Лекція Макроекономічні показники в системі національних рахунків Система національних рахунків, її основні методологічні принципи



Скачати 117.95 Kb.
Дата конвертації27.04.2016
Розмір117.95 Kb.
лекція 2. Макроекономічні показники в системі національних рахунків



  1. Система національних рахунків, її основні методологічні принципи

Країни з ринковою економікою, а також ті, що переходять до ринкових відносин, послуговуються системою національних рахунків, що затверджена ООН і рекомендована для використання з метою забезпечення міжнародних зіставлень, порівнянь тощо.

Система національних рахунків (СНР) – це система взаємопов’язаних економічних показників і класифікацій, які використовуються для опису та аналізу економічних процесів і явищ на макрорівні.

Система національних рахунків сформульована в категоріях і термінах ринкової економіки. Її концепції та визначення передбачають, що економіка функціонує на основі дії ринкових механізмів та інститутів.

СНР – це міжнародний стандарт оцінки основних економічних показників країни. Вона є своєрідним вимірювачем стану економіки та основою для розробки економічної політики держави. І подібно до того, як за динамікою витрат і прибутків керівники фірм визначають економічне становище фірми, так за показниками національних рахунків уряд визначає становище економіки держави. Тобто СНР містить дані про кількість вироблених у всьому суспільстві товарів і послуг, про сукупний дохід та сукупні витрати всіх економічних суб’єктів тощо.

СНР зародилася в 30-х рр. та сформувалася у 40 - 50-х рр. ХХ ст.: органи державного управління потребували макроекономічної інформації для розробки економічної політики, програм та заходів з регулювання ринкової економіки.

СНР широко використовується в наукових дослідженнях із проблем макроекономіки, для розробки економетричних моделей, які призначені як для опису закономірностей економічного процесу, так і для його прогнозування.

Система національних рахунків базується на таких принципах:

продуктивною є будь-яка економічна діяльність, яка приносить прибуток суб’єктам цієї діяльності. Тобто критерієм продуктивності праці є одержання доходу. До сукупного продукту належать як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;

– грошові витрати й доходи в економіці еквівалентні. Це означає, що вартість продукту, з одного боку, це сума витрат факторів виробництва (праці, природних ресурсів, капіталу), з іншого боку, це сума доходів, отриманих власниками факторів виробництва. Отже, одна й та сама величина для виробників продукту є витратами, а для власників факторів виробництва – прибутками. Тому витрати дорівнюють доходам. Такий стан свідчить про рівновагу в економічній системі. Слід зазначити, що рівність між витратами та прибутками досягається не завжди. Проте ринковий механізм постійно намагається зрівняти витрати з доходами. В окремих випадках для досягнення цієї рівноваги в економічні процеси втручається держава. Досягнення економічної рівноваги – одна з ключових проблем макроекономічної науки;

виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємопов’язані сторони єдиного процесу відтворення (поновлення) суспільного виробництва. СНР виходить із того, що економіка перебуває в постійному кругообігу, а кругообіг – це безперервний потік “витрати – доходи”. Це означає, що витрати створюють доходи, а останні є джерелом нових витрат, котрі створюють нові доходи. І цьому потоку кінця-краю. Із цього випливає висновок: щоб збільшити доходи, необхідно збільшити витрати, а щоб витрати зросли, потрібно одержати більші прибутки. Це і є однією з головних проблем макроекономіки. Концепція господарського кругообігу розглядає, таким чином, виробництво, розподіл і перерозподіл продукту й доходу, формування національного багатства як різні, але взаємопов’язані аспекти процесу відтворення;

усі показники в системі національних рахунків обчислюються лише в грошовій формі і без повторного рахунку.

Особливість методології СНР полягає у тому, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва є додана вартість.

Повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг, вироблених певною галуззю, групою виробників чи економікою в цілому, включає, крім доданої вартості, також проміжне споживання.

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукупності факторів виробництва у створення вартості в масштабах економіки в цілому. Додана вартість визначається як різниця між виручкою від реалізації та вартістю матеріальних витрат на виробництво й реалізацію продукції. В СНР додана вартість як внесок кожного окремого виробника розглядається стосовно виробника, а не продукту.

Основними показниками СНР є валовий внутрішній продукт (ВВП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід кінцевого використання (ДКВ), рівень цін, процентна ставка, рівень безробіття.

В цілому система національних рахунків дає змогу створити інформаційну базу для вивчення реальних процесів, що відбуваються в ринковій економіці, зокрема розвитку виробництва, масштабів інфляції, безробіття, приватизації, дієвості податкової та митної політики тощо.

Показники СНР використовуються в більшості країн світу та розглядаються міжнародними статистичними організаціями як стандарти та умови для порівняльного аналізу динаміки економіки різних країн.




  1. Методика обчислення ВВП за виробничим методом, витратами та за доходами

Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям.

Резиденти – фізичні особи, що постійно проживають у країні; юридичні особи, які зареєстровані та функціонують у межах даної країни.

Кінцевий продукт – це товар, який купується для кінцевого використання. Проміжний продукт – товар, який купується з метою його подальшої обробки чи перепродажу. Наприклад, костюм – кінцевий продукт, а проміжний – вовна, пряжа, пошиття костюма та його реалізація. Саме тому до розрахунку ВВП включають тільки кінцевий продукт.

Крім того, до валового внутрішнього продукту не включається:

– вартість товарів, які вироблені домашніми господарствами для власного споживання, а не для ринку (наприклад, столяр виробив для себе меблі тощо);

– продукція, що виробляється на присадибних ділянках для власного споживання;

– продукція, яка виробляється в тіньовій економіці. Хоча така продукція й виробляється для продажу, але держава не володіє інформацією про неї , тому офіційна статистика її врахувати не може.



Тіньова економіка – економічна діяльність, яка не враховується офіційною статистикою та не оподатковується (неформальна складова тіньової економіки), а також діяльність, котра являє собою небезпеку для суспільства (підпільна складова тіньової економіки).

Обсяги тіньової економіки у світі характеризуються такими даними (по відношенню до ВВП): Канада, Франція – 5-8%, Норвегія, Швеція – 6–7%, США – 8–12%,Чехія – 18%, країни Африки та Латинської Америки – 30%, Україна – понад 35% від ВВП.

ВВП дає лише загальне уявлення про динаміку економічного розвитку, про стан економіки країни в цілому, дозволяє порівнювати економічні потенціали різних країн, створені протягом певного періоду.

Наприклад, ВВП країни “А” дорівнює 10 трлн. гр. од., а ВВП країни “Б” – 2 трлн. гр. од. Це означає, що в країні “А” вироблено в 5 разів більше товарів і послуг, ніж у країні “Б”. Але живеться краще в тій країні, де вищий життєвий рівень, що за показником ВВП визначити неможливо. Тому в процесі економічного аналізу для визначення рівня життя необхідно враховувати ВВП у розрахунку на душу населення.

Існують методи розрахунку ВВП за виробленою продукцією (виробничий метод); за витратами на виготовлену в країні продукцію та за доходами, отриманими в результаті виробництва продукції.

При розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки: ВВ – ПС = ДВ (2.1), де ВВ – валовий випуск; ПС – проміжне споживання; ДВ – додана вартість. Тобто за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, який потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий показник характеризує сукупну вартість кінцевої продукції або додану вартість, створену всіма галузями економіки.

Розрахунок ВВП за витратами:

ВВП = CВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ, де:

ВВП – валовий внутрішній продукт;

СВ – споживчі витрати домашніх господарств;

ВІ – валові внутрішні приватні інвестиції;

ДЗ – державні закупівлі;

ЧЕ – чистий експорт.

Першою складовою розрахунку ВВП за витратами є особисті споживчі витрати (СВ) – витрати домашніх господарств на товари поточного споживання (одяг, їжа, енергія тощо), товари тривалого користування (предмети побуту, транспортні засоби) та послуги (житло, освіта, охорона здоров’я, відпочинок, інше).

Другою складовою розрахунку ВВП за витратами є валові приватні внутрішні інвестиції (ВІ) – витрати фірм на: придбання обладнання, машин, механізмів, нових технологій; зведення будинків і споруд; створення товарно-матеріальних запасів; амортизацію – інвестиції на заміщення капіталу, який був зношений у процесі виробництва протягом року; а також витрати домашніх господарств на придбання житла (будинків, квартир).

Третьою складовою розрахунку ВВП за витратами є державні закупівлі (ДЗ) – урядові видатки на купівлю товарів та послуг колективного споживання та державне інвестування економіки. Державні закупівлі – це різниця між державними витратами та трансфертними платежами.

Четвертою складовою розрахунку ВВП за витратами є чистий експорт (ЧE) – різниця між обсягами експорту та імпорту. Експорт – товари й послуги, вироблені у країні та продані покупцям інших країн. Імпорт – витрати окремих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на товари й послуги, вироблені в інших країнах.

обчислення ВВП за доходами.

ВВП = ЗП + рента + процент + прибуток + A + НП, де:

ВВП – валовий внутрішній продукт;

ЗП – заробітна плата;

А – амортизація;

НП – непрямі податки.

Заробітна плата – це грошова винагорода за працю найманих працівників, включаючи відрахування до страхових фондів.

Рента – це доходи, які отримують домашні господарства за надані в оренду землі, житло, приміщення, нерухоме майно тощо.

Процент – дохід власників грошового капіталу, що заощаджується домашніми господарствами, який вони отримують від підприємців (фірм) за користування позичкою.

Прибуток – дохід, який отримують власники одноосібних господарств. Він складається з чистого прибутку приватних підприємств (некорпоративний прибуток) та прибутків корпорацій (прибуток = некорпоративний прибуток + корпоративний прибуток). Некорпоративний прибуток – це податок на прибуток та нерозподілений прибуток. Корпоративний прибуток використовується за такими напрямами: а) частина прибутку перераховується до державного бюджету у вигляді податків – ППК (податки на прибуток корпорацій); б) друга частина виплачується акціонерам у вигляді дивідендів, утворюючи в кінцевому підсумку елемент сімейних доходів; в) третя частина прибутків корпорацій створює так званий нерозподілений прибуток корпорацій (НПК). Він іде на відновлення використаного капіталу, інвестується в створення нових об’єктів виробництва або купівлю обладнання.

Амортизація – це еквівалент величини знецінення основного капіталу за рік.

Непрямі податки – податки, які входять у ціну товару. До непрямих податків належать:

– податок на додану вартість – податок, який встановлюється як процент до доданої вартості, тобто податок на різницю між вартістю товарів, проданих фірмою (підприємством) і вартістю матеріалів та послуг, куплених фірмою в інших фірм;

– акцизний збір – податок, що накладається на купівлю специфічного товару або групи товарів (наприклад, алкогольні напої чи тютюнові вироби);

– мито – податок, який накладає держава на імпортні та експортні товари;

– ліцензійні платежі тощо.

В економічній теорії та практиці розраховують номінальний та реальний ВВП. Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в поточних ринкових цінах (фактичні ціни того року, який є предметом обліку або аналізу). На величину номінального ВВП впливає динаміка обсягу виробництва та динаміка рівня цін.

Реальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який обчислюється в постійних цінах (фактичні ціни того року, котрий приймають за базовий у разі обчислення макроекономічної динаміки). Реальний ВВП точніше показує динаміку фізичного обсягу виготовленого продукту, тому що не враховує зміну рівня цін. На величину реального ВВП впливає лише зміна обсягів виробництва. Реальний ВВП можна розрахувати шляхом коригування номінального ВВП на індекс цін.

Індекс цін (Іц) відображає відносну зміну середнього рівня цін (РЦ) за певний період часу. При його визначенні ціни базового року приймаються за 100%. Індекс цін використовується для розрахунку рівня інфляції



Якщо величина індексу цін менша за одиницю (Іц<1), то відбувається коригування номінального ВВП у бік збільшення, яке називається інфлюванням. Якщо ж величина індексу цін більша за одиницю (Іц>1), то відбувається дефлювання – коригування номінального ВВП у бік зменшення.

Валовий національний продукт (ВНП) – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених із ресурсів, що належать резидентам країни, незалежно від того, де ці ресурси застосовуються – у національній економіці чи за кордоном.

ВНП не враховує доходи, зароблені компаніями, розташованими в країні, але які перебувають у володінні іноземців, а також доходи іноземців, які працюють у країні.

Взаємозв’язок між ВВП та ВНП має такий вигляд: ВНП = ВВП + доходи, які отримали резиденти з-за кордону у зв’язку з їхньою участю у виробництві ВВП інших країн (заробітна плата, проценти, дивіденди), – доходи, оплачені резидентами іноземних країн, за участь у виробництві ВВП даної країни (заробітна плата, проценти, дивіденди).




  1. Чистий внутрішній продукт і національний дохід


Чистий внутрішній продукт – ринкова вартість річного обсягу кінцевих товарів та послуг за винятком відрахувань на споживання капіталу (амортизації – щорічних відрахувань, що показує розмір капіталу, спожитого в процесі виробництва).

ЧВП = ВВП – A, де:

ЧВП – чистий внутрішній продукт;

ВВП – валовий внутрішній продукт;

А – амортизація.



Розрахунок ЧВП за витратами:

ЧВП = ВВП-A = CВ+(ВІ-A)+ДЗ+ЧE = CВ+ЧІ+ДЗ+ЧЕ, де:

ЧВП – чистий внутрішній продукт;

ЧІ – чисті інвестиції (ЧІ= ВІ-А).

Розрахунок ЧВП за доходами:

ЧВП = ВВП – A = ЗП + рента + процент + прибуток + НП, де:

ЧВП – чистий внутрішній продукт;

ЗП – заробітна плата;

НП – непрямі податки.

Важливим макроекономічним показником є національний дохід (НД).

Національний дохід – це дохід, який створено факторами виробництва в результаті їхньої участі в процесі виробництва поточного обсягу ВВП, або вартість ресурсів, що використовуються для виробництва обсягу продукції в поточному році.

Національний дохід розраховується шляхом вилучення з вартості чистого внутрішнього продукту непрямих податків.



НД = ЧВП – НП, де:

НД – національний дохід;

ЧВП – чистий внутрішній продукт;

НП – непрямі податки.

Національний дохід – це сукупний дохід, який заробляють власники факторів виробництва: робочої сили (заробітна плата найманих працівників), землі (земельна рента) та власники капіталу (прибуток і процент) за рік. Він вважається заробленим доходом.

НД = ЗП + рента + процент + прибуток, де:

НД – національний дохід;

ЗП – заробітна плата.

З точки зору постачальників ресурсів національний дохід є вимірювачем доходів, які вони отримують від участі у поточному виробництві. З точки зору фірм (підприємств) національний дохід є вимірювачем цін факторів виробництва або ресурсів.

Національний дохід відображає ринкові ціни економічних ресурсів, які використовуються на створення обсягу виробництва даного року.




  1. Особистий дохід та дохід кінцевого використання


Особистий дохід – це дохід, отриманий сім’ями та окремими індивідами до сплати податків.

Особистий дохід можна отримати, коли від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Він розподіляється на споживання, заощадження і сплату податків.



ОД = НД- ВСС-ППК-НПК+ТП, де:

ОД – особистий дохід;

НД – національний дохід;

ВСС – внески на соціальне страхування;

ППК – податок на прибуток корпорацій;

НПК – нерозподілений прибуток корпорацій;

ТП – трансфертні платежі.

Дохід кінцевого використання – це частина особистого доходу, яка залишається в розпорядженні домашніх господарств після сплати індивідуальних податків та використовується ними на споживання й заощадження.

ДКВ = ОД-(ОПП+ПМ+ПС), де:

ДКВ – дохід кінцевого використання;

ОД – особистий дохід;

ОПП – особистий прибутковий податок;

ПМ – податок на майно;

ПС – податок на спадщину.

Дохід кінцевого використання являє собою суму споживчих витрат домашніх господарств та заощаджень.

ДКВ = СВ+З, де:

СВ – споживчі витрати домашніх господарств;

З – заощадження.

Співвідношення між основними показниками національних рахунків можна виразити наступним чином:

валовий внутрішній продукт мінус амортизація дорівнює чистому внутрішньому продукту;

чистий внутрішній продукт мінус непрямі податки дорівнює національному доходу;



національний дохід мінус внески на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій та плюс трансфертні платежі дорівнює особистому доходу;

особистий дохід мінус особисті податки (особисті прибуткові податки, податки на майно та податки на спадщину) дорівнює доходу кінцевого використання.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка