Лекція для проведення занять з студентами спеціальності "Соціологія" Дисципліна




Скачати 217.42 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір217.42 Kb.


Державний університет телекомунікацій
Кафедра соціальних технологій

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри соціальних технологій

професор В.О. АНАНЬЇН

“ ___ “ ___________________ 20 __ р.


лекція


для проведення занять з студентами

спеціальності “Соціологія”




Дисципліна:

Соціологія виховання

Модуль 1

Теоретичні та методичні засади соціології виховання

ЗМ № 3

Завдання сучасного виховання


Розглянуто та рекомендовано до використання у навчальному процесі на засіданні кафедри соціальних технологій

Протокол ___ від _____________201 __ р.



Розробила викладач кафедри соціальних технологій,

к.соц.н. КОЖЕДУБ О.В.

Київ


Заняття № 1


Завдання сучасного виховання

Навчальна мета:

Ознайомити студентів з метою виховання. Охарактеризувати основні напрямки сучасного виховання. Визначити суперечності сучасного виховання.

Виховна мета:

Формувати у студентів гуманістичне, науково обґрунтоване ставлення до професійної діяльності. Виховувати активну позицію соціолога.

Час:

2 години

Місце:

Аудиторія

Метод (вид) заняття:

Лекція


Матеріально-технічне забезпечення:

Мультимедійний проектор, комп’ютерна презентація змісту лекції

Література:

  1. Бех І.Д. Виховання особистості: навчально-метод.посіб.: у 2 кн. / І.Д. Бех. – К.: Либідь, 2003.

  2. Лукашевич Н.П. Социология воспитания: краткий курс лекцій / Н.П. Лукашевич. – : МАУП, 1996.

  3. Лукашевич Н.П. Соціалізація. Виховні механізми і технології: Навч. метод. посібник. – К.: ІЗМН, 1998.

  4. Хоружа Л.Л. Соціологія виховання: навч.-метод.посіб. / Л.Л.Хоружа. – К.: Київськ. Ун-т імені Бориса Грінченка, 2010.





Навчальні питання і розподіл часу


1.

Вступна частина

5 хв.

2.

Основна частина

80 хв.




2.1.

Мета виховання

30 хв.




2.2.

Завдання та характеристика основних напрямів сучасного виховання

20 хв.




2.3.

Суперечності сучасного виховання

30 хв.

3

Заключна частина

5 хв.


Організаційно-методичні вказівки

До початку заняття викладач визначає навчальну та виховну мету, питання які розглядатимуться на лекції. Викладач обмірковує методику проведення заняття, особливості застосування навчальних дидактичних прийомів, використання технічних засобів та наочних посібників, розробляє та затверджує план проведення заняття.

У вступній частині лекції необхідно відмітити актуальність даної теми, значення її засвоєння для майбутньої професійної діяльності, показати зв’язок з минулими та майбутніми темами. Назвати тему заняття, питання лекції (доцільно підготувати та показати слайд). Довести до аудиторії навчальну і виховну мету заняття.

Основна частина заняття проводиться шляхом усного викладення навчального матеріалу. Викладач, враховуючи особливості аудиторії, загальний рівень підготовки студентів застосовує різноманітні навчальні прийоми (інтерактивні акції, використання підготовлених слайдів, відеофільмів, наочних посібників та ін.) Зосереджує увагу на складніших питаннях, при необхідності вдається до повтору.

Заключна частина містить підсумки, що випливають із основної частини лекції, а також рекомендації щодо подальшого вивчення основних питань самостійно. Зазначається тема і вид наступного заняття та ставиться завдання на самостійну підготовку. При цьому, якщо по даній темі не передбачається самостійної роботи під керівництвом викладача, обов’язково, за рахунок збільшення часу на заключну частину лекції.


ВСТУПНА ЧАСТИНА

5 хв.

На початку заняття викладач перевіряє наявність студентів на занятті, оголошує тему, навчальні питання та доводить загальний порядок проведення заняття.

У вступному слові викладач звертає увагу на необхідність вивчення даної теми, пов’язує її з раніше вивченим матеріалом.




Основна частина

80 хв.

Завдання сучасного виховання

2.1.

Мета виховання соціології

30 хв.

Виховання, як і будь-яка галузь суспільного життя, зазнає змін, які визначаються сутнісними динамічними та якісними ознаками і, безперечно, впливають на діяльність вчителя, вихователя та соціального педагога. Ці зміни мають зазвичай історичний характер і пов’язані здебільшого з особливостями культурного, економічного та політичного розвитку країни.

У теорії виховання завжди велика увага приділялась цілепокладанню. Таким чином суспільство усвідомлює, якою повинна бути людина та середовище, яке її оточує. Мета виховання у різні періоди розвитку суспільства визначалася його ідеологією, цінностями і конкретними людьми (батьками, вчителями, громадськими організаціями), які самі виступали носіями конкретних цінностей. Як зазначав К.Д. Ушинський, “кожний народ творить свою систему виховання, що відповідає характерним рисам його народності”. При цьому цілі виховання – це завжди прагнення до ідеалу. І саме міра вихованості особистості є свідченням розвитку суспільства та його культури. Вихованість передбачає високий рівень сформованості моральних якостей особистості, її широкий світогляд, внутрішню культуру.

Сучасні цілі виховання визначені у державних документах, які регламентують діяльність сфери освіти, концепціях тощо. Серед них закони України “Про освіту”, “Про позашкільну освіту”, “Про вищу освіту”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” та інші документи. Так, у Державній національній програмі “Освіта (“Україна XXI століття”)” звертається увага на велике значення виховання і зазначається, що “національне виховання є органічним компонентом освіти і охоплює всі складові системи освіти”.

Від часу проголошення незалежності нашої держави проблема виховання, його соціального потенціалу визначена як найбільш пріоритетна. Очікування нових теорій, нових поглядів щодо сутності й напрямів розвитку виховання зосередилось на потребі визначення базових цінностей цього явища. Розуміння сутності гуманістичних цінностей, зазначає О.Я. Савченко, – це сама дитина, а “звідси центрованість на ідеях: людина не засіб, а мета, тому не дитину треба пристосовувати до системи освіти, а освіту до неї...”.



Провідною метою виховання як складного соціально-педагогічного процесу є передача новим поколінням суспільно-історичного досвіду: планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування відповідних установок, понять. принципів ціннісних орієнтацій, шо забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до суспільного життя і трудової діяльності.

Виховання у локальному значенні – це рішення якогось конкретного виховного завдання, у вузькомуцілеспрямована діяльність, пов’язана із формуванням у вихованців системи певних соціально-значущих якостей особистості, розвинених поглядів і переконань. Розуміння виховання у широкому сенсі – це створення умов (матеріальних, духовних організаційних) для всебічного гармонійного розвитку особистості.

Мета і виховна стратегія пов’язані безпосередньо із завданнями, що зумовлені особливостями соціально-економічного розвитку суспільства, пріоритетами, які воно декларує. Соціальна поведінка особистості під впливом різноманітних факторів (позитивних, негативних) змінюється і може актуалізувати інші виховні завдання, які не завжди зафіксовані у державних документах, офіційно задекларовані.




2.2.

Завдання та характеристика основних напрямів сучасного виховання

20 хв.

Важливими завданнями виховання є:

    1. формування позитивного ставлення особистості до світу та самої себе;

    2. духовний розвиток особистості;

    3. виховання соціально компетентної особистості;

    4. долучення людини до світу культурних цінностей;

    5. виховання громадянської позиції;

    6. розвиток самосвідомості особистості, допомога їй у самовизначенні, самореалізації, самоствердженні тощо.

Виховання особистості буде результативним, якщо воно поєднане із самовихованням. В.О. Сухомлинський, звертаючи увагу на важливість самовиховання у розвитку особистості, зазначав, що перший і найвідчутніший наслідок виховання полягає в тому, що людина почала думати про саму себе, замислилась над запитанням: що в мені гарне і що погане? Особливості процесу самовиховання можна відобразити схематично (схема 4).


Процес самовиховання


































Самостійне планування діяльності




Самоорганізація діяльності




Саморегулювання діяльності




Самоконтроль у діяльності


































Засвоєння знань, умінь, навичок, способів поведінки.

Розв’язання проблемних ситуацій виховного процесу






Раціональний розподіл етапів діяльності, часу, зусиль у процесі діяльності




Внесення необхідних коректив і доповнень у власну поведінку на основі її самоаналізу




Аналіз і зіставлення результатів діяльності з визначеною метою, проектування нових завдань


Схема 4. Структура процесу самовиховання
Реалізація завдань сучасного виховання потребує створення таких умов, які надавали б вихованцям можливість реалізувати свої потреби та інтереси, відповідали новим освітнім парадигмам. А саме: гуманізація, особистісно орієнтований характер взаємодії з вихованцем, перевага діяльнісного підходу, який стимулює розвиток і саморозвиток особистості, виявлення самостійності та її творчого потенціалу.

Реалізація основних завдань і принципів виховання має пріоритетні напрями та конкретні форми. Цей взаємозв’язок можна представити схематично (схема 5).

Соціальне середовище, в якому знаходиться особистість, створює певний простір для виховання. Воно як “сукупність матеріальних, економічних, політичних, духовних умов існування, формування і діяльності індивідів та соціальних груп” здійснює суттєвий вплив на поведінку людини, а також на механізми її регулювання.

Розрізняють макросередовище – соціально-економічну систему в цілому, мікросередовище – безпосереднє соціальне оточення як сукупність соціальних умов виховання.

Відповідно до “Соціологічного енциклопедичного словника” соціальне середовище – “це сукупність матеріальних, економічних, соціальних, політичних та духовних умов існування, формування і діяльності індивідів і соціальних груп”. Сучасне соціальне середовище виховання складається з багатьох компонентів, воно впливає на особистість, міняючи зміст, характер виховного процесу.

Кожний з напрямів виховання має свої особливості й змістове наповнення. Визначимо особливості деяких з них.



Розумове виховання:

  • знання, вміння, навички;

  • розвиток пам’яті, мислення, інтуїції, прогностичного бачення;

  • формування особистості, яка здатна творчо мислити, продукувати креативні ідеї;

  • розвиток пізнавальних мотивів особистості, потреби навчатися протягом усього життя;

  • раціональна організація навчальної праці тощо.

Моральне виховання:

  • формування національної свідомості;

  • становлення моральних переконань;

  • розвиток морально-почуттєвої сфери особистості;

  • утвердження моральної поведінки і найважливіших якостей особистості: громадянської честі та гідності, патріотизму та інтернаціоналізму, дружби і товаришування, гуманізму, свідомого ставлення до праці, колективізму, доброти, взаємодопомоги, скромності, дисциплінованості тощо.

Статеве виховання:

  • виховання культури інтимних почуттів: симпатії, дружби, кохання;

  • формування наукових понять про біологічні та соціальні проблеми статі, особливості розвитку поведінки чоловіка та жінки;

  • виховання у дівчинки рис жіночості, а у хлопчика – мужності;

  • підготовка юнаків і дівчат до створення здорової і щасливої сім’ї тощо;

  • формування культури статевих взаємин чоловіка та жінки.

Естетичне виховання:

  • формування стійкого інтересу до мистецтва, розуміння його ролі у суспільному житті, духовному збагаченні людини;

  • надання знань і чіткого уявлення про ідейно-художні цінності, створені світовою культурою;

  • виховання стійких оцінних критеріїв та емоційно-естетичного ставлення до творів мистецтва і явищ життя;

  • розвиток здібностей до активної перетворювальної діяльності з внесенням елементів краси в усі сфери життя людини, мистецтва, побуту;

  • вироблення критичного ставлення до потворного, антиестетичного в поведінці, зовнішності, побуті, а також до антихудожніх творів.

Правове виховання:

  • знання прав і обов’язків громадян;

  • дотримання Конституції та законодавства України;

  • повага до національної та державної символіки України;

  • знання головних положень Загальної декларації прав людини, Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини ООН;

  • усвідомлення громадянської відповідальності за здійснення вчинків і правопорушень;

  • прагнення до засвоєння правових основ громадянського, трудового, сімейного, кримінального законодавства;

  • дотримання національних і загальнолюдських морально-етичних приписів, традицій та звичаїв;

  • негативне ставлення до проявів беззаконня і правопорушень.

Екологічне виховання:

  • любов до природи, усвідомлення себе її частиною;

  • здатність оцінювати стан навколишнього середовища та приймати відповідальні рішення щодо його поліпшення;

  • знання, практичні навички раціонального природокористування, передбачення наслідків своїх дій;

  • свідоме дотримання норм поведінки в природі, боротьба із забрудненням природного середовища та ін.




2.3.

Суперечності сучасного виховання

30 хв.

На реалізацію зазначених завдань, процес і результат виховання, мотивацію особистості до самовиховання впливають різні чинники, які можна розділити на об’єктивні та суб’єктивні:

До об’єктивних можна віднести:



  • генетичну спадковість і відповідний стан здоров’я особистості;

  • психічні особливості, внутрішні потреби та інтереси;

  • соціальну та культурну приналежність сім’ї;

  • життєві обставини;

  • культурну традицію, професійний і соціальний статус;

  • особливості країни та історичної доби тощо.

До суб’єктивних належать:

  • система взаємодії особистості із соціумом;

  • організовані виховні впливи на людину з боку інших людей, груп, об’єднань і всієї спільноти;

  • уявлення про “картину світу” та ін.

Співвіднесення об’єктивних і суб’єктивних чинників у вихованні особистості відображає діалектичний характер цього процесу, виникнення суперечностей, які виступають рушійними силами виховання і уможливлюють його неперервність.

Які ж проблеми існують сьогодні у вихованні підростаючого покоління? Сучасне українське суспільство переживає період трансформації, в ньому виникає чимало суперечливих явищ і процесів, які, негативно впливають на виховання сучасної молоді. На жаль, нормою в наш час стають такі аморальні прояви поведінки, як нахабність, грубість, байдужість, безвідповідальність, здирництво тощо.

Така ситуація значною мірою зумовлена труднощами та суперечностями перехідної історичної доби, яку переживає наша держава. Серед них найбільш серйозними є:


  • занепад культури і моралі на сучасному етапі розвитку суспільства. (зниження культурних потреб, посилення наркотизації, лібералізація статевої моралі тощо);

  • втрата патріархальних засад сімейного виховання;

  • релятивістський характер суспільної моралі, “подвійна мораль”;

  • соціальна апатія (формальне ставлення до діяльності);

  • неготовність педагогів до переходу освітньої системи на новий гуманістично-інноваційний тип (трансляція старих педагогічних принципів і методів);

  • посилення негативної тенденції щодо ціннісно-мотиваційної розбіжності між старшим і молодшим поколіннями;

  • різке майнове та соціальне розшарування населення, що впливає на якість життя людей:

  • прорахунки суспільства у суспільному врядуванні, соціальна атомізація населення;

  • зниження громадянської активності населення, формування прагматизму у соціальному середовищі;

  • аморфність світоглядних орієнтацій серед педагогів, вихователів:

  • пропаганда у суспільстві абстрактних принципів демократії, що не підкріплюється відповідною соціальною політикою;

  • негативний вплив різних інформаційних чинників на формування свідомості та ціннісних орієнтацій, моделей поведінки сучасної молоді тощо.

Особливі проблеми переживає сучасна сім’я як головний соціальний інститут виховання особистості.

Цікавими у цьому контексті є результати соціологічного опитування сучасних сімей. Батьки називають такі перешкоди у вихованні дітей:



  • 84 % – вказують на матеріальні проблеми,

  • 46 % – брак часу,

  • 22 % – необізнаність щодо педагогічних питань,

  • 16% – нерозуміння важливості виховання дітей родиною,

  • 1 % – інше.

Цікаво, що варіант відповіді “інше” містить досить широку палітру перешкод: певна несучасність, непорозуміння між дорослими членами сім’ї, вплив вулиці, вплив ЗМІ, невіра в Бога, суспільство, безробіття, виїзд батьків на заробітки за кордон, вплив минулого, лінощі. В узагальненому вигляді кожен із перелічених факторів був названий у 0,1-0,2 % випадків.

Зниження рівня життя (характеристика значної кількості сімей) призводить до обмеження матеріальних ресурсів, які сім’я може дозволити собі використати на дитину. Водночас перерозподіл бюджету часу дорослих через необхідність працювати за сумісництвом, натуралізацію домашнього господарства зумовлює зменшення міжособистісного спілкування батьків з дітьми. Відстороненість батьків від контактів з дитиною спостерігається у міру її дорослішання і доволі часто стає джерелом непорозумінь, недовіри, конфліктів.

Так,

- близько 15 % дітей старшого шкільного віку і 10 % підлітків зазначають, що в їхній сім’ї ніколи не буває спільного обговорення сімейних проблем, не існує традицій повідомлення новин, взаємодопомоги, взаємопідтримки;



- близько двох третин старшокласників сказали, що ніколи не вечеряють разом з батьком.

У 30 % родин дозвілля – особиста справа кожного. Усе це обертається труднощами у взаєморозумінні між старшими і молодшими членами сім’ї, що, в свою чергу, негативно позначається на формуванні та розвитку особистості дитини.

Не таємниця, що невдоволеність дитини взаєминами з батьками підштовхує її до самоствердження за межами сім’ї.

Підтверджують це такі дані: майже 64 % старших підлітків та 57 % юнаків і дівчат, у яких є повне взаєморозуміння з батьками, ніколи не вживали алкогольних напоїв. У неблагополучних чи конфліктних сім’ях ці показники значно нижчі – 36 % підлітків і 24 % дітей старшого шкільного віку; причому регулярне споживання алкоголю виявлено у 8 % старшокласників.

Крім цього, у родинах з низьким та середнім рівнем міжособистісної взаємодії зафіксовано зростання кількості юнаків і дівчат, котрі вживали наркотики: регулярно – 2,5 % учнів, нерегулярно – 13 %. Однак матеріальний стан сім’ї не має однозначного впливу на появу цієї згубної звички.

Схильність до агресивної поведінки проявляє 31 % школярів, до крадіжок – 2,7 %, хуліганства – 21 %, зв’язків із злочинним світом – 7 %. Таке становище актуалізує проблему підвищення педагогічної культури батьків, активізацію роботи школи як з батьками, так і в цілому із сім’єю.

Аномалії розвитку ринкової економіки у нашому суспільстві іноді стають причиною соціальних девіацій: експлуатації дитячої праці, насильства в сім’ї, торгівлі своїми дітьми, безпритульності, токсикоманії, алкоголізму, наркоманії, дитячих секс-послуг та ін. Тобто зазначені вади формують значний криміногенний потенціал, створюючи для суспільства складні проблеми.

Неминучим є різновекторний вплив на особистість. Її ціннісні орієнтації формуються в ситуації складного вибору, а свідомість і дії постійно зазнають корекції через складні об’єктивні та суб’єктивні обставини. Ідентифікація, самовизначення особистості пов’язані з вирішенням суперечливих культурних, релігійних, ідеологічних, етнонаціональних та інших проблем. Як наслідок, відзначають учені, особистість переживає постійні стреси, здійснює ціннісні переорієнтації.

Найбільш суттєвою характеристикою сучасного світу, яка визначає його картину, є рух гігантських потоків капіталів, товарів, а також людей, що посилює обмін інформацією. Для узагальнення цих процесів застосовується поняття “глобалізація”, яке науковці наповнюють різним змістом. Найбільш відомі підходи до розкриття його сутності містяться в працях У. Бека, Е. Гідденса, Г. Герборна, М. Делягіна, В. Іноземцева та ін. І хоча автори висловлюють відмінні, іноді протилежні погляди на феномен глобалізації, актуальність питання не знижується, а набирає нових обертів.

Поява терміна “глобалізація” пов’язана з іменем О. Робертсона, який уперше використав його в 1983 році. Спочатку цей термін вживався лише стосовно економіки, але поступово поширився на всі соціальні дисципліни.

Сьогодні глобалізація тлумачиться як “комплексне явище, яке включає низку процесів, що відбуваються водночас” і має кілька “вимірів”, найбільш помітними і важливими серед яких є глобалізація ринку, виробництва та інформації.

Глобалізація має як позитивні, так і негативні риси. До позитивних слід віднести розподіл праці, спеціалізацію, підвищення рівня виробництва, доступність товарів і послуг. Водночас вона збільшує майнове розмежування між бідними і багатими. Фактично левова частка переваг глобалізації припадає на багаті країни і багатих індивідів, що може стати передумовою виникнення між ними конфліктів. Інша проблема, пов’язана з глобалізацією, вбачається у домінуванні стандартів масової культури.

Прискорення процесів глобалізації в економіці та політиці висуває нові вимоги до структури та якості освіти. Формується тенденція щодо нав’язування іншим країнам свого способу мислення, розуміння демократії і прав людини, переваг своєї культури над усіма іншими. Глобалізація в освіті, як і в інших галузях, являє собою об’єктивний, але далеко не однозначний процес. Його головна небезпека вбачається дослідниками в тому, що “замість єдності в багатоманітності і розширення освітніх можливостей можна одержати сумну уніфікацію, одноманітність і втрату самобутнього творчого потенціалу національних (регіональних) освітніх систем”.

Російським ученим А.В. Сиволаповою проаналізовано гострі суперечності, які виникають у вихованні під впливом глобалізаційних процесів і законів ринку. Посилаючись на зарубіжні дослідження, автор вказує, зокрема, на деформацію вимог моральності, які заміщуються критеріями раціональності. Категорії “національні загальнолюдські цінності”, “духовність” поступово витісняються культом підприємництва, багатства, правом сильного, наполегливо впроваджуються міфи суспільства споживання як найбільш достойного способу життя”.

В умовах трансформації українського суспільства на історичному зламі тисячоліть учені відзначають появу нового покоління дітей. Такі ж тенденції є характерними і для молоді інших пострадянських країн. Відомий російський соціолог А.С. Запесоцький називає таких дітей “дітьми епохи змін” з іншими цінностями, сформованими жорстокою реальністю та новими адаптаційними механізмами, життєвими стратегіями.

Соціологи, що займаються проблемами молоді, типізували сучасне молоде покоління як покоління NЕХТ, яке, змінивши цінності, живе під гаслом “Досягти успіху в житті, жити розважливо, легко, отримати все і одразу!”. Так, порівняно з іншими віковими групами, молодь більш схильна підтримувати індивідуалістську життєву позицію (46,6 %), ніж колективістську (28,6 %).

У деякої частини молоді деформованою є “картина світу”, яка формується під впливом соціокультурного середовища. Ця “картина світу” виступає для особистості цілісною “системою координат”, у якій вона відчуває себе і навколишній світ. Значний вплив на становлення особистості чинять засоби масової комунікації. Сучасне інформаційне середовище несе дитині велику кількість привабливих для неї текстів – комунікативних одиниць (книг, фільмів, передач, ігор тощо), спрямованість яких на позитивний результат або зовсім відсутня, або визначена мало, або залишається незрозумілою. Така продукція часто формує ерзаци культури, сприяє неадекватному розумінню одержаної ін­формації.

Останнім часом у ЗМІ превалюють цінності західної, переважно американізованої культури, всупереч національній. Така ситуація закріплює у свідомості молоді карикатурні стандарти світосприйняття з орієнтацією на споживацький спосіб життя, комерційний тип розваг, силове рішення проблем щодо задоволення власних матеріальних бажань. При цьому абсолютно нівелюються духовні потреби, моральні цінності особистості.

Досить розповсюдженим явищем серед молоді є ідентифікація себе у певній субкультурі. Цим поняттям характеризується культура групи, що відрізняється від панівної культури або протистоїть їй.

Молодіжна субкультура – це культура молодого покоління як система життя, яка формується із певних проявів поведінки, групових норм, цінностей та переконань. Поняття “субкультура” включає у себе:


  • сукупність деяких негативно інтерпретованих норм і цінностей традиційної культури, що функціонує як культура злочинного прошарку суспільства;

  • особливу форму організації людей, яка впливає на стиль життя і мислення її носіїв, вирізняється звичаями, нормами та системою цінностей.

Сучасну молодіжну субкультуру утворюють різні угруповання, такі як: хіпі, металісти, емо, готи, толкієністи, рейвери, панки та ін. Основними мотивами участі у субкультурних об’єднаннях є прагнення молоді продемонструвати свою індивідуальність, кинути виклик світу й “покінчити з нескінченними сірими буднями та однотипністю у суспільстві”, самовизначитись у суспільстві. Представники різних субкультур вирізняються одягом, зачісками, зовнішньою атрибутикою, видом діяльності, який домінує, тощо.

Виникнення різних субкультур у суспільстві, їх варіативність – показник неспроможності у деякій мірі суспільства створити необхідні умови для гармонійного розвитку, самовизначення молодої людини.

Ще однією тривожною тенденцією сучасності є відкрита підміна єдності процесів навчання і виховання в інтересах особистості, суспільства і держави вузьким дидактичним підходом і недооцінкою відносної самостійності соціально-виховної діяльності.

Концентрація уваги суспільства переважно на навчанні орієнтує освітні інституції на формування людини, здатної виконувати функції, а не свідомої особистості, орієнтованої на морально-культурологічні цінності, єдність прав та відповідальності, свідомий вибір життєвих пріоритетів.

Таким чином, вищезазначене дає підстави для визначення низки внутрішніх та зовнішніх суперечностей, подолання яких є ру­шійною силою виховання особистості у сучасних умовах.

Внутрішні суперечності:


  • між необмеженими можливостями розвитку людини й обмежуючими умовами соціального життя. Створення оптимальних умов (побутових, психологічних, організації навчально-виховного процесу) для розвитку, життєдіяльності дитини дозволить вирішити зазначену суперечність;

  • між зростаючими соціально значущими завданнями, які потрібно вирішувати вихованцю, і можливостями, що обмежують його дії, спрямовані на вирішення цих завдань. Розширення соціальних можливостей особистості, нові ускладнені завдання, соціально значущі цілі, які необхідно ставити перед нею, можуть значно оптимізувати процес виховання;

  • між зовнішніми впливами і завданнями виховання. Виховний процес потрібно будувати так, щоб його зміст і форми реалізації не викликали супротив у вихованця;

  • між зовнішніми вимогами і внутрішніми можливостями, спрямуваннями особистості. Адекватність потреб особистості і сучасних засобів виховання – шлях до вирішення цієї суперечності;

  • між активнодіяльнісною природою дитини та соціально-педагогічними умовами їі життя. Врахування діяльнішої природи особистості, залучення її до процесу творення дозволить вирішити цю суперечність.

Зовнішні суперечності:

  • невідповідність між виховними впливами школи та сім’ї. Інколи батьки не дотримуються вимог, які висуває до їхніх дітей школа, внаслідок цього порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні учнів;

  • зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на дітей оточення. Негативні чинники: вуличні підліткові групи, теле-, відеопродукція та ін. Усунути цю суперечність можна шляхом формування в учнів внутрішньої стійкості й уміння протистояти негативним впливам;

  • між неузгодженими впливами на учня вчителів, які працюють в одному й тому ж класі. Вони не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна пове­дінка, пристосовництво, безпринципність;

  • між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя та діяльності. Виховна робота повинна бути спрямована на подолання стереотипу негативної поведінки, який характеризується наявністю стабільних негативних взаємозв'язків;

  • між новими явищами суспільного життя, з якими стикається особистість, і недостатнім досвідом, браком знань для їхнього розуміння.

Зовнішні суперечності є тимчасовими, але вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому вчителі, соціальні педагоги повинні зосередити увагу на їх виявленні, усуненні, профілактиці.

Соціальне середовище як сукупність соціальних умов виховання суттєво впливає на поведінку людини, а також на механізми її регуляції. Врахування сучасних тенденцій до змін у соціальному середовищі вимагає відповідних змін у завданнях, змісті та формах виховання. Кризові явища у суспільстві ускладнюють виховання, утворюють суперечності зовнішнього і внутрішнього плану. Утім, рушійною силою процесу виховання є подолання суперечностей, які відображають діалектику самого виховного процесу.




ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА

5 хв.

Викладач підводить підсумок проведеного заняття. Відповідає на питання, які виникали у аудиторії, дає завдання на самостійну підготовку та доводить тему наступного заняття.
Викладач кафедри СТ, к.соц.н. О.В.КОЖЕДУБ




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка