Лекція 6 Тема: Комп’ютерні мережі. Комп’ютерна мережа мережа Internet. Принципи роботи в Internet, передача та пошук інформації. Робота з електронною поштою рограма Outlook Express. Створення повідомлень електронної пошти та робота з



Скачати 208.69 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір208.69 Kb.

Основи інформатики та ОТ


Лекція 6

Тема: Комп’ютерні мережі. Комп’ютерна мережа мережа Internet. Принципи роботи в Internet, передача та пошук інформації. Робота з електронною поштою. рограма Outlook Express. Створення повідомлень електронної пошти та робота з повідомленнями. Створення web-сторінок

Мета: Ознайомитися з поняттям комп’ютерних мереж, їх класифікація. Локальна комп’ютерна мережа. Глобальна комп’ютерна мережа. Формування в учнів знань про мережу Інтернет, подання їм короткої історії розвитку даної галузі, розповісти про сучасні можливості у мережі Інтернет. Ознайомитися з принципами пошуку інформації в Internet. допомогти студентам отримати уявлення про електронну пошту, ознайомитися з роботою поштових клієнтів, дати основні поняття, необхідні для роботи на комп’ютері, навчити відправляти та отримувати повідомлення при допомозі електронної пошти. Виховання інформаційної культури. Розвиток пізнавальних інтересів.

План:

    1. Поняття комп’ютерної мережі

    2. Історія комп’ютерних мереж

    3. Класифікація комп’ютерних мереж

    4. Локальна комп’ютерна мережа, принципи передавання даних.

    5. Глобальна комп’ютерна мережа Інтернет

    6. Основні поняття Інтернет

    7. Основні послуги Інтернет

    8. Пошук інформації в Інтернет

  1. Загальні поняття електронної пошти

    1. Принципи функціонування.

    2. Поштові протоколи.

    3. Електронна адреса.

    4. Знайомство з програмою Outlook Express.

    5. Створення та відправлення повідомлення

    6. Користування адресною книгою.


Загальне поняття про комп’ютерні мережі

Сучасній людині важко уявити собі життя без різних засобів зв’язку. Пошта, телефон, радіо та інші комунікації перетворили людство в єдиний “живий” організм, змусивши його обробляти величезний потік інформації. Підручним засобом для обробки інформації став комп’ютер.

Однак масове використання окремих, не взаємозвязаних комп’ютерів породжує ряд серйозних проблем: як зберігати використовувану інформацію, як зробити її загальнодоступною, як обмінюватися цією інформацією з іншими користувачами, як спільно використовувати дорогі ресурси (диски, принтери, сканери, модеми) декільком користувачам. Рішенням цих проблем є об’єднання комп’ютерів у єдину комунікаційну систему – комп’ютерну мережу.

Комп’ютерна мережа – це система розподіленої обробки інформації між комп’ютерами за допомогою засобів зв’язку.

Комп’ютерна мережа являє собою сукупність територіально рознесених комп’ютерів, здатних обмінюватися між собою повідомленнями через середовище передачі даних.

Передача інформації між комп’ютерами відбувається за допомогою електричних сигналів, які бувають цифровими та аналоговими. У комп’ютері використовуються цифрові сигнали у двійковому вигляді, а під час передачі інформації по мережі – аналогові (хвильові). Частота аналогового сигналу – це кількість виникнень хвилі у задану одиницю часу. Аналогові сигнали також використовуються модеми, які двійковий ноль перетворюють у сигнал низької частоти, а одиницю – високої частоти.

Комп’ютери підключаються до мережі через вузли комутації. Вузли комутації з’єднуються між собою канали зв’язку. Вузли комутації разом з каналами зв’язку утворюють середовище передачі даних. Комп’ютери, підключені до мережі, у літературі називають вузлами, абонентськими пунктами чи робочими станціями. Комп’ютери, що виконують функції керування мережею чи надають які-небудь мережеві послуги, називаються серверами. Комп’ютери, що користуються послугами серверів, називаються клієнтами.

Кожен комп’ютер, підключений до мережі, має ім’я (адресу). Комп’ютерні мережі можуть обмінюватися між собою інформацією у вигляді повідомлень. Природа цих повідомлень може бути різна (лист, програма, книга і т.д.). У загальному випадку повідомлення по шляху до абонента-одержувача проходить декілька вузлів комутації. Кожний з них, аналізуючи адресу одержувача в повідомленні і володіючи інформацією про конфігурацією мережі, вибирає канал зв’язку для наступного пересилання повідомлення. Таким чином, повідомлення “подорожує” по мережі, поки не досягає абонента-одержувача.

Для підключення до мережі комп’ютери повинні мати:
- апаратні засоби, що з’єднують комп’ютери із середовищем передачі даних;
- мережеве програмне забезпечення, за допомогою якого здіснюється доступ до послуг мережі.
У світі існують тисячі різноманітних комп’ютерних мереж. Найбільш істотними ознаками, що визначають тип мережі, є ступінь територіального розсередження, топологія і застосовані методи комутації.

По ступеню розсередження комп’ютерні мережі поділяються на локальні, регіональні і глобальні.

Топологія мереж
Топологія мережі – це її геометрична форма або фізичне розташування комп’ютерів по відношенню один до одного. Існують такі типи топологій: зірка, кільце, шина, дерево, комбінована.

Мережа у вигляді зірки містить центральний вузол комутації, до якого посилаються всі повідомлення з вузлів.

Мережа у вигляді кільця має замкнений канал передачі даних в одному напрямку. У кільцевій топології вузли, з’єднуючись послідовно один з одним, утворюють кільце. Дані по мережі передаються від вузла до вузла. Передача інформації з кільця здійснюється тільки в одному напрямку, наприклад, по годинній стрілці. Така мережа проста в керуванні, однак її надійність цілком визначається надійністю центрального вузла.

У мережі з деревоподібною чи ієрархічною топологією кожен вузол зв’язаний з одним вищестоячим керуючим вузлом і одним чи декількома нижчестоячими керованими вузлами. Назва топології зв’язана з тим, що вона нагадує дерево, гілки якого ростуть з кореня вниз до самого нижнього рівня. Топологія деревоподібної мережі найчастіше відображає ієрархічну організаційну структуру установи, у рамках якої вона створена. Така мережа приваблива з погляду простоти керування, розширюваності.

Інформація передається послідовно між адаптерами робочих станцій доти, доки не буде прийнята отримувачем.

Топологія “Шина” використовує як канал для передечі даних, коаксіальний кабель. Усі комп’ютери підєднуються безпосередньо до шини.

У мережі з топологією “Шина” дані передаються в обох напрямках одночасно.

У локальних мережах інформація передається на невелику відстань. Локальні мережі поєднують комп'ютери, що розташовані недалеко один від одного. Для передачі інформації використо-вуються високошвидкісний канал передачі даних, швидкість у якому приблизно така сама, як швидкість внутрішньої шини комп'ютера. Найбільш відомими типами локальних мереж є Ethernet і Token Ring.

Регіональні обчислювальні мережі розташовуються в межах визначеного територіального регіону (групи підприємств, міста, області і т.д.). Регіональні обчислювальні мережі мають багато спільного з ЛОМ, але вони по багатьох параметрах більш складні і комплексні. Підтримуючи великі відстані, вони можуть викорис-товуватися для об’єднання декількох ЛОМ в інтегрованому мережеву систему.

Глобальні обчислювальні системи охоплюють територію держави чи декількох держав і видовжуються на сотні і тисячі кілометрів. Глобальні обчислювальні мережі часто з’єднують багато локальних і регіональних мереж. У порівнянні з локальними більшість глобальних мереж відрізняє повільна швидкість передачі і більш низька надійність. Найбільш відомою глобальною мережею є мережа Internet.

Мережеві протоколи. З появою мереж була усвідомлена необхідність створення правил і процедур, що визначають принципи взаємодії користувачів у мережі. Такі правила називаються прото-колами. Для мереж розроблена семирівнева ієрархічна структура протоколів. Відповідно до цієї структури протоколів потік інфо-рмації в мережах має дискретну структуру, логічною одиницею якої є пакет (кадр). Вся інформації між вузлами мережі передається у вигляді пакетів, що мають інформаційні і керуючі поля: порядковий номер, адреса одержувача, контрольна сума і т.д.

Верхній (сьомий) рівень протоколів є основним, заради якого існують всі інші рівні. Він називається прикладним, оскільки з ним взаємодіють прикладні програми кінцевого користувача. Прикла-дний рівень визначає семантику, тобто зміст інформації, якою обмі-нюються користувачі.остий рівень називається рівнем представлення. Він визначає синтаксис переданої інформації, тобто набір знаків і способи їхнього представлення, що є зрозумілим для користувача.

П’ятий рівень (сеансовий) керує взаємодією користувачів у ході сеансу зв’язку між ними.

Четвертий рівень (транспортний) забезпечує пересилання повідомлень (виконує поділ повідомлень на пакети на передавальному вузлі і збірку повідомлень з пакетів на прийомному).

Третій рівень (мережевий) виконує маршрутизацію пакетів даних у мережі.

Другий рівень (канальний) здійснює відповідне оформлення пакетів даних для передачі по каналу зв’язку (такі пакети називають кадрами),контроль помилок і відновлення інформації після помилок.

Перший рівень (фізичний) здійснює перетворення даних пакета в сигнали, передані по каналу зв’язку.

Кожний з протоколів взаємодіє тільки із сусідніми по ієрархії протоколами. Так, наприклад, прикладні програми, взаємодіючи з протоколами шостого і сьомого рівнів, не залежать від особливостей реалізації конкретної мережі, обумовленої протоколами нижчих рівнів.Послуги комп’ютерних мереж.



Комп’ютерні мережі в залежності від призначення можуть надавати користувачам різні послуги. Найбільш розповсюдженими видами послуг є:

електронна пошта;
телеконференції;
передача файлів;
віддалене керування комп’ютером.

Кожен вид послуг регламентується протоколами. Ці прото-коли реалізують відповідні служби.



Електронна пошта. Найбільш широко використовуваною послугою комп’ютерних мереж є електронна пошта. Електронна пошта схожа на звичайну пошту. З її допомогою лист (текст), постачений стандартним заголовком, доставляється на зазначену адресу і міститься у файл, поштову скриньку. Поштова скринька може знаходитися на будь-якому компютері мережі, до якого є доступ від компютера-адресата. Для обслуговування електронної пошти на комп’ютері встановлюються спеціальні програми, що утворюють поштову службу.

Існує безліч систем електронної пошти, що розрізняються протоколами реалізації поштової служби. Ці протоколи визначають формат поштового повідомлення. Звичайно це повідомлення включає такі поля:


- адреса відправника й адреса одержувачів;
- ідентифікатор повідомлення, унікальний для кожного листа. Його можна використовувати для посилань на лист як на вихідний номер;
- відмітки про походження листа через проміжні комп’ютери;
- тема листа. Поштова служба може відсортувати листи по темах;
- власне текст листа.

Не всі поля обов’язково повинні бути присутні. Деякі поля поштова служба додає автоматично, інші задає автор листа. Сучасні поштові служби дозволяють також виконувати операції формату-вання для тексту листа. Деякі поштові служби допускають можли-вість наявності в листі вкладення у вигляді файлу. Файл може знаходитися всередині листа чи лист може містити тільки посилання на файл у вигляді піктограми. В остатньому випадку файл із листом не передається. Посилатися можна як на файл, що знаходиться на комп’ютері відправника, так іна будь-якому іншому доступному комп’ютері мережі. Для одержання файла досить клацнути мишею на піктограмі файла. Поштова служба самостійно виконає всі операції по пересиланню файла.



Передача файлів. Одніяє із важливих послуг, наданих комп’ютерною мережею, є можливість доступу до файлів і каталогів користувачів, розміщених на інших, віддалених комп’ютерах мережі. Доступ до таких каталогів і файлів можливий тільки з дозволу користувача, на комп’ютері якрго розміщені зазначені файли. У дозволі вказується імена користувачів, яким дозволений доступ, паролі, по яких здійснюється доступ, а також вид доступу. До деяких каталогів і файлів може бути дозволений вільний доступ по читанню без вказівки пароля. Користувач, що одержав доступ, може переглядати каталоги і файли, копіювати їх на свій комп’ютер чи виконувати інші дії в рамках наданих йому прав. Служби передачі файлів реалізують також послучи пошуку файлів по іменах чи індексах слів для файлів.

Віддалене керування. При віддаленому керуванні іншим комп’ютером мережі користувач зі свго комп’ютера може керувати роботою віддаленого комп’ютера. При цьому створюється ілюзія, що клавіатура, миша, дисплей користувача безпосередньо підключені до віддаленого комп’ютера. Всі введені користувачем команди передаються на віддалений комп’ютер і виконуються на ньому. Воно дозволено тільки з дозволу користувача, також необ-хідно вказати ім’я комп’ютера і пароль. Таке керування дозволяє використовувати ресурси віддаленого комп’ютера.

Локальні обчислювані мережі

  1. освід експлуатації обчислювальних мереж показує, що левова частка генерованої у таких мережах інформації використо-вуються тією ж установою, підприємством, що її породила, тобта значна частина мережевої інформації призначена для місцевих користувачів. Кріт того, багато користувачів мережі зацікавлені у вільному доступу та ефективній спільній експлуатації дорогого комп’ютерного устаткування. Ці задачі вирішують ЛОМ. Відмі-нними ознаками ЛОМ можна вважати охоплення невеликої території, висока надійність передачі даних.

    Середовище передачі ЛОМ. Середовище передачі даних у ЛОМ може бути провідним і безпровідним. У провідному середовищі інформація передається по кабелю, у безпровідному – за допомогою електромагнітних хвиль різної природи: інфрачервоних, радіохвиль і т.д. У ЛОМ використовуються три типи кабелю: кручена пара, коаксіальний і оптоволокольнний.

    Методи доступу до середовища передачі даних у ЛОМ. Так як середовище передачі є загальним ресурсом для усіх вузлів мережі, необхідно встановити правила, по яких вузли будуть мати доступ до цього загальгого ресурсу. Так сукупність правил називається методом доступу. У ЛВС переважно використовуються два методи доступу: винадкові і детерміновані.

    При випадкових методах доступу усі вузли мережі конкурують між собою за середовище передачі. Можлива одночасна спроба передачі декількома вузлами, у результаті чого відбувається перекручування (зіткнення) інформаційних пакетів. Найбільш розповсюдженим випадковим методом доступу є множиний доступ з контролем несучої і виєвленням зіткнень, що найчастіше застосовується в ЛОМ із шинною топологією. При використанні цього методу вузол, що бажає передати інформацію, прослуховує середовище передачі – це і є контроль несучої. Дочекавшись звільнення середовища передачі, вузол починає видавати в мережу інформаційний пакет, одночасно продовжуючи прослуховувати середовище передачі. Якщо в середовищі передачі немає пакетів інших вузлів, то переданий пакет не спотворюється. Якщо ж у цей же самий час почали передачу й інші вузли, то відбувається накладення пакетів, і переданий пакет спотворюється. У цьому випадку вся передана вузлами мережі інформація ігнорується. Вузли, що беруть участь у зіткненні, вичікують випадковий відрізок часу, після закінчееня якого повторюють передачу.

    При детермінованих методах доступ вузлів до середовища передачі реламентуються за допомогою спеціального керуючого механізму. Найбільш відомими детермінованими методами доступу є опитування і передача права.

    Мережеві адаптери. Підключення комп’ютерів до мережі передачі даних можна здійснювати через стандартні послідовні і паралельні порти, що знаходяться на системному боці. Однак через істотні недоліки, у першу чергу низьку швидкість передачі даних цей спосіб підключення використовується тільки в недорогих ЛОМ з малим числом вузлів. Частіше для цих цілей використовуються спеціальні плати, шо вставляються в гнізда розширення системного блоку комп’ютера – мережеві адаптери чи мережеві карти. Мережеві адаптери підтримують протоколи нижнього рівня для ЛОМ. Мережеві адаптери можуть налагоджуватися на певний режим роботи програмно чи за допомогою перемикачів.



    Світова глобальна комп’ютерна мережа INTERNET

    Internet – це світова глобальна комп’ютерна мережа, що поєднує мільйони комп’ютерів і десятки мільйонів користувачів в усьму світі. Вона охоплює практично всю земну кулю і включає тисячі мережевих підсистем з комп’ютерами різних типів: від персональних до суперкомпютерів. Ніяка організація і ніхто особисто не адміністує мережу, вона існує і розвивається завдяки загальним зусиллям сотен тисяч добровільних активістів і багатьох організацій у різних куточках світу. Кожен користувач мережі Internet має унікальне ім’я (адресу).

    Система імен мережі Internet. Адреса користувача в мережі Internet пердставлена 4-байтним числом, байти розділені крапкою. Оскільки граничне значення числа в кожнім байті 255, то діапазон користувачів від 0.0.0.0 до 255.255.255.255. Адреса в цифровій формі незручна і важка для запам’ятовування, тому була створена доменна система імен. Ця система прив’язує до цифрової адреси легку для запам’ятовування комбінацію скорочених слів. Простір доменних імен має ієрархічну структуру, схожу на структуру імен каталогів файлової системи. Це означає, що на кожнім рівні такої ієрархії можуть вказуватися імена піддоменів і конкретних комп’ютерів. Першим праворуч указується скорочена назва країни, наступним – імя піддомена і так далі до імені комп’ютера.

    Слід підкреслити, що доменне ім’я не описує шлях, по якому потрібно передавати повідомлення, а тільки вказує, де знаходиться адресат. Шлях, по якому пересилаються повідомлення, вибирають служби маршрутизації. У загальному випадку існує кілька шляхів, по яких можна доставити повідомлення зазначеному адресату, і відправник незнає, по якому маршрути пересилається повідомлення в конкретному випадку.

    Для комп’ютерів СЩА повне доменне ім’я може не включати код країни. Це повязано з тим, що мережа Internet “виросла” з національної мережі Arpanet, що охоплює тільки територію США. У цій мережі ім’я домена найвищого рівня визначало тип організації. Таку ж систему доменних імен іноді використовують і поза територією США.

    При передачі повідомлення по мережі в ньому повинна бути IP-адреса. Для перекладу імені з цифрової форми в доменну і назад використовуються так звані DNS-сервери.

    Сервіси і протоколи мережі Internet. У мережі Internet використовується передача з комутацією пакетів по протоколу TCP/IP. Цей протокол складається з транспортного протоколу TCP і мережевого протоколу IP. Сервіси мережі реалізуються протоколами більш високих рівнів.



    Мережа Internet надає такі види сервісу:

    Електронна пошта
    Мережеві новини
    Передача файлів
    Пошук файлів
    Віддалене керування комп’ютером
    Предявлення і передача інформації в гіпермедійній формі.

    Підключеня користувачів до мережі Internet. Послуги по підключенню до мережі Internet і використання сервісів Internet надають спеціальні організації – провайдери. Можна виділити 4 способи приєднання користувачів до мережі Internet. Ці способи визначають доступні сервіси Internet, швидкість обміну інформацією, а також вартість підключення і користування.



    Користувач до мережі Internet може підключатися такими способами:

    1. З’єднання в режимі віддаленого термінала. Комп’ютер користувача через модем і телефонну лінію з’єднується з комп’ютером, підключеним до Internet. Комп’ютер користувача не має IP-адреси і працює в режимі віддаленого термінала.

    2. SLIP/PPP з’єднання.



З’єднання через ЛОМ. У цьому випадку комп’ютер користувача до ЛОМ, сервер якої має вихід в Internet. Користувачу доступні всі послуги, якими коритсується сервер

З’єднання через виділену лінію. Комп’ютер користувача з’єднаний виділеною високошвидкісною лінією з мережею і може користуватися всіма сервісами Internet. Для підкючення до такої лінії звичайно використовуються спеціальні плати.


Основні поняття

Комп’ютерна мережа призначена для передачі інформації від одного комп’ютера до іншого.

Локальна комп’ютерна мережа використовується для передачі даних на невеликі відстані.

Глобальна комп’ютерна мережа, об’єднує комп’ютери, які розміщені на великій території. Найчастіше це об’єднання локальних комп’ютерних мереж.

Інтернет – всесвітня комп’ютерна мережа, яка забезпечує зв’язок між комп’ютерами. Містить багато служб, які дозволяють використовувати Інтернет для різноманітних питань.

World Wide Web – абстрактний інформаційний простір. Являється середовищем для обміну інформацією між людьми всього світу (Як правило, мова йде про Web-сторінки).Основою World Wide Web являється протокол передачі гіпертекстових даних.

Протокол – набір правил, які дозволяють технічним засобам взаємодіяти один з одним.

TCP/IP – група стандартних протоколів для обміну даними між комп’ютерами в Інтернеті.

ІР-адреса – унікальна числова адреса окремого комп’ютера в Інтернеті. Як правило записується у вигляді чотирьох десяткових чисел від 0 до 255, розділені крапками, наприклад 123.45.67.89

URL-адреса – уніфіцирована форма запису документа в мережі Інтернет. Правила запису адреси в цієї формі такі, що дозволяють однозначно визначити місцезнаходження будь-якого документу.

Домен – загальна частина імені у групи комп’ютерів і Інтернеті. Ця частина визначає місцезнаходження комп’ютера та категорію організації-власника. Ім'я домена, що задається адміністратором для набору комп'ютерів, об'єднаних в мережу і використовуючих загальний каталог.

Провайдер – організації та фірми, які забезпечують підключення до Інтернету та надають відповідні послуги.

Сервер – комп’ютер або програма, які призначені для обробки запитів від програм-клієнтів. Сервери забезпечують роботу служб комп’ютерних мереж. Комп'ютер, що надає загальні ресурси користувачам мережі.

web-сторінка – окремий документ в World Wide Web, який містить текст, графіку, звукове супроводження, анімацію та інші мультимедійні об’єкти, а також гіпертекстові посилання. Адреса web-сторінкі визначається URL-адресою.

Гіпертекстове посилання – зазвичай виділяється кольором та підкресленням. Використовується для швидкого переходу к іншому документу World Wide Web.

Web-вузел – група тематически зв’язаних web-сторінок та супроводжувальних файлів, які розташовані на одному ПК. Сторінки Web-вузла зв’язани між собою за допомогою гіперпосилань.

Браузер – програма для перегляду web-сторінок. Дозволяє переходити від прогляду одних сторінок до інших за допомогою гіперпосилань.

http://www.soccer.ru/dinamo/rus/index.html


протокол доменна частина імена каталогів ім.’я web-сторінки

адреси на сервері


Для налаштувати поштову скриньку в Microsoft Outlook Express


1. Відкрийте поштовий клієнт Microsoft Outlook Express.

Якщо це перший запуск програми, відкриється вікно Майстра налаштування облікових записів (перейдіть  до п.3).  Якщо вікно "Майстра …" не відкрилося, оберіть в меню програми розділ Сервіс / Облікові записи… (Сервис / Учетные записи …)налаштування поштового клієнта oe в мережі еверест. крок1

2. У вікні, що відкрилося, оберіть Пошта /Додати (Почта / Добавить)

налаштування поштового клієнта oe в мережі еверест. крок 2

 3. Введіть Ваше ім'я (яке буде відображене в листі, що отримає адресат)



налаштування поштового клієнта oe в мережі еверест. крок 3

 4. Введіть поштову адресу



налаштування поштового клієнта oe в мережі еверест. крок 4

 5. Наступним кроком необхідно внести налаштування серверів для вхідних повідомлень (входящих сообщений) і для вихідних повідомлень (исходящий сообщений):


Сервер для вхідних повідомлень ( POP3 ): pop.mbox.vn.ua
Сервер для вихідних повідомлень ( SMTP ): smtp.mbox.vn.ua

налаштування поштового клієнта oe в мережі еверест. крок 5

 6. В поле Обліковий запис (Учетная запись) водимо поштову адресу повністю та вказуємо пароль



налаштування поштового клієнта oe в мережі еверест. крок 6

 7. Реєстрацію завершено



налаштування поштового клієнта oe в мережі еверест. крок 7

Принципи роботи електронної пошти.

Електронна пошта, або, як її ще називають, E-mail (від англ. electronic - електронна, mail - пошта) - служба Інтернет для передачі текстових повідомлень та прикріплених до них файлів у вигляді листів. Електронна пошта є однією з найбільш використовуваних. Її схожість на звичайну пошту полягає в тому, що обидві передають повідомлення. Основною перевагою електронної пошти є її швидкість: електронний лист потрапляє в «поштову скриньку» адресата одразу ж після відправлення і зберігається там до прочитання. Відмінність між звичайною та електронною поштою ще полягає в тому, що електронні листи - і будь-які додатки до них - розбиваються на дрібні шматочки, названі пакетами, які добираються до одержувача незалежно один від одного (у поштовій аналогії це означало б, що кожен лист розбирається по сторінках, які потім відправляються окремо поодинці і тій же адресі). По дорозі пакети передаються від сервера до сервера до тих пір, поки вони не потрапляють до кінцевого одержувача. Оскільки різні пакети добираються до адресата різними маршрутами, вони можуть поступити до нього в неправильному порядку. Але як тільки всі пакети прибудуть, з них збирається первинне повідомлення. Звичайно весь цей складний процес, який ми так довго описували, займає менше хвилини, навіть якщо адресати знаходяться на різних кінцях планети.

Цінною перевагою електронної пошти в порівнянні із звичайною є можливість розсилки одного повідомлення за багатьма адресами відразу; все, що потрібно для цього зробити, - це перерахувати всіх ваших адресатів у відповідному полі E-mail програми. Це знайшло відображення ще в одній з важливій можливості електронної пошти - списках розсилки (англ. mailing lists). Вони полегшують листування з іншими користувачами Internet, які мають спільні інтереси.

Повідомлення, відправлене на поштовий сервер, буде розіслане всім, хто підписався на цей список розсилки, тобто його отримають одразу тисячі користувачів. Підписатися на такі списки може кожний, хто має поштову адресу в Internet.



2. Будова електронної адреси.

Адреса містить ім'я комп'ютера та ім'я конкретного користувача цього комп'ютера, якому адресоване повідомлення.

Електронні скриньки розміщуються на спеціальних комп'ютерах - поштових серверах. Для кожної скриньки на поштовому сервері відводиться спеціальне місце. На одному поштовому сервері не може бути двох скриньок з однаковими назвами.

Електронна адреса складається з двох частин, розділених знаком @ (читається «ет»). Наприклад:



Alex@ukrbiz.net

Aleх - ім’я скриньки, ukrbiz.net - доменне ім'я поштового сервера, на якому знаходиться ця скринька. Повідомлення, що надіслані за цією адресою, будуть передані на комп'ютер з іменем ukrbiz.net користувачу на ім'я Aleх (малі та великі літери не розрізняються).

Щоб отримати власну скриньку, існує два способи: 1) більшість провайдерів при підключенні користувача до Інтернет надає йому поштову скриньку на своєму сервері; 2) в Інтернет існує величезна кількість безкоштовних поштових серверів, на яких можна створити потрібну кількість скриньок. Перший варіант зручний швидкістю отримання пошти, так як ви напряму з'єднані з комп'ютером провайдера. Другий варіант зручний для доступу до скриньки з різних комп'ютерів: перебуваючи в іншому місті чи, навіть, країні, ви можете зайти на сайт цього поштового сервера, переглянути пошту та відправити відповіді.

3. Основні протоколи пошти.

•    SMTP (Simple Mail Transfer Protocol) - простий протокол для передачі пошти.


•    POP3 (Post Office Protocol 3) – протокол прийому і накопичення пошти.
•    IMAP (Internet Message Access Protocol) – протокол доступу до повідомлень Інтернет, для переглядання листів прямо на сервері.
•    HTTP (HyperText Transfer Protocol) – для передачі пошти у вигляді гіпертексту.

4. Основні операції з поштою.

•    Створення  


•    Відправлення
•    Копія (при отриманні листа адресати будуть бачити, що вони - не єдині адресати цього листа).
•    Прихована копія (при отриманні листа ці адресати будуть бачити звичайних адресатів, а адресати, що отримали звичайні копії не знатимуть про приховані копії).
•    Прийом
•    Відповідь
•    Відповідь всім (при створенні відповіді в список адресатів додаються адреси тих, кому відправлені копії старого листа).
•    Пересилання (використовується тоді, коли лист треба переслати на іншу скриньку).
•    Видалення (видалені листи поміщуються в кошик, звідки їх можна відновити у разі потреби або знищити назавжди).


5. Робота з поштовим клієнтом.

Поштовий клієнт – це програма для обробки електронної пошти та її обміну з поштовим сервером.

Приклади:
•    Microsoft Outlook
•    Outlook Express
•    The Bat!
•    Eudora
•    Netscape Messenger.

При першому запуску поштового клієнта потрібно зареєструвати свою скриньку в програмі - створити обліковий запис (в меню Сервис вибрати пункт Учетные записи).

Для роботи із скринькою в поштовому клієнті міститься декілька папок, з них 5 - головних:

Вхідні (Входящие, Inbox) - для пошти, що надійшла.


Вихідні (Исходящие, Outbox) - для пошти, що готова для відправлення.
Відправлені (Отправленные) - копії відправлених листів.
Видалені (Удаленные) - для видалених листів.
Чорновики (Черновики) - для незакінчених листів.
Користувач може створити свої папки для сортування листів.

6. Корисні поради.

1.    Якщо ви платите за час перебування в Інтернеті, то при роботі з електронною поштою його можна звести до мінімуму. Для цього спочатку у відключеному режимі готують всі листи і поміщують їх у папку Исходящие (для цього в меню Файл вибрати пункт Отправить позже). Коли вся пошта готова до відправлення, підключитись до Інтернет і після цього натиснути кнопку Доставить почту - ваші листі відправляться на ваш SMTP-сервер для відправлення, а поштовий клієнт забере з РОР3-сервера листи, що надійшли на вашу адресу. Після завершення процедури передачі листів можна відключатись від Інтернет і переглядати листи в автономному режимі.

2.    Використовуючи адресну книгу, можна швидко вводити імена адресатів у нових листах, вибравши їх зі списку. Для цього використовують кнопку Контакты у відповідному вікні або кнопку Адреса. Для занесення автора надісланого листа, виконайте правий клік на листі і виберіть пункт Добавить отправителя в адресную книгу.

3.    Якщо після доставляння пошти надійшли нові листи, то їх кількість вказується в дужках після папки Входящие, відкривши папку ви їх легко знайдете, так як заголовки непрочитаних листів виділяються жирним шрифтом.

4.    Якщо в заголовку листа ви бачите значок скріпки, то це означає, що до повідомлення прикріплені один чи декілька файлів. У віні виділеного файлу натисніть велику кнопку-скріпку і виберіть пункт Сохранить.

5.    Обов'язково вказуйте тему повідомлення - багато людей не звертають уваги на листи без теми.

6.    Не відкривайте вкладення листів від адресатів, яких ви не знаєте або не впевнені в них - це можуть бути листи з прикріпленими шкідливими програмами.

7.    Не пишіть в листах того, чого б не хотіли самі прочитати. Людина, прочитавши це у вашому листі, може більше не захотіти з вами листуватися.

8.    Отримавши листа, намагайтеся якнайшвидше дати відповідь. Людина оцінить те, як ви швидко відреагували, і розумітиме, що ви її поважаєте.

9.    Не вкладайте до листів файли великого розміру (декілька мегабайт) без попередньої згоди з адресатом. Пересилка вашого файлу з поштового сервера при невисокій якості зв'язку може ускладнити передачу інших файлів.



IV.    Узагальнення і систематизація знань

1.    Робота з поштовим клієнтом в мережі Інтранет.


2.    Питання для перевірки:
•    Що таке електронна пошта?
•    З яких частин складається електронна адреса?
•    Як називається програма для роботи з електронною поштою?
•    Які основні операції з поштою?

Викладач Є.О. Бокіна



База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка