Курсова робота



Скачати 429.57 Kb.
Сторінка2/3
Дата конвертації12.04.2016
Розмір429.57 Kb.
1   2   3

Іпохондрична депресія – на фоні тужливого чи тривожно-тужливого афекту виникають виражені іпохондричні ідеї про наявність у хворих невиліковних тяжких захворювань або незворотніх патологічних процесів внутрішніх органів аж до повної їх відсутності. Доволі часто іпохондрична депресія реалізується в синдром Котара. Наприклад, хворий І. так образно виявив свою іпохондричну депресію: «Якщо довго дивитись у пітьму, то пітьма подивиться на тебе». Іпохондрична депресія в клінічній практиці часто супроводжується тривожною чи ажитованою.

Анестетична депресія – хворі починають скаржитись на відчуття втрати любові до найближчих людей (родичів, дітей, братів, сестер). У хворих, на їхню думку, втрачаються всі відчуття, залишається лише відчуття втрати відчуттів.

Апатична депресія – значне зниження всіх бажань. Пацієнти відрізняються вираженою в’ялістю, байдужістю до себе і навколишніх, відхиляються від будь-яких контактів, нічим не займаються, добами знаходяться в ліжку. Вони байдужі до їжі, через різке зниження харчового інстинкту можуть тижнями нічого не їсти, не відчуваючи при цьому якихось страждань. Єдине їх бажання – щоб їх залишили в спокої і не турбували.

Маскована депресія – цей депресивний синдром проявляється в різних вегетативних і соматичних симптомах, які посилюються вранці і знижуються ввечері і в нічний час. Туга зовнішньо не виражена, хворі постійно відвідують стоматологів, скаржаться на розлади серцево-судинної системи, різноманітні больові відчуття в області шлунково-кишкового тракту і т.д. Ці скарги і маскують депресивну симптоматику, відводячи лікарів від лікування головного захворювання. Відомо, що при депресії завжди є ті чи інші соматичні прояви як її наслідки. При маскованій депресії причина і наслідок ніби міняються місцями. При цьому клінічне обстеження не виявляє у хворих наявності якоїсь соматичної патології. Тим не менше хворі наполегливо продовжують лікуватись хоча ефект, як правило, нульовий. Хворі пояснюють це низькою кваліфікацією терапевтів і звертаються за консультацією і лікуванням до наступної групи лікарів, що також безрезультатно. Тільки призначення антидепресантів сприяє редукції подібної «соматичної патології».

Меланхолічна і апатична депресія частіше зустрічаються при ендогенних захворюваннях, тривожна і ажитована – при судинних і інволюційних психозах, маскована – при афективних і психосоматичних розладах.
1.4 Невротичні депресії і специфічні депресії у підлітків
Людина відчуває негативні психічні дії, у неї погіршується настрій, вона відчуває себе неповноцінною, сварить себе, шукає в собі все можливі недоліки і т.д. Все це співвідноситься з невротичними порушеннями сну, апетиту тощо. Але в будь-якому випадку на перший план виходить стійке пониження настрою, яке залежить від ситуації. Це порушення вчений Х. Фелькель назвав «невротичною депресією». У дітей невротична депресія – це не стільки депресія, скільки гіпотимія і дистимія. Протікає вона недовго, успішно виліковується. Окрім ліків, тут допомагає відчуття гумору як у педагога, так і в школяра, максимальна зайнятість, оптимістична дія класу і сім‘ї.

Депресія у підлітків – це зовсім інша справа, до кінця ще не вивчена. Давно відомо, що даний віковий період, хоча це і «сп‘яніння без вина» (Гете), часто супроводжується тугою і сумом, які нерідко досягають такого ступеня, що підліток добровільно покінчує із життям.

Депресії у підлітків можуть виступати у «чистому» вигляді, або в масці (частіше соматичній). Зазвичай у другому випадку підлітки жаліються на загальну розбитість, пониження настрою, відсутність апетиту, головні болі тощо. Якщо скарги затягнулися, якщо поведінка хворого викликає застереження у навколишніх, то такого підлітка краще проконсультувати з педіатром, а він вже вирішить, чи варто йому звертатись до психіатра. Типові депресії не важко виліковуються. Треба лише правильно їх лікувати. Але якщо мова йде про депресію, то завжди слід бути насторожено: майже всі самовбивства здійснюються, коли понижений настрій, втрачений смисл життя. Будь-яка неповага до учня, грубе до нього відношення (враховуючи підвищену ранимість підлітків, їх надмірну чутливість) – це і багато іншого можуть викликати пониження настрою або різко загострити його, а від цього до непоправимої біди один крок.

2. Мультидисциплінарний підхід в корекції МДП


2.1 Особливості медичної корекції і діагностики. Трудова експертиза і судово-психіатрична експертиза
Ґрунтуючись на характері і динаміці розвитку соматичних порушень, які наступають в маніакально-депресивних хворих по мірі наближення чергового приступу психозу, П.В. Бірюковичем розроблена система біологічних профілактичних дій, яка дозволяє збільшити тривалість інтермісії (нерідко в 5–10 раз). Вказані дії носять строго індивідуальний характер і складаються з малих доз інсуліну з наступним (через 15–30 хв.) прийомом вуглеводів у вигляді курсів протягом 15–30 днів; одночасним введенням в організм вітаміну В1 (25–50 мг на добу), нікотинової кислоти і рибофлавіну. Назначають липонаїн з одночасним прийомом 200 г. свіжого сиру чи вівсяних пластівців.

Для посилення окислюючих процесів і дисиміляції хворим назначається тиреоідин, гімнастика, загальний масаж, водні процедури, дієта з обмеженим вживанням вуглеводів, жирів і продуктів, багатих пуриновими основами.

Враховуючи дефіцит брому в організмі хворих, рекомендують назначення 1–2%-ного розчину брому 7–10 днів на місяць.

При розвитку симпатинотонічного синдрому, а також при виникненні перших психопатичних явищ, термінове назначення параренальної новокаїнової блокади в комбінуванні з малими дозами інсуліну, бромідами, вітамінів В1, нерідко зупиняють подальший розвиток приступу. При перших появленнях маніакальної фази до вказаних вище заходів слід додати невеликі дози аміназину або палоперидолу. Після успішного обмеження початкових явищ психозу слід провести весь комплекс профілактичних заходів для повної нормалізації обміну речовин.

В останні роки доведено ефективну профілактичну дію при МДП – солями літію. Абсолютними протипоказаннями для профілактичного лікування літієм являються гломерулонефрит і пієлонефрит, а також захворювання серцево-судинної системи з явищами декомпенсації і порушенням ритму серцевої діяльності, щитовидної залози, шлунково-кишкового тракту в стадії загострення, а також необхідність назначення по певним причинам безсолевої дієти. Не рекомендується приймати солі літію вагітним жінкам.

Профілактичну терапію починають з мінімальних доз вуглекислого літію (0,5–0,6 г). половина дози дається зранку, друга – ввечері. Препарат дається після їжі в таблетках чи капсулах, щоб уникнути подразнюючої дії на слизову шлунку. Через 10–14 днів проводиться визначення концентрації літію в сироватці крові методом вогневої фотометрії. Така концентрація забезпечує профілактичний ефект протягом багатьох років без побічних токсичних явищ. Перших півроку контроль за концентрацією літію проводиться раз на місяць, потім раз на 2–3 місяці. Крім цього, з ціллю попередження інтоксикації, їжа хворих не повинна бути малосоленою, оскільки недостатня кількість повареної солі призводить до затримки виділення літію з організму.

При розвитку депресивної фази МДП лікування хворих проводиться в основному антидепресантами з обов’язковим звітом психопатологічної картини депресії і даних лабораторних дослідів.

Найбільш ефективний при меланхолічному синдромі з вираженим психомоторним гальмуванням мелипрамин, який володіє стимулюючою і тимоаналептичною дією.

Антидепресивна дія мелипрамину зазвичай проявляється в перші 10–14 днів від початку терапії у вигляді зворотного розвитку вітальнозміненого ефекту, вслід за чим наступає зниження моторної загальмованості.

Профілактичною дією мелипрамин не володіє. Терапія мелипрамином депресії в рамках інших нозологічних форм може бути успішною лише при співвідношенні з нейролептинами і транквілізаторами.

Таким же сильним тимоаналептичним ефектом, як у мелипрамину, володіє пиразидол, який відрізняється від мелипрамину меншою стимулюючою і седативною дією. Дуже мала токсичність і співвідношення в одному препараті двох компонентів – седативного і стимулюючого, доповнюючих основну тимоаналептичну дію, дозволяє приймати пиразидол при різних формах депресії. Для отримання терапевтичного ефекту потрібні добові дози пиразидолу на 50–100 мг більші, ніж мелипрамину.

Таким чином, приведені вище дані показують, що комплексне використання клініко-психопатологічних і лабораторних методів досліду депресивно хворих має велике значення як для діагностики і нозологічної диференціації депресії, так і для визначення особливостей протікання і прогнозу хвороби, а також вибору лікувальних і профілактичних фармакологічних засобів.

Диференціальний діагноз. При описанні фаз м.д.п. розглядались питання диференціальної діагностики з циркулярною формою шизофренії. Тому ми зупинимось на діагностичних відмежуваннях від інших, в якійсь мірі східних захворювань.

При встановленні діагнозу необхідно відмежувати цей психоз від деяких інших психічних захворювань, протікання яких також характеризується періодичністю.

Диференціальна діагностика з маніакальною і депресійною формами прогресивного паралічу, при яких є багато органічних симптомів і відмічаються ознаки недоумства, достатньо легка. Значно важче відмежувати фази м.д.п. від періодичних психозів у зв’язку з травмою черепа і перенесеним менінго-енцифалітом. Ці психози частіше протікають з синдромом порушення пам’яті. Потрібно відзначити, що при періодичних психозах приступи носять короткочасний характер (декілька годин або днів).

Тому, що депресивний стан може виникнути під впливом психогенних моментів, перед лікарем стоїть завдання диференціювати його від депресивної фази циркулярного психозу. В цих випадках треба пам’ятати, що вміст переживань під час депресивної фази звичайно не відображає характеру травмуючої ситуації на відміну від реактивної депресії, коли хворі продовжують життя переживаннями, які визвали стан хвороби.

При циклопатії коливання нерідко змішують з невротичними станами, наприклад депресивну фазу приймають за звичайну неврастенію, пов’язану з перевтомою, відсутність прямого зв’язку з перевтомою або психічною травмою, періодичність коливань настрою – все це допомагає відрізнити цикломанію від неврозів.

Трудова експертиза. В періоди виражених депресивних, маніакальних і важких приступів хворі признаються непрацездатними. Під час інтермісії, при достатній її тривалості, працездатність стабілізується. При тривалих фазах чи частому їх наступленні захворювання прирівнюється до хронічних психічних захворювань. При циклотимічних фазах враховується їх характер і професія. При гіпоманії без схильності до збільшення порушень і без антисоціальних вчинків працездатність часто зберігається і може навіть підвищуватись. При циклотимічних депресіях, окрім особливостей їх структури, повинна враховуватись їх тривалість.

Судово-психіатрична експертиза. Хворі зізнаються нездатними у відношенні суспільно небезпечних дій, здійсненого ними в період вираженої манії, депресії чи важкого приступу. Вирішення питання про здатність знаходитись серед суспільства, ще не вирішено, тому що хворі здійснювали правопорушення в період пом’якшених фаз (циклотимічних). Виявленню стану хворих можуть допомогти подальша динаміка приступу і анамнез.

Соматичні розлади. Як при маніакальній, так і при депресивних фазах спостерігаються одні і ті ж симптоми зі сторони соматичної сфери, в вегетативній нервовій системі. До таких симптомів відносяться: безсоння, зменшення ваги, пітливість, тахікардія і розширення зіниць.

Перераховані розлади вкладаються в структуру класичного симпатико-тонічного синдрому. Цей синдром вказує на велику затрату енергії.

Як і при інших станах стресу, тут нерідко зустрічається підвищення кров’яного тиску, що в ряді випадків може привести до помилок розпізнання. В обох фазах рівень цукру в крові може бути підвищеним.

При дослідженні вищої нервової діяльності в маніакальній фазі відмічається ослаблення гальмівного і посилення процесу збудження, забруднення в утворенні гальмівних реакцій, скорочення латентного періоду при асоціативному експерименті. В депресивній фазі спостерігається ослаблення процесу збудження, а також гальмування і інертність нервової діяльності.

Протікання. Головною особливістю протікання м.д.п. являється його періодичність, причому існує декілька її варіантів.

Найчастіше зустрічається варіант (до 80% випадків), який характеризується тим, що протягом життя повторюється одна депресивна фаза. При другому варіанті (приблизно в 10% випадків) повторюється тільки маніакальна фаза. Третій варіант – фази чергуються. Відомий так званий здвоєний тип протікання: фази змінюють одна другу, а потім наступає світлий проміжок (ремісія).

Тривалість фаз м.д.п. від 1–2 місяців до 1 року і більше.

У дітей м.д.п. протікає у вигляді коротких, протягом 2–3 тижнів фаз, які частіше рецидують. У дітей під час депресивної фази переважає стан безперервного суму, в’ялість, апатія. Маніакальна фаза інколи проявляється настирливістю. У літніх людей фази робляться довшими, а проміжки між ними – коротшими. Інтервали між фазами (світлі проміжки) бувають різної тривалості. В світлі проміжки хворі повертаються до здорового стану.

Одним з варіантів протікання являється легка форма – так звана циклотелія. Фази при ній відрізняються меншою вираженістю. Маніакальна (гіпоманіакальна) фаза проявляється помірним підйомом настрою. Депресивна фаза характеризується подавленістю настрою, безпричинним сумом.

До числа атипових форм протікання м.д.п. відноситься описана вище меланхолія і маніакальний ступор.

Маніакальний ступор проявляється веселим настроєм, пришвидшеним потоком асоціативних процесів і руховою загальмованістю.

Світлі проміжки – повна відсутність психотичної симптоматики або проявів зниження рівнів особистості. Як би не протікала минула фаза м.д.п., наявність після фази зниження психічної активності, зменшення комунікабельності.

До атипових форм відноситься і манія гніву. По всій вірогідності, в її походженні грає роль і енцилофатичне підґрунтя, виключно перенесена в преморбідний період травми мозку. Не протирічить цьому і той факт, що при повторенні фаз з віком наростає схильність хворих до злості. Можливо, це пов’язано з судинною патологією. Може зустрічатися поєднання маніакально-депресивного і реактивного психозу. Найбільше розповсюдження при цьому має ендореактивна депресія (Вейбрахт). Вона виникає після будь-яких неприємних переживань в людей, в родині яких відмічаються випадки психопатії, епілепсії, шизофренії. Спочатку може виникнути звичайна реактивна депресія, внаслідок втрачаючи риси психогенного захворювання і маюча схожість зі звичною фазою м.д.п. Хворі при ендогенній реактивній депресії гнівливі, капризні. В них відсутня загальмованість.

Якщо перша фаза ендогенно реактивних депресій виникає з психологічного приводу, то наступна може рецидувати без будь-якого зв’язку з ним.

Клініка м.д.п. У типових випадках, як видно із самого визначення хвороби, остання протікає в формі чергування, змінюючи одна одною фаз – маніакальної і депресивної. Але, як справедливо говорив Kaupernik, подібна «класична» зміна маніакальних і депресивних станів спостерігається доволі рідко. Частіше зустрічаються форми хвороби, що характеризуються виникненням тільки маніакального або тільки депресивного стану.

В маніакальній фазі зміна настрою спостерігається в припіднятому самопочутті, радості, ейфорії. Хворі щасливі, всім задоволені, не реагують або відповідають слабкою реакцією на серйозні неприємності.

По степені вираження маніакальні стани ділять на більш легкі – гіпоманіакальні стани, виражені – маніакальні стани і найбільш виражені – маніакальне безумство.

Вже при легких ступенях маніакального збудження хворі відрізняються рухливістю, непосидючістю. Мовлення прискорене, кількість слів може сягати 200 в хвилину і більше. У хворих підвищена активність, жадоба до діяльності; хворі будують безчисленні плани, які в одну мить хочуть зробити. Вони встають дуже рано, щоб прогулятись чи зайнятись спортом «для зміцнення здоров’я».

Часто у хворих в маніакальному стані виникає зловживання алкоголем і наркотиками, яке закінчується відразу після виходу із маніакального стану.

Внаслідок властивій таким хворим незосередженості і метушливості, їх діяльність, незважаючи на зовнішню цілеспрямованість, являється непродуктивною. Це продемонстрував Л.Г. Гутман експериментально-психологічними дослідами. Застосовуючи коректурний метод, автор показав, що за час, протягом якого здорова людина переглядає 3519 знаків, допускаючи при цьому 0,005% помилок, хворий в маніакальному стані, незважаючи на прискорення протікання уявлень, встигає переглянути лише 2511 знаків, допускаючи 1% помилок.

Інтелектуальна сфера хворих в маніакальному стані не містить грубих формальних порушень. Але в результаті відволікаємості уваги, мислення хворих в маніакальному стані набуває своєрідного характеру, для визначення якого Jahrreis запропонував особливий термін – «розпливчасте мислення». Для нього типове, що при збереженні головної стержневої цілі в процесі мислення постійно випливає багато побічних думок, слабо пов’язаних з основною задачею. В результаті мислення містить поверхневий характер.

На піку збудження може розвиватись стан сплутаності. В таких випадках, особливо при недостатності анамнестичних даних, виникає доволі значна диференційно-діагностична важкість, близька до шизофренії. Незв’язність мислення хворих в маніакальному стані може зовнішньо нагадувати шизофренічну розірваність.

Критика у хворих в маніакальному стані явно страждає. Вони знаходять схильність до незаслужено високої оцінки своїх успіхів не лише в професійній сфері, але й у зовсім незвичній і випадковій сфері діяльності.

В меншій степені страждає критика по відношенню до навколишніх. Під час маніакального стану часто страждає закріплення в пам’яті подій. Внаслідок притаманної хворим активності уяви можуть виникати неправдиві спогади із суб’єктивною вірою в їх істинність.

Галюцинації у хворих в маніакальному стані зустрічаються рідко. Вони також протікають з підвищеним настроєм. Хворі відчувають приємні видіння, чують веселі голоси, відчувають приємні запахи і смак в роті.

Депресивна фаза – знаходиться якби на протилежному полюсі в клініці м.д.п. Центральне місце в клінічній картині займає туга. Виснажливими являються переживання «серцевої туги», з характерними відчуттями стиснення в ділянці серця, головна біль, яка не піддається дії звичайних болепонижуючих засобів, парестезії в грудях. Але суб’єктивно найбільш важчим є «моральне страждання», глибина якого, на думку самих хворих, не порівнюється з будь-якими фізичними болями.

Часто хворі жаліються на «відсутність почуттів». Цей феномен називають в якості хворобливо душевної нечутливості.

Туга, притаманна хворим в депресивній фазі, не пов’язана з психогенними факторами. Інколи вона супроводжується відчуттям, що змінився і сам хворий (явище деперсоналізації), і навколишнє, яке стало пустим, нереальним (явище дереалізації). Це відчуття зміни супроводжується усвідомленням власної безпорадності.

Перші депресивні приступи не починаються несподівано, їм передує доволі довго (до декількох тижнів) «період попередження», в якому на перший план виступають симптоми, не характерні для даного захворювання і тому помилково розцінюються самим хворим і його близькими в якості перевтоми, реакції на психогенні чи інші зовнішні дії. До числа таких явищ відносять в першу чергу глибоку астенію, найбільш притаманну в ранковий час, виникають труднощі в розв’язанні повсякденних задач, навіть найбільш простих і звичних, і прогресуюча втрата ініціативи. В період приходу (попередження) депресивного стану виступають такі явища, як недостатність і нерегулярність сну, який залишає після пробудження відчуття втоми, втрата апетиту, відчуття гіркоти у роті.

Характерним для депресивної фази є зовнішній вигляд хворого. Шкіра бліда, руки холодні, нерідко синючі. На обличчі тужливий вигляд. Губи сильно стиснені, кутики рота опущені, брови зсунуті, між ними пролягають складки, на очі находять сльози. Часто, але особливо в різко виражених випадках депресії, очі залишаються сухими. Голос стає тихим, майже беззвучним. Інколи хворі видають беззупинні монотонні стони. Хворі малорухомі, інколи годинами сидять сутулячись, з опущеною головою. Інколи хворі повільно, безцільно бродять по відділенню. Лежачи в ліжку, вони часто закриваються з головою покривалом. Притаманна хворим малорухливість може в тяжких випадках переходити в повне оціпеніння – депресивний ступор.

Як стверджує Е.С. Авербух, страх не входить в число компонентів депресивного синдрому і має іншу психологічну і біологічну структуру. Разом з тим при циркулярній депресії, нерідко навіть в молодому віці, зустрічається тривога різної степені вираженості, яка може бути обговорена основним захворюванням, але в деяких випадках представляє собою реакцію особистості на хворобу.

Нерідко хворі відмовляються від пропозиції сісти за загальний стіл, потиснути руку співбесіднику, мотивуючи, що вони недостойні цього. Вони хочуть закінчити життя самогубством. Можливість спроб не виключена навіть в умовах психіатричного стаціонару, де у ставленні до депресивно хворих проявляється особлива увага з боку персоналу.

На піку депресії хворі відчувають пустоту в голові, важкість і скованість думок. Внаслідок загальмованості хворий на самі елементарні запитання дає відповідь з великою затримкою, або взагалі не відповідає.

Ілюзії і галюцинації у депресивній фазі м.д.п. зустрічаються значно частіше, ніж в маніакальній, і також по своєму змісту тісно пов’язані з емоційним фоном. Це голоси, похоронні мелодії, жалісні крики і плач, видіння померлих і т.д. Ілюзійні сприймання також характеризуються неприємним відтінком. На відміну від маніакальних станів, галюцинації в депресивній фазі можуть носити довгий і стійкий характер.

Протікання м.д.п. характеризується великою багатообразністю. Зустрічається безпосередня зміна маніакальної фази депресивною (або навпаки). При тяжких формах м.д.п. кожний приступ протікає до року. Тривалість депресивних приступів в середньому більша, ніж маніакальних; ця закономірність виступає особливо в похилому віці.

Зазвичай приступ циркулярного психозу розвивається поступово. Важкі приступи інколи розвиваються в 2 етапи: упускаючи 2–3 тижні з моменту початку приступу настає короткочасний світлий проміжок, який змінюється різким погіршенням, після чого клінічна картина на довгий час містить стаціонарний характер. Покращення стану також наступає поступово, нерідко з коливаннями. Вихід із депресивних приступів нерідко починається з «хороших днів», які все частіше повторюються.

Вихід з маніакального стану нерідко супроводжується довгою астенізацією з картиною деякої розгубленості, інколи – рухової загальмованості, що може дати привід для помилкових діагностичних інтерпретацій.

Початок захворювання, згідно літературних даних, зустрічається найчастіше між 15 і 30 роками.

Захворювання зустрічаються частіше у жінок, ніж у чоловіків (це співвідношення, за фаховими даними, вираховується як 3:2, на думку інших авторів, як 2:1).


2.2 Специфіка психолого-педагогічної корекції
(хворий = дитина)

Важливим в загальній системі реабілітації хворих м.д.п. являються психотерапевтичні методи, медико-педагогічна корекція, особливо при психогенних депресіях.

Зважаючи на те, що для хворого сімейні відносини являються найбільш значимі, психотерапія, скерована на корекцію останніх, займає одне з провідних місць. Сімейна психотерапія, як і прийнято, повинна проводитись в два етапи. На першому етапі вивчаються об’єктивні свідчення про хворого і батьків, уточнюється склад сім’ї, характер відносин між членами сім’ї. Слід також вияснити, хто лідер в сім’ї, до кого із членів сім’ї хворий ставиться вибірково; які соціальні умови, ставлення до праці, навчання, загальним обов’язкам, релігійності.

Важливе місце повинно відводитись виясненню характеру виховання (правильне, недостатнє, строге, використання фізичних покарань, виховання по типу «кумира сім’ї» або «попелюшки»).

На першому етапі сімейної психотерапії важливим являється також вивчення особливостей особистості хворого, для чого можна використовувати експериментально-психологічні методи. Серед останніх слід віддати перевагу методикам Кеттела і Розенцвейга, які адаптовані для використання в практиці м.д.п.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка