Лекции по теме 1 и теме Самостоятельно ответить на вопросы для самоконтроля



Скачати 421.19 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації14.04.2016
Розмір421.19 Kb.
  1   2
Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ІНСТИТУТ ОБЛІКУ І ФІНАНСІВ

Кафедра контролю і аналізу господарської діяльності

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

1-го ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ

Дисципліни

ВНУТРІШНІЙ АУДИТ В БАНКАХ

для студентів спеціальності «Банківська справа»

денної та заочної форм навчання

Донецк - 2014

Обращение по модулю 1.

Для выполнения первого моудля вам необходимо:

1. Выучить лекции по теме 1 и теме 2.

2. Самостоятельно ответить на вопросы для самоконтроля;

3. Пройти тестирование (самостоятельно);

4. Согласно графика (13.10.2014 г. Вам на почту группы будут направлены варианты модульных заданий, которые необходимо выполнить и отправить мне на почту в течении дня;

5. Для получения дополнительных балов можно:

- сделать лекции-презинтации (на рус. или укр. яыке);

- написать реферат на рус.или укр. языке с акцентом на мировой опыт развития системы внутреннего аудита в банках (особенно России);

Если есть встречные пожелания по повышению баллов – обсудим по почте: GrechinaIra@i.ua или телефону 0505311926


С уважением, руководитель курса

Доцент Гречина Ирина Викторовна
Модуль 1. Общее понятие о банковском аудите и организация аудита в банках

ТЕМА 1: СУЩНОСТЬ АУДИТА В БАНКАХ
Вопросы для рассмотрения:
1.1.Задачи и функции аудита в коммерческих баках.

1.2. Завдання та повноваження органів державного контролю діяльності банків

1.3. Органи внутрішнього контролю в банках та їх взаємовідносини з наглядовими органами і зовнішніми аудиторами

1.4. Система показників для характеристики аудиту банківської діяльності.

1.5. Информационное обеспечение аудита в банках





В сфере банковской деятельности происходит постоянная конкурентная борьба не столько и не только за количество клиентов, но и за дальнейшее наращивание видов и объемов услуг для удовлетворения спроса пользователей этих услуг. В конкурентной борьбе важным средством выступает аудит, который помогает удержаться на рынке.

Аудит – это процесс, с помощью которого компетентный независимый сотрудник накапливает и оценивает свидетельства об информации, которая подвергается количественной оценке и относится к специфической хозяйственной системе, с целью определения в своем выводе степени соответствия этой информации установленным критериям.

Джек Робертсон отмечал, что под аудитом понимается процесс снижения до приемлемого уровня информационного риска (т.е. вероятности того, что в финансовых отчетах содержатся ложные или неточные сведения) для пользователей финансовых отчетов.

С одной стороны, на основе независимого мнения внешнего аудитора о финансовом состоянии коммерческих банков, усиливается степень доверия к ним со стороны потенциальных клиентов и деловых партнеров.

А с другой стороны, при наличии подразделений внутреннего аудита, дирекция КБ имеет возможность на основе материалов внутренних аудиторов принимать своевременные и обоснованные решения, оперативно влиять на сложившуюся финансовую ситуацию.

Следует четко определить суть понятий «внешний аудит (ВНА) банка» и «внутренний аудит (ВНТА) банка».



ВНА банка - система контрольных процедур для определения состояния банка на основе оценки и формирования независимого мнения о верности и объективности статей отчетности, учета прибылей и убытков, соответствия учета и действий должностных лиц банка требованиям действующего законодательства. ВНА направлен на установление соблюдения равных прав акционеров (участников) при распределении дивидендов, предоставлении прав на приобретение новых акций, а также на подготовку заключений руководству, акционерам (участникам ) банка и др. пользователям.

Цели ВНА:

  1. подтвердить степень общеприемлемости;

  2. подтвердить правильное включение сумм;

  3. оценить завершенность операций;

  4. подтвердить право собственности (по включенным суммам);

  5. проверить правильности оценки активов и пассивов;

  6. подтвердить правильность корреспонденции и отражения сумм на счетах;

  7. оценить правильность разграничения сумм по отчетным периодам (хозяйственные операции, близкие к дате баланса, следует учитывать за соответствующий период);

  8. оценить арифметическую точность (отдельные статьи баланса соответствуют итогам в учетных регистрах и главной книге);

  9. подтвердить правильность раскрытия информации (правильность отражения счетов и относящихся к ним фактов данных отчетности).

ВНТА банка - независимая экспертная деятельность аудиторской службы банка для проверки и оценки адекватности системы внутрибанковского контроля и качества выполнения должностных обязанностей сотрудниками банка.

Если внутрихозяйственный банковский контроль непрерывный, осуществляется всеми операционными, экономическими, техническими службами и при этом охватывает все подразделы финансово-хозяйственной деятельности (ФХД) банковского учреждения , то ВНТА осуществляется периодично и только специалистами - аудиторами по контрактному объекту.



Як вже вище зазначалось, банк є контрольованим як ззовні, так і зсередини. Зовнішній контроль банків представлений державним контролем та зовнішнім аудитом. Основні питання функціонування, завдання зовнішнього аудиту розглянуті у темі 3. А перелік (що не є всеохоплюючим) та завдання державних контрольних органів в Україні наведено у табл 1.1:

Таблиця 1.1

Основні органи державного контролю банків в Україні



Орган контролю (чим регулюється діяльність)

Основні завдання

Рахункова палата Верховної Ради України (Конституція України, Закон України «Про Рахункову палату»)

Здійснення контролю витрат держбюджету, за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу країни

Проведення державного фінансового аудиту, який є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю



Державна контрольно-ревізійна служба (Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»)

Разом з Рахунковою палатою здійснює державний фінансовий аудит (див. вище). Контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок. Розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Національний банк України (Закони України «Про Національний банк України» [12] та «Про банки і банківську діяльність» [6])

Здійснення банківського регулювання (адміністративного та індикативного) та нагляду, здійснення сертифікації аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків.

Банківське регулювання - одна із функцій НБУ, яка полягає у створенні системи норм, що регулюють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської діяльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Банківський нагляд - система контролю та активних впорядкованих дій НБУ, спрямованих на забезпечення дотримання банками та іншими особами, стосовно яких НБУ здійснює наглядову діяльність, законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. Нагляд: безвиїзний та виїзний (планові та позапланові інспекторські перевірки).

НБУ встановлює для банків: форми звітності та методику її складання; періодичність та строки подання звітності; структуру пояснювальної записки; мінімум відомостей, що підлягають опублікуванню, та строки їх подання; методику складання консолідованої звітності



Державна податкова служба та податкова міліція

(Закони України «Про державну податкову службу в Україні » [9])



Забезпечити сплату податків, контроль за дотриманням податкового законодавства, застосування заходів адміністративного впливу за порушення. У випадках виявлення у діях платника податків ознак складу злочину – ДПА спрямовує матеріали до податкової міліції

Державний комітет з питань фінансового моніторингу

(Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» [11])



Збір, обробка і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу; здійснення методичного забезпечення, проведення аналізу ефективності заходів, що вживаються банками для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму; надання до правоохоронних органів, за наявності достатніх підстав, відповідних узагальнених матеріалів

Державний комітет статистики України (Закон України «Про державну статистику» від 17 вересня 1992 року №2614-XII [10])

Проведення державних статистичних спостережень, перевірка достовірності отриманих від респондентів статистичних даних, а у разі недостовірності - внесення виправлень до статистичної звітності, подання правоохоронним органам пропозиції щодо притягнення до відповідальності винних у порушеннях, а також розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладення штрафів

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» [15], «Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку», затв. Указом Президента України від 25 вересня 2002 року N 861/2002)

Встановлення за погодженням з НБУ вимог щодо випуску цінних паперів комерційними банками та особливостей одержання банками дозволу на депозитарну та розрахунково-клірингову діяльність; координація роботи щодо підготовки фахівців з питань фондового ринку, встановлення кваліфікаційних вимог до осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів; встановлення порядку збільшення/зменшення статутного капіталу

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 року № 2740-III)

Здіснення перевірок розрахунків та контроль повноти і своєчасності перерахування зборів банком - учасником Фонду; здійснення перевірок (планових та позапланових) банків з питань, віднесених до повноважень Фонду; встановлення форм звітності та порядок їх подання до Фонду; внесення пропозицій про застосування НБУ до банків заходів впливу; ведення реєстру банків-учасників Фонду.

З даних таблиці можна зробити висновок, що кожний з контролюючих державних органів здійснює контроль в межах своїх повноважень, згідно певному переліку питань для контролю, що встановлені відповідними законодавчими актами, але єдиного уявлення про стан діяльності, про її можливі перспективи - немає.

Інші контролюючі державні органи також діють під час контрольного процесу згідно відповідних Законів та нормативно-правових актів, що регламентують їх діяльність.

Крім зовнішнього державного контролю в банках є внутрішній. Основні завдання, обов’язки та повноваження органів контролю та управляння в банку сформульовані у Законі України «Про банки і банківську діяльність» [6].

Згідно статті 37 вищевказаного закону органами управління банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління (рада директорів) банку, а органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній аудит банку.

Загальні збори учасників як вищий орган управління банку приймають рішення щодо призначення та звільнення голів та членів спостережної ради банку, ревізійної комісії; затвердження річних результатів діяльності банку, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора.

Спостережна рада банку, що обирається загальними зборами учасників з числа учасників банку або їх представників та члени якої не можуть входити до складу правління (ради директорів) банку, ревізійної комісії банку, здійснює такі функції: контролює діяльність правління (ради директорів) банку; визначає зовнішнього аудитора; встановлює порядок проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку.

Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю банку: контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів НБУ; розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції загальним зборам учасників; вносить на загальні збори учасників або спостережній раді банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів. Ревізійна комісія підзвітна загальним зборам учасників банку, членами її не можуть бути особи, які є працівниками банку. Ревізійна комісія комплексно перевіряє діяльність підрозділів банку у статиці, ретроспективно, після завершення фінансово-господарських процесів. Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської діяльності банку за дорученням загальних зборів учасників, спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками голосів. Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок зовнішніх та внутрішніх експертів і аудиторів; доповідає про результати ревізій та перевірок загальним зборам учасників чи спостережній раді банку. Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників не мають права затверджувати фінансовий звіт банку. Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але не рідше одного разу на рік.

У відповідності до ст. 69 Закону України «Про банки і банківську діяльність» фінансова звітність банків, що подається до НБУ, має бути щорічно перевірена аудитором ззовні. Така аудиторська перевірка банку здійснюється сертифікованим аудитором.

Аудиторський звіт має містити: 1) баланс банку; 2) звіт про рахунки доходів та витрат; 3) звіт про рух капіталу; 4) таблицю строків активів та пасивів; 5) інформацію стосовно достатності резервів та капіталу банку; 6) інформацію стосовно адекватності бухгалтерського обліку, процедури внутрішнього аудиту та заходів контролю банку; 7) висновок про те, чи відображує наданий банком фінансовий звіт дійсний фінансовий стан банку.

Банк зобов'язаний публікувати в газеті "Урядовий кур'єр" чи "Голос України": 1) квартальні баланси, а також звіт про прибутки (збитки) протягом місяця, наступного за звітним кварталом; 2) річну фінансову звітність, підтверджену аудитором, не пізніше 1 червня наступного за звітним року.

У світі існує багато моделей співвідносин між органами (внутрішніми та зовнішніми) контролю та управління в банках.

Відповідно до Базельських рекомендацій ефективний банківський нагляд повинен бути орієнтованим на аналіз найбільш ризикованих видів діяльності, операцій банку, тобто є ризикоорієнтованим. Оцінка ризиків дає змогу отримати інформацію для визначення пріоритетів у діяльності банківського нагляду та необхідних матеріальних і людських ресурсів для здійснення належного контролю за банківською системою.

Нагляд за діяльністю банків, що ґрунтується на оцінках ризиків діяльності банків за рейтинговою системою CAMELS (слово є акронім), полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, які охоплюють діяльність банку за всіма напрямами:



Сapital adequacy- Достатність капіталу

Asset quality - Якість активів

Management quality - Менеджмент

Earnings record- Надходження

Liquidity position - Ліквідність

Sensitive to risks - Чутливість до ринкового ризику.

Категорії та система показників, що характеризує аудит БД [17]:



суб’єкт контролю – зовнішні та внутрішні аудитори;

організація аудиту – впорядкування взаємозв’язків системи контролю, в рамках якої здійснюються конкретні заходи. Поділяється на стадії: вибір об’єкту контролю; збір даних про об’єкт; обґрунтування мети і задач контролю; вивчення об’єкту на місці, коректування програми; обстеження, перевірка, інвентаризація, опитування; вивчення документів; оформлення результатів контролю, гласність результатів контролю; розробка заходів усунення недоліків; контроль прийнятих заходів;

метод організації аудиту – певний порядок і прийоми роботи при узгодженні зусиль і способів дій з метою забезпечення максимальної ефективності їх використання при виконанні поставлених задач;

метод аудиту – сукупність прийомів контролю. Або: сукупність способів і прийомів перевірки законності, достовірності, доцільності операцій господарюючого суб’єкта шляхом документального дослідження, визначення реального стану, порівняння і оцінки результатів перевірки.

Білуха М.Т. [16] та Бутинець Ф.Ф. [17] пропонують таку класифікацію методичних прийомів аудиту:



  • загальнонаукові (аналіз і синтез; індукція та дедукція; порівняння, аналогія та моделювання; абстрагування та конкретизація; спостереження та експеримент; системний аналіз та ін.);

  • власні прийоми контролю:

  • органолептичні (інвентаризація; вибіркові і суцільні спостереження; службове розслідування; експеримент; експертизи);

  • документальні (інформаційне моделювання; нормативно-правове регулювання; дослідження документів: за формою і змістом; логічне; взаємний контроль операцій);

  • узагальнення і реалізації результатів (групування недоліків: хронологічне, систематизоване та хронологічно-систематизоване; документування результатів проміжного контролю; аналітичне групування результатів контролю; слідчо-юридичне обґрунтування виявлених недоліків; систематизований виклад недоліків у висновку аудиту, акті ревізії; прийняття рішень за результатами контролю; контроль за виконання прийнятих рішень);

  • запозичені з інших наук прийоми:

  • розрахунково-аналітичні (економічний аналіз; аналітичні розрахунки; економіко-математичні методи);

  • статистичні;

  • кібернетичні;

  • соціологічні;

  • історичні.

процес аудиту – діяльність об’єднаних у певну структуру суб’єктів аудиту, направлених на гарантоване досягнення найбільш ефективним і продуктивним способом поставленої мети контролю і застосування відповідних принципів і типів, методів і техніки контролю. Є послідовністю виконання стадій: підготовча – вибір об’єкту, предмету, засобів здійснення контролю та перевіряючих осіб, складання плану; центральна – збір, обробка, аналіз інформації; підсумкова – прийняття рішень за підсумками аудиту, доведення його до адресатів; надання допомоги(при внутрішньому аудиті).

предмет аудиту– те, що слід перевірити:

  • фінансові активи (надані позики, розміщені власні депозити, кошти, вкладені в цінні папери);

  • основні засоби та інші активи;

  • фінансово-господарські процеси, депозитні та кредитні операції;

  • фінансові результати, фінансовий стан банку;

  • організаційні форми управління (сукупність відділів та служб, їх взаємозв`язок).

Не існує єдиного підходу до визначення об’єктів аудиту у банках. Загалом «об’єкти» – найбільш істотні складові «предмета». Об’єктами можуть бути явища та процеси, управлінські рішення, звітність, плани, тощо, але не види діяльності. У таблиці 1.2 наведено кілька підходів до визначення об’єктів контролю.

Контроль повинен відповідати певним принципам [17, 20], основними з яких є: його повсюдність, універсальність та дієвість, охоплення всіх операцій банку, масовість та раптовість контролю, його безперервний, постійний, системний характер, економічність, об’єктивність контролю, поєднання самоконтролю з контролем контролерів, презумпція провинності працівників (за недостовірність розрахунку, викривлення первинних даних), недопустимість концентрації функцій контролю за господарськими операціями в руках однієї особи, забезпечення зацікавленості учасників контролю в його проведенні і його достовірності, обов’язкове виправлення і відображення в обліку знайдених помилок забезпечення спеціальними засобами контролю, які застосовуються одночасно з виконанням операцій (ПЕОМ тощо), виявлення та мобілізація резервів.




Информационное обеспечение аудита банка представляет собой систему внешней и внутренней информации.

Система внешней информации предназначена для снабжения аудиторов необходимыми сведениями о состоянии среды, в которой оно действует. Сбор внешней информации предполагает накопление различных данных о ситуации на рынке.
Система внутренней информации характеризует банк с точки зрение внутреннего состояния его дел. Она возникает в результате деятельности самого банка и должна быть направлена на полное отражение текущей деловой информации, а также выдачу оперативных сведений. Безусловно, что выполнение такой задачи требует наличия в банке автоматизированной системы сбора и представления данных, а также внедрения новейших информационных технологий.

К источникам внутренней информации можно отнести: статистическую отчетность; бухгалтерскую отчетность; оценочные расчеты по кредитованию; отчеты отраслевых (региональных) управляющих; результаты внутренних исследований; акты ревизий и проверок; справки различного рода (например, о временном использовании изъятых из обращения ценностей и др.).

Отлаженная система внутренней отчетности позволяет аудиторам в любой момент получить необходимую информацию о деятельности банка. Такой подход дает возможность накапливать и систематизировать данные о работе банка за определенный период времени.



Завдання
Навчальні цілі:

Отримати уявлення про місце внутрішнього аудиту в системі внутрішнього контролю банку

Вивчити теоретичну сутність внутрішнього аудиту в банках, його цілі, задачі, функції

Навчитися відрізняти внутрішній аудит від зовнішнього аудиту за організаційними, функціональними ознаками, та за об’єктами.
Основна література:

    1. Комплект лекцій з навчальної дисципліни «Внутрішній аудит у банку» в електронному варіанті – тема 1

    2. Сухарева Л.А., Ретюнских Е.Б. Внутренний аудит международного департамента банка: методология, организация и методика: Моногр. – Донецк, ДонГУЭТ, 2005., - 196с. - ISBN966-7634-57-4, - с. 5-26

    3. Погореленко Н.П. та ін. Внутрішній аудит у банку: Навчальний посібник. – Львів: Новий Світ – 2000, 2012. – 270[2] с. – ISBN 978-966-418-184-3, - с. 7-42


Додаткова література та інтернет ресурси:

  1. Статті у журналі «Вісник НБУ» // http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category?cat_id=60949

  2. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main/index

  3. www.iii-ru.ru


Доповіді та реферати до теми:

  1. Історія розвитку аудиту в банках в Україні.

  2. Міжнародна практика банківського аудиту.

  3. Сучасні проблеми банківського аудиту та напрямки їх рішення.

  4. Структурні особливості системи внутрішнього контролю банку

  5. Сучасна модель COSO. Її вимоги до системи внутрішньокорпоративного контролю

  6. Види та форми внутрішньобанківського контролю

  7. Організаційні особливості внутрішнього аудиту банку.

  8. Вимоги Базельского комітету щодо внутрішньобанківського аудиту.

  9. Класифікаційні особливості видів внутрішнього аудиту банку.

  10. Стандарти внутрішнього аудиту банку.

  11. Служба внутрішнього аудиту в банках – особливості її створення.

  12. Основні нормативні вимоги до керівника служби внутрішнього аудиту.



Питання до самоконтролю:

  1. Вирішенню якого завдання сприяє внутрішньобанківський контроль як складова частина функції управління?

  2. Які основні ознаки характеризують внутрішній контроль залежно від структури банку?

  3. З якою метою здійснюється внутрішній контроль с системі банківського менеджменту?

  4. Відповідно із якими елементами системи менеджменту повинен здійснюватися внутрішньобанківській контроль?

  5. Розкрийте сутність системи внутрішньобанківського контролю як одного із напрямів політики банку

  6. В чому полягає сутність контрольної середи як одного із елементів системи ВНТБК?

  7. Які процеси відбуваються на етапі оцінки ефективності внутрішнього контролю?

  8. Який структурні документи повинно бути розроблено в банку для організації системи внутрішнього контролю?

  9. Які види внутрішнього контролю класифікують?

  10. Які задачі вирішує СВА банку?

  11. Якому органу управління банком підпорядковується СВА?

  12. За якими основними напрямами здійснює свою діяльність СВА банку?

  13. Чому СВА не може дати незалежну оцінку системі ВК банку?

  14. Яку мету переслідує фінансовий внутрішній аудит в банку?

  15. В чому полягає сутність операційного внутрішнього аудиту в банку?



Тести до самоконтролю:

1. Що не відноситься до системи внутрішнього контролю?

а) організаційна структура;

б) документування процесу аудиту;

в) процедура бухгалтерського обліку;

г) принцип «чотирьох очей»

2. Основним завданням контролю є:

а) досягнення встановленої мети за умови оптимальних витрат робочого часу;

б) підвищення ефективності управління фінансовими ресурсами;

в) максимізація прибутку за умови оптимального ризику;

г) попередження небажаних негативних проявів зовнішнього середовища

3. До елементів системи внутрішньобанківського контролю не відноситься:

а) моніторинг;

б) спеціальний контроль;

в) зовнішнє оточення;

г) контрольна діяльність

4. Процес взаємодії та функціонування окремих елементів системи внутрішнього контролю:

а) внутрішній аудит;

б) спеціальний контроль;

в) контрольна діяльність;

г) моніторинг

5. Якого виду внутрішнього контролю не існує:

а) стратегічний;

б) фінансовий;

в) маркетинговий;

д) управлінський

6. Оцінка системи внутрішнього контролю – це:

а) банківський менеджмент;

б) внутрішньобанківській аудит;

в) фінансовий менеджмент;

г) управлінський контроль

7. Які основні організаційні засади функціонування служби внутрішнього аудиту у банку:

а) він є незалежним самостійним підрозділом, що звітує про свою діяльність на загальному зібранні акціонерів банку;

б) структурний підрозділ банку, що безпосередньо підпорядковується Голові Правління банку;

в) структурний підрозділ банку, що безпосередньо підпорядковується віце-президенту із питань обліку та аудиту;

г) це залежить від організаційно-правової структури банку

8. Чи має право служба внутрішнього аудиту дати незалежну оцінку системи внутрішнього контролю?

а) у світовій практиці – ні, а в Україні – така можливість є;

б) ні, вона є лише внутрішньою структурою банку, таку оцінку здійснюють зовнішні аудитори;

в) ні, але є винятки відповідно до чинного законодавства;

г) немає правильної відповіді

9. В чому полягає сутність особистої якості аудитора?

а) внутрішні аудитори повинні виконувати професійні стандарти поведінки;

б) відділ внутрішнього аудиту повинен мати або отримати знання та вміння, що необхідні для виконання обов’язків;

в) головний аудитор повинен гарантувати, що внутрішні аудиторські перевірки контролюються належним чином;

г) при виконанні внутрішніх аудиторських перевірок аудитори повинні бути обережними та уважнимин

10. До завдань служби внутрішнього аудиту не відносяться:

а) проведення поточного аудиту фінансової звітності;

б) зниження ризиків здійснення операцій, пов’язаних із раціональним та ефективним використанням ресурсів банку;

в) оцінка адекватності системи бухгалтерського обліку;

г) підготовка діяльності банку до зовнішнього аудиту

11. Який із елементів внутрішнього контролю, передбачає розробку, прийняття та дотримання чинного законодавства та внутрішніх нормативних документів?

а) регламентація;

б) моніторинг;

в) спостереження;

г) контрольна діяльність

12. Який нормативно-правовий акт регулює особливості організації та регулювання бухгалтерського обліку в банку, вимоги до процесу внутрішнього аудиту в банку:

а) Постанова «Про затвердження Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні»;

б) Положення «Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України»;

в) Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»;

г) Закон України «Про банки та банківську діяльність»

13. Якого виду внутрішньобанківського аудиту не існує:

а) операційний;

б) фінансовий;

в) управлінський;

г) стратегічний

14. Мета фінансового внутрішнього аудиту:

а) оцінка ефективності внутрішньогосподарського банківського контролю;

б) перевірка правильності та законності відображення в обліку та фінансовій звітності господарських операцій;

в) складання фінансових прогнозів банку за окремими напрямами;

г) контроль за дотриманням чинного законодавства

15. Операційний аудит зорієнтован на:

а) перевірку вже здійснених операцій;

б) складання фінансових прогнозів банку;

в) майбутню діяльність банку;

г) оцінку та тестування фінансової звітності банку


Тема 2. Організація аудиту у банках
2.1. Методологічні питання організації аудиту

2.2. Аудит та шахрайство

2.3. Внутрішній аудит в банках: сутність, основні поняття, проблеми

2.4. Окремі питання організації внутрішнього аудиту в банках України




Окрім стандартів аудиту (національних чи міжнародних), існують постулати або інакше комплекс понять аудиту, що запропоновані Р.К.Мауцем та Х.А.Шарафом у 1961р.:



  1. Фінансова звітність та фінансові дані можуть бути перевірені.

  2. Конфлікт інтересів аудитора та адміністрації не є неминучим.

  3. Фінансова звітність та інша інформація, яку належить перевірити, не містить обумовлених тайною змовою або інших незвичних викривлень.

  4. Задовільна система внутрішнього контролю усуває можливість порушень правил роботи.

  5. Постійне дотримання загальноприйнятих принципів обліку дозволяє мати об’єктивне уявлення про фінансовий стан та результати господарської діяльності.

  6. Те, що було справедливим для підприємства у минулому, буде справедливим і в майбутньому, якщо немає доказів зворотного.

  7. Коли перевірка фінансової інформації виконується з метою виказати незалежну думку, діяльність аудитора регламентується виключно його повноваженнями.

  8. Професійний статус незалежного аудитора є адекватним його професійним обов’язкам.

Будь-який аудит повинен задовольняти певній меті, що встановлюється виходячи з потреб суб’єкта господарювання (аудит річної звітності, аудит ризиків, тощо).

Для досягнення мети аудитор повинен пройти певні етапи, в тому числі повинен скласти план, провести певні аудиторські процедури, отримати докази, скласти робочі документи, сформулювати свою думку, висновки, надати рекомендації.

Планування означає розробку загальної стратегії й детального підходу до очікуваного характеру, часу та обсягу аудиту; воно передбачає складання плану, програми аудиту.

Аудиторський доказ – це інформація, отримана аудитором у процесі формування висновків, на яких базується аудиторська думка [30]. Це: первинні документи та облікові записи, а також підтверджена з інших джерел інформація.

Докази повинні бути достатніми та відповідними. Достатність є мірою кількості отриманих доказів, а відповідність є мірою їх якості, в тому числі причетності до предмета перевірки.

Для оцінки достовірності доказів враховується, що:

а) докази, отримані з зовнішніх джерел, достовірніші, ніж докази, отримані з внутрішніх джерел;

б) докази, отримані з внутрішніх джерел, достовірніші, якщо відповідні системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю є ефективними;

в) безпосередньо отримані докази достовірніші за докази, отримані від суб’єкта господарювання;

г) письмові докази достовірніші за усні.

Саме способом отримання аудиторських доказів є процедури. Докази можуть бути отримані завдяки таким процедурам як перевірка, спостереження, запит, підтвердження, обчислення та аналіз.



Перевірка – складається з вивчення записів, документів або матеріальних активів. Перевірка надає аудиторські докази різного ступеня достовірності залежно від характеру, джерела, ефективності заходів внутрішнього контролю і обробки.

Спостереження – охоплює нагляд за процесом або процедурою, що виконується іншими особами (спостереження за здійсненням інвентаризації, що не залишає «аудиторського сліду»).

Запит - процес звернення за інформацією до обізнаних осіб усередині суб’єкта господарювання або поза його межами. Можуть бути, наприклад, офіційними письмовими або неофіційними усними.

Підтвердження – складається з відповіді на запит щодо підтвердження інформації, яка міститься в облікових записах.

Підрахунок (або обчислення) – складається з перевірки арифметичної точності сум у первинних документах і облікових записах або проведення незалежних підрахунків.

Аналітичні процедури – складаються з аналізу важливих фінансових показників і тенденцій, а також подальшого вивчення відхилень та взаємозв’язків, які суперечать іншій релевантній інформації або відрізняються від прогнозованих сум.

Процедури по суті та тести контролю (або інакше: контрольні процедури) проводяться для отримання аудиторських доказів.

Тести контролю – полягають в перевірці відповідності організації та ефективності функціонування систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю.

Процедури по суті – перевірка ведення бухгалтерського обліку та достовірності бухгалтерської звітності; виконуються для виявлення суттєвих викривлень на рівні тверджень. Ці процедури в цілому поділяються на ті, що пов’язані з детальною перевіркою правильності відображення у бухгалтерському обліку оборотів та залишків по рахунках, а також аналітичні - сутністю яких є дослідження співвідношень між фінансово-економічними показниками, виявлення причин їх відхилень (особливо неочікуваних – як позитивних, так і негативних).

Аналітичні процедури допомагають аудиторові вже на стадії планування виявити: зони підвищеного ризику (в тому числі за незвичними відхиленнями показників від очікуваних), недостовірно відображені дані у звітності та ін. До основних методів аналітичних процедур відносяться:



  • використання абсолютних, відносних (в тому числі коефіцієнтів), середніх показників для порівняння з запланованими, прогнозними показниками, показниками попередніх періодів (або динаміка показника), показниками банків-конкурентів, середньогруповими показниками;

  • кореляційний аналіз для вивчення зв’язків між фінансовими показниками, а також не фінансовими і фінансовими, виявлення відхилень;

  • інші методи аналізу та статистики (в тому числі факторний аналіз).

Вибір аудиторських процедур ґрунтується на оцінці ризику (чим вище оцінка ризику, тим достовірніші та доречніші потрібні докази).

Обсяг аудиторської процедури (розмір вибірки, кількість спостережень, ін.) залежить від судження аудитора після оцінки суттєвості (табл. 3.4), ризиків, впевненості.



Аудиторський ризик - ризик того, що аудитор висловить невідповідну аудиторську думку, якщо фінансові звіти містять суттєво викривлену інформацію. Тобто аудитор повинен усвідомлювати можливість невиявлення ним помилок, складання неправильного аудиторського висновку внаслідок дії об’єктивних та суб’єктивних причин. Об’єктивними причинами є: недостатній рівень систем обліку та внутрішнього контролю. Суб’єктивні причини: рівень компетентності аудитора, неправильне застосування прийомів, неналежне виконання своїх обов’язків та ін.

Аудиторський ризик поділяється на: властивий ризик, ризик контролю, ризик не виявлення ( у відповідності до МСА №400).

В процесі розробки аудиторських процедур аудитор визначається з методами відбору статей для тестування (таблиця 3.6), в тому числі і проведення аудиторської вибірки.

Аудиторська вибірка – застосування аудиторських процедур до менш ніж 100% елементів сукупності, до частини генеральної сукупності. Одиницями вибірки можуть бути матеріальні об’єкти або монетрні статті. До формування аудиторської вибірки можна застосовувати нестатистичний та статистичний підхід.

Обсяг аудиторської вибірки залежить від: рівня довіри аудитора до систем бухгалтерського обліку та контролю, допустимої похибки, очікуваної похибки, необхідного рівня довіри аудитора, кількості елементів у генеральній сукупності.

Для статистичного методу результати вибіркового дослідження екстраполюються (поширюються) на всю генеральну сукупність з врахування похибки вибірки (тобто похибки, яка виникає внаслідок того, що всі елементи сукупності не перевіряються, а лише їх частина, і тому достовірно, із 100% впевненістю невідомо значення показника для генеральної сукупності).

Міжнародні стандарти аудиту рекомендують використовувати різні способи добору елементів для вибіркової перевірки: використання таблиць випадкових чисел або комп’ютерних програм, систематичного та власне випадкового відбору.






Невід’ємною частиною сучасної бізнес-практики є шахрайства. Зростає не тільки кількість шахрайств, але й «вартість» одного випадку.

Згідно стандарту МСА 240 «Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства під час аудиторської перевірки фінансової звітності» [31] шахрайство – це навмисні дії однієї або кількох осіб з управлінського та найвищого управлінського персоналу, працівників або третіх сторін, які використовують обман, щоб отримати нечесні або незаконні переваги. Два типи шахрайства: викривлення, які є результатом неправдивої фінансової звітності, та викривлення, які є результатом незаконного привласнення активів (розтрати, крадіжки майна чи нематеріальних активів, сплата підприємством коштів за неотримані послуги тощо). Шахрайство супроводжується фальшивими чи оманливими обліковими записами або документами для приховування факту нестачі активів. Помилка відрізняється в цілому тим від шахрайства, що є ненавмисним викривленням інформації: під час збирання, і обробки інформації, або є неправильною обліковою оцінкою з-за помилкового тлумачення фактів або є наслідком невірного використання принципів бухгалтерського обліку стосовно вимірювання, визнання, класифікації, розкриття інформації.

Відповідальність за запобігання та виявлення шахрайств покладається на управлінський персонал. Роль аудиторів у виявленні шахрайств та запобіганні є досить складною та спірною. Ще з матеріалів судових засідань у 1896р. у США [10, 11] дійшли такі висновки: «Аудиторів не можна притягувати до відповідальності за невиявлення винахідливих і майстерно замаскованих схем обману і зловживань, якщо не було нічого, що могло б викликати їх підозру, особливо там, де ці зловживання здійснювалися досвідченими співробітниками компанії, і обман не був виявлений адміністрацією протягом багатьох років», та: «Обов'язок аудитора – проявляти у виконуваній їм роботі майстерність, ретельність і увагу, яку продемонстрував би компетентний, акуратний і уважний аудитор».


Внутрішній аудит в банках України – явище нове, що зародилося з раніше наявних служб ревізій у банках. Саме зі зміною економічних орієнтирів у суспільстві, підвищенням ризиковості банківського бізнесу, прийшло розуміння того, що банкам потрібен внутрішній аудит, а не ревізія. У нормативно-законодавчому полі поява внутрішнього аудиту пов’язана із затвердженням Постановою Правління НБУ № 114 від 20.03.98 «Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України» [7] та прийняттям Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року № 2121-III [1]. У чинному до грудня 2000р. Законі України «Про банки та банківську діяльність» від 20 березня 1991 року № 872-XII не містилось положень щодо даної служби банку.

Однак у першій редакції нині діючого Закону «Про банки і банківську діяльність» у ст. 45 «Внутрішній аудит» було визначено, що банки створюють службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю правління (ради директорів) банку; вказані функції служби внутрішнього аудиту, її підпорядкування та підзвітність правлінню (раді директорів) банку. Згодом Законом України N 914-IV від 05.06.2003 було внесено зміни до вищезазначеної ст. 45 Закону України «Про банки і банківську діяльність» згідно з якими служба внутрішнього аудиту стала підпорядкованою та підзвітною спостережній раді банку. Мета вказаних змін – підвищити формально ступінь незалежності внутрішнього аудиту.



Об’єктами внутрішнього аудиту можуть бути:

  • операції банку і їх відповідність законодавству;

  • правила, технології, згідно з якими ці операції проводяться, дотримання їх;

  • види операцій, ефективність їх здійснення та оцінка ризиків;

  • рівень комп’ютеризації та інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності банку;

  • звітність (фінансова, статистична, податкова, управлінська) та адекватність відображення в ній діяльності банку;

  • управління трудовими та матеріальними ресурсами;

  • організація бухгалтерського, управлінського, податкового обліку, відповідність їх меті та завданням діяльності банку;

  • система внутрішнього контролю;

  • функціональні (департаменти, відділи) та виробничі підрозділи (філії);

  • інші об’єкти відповідно до завдань внутрішнього аудиту.

Згідно «Положенню про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України» [7] на службу внутрішнього аудиту банку покладаються такі завдання:

- сприяння адекватності системи внутрішнього контролю банку та операційних процедур;

- здійснення неупередженої та об'єктивної оцінки фінансової, операційної, інших систем і процедур контролю в банку, оцінка та аналіз виконання посадовими особами і персоналом банку Статуту, внутрішніх положень банку щодо проведення операцій в обсягах наданої Національним банком України банківської ліцензії або дозволу на окремі банківські операції;

- сприяння організації ведення бухгалтерського обліку;

- впровадження ефективної, достовірної та повної інформаційної системи управління для своєчасного виявлення та усунення недоліків і порушень у здійсненні банківських операцій;

- своєчасного виявлення порушень та недоліків в діяльності структурних підрозділів, опрацювання оптимальних рішень щодо їх ліквідації та усунення причин виникнення цих недоліків в процесі діяльності банку;

- розслідування в межах своїх повноважень вчинених і запобігання майбутнім порушенням у системі внутрішнього контролю, а також попередження випадків будь-яких ризиків;

- виявлення сфер потенційних збитків для банку, сприятливих умов для шахрайства, зловживань і незаконного присвоєння коштів банку;

- перевірки і рекомендацій виконання вимог з ефективного управління ризиками банківської діяльності;

- налагодження і підтримання взаємодії із зовнішніми аудиторами, державними органами контролю та службою банківського нагляду Національного банку України;

- надання Правлінню банку та керівникам структурних підрозділів, що перевіряються, висновків про результати проведеної аудиторської перевірки і пропозицій щодо поліпшення діючої в банку системи внутрішнього контролю.

Завдання, права, обов’язки служби внутрішнього аудиту повинні визначатися не тільки в Положенні про цю службу, але й у статуті банку.

На даний час найкращий світовий досвід щодо внутрішнього аудиту зібраний та проаналізований Інститутом внутрішніх аудиторів (The Institute of Internal Auditors - IIA, США). Сьогодні цей інститут є міжнародною професійною асоціацією внутрішніх аудиторів, що об’єднує 92000 осіб з 150 країн світу. Місія IIA – бути ведучою міжнародною професійною організацією, що покликана розвивати професію внутрішнього аудитора та підтримувати аудиторів у всьому світі. Девіз IIA – «Прогрес через обмін знаннями». IIA випускає журнал «Internal Auditor», вісник та бюлетені (для різних категорій: членів IIA, Рад директорів та Аудиторських комітетів, представників навчальних закладів), постійно проводить семінари, конференції та є світовим лідером в галузі професійної сертифікації внутрішніх аудиторів. З 1974 р., початку складання іспитів на отримання професійного ступеня Сертифікований внутрішній аудитор (Certified Internal Auditor, CIA), більше 40 тисяч осіб отримали звання CIA. Сертифікат CIA – єдиний у світі міжнародний сертифікат для спеціалістів в галузі внутрішнього аудиту. В Україні існують курси навчання за міжнародною програмою CIA, які включають вивчення питань в галузі внутрішнього контролю, управління ризиками, корпоративного управління.


  • IIA розробив та пропагує: «Кодекс етики Інституту внутрішніх аудиторів» та «Міжнародні професійні стандарти внутрішнього аудита» (IIA, США) [18].

Служба внутрішнього аудиту має право на ознайомлення з усією документацією банку та нагляд за діяльністю будь-якого підрозділу банку. Тому, безумовно, всі працівники СВА повинні при призначенні на посаду давати письмове зобов'язання про нерозголошення інформації щодо діяльності банку та збереження банківської таємниці. Працівники СВА: уповноважені вимагати письмові пояснення від окремих посадових осіб банку щодо виявлених недоліків у роботі; з дозволу керівництва мають право знімати копії з одержаних документів, у тому числі копії файлів; при встановленні зловживань з боку керівників банку повідомляють про такі випадки Спостережній раді.

Головними недоліками роботи внутрішнього аудитора є: відсутність гласності та об’єктивності (певною мірою), а також зазвичай недотримання принципу регулярності контролю, його оперативності. Роботі внутрішнього аудитора також властивий такий недолік, як недостатня незалежність, оскільки заробітну плату призначає правління, затверджує витрати підрозділу внутрішнього аудиту (на відрядження, на навчання, підвищення кваліфікації) також правління, а підпорядковування – Спостережній Раді. Дійсної незалежності можна досягти тільки за умови, якщо вищеперелічені витрати буде затверджувати Спостережна рада (або Аудиторський комітет), та якщо внутрішній аудитор буде мати реальну можливість необмеженого доступу до всіх документів у банку, до всіх відділів та ін., а не за відповідним дозволом правління і в межах, що встановлює правління. Іноді можливий «пресинг» з боку правління на внутрішніх аудиторів щодо недоцільності втілення їх рекомендацій внаслідок того, що «переважує» не раціоналізм, не ситуація у загальній справі, а дружні стосунки з керівником перевіряємого відділу. Внутрішні аудитори не повинні приймати участь у розробці внутрішніх документів банку, оскільки вони не зможуть згодом об’єктивно перевірити те, у розробці чого приймали участь.




У «Положенні про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України» [7] визначено основні терміни, наведено вимоги до служби внутрішнього аудиту та її організаційної структури, основні завдання, функції, обов’язки та повноваження служби внутрішнього аудиту, порядок проведення внутрішнього аудиту та оформлення результатів перевірки, питання встановлення взаємовідносин між зовнішнім та внутрішнім аудитом, а також контроль НБУ за роботою служб внутрішнього аудиту.

Слід зазначити, що існує певна відмінність у функціях та їх акцентах служби внутрішнього аудиту згідно Базельських рекомендацій та згідно нормативних вимог до банків України:

Таблиця 3.11

Функції служби внутрішнього аудиту


Згідно «Положення про організація внутрішнього аудиту в комерційних банкахУкраїни [ 7]

Згідно Базельських рекомендацій «Внутрішній аудит в банках та взаємовідносини наглядових органів та аудиторів» [30]

- проведення аудиту діяльності структурних підрозділів банку з метою забезпечення аналізу і оцінки внутрішнього контролю, політики, процедур банку, що стосуються адекватності, відповідності, ефективності та точності бухгалтерських даних і збереження активів банку;

- перевірка і оцінка адекватності і ефективності системи внутрішнього контролю;

- перевірка засобів забезпечення схоронності активів;

- перевірка операцій разом з функціонуванням конкретних процедур внутрішнього контролю;


- зменшення ризиків у проведенні операцій, пов'язаних з раціональним та ефективним використанням ресурсів банку;

- перевірка застосування і ефективності процедур управління ризиками і методології оцінки ризиків;

- перевірка системи банку з оцінки його капіталу у співвідношенні з його оцінкою ризику;



- перевірка систем управління та передавання фінансової інформації, у тому числі електронних інформаційних систем та електронних банківських послуг;

- перевірка систем менеджменту і фінансової інформації, включаючи систему електронної інформації і електронні банківські послуги;

- постійний перегляд системи операційних процедур (включаючи аудиторські процедури) та методів їх обліку;

- перевірка точності і достовірності записів бухобліку і фінансових звітів;

- перевірка результатів поточної фінансової діяльності банку, нагляд за поточною діяльністю банку, дотриманням посадовими особами, працівниками банку, а також самим банком вимог чинного законодавства України та рішень органів управління банку;

- перевірка систем, встановлених для забезпечення дотримання правових і регулятивних вимог, кодексів поведінки і впровадження методик і процедур;

- координація своєї діяльності з діями незалежних аудиторських фірм при проведенні зовнішнього аудиту банку з метою забезпечення оптимальних умов, за яких аудиторські фірми можуть з довірою покластися на висновки служби внутрішнього аудиту для уникнення дублювання зусиль;

- перевірка достовірності і своєчасності звітності для нагляду;

- надання рекомендацій структурним підрозділам банку у процесі планування, на стадії розроблення і впровадження нових продуктів, процесів, систем;

- оцінка економічності і ефективності операцій;

- складання та надання висновків і звітів при проведенні перевірки.

- здійснення спеціальних розслідувань.

«Методичні вказівки щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в банках України» [4] встановлюють такі стандарти (тобто критерії визначення процедур аудиту, за якими здійснюється оцінка діяльності системи внутрішнього контролю):

Стандарт N 1 - Керівництво службою внутрішнього аудиту;

Стандарт N 2 – Незалежність;

Стандарт N 3 - Професійна компетентність;

Стандарт N 4 - Обсяг робіт;

Стандарт N 5 - Планування і виконання аудиторської перевірки;

Стандарт N 6 - Складання аудиторського висновку.

Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту повинна погоджуватися з Радою банку і відповідати вимогам, встановленим НБУ. Рішення про призначення на цю посаду затверджується наказом керівника банку. Кандидат повинен відповідати кваліфікаційним вимогам, подати необхідні документи та пройти співбесіду в Комісії НБУ (при ТУ НБУ) з питань нагляду та регулювання діяльності банків. Кваліфікаційні вимоги до керівника СВА, встановлені у «Положенні про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій»: наявність вищої фінансово-економічної освіти; стаж роботи в банківській системі за відповідним фахом не менше ніж три роки; бездоганна ділова репутація; відсутність під час роботи в банках фактів порушень вимог банківського законодавства та/або нормативно-правових актів НБУ. Про призначення/звільнення керівника СВА банк у 3-денний термін повідомляє ТУ НБУ.

«Кодекс професійної етики внутрішніх аудиторів банківських установ» [3] встановлює такі моральні принципи, яких повинен дотримуватися внутрішній аудитор банку:



    1. чесність;

    2. об’єктивність;

    3. конфіденційність;

    4. компетентність.

Доцільно в банку створити власні внутрішні стандарти аудиту, які безумовно, базуються на загальноприйнятих стандартах аудиту, в яких приділити увагу правам, підзвітності внутрішніх аудиторів, процедурам збору інформації, прийняття рішень та втілення наданих рекомендацій.

Служба внутрішнього аудиту повинна співставляти витрати на надання аудиторських гарантій з потенційними вигодами.



Завдання
Навчальні цілі:

Отримати повне ознайомлення із законодавством та регламентами НБУ а також стандартами внутрішнього аудита, що регулюють діяльність СВА банку, а також уявлення щодо внутрішніх регламентів, що сприяють надалі організації правильної й чітко налагодженої роботи СВА банку по всіх типах аудиторських перевірок

Вивчити та знати нормативні вимоги НБУ до організації СВА та її функціонування

Навчитися відрізняти нормативні документи та стандарти, що регулюють внутрішній аудит банку від стандартизації зовнішнього аудиту
Основна література:

  1. Комплект лекцій з навчальної дисципліни «Внутрішній аудит у банку» в електронному варіанті – тема 2

  2. Сухарева Л.А., Ретюнских Е.Б. Внутренний аудит международного департамента банка: методология, организация и методика: Моногр. – Донецк, ДонГУЭТ, 2005., - 196с. - ISBN966-7634-57-4, - с. 59-72

  3. Погореленко Н.П. та ін. Внутрішній аудит у банку: Навчальний посібник. – Львів: Новий Світ – 2000, 2012. – 270[2] с. – ISBN 978-966-418-184-3, - с. 44-76


Додаткова література та інтернет ресурси:

Нормативна база:

  1. Про банки і банківську діяльність: [закон України № 2121-ІІІ: прийнятий Верховною Радою 7 грудня 2000 р.: станом на 24 листопада 2009 р.] [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Верховної Ради України. – Електронні текстові дані. – Режим доступу:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка