Лакида Петро Іванович



Скачати 199.74 Kb.
Дата конвертації17.04.2016
Розмір199.74 Kb.


Кабінет Міністрів України
Національний університет біоресурсів і природокористування України

Особливості біотичного потенціалу лісових екосистем України та його вплив на зміни клімату




  1. Лакида Петро Іванович – доктор сільськогосподарських наук, директор Навчально-наукового інституту лісового і садово-паркового господарства Національного університету біоресурсів і природокористування України.

  2. Пастернак Володимир Петрович – доктор сільськогосподарських наук, провідний науковий співробітник Українського ордена «Знак Пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького.

  3. Макарчук Ярослав Іванович – кандидат сільськогосподарських наук, перший заступник Голови Державного агентства лісових ресурсів України.

  4. Лицур Ігор Миколайович – доктор економічних наук, провідний науковий співробітник Державної установи «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАН України.

  5. Гірс Олександр Анатолійович – доктор сільськогосподарських наук, завідувач кафедри лісової таксації та лісовпорядкування Національного університету біоресурсів і природокористування України.

  6. Миклуш Степан Іванович – доктор сільськогосподарських наук, декан лісогосподарського факультету Національного лісотехнічного університету України.

  7. Костюченко Юрій Васильович – кандидат фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник Державної установи «Науковий центр аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України».

  8. Василишин Роман Дмитрович – кандидат сільськогосподарських наук, докторант Національного університету біоресурсів і природокористування України.

  9. Білоус Андрій Михайлович – кандидат сільськогосподарських наук, начальник науково-дослідної частини Національного університету біоресурсів і природокористування України.

РЕФЕРАТ


Київ – 2013


Мета роботи. Розробити теоретико-методологічні та методичні засади дослідження біопродуктивності лісів, їх впливу на зміни клімату та створити нормативно-інформаційне забезпечення оцінки біотичного потенціалу лісових екосистем України.

Наукова новизна:

        • опрацьовано теоретичні засади методології та методики оцінки компонентів фітомаси та депонованого в ній вуглецю головних лісотвірних деревних порід лісів України;

        • розроблено нормативно-довідкове забезпечення визначення енергетичного потенціалу лісів України;

        • обґрунтовано систему моніторингу біотичної продуктивності лісів України та основних потоків парникових газів;

        • розроблено систему ідентифікації лісових масивів та оцінки їх біотичного потенціалу з використанням матеріалів дистанційного зондування Землі;

        • обґрунтовано алгоритм та математичну модель сталого лісокористування в лісах України;

        • прогностично опрацьовані роль лісових екосистем у пом’якшенні кліматичних змін та основні напрями адаптації лісового господарства до них;

        • розроблено методику економічної оцінки біотичного потенціалу лісових екосистем і напрями переходу лісокористування на засади сталого розвитку.

У процесі виконання роботи опубліковано 35 монографій; 24 підручники, посібники, довідники, брошури; 211 наукових праць у фахових виданнях, зокрема 28 у міжнародних, отримано 3 патенти України, захищено 5 докторських дисертацій та 26 кандидатських.

На сучасному етапі розвитку світової спільноти в умовах негативного антропогенного впливу на довкілля відбувається переосмислення та кардинальний перегляд існуючих стратегічних планів розвитку світової цивілізації, а новітні результати науково-технічного прогресу, головним чином, спрямовані на розвиток природозберігаючих технологій. У світових авторитетних наукових організаціях все частіше розглядаються питання, пов’язані із стабілізацією наявних екологічних проблем та запобіганням очікуваних змін клімату. За таких умов відбулося підписання низки міжнародних домовленостей, які зобов’язують наукове співтовариство розробити стратегію компенсації промислових викидів біологічною фіксацією атмосферного вуглецю. Як наслідок, нагально необхідними стали знання біології кругообігу вуглецю та інших елементів. Нині основний пріоритет у вирішенні зазначеної проблеми покладається на лісові масиви планети.

Україна, інтегруючись у європейське співтовариство, не може залишатися осторонь важливих міжнародних домовленостей в галузі лісового господарства та охорони природи. Участь у міжнародній діяльності, спрямованій на вирішення існуючих екологічних проблем, пов’язаних зі зміною клімату, потребує визначення головних напрямів діяльності у лісовому господарстві, які б змогли забезпечити виконання Україною вимог Кіотського протоколу щодо поглинання парникових газів та пост-Кіотських домовленостей. Однак управління екологічними можливостями та вуглецевим балансом лісових екосистем на глобальному чи регіональному рівнях можливе лише за наявності адекватної інформаційної бази біотичного потенціалу лісових фітоценозів. Проведені дослідження біотичного потенціалу лісових екосистем України є певним внеском у вирішення задач регіональних і національних екологічних програм та сприяють глобальному розв’язанню проблем змін клімату.
1. Фітомаса лісів України як основна складова біотичного потенціалу лісових екосистем

У наукових дослідженнях пов’язаних з вивченням біотичного потенціалу лісових екосистем, використовується значна кількість методів та форм наукового пізнання. Загальнонаукові методи, такі як аналіз, синтез, спостереження та моделювання, були поєднані з конкретно-науковими методами пізнання, що розроблені для лісової таксації, лісівництва тощо. Комплексний підхід до проведених наукових досліджень дозволяв отримати інформацію, яка характеризує процес формування біотичної продуктивності лісів України.

Під час наукового пошуку вченими Національного університету біоресурсів і природокористування України була розроблена методика, яка вирізняється серед інших оригінальним і новітнім, з позиції системного підходу і практичного застосування, баченням проведення польових і камерально-лабораторних робіт. Вона ґрунтується на вдало поєднаних таксаційних і біометричних прийомах, а використані в ній теоретичні узагальнення базуються на статистичних і математичних методах. Основні теоретичні засади та практичні прийоми цієї методики пройшли успішну апробацію в Міжнародному інституті прикладного системного аналізу (Лаксенбург, Австрія). Вона була успішно реалізована у низці міжнародних проектів: «Preparation and design of the Ukraine reforestation biocarbon fund project» (2005-2006 рр.), «Carbon, Climate and Managed Land in Ukraine: Integrated Data and Models of Land Use for NEESPI (Forest Sector)» (2006-2008 рр.), «Biomass Energy Europe» (2008-2010 рр.), «GESAPU – Geoinformation technologies, spatio-temporal approaches, and full carbon account for improving accuracy of GHG inventories» (2010-2014 рр.).

Ця методика для дослідження фітомаси як основної складової біотичного потенціалу лісових екосистем передбачає закладання тимчасових пробних площ (ТПП), на яких і проводиться збір польового дослідного матеріалу, а також рубка модельних дерев (МД). Крім цього, для ефективної біометричної обробки польових дослідних даних науковцями НУБіП України розроблена система спеціальних комп’ютерних програм: ZRIZ, ZRIZ-К, PLOT, KRON, FITO та RATIO.

За останні 15 років з використанням основних засад зазначеної методики закладено 609 ТПП, на яких зрубано і обміряно 4880 МД, у т.ч. 3195 МД з повною оцінкою компонентів фітомаси. Лабораторні дослідження проведено на 1743 дослідних зрізах стовбурів дерев, 809 зразках гілок крони, 2560 модельних гілках деревної зелені, 346 наважках хвої та 534 листя.

На основі зібраних даних вченими Національного університету біоресурсів і природокористування України, Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького, Національного лісотехнічного університету України розроблені нормативи для оцінки надземної фітомаси та депонованого в ній вуглецю для дерев головних лісотвірних порід України: природні та штучні деревостани сосни звичайної у Поліссі та Лісостепу; штучні деревостани сосни звичайної на Нижньодніпровських пісках; штучні деревостани сосни кримської на Нижньодніпровських пісках; штучні деревостани ялини європейської (смереки) у Карпатах; природні деревостани ялиці білої у Карпатах; штучні деревостани сосни кримської у Криму; штучні деревостани дуба звичайного у Лісостепу; штучні деревостани дуба звичайного у Поліссі; штучні деревостани ясена звичайного у Лісостепу; природні деревостани граба звичайного у Лісостепу); природні та штучні деревостани берези повислої у Поліссі; природні деревостани бука лісового у Карпатах; природні та штучні деревостани вільхи клейкої у Поліссі; природні деревостани тополі тремтячої (осики) у Поліссі.

Крім цього, проведена також загальна оцінка біотичного потенціалу лісових екосистем за природними зонами (рис. 1) та щільності накопиченого вуглецю в межах лісів адміністративних областей України (рис. 2). Як випливає з цієї оцінки, загальна фітомаса українських лісів оцінюється в ~ 1621 Тг (=млн т) сухої речовини або 806 Тг вуглецю (C). В середньому це становить 170,7 т сухої речовини або ж 84,8 т вуглецю на 1 га. Фітомаса дерев дорівнює 96,5% від загальної фітомаси лісових екосистем (з яких 77,2% у надземній деревині), а нижні шари лісових екосистем (підлісок, підріст і зелений ґрунтовий покрив) містять тільки 3,5%. Такі співвідношення є логічними, беручи до уваги високу продуктивність українських лісів і значну частину штучних насаджень в країні. Для порівняння відзначимо, що середній запас фітомаси в лісах Росії – близько 4,5 кг∙С∙м-2, або лише дві третини від українських лісів.

Рис. 1. Розподіл лісової фітомаси за природними зонами




Рис. 2. Щільність фітомаси лісів України (кг∙С∙м-2)
Розроблені нормативи і запропоновані оцінки впроваджені в системі підприємств Державного агентства лісових ресурсів України та вищих навчальних закладів лісівничого профілю.
2. Моніторинг біотичної продуктивності лісових екосистем

Науковцями Українського науково-дослідного інституту лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького і Національного університету біоресурсів і природокористування України були запропоновані основні теоретичні та практичні аспекти моніторингу біотичного потенціалу лісових екосистем, із застосуванням інвентаризації та моніторингу лісів. Моніторинг лісів – це система регулярних спостережень, оцінки та аналізу інформації про стан лісів, прогнозування його змін під впливом природних та антропогенних чинників і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для інформаційно-аналітичної підтримки прийняття рішень, спрямованих на забезпечення сталого їх функціонування.

Лісовий моніторинг розвивається як багаторівнева система спостережень. Перший рівень моніторингу (екстенсивний) – гармонізований з Міжнародною Спільною Програмою оцінки та моніторингу впливу забруднення повітря на ліси в регіоні Європейської Економічної Комісії ООН (ICP FORESTS). У центрі уваги моніторингу лісової рослинності є стан крони дерев, оскільки первинна продуктивність дерев і деревостанів залежить від здатності крон перехоплювати світло. Серед показників стану крони, які визначаються під час моніторингу лісів, найважливішими є дефоліація – величина, яка свідчить про загальну нестачу листя у кроні дерева. Цей показник є узагальнюючим показником стану дерев та загальноєвропейським показником (індикатором) сталого лісового управління, який характеризує життєздатність лісових екосистем.

Оцінка обсягів викидів і поглинань СО2 на основі оцінки змін запасів вуглецю ґрунтується на тому, що вони в екосистемах відбуваються переважно шляхом обміну між поверхнею землі і атмосферою. Таким чином, збільшення сумарних запасів вуглецю в часі прирівнюється до поглинання СО2 із атмосфери, а зменшення його сумарних запасів приймається за викиди.

Біомаса рослин, у тому числі наземна і підземна частини, є основним поглиначем СО2 з атмосфери. Частина СО2, що поглинається рослинами, витрачається ними на дихання і повертається до атмосфери, a частина формує продукцію живої біомаси і відмерлої органічної речовини протягом року.

Визначальний вплив на динаміку вуглецю має видовий склад продуцентів та редуцентів лісових екосистем. Суттєво впливають на динаміку вуглецю антропогенні фактори та стихійні явища: рубки, пожежі, буреломи та вітровали, a також хвороби та комахи-шкідники тощо. Внаслідок впливу цих чинників відбуваються прямі емісії таких парникових газів, як СО2, CO, CH4, N2O переміщення вуглецю біомаси в деревну продукцію та відмерлу органічну речовину. Під час вирубування лісів і розкладанні біомаси відбувається зростання викидів CO2, а збільшення щільності біомаси на одиницю площі в існуючих лісах призведе до зростання обсягів його поглинання. Зміна типу землекористування найбільше впливає на обмін парниковими газами між землею та атмосферою і тому потребує особливого вивчення. Обчислення потоків вуглецю, внаслідок конверсії лісів і луків, часто є найскладнішим в інвентаризації емісій, оскільки реакція біологічних систем відрізняється значною мінливістю у різних масштабах часу.

Відповідно до даних Національного кадастру антропогенних викидів з джерел і абсорбції поглиначами парникових газів в Україні поглинання у категорії землекористування «Ліси» коливається від 53,8 до 60,0 млн. т.
3. Дистанційні методи оцінки біотичного потенціалу лісових екосистем

Науковцями Національного лісотехнічного університету України та Наукового центру аерокосмічних досліджень Землі Інституту геологічних наук НАН України запропоновані методологічні підходи до ефективного застосування дистанційних методів у дослідженнях біотичного потенціалу лісових екосистем. Найдетальнішу інформацію про лісові ресурси отримують у разі використання дистанційних матеріалів дуже високої чи надвисокої просторової роздільної здатності, проте їх застосування доцільне у вирішенні окремих специфічних завдань на місцевому рівні, а для більшості лісівничих завдань економічно обґрунтованим є використання космічних знімків, що забезпечують відносно високу роздільну здатність. Для досліджень лісових ділянок використовували найпоширеніші сучасні супутникові знімки Aster, Landsat, MODIS, SPOT.

Важливим показником для візуального дешифрування є колір відображення об’єктів у разі представлення каналів у RGB-форматі, а для автоматизованого дешифрування – спектральна роздільна здатність каналів.

За нашими даними, для знімків Landsat поєднання характеристик каналів 4-5-7, 1-4-5 та 3-4-5 є найінформативнішим у разі автоматизованого дешифрування космічних зображень. Для виділення лісової рослинності і здійснення фотоінтерпретації доцільно поєднувати канали 2-4-5 та 3-4-5 для знімків Landsat ТМ та Landsat ETM+ відповідно. За такої комбінації каналів лісові масиви відображені у відтінках зеленого кольору, тобто близького до природного (рис. 3).




.

Рис. 3. Фрагмент супутникового знімка SPOT-XS, комбінація каналів 1, 2, 3 (букові насадження відображені зеленим кольором)


Поряд з якісними характеристиками космічних знімків, важливе значення для їх інтерпретації має просторова роздільна здатність. Підвищити роздільну здатність можна злиттям зображень, отриманих з одного чи різних супутників. Залежно від роздільної здатності вхідних зображень використовують різні технології їх покращення: найближчого сусіда, білінійну та кубічного викривлення. Розроблену методику дешифрування космічних знімків використано для виділення вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок рівнинної частини України на основі 5 знімків Landsat-5 ТM та Landsat-7 ETM+.

Щоб уникнути похибок і неточностей, після виділення „лісової маски” доцільно здійснити фільтрування, яке є різновидом геометричного покращення. Для фільтрування потрібно використовувати фільтр 5×5 Low Pass. Поряд із впорядкуванням вкраплень фільтруванням суттєво згладжуються контури великих масивів „лісової маски”, тобто вони набувають природного вигляду.

Найвищу точність класифікації космічних знімків Landsat отримали, використовуючи правило максимальної правдоподібності. Для забезпечення достовірних результатів необхідно покращити просторову роздільну здатність космічних знімків на основі мультиплікативного методу.

Для підвищення інформативності даних ДЗЗ, зокрема космічних знімків Spot, доцільно використовувати ієрархічну класифікацію. Ієрархічна класифікація методом аналізу спектральних властивостей лісових ділянок дала змогу виокремити вкриті та невкриті лісовою рослинністю лісові ділянки, а серед вкритих лісовою рослинністю – хвойні, листяні і мішані насадження в межах груп віку та не зімкнуті лісові культури.

Для вивчення змін рослинного покриву у зв’язку із стресовими навантаженнями було проаналізовано розподіл нормалізованого вегетаційного індексу NDVI, індексу EVI як контрольного параметру для урахування впливів довгострокових ефектів, пов’язаних із ландшафтними змінами, та «стресового» індексу SIPI, що використовується для визначення зон екстремального водного режиму (перезволоження або пересушення) (рис. 4, 5).




Рис. 4. Розподіл значень індексу NDVI для досліджуваного регіону



Рис. 5. Розподіл значень індексу NDVI для контрольної території

За результатами аналізу даних супутникових спостережень за період 1975 – 2009 було визначено набори спектральних індексів (EVI, NDVI, NDWI, SIPI, PRI), які можуть бути використані як інформаційна ознака для оцінки ризиків ескалації небезпечних процесів, що викликають досліджувані стреси екосистем. Запропоновано форму розрахунку значень індексів, придатну як для обробки даних супутникових спостережень, так і для наземних спектрометричних вимірювань. Результати було порівняно з даними про регіональні розподіли кліматичних показників за період спостережень, визначено ключові фактори, що впливають на стан екологічної безпеки, а також впливи на екосистеми, пов’язані із змінами кліматичних показників.

Таким чином запропоновано системний підхід до використання даних ДЗЗ в задачах комплексної оцінки біотичного потенціалу лісових екосистем.
4. Стале лісокористування та його інформаційне забезпечення

Головне користування лісом є підсумком усієї господарської діяльності багатьох поколінь лісівників. Раціональне використання лісосировинних ресурсів базується на встановленні оптимального розміру головного користування в науково обґрунтованому віці головних рубань на основі стиглості деревостанів, якісної структури та напряму ведення господарства.

Розвиток сталого лісового господарства визнано в Україні пріоритетним напрямом. Державна програма „Ліси України” на 2010-2015 рр. визначає основні напрями та джерела забезпечення збалансованого розвитку лісового господарства країни, спрямованого на посилення екологічних, соціальних та економічних функцій лісів.

Довгострокові розрахунки розміру використання лісових ресурсів необхідні для формування виваженої лісової політики держави у сфері їх раціонального використання, обґрунтування напрямів розвитку лісової галузі та вирішення цілої низки не менш важливих завдань.

У зв'язку з новими принципами поділу лісів на категорії, передбачені „Лісовим кодексом України", нагальною постала необхідність теоретичного обґрунтування оптимальних віків стиглості насаджень у різних категоріях лісів.

Науковцями Національного університету біоресурсів і природокористування України для обґрунтування віку головної рубки для експлуатаційних лісів України на основі нормативів товарної структури та цільових програм лісовирощування (у деяких випадках – за таблицями ходу росту) для основних лісоутворювальних порід були розроблені нормативи динаміки товарної структури цільових деревостанів різної продуктивності, за якими, в свою чергу, були розраховані віки технічної (основна), а також кількісної та господарської стиглостей і запропонована методика встановлення величини розрахункової лісосіки.



Теоретичною основою методики обчислення розрахункової лісосіки є ідея нормального (в розумінні ідеального) лісу. Для трансформації моделі нормального лісу до вимог сучасності було запропоновано концепцію безперервно продукуючого лісу, яка дає змогу вирішити низку назрілих проблем лісової галузі.

Об’єктом застосування нової моделі визначення величини розрахункової лісосіки залишаються всі господарські секції вкритих лісовою рослинністю ділянок підприємства, включених у розрахунок головного користування. Дослідно-виробнича перевірка на значному матеріалі довела її високу ефективність.


5. Роль лісових екосистем в пом’якшенні кліматичних змін та напрями адаптації лісового господарства до них

У кінці XX на початку XXI ст. тема глобальної зміни клімату, що традиційно була предметом географічної і екологічної науки перетворилася в одну із найактуальніших міждисциплінарних проблем. Вона постійно і широко обговорюється на найвищому політичному рівні, що не дивно маючи на увазі її всесвітній характер. Зокрема потрібно відзначити засідання 64 сесії Ради Генеральної Асамблеї ООН щодо винайдення механізмів протидії небезпечним викликам сьогодення, спричиненим змінами клімату, на якому Президент України виступив з ініціативою створення Екологічної конституції Землі, яка б стала основою для нової світової екологічної політики у XXI столітті, закріпила обов’язки людей і народів перед природою і подбала про раціональне використання ресурсів та неприпустимість забруднень і нищення довкілля.

Дослідження базуються на порівнянні двох сценаріїв розвитку лісового господарства в Україні: базового і сценарію пом’якшення.

Базовий сценарій. В основу базового сценарію покладено проектні дані Держлісагенства України, викладені у Державній цільовій програмі "Ліси України" на 2010-2015 рр. Цей варіант, враховуючи складне фінансове положення держави, зорієнтований на екстенсивний шлях розвитку – за рахунок збільшення обсягу створення нових лісів і лише незначне – за рахунок поліпшення якісного складу лісів. Заходи з охорони лісів від пожеж, а також боротьби з шкідниками і хворобами лісу планується проводити на рівні 2006 р. з незначними кількісними і якісними змінами.

Сценарій пом’якшення. В основу сценарію пом’якшення покладені дані, які враховують не лише екстенсивне збільшення площ лісопосадок, але й якісне поліпшення лісового фонду. Він враховує такі фактори:

- оптимізацію на основі науково обґрунтованих обсягів і структури лісозаготівель за всіма видами рубок;

- додаткові обсяги створення лісів за рахунок невгідь та освоєння еродованих земель, вилучених із сільськогосподарського користування;

- збільшення обсягів посадок полезахисних лісових смуг;

- створення лісових плантацій (у т.ч. швидкорослих порід) з метою одержання лісопродукції;

- залісення земель, забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і невикористаних у сільському господарстві;

- збільшення продуктивності біомаси лісових насаджень за рахунок використання під час лісовідновлення генетично поліпшеного садивного матеріалу;

- підвищення лісистості регіонів України до оптимального рівня;

- поліпшення охорони лісів від пожеж (поступове зниження середньорічного рівня пожеж на 70% від рівня 2005-2009 рр.), підвищення ефективності захисту лісів від шкідників і хвороб лісу, що позитивно вплине на збільшення приросту біомаси.

Одним із основних факторів глобального пом’якшення клімату і запобігання його змінам, як згадувалося вище, є ліси, ефективність впливу яких визначається екстенсивними та інтенсивними характеристиками: перші асоціюються безпосередньо із збільшенням площі лісових насаджень, кількісними та якісними показниками земельних угідь, наданих для лісовирощування; другі – з лісівничо-таксаційними показниками наявних лісів, їх продуктивністю, породною і віковою структурою лісових насаджень, повнотою деревостанів, використанням лісових екосистем тощо.

Посилення ролі лісів у регулюванні природних біогеохімічних циклів вимагає збільшення обсягів лісорозведення і посилення відповідного контролю за цим процесом. Зростання площі лісів, поліпшення їх просторового розміщення, приведення існуючої лісистості території до оптимального рівня вважаються пріоритетами лісогосподарського виробництва. На жаль, лісистість території, яка становить лише 15,9%, значно поступається науково обґрунтованим нормативам. Основними ознаками її є наявність просторової збалансованості між лісовими насадженнями та землями сільськогосподарського призначення і населеними пунктами.

В Україні наявні значні площі для створення нових насаджень. Це завдання має розв’язуватися за рахунок невгідь та низькопродуктивних земель, що неефективно використовуються в сільськогосподарському виробництві. Дослідженням встановлено, що для збільшення площі лісів можна передати без шкоди для сільського господарства близько 3,5–4 млн га. Сучасне використання агроресурсного потенціалу України характеризується надмірною інтенсивністю, що є причиною деградації земель, виснаження лісових агромеліоративних насаджень з усіма їх негативними екологічними наслідками.


6. Економічна оцінка біотичного потенціалу лісових екосистем та напрями переходу лісокористування на засади сталого розвитку

В умовах модернізації економіки України та невідкладних потреб її адаптації до вимог світового ринку першочерговими стають питання ефективної організації управління господарською і зовнішньоекономічною діяльністю всіх галузей економіки та їх господарських суб’єктів. Націленість України на вступ до Європейського союзу поряд з розробкою національної природно-ресурсної доктрини та формування соціально-економічної й екологічної політики вимагають запровадження рентних відносин у сфері використання природно-ресурсного потенціалу країни в цілому та лісоресурсного, зокрема. Це зумовлює необхідність удосконалення системи оцінки лісових ресурсів з метою створення додаткових джерел надходжень до державного та місцевих бюджетів, що сприятиме соціально-економічному зростанню. Проведення економічної оцінки лісових ресурсів є необхідною умовою ведення лісового господарства в умовах ринкової економіки, що дозволить у вартісному вираженні оцінити продукцію лісогосподарської діяльності, відобразити значення лісів в економіці країни, поліпшити еколого-економічні показники, що характеризують користування лісовими ресурсами, більш ефективно залучити різні компоненти лісу у господарський обіг. Все це в підсумку забезпечить підвищення ефективності лісокористування, та сприятиме переходу лісової галузі на засади самофінансування та самоокупності.

Процедура економічної оцінки має включати:


  • оціночне районування території (зонування);

  • визначення базових (репрезентативних) територій, збір, систематизацію та обробку показників для оцінки лісових угідь;

  • складання шкал нормативної економічної оцінки лісових угідь у розрізі оціночних районів (зон);

  • нормативну грошову оцінку земель лісового фонду на основі шкал оцінки їх продуктивності, технологічних властивостей земельних ділянок;

Базовою одиницею економічної оцінки є лісоземельна ділянка (в практиці господарювання таксаційний виділ), яка характеризується однорідністю лісорослинних умов та однаковими таксаційно-лісівничими показниками.

Перехід лісового господарства на принципово нові засади господарювання передбачає здійснення економічної оцінки земель лісового фонду, лісових насаджень, продуктів прижиттєвого і побічного користування, соціальних та захисних функцій лісу. Це дасть змогу визначити у грошовому виразі продукцію лісогосподарської діяльності, забезпечити формування ефективної інформативної бази, необхідної для удосконалення взаємовідносин галузі з лісокористувачами, оцінити значення лісу в економіці і стабілізації природного середовища. Економічна оцінка лісових ресурсів зараз не здійснюється, що є причиною зниження зацікавленості в їх охороні, відтворенні і раціональному використанні.


Практична значимість

        • створено систему нормативно-інформаційного забезпечення оцінки компонентів фітомаси дерев та деревостанів головних лісотвірних деревних порід України та депонованого в них вуглецю;

        • практично реалізовано систему моніторингу лісів України й оцінки потоків парникових газів;

        • отримано систему ідентифікації лісових масивів і оцінки їх біотичного потенціалу з використанням методів дистанційного зондування Землі;

        • запропоновано математичну модель сталого лісокористування і нормативи віку стиглості деревостанів головних лісотвірних порід;

        • створено прогностичні сценарії поведінки лісових екосистем в умовах кліматичних змін та запропоновані основні напрями адаптації лісового господарства до них;

        • здійснено економічну оцінку біотичного потенціалу лісових екосистем України.

Висновки

Представлений авторським колективом цикл наукових праць на засадах системного підходу акумулює багаторічні наукові досягнення в галузі лісівничої науки в частині оцінки біотичного потенціалу лісових екосистем України та його впливу на зміни клімату, а саме:



  • теоретично обґрунтовано та впроваджено в наукові дослідження, лісівничу та лісотаксаційну практику сучасні методи оцінки біопродуктивності лісів наземними та дистанційними методами;

  • запропоновано алгоритми і програми оцінки стану та прогнозу накопичення вуглецю лісовими екосистемами та їх вплив на глобальні зміни клімату;

  • для забезпечення соціальних, екологічних та економічних функції лісів і багатоцільового ведення лісового господарства розроблені моделі сталого лісокористування.

Автори роботи брали активну участь у розробці Лісового кодексу України (в редакції 2006 р.), Державної цільової програми «Ліси України» на 2010-2015 роки, лісотаксаційних нормативних актів реалізованих ВО «Укрдержліспроект» та підприємствами Державного агентства лісових ресурсів України.
Автори:

Лакида Петро Іванович

Пастернак Володимир Петрович

Макарчук Ярослав Іванович

Лицур Ігор Миколайович

Гірс Олександр Анатолійович

Миклуш Степан Іванович

Костюченко Юрій Васильович

Василишин Роман Дмитрович

Білоус Андрій Михайлович




База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка