Крохмаль Валентина Миколаївна, вчитель вищої категорії Миколаївської загальноосвітньої школи №46



Скачати 97.12 Kb.
Дата конвертації10.09.2017
Розмір97.12 Kb.
Крохмаль Валентина Миколаївна,

вчитель вищої категорії

Миколаївської загальноосвітньої школи №46

Національне виховання учнів на уроках



української мови і літератури

Для нинішнього покоління українців освіта, загальна культура, духовність, національна самосвідомість - надзвичайно важливі сфери. Найголовніше завдання вчителя – це формування в школярів національної гідності і гордості за свою землю, народ, батьківщину, усвідомлення себе представниками державної нації, носіями незалежності і державності. Національне виховання – факт цілісного формування особистості, що відображає систему поглядів , переконань, ідеї, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати свідомість і цілісність орієнтації молоді. Оскільки національна школа відіграє неабияку роль у вихованні патріотів України, збереженні традицій народу, землі, на якій жили їхні предки, на якій живуть вони, на якій житимуть їхні діти і онуки, своїм завданням бачу виховання учнів на історичних, бойових та трудових традиціях українського народу. На уроках ґрунтовно працюю над формуванням мовної культури, засвоєнням основ світосприймання, психології, національної духовності українців. Намагаюся виховувати чесність і громадянську гідність й мужність в обстоюванні істини, прав і свобод громадянина України. У процесі виховання розвиваю в учнів почуття громадянської відповідальності за свої вчинки і позиції, за долю рідного краю, народу, захист і розвиток, його духовної культури, зміцнення миру і дружби між людьми. Актуальними сьогодні є думки І.Огієнка та В.Сухомлинського про те, що до найважливіших ознак нації належить рідна мова, а з нею витворена культура, яка стає душею нації, її духом. Зокрема, В.Сухомлинський зазначав, що в руках педагога слово є могутнім виховним засобом, яке здатне піднести, звеличити людину в її власних очах, утвердити її патріотичну свідомість і громадянську гідність, на все життя відкрити в її серці невичерпні й вічні джерела любові до своїх предків. Тож перед вчителем української мови постає важливе завдання – сформувати національно - мовну особистість. Адже для українців рідна мова - це мова українського народу, яка створена ним впродовж багатьох століть і є багатою, мелодійною, довершеною, гідною того, щоб нею пишатись. Рідна мова єднає сучасні покоління з попереднім і прийдешнім в єдине нерозривне ціле. Вона неоціненна національна святиня, скарбниця народних надбань народу, запорука його подальшого культурного прогресу. Уроки української мови мають потужний потенціал для національного виховання школярів, адже мова – не лише засіб спілкування, а й джерело інформації про світ, про свій народ, його духовність. Уроки української мови мають суттєве значення для формування культури особистості та національної самосвідомості школярів. На уроках мови є багато можливостей реалізувати культурологічний принцип навчання рідної мови. Побачити багатство рідного слова, відчути його неповторну красу, пізнати з його допомогою безмежний прекрасний навколишній світ – усе це властиве рідній мові. «Соціокультурна змістова лінія є засобом опанування національних і загальнолюдських культурних і духовних цінностей, нормами, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному і морально-етичному розвиткові особистості». Під час навчання формую у школярів розуміння важливої ролі української мови у відродженні України, розуміння того, що лише завдяки їй можна глибше пізнати традиції, звичаї, психологію, національний дух українців, розвиваю мовну культуру учнів, вміння і навички спілкуватися, логічно висловлювати думки українською мовою, говорити правильно, вишукано і виразно. Вважаю, що основою успіху в навчанні та вихованні національної свідомості учнів на уроках є їх змістовність і нестандартність (урок-концерт, урок-подорож, свято української мови, усний журнал, урок цікавої граматики, урок-екскурсія і т.ін. Велике значення в навчально-виховному процесі на уроках рідної мови мають мовленнєві взірці, тобто система текстів і усних висловлювань, зміст яких концентровано представляє національну культуру українського народу… Одне із важливих завдань у вихованні національної свідомості молодого покоління – прищепити любов до рідної мови, щоб «рідне слово жило, трепетало, грало всіма барвами й відтінками в душі молодої людини, адже рідна мова – то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції». Це завдання я намагаюсь виконувати на кожному уроці мови. Починаючи з п’ятого і до одинадцятого класу, широко проводжу виховну роботу на усіх уроках. Національному вихованню сприяють також уроки розвитку зв’язного мовлення, на які підбираю теми, що прищеплюють любов до рідного слова. Це такі завдання, як складання невеличких творів-описів у різних стилях на теми краєзнавства, історії рідного міста, про родинні свята, про традиції і звичаї своєї родини, про природу рідного краю тощо. Немалий виховний потенціал уроків мови є в дидактичному матеріалі, який підбираю такого змісту, щоб відображав життя нашої країни, рідного краю, щоб впливав на національні почуття учнів. На уроках української мови використовую речення виховного характеру при вивченні окремих тем : « О, рідна земле, ти, як мати  єдина і неповторна!» ( звертання), « Любіть Землю! Любіть працю на Землі! Бо не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті, запам’ятай!» (окличні речення), « Сім’я тим і відрізняється від інших колективів, що вона заснована на взаємній повазі, на близьких стосунках» (складне речення), « Хто принижує чужу честь , той свою топче» (вказівні займенники), « Нема краю, щоб миліший був за наш » (складнопірядне речення з підрядними означальними) та інші . Засобом формування національного світогляду є уроки літератури, бо вони мають не лише освітнє, а й виховне завдання. Рідна література, відкриваючись перед учнями новими гранями, є могутнім джерелом, своєрідним генетичним кодом, пам’яттю народу. Вона нерозривно пов’язана з національними і культурними традиціями. Це своєрідний художній літопис українців. Національний тип особистості виростає на ідеях національної філософії, народних ідеалах, традиціях, звичаях, обрядах, морально-етичних цінностях, які тією чи іншою мірою показані у творах художньої літератури. Справжній урок літератури – це урок виховання громадянськості, почуттів добра і краси, утвердження високих моральних ідеалів, формування гармонійно розвиненої особистості, активної життєвої позиції учня. Завдання учителя української літератури полягає в тому, щоб засобами художнього слова знання перетворити в переконання, зробити ці ідеї осмисленими, усвідомленими, глибоко продуманими. Вони повинні стати органічною потребою, невід’ємною частиною життя, нормою поведінки кожного учня. Вчені визначають, що найінтенсивніше формування національної самосвідомості в середньому шкільному віці. Якщо в початкових класах діти через казки, оповідання, поетичні твори пізнають край, де вони живуть, свою Батьківщину – Україну, дізнаються, звідки вони походять, до якого народу належать, то в середніх класах поглиблюють свої знання. Так, вивчаючи перекази й легенди про запорожців, твори Я. Качури «Іван Богун», Б. Лепкого «Орли», А. Чайковського «Сагайдачний», А. Кащенка «Над Кодацьким порогом», П. Загребельного «Роксолана», учні глибше переймаються історичним минулим свого народу, його героїчними подвигами. Підлітковий період у житті школяра – це підготовчий етап до формування ідеалів, які впливають на поведінку особистості. Якщо учні переймуться національними і духовними цінностями, ідеалами нашого народу, вони прагнутимуть до захисту цих цінностей. Учні мають знати про національний ідеал, про конкретних носіїв національної свідомості. Важливе місце тут відводиться особистостям письменників, твори яких вивчаються з першого по одинадцятий клас. Це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Олександр Олесь. Аналізуючи художні твори, учні починають розуміти, що рід і народ – складові одного духовного ланцюга. На основі зіставлення фактів історії та створених митцем художніх образів учні стверджують: народ є суб’єктом історії і її безстороннім суддею, а народ складається з багатьох родин. Отже, кожний є членом своєї сім’ї і водночас представником народу, відповідальним за його долю, історію, сьогодення і майбутнє, якого немає без минулого. “Уроків історії не вчимо”, - гірко іронізує наша мудра сучасниця, геніальна Ліна Костенко. Отож варто одуматися й уважно осмислити своє минуле, його славу і безслав’я. Роман у віршах “Маруся Чурай” розкриває духовний світ наших предків, відтворює забуті сторінки історії. Учні повинні усвідомити, що образ Марусі органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйманням, виростає до символу, ніби фокусуючи в собі духовний потенціал усього українського народу. Пізнавати історію свого народу потрібно з історії рідного краю, міста, села. До цього я привчаю своїх учнів як на уроках, так і під час позакласної роботи. Національний світогляд особистості виростає на традиціях народу, його звичаях і обрядах. На уроках аналізу художніх творів я наголошую на цьому. Учні вже знають, що саме в родині формуються духовні цінності, погляди на добро і зло, виховується любов до батьків, повага до старшого тощо. Але, на жаль, не кожній родині вдається зберегти народні традиції, звичаї й обряди. Бажано, звичайно, повернути їх у сім’ю. Саме на  уроці української літератури з теми «Л.Костенко. Цікаве про поетесу. Диптих із поеми «Чайка на крижині» - «Крила».  Розгорнута притчова метафора про глибоке духовне наповнення людини. Духовне багатство – найбільший скарб у житті» намагаюся вчити дітей відчувати силу й красу українського слова, бачити глибше, завдяки мові, красу навколишнього світу, задумуватись над проблемами життя, над його суттю. Навчаю розуміти й коментувати метафоричний підтекст образів, висловлювати власні міркування про духовне наповнення кожного, індивідуальні способи його проявів у реальному сучасному світі; підводжу учнів до усвідомлення різниці між матеріальним і духовним; працюю над вихованням цілеспрямованої, духовно багатої особистості. Саме такі цінності потрібно формувати у свідомості учнів для того, щоб і вони в майбутньому дбали про становлення і утвердження незалежної України. Національно-патріотичне виховання на уроках української літератури здійснюю на основі проблемного вивчення художніх текстів. Вивчаючи "Тигролови І.Багряного, ""Україна у вогні" О.Довженка, показую процес формування української національної ментальності під дією історичних фактів. У них відтворено причинно-наслідкові зв'язки між суспільними ситуаціями та утвердження у психіці людини активного чи пасивного ставлення до проблеми національного відродження. Формування української ментальності та духовних цінностей – це справа не одного уроку. Проте життя та творчість кожного видатного митця дають змогу поглибити уявлення учнів про національний характер, заохотити їх до проникнення в суть духовного світу людини. Так, учні 7-го класу вивчають повість Михайла Стельмаха „Гуси-лебеді летять...”, яка допоможе їм через художнє слово споріднитися з духовною культурою свого народу, відчути свій зв’язок з рідною землею, природою. Так, на етапі актуалізації опорних знань школярам пропонується інноваційна технологія „Незакінчене речення”: „Моя мала батьківщина – це…” та добір синонімів до словосполучення „мала батьківщина”. Доречним буде коментування уривка з твору: Де живуть твої батьки, там живуть і вітри, що пестили тебе. Живуть там і птахи, і сонце, і земля твоя, і твій рід … Стежки, поля і дороги – це твоя мала батьківщина. Більшість людей пам’ятають і носять її у серці повік. Справі виховання національної свідомості школярів допоможе бесіда про звичаї та обряди українського народу на одному з уроків, відведених на вивчення повісті: Як ви вважаєте, що таке звичай? Яких традицій у вихованні дітей дотримувались українці? Чи живуть народні звичаї і традиції у ваших родинах? Які звичаї та обряди ви зустрічали на сторінках твору? (відповідь на це питання слід підкріплювати цитатами із повісті). За допомогою інноваційної технології „Займи позицію” учні висловлюють своє бачення проблемного питання „Чи варто сьогодні дотримуватися звичаїв та традицій українського народу?”. Повага до батька, матері, дідуся і бабусі, до родини взагалі, вміння жити турботами й радощами близьких, дотримуватися родинних традицій – це життєві принципи сім’ї Михайлика. Наголошую, що українці завжди виховували в дітей теплі родинні взаємини. Великою любов’ю і повагою пройняті авторські слова про простих, скромних людей. І все це має свій глибинний і повчальний сенс. Учні на прикладі родини Михайлика мають усвідомити, що повага до батьків та старших є традиційною рисою національного характеру українського народу. Пошана до батьків і старших – одна з найбільших чеснот, що має плекатися в родині. Мистецтво, зокрема література, несе в собі вічні цінності. Вони загальнолюдські і водночас у кожного народу свої. Отже, сутністю викладача рідної мови та літератури має бути висока культура, непохитна національна свідомість, глибоке розуміння тих складних завдань, які сьогодні потрібно розв’язувати незалежній Українській державі. Усе це він повинен передати своїм вихованцям. Тільки систематичне національне виховання може подолати почуття національної меншовартості і сформувати людину – громадянина з національним складом мислення та природним почуттям гордості, що ти – українець. На основі такої виховної роботи формуються основні складові національної самосвідомості: любов до рідної землі і свого народу, патріотизм і готовність захищати Українську державу, досконале володіння українською мовою, духовна культура, повага до батьків, культури та історії, традицій та звичаїв рідного народу, працелюбність, бажання працювати задля розквіту власної держави, культура міжособистісного спілкування, глибоке усвідомлення громадянської відповідальності, сформовані почуття гордості за свою Батьківщину.

Список використаної літератури



  1. Ми є. Були. І будем Ми! Виховання національної самосвідомості учнів засобами художньої літератури: навчально-методичний посібник / за ред. Н. Й. Волошиної. – К. : Ленвіт, 2003. – 215 с.

  2. Стельмах М. О. Вибрані твори / Михайло Опанасович Стельмах – К. : Сакцент Плюс, 2005. – 736 с.

  3. Зякун Т. Особливості формування національної свідомості молоді та сучасному етапі державотворення //Рідна школа - травень, 2006

  4. Ковальова Т.В. Мова як засіб вираження національної самосвідомості // Вивчаємо українську мову та літературу.– 2011 - № 12.

  5. Корнух Г. Виховання загальнолюдських цінностей на уроках української літератури //Дивослово. - 2006. - № 7.


Адже зберегти і зміцнити нашу державу можуть громадяни, які люблять свою Батьківщину, свій народ, готові жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, готові відстояти незалежність Батьківщини. Такою величною постає перед нами Ліна Костенко. Поетеса, геніально-поетичне й інтелектуальне слово якої органічно поєднується з національною самосвідомістю громадян, котра ґрунтується на національній ідентифікації: вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; вміння осмислювати моральні, духовні  та культурні цінності; систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, відповідальністю перед своєю нацією.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка