Костецька любов олександрівна “19” 95 творчість трохима зіньківського в контексті літературного процесу 80-х початку 90-х років ХІХ ст



Скачати 287.59 Kb.
Дата конвертації12.04.2016
Розмір287.59 Kb.
Автореферат диссертации Творчість Трохима Зіньківського в контексті літературного процесу 80-х - початку 90-х років XIX ст. 1998 год

Источник: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Л.О. Костецька; Запоріз. держ. ун-т. — Запоріжжя, 1998. — 17 с. — укp.

Аннотация: Дисертація присвячена актуальній проблемі комплексного дослідження спадщини Т.Зіньківського (1861-1891) в контексті літературного процесу 80-х - початку 90-х років XIX ст. Зібрані у дві книги і опубліковані Б.Грінченком 1893-1896 рр. у Львові твори цього письменника й досі не перевидавались і залишались серед маловідомих і малодосліджених. Проаналізовані три групи текстів: публіцистика, художні твори (віршові байки, оповідання, драматичні сцени), літературознавчі праці. Проведені типологічні зіставлення, виявлені модифікаційні ознаки, шляхи рецепцій і жанрових трансформацій. Охарактеризована образно-тропеїчна система.
Текст работы:
Запорізький державний університет
КОСТЕЦЬКА ЛЮБОВ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК: 883 “19” - 95
ТВОРЧІСТЬ ТРОХИМА ЗІНЬКІВСЬКОГО В КОНТЕКСТІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ 80-Х - ПОЧАТКУ 90-Х РОКІВ ХІХ СТ.
Спеціальність 10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Запоріжжя - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української літератури Запорізького державного університету
Науковий керівник:

доктор філологічних наук, доцент

Шевченко Віталій Федорович,

завідувач кафедри української літератури

Запорізького державного університету
Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Гуменний Микола Хомич,

завідувач кафедри української літератури Херсонського державного педагогічного університету

кандидат філологічних наук
Вишняк Михайло Якович,

доцент кафедри української літератури Сімферопольського державного університету


Провідна установа:

Дніпропетровський державний університет, кафедра української літератури,

м.Дніпропетровськ
Захист відбудеться 23 грудня 1998 р. о 10 год. на засіданні спеціа­лізованої вченої ради К 17.051.02 при Запорізькому державному університеті (330600, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корпус 2, філологічний факультет, аудиторія 230).
З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Запорізь­кого державного університету (330600, м. Запоріжжя, вул.Жуковського,66, корпус 2).
Автореферат розісланий “ 20 ” листопада 1998 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент Хом’як Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. В умовах повернення аналітичної свідомос­ті на позиції об’єктивного історизму, переосмислення концепції літературно­го про­цесу, системного висвітлення здобутків і втрат історії української літерату­ри назріла необхідність комплексного дослідження творчості Трохима Зінь­ків­­сь­ко­го (1861-1891), який залишив яскравий слід в українському письменстві, в національ­но-суспільному русі другої половини ХІХ ст., однак протягом цілого сто­літ­тя був замовчуваний і несправедливо осуджуваний. Складовими частинами різ­­но­манітної в тематичному і жанровому аспектах, позначеної новатор­сь­ки­ми ху­дожніми пошуками спадщини цього письменника, публіциста, літерату­ро­знавця є байки, оповідання, п’єса, статті, огляди, рецензії. Зібрані у дві книги і опублі­ко­ва­ні Б.Грінченком в 1893-1896 рр. у Львові твори Т.Зіньківського і досі не пере­видавалися й залишилися серед маловідомих і малодосліджених.

Актуальною є потреба відтворення справжньої картини літературного процесу 80-х - початку 90-х років ХІХ ст., здеформованої і спотвореної вульгар­ною засоціологізованістю історико-літературних праць і невиробленістю кон­цепції ук­раїнського письменства як неповторного національного феномена. Без ус­ві­дом­­лення ролі Т.Зіньківського в громадському житті, індивідуальності цього політичного мислителя, місця його ідей і творчої спадщини в духовній скарб­ниці народу уявлення про один із найскладніших періодів історії українського культур­но-національного руху буде неповним, а українська літературно-есте­тич­­на думка залишиться збідненою. І на сьогодні не застаріли переконання письменника щодо необхідності виховувати в сучасників імунітет проти занепаду ук­раїн­ст­ва, національної деградації, духовного зубожіння, мовного нігі­ліз­му. Залишаються злободенними його зусилля виховати національну свідомість ук­ра­­їнців, вис­мія­ти примітивну психологію “малоросів”.

Об’єктивне вивчення спадщини Т.Зіньківського розпочинав Б.Грінченко (Василь Чайченко), зредагувавши його твори (“Писання”) у двох книгах (перша - поезія, проза, драматургія, друга - публіцистичні й літературознавчі праці) та написавши і опублікувавши у цьому виданні його короткий життєпис, а також біб­ліографічний покажчик його публікацій. На жаль, Б.Грінченку не вдалося зі­брати всі рукописи Зіньківського, використати його епістолярій.

Спроби висвітлення діяльності й творчості Т.Зіньківського робили О.Ко­ниський, Ом.Огоновський. Окремі сторінки його спадщини аналізували І.Фран­ко, М.Драгоманов, С.Єфремов.

Оскільки, за висловом М.Жулинського, українські літературознавці тривалий час “були під ідеологічним колпаком”, Т.Зіньківського зараховували до лі­бе­­рально-буржуазних, потім - до ліберально-народницьких письменників. Необхід­ністю переорієнтації історико-літературної думки, виправлення вульгарно-со­ціо­логічних тлумачень творчості окремих письменників, серед них і Зінь­ків­сь­кого, були викликані останнім часом статті й наукові доповіді О.Засенка, М.Та­раненка, В.Скрипки, С.Кіраля, П.Соколова.

У дисертації вперше здійснена спроба цілісного синтетичного розгляду й аналізу художніх творів, публіцистичних і літературознавчих праць Т.Зіньків­сь­кого, що були помітним явищем у контексті літературного і суспільного життя 80-х - початку 90-х років ХІХ ст.

Дана дисертація має зв’язок з новими науковими програмами і планами Інституту літератури ім.Т.Шевченка НАН України, Інституту україно­знав­ства Київського національного університету ім.Т.Шевченка, вона виконана в руслі нау­кового напрямку “Література й історія”, включеного до комплексного плану науково-дослідних робіт Запорізького державного університету.

Мета роботи визначається необхідністю підготувати аналітико-син­те­тич­не дослідження творчої спадщини Т.Зіньківського, її родової та жанрово-стильо­вої специфіки, провести типологічні зіставлення творів, окреслити місце цього пись­менника і громадського діяча у літературному процесі 80-х - початку 90-х років ХІХ ст., у культурно-просвітньому і національно-визвольному русі - на тлі свого часу і з позицій наших днів. Дисертація також актуалізує національ­ні, про­світ­ницькі ідеї Т.Зіньківського.

Реалізація поставленої мети передбачала розв’язання таких завдань:

1. З’ясувати витоки і вияви суспільно-культурних і літературно-есте­тич­них засад Т.Зіньківського.

2. Систематизувати і узагальнити шляхи і засоби боротьби Т.Зіньківського за консолідацію української інтелігенції, за виведення її із стану апатії і зневіри, про­аналізувати художньо-публіцистичні виступи за національну свободу Укра­ї­ни, за розвиток українського письменства.

3. Окреслити обрії тематики і проблематики творів Т.Зіньківського, визна­чити своєрідність їх художнього втілення, ввести їх у контекст літературного про­цесу.

4. Охарактеризувати родову і жанрово-стильову специфіку художніх тво­рів, диференціювати їх жанрові різновиди і обгрунтувати внутріжанрові зміни, провести типологічний розгляд, проаналізувати особливості їх поетики як ос­во­єння традиційної та нової естетичної свідомості 80-х - початку 90-х років ХІХ ст.

5. Дослідити публіцистичні праці Т.Зіньківського та довести непере­хід­ність значення й актуальність його творчих принципів і думок з приводу форму­вання у співвітчизників національної самосвідомості й історичної пам’яті.

6. Висвітлити внесок Т.Зіньківського у розробку наукових основ дослід­жен­ня історії української літератури, в систематизацію зарубіжної Шевченкіани.

Предметом дисертаційного дослідження стали система світоглядних переконань Т.Зіньківського, специфіка творчої манери письменника, його поетичні, прозові, драматичні твори, публіцистичні і літературознавчі праці, їх першодруки і публікації у двотомному зібранні 1893-1896 рр. та рукописи, а також періодичні видання 80-х - початку 90-х років ХІХ ст., архівні матеріали, спогади сучас­ників, епістолярій письменника. Розглядаються факти літературного спілкування, необхідні для з’ясування світоглядних домінант і творчої ін­дивідуальності Зіньківського-письменника, Зіньківського-публіциста, Зінь­ків­сь­кого-літературознавця.

Джерельну базу роботи склали, крім досліджуваних текстів, літературознав­чі розвідки Б.Грінченка, І.Франка, М.Драгоманова, Ом.Огоновського, С.Єф­ремова, М.Зерова, М.Возняка, огляди й дослідження історії української літератури, літературної критики. До аналізу залучені архівні й рукописні фонди Централь­ної наукової бібліотеки ім.В.Вернадського НАН України, Інституту літератури ім.Т.Шевченка, Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника, Бердянського краєзнавчого музею.

Методологічною основою дисертації є філософське вчення про діалектику пізнання, про об’єктивність підходу до явищ суспільного буття, про зв’язки творчості з життям. Автор дослідження виходив із того, що вивчення спадщини письменника у контексті літературного процесу плідне при історично змінюва­но­му розумінні специфіки і функціонування художньої літератури, проявів іс­тот­них ознак таланту в конкретному творі. В процесі роботи дисертант керувався науко­вими розробками істориків і теоретиків літератури О.Білецького, В.Брю­хо­вець­кого, П.Волинського, Г.В’язовського, Г.Грабовича, Р.Гром’яка, М.Грушевсько­го, Т.Гундорової, Л.Дем’янівської, І.Денисюка, І.Дзюби, В.Дон­чи­ка, С.Єфремо­ва, М.Жулинського, М.Зерова, П.Кононенка, М.Наєнка, Д.Нали­вайка, Ом.Ого­нов­ського, А.Погрібного, Г.Сивоконя, В.Смілянської, В.Фащенка, П.Федченка, І.Франка, К.Фролової, Д.Чижевського, Ю.Шевельова (Шереха), М.Яценка, ро­сій­ських вчених М.Бахтіна, Г.Поспєлова, Л.Тимофеєва, Л.Чернець та ін. Результатив­ності роботи сприяли системно-функціональний і еволюційний підходи до лі­тературного явища, поєднані з увагою до історико-літературного контексту.

Методи дослідження. У дисертації реалізовано поєднання системно-струк­турного, історико-функціонального і порівняльно-типологічного методів. Частково застосований біографічний метод.

Наукова новизна роботи. Не оцінений належним чином за життя, Т.Зінь­ків­ський і після смерті лише зрідка потрапляв у поле зору поодиноких дослід­ни­ків. Дисертація містить перегляд колишніх ідейно-естетичних і літературознавчих уявлень про спадщину письменника і його місце в історії літератури.

У дисертації вперше в нашому літературознавстві комплексно досліджені життя, діяльність і творчість Т.Зіньківського в контексті літературно-мистець­ко­го і суспільно-політичного процесу, розглянуті його поетичні, прозові й драматичні твори, публіцистичні й літературознавчі праці. У зв’язку з цим проаналізоване широке коло літературних, суспільно-політичних і культурно-просвітніх ідей часу (русифікація України і український національно-визвольний рух у дру­гій половині ХІХ ст., національна свідомість, збагачення духовності, консолідація нації, проблема самостійності України), які мали вплив на розвиток світогляду і творчого таланту Т.Зіньківського, на взаємопов’язаність його теоретичних поглядів і художньої практики. В роботі вперше проводиться послідовна спроба типологічного розгляду творів Т.Зіньківського та інших майстрів слова україн­сь­кої і світової літератур.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що вони розширюють і поглиблюють історико-літературні, теоретичні підходи до вивчен­ня способів функціонування мистецтва слова в суспільстві, дають можливість залучення їх до характеристики літературного процесу в Україні 80-х - початку 90-х­ років ХІХ ст. Вони можуть бути використані при написанні певних розділів підручників, в лекціях з історії української літератури, у спецкурсах і спецсемінарах, навчальних посібниках, при написанні дипломних і курсових робіт в університетах і педінститутах, на факультативних заняттях в тех­нікумах, педучилищах, коледжах, ліцеях, гімназіях. Комплексне вивчення твор­чості Т.Зіньківського дозволяє заповнити штучну прогалину в історії україн­ського літературознавства і письменства.

Апробація дослідження здійснювалася у формі доповідей “Розвиток антич­ної традиції у слов’янській байці (твори Трохима Зіньківського)” на міжнарод­ній науковій конференції “Наукова спадщина М.С.Державіна і розвиток слов’янознавства” (Запоріжжя, 1995), “Трохим Зіньківський - літературознавець” на міжнародній науковій конференції “Література й історія” (Запоріжжя, 1996), “Трохим Зіньківський - будитель національної свідомості” на регіональній науко­вій конференції “Розвиток культури української нації та культур національних мен­шин: історія, сучасний стан, перспективи (на матеріалі Південного Сходу Ук­раїни)” (Запоріжжя, 1995), “Творчість Трохима Зіньківського в оцінці літературо­знавців”, “Прозова спадщина Т.Зіньківського”, “Літературознавчі і публіцис­тич­ні праці Т.Зіньківського”, “Повернення - в ідеї і в слові”, “Жанрові особливості творів Т.Зіньківського” на щорічних наукових конференціях Запорізького державного університету (1994,1995,1996,1997,1998).

Матеріали і висновки дисертації апробовані у лекційних курсах і на практичних заняттях з історії української літератури у Запорізькому державному уні­верситеті.

Дисертація окремими розділами і в повному обсязі обговорювалася на за­сі­даннях кафедри української літератури Запорізького держуніверситету і рекомендована до захисту.

Особистий внесок здобувача полягає:

1. У поглибленні бачення складностей виявів суспільно-культурних і літера­­турно-естетичних засад Т.Зіньківського, ціннісних орієнтацій українського народу, його ментальності.

2. У визначенні ролі Т.Зіньківського в консолідації української інтелігенції, в боротьбі проти терпінь і рабської психіки, за розвиток національної свідомості українства.

3. В окресленні обріїв тематики й проблематики творчості Т.Зіньківського, у виявленні досягнень і недоліків їх вивчення, у визначенні подальших перспектив роботи.

4. У здійсненні системного аналізу родової і жанрової специфіки творів, їх образно-тропеїчних засобів, у порівняльному зіставленні та розгляді модифіка­цій­них ознак і пошуків нового художнього синтезу.

5. У дослідженні публіцистичних і літературно-критичних праць Т.Зінь­ків­сь­кого та доказах неперехідності значення й актуальності його художніх принци­пів і думок з приводу формування у співвітчизників національної самосвідомос­ті, шляхів і методів розвитку літературознавчих розвідок, у висвітленні сторінок зарубіжної Шевченкіани.

Публікації. Основний зміст роботи відображений у восьми публікаціях, в тому числі чотирьох статтях, двох матеріалах конференцій і двох тезах допові­дей на конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох роз­ді­лів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг роботи 194 сторінки, з них 180 сторінок основного тексту, бібліографія включає 209 найменувань і подана на 14 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У “Вступі” обгрунтовано актуальність обраної теми, зв’язок дисертації з науковими програмами, планами і темами, визначено мету і основні завдання ро­боти, предмет дослідження, джерельну базу, показано його методологічну основу, методи роботи, визначено наукову новизну і практичну цінність дисертації, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію та публікації результатів досліджень.

Перший розділ “Борець за вкраїнську ідею. Життя і діяльність Трохима Зіньківського у контексті його доби і з погляду сучасності” висвітлює велич людської особистості, явленої в письменникові-подвижникові, що вивищував дух співвітчизників, у письменникові-просвітителеві, що пояснював народові самого себе, а світові - українську націю, яка заслуговує на самостійність, у пись­менникові-борцеві проти принижень і переслідувань, заборон і заблокованостей українського слова, фальсифікацій історії України і кон’юнктурних збочень філософської думки, за виведення української інтелігенції із стану апатії та зневіри, за розвиток національної самосвідомості українства, за свободу України через державність.

У 80-х - на початку 90-х років ХІХ ст., що стали періодом дальшого поступу української літератури, розвитку кращих традицій попередніх етапів та ви­зрі­вання нових художніх якостей, характерною особливістю для українських мит­ців, науковців в умовах бездержавності було майже обов’язкове поєднання твор­­чих функцій з національно-суспільною діяльністю. Взірцем такої активності і не­втом­­них творчих пошуків став Т.Зіньківський, з якого, за словами Б.Грінченка, “ мали ми людину, що від неї могли вчитися розуміти, щ о т а к е д і я л ь- н і с т ь, з нього мали ми людину, наче спеціально на те сформовану, щоб бути борцем за вкраїнську ідею”.

Витоки унікальної працездатності та універсальності Т.Зіньківського з метою прислужитись рідній нації, рідній культурі вбачаємо у його трудовій родині, в протистоянні жорстоким випробуванням долі і в цілеспрямованості характеру, у впливі першого українського товариства, до якого він потрапив, - уманського гуртка, очолюваного відомим бібліографом, лексикографом і письменником М.Комаровим, у київських контактах з О.Кониським, М.Лисенком, М.Стариць­ким, Оленою Пчілкою та ін.

Істотної еволюції зазнали світобачення і художньо-публіцистичне мислення Зіньківського - від здатності аналізувати обставини до соціальної активності - за роки навчання у військовій правничій академії Генштабу і проживання в Петербурзі. Велику роль відіграли відвідування вистав українського театру. Колоритні особливості сприймання їх мешканцями російської столиці, оригінальний аналіз досягнень виконавців провідних ролей М.Кропивницького і М.Занько­вець­кої, глибоке знання тексту п’єс “Наймичка”, “Мартин Боруля”, “Наталка Полтавка”, аргументовані і систематизовані оцінки їх сценічних втілень містилися в за­мітці, що була опублікована в журналі “Зоря” (1888).

Особливими, найголовнішими стали для Т.Зіньківського творчі і дружні зв’язки з Б.Грінченком, їхнє листування, їхні зустрічі. Б.Грінченку належить до­слідницьке відкриття схожості, тотожності обурень Зіньківського курсом росій­сь­кого царизму на поступове формування поколінь без національного чуття й усві­домлення власного національного коріння і героя його повісті “Кася”.

Вважаючи за необхідне, щоб у здобутті волі поєдналися недержавні народи імперії, Т.Зіньківський пише статтю “Національне питання в Росії” (Правда, 1889, ч.ІХ). Тенденція суджень її автора полягала у обгрунтуванні переваг федерації на прикладі Швейцарії та Австрії. Викривальної сили набувають дефініції про лише проголошену Російську федерацію. Теоретичні, полемічні та викривальні сентенції і коментування прикладів із суспільного життя спрямовані проти заборон української мови, проти російського шовінізму і деспотизму, сповнені викривального пафосу та їдкої іронії. Стаття засвідчила науковий і публіцистичний хист Т.Зіньківського, вона пройнята зацікавлено-суб’єктивним ставленням до аналізованого й зображуваного, прагненням сприяти національному пробуджен­ню, інтенсивністю авторського мислення, спрямованістю на громадський резонанс.

Прагнення вивести розв’язання національного питання в Росії на європей­ський рівень диктувало Т.Зіньківському, як і М.Драгоманову, О.Кониському, Ом.Огоновському та ін., історичну необхідність діяльності як українського по­лі­тичного письменника, публіциста, безпосереднього впливу на формування і роз­виток української ідеї.

Стаття Т.Зіньківського викликала різку оцінку І.Франка (“Формальний і реальний націоналізм”). В дисертації доводиться, що причини такого нетипового для І.Франка “запрограмування”, такої апріорної заданості були у міжпартійній політичній боротьбі 80-х років.

Літературознавці називали Т.Зіньківського “соціологом типу Драгоманова” (С.Єфремов). Вважаємо, що у порівнянні з досвідченим вигнанцем Т.Зіньків­сь­кий подекуди виявляє навіть більший хист щодо гостроти, навальної логіки в поле­­мі­ці, перекон­ливості доказів, засобів мовної експресії.

Т.Зіньківський дбав про те, щоб порозумітися з багатьма земляками у Петер­бурзі, які “признавались до вкраїнської національності”, і залучити їх “до спіль­ної позитивної роботи”, прагнув здійснити кілька літературних планів, серед них - заснувати часопис російською мовою, але щоб він боронив українську ідею.

Без перебільшення, громадянським подвигом була боротьба Т.Зіньківсь­ко­го з цензурою. Він вів її “у всеозброєнні” - і знань, і гумору, і мужицької впертості”.

У Петербурзі Т.Зіньківський “не дуже ладнав” зі старими українцями: чим далі до них придивлявся, то все більше помічав, що вони були байдужі до діла або й служили російському асиміляторству. Під його проводом склався гурток з молоді, у якому, за висловом Б.Грінченка, “оживало в душах українських пригнічене московською псевдокультурою національне почування, розбуркувались сили до праці”.

На відзначенні Шевченкових роковин у 1890 р. Т.Зіньківський прочитав зіб­раній громаді свій реферат “Молода Україна, її становище і шлях”, що містив критичну характеристику української інтелігенції. Завдяки художньому таланту автора конкретні реалії, зорові образи (течії, море, питво) переростали в рефераті в узагальнені символи і алегорії. Смислове розширення образів сприяло кра­щому баченню суспільних колізій: потоки інтелігенції течуть у різні моря, допов­нюють здебільшого чужі води, лишаючи Україну без духовного напою.

Не втратили своєї актуальності й сьогодні судження публіциста про “гар­мо­нійних” українців - тих, що “думають бути заразом і москалями, і українцями”, про замовчування українських народних творів у книжці Х.Алчевської “Что читать народу?”, про космополітів.

Увагу Т.Зіньківського звернув на себе той, хто науково розвинув національ­­ну ідею, міцно зміцнив її на філософських підвалинах і зробив цю ідею одним із прин­ципів філософії історії і про кого він написав статтю “Фіхте Старший”. У ній автор акцентує на тому, що з погляду філософського духовний полон одного народу навіть у справді вищої культури - річ незмірно шкідлива і згубна, бо вбиває в нього самостійну творчість.

Визначальними для підсумування аналізу ролі Т.Зіньківського у політично­му й літературному процесі вважаємо судження С.Єфремова: “Другою поруч Грін­­ченка характерною для 80-х років постаттю в нашому письменстві був талановитий, на лихо дочасно померлий публіцист Трохим Зіньківський”. Видатний літературознавець вважав, що публіцистичні твори Т.Зіньківського мають на­віть більшу вагу, ніж художні.

Другий розділ “Художня спадщина. Родова і жанрово-стильова специ­фіка творів” присвячений народженому з любові до України художньому слову Т.Зіньківського, яке у сво­їй живій плоті містить широкий спектр світобачення й мо­рально-етичного дос­віду рідного народу, щедро виписані натури, які в сукупності своїй створюють враження глибини національного буття, людського духу через побутові, соціальні, політичні конфлікти.

Розмаїту за способами і засобами зображення художню спадщи­ну Т.Зінь­ків­ського становлять віршові байки, оповідання, повістка, драма­тичні сцени “Сумління”, віршовий твір для дітей “Ми­шачі пригоди з котом”.

До створення байок Т.Зіньківського спонукали його переклади з Езопа. Текс­ти творів свідчать про те, що запозичені сюжети український автор майстер­но трансформує. Герої грецького байкаря вдало перенесені на український грунт. На­­приклад, у байці “Два півні” античний сюжет першотвору Т.Зіньківський розширив, увів згадки про “завзятих” турків та ляхів із-під Берестечка, відповідно й мораль пов’язав з українським псевдопатріотизмом: “Поки ми скубемо один одного. А наша доля ... уже штовха нас до загину”. Звідси - ідея єднання, злуки між собою. Викривальний пафос збурює образну тканину байки, увиразнює, насичує сатиричним колоритом асоціативні ряди, в яких перехрещується минуле і сучасне.

Опора на езопівську традицію, на досвід світової байкарської літератури не зро­била твори Т.Зіньківського вторинними. Навпаки, майстерність у перенесенні мандрівних сюжетів на національний грунт надала їм оригінальності, художньої довершеності.

Т. Зіньківський, як і Б.Грінченко, П.Свєнціцький, І.Верхратський, у розвитку жанру байки в 80-90-і роки ХІХ ст., не йде за “глібовським” зразком, а повертає йому і загострює виразну ідеологічну концептуальність. Окремі твори Т.Зінь­ків­ського стали взірцями поєднання езопівського сюжету із традицією Г.Ско­во­ро­ди: байка як ілюстрація художньої ідеї.

Досить часто Т.Зіньківський добирає до своїх байок народні прислів’я, які конденсують у собі мораль творів, що окремо не подана. Змальовані Езопом по­дії трансформуються, видозмінюються, сюжети творів уподібнюються до фольклор­них.

Близько половини байок Т.Зіньківського створені за сюжетами, героями яких є не звірі, рослини чи предмети, а люди. Це віддаляє його твори від алегорії й наближає до гумористичних на­родних оповідань В.Самійленка, М.Кузьменка. У них письменник створив низку національних типів.

Порівняльний аналіз байок Т.Зіньківського з творами-першовзірцями Езопа свідчить, що український письменник домігся європейського рівня онаціональ­нення античної традиції, її осучаснення. Сюжетно-образний матеріал творів родоначальника жанру Езопа рецепійований з нових часових, соціальних та ідейно­-художніх позицій, переосмислений і перероблений.

Оскільки жанровий склад української літератури другої половини ХІХ століття, на від­мі­ну від попередніх періодів, характеризується відчутним домінуванням епіко-про­зових форм, у дисертації наголошено, що початок творчості Т.Зінь­ківського був означений байками, а згодом найповніше його письменниць­кий талант розкрився в оповіданнях і драмі “Сумління”.

В оповіданні “Історична казка” в образах Грицька Козаренка, Івана Богонос­ця та пана Хвалька Яблуновського виведені три персоніфіковані типи представ­ників України, Москви й Польщі. У творі відображені історичні явища взає­мин Росії з Польщею та Украї­ною. Якщо з поляками російський уряд якоюсь мі­рою загравав, то для українців після Переяславської ради почалися утиски як на­ціо­нальні, так і соціальні.

В новій “Історії української літератури ХІХ століття” творчості Т.Зінь­ків­сь­ко­го при­ділено недостатньо уваги, побіжно згадуються лише два оповідання “Мон­­шер-козаче” й “Сидір Макарович Притика”, які віднесені до таких, де “натуралістична структура художнього зображення займає велике місце”. З таким твердженням мож­на погодитися лише частково, коли брати до уваги заста­рі­ле звужене поняття натуралізму як грубого відтворення фізіологіч­них аспектів життя людини. Коли ж звернутися до нових досліджень цього напрямку, то нату­ралізм розуміємо як складне явище: з одного боку він демократизував мистец­т­во, розширював його тематику, показуючи все нові площини жит­тя - дно міста, “ма­леньку” людину, патологічну психіку і т.п., а з іншого - об­межував себе у про­никнен­ні до глибин суспільного буття, у засобах художньої умовності.

В оповіданні “Сидір Макарович Притика” своєрідним є те, що Т.Зінь­ків­сь­кий не дає безпосередньо харак­теристики головного персонажа. Великої ваги набуває розкриття характеру через вчинки, відтворення психічного стану, що є характерним для літератури кін­ця минулого століття. Змалюванння образу буду­єть­ся на основі контрасту.

У творі окреслена деградація людини у військовому середовищі. Т.Зіньків­сь­кий розкриває причини цього явища. У деяких епізодах з життя головного пер­сонажа письменник намагається показати цілі прошарки військових - офі­церів, рядових.

Прекрасно знав Т.Зіньківський такі риси української натури, як працьови­тість і нахил до порядку, такі внутрішні якості козаків, як нещадність до воро­гів, вір­ність у товаришуванні, добродушність, безкорисливість, щедрість. З великим ду­­шевним болем їм протиставлені риси сучасників у саркастично насиченому за­чи­­ні гумористичного оповідання “Моншер-козаче”.

Оповідання можна назвати “усовістительним” гумором про військових російської армії - залицяльників, серцеїдів. Іронія є світоглядною категорією, яка визначає критерії оцінки дійсності.

Т.Зіньківський розробляв такі сюжети, створював такі образи, які окреслили його своєрідну етичну програму: засудження егоїзму, прислужництва, звеличення таких рис української натури, як волелюбність, безкорисливість, лицарська благородність.

Ом.Огоновський відзначав, що оповідання “На вулиці” є близьким до гумо­­рески І.Нечуя-Левицького “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі”. Характер­ною для тексту твору є техніка замальовки з використанням ефекту присутнос­ті читача у момент дії. Кадровість, експресивність подачі подій, їх змалювання - всі ці художні елементи дали привід Ом.Огоновському визначити “На вулиці” як образок. Однак чітко розвинений сюжет, тісний взаємозв’язок образів тво­ру, наявність описів, етнографічних вставок, соціально-психологічних роздумів автора, оповідна манера від першої особи свідчать про те, що за жанром твір є оповіданням.

Засобом комічного є паралель, яку автор проводить між парламентами Англії й Франції, де фракції ведуть запеклі диспути, та ворогуючими сільськими призьбами.

Помічене Б.Грінченком “тяжке стогнання враженого серця” зумовило структу­ру художнього зображення в оповіданні “Сон”, де автор зосереджує увагу не стіль­ки на подіях, як на внутрішньому стані людини, її реакціях на них, хоча Ом.Огоновський насамперед побачив у цьому творі подієвість.

Змалювання поведінки і почуттів героя твору Василя Піддубного йде через монодії, монобачення й монопереживання.

Т.Зіньківського, як і Б.Грінченка, Олену Пчілку, Ганну Барвінок, Н.Коб­рин­ську, М.Павлика, приваблюють перебіг людських почувань у кризових морально-етичних ситуаціях, психологія доленосного вчинку. Слугує цьому прийом ретроспекції: постає історія нерозділеного кохання. Василь “покохав серце, котре боліє по “милому далекому”, що відцуравсь цього кохання”.

В алегоричній повістці “Кудою йти?” спосіб двопланового художнього зоб­раження, що грунтувався на приховуванні реальних явищ і осіб під конкретни­ми художніми образами з відповідними асоціаціями з характерними ознаками при­ховуваного, дав можливість змалювати лихоліття України, користуючись але­горією про ставлення германців до завойовників Риму за часів Кесаря Августа.

Попри всю свою зорієнтованість на художню умовність повістка має тенден­цію до наділення епізодів інформативним змістом. У творі домінує характерна для натуралізму абсолютизація факту, настанова на ілюзію правдоподібності. В художньому плані синтезовані психологічні сугестії й моралізаторська притча.

Драматичні сцени “Сумління” Т.Зіньківського, які датуються 1889 роком, можна з повним правом віднести до одного ряду з драматичними поемами І.Франка “Сон князя Святослава” (1895), М.Старицького “Остання ніч” і з драма­ми Лесі Українки, написаними протягом 1901-1913 рр. Ці сцени можна вважати пер­шими зразками філософської драми ідеї.

У дисертації жанр “Сумління” визначений як драматичні сцени з пріоритетом одного персонажа-героя, а точніше - антигероя графа Оттона. Т.Зінь­ків­сь­кий найближче підходить до драми М.Кропивницького “Глитай, або ж Павук” (1882), де зло в усій його відвертій потворності виражено в постаті головної ді­йо­вої особи - Бичка, а порушені авторами національні життєві проблеми виявля­ють свою загальнолюдську домінанту. Встановлено, що у творі Т.Зіньківського про­­ве­дена думка: людині не уникнути мук сумління. Виникнення їх у душі Оттона - це внутрішній конфлікт твору.

Зовнішній же конфлікт п’єси розвивається двома напрямами: перший - стосунки між графом Оттоном і його підданими, другий - між ним і прибулими на бенкет гос­тя­ми. Драматичні сцени побудовані за принципом алюзії, як особливим видом “езо­півської мови”, одним із художньо-стилістичних прийомів постановки склад­них соціально-побутових проблем свого часу.

Третій розділ “Заступаючись за вкраїнське письменство. Т.Зіньківсь­кий - літературознавець” характеризує Т.Зіньківського - активного учасника творчого процесу 80-х - початку 90-х років ХІХ століття. Його концепція національної літератури складалася протягом усього творчого шляху.

Світоглядну еволюцію Т.Зіньківського-літературознавця розглянуто у тіс­но­му зв’язку з літературним рухом, позначеним боротьбою проти консервативної художньої практики, за піднесення критеріїв оцінки національного письмен­ства, за конкретні відповіді на високе покликання у бездержавних умовах викону­вати свою “особливу ролю” аж до часу, поки “не вигорить” українська справа.

Найновіші дослідження наголошують на тому, що на початку 80-х років, пропагуючи політичне надзавдання літератури, від європейської та української традицій відштовхувався М.Драгоманов, бо, за його спостереженнями, у Європі взагалі немає “письменства неполітичного”. Виступи, статті, листи Т.Зіньків­сь­ко­го засвідчують, що відмежування письменника від політики він, як і М.Дра­го­ма­нов, вважав “наслідком неосвіченості” і доводив нереальність такої позиції в умо­вах поневоленої нації.

У статті “Національне питання в Росії” філософські й політичні думки і суд­ження збагачені літературознавчими. Під критичним кутом зору аналізує Т.Зінь­ківський реакцію поляків на український письменський поступ. У частини польської громади він викликав співчуття, але до 1863 р. воно було більше роман­тичним і вже після цього поляки зрозуміли, що “українство мусить бути греб­лею централістичному потопові, який намагається знищити польську народ­ність”. Дотримуючись принципу об’єктивності, правдивості аналізу, Т.Зіньків­сь­кий коментує те, як у реакційному таборі російської літератури український письмен­ський рух, будучи гучним проявом демократично-національного життя, викликав найдикішу злобу. Науково-соціологічні судження автора статті поєднані з іронічною орнаментальністю, документальна точність (цитування газетних вис­тупів), традиційні шовіністичні кліше - з іронічним псевдопафосом. Логічно доведені до абсурдності міркування реакційної преси Т.Зіньківський вводить у саркастичне поле.

Науково-публіцистичний арсенал статті підпорядкований розгортанню смислової домінанти: заборона друкованого слова неприйнятна для українства. Осмислення Т.Зіньківським насильства постійно йде через осудження добровіль­ного запроданства й покори і подається в динаміці їх розкриття і викриття.

Саркастична відсіч шові­ніс­тичним догмам стала найголовнішою особли­віс­тю поліфонічної статті Т.Зіньківського “Молода Україна, її становище і шлях”. Вона доводить, що тіль­ки той народ, у якого “міцна” література, не боїться згубити свого місця між народами як нація. Відчувається драгоманівська категорич­ність у виступі Т.Зінь­ків­сь­кого проти “мертвотини старослов’янської”, яка “зава­жа­ла розвиватись національ­ній українській літературі”, бо письменні українці вва­жали церковну мову за літературно оброблену форму рідної мови, котра в устах народу їм здавалась му­жицьким жаргоном.

Звичайно, інтерпретація історії української літератури, здійснена Т.Зіньків­сь­ким, сьогодні не в усьому прийнятна і лише накреслена, але важливо, що це одна з перших спроб її схеми, нехай і висловлена в белетристичному плані. Своєрідно охарактеризовані роль і заслуга Т.Шевченка й Г.Квітки-Основ’яненка: тільки з поя­вою їхніх творів в українців зародилася думка зробити рідну мову органом просвіти і культури української, органом українського громадського життя.

Крізь роки забуття й несправедливого замовчування повинні повернутися до нас сповнені болю твердження Т.Зіньківського про лиходійство “обрусения”, про втрачені можливості українського письменства.

Зіставивши і прокоментувавши думки і судження європейських літературо­­знавців про творчість Т.Шевченка, Т.Зіньківський став одним із засновників за­ру­біжної наукової Шевченкіани. На Шевченкових роковинах у Петербурзі 1889 року він виступив з рефератом, в основі якого - “намагання осмислити значення творчої спадщини Кобзаря для національного самовизначення”. Реферат переріс у літературознавчу працю “Тарас Шевченко в світлі європейської критики”, що була опублікована у львівському журналі “Правда” у 1890-1891 рр. У ній інтерпре­товані праці літературознавців австрійських Карла-Еміля Францоза і Йоганна-Геор­га Обріста, французького Еміля Дюрана, німецького Вальдемара Каверау, поль­­сь­ких Гві­до Батталії, Францішека Равіти, Леонарда Совінського та ін. в контекс­ті кардинальних проблем суспільно-полі­тич­ного й літературного життя 80-х років ХІХ ст.

Прагнення ознайомити читачів з поділами європейських науковців творів Кобзаря на жанрово-тематичні групи, з їхнім умінням глибоко розуміти підтекст українського історичного епосу, задуми автора, можливості національного художнього слова здобули у праці Т.Зіньківського об’єктивно актуалізоване ви­світ­лен­ня.

Полемізуючи із шовіністичними російськими критиками Т.Шевченка, зокрема з випадом В.Бєлінського проти “Гайдамаків”, Т.Зіньківський за допомогою студій європейських колег наголошує на актуальності Шевченкових національно-політичних ідеалів, обгрунтовує моральні абсолюти нації, ідеї національного самовизначення.

Т.Зіньківський був співучасником розробки наукових основ дослідження ук­раїнської літератури. Відповідаючи на деякі тези критичної статті російського літературознавця О.Пипіна “Особая история русской литературы” про “Історію літератури руської” Ом.Огоновського, він захищав українське письменство від російської асиміляторської експансії, розвінчував нетолерантність московського автора, його намагання не дати права українській мові і літературі на “окреміш­ність”, на “самодостатність”. Літературознавча концепція Т.Зіньківського не втра­тила своєї актуальності й перспективності.

Велику можливість відкрити літературознавчі ерудицію і хист Т.Зіньків­сь­ко­го дає його епістолярій, судження про письменників і окремі твори.

У “Висновках” узагальнено результати проведеного дослідження. Тут від­значається, що Трохим Зіньківський належить до тих рідкісних натур, які залишаються вірними собі, своєму покликанню, своїм обов’язкам перед рідним народом за будь-яких обставин. Його коротке, але насичене життя, самобутня твор­чість, які ще тільки починають досліджуватись, мають відіграти важливу роль у формуванні національної самосвідомості українців, становленні їх як гро­ма­дян своєї держави.

У роботі виявлено, що публіцистичний, художній та літературознавчий до­робок Т.Зіньківського є вагомою часткою духовної української культури 80-х - початку 90-х років ХІХ ст. завдяки гостроактуальній проблематиці, дошкульній критиці як самодержавної урядової політики, так і недоліків національної свідомості сучасників.

Доведено, що аналізована публіцистика Т.Зіньківського - особлива фаза роз­­витку цієї форми в українському та європейському письменстві, яка несла в собі якісно нові жанрово-структурні видозміни. Письменник тяжів до полемічної моделі статті, що не регламентувалася жанровим каноном і відзначалася панорамністю, охопленням широкої шкали ідей і поглядів, системним інтегруванням пафосних, стильових і мовних компонентів.

Узагальнені незаперечні заслуги Т.Зіньківського у збагаченні родових, жан­ро­вих прикмет, сюжетно-композиційних конструкцій, образно-тропеїчних засо­бів поетичних, прозових і драматичних творів. З’ясовано ту систему координат, структурних і функціональних властивостей та ознак, у якій жанр уводить текст у відповідні семіотичне і семантичне поля.

Порівняльний аналіз байок Т.Зіньківського з творами-першовзірцями Езопа засвідчив, що український письменник домігся європейського рівня онаціональнення античної традиції, її осучаснення. Сюжетно-образний матеріал творів родоначальника жанру Езопа рецепійований з нових часових, соціальних та ідейно-художніх позицій, переосмислений, творчо збагачений. У зіставленні з байками Л.Глібова доведено, що твори Т.Зіньківського повернули жанру і загострили ідеологічну концептуальність, розширили іронію до світоглядної категорії.

Розроблені в прозових і драматичних творах сюжети, змальовані в них образи окреслили своєрідну етичну програму: засудження егоїзму, прислужництва, звеличення таких рис української натури, як свободолюбство, безкорисливість, лицарська благородність. Т.Зіньківського, як і Б.Грінченка-прозаїка, приваблюють перебіг люд­­сь­ких почувань у кризових морально-етичних ситуаціях, психологія доленос­ного вчинку. Слугують цьому прийом ретроспекції, алегоричність.

Основні результати дослідження відображені в таких публікаціях автора:

1. Костецька Л.О. Повернення - в ідеї й слові // Придніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка: Науковий журнал. - Дніпропетровськ: Наука і ос­віта, 1998. - № 21 (88). - С.24-29.

2. Костецька Л.О. Жанрова специфіка творів Т.Зіньківського // Придніп­ров­ський науковий вісник. Філологія та педагогіка: Науковий журнал. - Дніпропет­ровськ: Наука і освіта, 1998. - № 76 (143). - С.11-18.

3. Костецька Л.О. Заступаючись за вкраїнське письменство // При- дніпровський науковий вісник. Філологія та педагогіка: Науковий журнал. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - № 76 (143). - С.43-48.

4. Шевченко В.Ф., Костецька Л.О. “...Жити одним - любов’ю до рідного краю” // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний щорічник Нижньої Над­дніпрянщини. - Випуск 3. - Запоріжжя, 1996. - С.69-73.

5. Костецька Л.О. Розвиток античної традиції у слов’янській байці (твори Трохима Зіньківського) // Наукова спадщина М.С.Державіна і розвиток слов’я­но­знавства: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Запоріжжя: ЗДУ, 1995. - С.38-39.

6. Костецька Л.О. Трохим Зіньківський - літературознавець // Література й історія. Матеріали міжнародної наукової конференції. - Запоріжжя: ЗДУ, 1996. - С.69-73.

7. Костецька Л.О. Творчість Т.А.Зіньківського в оцінці літературознавців //Тези доповідей наукових конференцій викладачів і студентів університету. - Запоріжжя: ЗДУ, 1994. - С.83-84.

8. Костецька Л.О. Трохим Зіньківський - будитель національної свідомості // Розвиток культури української нації та культур національних меншин: історія, сучасний стан, перспективи (на матеріалі Південного Сходу України): Регіональна наукова конференція. Тези доповідей. - Запоріжжя: ЗДТУ, 1995. - С.13-14.
АНОТАЦІЯ

Костецька Л.О. Творчість Трохима Зіньківського в контексті літературного процесу 80-х - початку 90-х років ХІХ ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.01 - українська література. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 1998.

Дисертація присвячена актуальній проблемі комплексного дослідження спадщини Т.Зіньківського (1861-1891) в контексті літературного процесу 80-х - початку 90-х років ХІХ ст.: зібрані у дві книги і опубліковані Б.Грінченком 1893-1896 рр. у Львові твори цього письменника й досі не перевидавались і залишались серед маловідомих і малодосліджених.

Проаналізовані три групи текстів: публіцистика, художні твори (віршові байки, оповідання, драматичні сцени), літературознавчі праці. Проведені типологічні зіставлення, виявлені модифікаційні ознаки, шляхи рецепцій і жанрових трансформацій. Охарактеризована образно-тропеїчна система.

Ключові слова: вкраїнська ідея, національна свідомість, менталітет, публіцистика, жанр, типологічні риси, контекст, модифікація, поетика, тропи.


АННОТАЦИЯ

Костецкая Л.А. Творчество Трохима Зинькивского в контексте литературного процесса 80-х - начала 90-х годов ХІХ в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 - украинская литература. - Запорожский государственный университет, Запорожье, 1998.

Диссертация посвящена актуальной проблеме комплексного исследования наследия Т.Зинькивского (1861-1891) в контексте литературного процесса 80-х - начала 90-х годов ХІХ в.: собранные в две книги и опубликованные Б.Гринченко в 1893-1896 гг. во Львове произведения этого писателя и доныне не переиздавались и оставались среди малоизвестных и малоисследованных.

Проанализированы три группы текстов: публицистика, художественные произведения (стихотворные басни, рассказы, драматические сцены), литературоведческие труды. Произведены типологические сопоставления, виявлены модификационные признаки, пути рецепций и жанровых трансформаций. Охарактеризована образно-тропеическая система.

Ключевые слова: украинская идея, национальное сознание, менталитет, публицистика, жанр, типологические черты, контекст, модификация, поэтика, тропы.


SUMMARY

Kostetzkaya Lybov Olexandrivna. Literary works by Тrokhim Zen’kovsk in the context of literary process in the 80-th - beginning of the 90-th years of the 20-th century. - Manuscript.

Dissertation for the degree of the Candidate of Philology award Specialty 10.01.01 - Ukrainian literature. - Zaporozhye state university, Zaporozhye, 1998.

The thesis is devoted to an actual problem of complex research of heritage by T. Zen­’kovsk (1861-1891) in the context of literary process in the 80-th - beginning of the 90-th years of the 20-th century; which was assembled in two books and published by Boris Greanchenko in 1893-1896 . The works of this author were not reissued up to this day and were remained among little-known and unresearched literary works.



There were analyzed three groups of the texts: publicistic writings, belles-letters (fables in verse, short stories, dramatic works), literature transformations. There were made typological comparisons, were discovered distinctive features, the ways of perception and genre transformations. There were characterized the system of types and modes of expression the figures of speech.

Key word: Ukrainian idea, national consciousness, publicistic writings, genre, typological features context, distinctive features, poetics, modes of expression the fi­gures of speech, mentality.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка