Кримінологічна характеристика



Сторінка1/10
Дата конвертації15.04.2016
Розмір2.96 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет






А. М. Клочко, В. А. Мисливий


РОЗБІЙНІ НАПАДИ НА БАНКІВСЬКІ УСТАНОВИ:

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

ТА ЗАПОБІГАННЯ

Монографія




Суми


Сумський державний університет

2014


УДК 343.232

ББК 67.9(4Укр)308.61

К50

Рецензенти:



О. М. Литвинов – доктор юридичних наук, професор, начальник кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ;

В. В. Сухонос – доктор юридичних наук, професор, декан юридичного факультету ДВНЗ «УАБС НБУ»


Рекомендовано до друку вченою радою

Сумського державного університету

(протокол № 4 від 13 листопада 2014 року)





К50

Клочко А. М.

Розбійні напади на банківські установи: кримінологічна


характеристика та запобігання : монографія / А. М. Клочко, В. А. Мисливий. – Суми : Сумський державний університет, 2014. –  253 с.

ISBN 978-966-657-544-2



Монографія є першим в Україні комплексним кримінологічним дослідженням проблеми запобігання розбійним нападам на банківські установи.

У праці досліджуються загальнотеоретичні та практичні питання кримінологічної безпеки банківських установ. Особлива увага приділена кількісно-якісним показникам, особі злочинця, а також детермінантам цього виду злочинності. Розглянуті загальносоціальні та спеціально-кримінологічні заходи щодо запобігання розбійним нападам на банківські установи.

Для студентів, курсантів, аспірантів, докторантів, фахівців, які цікавляться проблемами кримінологічної безпеки банківських та фінансово-кредитних установ.



УДК 343.232
ББК 67.9(4Укр)308.61



ISBN 978-966-657-544-2

© Клочко А. М., Мисливий В. А., 2014

© Сумський державний університет, 2014





З М І С Т

С.
Вступ……………………………………………………..………… 4


Розділ 1. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОЗБІЙНИХ НАПАДІВ НА БАНКІВСЬКІ УСТАНОВИ

1.1. Банківські установи як об’єкт кримінологічної безпеки…...8

1.2. Стан, структура й динаміка розбійних нападів на банківські установи ……………………………………………......... 41

1.3. Особливості кримінологічної характеристики осіб, які вчиняють розбійні напади на банківські установи……….66

1.4. Причини та умови, що сприяють вчиненню розбійних нападів на банківські установи ……………………………88
Розділ 2. ЗАПОБІГАННЯ РОЗБІЙНИМ НАПАДАМ НА БАНКІВСЬКІ УСТАНОВИ

2.1. Суб’єкти запобігання розбійним нападам на банківські установи ……………………………………. ……………...119

2.2. Діяльність органів внутрішніх справ щодо запобігання
розбійним нападам на банківські установи………………139

2.3. Зарубіжний досвід протидії розбійним нападам


на банківські установи …………………………………….160

2.4. Удосконалення правоохоронної діяльності щодо запобігання розбійним нападам на банківські установи ……...………185


Висновки …………………………………………………..…….218
Список використаної літератури………………………...…...226

ВСТУП
У структурі корисливо-насильницької злочинності розбійні напади на банківські установи залишаються найбільш небезпечними злочинами. Майже кожну годину розбійні напади на банки вчиняються у США, а за даними Федерації європейських банків у середньому кожні півтори години вони відбуваються у країнах Європейського Союзу.

Розбійні напади на фінансові установи відрізняються зухвалістю та агресивністю і є особливим кримінальним феноменом і каталізатором інших злочинних посягань. Згідно із статистичними даними МВС України кількість нападів на банківські установи в державі збільшується. Якщо упродовж


1998–2003 років їх відбувалося не більше десяти на рік, то починаючи з 2004 року кількість таких розбійних нападів зросла в десятки разів.

Напади на банківські установи з метою заволодіння фінансовими коштами вчиняються майже в усіх великих містах України та набувають все більш небезпечних форм, перетворюючись у стійкий вид кримінального промислу. При вчиненні нападів злочинці використовують транспортні засоби, вогнепальну зброю, сучасні засоби зв’язку. Вони вивчають інфраструктуру банків, систему охорони і засоби сигналізації, збирають інформацію про рівень охорони, наявність великих грошових коштів, час інкасації, заздалегідь забезпечують канали збуту викраденого.

Збитки від цих злочинів обчислюються значними сумами, проте найбільш небезпечним є те, що вони пов’язані із посяганням на здоров’я та життя персоналу і клієнтів банків, охоронців та інших громадян. При цьому практика показує, що розкриття цих злочинів залишається на низькому рівні, адже близько 50 % розбійних нападів на банківські установи залишаються нерозкритими. У МВС України наголошувалося, що заходи щодо запобігання та розкриття розбійних нападів на банківські установи, зокрема у місті Києві, Донецькій, Львівській, Рівненській, Одеській, Чернівецькій та Чернігівській областях, залишаються малоефективними [215].

Загальні кримінально-правові питання розбою розглядали у своїх працях такі вітчизняні науковці, як М. І. Бажанов,


В. С. Батиргареєва, О. М. Бандурка, О. О. Горішній,
В. П. Ємельянов, Л. М. Кривоченко, Г. Л. Крігер, В. Г. Кундеус, В. М. Куц, О. М. Литвинов, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, М. П. Михайлов, М. І. Панов, В. М. Трубников, а також іноземні вчені Г. М. Борзенков, В. О. Владимиров, Л. Д. Гаухман, М. А. Гельфер, М. М. Ісаєв, Ю. І. Ляпунов, І. С. Тішкевич та інші криміналісти.

Проте праці зазначених учених присвячені переважно загальним питанням кримінальної відповідальності за розбій як злочин проти власності та інших об’єктів, що охороняються кримінальним законом. У працях зазначених учених не здійснювалося дослідження кримінологічної характеристики розбійних нападів на банківські установи та заходів щодо їх запобігання, а в кримінологічній літературі взагалі бракує наукових розробок, присвячених запобіганню розбійним нападам на банківські установи. Необхідно зазначити, що окремі питання цієї тематики розглядалися у криміналістичному та оперативно-розшуковому аспектах, проте вони не охоплюють усієї багатогранності проблеми запобігання цим злочинам.

Таким чином, необхідність розгляду питань протидії розбійним нападам на банківські установи є очевидною, оскільки проведення комплексних досліджень цієї проблеми повинно сприяти вирішенню завдань щодо їх запобігання зусиллями кримінологічної науки та правоохоронної діяльності. Саме зазначені фактори враховувалися при здійсненні цього дослідження, що містить теоретичні та прикладні аспекти запобігання зазначеним злочинам.

Очевидно, що метою дослідження було створення на основі теоретичних положень і правозастосовної практики кримінологічної характеристики розбійних нападів на банківські установи, вивчення особи злочинця, з'ясування детермінантів цих злочинів, а також розроблення на цьому підґрунті заходів щодо їх запобігання.

Об’єктом дослідження визначено суспільні відносини щодо кримінологічного вчення запобігання корисливо-насильницькій злочинності як соціально-правовому явищу, а предметом – кримінологічна характеристика розбійних нападів на банківські установи та запобігання їм.

Науково-теоретичним підґрунтям наукової праці є наукові дослідження вітчизняних та зарубіжних кримінологів, присвячені як загальним проблемам кримінології, так і розглядуваній проблематиці.

У роботі використано фундаментальні теоретичні положення вітчизняної кримінології, зокрема стосовно розглянутих проблем, використані наукові розробки філософів, соціологів, психологів, юристів, що визначає методологію дослідження. Знайшли застосування відповідні методичні рекомендації соціологів і кримінологів щодо зв'язку теорії з практикою.

Емпіричну базу дослідження становлять вивчення й використання різноманітних джерел: наукових публікацій (монографій, підручників, коментарів); авторефератів дисертацій; слідчої, судової і прокурорської практики, статистичної звітності та аналітичних матеріалів МВС України, Державної судової адміністрації України, вироків і матеріалів кримінальних проваджень про розбійні напади на банківські установи, матеріалів соціологічних досліджень, проведених за спеціально розробленою програмою, опитувань працівників правоохоронних справ, діяльність яких пов'язана із запобіганням розбійним нападам на банківські установи, а також здійсненого соціологічного опитування працівників банківських установ.

Положення та висновки роботи ґрунтуються на нормах Конституції України, законах України, нормативно-правових актах Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, кримінальному і кримінально-виконавчому законодавстві, законах України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про банки і банківську діяльність» та інших законодавчих актах, нормативно-правових актах та відомчих документах, що стосуються діяльності правоохоронних органів, а також роз’ясненнях судової практики Верховним Судом України.

Інформаційну базу дослідження становлять також політична, правова публіцистика, довідкові видання і статистичні матеріали, спеціальна література, матеріали засобів масової інформації та мережі Інтернет, в яких розглядаються питання, пов’язані з протидією корисливо-насильницькій злочинності, зокрема розбійним нападам на банківські установи.


Автори висловлюють щиру подяку професорам Негодченку Олександру Володимировичу, Литвинову Олексію Миколайовичу, Куцу Віталію Миколайовичу, Ємельянову В’ячеславу Павловичу, Кулішу Анатолію Миколайовичу, доценту Логвиненку Миколі Івановичу, а також іншим науковцям, які висловили свої критичні зауваження та надали професійні рекомендації щодо окремих питань порушеної тематики, надихнувши тим самим до написання цієї монографії.

Автори:
Мисливий Володимир Андрійович – професор, д-р.юрид.наук, професор кафедри публічного права факультету соціології і права Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут».


Клочко Альона Миколаївна – доцент, канд.юрид.наук, доцент кафедри адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки юридичного факультету Сумського державного університету.

Розділ 1

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

РОЗБІЙНИХ НАПАДІВ НА БАНКІВСЬКІ УСТАНОВИ
1.1. Банківські установи як об’єкт кримінологічної безпеки
Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю (ст. 3), а також проголошує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41). Реалізація та гарантії забезпечення цих концептуальних положень на законодавчому рівні набувають особливого значення щодо кримінально-правового захисту банківських установ як об’єктів розбійних нападів.

Кримінально-правова теорія завжди приділяла першочергову увагу вивченню конкретних видів і форм злочинної діяльності проти власності та особи, адже упродовж ХІХ сторіччя практично за всіма конкретними злочинами поряд із навчальними курсами з кримінального права, науковими статтями було здійснено серйозні дослідження на монографічному рівні. У цьому плані фундаментальні наукові праці були присвячені і


розбою [235, 14].

За радянської доби загальні питання кримінально-правової та кримінологічної характеристик, а також запобігання розбійним нападам дослідили у своїх працях такі вітчизняні вчені, як М. І. Бажанов, О. М. Бандурка, В. С. Батиргареєва,


А. П. Закалюк, В. В. Голіна, І. М. Даньшин, Л. М. Давиденко,
А. Ф. Зелінський, В. П. Ємельянов, М. Й. Коржанський,
Л. М. Кривоченко, В. М. Куц, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, М. І. Панов, А. О. Пінаєв, С. В. Трофимов та інші фахівці.

Наукові засади дослідження цих суспільно небезпечних діянь були предметом розгляду російських учених-криміналістів, зокрема Г. М. Борзенкова, Л. Д. Гаухмана,


М. А. Гельфера, М. М. Ісаєва, Г. Л. Крігера, Ю. І. Ляпунова,
М. П. Михайлова, В. О. Владимирова та багатьох інших науковців. Проте необхідно констатувати, що більшість наукових праць відомих правників присвячена питанням кримінальної відповідальності за розбій як злочин проти власності за кримінальним законодавством радянської доби [46, 51, 238], що обумовлено пріоритетним значенням, що відводилося державній і колективній формам власності – фундаменту соціалістичного ладу.

Серед небагатьох сучасних вітчизняних досліджень цих злочинів можна виокремити дисертацію О. О. Горішнього «Кримінально-правова характеристика розбою» (2010 р.), присвячену співвідношенню його основного (базового) складу зі спеціальними складами розбою у кримінальному праві


України [59].

Наукові розробки і рекомендації названих учених сприяли кримінально-правовому аналізу зазначених злочинів, проте заходи боротьби з ними вимагають подальшого поглиблення кримінологічних досліджень, пошуку шляхів і засобів для запобігання цим суспільно небезпечним посяганням, адже кримінологічні аспекти розбійних нападів на банківські установи в країні, які значно поширилися у перехідний період до ринкової економіки, як уже зазначалося, взагалі не були предметом наукового дослідження.

При цьому необхідно враховувати, що зазначені напади відрізняються високим ступенем небезпеки, спричиненням тяжких наслідків, а їх вчинення – гучним резонансом у суспільстві.

Спостереження показують, що кримінальна сутність цих злочинів посилюється, вони дедалі стають все більш небезпечними та являють собою особливий злочинний феномен як вид кримінального промислу. Злочинці, які вчиняють ці діяння, використовують мобільні засоби пересування, вогнепальну та іншу зброю, сучасне технологічне обладнання й засоби зв’язку, конспірацію та маскування злочинної поведінки, ретельно вивчають діяльність банківських установ, збирають інформацію про порядок їх роботи, режим інкасації, наявність великих грошових сум та інших цінностей, забезпечують місця схову та канали реалізації викраденого майна.

Зростання кількості розбійних нападів на банки свідчить про привабливість цих об’єктів для злочинців, оскільки в них концентруються значні фінансові кошти. Напади на банки не лише заподіюють велику матеріальну шкоду, але й пов’язані із посяганнями на здоров'я й життя людей. Водночас розкриття цих злочинів знаходиться на низькому рівні, адже близько 50 % розбійних нападів на банківські установи залишаються нерозкритими, а запобігання їм – недостатньо ефективним.

Дослідження кримінологічної характеристики розбійних нападів на банківські установи та розроблення заходів щодо їх запобігання у першу чергу вимагає звернення до кримінально-правового підґрунтя відповідальності за вчинення розбою як злочину проти власності. Основний склад цього злочину у чинному кримінальному законодавстві визначено у ст. 187 Кримінального кодексу України (далі – КК України) як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій).

Частина 2 статті 187 передбачає розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, а частина 3 цієї статті – розбій, поєднаний із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, кваліфікується за ч. 4 ст. 187 КК України [120].

Вважаючи загальну кримінально-правову характеристику розбійних нападів у теорії достатньо розробленою та виходячи із сутності предмета дослідження, зосередимо увагу на дослідженні кримінологічної безпеки банківських установ, оскільки у кримінологічному значенні діяльність банківських установ як особливої сфери суспільної діяльності зазнає особливої шкоди від цих злочинних посягань.

Такий підхід є доцільним із методологічних позицій, адже кримінально-правова і кримінологічна характеристики злочинів тісно пов'язані між собою, взаємозалежні та взаємообумовлені. При цьому, спираючись на загальні положення кримінально-правового поняття розбою, розглянемо це питання з позицій кримінологічної безпеки, оскільки остання, на наш погляд, є однією з ключових категорій, придатних для дослідження як кримінологічної характеристики, так і запобігання злочинності1.

Аналіз наукових публікацій показує, що поняття кримінологічної безпеки вперше з'явилось у науковому апараті російської кримінології у працях В. С. Овчинського [169],
О. Г. Шаваєва [253], Є. А. Олейникова [172] та деяких інших авторів. Вітчизняні кримінологи, за рідкісним винятком (М. Л. Шелухін [254], Є. Д. Скулиш [231]), означену категорію як науковий інструментарій у своїх дослідженнях широко не використовують, хоча, можливо, у цьому випадку маємо справу із досить поширеною ситуацією, коли це поняття поки що не набуло розгорнутої наукової інтерпретації [264, с. 14–15].
Невипадково на науково-практичній конференції «Обеспечение криминологической безопасности личности, общества, государства в современных условиях» (Москва, 2007 р.) відомий російський кримінолог М. М. Бабаєв обґрунтовано відзначав, що ця проблема лише починає «розкручуватися»: «Мы должны обсуждать тему криминологической безопасности до тех пор, пока ее не начнут воспринимать не только как научно-теоретическую, но и реально-практическую. Если эта идея будет реализована, она принципиально изменит многие аспекты борьбы с преступностью» [6]. Уявляється, що така думка вченого заслуговує на підтримку, адже нові конструктивні ідеї в дослідженні питань запобігання злочинності мають бути пріоритетними, оскільки останнім часом складається враження, що загалом злочинний світ, незважаючи на розгалужену та озброєну правоохоронну систему, час від часу виграє у боротьбі проти суспільства.

Отже, кримінологічна безпека – це об'єктивний стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави від злочинних посягань та їх загроз, які зумовлюються різними кримінологічними факторами, а також усвідомлення зазначеними адресатами стану такої захищеності.

Складовими кримінологічної безпеки як відносно нового явища у кримінологічній теорії вважаються такі структуроутворювальні елементи: об'єкт безпеки; кримінальні загрози та їхні джерела; суб'єкти забезпечення безпеки та заходи запобігання. На наш погляд, зазначені елементи, їхні внутрішні й зовнішні зв'язки характеризують кримінологічну безпеку, її інтегровану захищеність від кримінальних загроз, а також забезпечення кримінологічної безпеки. Визначені елементи – об'єкт безпеки, кримінальні загрози, їх джерела, суб'єкти забезпечення безпеки і заходи запобігання – є органічним доповненням кримінологічної характеристики злочинів, зокрема розбійних нападів на банківські установи.

Зазначений аналіз предмета дослідження дозволяє сформувати в рамках кримінологічної теорії з позиції системного підходу концепцію кримінологічної безпеки банківських установ, способи її розгляду, виділити й описати змістовні елементи явища, їхнього взаємозв'язку, надати їм наукове пояснення та запропонувати основні положення забезпечення кримінологічної безпеки цієї системи.

Виходячи з цього, у рамках кримінологічної безпеки розглядається необхідність вирішення таких завдань: з'ясувати види кримінальних загроз банківським установам, класифікувати їхні види та надати їм відповідну кримінологічну оцінку, виходячи з певних внутрішніх і зовнішніх джерел загроз, їх теоретичного і прикладного значення; визначити у соціально-правовому аспекті природу кримінальної загрози банківським установам і теоретичне моделювання системи протидії цим загрозам; здійснити комплексний аналіз феномену кримінологічної безпеки банківських установ як моделі для вдосконалення правоохоронної діяльності з позиції визначення її ролі у запобіганні цим злочинам; з огляду на переважно правовий характер захисної діяльності розглянути підходи до вирішення проблеми ефективності захисту банків від кримінальних загроз.

При цьому наше дослідження не має на меті обґрунтування або поглиблення загальної теорії кримінологічної безпеки, оскільки такий підхід вимагає самостійного окремого дослідження. Проте ми керуємося її визначенням як системи знань про інтегровану властивість певного об'єкта безпеки, вираженої у його стабільності перед кримінальною загрозою, а також забезпеченням умов і правових гарантій безпечної діяльності системи, здійснюваних на основі кримінологічного контролю і прогнозування [60].

Об'єктом кримінологічної безпеки ми розглядаємо банківські установи, їхній правовий статус та захищеність як суб'єкта правовідносин, а відтак і відносини, охоронювані кримінальним законом, що забезпечує соціально-правовий захист банківських установ.

Ключовою категорією, що залишається визначальною для сучасної банківської системи, є поняття «банк», яке є найбільш адекватним французькому “banque” – “скриня”, що вказує на функцію збереження чогось цінного. За визначенням В. І. Даля, банк – це урядова або приватна кредитна установа для вкладів і позик для обліку векселів, випуску грошових знаків тощо [63]. Згідно з чинним законодавством України банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [198].


Отже, банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень чинного законодавства [198].

Банківська система діє у рамках загального грошово-кредитного механізму і включає поряд із Національним банком України мережу комерційних банків та інших кредитно-розрахункових центрів. Національний банк України проводить державну емісійну і валютну політику, є ядром резервної системи [212]. Комерційні банки здійснюють усі види банківських операцій.

Як уже зазначалося, в Україні функціонує центральний банк – Національний банк України (далі – НБУ), який виступає координатором кредитних інститутів та виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці. Поряд із центральним банком існують різноманітні комерційні банки, які охоплюють усі сфери національної економіки (зовнішньоекономічні зв’язки), здійснюють широкий діапазон банківських операцій і фінансових послуг для юридичних та фізичних осіб. Усього в Україні станом на грудень 2013 р., за даними НБУ, налічується 183 діючих комерційних банки, загальні активи всіх банків становлять 1 трильйон 263 мільярди гривень.

Така кількість банківських установ, безумовно, відіграє важливу роль як інструмент впливу на економічні, соціальні та інші процеси, що відбуваються в державі. На сучасному етапі становлення ринкових відносин в Україні, коли змінюються відносини власності і форми господарювання та одночасно трансформується економічна й політична системи, постає необхідність ретельного відбору і збереження всього нового позитивного, що зароджується у сфері господарювання, та виявлення антисоціального, у тому числі й злочинного відтінку, що гальмує становлення таких відносин.


«Ощадбанк» – український банк, другий за розмірами активів та найбільший за кількістю відділень серед банків України, перебуває у державній власності. Станом на 1 жовтня 2013 року загальні активи банку становили 92,319 млрд грн. Національна мережа банківського обслуговування Ощадбанку налічує 6000 відділень та понад 1900 банкоматів. Це єдиний в Україні банк, що має закріплену Законом України «Про банки і банківську діяльність» державну гарантію повного збереження грошових вкладів громадян (фізичних осіб), довірених банку [43].

Одним із комерційних банків в Україні є «ПриватБанк», найбільший за розмірами активів український банк і лідер роздрібного банківського ринку України, зареєстрований 19 травня 1992 року із головним офісом у м. Дніпропетровську, загальні активи якого за результатами 3-го кварталу 2013 року становили більше 202,5 млрд гривень. ПриватБанк володіє другою за чисельністю мережею відділень (після Ощадбанку) та найбільшою мережею банкоматів і терміналів. На кінець 2012 року у мережі працювало 8 181 банкомат та 6 650 терміналів самообслуговування, а національна мережа банківського обслуговування налічує 3 380 відділень і 33 філії по всій Україні.

Найбільша кількість банків зареєстрована в Києві та Київській області – 109 (62,3 % від загальної кількості). Серед інших регіонів лідерами є Дніпропетровська (13 банків), Донецька (11 банків), а також Харківська (10 банків) та Одеська (9 банків) області. Поряд із цим наразі в Україні функціонує понад 20 тис. відділень усіх банків. Середньооблікова кількість співробітників українських банків становить понад 200 тисяч осіб.
Отже, сучасна банківська система – це сфера розгалужених різноманітних послуг своїм клієнтам: від традиційних депозитно-позикових і розрахунково-касових операцій, що визначають основу банківської справи, до найновіших форм грошово-кредитних і фінансових інструментів, що використовуються банківськими установами (лізинг, траст тощо).

Проте у значній частині банківських установ поки що не створено достатніх умов для безпечної роботи співробітників і збереження коштів щодо убезпечення від розбійних нападів. Так, близько 30 % усіх банківських підрозділів не охороняється, ще стільки ж охороняється приватними структурами, працівники яких не мають права користування вогнепальною зброєю. Тож наявна ситуація провокує осіб із кримінальним досвідом до вчинення нападів, адже неозброєна охорона не завжди буде ризикувати життям, а тому злочинець має чимало шансів уникнути затримання, а відтак кримінальної відповідальності та покарання.

Починаючи зі своїх витоків, банківська система вимагає зберігання мобілізованих від клієнтів капіталів – грошових коштів, дорогоцінних металів, коштовностей, платіжних документів (акцій, векселів), а також таких, що мають майновий характер (доручень, заповітів тощо), досягаючи певного рівня капіталізації. Так, за офіціальним рейтингом капіталу станом на листопад 2013 р.: ПриватБанк – 23663,99 млн грн, Ощадбанк – 19 557,83 млн грн, Райффайзен Банк-Аваль – 9 088.75 млн грн, Укрсоцбанк – 7 804,33 млн грн, Промінвестбанк – 6064,48
млн грн, Альфа-Банк – 5 843,47 млн грн, Надра – 5 529,73
млн грн, Брокбізнесбанк – 5183,69 млн грн та ін. [174]. Отже, основну небезпеку для банківських установ становлять загрози злочинних посягань на їхню власність, порядок функціонування, персонал банку (керівні працівники; співробітники з правом безпосереднього доступу до фінансів, валюти, цінностей, сховищ; особи, які володіють відомостями, що становлять банківську і комерційну таємницю; працівники зовнішньоекономічних служб та ін.); фінансові заощадження, цінні папери, коштовності; автоматизовані та обчислювальні системи і мережі зв’язку; матеріальні засоби (споруди, сховища, обладнання, транспорт тощо); технічні засоби, системи охорони і захисту матеріальних та інформаційних ресурсів.

Загрози кримінального характеру щодо банківських установ пов’язані із вчиненням насамперед таких суспільно небезпечних діянь, як: злочини проти життя та здоров'я особи; злочини проти власності; злочини у сфері господарської діяльності; злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку; злочини у сфері службової діяльності.

Як показує практика, найбільших втрат банківські установи зазнають від злочинних посягань, які у кримінологічному плані можна умовно розділити на такі групи: а) корисливо-насильницькі злочини; б) фінансово-економічні злочини; в) розкрадання з використанням комп'ютерних технологій.

Оскільки предметом нашого дослідження є розбійні напади на банківські установи як один із видів корисливо-насильницьких злочинів, при кримінологічному аналізі цих діянь увагу звертають лише на ті кримінально-правові ознаки зазначених діянь, що сприяють досягненню мети зазначеної праці.

Таким чином, кримінологічну безпеку у даному аспекті визначають як стан захищеності банківських установ, власності та особи від зовнішніх та внутрішніх загроз кримінально-правовими засобами [236, c.17]. Отже, кримінальні загрози безпеці банківських установ за їх джерелами поділяються в основному на два різні за характером і ступенем небезпеки види: зовнішні – вихідні від певних факторів оточення банківських установ; внутрішні – вихідні із самої банківської системи.

Кримінологічна безпека банківських установ визначається як стан її захищеності від кримінальних загроз за допомогою комплексу факторів, що дозволять передбачати, уникати або протидіяти їм з урахуванням певних спеціально створених для цього умов безпечного середовища.

Поняття кримінальної загрози доцільно також розглядати у соціально-правовому аспекті, тобто як очікування можливої небезпеки виявитися жертвою будь-якого злочину, дискомфортний стан особи, зумовлений тенденціями злочинності, пов’язаної із розбійними нападами на банківські установи.

Практичне значення наведеного полягає в тому, що суб'єкт забезпечення кримінологічної безпеки одержує знання про найбільш сутнісні ознаки відносин, що складаються, з одного боку, між об'єктом, що втрачає кримінологічну захищеність, і, з іншого між джерелом кримінальної загрози, що набуває реального характеру. Така інформація дозволяє суб'єктові забезпечення кримінологічної безпеки банківських установ розробляти стратегічні цілі й тактичні завдання, оптимально використовувати методи й засоби впливу на джерела й фактори небезпеки.

До суб'єктів забезпечення кримінологічної безпеки банківських установ можуть бути віднесені: 1) спеціалізовані суб'єкти правоохоронних органів, які мають у своєму розпорядженні широкий спектр правових, технічних, організаційно-управлінських та інших засобів; 2) суспільно-державні органи, специфіку яких визначають ознаки громадянського суспільства і владно-адміністративної системи (дорадчо-консультативні органи з питань забезпечення безпеки при облдержадміністраціях, меріях; комісії із захисту прав при районних, міських органах місцевого самоврядування); 3) інші соціальні інститути – спеціалізовані і неспеціалізовані залежно від того, який характер мають їхні мета, функції та завдання.

Кримінально-правовий та кримінологічний аналіз розбійних нападів на банківські установи свідчить про особливості способу вчинення цих злочинів На наш погляд, це дає підстави для віднесення банківських установ до особливих об’єктів кримінологічної безпеки, оскільки вони потребують досягнення певного ступеня захищеності, а відтак здійснення комплексу організаційних, технічних, правових та спеціальних заходів, спрямованих на убезпечення банківських операцій, охорону території, приміщень, інформації, цінностей, персоналу, клієнтів, відвідувачів та інших осіб від злочинних посягань.

Необхідно відзначити, що держава визначила своїм пріоритетом у фінансово-банківській сфері публічно-правове регулювання й охорону суспільних відносин. При цьому, будучи суб’єктом конституційних гарантій щодо охорони життя і здоров'я людини та власності як цінностей, що пов'язані з банківською сферою, вона фактично поклала на банківську систему діяльність щодо організації захисту і протидії кримінальним загрозам.

Як уже відзначалося, стан та специфіка кримінологічної безпеки визначаються характером зовнішніх і внутрішніх загроз. Враховуючи, що переважна більшість кримінальних загроз, пов'язаних, зокрема, з розбійними нападами, належить до зовнішніх факторів, розглянемо їх у певній послідовності. При цьому наголосимо, що всі зазначені фактори, враховуючи характер дослідження, розглядаються переважно через їх відповідність загальним нормам безпеки.

У зв’язку з обраним підходом щодо визначення кримінологічної безпеки банківських установ необхідно враховувати такі її складові: 1) проектно-будівельна безпека; 2) інженерно-технічна безпека; 3) охоронна безпека; 4) інформаційна безпека; 5) контрольно-реєстраційна безпека; 6) безпека території і приміщень; 7) безпека цінностей; 8) безпека персоналу; 9) безпека відвідувачів.

Важливим чинником кримінологічної безпеки банківських установ є відповідність їхніх споруд, приміщень та комунікацій нормам і стандартам проектно-будівельних вимог. Історія розвитку банківської системи показує, що банки в державі завжди мали пріоритет при визначенні споруд та місць їх розташування, особливо щодо центральних державних скарбниць. Проте бурхливий розвиток банківської, фінансово-кредитної сфери в Україні, що розпочався в умовах ринкової конкуренції на початку 90-х років минулого століття, привів до суттєвого розмаїття місць розташування сучасних банківських установ.

Так, аналіз розбійних нападів показав, що 29,4 % банківських установ були розташовні в автономних приміщеннях, 61,8 % – у житлових будинках, інше становить
8,8 %. Це є свідченням того, що майже 2/3 банків, які стали об’єктами нападів, розміщені не у зовсім сприятливих безпеці приміщеннях. Очевидно, що банківські установи повинні мати автономні будівлі, а їхня форма, розміри, площа окремих приміщень та інші параметри повинні визначатися при проектуванні з урахуванням функціональної (технологічної), технічної й економічної доцільності, а також безпеки.

При будівництві, реконструкції та ремонті приміщень для банків повинні враховуватися будівельні норми щодо технічного стану приміщень банків, простір для діяльності персоналу, розміщення устаткування, режиму освітлення, видимості й зорового сприйняття, зручностей пересування та безпечної евакуації людей. Очевидно, що забезпечення безпеки вимагає урахування положень нормативних документів і рекомендацій НБУ та МВС України.

Інженерно-технічна безпека споруди банківської установи визначається інженерним рішенням його конструкцій, яка повинна враховувати всі зовнішні загрози. Вона має особливе значення, оскільки проникнення до приміщень банків нерідко здійснюється із застосуванням силових способів (підкопування, проломлення стін або стелі тощо).

У ніч на 5 червня 2012 року злочинці проникли у відділення одеського банку «Порто-франко» на курорті «Куяльник», розібравши одну зі стін споруди, складену із піноблоків. Злочинцям вдалося відкрити сейф та викрасти 10 тис. доларів, 7,5 тис. євро, 28 тис. грн і 61 тис. російських рублів [33].

У 2005 році у місті Форталеза (Бразилія) неподалік від представництва Центробанку відкрився непримітний офіс фірми із благоустрою території, ландшафтного дизайну та виробництва штучної деревини. Проте ніхто жодного разу не бачив, щоб туди завозили будь-яку рослинність, хоча постійно вивозили машини, завантажені землею. Результатом трьох місяців роботи «контори» став 80-метровий тунель до сховища банку, з якого було викрадено понад 164,8 млн реалів (понад
71 млн доларів).

Вчинення таких посягань свідчить про необхідність усебічної захищеності не лише наземної частини споруд банків, але й конструкцій їх нульового циклу, до яких належать фундаменти, підвальні приміщення, а також підземні поверхи.

Поряд із цим приміщення банків повинні бути обов'язково обладнані устаткуванням, здатним забезпечити їх технічну захищеність від зовнішніх злочинних загроз. Технічна безпека передбачає улаштування броньованих залізобетонних панелей підлоги та стелі, перегородок, монтаж та обладнання захисних конструкцій – віконних блоків, скла різного класу стійкості проти куль, броньованих вхідних і внутрішніх дверей, захисних сталевих ґрат, стійких проти зламу, вогнетривких дверей, замків підвищеної таємності. Це також встановлення переговірних пристроїв для бюро перепусток, постів охорони, вузлів обміну валют.

Охоронна безпека банківських установ являє собою комплекс заходів організаційного, технічного й фізичного характеру, спрямованих на убезпечення інфраструктури цих об’єктів (територія, приміщення, сховища, місця паркування транспорту тощо), захисту матеріальних та інформаційних ресурсів. При цьому організаційні заходи являють собою створення загальної системи охорони банку, а технічні визначають рівень оснащеності служби охорони (пульти, телевізійне та відеоспостереження, інше устаткування, спорядження охоронців, озброєність, транспорт тощо), автоматизовані системи оповіщення, тривожна сигналізація (для всіх приміщень, де проводяться операції із цінностями), охоронна сигналізація, що є обов'язковою для касового вузла та інших груп приміщень.

Охоронна безпека банків пов’язана також з організацією служби безпеки в конкретному банку та являє на сьогодні декілька підходів, а саме: створення власної служби безпеки із необхідним персоналом та відповідними ресурсами; мінімальне залучення штатних працівників служби безпеки банку із покладанням основних функцій на сторонні спеціалізовані структури, що залучаються на основі контракту; змішаний підхід, що передбачає можливість часткового користування послугами приватних структур.

Банки є сховищами великих розмірів готівки й інших цінностей, переданих їм, а відтак можуть стати об'єктом нападу злочинців. Заходи безпеки повинні відповідати засобам і методам можливого нападу. Сучасні банки обладнані різними видами охоронних пристроїв. Сейфи і сховища повинні бути виготовлені із броньованих сталевих плит, що утруднюють проникнення злочинців усередину. До інших засобів безпеки роботи банку, особливо коли йдеться про операції з його готівкою, належать: а) система електричної сигналізації, пов'язана з місцевою структурою охоронної сигналізації, що викликає охорону у випадку надходження сигналу тривоги; б) система тривожної сигналізації, що приводиться в дію кнопкою, за допомогою якої викликається спеціальна охорона, яка розташовується в інших приміщеннях банку; в) куленепробивне броньоване скло кабіни касира для безпеки касира видаткової каси й готівки; г) автоматичне улаштування закриття дверей, що приводиться в дію касиром видаткової каси зі своєї кабіни для запобігання втечі злочинців при нападі на банк; ґ) замок з годинниковим механізмом і охоронною сигналізацією на дверях сховищ або сейфів.

Інформаційна безпека. Передбачає охорону від загроз інформаційної інфраструктури та захист інформації (банківська таємниця, відомості конфіденційного характеру, комп’ютерна інформація тощо) [209, 207]. Предметом інформаційної безпеки є: інформаційні ресурси з обмеженим доступом, що становлять службову й комерційну таємницю; інша конфіденційна інформація на паперовій, магнітній, оптичній основі; інформаційні масиви й бази даних, програмне забезпечення; засоби й системи інформатизації (автоматизовані системи й обчислювальні мережі різного рівня й призначення, лінії зв'язку, технічні засоби передачі інформації, засоби поширення й відображення інформації, допоміжні технічні засоби й системи).

Контрольно-реєстраційна безпека. Характеризуючи кримінологічну безпеку банківських установ у контрольно-реєстраційному аспекті, необхідно зазначити, що вона стосується встановлення режиму охорони об'єктів, у структурі яких виділяють такі зони доступності: а) територія банку; б) споруди банку; в) приміщення банку. Кожна із зазначених зон з огляду на безпеку повинна бути обладнана відповідним чином та передбачати допускний і пропускний режими.

Безпека території і приміщень з урахуванням технологій будівництва вимагає обладнаної ділянки місцевості з розташованими на ній спорудами, сховищами, іншими будівлями, необхідними для ефективної діяльності банку. Оптимальною є територія банку з огородженим двором, наявністю окремого входу та в’їзду. Недоцільним є розташування приміщень банку на території споруд і будівель інших підприємств, організацій та установ. Загроза протиправному проникненню не допускає прокладення через територію банків прохідних каналів, транзитних тунелів та інших подібних комунікацій. Площа двору банку має бути достатньою для розвороту і маневрів спеціального транспорту, зокрема призначеного для перевезення цінностей. Захищеність вимагає встановлення по периметру огорожі освітлення та засобів сигналізації.

Входи і виходи у будівлях банку повинні відповідати протипожежним нормам, їхня кількість повинна бути мінімальною, вони повинні розташовуватися у зоні спостереження охорони, а у випадку надходження сигналу тривоги забезпечувати блокування їх охороною.

Безпека цінностейфінансових коштів, цінних паперів, коштовностей як предметів банківських операцій вимагає обов’язкового дотримання певних норм щодо спеціальної технічної міцності приміщень для їх зберігання у сховищах, контейнерах, сейфах, обладнаних спеціальними охоронними засобами. Захищеність зазначених цінностей і документів забезпечується сучасними інженерно-технічними засобами охорони, організацією фізичного захисту у процесі їх транспортування; контролю за збереженням на всіх стадіях технологічного процесу.

Безпека персоналу банківської установи (керівники, виробничий персонал, який має доступ до фінансів, валюти, цінностей, сховищ; особи, обізнані у відомостях, що становлять банківську й комерційну таємницю; працівники зовнішньоекономічних служб та інші) передбачає його охорону від посягань на життя, здоров'я й матеріальні цінності. Цьому сприяють організація особистої безпеки певної категорії керівного складу і провідних спеціалістів із так званої «групи підвищеного ризику», зокрема поведінка окремих працівників персоналу.



У приміщення банку по вул. Академіка Корольова в
м. Одесі вдерся злочинець, який, погрожуючи касиру пістолетом, вимагав готівку. Одеситка, не перелякавшись, заявила, що не може задовольнити вимогу, оскільки гроші знаходяться в іншому приміщенні. Водночас вона натиснула «тривожну кнопку». Злочинець не став випробовувати долю і зник [8]
.

Касир відділення ПриватБанку у м. Нікополі Дніпропетровської області по просп. Трубникова, 52 отримала від чоловіка, який підійшов до віконця каси, записку, написану від руки друкованими літерами: «Це пограбування! Давай усі гроші, інакше убю.. Fox». Працівники банку не звернули на нього уваги, оскільки він не вимовив жодного слова. Касир-операціоніст, яка пропрацювала у банку понад 13 років, ознайомившись із запискою не віддала злочинцю гроші, а написала на цьому самому аркуші відповідь: «Мені ще не привезли сумку, гроші будуть пізніше». Злочинець прочитав відповідь і швидко вийшов. На місці пригоди міліція вилучила записку злодія [88].

В одному із банків Нью-Йорка злочинець передав касиру записку: «У мене із собою бомба, а тепер давайте гроші». Касир Мелінда Льюїс виявилася дамою із «залізними» нервами: вона заявила клієнту, що не читає записок та запропонувала йому заповнити видатковий ордер. Після того як зловмисник повторив вимогу письмово на бланку, Льюїс попросила у нього банківську картку й водночас сказала своій колезі іспанською мовою про те, що відбувається пограбування. Тут нерви нападника не витримали: «Мем, на це в мене немає часу», – заявив він, схопив цукерки для відвідувачів і втік [135].

Запобіганню цих злочинів, безумовно, сприяє забезпечення взаємодії всього персоналу банку, який усвідомлює факт вчинення розбійного нападу та вживає відповідних заходів захисту.



6 червня 2003 року, увечері в м. Кривому Розі до відділення № 8 Криворізької філії АКІБ "УкрСиббанку" зайшов чоловік із господарською сумкою, дістав з неї револьвер та під погрозою зброї примусив присутніх лягти на підлогу. Касир встигла натиснути кнопку тривожної сигналізації. Начальник, який розмовляв з клієнтом на вулиці, побачивши через вікно напад, заблокував вхідні двері, щоб злодій не зміг утекти.

Завдяки діям охоронця, який обеззброїв нападника, останнього було затримано і передано нарядові міліції, що прибув на виклик. Нападник віком 43 років ніде не працював, раніше був тричі засуджений, перебував під впливом транквілізаторів та застосовував газовий револьвер, перероблений для стрільби патронами зі шротом [226].

Безпека клієнтів і відвідувачів є одним із пріоритетів діяльності банків, оскільки забезпечення ними прав людини на захист власності, життя та здоров'я впливає на імідж фінансової установи, а відтак на результати її функціонування. Адже


невипадково вживається вислів, що престиж купити неможливо. Клієнт обирає банківську установу також з огляду на її надійність, у тому числі від будь-яких загроз. Одним із наслідків розбійних нападів на банки є те, що відвідувачі часто втрачають бажання приходити у банк, в якому піддалися небезпеці. Отже, банкіри у першу чергу мають вживати усіх необхідних заходів для захисту як власних службовців, так і клієнтів та
відвідувачів [140, с. 1113].

Нарешті, обов’язковою є перевірка рівня безпеки шляхом сертифікації приміщень банківських установ та устаткування на відповідність якості і стану всіх елементів встановленим усім нормам, стандартам і правилам безпеки, що рекомендуються НБУ та МВС.

Необхідність підвищення рівня кримінологічної безпеки банківської системи обумовлюється тим, що банки в Україні часто стають об’єктами розбійних нападів, які не лише негативно впливають на фінансово-економічну систему, а й на загальний стан правопорядку в державі. Відвертий характер і виключна зухвалість цих злочинів, негативне враження, яке вони справляють на громадян, зумовлює значний резонанс у суспільстві.
Розбій щодо банківських установ характеризує відкритий спосіб викрадення майна, оскільки це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу або з погрозою застосування такого насильства. У цьому сенсі система безпеки банку має бути готовою сприйняти раптову, несподівану, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, що характеризує злочинну поведінку при розбійному нападі. Для забезпечення маскування раптовості цих посягань злочинці використовують навіть епідемічні ситуації. Так, під час епідемії «свинячого грипу» в 2009 році злочинці застосовували для маскування медичні марлеві пов'язки при нападах на відділення «Правекс-банку» та банку «Фінанси та Кредит» у Донецьку, а також у Києві при нападі на відділення «Індекс-банку» [56].

Розбій належить до корисливих злочинів проти власності, який характеризує кілька спільних моментів: шкода власникові майна заподіюється шляхом протиправного обернення його майна на користь винного чи інших осіб; вилучення майна здійснюється всупереч волі власника; метою посягання є вилучення майна; в основу вчинення цих злочинів покладено корисливі мотиви.

Корисливий мотив при вчиненні розбійних нападів на банківські установи полягає у прагненні винного протиправно обернути чуже майно, як правило грошові кошти, на свою користь чи користь іншої особи. У результаті протиправного вилучення цінностей банку власники позбавляються можливості володіти, користуватися чи розпоряджатися ними. Вивчення кримінальних проваджень показує, що у 100 % випадків предметом розбійних нападів були фінансові кошти (готівка), як правило, національна та іноземна валюта.

Оскільки фінансові операції відбуваються у приміщеннях банківських установ, саме зазначена обставина обумовлює особливість вчинення цих діянь, адже переважна їх більшість відбувається: а) із проникненням у приміщення банків та інші сховища; б) під час інкасації матеріальних цінностей; в) під час транспортування матеріальних цінностей. У двох останніх випадках предметами посягань стають банківські кошти, спеціальні транспортні засоби, а потерпілими – інкасатори, охоронці, а також сторонні громадяни. Вибірковий аналіз показує, що 97,0 % розбійних нападів відбувалося шляхом відкритого проникнення злочинців до приміщень банків, 3,0 % – нападом на інкасаторів.

Для забезпечення безпеки банківських установ необхідно враховувати, що на стадії готування розбійних нападів злочинці попередньо обирають об’єкти посягання, насамперед невеликі відділення банків, відстежують стан охорони та відеоспостереження, вивчають особливості робочого режиму цих установ, проводять іншу підготовку до посягання, передбачають заходи уникнення затримання та приховування злочину. Ретельно сплановані напади вчинюються переважно організованими групами злочинців із застосуванням зброї чи інших знарядь. Так, дослідження показує, що злочинці у процесі підготовки здійснювали: зовнішнє спостереження – 37,3 %; внутрішнє обстеження – 15,7 %; вербування співучасників –
11,8 %; придбання зброї та засобів вчинення злочину – 35,2 %.

Важливе значення має характеристика ключової ознаки способу вчинення розбою – нападу, для розуміння якого не можна обмежуватись його сприйняттям як лише певної дії. Адже, як правильно наголошував О. А. Піонтковський, дія не вичерпується рухом тіла і що рух тіла сам по собі відірваний від конкретних умов, у яких він має місце, поза зв’язком зі знаряддями, які він спрямовує, і у відриві від тих змін, які він спричинив, являє собою голу абстракцію [131, с. 360]. Таку позицію поділяють і інші криміналісти, які відзначають, що діяння не лише безпосередній рух тіла людини, але й свідоме використання нею знарядь, об’єктивних закономірностей, механізмів та інших обставин [96, с. 43].

У цьому відношенні необхідно погодитись з
М. І. Пановим, який досліджував спосіб вчинення злочину і відзначав, що поєднання актів поведінки у складній дії може мати різний характер. Іноді складна дія налічує кілька різнорідних дій, що співвідносяться між собою. Одна з них «забезпечує» здійснення іншої дії і має стосовно цієї основної дії допоміжний характер. Причому «допоміжна дія» є у такому разі способом здійснення основної дії, наприклад, насильство чи погроза застосування насильства при розбої [177, с. 12].

Означені підходи давно дискутуються при з'ясуванні сутності поняття нападу. Не вирішив це питання і Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про судову практику у справах про бандитизм» від 7 липня 1995 року № 9, в якій зазначається, що під нападом необхідно розуміти дії, спрямовані на досягнення злочинного результату за допомогою насильства над потерпілим або створення реальної загрози його застосування [218, с. 177]. Оскільки специфіка конструкції складу розбою полягає в тому, що як ознака об’єктивної сторони злочину вона одночасно вказує на дві його особливості – напад і насильство [119, с. 154155], це породило в теорії кримінального права дискусії з приводу співвідношення цих понять. Водночас у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6 листопада 2009 року № 10 визначається, що «під нападом за статтею 187 КК необхідно розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства…» [219, с. 149]. У цьому тлумаченні нападу досить зрозуміло викладено змістовну характеристику насильства, проте залишається нерозкритим поняття самого нападу.

Саме з цієї причини продовжують існувати різні судження, одним з яких є думка, що напад і насильство являють собою тотожне явище, адже насильство є суттю нападу. Наприклад, Г. Л. Кригер стверджував, що поняття «напад» і «насильство» ідентичні, тож провести між ними будь-яку різницю, з точки зору юридичної значущості, практично неможливо. Одночасна вказівка в законі на напад і насильство швидше може бути пояснена невдалою редакцією, ніж намаганням законодавця підкреслити, що, крім насильства над особою, напад характеризується будь-якими додатковими ознаками [109, с.14]. Водночас автори науково-практичного коментаря КК Російської Федерації зазначають, що про напад як самостійну об’єктивну ознаку розбою можна говорити досить умовно [99, с. 363].

Протилежної позиції дотримується І. Г. Філановський, який досить чітко наголошує, що «напад» і «насильство» – дії самостійні і навіть не паралельні, а швидше послідовні [132,


с. 784], з чим фактично погоджується В. А. Владимиров, який визначає напад як агресивну протиправну дію, що вчинюється зі злочинною метою і створює реальну і безпосередню небезпеку негайного застосування насильства як засобу досягнення цієї мети [45, с. 63]. Власне обґрунтування наводить Л. Д. Гаухман, який саме із самостійністю нападу пов'язує можливість замаху на розбій, наприклад, невдала спроба вдарити потерпілого тощо [50, с. 104108]. Такої ж позиції дотримується О. П. Севрюков, який вважає, що напад – це раптовий вплив на потерпілого, поєднаний із насильством або погрозою його застосування, з метою викрадення чужого майна [229, с. 147].

Нарешті, є дослідники, які пропонують виключити зі статті 187 КК України термін «напад», сформулювавши основний склад цього злочину так: «Дії, спрямовані на викрадення чужого рухомого майна, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка піддана насильству, або з погрозою застосування такого насильства» (розбій) [59].

Проте, на наш погляд, необхідно виходити з позиції законодавця, що розбій залишається складним злочином, який містить три взаємозв’язані дії: 1) напад з метою заволодіння чужим майном; 2) застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, чи погрозу таким; 3) заволодіння чужим майном. Насильство, що застосовується при розбої, визначається у законі як небезпечне життю і здоров'ю того, хто зазнав нападу. Під насильством у загальному сенсі розуміється застосування сили до когось, причому застосування неправомірне. Теорія кримінального права та слідча і судова практика вважають загальноприйнятим поділ насильства на фізичне і психічне, проте його дослідження продовжуються [220].

Фізичне насильство – посягання на тілесну недоторканість особи, завдання потерпілому болю, нанесення ударів, побоїв, тілесних ушкоджень, обмеження свободи дій, а також вбивство потерпілого [133; 2, с. 114135]. Під психічним насильством необхідно також розуміти наявність дій, пов’язаних із погрозами застосування фізичного насильства. Погроза має місце, коли винна особа, висловлюючи її у будь-якій формі (слова, жести, демонстрація зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме нападникові або не виконає його вимог, зазнає фізичного насильства. Під останнім у загальному вигляді необхідно розуміти вплив злочинця на свідомість і волю іншої людини, не залучаючи фізичної сили, з єдиною метою підкорити собі поведінку жертви, тобто вплинути на психіку людини, що виражається в залякуванні її застосуванням фізичного насильства.

Теорія кримінального права відносить розбій до так званих усічених складів злочинів, тобто він є закінченим із моменту застосування насильства незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном або іншими цінностями, чи ні [119, с. 155]. Повертаючись до наведеної вище дискусії, необхідно звернути увагу на те, що відмова у формулюванні розбою від терміна «напад» викликає питання щодо правомірності його віднесення до усічених складів злочинів. Адже законодавець при конструюванні усічених складів користується саме такими термінами, як «напад» або «посягання». Тож без ознаки «напад» розбій, з огляду на сучасне вчення про злочин, фактично перетворюється на матеріальний склад.

Отже, необхідно враховувати такі наслідки трансформації: по-перше, знижується уявлення про підвищену суспільну небезпечність злочину; по-друге, змінюється момент закінчення розбою; по-третє, склад злочину отримує іншу конструкцію. Нарешті, за таких умов ускладнюється питання застосування необхідної оборони проти особи, яка вчиняє розбій, оскільки факт розбійного нападу в сучасному розумінні за інших необхідних ознак надає підстави відносно чіткого уявлення про суспільну небезпечність, дійсність та наявність посягання, а відтак підстав протидії злочинцю працівниками охорони, персоналу або іншими особами. Це важливо, оскільки «своєчасність оборони визначається початковим та кінцевим моментами посягання» [7, с. 64]. Аналогічні питання виникають при застосуванні інституту затримання особи при розбійному нападі.

У зв’язку з цим відзначимо характерну особливість цих посягань, яка полягає у тому, що злочинці, як правило, відверто озвучують свої наміри, виголошуючи: «це напад!», «руки догори!», «усім на підлогу!», вимагаючи негайної видачі грошей і цінностей. Поясненням такої поведінки є не лише вплив вестернів та бойовиків, а певна її обумовленість, пов’язана з потребою здійснити раптовий, агресивний, рішучий, безальтернативний вплив на оточуючих, який надає зрозуміле усвідомлення про наміри злочинців, виключення будь-якого опору або некерованої поведінки потерпілих з метою швидкого досягнення мети – заволодіння банківськими цінностями.

Характер насильства при нападах на банківські установи традиційно пов'язаний із використанням злочинцями відповідних знарядь та засобів. Проблема знарядь і засобів як ознак об’єктивної сторони складу злочину у вітчизняному кримінальному праві розглядалася багатьма науковцями, проте переважно фрагментарно, а, отже, відсутність фундаментальних досліджень залишає без вирішення чимало питань. Так, під знаряддями злочину пропонується визнавати предмети, документи, речовини, за допомогою яких здійснюється вплив на потерпілого чи предмет злочину, або інше, за рахунок чого полегшується досягнення злочинної мети [38, с. 319]. Водночас до засобів вчинення злочину відносять предмети матеріального світу, що застосовуються при вчиненні суспільно небезпечного діяння [38, с. 284]. Іноді з'ясувати відмінність цих визначень у практичному плані досить складно. Проте проведений аналіз кримінальних проваджень показує, що розбійні напади здійснювалися із застосуванням таких знарядь, як: вогнепальна зброя – 51,5 %, холодна зброя – 15,2%, газові суміші – 3,0 %, інші предмети – 30,3 %. При цьому як конкретні знаряддя були застосовані: автомати – 2,0 %, пістолети – 61,3 %, обрізи – 12,9 %, кинджали та ножі – 12,9 %, інші (сокира, кастет, арматура) – 12,9 %, маски – 60,0 %, рукавиці – 6,7 %. Про високий рівень озброєності розбійних нападів (30,0 %) свідчать дослідження російських [62, с. 3] та інших іноземних дослідників (71 %)


[86, с. 16].

17 лютого 2009 р. працівники міліції затримали злочинця, який вчинив напад на банківське відділення у Донецьку. За кілька хвилин до затримання 45-річний безробітний мешканець цього міста зайшов у відділення банку і, погрожуючи застосуванням гранати, викрав 35 тисяч гривень. У затриманого вилучено три гранати і вкрадені гроші.

Поряд із цим у практиці трапляються випадки використання як знарядь при здійсненні нападів предметів, що являють собою макети, муляжі і навіть іграшки, що імітують вогнепальну зброю, вибухівку тощо.



Донецька міліція затримала злочинця, який двічі вчиняв розбійний напад на одне те саме відділення «Правекс-Банку» у 2008 та 2009 роках. В обох випадках злочинець заволодів грошима сумою понад 100 тис. гривень. При цьому при погрозі касирам він скористався іграшковим пістолетом своєї дитини [162].

Розбійним нападам на банківські установи властива низка типових для злочинів проти власності кваліфікуючих ознак, а саме вчинення розбійного нападу: а) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 187); б) особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм (ч. 2 ст. 187); в) поєднаного з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187); в) спрямованого на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах або вчинений організованою групою,


або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних
ушкоджень (ч. 4 ст. 187).

Вчинення розбійного нападу за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинення цього злочину кількома (двома і більше) суб’єктами злочину, які заздалегідь домовилися про спільне його вчинення. Як передбачає ч. 2 ст. 28 КК, домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об’єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Аналіз цієї кваліфікуючої ознаки показує, що питома вага цієї форми співучасті – 24,5 %, що становить майже третину злочинів.



6 серпня 2011 року о 8 год. 53 хв. злочинці на двох автомобілях заблокували рух інкасаторської машини на дорозі у Деснянському районі м. Києва. При цьому один із підозрюваних своїм автомобілем умисно вчинив лобове зіткнення з інкасаторським. Із автомобілів вийшли четверо злочинців у масках зі зброєю. Вони розбили скло й під погрозою вогнепальної зброї змусили інкасаторів вийти, а потім викрали близько 2 млн гривень і зникли.

До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані склади розбійних нападів на банки, закон відносить вчинення таких діянь повторно. Визначення обтяжливою обставиною розбійного нападу вчинення його особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм, відповідно до ч. 2 ст. 187 КК України означає, що на відміну від інших злочинів проти власності, повторність як кваліфікуюча ознака розбою утворює попереднє вчинення лише двох злочинів – розбою і бандитизму [22]. Наше дослідження показує, що повторність вчинення розбою, так званий спеціальний рецидив, становить 4,1 %, та лише одна особа раніше засуджена за бандитизм.



25 липня близько 10 годин у приміщення філії ПравексБанку у Дарницькому районі столиці на проспекті Бажана увірвався озброєний пневматичним револьвером
25-річний нападник і наказав касирам віддати йому гроші. Охоронець банку вступив зі злочинцем у боротьбу, а співробітниці викликали допомогу.


До прибуття наряду міліції та працівників приватної охорони нападник здійснив декілька пострілів у охоронця, але був затриманий.

Встановлено, що затриманий є мешканцем Дарницького району, активно займається бодібілдингом та боксом. Крім того, він був причетний до пограбування двох банківських установ у цьому самому районі 4 травня та 8 липня (викрадено в цілому 160 тис. грн.) [30].

Наведені кваліфікуючі ознаки є особливо характерними для посягань на банківські установи. Адже, враховуючи специфіку діяльності банківських установ, основною вимогою з позиції забезпечення належного рівня безпеки є врегулювання доступу до приміщення банку, а також охорона цінностей, які там знаходяться. Водночас у ч. 3 ст. 187 КК законодавець передбачає в як кваліфікуючі ознаки «проникнення в інше приміщення чи сховище», проте в самій нормі не міститься роз’яснення цих кримінально-правових категорій.

З'ясування цих ознак як із кримінально-правової, так і з кримінологічної точок зору має важливе значення. На наш погляд, незважаючи на поєднання вживаних термінів «проникнення в інше приміщення чи сховище», вони мають складне кримінально-правове навантаження об’єктивних ознак цього складу злочину, оскільки поняття «проникнення» характеризує спосіб вчинення злочинного посягання, а конструкція «інше приміщення чи сховище» пов’язана з місцем його вчинення.

У пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 6.11.2009 р. № 10 сформульовано визначення, що «під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; із використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який надає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища» [219, с. 149].

Загальне поняття «інше приміщення» у судовій практиці включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей, а саме: виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи організації тощо. Що стосується цієї ознаки стосовно банківських установ, наше дослідження дає підстави для віднесення до них стаціонарних будівель чи споруд, призначених для цільового розміщення у виробничих і службових приміщеннях спеціальної банківської інфраструктури, грошових коштів і матеріальних цінностей, персоналу, охорони, а також обслуговування клієнтів банку.

Під вживаним законодавцем поняттям «сховище» правозастосовна практика визначає певне місце чи територію, відведену для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, що мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо). Очевидно, що хоча це загальне поняття є базовим для визначення кримінально-правового терміна «сховище», воно за своєю назвою збігається із відповідними комунікаціями банківських установ.

Вивчення кримінальних проваджень показує, що сучасне комплексне проектування і будівництво банківських установ передбачає інженерно-технічне створення таких об’єктів банківських приміщень, як: операційні зали; касові вузли (кабіни для перерахування грошей, інкасаторські кімнати); укриття постів; кабінети керівників; господарські кімнати й допоміжні приміщення тощо. Що стосується сховищ, то до останніх можна віднести: депозитні банківські комірки; сховища цінностей; сейфові кімнати; сейфи й інші.

Виходячи з викладеного, під сховищем у банківській системі необхідно визначати спеціально обладнане стаціонарне приміщення або пересувне обладнання (металеві ящики, шафи, сейфи), відведені та призначені в установленому порядку для постійного чи тимчасового зберігання грошових коштів, дорогоцінних металів, коштовностей, цінних паперів та інших документів, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (секретні замки, наявність охоронця, сигналізація тощо).

Очевидно, що органи досудового слідства та суду мають обов’язково вирішити питання про наявність цієї ознаки, тобто з’ясувати, з якою метою особа опинилась у приміщенні банку або його сховищі, а також коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна в особи виник під час перебування в цьому приміщенні. Проте якщо дії, розпочаті як крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, переросли в розбій, вчинене необхідно кваліфікувати відповідно до ч. 3 ст. 187 КК.

Особливо небезпечними нападами на банківські установи є діяння, до вчинення яких особи попередньо об'єднуються у злочинну групу. Практика показує, що останніми роками такі злочини набули забарвлення фахової спрямованості, відрізняються кваліфікованим способом їх вчинення, куди входять різноманітність дій із підготовки до нападу, безпосереднє його здійснення, заволодіння цінностями, приховування слідів посягання. Організована група є небезпечним різновидом співучасті, оскільки це стійке об’єднання кількох осіб (трьох і більше суб’єктів злочину), які попередньо організувалися у стійке об'єднання для вчинення злочинів. У нашому дослідженні ці злочини, вчинені організованою групою, становлять 4,3 %, що свідчить про відсутність тенденції щодо домінування стійких злочинних груп, які вчинюють серійні напади на банки. Проте досвід пострадянських країн показує, що інколи вони знаходять свій прояв.



Міський суд Санкт-Петербурга виніс вирок у резонансній справі щодо 40-річного Сергія Єгорова і 35-річного Максима Пономарьова, які відбуватимуть довічне ув’язнення у виправній колонії особливого режиму.

Єгоров і Пономарьов 28 грудня 2010 року у Санкт-Петербурзі близько 10 години вчинили напад на охоронців підприємства "Аванпост", які перевантажували сумку із грошима в сумі 25 млн карбованців, що належали «Локо-банку», з офісного центру на Ленінському проспекті у свій броньовик.

Злочинці маскувалися під звичайних перехожих, а щоб уникнути пильності охоронців, використали дитячу коляску, тільки замість дитини всередині була схована зброя.

У визначений момент нападники перегородили дорогу охоронцям коляскою, вихопили автомат Калашникова і пістолет Макарова та в упор розстріляли перевізників грошей, захопили баул з готівкою і зникли.

Через дитячу коляску, покинуту на місці злочину, як «штучний» товар, що рідко купують у магазинах, міліціонерам через опитування продавців вдалося встановити особи покупців, а незабаром, 3 січня 2011 року, підозрюваних затримали у Приморському районі Санкт-Петербурга. У розпорядженні слідства опинилися частини автомата і пістолета, які злочинці розпиляли після нападу й викинули у різних районах міста. Затриманим інкримінували ч.1 ст.209 (бандитизм), ч.2 ст.105 (вбивство), ч.4 ст.162 (розбій), ч.2 ст.167 (умисне пошкодження майна), ст.222 (незаконний обіг зброї) УК РФ. Під час слідства з’ясувалося, що затримані причетні до серії жорстоких озброєних нападів, що тривали близько десяти років, у результаті чого було викрадено близько 80 млн карбованців.

Останній напад на "Локо-банк" злочинці планували весь рік, ретельно вивчаючи всі деталі інкасації. Ще взимку 2009 року придбали автомобіль ВАЗ-2114, переобладнали його в замаскований пересувний пункт спостереження, знявши заднє сидіння, а з літа 2010 року розпочали стежити за філіалом "Локо-банку" на Ленінському проспекті, фіксуючи всі переміщення броньовика інкасації. Злочинці показали, що на кожну «нову справу» вони йшли приблизно через три роки, коли закінчувалися гроші. Особисто я, – відзначає Пономарьов, – не працював жодного дня у своєму житті, а останні 12 років разом з Сергієм заробляв на життя пограбуваннями банків [12].

Дослідження показують, що 10,0 % розбійних нападів були поєднані із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а 18,0 % цих посягань пов'язані з умисним убивством потерпілого у процесі розбою, отже, дії винної особи кваліфіковані за сукупністю злочинів – за ч. 4 ст. 187 і ч. 2 ст. 115 КК України [178].



Так, 11 червня 2007 року у Донецьку близько 9 год. 20 хв. злочинці здійснили озброєний напад на регіональне відділення № 1 «Финростбанку». Нападники в каптурах та респіраторах зробили два постріли в охоронця, перший у голову, другий у грудну клітку, від яких він помер на місці. Під час нападу у приміщенні банку перебувало чотири особи, одна з них – відвідувач. Злочинці змусили всіх лягти на підлогу, після чого вилучили з каси 160 тис. грн, 8 тис дол. і 500 євро, після чого зникли. Справу порушено за ст. 187 ч. 4 КК та за
ст. 115 ч. 2, п. 6, 9, 12 [234].

Розбій визнається спрямованим на заволодіння майном у великих розмірах, якщо при його вчиненні винний (винні) ставив за мету неправомірно заволодіти майном на суму, яка в двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а спрямованим на заволодіння майном у особливо великих розмірах – якщо метою його вчинення було заволодіння майном на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян (див. п. 3 і 4 примітки до ст. 185 КК України). При цьому для наявності таких ознак реального заволодіння майном на зазначені суми не потрібно.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка