Котикова О. М. Завдання психолого-педагогічної підготовки майбутніх юристів та підходи до її реалізації



Скачати 148.96 Kb.
Дата конвертації12.09.2017
Розмір148.96 Kb.
Котикова О.М. Завдання психолого-педагогічної підготовки майбутніх юристів та підходи до її реалізації // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Педагогіка і психологія: // Зб. наук. праць. – Випуск 31 / Редкол.: В.І.Шахов (голова) та ін. – Вінниця: ТОВ фірма „Планер”, 2010. -С.299-305.
УДК 37.032 Котикова О.М.

ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ЮРИСТІВ ТА ПІДХОДИ ДО ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

Ключові слова: психолого-педагогічна підготовка, компетентнісний підхід, педагогічна культура, ключові та професійні психолого-педагогічні компетентності.

Постановка проблеми у загальному вигляді... Аналіз теоретичних досліджень, сучасного педагогічного досвіду свідчить про те, що значною мірою вирішення завдань як гуманітарної, так і професійної підготовки спеціаліста залежить від психолого-педагогічної складової вищої освіти. Особлива роль психолого-педагогічних дисциплін в гуманітарній підготовці зумовлена тим, що вони: відповідають принципу домінанти в організації навчання, надають можливість цілісного, а не „часткового” впливу на особистість, створюють кращі умови для емоційно-образного осягнення гуманітарного знання, активізації пізнавальних зусиль студентів; при настановленні на тривалу взаємодію і співробітництво суб’єктів навчального процесу сприяють встановленню відповідного психологічного клімату на занятті, ситуації повноцінного спілкування; максимально узгоджують навчальний процес з психологічними особливостями сприйняття і переробки інформації людиною, що, зрештою, забезпечує формування ключових компетентностей майбутніх фахівців, їх загальної культури. Окрім того психолого-педагогічна підготовка здатна забезпечити й професійну компетентність, професійну культуру майбутнього спеціаліста: комунікативну, організаційну та інші, настановленість на неперервне самовдосконалення і професійне зростання.

У зв’язку з цим доцільно проаналізувати завдання психолого-педагогічної підготовки (ППП) та існуючі підходи до її реалізації задля з’ясування тих інтегративних якостей, на формування яких має бути спрямована ППП майбутніх юристів, що виступає метою дослідження автора.



Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми... Сутність та завдання професійної підготовки у вищій школі і, зокрема, ППП фахівців різного профілю привертала увагу багатьох науковців.

У науковій педагогічній, психологічній літературі розроблено теоретичні і практичні питання підготовки педагога, формування його готовності до діяльності; сформульовано поняття „підготовка” та „готовність до професійної діяльності”, визначено зміст і структуру цих понять, виявлено основні параметри і умови, що впливають на ефективність підготовки, динаміку, тривалість і стійкість готовності (О.Абдуліна, Ю.Азаров, Н.Болдирєва, Н.Бугаєць, П.Гусак, Т.Ільїна, Л.Кондрашов, Л.Мацук, В.Сластьонін, Г.Троцко, Р.Хмелюк, Л.Хомич, А.Чорноштан, О.Шалар та ін.)

На сучасному етапі розвитку педагогічної науки проблема гуманітарної підготовки розкрита у низці праць дослідників: теоретичні основи професійної педагогіки (С.У.Гончаренко, Р.С.Гуревич, Н.Є.Мойсеюк, Н.Г.Ничкало, М.І.Сметанський, О.В.Шестопалюк), формування загальної та професійної культури фахівця (Г.О.Балл, І.А.Зязюн, Г.С.Тарасенко); питання психологічної і педагогічної підготовки інженерів: (О.В.Винославська, Л.М.Карамушка, Л.О.Кизименко, В.А.Козаков, Д.В.Чернілевський, М.В.Фоміна).

Питання психологічної і педагогічної підготовки юристів розроблені набагато менше. Їх розробкою займалися: В.А.Ільїн, П.В.Кустов, С.М.Пелипчук, А.В.Хлоповських та інші.



Виклад основного матеріалу дослідження... Під поняттям „підготовка” найчастіше розуміють процес набуття знань, умінь та навичок. Безумовно, у процесі будь-якої підготовки відбувається і розвиток певних якостей. І навіть, якщо це не зазначається при формулюванні мети підготовки, то такі новоутворення, як якості, є об’єктивним результатом підготовки – результат набуття знань можна охарактеризувати такою якістю, як обізнаність у певній галузі, результатом вправляння, набуттям умінь та навичок як автоматизованих умінь буде умілість. Звичайно, у процесі набуття обізнаності і умілості розвивається особистість, набуває певних властивостей, які виступають продуктом навчання, водночас при цілеспрямованому керівництві навчальним процесом у вищій школі з’являється можливість для формування професійно значущих якостей, властивостей особистості.

У дослідженнях, присвячених різним аспектам ППП, визначення поняття такої підготовки містить в основному ці самі категорії – знання, уміння, навички, якості (властивості). Відмінності виявляються на рівні змістового наповнення цих складових, і, звичайно, підходів, способів, методів психолого - педагогічної підготовки.

Змістові аспекти ППП визначаються насамперед тим, яку професію мають опанувати студенти в університеті.

Для майбутніх педагогів та психологів така підготовка тісно пов’язана з категорією професіоналізму, оскільки педагогічна, психологічна діяльність – це основна, головна діяльність педагога (учителя, вихователя, викладача), психолога (шкільного психолога, дитячого психолога-психотерапевта, консультанта тощо.) Тобто для цих професій психологічна чи педагогічна підготовка – це підготовка до професії психолога чи педагога. Вона має забезпечити виконання усіх функцій як соціальних ролей професіонала. Для представників багатьох інших професій, що належать до типу „людина-людина” ППП надає можливість бути успішним у професії завдяки готовності до ролі „людинознавця”. Вправність у виконанні такої соціальної ролі необхідна і майбутнім юристам. Теорія і методика професійної освіти багата на розробки в галузі психолого-педагогічної підготовки майбутніх юристів, однак досліджень, присвячених проблемам ППП майбутніх педагогів набагато більше, оскільки педагогічна діяльність для них є основною, тому свій аналіз ми розпочнемо саме із досліджень у цій галузі.

Так, в межах професійної підготовки педагога виокремлюють серед інших – ППП педагога, метою якої в руслі гуманістичного, культурологічного підходів виступає формування педагогічної та психологічної культури майбутнього педагога.

Аналіз літератури з проблеми педагогічної культури свідчить, що більшість науковців (М.В.Александров, О.В.Барабанщиков, М.І.Болдирєв, Ф.М.Гоноболін, Т.І.Іванова, І.Ф.Ісаєв та ін.) пов’язують педагогічну культуру із загальним поняттям культури. Провідну роль при аналізі цього поняття посідає культурологічний підхід, який зумовлює розгляд педагогічної культури як складової загальної під кутом зору ціннісно-мотиваційної та діяльнісно-функціональної її сторін.

Певна частина дослідників (І.Ф.Ісаєв,І.І.Модель та ін.) вважають педагогічну культуру різновидом культури професійної, розуміючи під цим поняттям якість, властиву професійній групі людей, що є результатом розподілу праці та розмежування видів спеціальної діяльності. Педагогічну культуру вони представляють як інтегративну якість особистості педагога – професіонала, умову та передумову ефективної педагогічної діяльності, узагальнений показник професійної компетентності викладача і мету професійного самовдосконалення.

У межах педагогічної підготовки виокремлюють психологічні компоненти, оскільки педагогічна підготовка розглядається як підготовка до педагогічної діяльності, що, безумовно, передбачає і психологічну готовність, психологічну компетентність, психологічну культуру.

За такого підходу психологічний компонент є включеним до педагогічної культури, отже педагогічну культуру можна розглядати і як психолого-педагогічну культуру.

Проте дана позиція потребує уточнення: чи правомірним є ототожнення психолого-педагогічної, педагогічної, психологічної підготовки фахівця, який отримує кваліфікацію учителя, викладача, вихователя? Чи виникає необхідність у такому розмежуванні у разі підготовки фахівців інших профілів до врахування педагогічних, психологічних аспектів майбутньої професійної діяльності у сфері „людина-людина” і чи доцільно і необхідно запровадження саме ППП студентів таких спеціальностей?

При підготовці майбутніх педагогів у загальнопрофесійній підготовці виокремлюють три основних частини - психологічну, педагогічну і методичну. Сутність, структура і функції загальнопедагогічної підготовки учителів розкриті докладно у працях О.О.Абдулліної, В.В.Анісимова, О.Г.Грохольскої, Н.В.Гузій, Є.І.Ісаєва, Н.С.Кобзєвої, Н.В.Кузьміної, Н.Ф.Тализиной, І.Ф.Харламова, Н.Є.Щуркової та ін.

Дослідження Н.В.Кузьміної свідчать про наявність основних функційних компонентів педагогічної діяльності: гностичного (уміння, що забезпечують вивчення: змісту і способів впливу на інших людей, вікових, індивідуально-типологічних особливостей цих людей, особливостей процесу і результатів власної діяльності); проектувального (уміння в галузі формулювання системи цілей і завдань; планування діяльності учнів на тривалий строк і планування власної діяльності; конструктивного (уміння у галузі формулювання тактичних завдань: відбору і композиції змісту інформації, що має стати надбанням учня); організаторського (уміння у галузі оперативного рішення завдань); комунікативного (уміння у галузі оперативного рішення завдань, встановлення педагогічно доцільних стосунків) [ 1;2].

Окрім того, виокремлюють основні процесуальні умови підготовки: засвоєння студентами психолого-педагогічних понять, розвиток професійно-педагогічної спрямованості особистості; індивідуалізація діяльності у процесі її опанування, становлення суб’єкта навчально-професійної діяльності.

Аналіз наукових досліджень з проблем ППП майбутніх юристів свідчить, що лише незначна кількість дослідників визначають в якості об’єкта чи предмета дослідження власне ППП майбутніх юристів, тобто розглядають педагогічну чи психологічну складову навчального процесу у вищій школі як один із засобів поряд з іншими формування тих чи інших новоутворень: психологічної чи педагогічної культури майбутнього юриста, його здатності до самоосвіти, самовиховання, становлення і розвитку професійної самосвідомості, професійної Я-концепції, організаційно-управлінських умінь тощо. Найбільш численні дослідження здійснені на основі культурологічного підходу.

В.І.Зелений розглядав педагогічну культуру молодого офіцера (в тому числі і з юридичною освітою) як показник становлення і розвитку особистості офіцера як педагога, який визначає певний рівень оволодіння педагогічною теорією і практикою, педагогічним досвідом, а також ступінь досконалості його навчально-виховної діяльності [3]. До складових такої культури дослідник відносив спеціальні психолого-педагогічні і етичні знання про сутність та норми професійно-культурної поведінки, сформованість інтелектуальних і комунікативних умінь і навичок, а також таких властивостей особистості, як військово-педагогічна і гуманістична спрямованість, педагогічний такт, висока моральність та інтелігентність.

Як критерії, що відбивають рівень, на якому ці прояви притаманні тому чи іншому офіцеру, були обрані такі: широта (діапазон), стійкість (сталість) прояву основних рис педагогічної культури та ефективність його педагогічних дій (впливів) на підлеглих. Широта (діапазон) прояву педагогічної культури характеризується вмінням офіцера впливати на кожного підлеглого у будь-якій службовій чи життєвій ситуації і, особливо, при вирішенні складних питань під час керівництва підлеглими і проведенні навчально-виховної роботи, наприклад, у випадках грубих порушень військової дисципліни і вимог військової служби. Стійкість педагогічної культури виражається в постійності прояву основних її рис. Ефективність педагогічних дій характеризується глибиною виховного впливу, творчим характером, різноманітністю зовнішньої форми (інтонація, жести, міміка тощо) і гнучкістю застосування з врахуванням індивідуальних особливостей підлеглих, психічного стану кожної людини, умов і конкретної обстановки [3, с.24]

Зазначені дослідником параметри можна розглядати і в руслі компетентнісного підходу - як ключові компетентності, діапазон, сталість і ефективність яких можуть виступати і критеріями ключових педагогічних компетентностей майбутнього юриста.

Як професійно-педагогічне утворення педагогічна культура, на думку дослідника, містить специфічні психолого-педагогічні і етичні знання про сутність і норми професійно-культурної поведінки, складні інтелектуальні та комунікативні уміння і навички, а також такі властивості особистості, як військово-педагогічна і гуманістична спрямованість, педагогічний такт, висока моральність та інтелігентність [3, с. 24].

В.П.Барковський, розглядаючи комунікативну культуру юриста – працівника кримінальної міліції як психологічне та педагогічне явище, зазначаючи, що ця культура формується під впливом соціальних, психологічних, культурологічних та педагогічних умов [4, с.8], вважає, що до формування комунікативної культури студентів мають безпосереднє відношення ряд навчальних дисциплін, в тому числі педагогіка та психологія, проте не всі вони використовуються на практиці ефективно з метою збагачення знань та розвитку комунікативних умінь курсантів [4, с.10]. Не змінюючи змісту відповідних дисциплін, автор запроваджує спецкурс, розрахований на 48 годин аудиторних занять у формі лекцій та практичних занять для курсантів ІІІ курсу, зміст якого не пов’язується зі змістом психолого-педагогічних дисциплін, хоча і має з ними дотичні аспекти. На наш погляд, такому підходу бракує системності.

О.Ю.Беркович розглядала комунікативні уміння юристів відповідно до сторін спілкування: комунікативні, інтерактивні, перцептивні. Серед компонентів моделі формування комунікативних умінь серед інших – цільового, структурного, організаційно-педагогічного автор виокремила і змістовий, що ґрунтувався на предметах психолого-педагогічного циклу, які вивчають майбутні юристи і які включають базову підготовку, такі дисципліни, як „Загальна психологія”, „Педагогіка”, „Конфліктологія”, та дисципліни спеціального блоку, такі, як „Педагогіка в діяльності юриста”. „Юридична психологія”, „Психологія спілкування юриста” тощо [5].

Зазначене дослідження привернуло нашу увагу, оскільки, використовуючи програмні дисципліни як змістову базу, авторка формувала комунікативні уміння майбутніх юристів за допомогою численних спецкурсів, тренінгів, спрямованих на практичне опанування комунікативними уміннями, що, на наш погляд є конструктивним напрямом у вдосконаленні практичної спрямованості ППП майбутніх юристів.

Розглянемо тепер дослідження психолого-педагогічних аспектів підготовки майбутніх юристів, які стосуються спеціальних, професійних компетентностей, формування яких зумовлюються професійно важливими якостями, які автори пропонують у різній мірі формувати в юристів як в процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін, так й інших дисциплін професійно- і практично-зорієнтованих.

Зокрема Н.П.Кім своє дослідження присвятила теорії і практиці формування умінь самоосвіти слухачів юридичних інститутів МВС [6]. Тобто вікова, освітня категорія слухачів – це цілком сформовані особистості, які зацікавлені у набуті умінь самоосвіти. Дане дослідження привернуло нашу увагу тим, що автор його здійснювала на основі диспозиційно-інтроспективної концепції, на основі рефлективно-діяльнісного підходу, виокремлюючи у своїй концепції такі компоненти, як мотиваційно-правовий, особистісно-юридичний, риторико-комунікативну полемічну майстерність, педагогічний самоменеджмент, що у комплексі має забезпечувати самоменеджмент самоосвіти. Надаючи важливого значення практичній спрямованості запропонованої педагогічної системи, автор визначає, що реалізація одного із елементів потребує здійснення необхідних, на думку Н.П.Кім змін у змісті психолого-педагогічної підготовки, до якої автор пропонує включити спецкурси - курс „Риторика”, який складається з двох частин – „Юридичної ділової риторики” і „Ділової риторики”. Таким чином, практичну апробацію концепції і моделі самоменеджменту самоосвіти автор здійснює в процесі вивчення студентами спецкурсів, які можуть виступати засобом формування комунікативних умінь (комунікативної підструктури юридичної діяльності майбутніх юристів). Цілком погоджуємось з автором, яка визначає уміння самоосвітньої діяльності як уміння прогнозування, цілепокладання, планування, організації, інформаційні, діагностики, регулювання [6, с.284], оскільки вони відображають по суті, етапи управління, функції управління, а самоосвіта передбачає самоуправління. Інтерес становлять групи вмінь, які автор виокремлює в діяльності юриста - це вміння інтелектуальні (психологічні), предметно-практичні (фізичні) і вміння комплексні (які містять як психологічну, так і фізичну складову, тобто спеціальні [6, с.280]. Важко погодитися з автором, яка серед психологічних умінь юриста виділяє лише інтелектуальні. Своєрідною є авторська трактовка комплексних спеціальних умінь як умінь, властивих конкретній юридичній спеціальності (наприклад, прокурор, суддя, слідчий та інші), які містять як психологічну (інтелектуальну), так і фізичну складову, професійні знання у різних пропорціях [6, с.281]. Виходячи з цього, можна стверджувати, що емоційна витривалість, стійкість до стресу та інші емоційно-вольові якості не є професійно значущими для прокурора чи слідчого, чи дільничного інспектора. З цим ми не можемо погодитись.

Дисертаційні дослідження, присвячені безпосередньо ППП майбутніх юристів, як ми вже зазначали, досить нечисленні – це роботи російських дослідників - П.В.Кустова [7]., А.В.Хлоповських [8] і української дослідниці С.М.Пелипчук [9].

Зокрема, С.М.Пелипчук метою свого дослідження визначила обґрунтування суб’єктності як інтегральної якості майбутніх юристів, визначення та експериментальну перевірку педагогічних умов її формування у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін [9]. Результати дослідження знайшли відображення у програмі, на основі якої було розроблено спецкурс „Основи педагогіки та психології” для студентів юридичних спеціальностей. Експеримент проводився на базі класичного університету, його юридичного факультету – у Буковинському університеті. Якщо не зважати на деякі поняттєві недоречності типу „ціннісно-смислова сфера психіки”, „об’єктивне визначення власного адекватного „Я” тощо, повтори у змісті етапів, внесок автора дослідження у теорію і методику професійної освіти юристів є вельми значущим, оскільки є актуальним для вдосконалення підготовки юристів усіх спеціалізацій, в тому числі і юристів широкого профілю, яких готують класичні університети. Це єдина на сьогодні робота такого напряму в Україні, в якій ППП майбутніх юристів визначена у предметі дослідження і удосконалення викладання психолого-педагогічних дисциплін визначається як умова результативності формування суб’єктності майбутніх правознавців. Особливий інтерес для нас складають індивідуальні моделі професійного розвитку і саморозвитку.

П.В.Кустов [7] на відміну від Н.П.Кім [6], в центрі уваги якої були комунікативні якості юристів, основну увагу приділив можливостям формування організаційно-управлінської підструктури професійної діяльності юристів в процесі навчання у відомчому профільному вищому навчальному закладі - Санкт-Петербурзькому університеті МВС Росії. Тема дослідження автора – „Психолого-педагогічна підготовка слухачів у МВС Росії як керівників підрозділів органів внутрішніх справ”. П.В.Кустов розглядає психолого-педагогічну підготовку як організований, цілеспрямований педагогічний процес, що має на меті формування особистісно-професійних вольових якостей, які забезпечують високу ефективність управлінської діяльності у підрозділах ОВД, уміле навчання та виховання підлеглих і виокремлює у ній мотиваційний, комунікативний, емоційно-вольовий, інтелектуальний та організаторський компоненти [7, с.161]. Цілком виправданими, на наш погляд, виступають з огляду завдань ППП підходи автора до її реалізації – системний та особистісно-діяльнісний.

Підводячи підсумок проаналізованим дослідженням, підходам до проектування і реалізації ППП, ми пропонуємо надати цій складовій навчання майбутніх юристів нижчезазначене визначення.

Психолого-педагогічна підготовка – процес і результат набуття майбутніми фахівцями ключових і професійних психолого-педагогічних компетентностей.



Висновки... ППП майбутніх юристів виступає важливою складовою їх гуманітарної і професійної підготовки. Її вдосконалення пов’язане із забезпеченням системності, виокремленням інтегративних якостей майбутнього юриста, які можуть виступати метою такої підготовки. Проаналізовані дослідження з проблеми свідчать, що такої системності бракує – в якості мети виокремлюються особистісно значущі або професійно значущі якості, формування або загальної, або професійної культури в руслі культурологічного підходу.

На думку автора, завдання ППП майбутніх фахівців, у тому числі юристів, полягає у тому, щоб допомогти студенту в опануванні різними способами пізнання, розвинути здатність до самопізнання і самозміни, розширити рольовий діапазон професійної сфери, сприяти вибору тієї професії, яка найбільш відповідає особистісним властивостям фахівця, розвинутим протягом навчання у вищій школі, що потребує модернізації ППП. Ці завдання можуть бути виконані в руслі компетентнісного підходу до формування особистості майбутнього юриста.

Виходячи із концептуальних засад компетентнісного підходу, ППП визначено як процес і результат набуття майбутніми фахівцями ключових і професійних психолого-педагогічних компетентностей.

Cписок літератури

1. Кузьмина Н.В. Формирование педагогических способностей /Н.В.Кузьмина. – Л., 1961. – 98 с.

2. Кузьмина Н.В. Методы исследования педагогической деятельности /Н.В.Кузьмина. – М.: Высшая школа, 1970. – 168 с.

3. Зелений В. І. Розвиток педагогічної культури молодих офіцерів внутрішніх військ МВС України: дис... канд. пед. наук.: 13.00.04 /В.І.Зелений, Київський ін-т внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. — К., 2003. — 218 с.

4.Барковський В. П. Формування комунікативної культури у майбутніх працівників кримінальної міліції, 13.00.04 –Автореферат .Хмельницький – 2003, 17 с.

5. Беркович О.Е. Формирование умений профессионально-правового общения у будущих юристов [Текст]: дис. ... канд. пед. наук.: 13.00.08.: О.Е.Беркович, Нижний Новгород, 151 с.

6. Ким Н.П. Теория и практика формирования умений самообразования слушателей юридических институтов [Текст]: дис. ... докт. пед. наук.: 13.00.08, Н.П.Ким. - Кустанай, 2000, 410 с.

7. Кустов П.В. Психолого-педагогическая подготовка слушателей в ВУЗе МВД России как руководителей подразделений органов внутренних дел [Текст]: дис. ... канд. пед. наук.: 13.00.01 / П.В.Кустов. – СПб., 2003, 222с.

8. Хлоповских А.В. Процесс формирования педагогического компонента вузовского образования юристов [Текст]: дис. ... канд. пед. наук.: 13.00.01,13.00.08 /А.В.Хлоповских, Воронеж, 2004, 180 с.

9. Пелипчук С.М. Педагогічні умови формування суб’єктності майбутніх юристів у процесі вивчення психолого-педагогічних дисциплін : дис... канд. пед. наук: 13.00.04 /С.М.Пелипчук, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. — К., 2006. — 239 с.

АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена аналізу підходів до реалізації психолого-педагогічної підготовки майбутніх юристів

АННОТАЦИЯ

Статья посвящена анализу подходов к реализации психолого-педагогической подготовки будущих юристов

SUMMARY

The article deal with the analizing of the approaches to the realizathion of the psychological and pedagogical preparing of future lawyers.



АВТОРСЬКА КАРТКА

КОТИКОВА ОЛЕНА МИХАЙЛІВНА

Докторант

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, просп. Перемоги 54/1

Кандидат педагогічних наук

Доцент


03 056, Київ-56, вул.. Виборзька 25, кв. 39

Дом. телефон 8044- 457-53-73, моб. – 8096 442 34 02









База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка