти разів. Француз у розмові використає жести не менш ста двадцяти разів, а мексиканець навіть сто вісімдесят.

Поняття "темперамент" в етнічній психології має інший зміст, ніж у загальній психології. Національний темперамент не є темперамент особистості. Розходження в реактивності й емоційності представників різних етнічних спільнот виявляється в першу чергу не в тім, що в одній з них більше холериків, а в іншій - меланхоліків і т.д., а в тім, що вироблені протягом століть традиційні форми поведінки, реагування засвоюються кожним новим поколінням і слугують керівництвом до дії.



3.4. Національний склад розуму - це особливості мислення більшості представників тієї або іншої націй. Механізм розумової діяльності однотипний у представників різних народів. Цей механізм підкоряється одним біологічним законам, але має національну специфіку, що визначається історичними й соціально-економічними умовами розвитку етнічної спільності. Так, абстрактність мислення, наприклад, німців - наслідок відходу в мир ідей від дійсності, з її дріб'язковою обмеженістю, традиційним гнітом строгого порядку, засиллям "обов'язкового беззаперечного підпорядкування". Практичність англійців, їхній історичний пріоритет у скоренні багатьох країн і континентів, у торгівлі, активна військова, економічна діяльність протягом багатьох століть, навпаки, народжували негативне відношення до абстракції, умоглядним міркуванням. У мисленні французів відбилися специфічні риси характеру - дотепність, красномовство й ін9.

Не тільки окремі люди, але й цілі народи по-своєму сприймають й оцінюють навколишній світ та інших людей. Форми взаємодії із природою, норми спілкування між людьми в кожного народу особливі. Вони й становлять його ментальну неповторність.



3.5. Національні особливості мислення проявляються навіть у побудові філософських систем, у написанні книг, статей, у розмові, спілкуванні й т.д. Наприклад, для французів властивий вільний й активний плин думки, прихильність логіку, яскравість і жвавість уяви, допитливість і щирість гумору. У мисленні англійців проявляється практицизм, конкретність, стриманість уяви, зневага до відверненого знання. Схильність до абстрактного мислення в німця проявляється у відсутності поспішності в ухваленні рішення, у всебічному обмірковуванні останнього. Як правило, німець не йде на ризик, якщо в нього немає впевненості в щасливому кінці справи (Такі речі гарно видно з літературних творів, або при особистому спілкуванні).

Для шведів характерний трохи інший вид розуму. У своєму експериментальному дослідженні "Шведський склад розуму" А. Даун прийшов до висновку, що вони відрізняються надзвичайною раціональністю мислення, не схильні виставляти свої почуття напоказ, прагнуть до пошуку компромісного рішення. У цих рисах національного мислення він бачить навіть причини чіткого функціонування державної машини, слабкої релігійності, і навіть стабільних успіхів шведських тенісистів на міжнародних змаганнях. "Що зробило таким мислення шведів? - запитує він і відповідає. - Тривалий історичний період вони жили без погроз військового нападу, політичної нестабільності, економічного безладу, стихійних лих й інших явищ, які розбурхують суспільну свідомість стресами, емоційними сплесками, роблячи більше імпульсивне, емоційним мислення10".



3.6. Національні почуття і настрої - це емоційно пофарбоване ставлення людей як до своєї етнічної спільності, її інтересам, цінностям і формам життя, так і до інших народів.

Національні почуття довговічні й живучі, формуються: протягом багатьох сторіч на основі життєвих умов й історичного досвіду народів. Вони можуть мати як позитивний, так і негативний відтінки. Позитивний виражається в таких почуттях, як почуття національної гордості, патріотизм, любов до свого народу, почуття дружби й братерства стосовно інших народів; негативний проявляється в націоналізмі (???) й шовінізмі, навіть ворожнечі, національних і расових забобонах, у стані відчуженості стосовно інших народів і т.д.



3.7. Національні традиції та звички - це сформовані на основі тривалого досвіду життєдіяльності нації й міцно вкорінені в повсякденному житті, що передаються новим членам етнічної спільності правила, норми й стереотипи поведінки, форми спілкування людей, дотримання яких стало суспільною потребою кожного.

Історичний досвід свідчить, що недостатнє знання національних традицій, звичаїв, звичок, смаків нерідко веде до серйозних ускладнень у спілкуванні із представниками інших етнічних спільнот. Значення національних традицій, звичок, їхній зміст по-різному проявляються в окремих народів. Так, наприклад, в англійців спостерігається яскраво виражена потреба вирішувати справи "відповідно до звичаю". Гіперболізуючи, можна сказати, що якщо американець - раб стандарту, то англієць - раб своїх традицій. Традиції в Англії перетворюються у фетиш, культ, їх обожнюють, ними захоплюються. Англійці прагнуть скрізь залишатися самими собою, зберегти в будь-яких умовах свої звички, смаки, вдачі, відособленість, асортименти блюд, комплекс деякої переваги, часом поблажливе відношення до інших.

Необхідно мати на увазі, що люди, як правило, досить чутливі до своїх традицій, звичаїв, смаків, тому краще їх не порушувати. Національні традиції, звички проявляються не тільки у вчинках, справах, одязі, стилі спілкування, але й у рухах, жестах й інших ледве помітних проявах психології людей. Це принципово важливо. У кожної людини є несвідомий механізм, що фіксує ситуацію "свій" - "чужий" по ледь уловимих проявах психіки.


  1. Специфіка системостворюючих (статичних) елементів психології нації. Дослідження системообразующей сторони психології нації представляє більші складності й часто просто неможливо:

  1. В їхніх назвах відбиті поняття, запозичені з повсякденного життя, дотепер не інтерпретовані сучасною наукою (насамперед психологією) і практично що не піддаються ефективному й всебічному експериментальному вивченню. У

  2. У змісті системотворячих компонентів психології нації присутні разнопланові складові. Наприклад, у національному характері людей можна констатувати наявність як емоційних і вольових, так і мотиваційних рис, які не можуть бути адекватно пояснені на основі однакових психологічних закономірностей і зустрічаються також в інших складовій психології нації, наприклад, у ціннісних ориентациях.

  3. Головною ознакою, що диференціює, при дослідженні психології нації повинна бути не статика, а динаміка національно-психологічних феноменів. Тому перспективніше й вірніше досліджувати, насамперед, динамічну сторону психології нації.

Варто розглядати психологію націй у всіх формах її існування й прояву. Тільки в цьому випадку можна домогтися всесторонности й повноти її вивчення й пояснення11.


1 Киричук О. В. Ментальність: сутність, функції, ґенеза // Ментальність. Духов-ність. Саморозвиток особистості: Тези доп. та матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. — К.; Луцьк, 1994. — С. 7–20.


2 Льовочкіна А. М. Етнопсихологія: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002 – с. 45.

3 Льовочкіна А. М. Етнопсихологія: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. – с. 46.

4 Крысько В.Г., Саракуев Э.А. Введение в этнопсихологию.— М., 1996 - С. 50-51.

5 Этнопсихологический словарь / Под ред. В.Г. Крысько. —М., 1998 - С. 191

6 Мій коментар

7 Гнатенко П. И. Национальная психология. Монография. — Днепропет-

ровск, 2000.



8 Гнатенко П. И. Национальная психология. Монография. — Днепропетровск, 2000.

9 Этнопсихологический словарь / Под ред. В.Г. Крысько. —М., 1998 - С. 188.

10 Matsumoto D. Culture and psychology. — Pacific Grove (Cal.), 1996. - Р. 104.

11 Крысько В.Г. Этнопсихология и межнациональные отношения. Курс лекций / В.Г. Крысько.— М.: Издательство «Экзамен», 2002. - 448с.



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка