Корнєєв Ю. В. Інститут повітряного законодавства в системі транспортного права



Сторінка1/11
Дата конвертації11.09.2017
Розмір4.05 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Інститут законодавчих передбачень і правової експертизи Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Рада по вивченню продуктивних сил НАН України Українська спілка підприємців малого та середнього бізнесу Адвокатське об’єднання “Василь Костицький і Партнери” Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України МАЛИЙ І СЕРЕДНІЙ БІЗНЕС (ПРАВО, ДЕРЖАВА, ЕКОНОМІКА) економіко-правовий науково-практичний журнал № 3-4 2009 Свідоцтво про державну Реєстрацію друкованого засобу масової інформації КВ № 11591-46311Р Постановою Президії ВАК України журнал включено до переліку наукових фахових видань Головний редактор: КОСТИЦЬКИЙ Василь Васильович _____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 ЗМІСТ Тези науково-практичної конференції «Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічний патріотизм та стратегічні можливості України» Вступ……………………………………………………….…………………………..…… …5 ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРАВА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ПРАВА ТА ЮРИДИЧНОЇ ПРАКТИКИ Костицький В.В. Теоретичні та методологічні засади формування комплексної галузі "Повітряне право"…………………………………………………………………….... 5 Бєглий О.В., Волох К.Ф. Організаційно-правові проблеми створення аеронавігаційної супутникової системи в Україні…………………………………………………………….....15 Боярська З.І. Актуальні проблеми екологічного страхування у цивільній авіації ………..19 Вдовенко Н. В. Повноваження ІСПО щодо забезпечення функціональності цивільної авіації……………………………………………………………………………………...…....22 Гусарєв С.Д. Особливості розвитку сучасної юридичної науки в Україні…………...….....26 Задорожний Ю.А. Роль принципів права у формуванні повітряного права України…….28 Коморна Л. Функції систематизації екологічного законодавства України……………..….31

Корнєєв Ю.В. Інститут повітряного законодавства в системі транспортного права……....33

Кривицький Ю.В. Підходи до визначення поняття норми права в юридичній науці……..37 Костицька І.О. Політико-правова природа представницьких органів влади………..........39 Розвадовський В.І. Порядок припинення повноважень Голови Верховної Ради України..43 Ониськів Л.М. Деякі питання кодифікації аграрного законодавства України…………..…44 Хомяченко С.І. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення на повітряному транспорті………………………………………………………………………45 Шереметьєва О.Ю. Поняття та правовий статус держави як суб’єкта повітряного права……………………………………………………………………………………………..48 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БЕЗПЕКИ У ГАЛУЗІ ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ Верченко В.П. Докази та доказування у справах, пов’язаних з падінням повітряного судна……………………………………………………………………………………………53 Виговська А.В. Відповідальність за незаконний обіг порнографічних предметів та матеріалів за зарубіжним кримінальним законодавством та КК України……………….....56 Головкін О.В. Організація державного нагляду та контролю у сфері охорони довкілля в Україні………………………………………………………………………………………….59 Драпушко Р.Г. Проблеми безпеки і міжнародний туризм…………………………..…….61 Злобіна О.О. Вплив організованої злочинності на процеси регулювання земельних відносин в АР Крим……………………………………………………………………..……63 Кащук І.О. Перспективи розвитку та виконання положень Договору «Про відкрите небо»………………………………………………………………………….…………………66 Кудін С.В. Джерела кримінального права України у Х - першій чверті ХІІ століття: історіографічні аспекти дослідження……………………………………...…………..……67 ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 2 Мотлях О.І. Криміналістичне версіювання у розслідуванні справ, пов’язаних з авіакатастрофами………………………………………………………………………....….…70 Новицька Н.Б. Організаційно-правове забезпечення інформаційної безпеки як складова національної безпеки……………………………………………………………………….…..75 Рибікова Г.В. Вдосконалення правового регулювання забезпечення безпеки в транспортній галузі………………………………………………………………………….…79 Штанько А.О. Критерії класифікації правопорушень: постановка проблеми……….…...81 Шумський П.В., Кіфоришина Т.Ф. Історичні передумови становлення прокурорської системи в Україні………………………………………………………………..……………..83 Чуб Г.М. Щодо питання боротьби з актами незаконного захоплення повітряного судна: міжнародний аспект………………………………………………………………….…86 ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В СФЕРІ ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ Бичков А.С. Суб’єкт адміністративно-правового регулювання порушення правил безпеки польотів………………………………………………………………………….………88 Вайцман В.Г. Адміністративно-правовий підхід до визначення поняття «дорожній транспорт»………………………………………………………………………………………..89 Гончарук С.Т. Адміністративно-процесуальні відносини у галузі цивільної авіації……….91 Горова О. Б. Правове становище інвалідів у. міжнародних документах………………..…...96 Гуренко-Вайцман М.М, Русанова С. Ю. Конституційно-правові засади місцевого самоврядування (досвід Західної Європи)……………………………………………………..98 Глибіна Г. М. Адміністративно-правовий статус політичних партій як суб’єктів адміністративного права………………………………………………………………………..99 Дараганова Н.В. Особливості адміністративно-правового статусу командира повітряного судна України…………………………………………………………………..…101 Долецький В.В. Громадська експертиза у сфері охорони культурної спадщини………....105 Ейдельберг М.М. Земельна ділянка як об’єкт адміністративно-правових відносин……………………………………………………………………………………….…108 Єрошенко Д.В. Регуляторна політика у сфері страхування……………………………...…..110 Задорожня Г.В. Конституційний лад: питання теорії і практики….………………………..111 Калюжний Р.А. Організаційно-правові форми забезпечення державних інтересів………..115 Калюжний К.Р. Особливості розвитку правового світогляду у Римській Візантійській імперії…………………………………………………………………………………………….117 Коруля І.В. Антикорупційна політика держави………………………………………………119 Кудря В.О. Основні системи професійної підготовки управлінських кадрів в поліції в зарубіжних країнах та їх правове регулювання………………………………………………121 Конєва Н. В. Поняття і сутність анти правового закону………………………………..…..124 Лапчак І.В.Еколого-економічний зміст лісового законодавства України………………....127 Миронова О.О. Правове регулювання взаємовідносин церкви та держави……………………………………………………………………………………........128 Наулік Н.С. Поняття механізму охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина………………………………………………………………………..…………...130 ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 3 Нашинець-Наумова А.Ю. Особливості корпоративного управління: міжнародно- правовий аспект (на прикладі цивільної авіації)………………………………………………132 Новицький А.М. Державне управління у сфері енергозбереження……………………….…136 Севрюков В.В. Міжнародні нормативно-правові гарантії забезпечення прав і свобод національних меншин і корінних народів в Україні………………………………………..…140 Сопілко І.М. Органи державної влади як суб’єкти правовідносин щодо отримання інформації………………………………………………………………………………………..146 Тернавська В. М. Інститут лобізму в галузі цивільної авіації………….……………….……147 Тихомиров Д.О. Навчання та допуск до адвокатської діяльності у США………….…….….149 Тихомиров О.О. Плюралізм підходів до розуміння функцій держави…………………….…151 Трохимчук І.М. Проблеми розвитку фінансового контролю…………………………...…….154 ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЦИВІЛЬНОЇ АВІАЦІЇ Білоусов В.М. Інститут комерційної таємниці в законодавстві України: поняття і шляхи вдосконалення…………………………………………………………………………….157 Гусарєва О.С. Актуальні питання охорони інтелектуальної власності в Україні…………...162 Денисюк О.П. Проблеми та перспективи розвитку охорони інтелектуальної власності в Українї…………………………………......................................................................................164 Кметик Х.В. Правовий режим регіональних патентів…………………………………….… 168 Москалюк Н.Б. Проблеми законодавчого співвідношення інтересів селекціонерів і власників патентів на біотехнологічні винаходи……………………………………….…… ..170 Пономаренко О.В. Підходи до розуміння комп’ютерної програми як об’єкта правової охорони…………………………………………………………………………………….. ….…173 Руднікова Н.С. Правове регулювання інтелектуальної власності цивільної авіації в Україні та європейський аспект …………………………………………………………..…….174 Філик Н.В. Правова природа цивільної правосуб’єктності юридичних осіб……………..…178 Шевчук Н.В. Самозахист як спосіб захисту прав інтелектуальної власності…………….....181 ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 4 Вступ Науково-практична конференція «Державна політика розвитку цивільної авіації ХХІ століття: економічний патріотизм та стратегічні можливості України», відбулася 2009 року у Національному авіаційному університеті за участю представників органів державної влади, зокрема: Ради національної безпеки і оборони України, Міністерства освіти і науки, Міністерства промислової політики, Міністерства економіка, Міністерства транспорту та зв’язку, Державної авіаційної адміністрації України, Державної судової адміністрації. Активну участь в обговоренні заявленої тематики взяли провідні вчені у сфері цивільної авіації, спеціалісти з права та міжнародних відносин, керівники та фахівці установ, підприємств, компаній, агентств аерокосмічної галузі, представники науково-педагогічного складу Національного авіаційного університету. Дана науково-практична конференція стала важливою подією в осмисленні як концептуальних проблем забезпечення конкурентоспроможності та прогресу однієї з високотехнологічних галузей економіки України, так і конкретних, пріоритетних інженерних, економічних, правових та інших завдань, вирішення яких забезпечить у найближчому майбутньому створення нових ефективних авіаційних систем та комплексів. Поглиблення політичної і правової реформи, процеси глобалізації та інтеграції нашої країни в міжнародне співтовариство та перспектива вступу в ЄС створюють передумови для ствердження ідеалів рівності і свободи, верховенства права, справедливості, економічного патріотизму, як головних соціальних цінностей, що відповідно вимагає від працівників освіти посилення загальноюридичної підготовки з метою зміцнення світоглядних засад, забезпечення громадянської активності, політичного, економічного патріотизму та прогресивного розвитку в авіаційній сфері. Тому учасники конференції вважають, що слід привернути більшу увагу науковців і практиків до вдосконалення правового регулювання таких галузей як авіаційний транспорт, літакобудування, міжнародні перевезення тощо. Проведення наукової конференції є важливим етапом в розробленні державної політики в галузі цивільної авіації, який забезпечить подальший розвиток цивільної авіації в новому тисячолітті та створить важливі науково-технічні передумови якісного поглиблення знань, соціального прогресу, слугуватиме інтеграції міжнародного співробітництва в цілях вирішення нагальних проблем соціально-економічного розвитку. Під час проведення конференції було заслухано та обговорено близько ста доповідей і виступів, які публікуються в даному збірнику. ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 5 ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПОВІТРЯНОГО ПРАВА В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ПРАВА ТА ЮРИДИЧНОЇ ПРАКТИКИ ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОМПЛЕКСНОЇ ГАЛУЗІ "ПОВІТРЯНЕ ПРАВО" Костицький В.В. доктор юридичних наук, член-кореспондент Академії правових наук України, професор Аналізуючи особливості розвитку системи права України автор стверджує, що в основі розмежування галузей права лежать не тільки предмет і методи правового регулювання, але й принципи права, а також на підставі цих тверджень обґрунтовує наявність нової комплексної галузі права "Повітряне право України". Розвиток уявлень про право і державу та їх роль і місце у житті громадянського суспільства у сучасних умовах розвитку системи права призводять до виокремлення нових галузей права та інститутів права. Тому дослідження місця і ролі повітряного права у системі права логічно починати з аналізу сучасного розуміння права та правової системи, особливостей структуризації права та інших теоретико – методологічних проблем. Система права держави визначає не тільки форму правління, політичний (правовий) режим, але й характеризує особливості її розвитку, оскільки сучасна держава не може залишатися ізольованою у глобальному світі. Під системою права розуміють або систему правових норм, або правові норми і правові відносини, або ж побудову права як нормативного утворення та співвідношення правотворчості і застосування права 1 .Право в загальносоціальному розумінні – це певні можливості суб’єктів суспільного життя, які визначаються рівнем розвитку суспільства2 . Таким чином, право із законообмеження стає феноменом, у якому система обмежень особи і його обов’язків кореспондується з обов’язками держави і можливостями особи. Право як соціальне явище зародилося у Стародавньому Римі саме у вигляді приватного права. Правова матерія включала поряд з приватним правом тільки „вираження” публічного права3 . Можливо тому наука права і саме сучасне розуміння права виникли на початку другого тисячоліття, в тому числі зі школи права Болонського Університету – найстарішого європейського вузу, створеного у ХІ столітті на території сучасної Італії. Такими принципами, які можуть розкрити сутність приватного права, його великими началами, як писав Ієрінг, є юридична рівність суб’єктів, юридична автономність суб’єктів права, свобода договору та диспозитивність. В основу поділу права на публічне і приватне покладені принципи приватного права, які визначають правове становище суб’єктів права, інтереси, втілені у праві, форми дії права, особливості правового регулювання. Право – це соціальне явище, надбання духовної культури лююдства, тому право не може бути позбавлене творчої основи, за допомогою якої розбудовуються нові соціально- економічні відносини. Український досвід, Конституція України 1996 року, проект якої створювався авторами як модель для розбудови Української держави, формування системи права, громадянського суспільства та нової вільної людини - найкращий аргумент на користь такого твердження. 1 Тихомиров Ю.А. Публичное право. Учебник.-М., Издательство БЕК, 1995.- С.211 2Рабінович П.М. Права людини та їх юридичне забезпечення (основи загальної теорії права і держави). – К., 1992. – С.7. Слід зазначити, що П.М. Рабінович одним з перших в українській теоретико-правовій науці підійшов до нового розуміння права, вбачаючи в ньому не тільки імперативи, але й можливості вільного розвитку особи. 3Кашанина Т.В. Корпоративное право (право хозяйственных товариществ и обществ). Учебник для вузов. – М.: “Норма- Инфра-М”, 1999. – С.15 – 16. ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 6 Право як жива матерія високого духу перебуває у постійному динамічному розвитку. Досліджуючи право як соціальний феномен, щоразу відкриваємо нові його грані, яких ми раніше не помічали. Окрім наведеного зрізу щодо поділу права на приватне і публічне вкажемо на системність права як умову його життя, правотворення і реалізації. Згадаємо, що антична приказка трактувала право як мистецтво добра і справедливості. Конституція України, очевидно, розвиваючи це положення у статті 3, встановила, що особа, її свобода визначають зміст і напрями діяльності держави, перетворивши право із дарованої можливості у систему договірних норм рівних суб’єктів – особи і держави. На відміну від правової системи як сукупності усіх правових явищ система права включає галузі права та інститути права. Логічне запитання – чи можна у системі права виділити галузі, які відносяться до приватного права, та позначити галузі права, які є публічним правом? На рівні поділу права на галузі про це ще можна говорити: цивільне право безумовно складає основу приватного права. Природне право, як говорив Ульпіан, також відносимо до приватного права. У природному праві "містяться" права і свободи особи, невід’ємно належні їй як біосоціальній істоті, які не можуть бути даровані державою, а тільки у силу визнання їх державою мають закріплюватися у конституції як суспільному договорі громадян між собою та громадянського суспільства і держави. Натомість, конституційне право, адміністративне право, кримінальне право є галузями публічного права. Однак, при розгляді права як системи, що включає структурні одиниці, виявляється певна умовність поділу права на публічне і приватне. Навіть у цивільному праві як галузі приватного права є норми публічно-правові, зокрема, ті, що стосуються правового регулювання інтелектуальної власності. І у таких галузях публічного права, як конституційне право та земельне право, знаходимо норми, що регулюють відносини оренди земельних ділянок. Суб’єктами договору оренди тут є орган місцевого самоврядування та державної виконавчої влади, з одного боку, та фізична або юридична особа, з другого боку. А укладенню договору оренди передує процедура прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування або державної виконавчої влади, що є питанням публічного права. Процедура прийняття рішення про укладення договору оренди юридичною особою регулюється нормами приватного права. Право кожної держави як система, що включає такі структурні одиниці, як галузі права, перебуває у постійній динаміці. Поряд із традиційними галузями права, зокрема, такими як конституційне, цивільне, кримінальне, адміністративне, фінансове, трудове, цивільно- процесуальне, кримінально-процесуальне формуються і утверджуються інші галузі права. Сьогодні загальновизнаним є виокремлення екологічного права як комплексної галузі права, продовжуються дискусії щодо подальшого розвитку господарського права як самостійної галузі права. Галузь права об’єднує відносно самостійну сукупність норм права, які регулюють певні сфери суспільних відносин. Великі галузі права можуть об’єднувати як інститути права, так і більші угрупування – підгалузі права, тобто сукупності правових норм, що регулюють суспільні відносини одного роду (банківське, бюджетне право у складі галузі фінансового права). Інститут права – це об’єктивно обособлена всередині однієї або кількох галузей права сукупність взаємозв’язаних норм, які регулюють невелику групу суспільних відносин одного виду або сторони суспільних відносин 4 . Інститути права у даному контексті можуть бути або галузеві або міжгалузеві. І, нарешті, найменшою структурною складовою у системі права є правова норма – конкретне правило поведінки, установлене або санкціоноване і забезпечуване державою. Норму права можна порівнювати з молекулою речовини. Молекула – це найменша складова речовини, яка зберігає властивості цієї речовини. Молекула води є водою, а два атоми водню 4Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Том 2. Теория права. Под ред. Проф. М.Н. Марченко. – М.: Издательство „Зерцало”, 1998.- С.233; Теорія держави і права. Навчальний посібник. За загальною редакцією В.В.Копейчикова і С.Л Лисенкові.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С.200 ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 7 або атом кисню мають інші у порівнянні з водою властивості. Норма права – це найменша частинка права, яка зберігає властивості і особливості права. Тому зведення норми права до простого правила поведінки дещо спрощує саму природу права. Однак це тема окремої розмови. Одним із проявів цілісності права поряд з його поділом на публічне і приватне та системністю права є наявність або формування комплексних галузей права, зокрема, цивільного права, фінансового права, яке об’єднує бюджетне, податкове та банківське право, а також комплексної галузі екологічного права, яке поєднує в собі і норми публічного права, і норми приватного права, включає норми, що містяться як в екологічному, так і в інших галузях законодавства. В основі екологічного права лежить природнє право людини на придатне для життя і безпечне для здоров’я і життя довкілля. Це право кореспондує відповідний обов’язок держави, який нині закріплений у ст.16 Конституції України: забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави. Ця норма публічного права знайшла свій розвиток в „Основному законі приватного права” – Цивільному кодексі України, який вступив у дію з 1 січня 2004 року. У статті 293 Цивільного кодексу України „Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля”, зокрема, зазначається, що фізична особа має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її збирання та поширення Діяльність . фізичної та юридичної особи, що призводить до нищення природних ресурсів, псування, забруднення довкілля, є незаконною. Кожен має право вимагати припинення такої діяльності. Діяльність фізичної та юридичної особи, яка порушує рівновагу у довкіллі та призводить до шкоди інтересам громадянського суспільства, держави та інших суб’єктів права, може бути припинена за рішенням суду. Фізична особа має право на безпечні для неї продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту). Фізична особа має право на належні, безпечні, здорові умови праці, проживання, навчання тощо”. Стаття 293 Цивільного кодексу України взаємопов’язана не тільки із статтею 16, а й зі статтею 50 Конституції України, яка також встановлює право особи на екологічну безпеку, але є дещо вужчою за своїм змістом. Як бачимо, поєднання норм публічного і приватного права як прояв єдності права і його поділу на галузі, що особливо яскраво простежується в екологічному праві, є законом його існування. З нормативного погляду екологічне право – це система правових норм, що регулюють суспільні відносини на основі спільного предмета правового регулювання, яким є відносини в галузі охорони, використання, відтворення всіх природних ресурсів, екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища загалом, цінних природних об’єктів і комплексів, екосистем та ландшафтів, клімату, життя і здоров’я людей від негативного впливу забрудненого довкілля5 . Джерелами, тобто нормативно-правовими документами, в яких „живе” екологічне право, є Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (прийняті самостійно, спільно з іншими міністерствами і відомствами), рішення органів місцевого самоврядування та рішення суду, тощо. Особливістю екологічного права як комплексної галузі є те, що воно включає земельне, водне, лісове, гірниче, фауністичне, флористичне, повітряне ( не оправдано зараз говорять про атмосфероохоронне право, але про це скажемо дещо пізніше), заповідне законодавство, які або вже сформувалися в окремі галузі права (земельне, водне, лісове, гірниче) і разом становлять природоресурсове право, або ж існують як галузі законодавства, процес формування яких у галузі права триває, а також право екологічної безпеки (див. рис.1). Екологічне право, як комплексна галузь права, об’єднує ряд галузей права, кожна з яких містить як норми, що регулюють відносини з охорони і використання (у тому числі і 5 Петров В.В. Экологическое право России. Учебник для вузов. – М.: БЕК, 1995. – С. 5. ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 8 господарського використання) конкретного природного ресурсу, так і норми права, спрямовані на охорону довкілля загалом. У якості прикладу можна назвати норми земельного права, що врегульовують порядок вибору земельної ділянки, норми Постанови Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. №303, яка встановлює порядок стягнення платежів (зборів) за забруднення навколишнього природного середовища. Рис.1. Система комплексної субгалузі права "екологічне право” Екологічне право, включаючи “екологізовані” норми інших галузей права, взаємопов’язане з іншими галузями права і може реалізовуватися тільки у взаємодії з ними. Так, порядок фінансування природоохоронних заходів, кредитні та податкові пільги для підприємств, установ і організацій є предметом правового регулювання як екологічного, так і фінансового права. Питання стимулювання природоохоронної діяльності підприємств і організацій входять як у сферу екологічного, так і господарського і аграрного права. Правове регулювання інституту власності на природні ресурси займає однаково вагоме місце як у системі цивільного права, так і екологічного. Санкції ж за екологічні правопорушення містяться в адміністративному та кримінальному законодавствах. Екологічне право як комплексна галузь, таким чином, включає галузі права, які регулюють відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, визначають шляхи і засоби вирішення природоохоронних проблем та відображають екологічну політику держави. Це комплексна галузь права, яка об’єднує правові норми, що регулюють різноманітні відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища, реалізується у тісному взаємозв’язку з іншими галузями права. Нині в Україні поки що не розроблена концепція теоретичних засад розвитку окремих галузей права. Це стосується і екологічного права. Автор ще у 1992 р. висунув свій варіант такої концепції і назвав її концепцією „екологічного дерева”. Вона містить наближений перелік необхідних правових актів у галузі охорони навколишнього природного середовища, черговість їх ухвалення, відображає взаємодію та загальні принципи їх підготовки, становлення системи екологічного права 6 . 6 Див.: Костицький В.В.Проблеми розвитку екологічного права України / Зб. тез: Екологічний менеджмент в Україні: ПРАВО ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЕКОЛОГІЗОВАНІ НОРМИ ІНШИХ ГАЛУЗЕЙ ПРАВА ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО ПРИРОДО- РЕСУРСОВЕ ПРАВО (галузева підсистема) ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО ВОДНЕ ПРАВО ЛІСОВЕ ПРАВО НАДРОВЕ ПРАВО ФАУНІСТИЧНЕ ПРАВО ФЛОРИСТИЧНЕ ПРАВО ПРИРОДО- ОХОРОННЕ ПРАВО ПРИРОДНО- ЗАПОВІДНЕ ПРАВО ЗАКОНОДАВСТВО ПРО ЧЕРВОНУ КНИГУ ПОВІТРЯНЕ ПРАВО УРБОЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО ПРАВО ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 9 Як сукупність правових норм система права не співпадає із системою законодавства. Так, екологічне право на відміну від екологічного законодавства як системи нормативно- правових актів, що регулюють еколого-правові відносини, включає різні еколого-правові норми, у тому числі норми права, що містяться в актах екологічного законодавства, а також і норми права, що входять до складу нормативно-правових актів як джерел інших галузей законодавства. Тут доречно згадати проф. С.С.Алєксєєва, який ділить всі галузі права на три групи: 1)базові, які охоплюють конституційне право, три головних матеріальних галузі – цивільне, адміністративне, кримінальне право, а також відповідні їм три головні процесуальні галузі права - цивільно-процесуальне, адміністративно-процесуальне та кримінально-процесуальне право; 2) спеціальні галузі права, у яких правові режими модифіковані до певних сфер суспільного життя – трудове, земельне право, сімейне, кримінально-виконавче право; 3) комплексні галузі права, для яких характерне поєднання інститутів різних галузей права – право прокурорського нагляду, право інтелектуальної власності, екологічне право (останнє на думку С.Алєксєєва тільки формується), інформаційне право. Незважаючи на очевидну небезспірність такого умовного поділу галузей права на основні та спеціальні (до основних можна було б віднести, наприклад, фінансове право, у якому знаходимо такі базові підгалузі як податкове чи бюджетне право), можна прийняти цю схему для подальшого розгляду питання про предмет і метод правового регулювання як основу поділу системи права на галузіЗагальновизнано . , що предметом правового регулювання є суспільні відносини, на які спрямовує свій регулюючий вплив право. Російські вчені вважають, що предметом правового регулювання є тільки поведінка окремого індивіда7 . А.В.Поляков частково погоджується з таким твердженням, посилаючись на те, що предметом правового регулювання є суспільні відносини, які регулюються через поведінку суб’єктів цих відносин. Проте, не завжди правовим регулюванням охоплюється поведінка суб’єкта права. Право може встановлювати принципи, цілі, у зв’язку з чим ми і виділяємо у праві норми-цілі і норми-принципи. Тому більш вірно буде говорити про те, що предметом правового регулювання є найбільш важливі та суспільно-значимі відносини, які потребують визначення у якості загальних норм, певних правил. Метод правового регулювання – це система притаманних для тієї чи іншої галузі права юридично значимих засобів та інструментів, за допомогою яких здійснюється вплив на поведінку суб’єктів права, приводиться в дію правова норма. Метод правового регулювання має свою структуру: встановлення меж регульованих відносин, ухвалення відповідних нормативно-правових актів, що регулюють поведінку суб’єктів права, наділення учасників суспільних відносин правоздатністю та дієздатністю, визначення меж відповідальності за порушення цих установлень8 . Для конкретних галузей права притаманні окрім загального методу правового регулювання і спеціальні методи правового регулювання: імперативний та диспозитиивний методи, метод стимулювання (заохочення), метод переконання та примусу. Імперативний метод (метод владних приписів, що містять в основному норми- заборони), який використовується в основному в адміністративному та кримінальному праві. В системі екологічного права імперативний метод використовується для встановлення певних заборон, лімітів використання та лімітів забруднення довкілля, режиму природно- заповідних об’єктів і т.п. Диспозитивний метод як можливість суб’єктів вибирати варіанти поведінки у межах, встановлених чи не заборонених правом більше властивий для цивільного права, міжнародного приватного права, господарського права. У системі екологічного права диспозитивний метод є менш поширеним і використовується у правовому регулювання договорів на використання природних ресурсів. Метод заохочення застосовується і в Порівняльний аналіз українського та західноєвропейського підходів. – 21-31 травня 1991р. – Женева. – 1991. – С.161; Його ж: Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації // Право України. – 1998. – №1. – С.67-72. 7 Див. про це: Поляков А.В. Общая теория права: проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. – СПб.: Издательский дом С.-Петербургского гос. ун-та, 2004.- С.632 8 Див. про це: Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Том 2. Теория права. Под ред. Проф. М.Н. Марченко. – М.: Издательство „Зерцало”, 1998.-с.235 ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 10 адміністративному, трудовому праві. У системі екологічного права цей метод реалізується у формі встановлення розмірів ставок платежів за визначені лімітами та дозволами обсяги природокористування та у державній підтримці природоохоронних заходів підприємств. Методи переконання і примусу використовуються як в адміністративному, так і екологічному праві. Назвемо тут, наприклад, зупинення чи припинення діяльності підприємства у випадку порушення приписів норм екологічного права. Зв'ясування предмету і методів правового регулювання визначає шляхи та особливості формування галузі законодавства, результатом розвитку якого, як правило, є створення галузі права. Виникає логічне запитання, чи достатньо цього у сучасних умовах? Оскільки сучасний розвиток права забезпечується у першу чергу в результаті правотворчої діяльності держави, проаналізуємо проблеми розвитку екологічного законодавства. Співвідношення галузі права і галузі законодавства істотно впливає на правотворчу практику та часто диктує особливості розвитку галузі права. Основою екологічного права є екологічне законодавство (див. рис.2). Під екологічним законодавством розуміється комплексна галузь законодавства, що регулює екологічні відносини – суспільні відносини у сфері взаємодії природи та суспільства (відносини з охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки, раціонального природокористування) 9 . При цьому в юридичній літературі немає одностайності в поглядах стосовно включення окремих законодавчих актів до системи екологічного законодавства. Так, наприклад, О.К. Голіченков екологічним законодавством називає систему нормативних актів, що містить норми права, які регулюють відносини у сфері охорони довкілля10 . Проте питання віднесення того чи іншого нормативного акта до системи екологічного законодавства залежить не лише від змістовних характеристик самого нормативного акта (наявності в ньому еколого-правових норм), а й від того, яке розуміння вкладають у термін „законодавство”. З цього приводу слід зазначити, що і нині в теорії права існує кілька основних типів розуміння категорії „законодавство”, зокрема, як того, що: включає в себе тільки закони і законодавчі акти вищих органів державної влади; охоплює законодавчі й урядові акти нормативного характеру; охоплює всі нормативні акти держави, як закони, так і підзаконні нормативні акти 11 . Вирішуючи справу за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна „законодавство”), Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 9 липня 1998 р. указав на те, що термін „законодавство” досить широко використовується у правовій системі, в основному у значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (ст.ст.9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається у різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших – передусім кодифікованих, в поняття „законодавство” включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках – також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Саме у такому широкому розумінні слова „законодавство” ми розглядатимемо вираз „екологічне законодавство” у цій статті. Екологічне законодавство має своєю метою створення і збереження правопорядку у сфері екологічних відносин як гарантії реалізації конституційного права кожної людини на сприятливе для життя і здоров’я довкілля. Для досягнення такої мети екологічним 9Див.: Игнатьева И.А. Цели и задачи экологического законодательства // Государство и право. – 2002. – №7. – С.71. 10Див.: Голиченков А.К. Экологический контроль: Теория, практика правового регулирования. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – С.159. 11Див.: Бобровник С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К.: Наук. думка, 1994. – С.5-6. ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 11 законодавством висуваються конкретизовані цілі і ставиться ряд спеціальних завдань, які формулюються, як правило, на рівні конкретних законодавчих актів12 . Вітчизняна практика законодавчого регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів здійснюється шляхом прийняття комплексних і спеціалізованих законодавчих актів природоохоронної діяльності. В Україні, крім комплексного Закону „Про охорону навколишнього природного середовища“, діють спеціалізовані – Земельний, Гірничий, Лісовий, Водний кодекси, Кодекс законів про надра, закони „Про охорону атмосферного повітря”, „Про тваринний світ”, „Про природно-заповідний фонд України”, а також інші нормативно-правові акти, що регулюють екологічні правовідносини. Чинне екологічне законодавство України значною мірою оновлене впродовж останніх років і процес цей триває. Домінуючою ознакою цього процесу є створення цілісного та диференційованого економіко-правового механізму утвердження та гарантування екологічної безпеки суспільства. Перебуваючи на стадії становлення, екологічне законодавство України зазнає впливу різних соціальних факторів. Проблема їх вивчення за нових суспільних реалій набуває не лише теоретичного, а й великого практичного значення. Адже одним із пріоритетних напрямів цього дослідження є не лише аналіз нинішнього стану правової основи економіко- правового механізму охорони довкілля в Україні, а й прогнозування подальшого його розвитку загалом, визначення напрямів його оптимізації, підвищення ефективності екологічного законодавства тощо. Загальною теорією та філософією права визнано: правові норми не можуть відриватися від реальної дійсності, вони призначені передусім для обслуговування поточної суспільної практики 13 . Як слушно зауважував професор В.Ф.Погорілко, кожне істотне явище, яке має правовий характер, при всіх своїх особливостях, певній ізольованості, локальності, унікальності завжди прямо чи опосередковано пов’язане з усім суспільством, його життям і діяльністю, тобто є, як правило, продуктом його діяльності чи розвитку і водночас – засобом впливу на нього 14 . Таким чином, розвиток законодавства виступає способом і формою розвитку права. Становлення галузі законодавства є однією із найважливіших умов формування галузі права. Подібну до цієї загальної характеристики природу мають фактори становлення і розвитку екологічного законодавства України. Певні явища суспільного життя впливають на виявлення потреб у правовому врегулюванні, а також на розробку, прийняття, зміну або скасування закону чи його окремих статей або положень15 . Вплив соціальних факторів на розвиток екологічного законодавства України, на нашу думку, доцільно аналізувати системно. Адже закон, прийнятий без урахування стану економічної, політичної, ідеологічної, релігійної ситуації тощо, заздалегідь приречений на неефективність. Більш того, закон, прийнятий на основі поверхової, суб’єктивної оцінки економічної ситуації або політичної потреби, може дати результат, протилежний його меті. На сучасному етапі екологічне законодавство України продовжує розвиватись з урахуванням: глобалізації соціально-економічного життя та специфіки розвитку галузей економіки; • особливостей перехідного періоду в Україні; • кризового стану довкілля у країні і суспільних потреб у відновленні сприятливого природного середовища; • дефектів існуючого екологічного законодавства, якому притаманні численні прогалини і фрагментарність правового регулювання екологічних відносин; 12Див.: Игнатьева И.А. Цели и задачи экологического законодательства // Гос-во и право. – 2002. – №7. – С.71- 81. 13Див.: Авер’янов В.Б., Бобровник С.В., Головченко В.В. Законодавство: проблеми ефективності. – К.: Наук. думка, 1995. – 229 с. – С.19. 14Див.: Погорілко В.Ф. Основні фактори і закономірності становлення і та розвитку правової системи України / Правова система України: теорія і практика. – К.: Наук. думка, 1993. – С.23. 15Див.: Леванский В.А. Моделирование в социально-правовых исследованиях. – М.: “Наука”, 1986. – С.56. ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 12 • триваючої трансформації економічних відносин; • сучасного стану і перспектив формування правової демократичної соціальної держави; • тенденцій розвитку взаємодії суспільства і природи та екологічного права у світі. Особливістю сучасного етапу розвитку вітчизняного екологічного права є збільшення в ньому питомої ваги правових норм, що забезпечують активне функціонування всієї системи управління охороною навколишнього природного середовища (нормативно-правове регулювання екологічного моніторингу, розробки екологічних програм, економічного забезпечення природоохоронної діяльності тощо). У центрі ж правового регулювання охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів перебуває сфера матеріального виробництва – джерело виникнення екологічних проблем. Об’єктом правових впливів тут є різні види діяльності: розміщення, проектування, будівництво нових підприємств, реконструкція і розширення діючих виробництв, створення і впровадження нової техніки і технології, експлуатація діючих виробництв, транспорту, з бо- ку яких на навколишнє природне середовище чиняться фізичні, хімічні та біологічні впливи, вилучаються для виробничих потреб нові земельні ділянки, переміщуються та видозмінюються природні ресурси, створюються нові матеріали, хімічні речовини, устаткування, виробництва, які здатні стати новими джерелами шкідливих впливів на довкілля Як . уже зазначалося, критеріями поділу системи права на галузі є предмет і метод правового регулювання. Предметом правового регулювання екологічного права є суспільні відносини щодо охорони довкілля у цілому та життя і здоров’я людини від негативного впливу, охорони та раціонального використання природних ресурсів, захисту екологічних прав і свобод людини, права власності на природні ресурси та забезпечення екологічної безпекиПредметом . правового регулювання повітряного права зараз не оправдано визнаються відносини, що складаються в авіаційній сфері, а точніше у сфері авіаційного транспорту. Ймовірно, що таке розуміння предмету повітряного права обумовлене сферою дії Повітряного кодексу України, прийнятого у 1993 році. Таке розуміння предмету повітряного права і повітряних правовідносин збережено і в новій редакції Повітряного кодексу, ухваленого Верховною Радою України 4 лютого 2009 року. Як і в радянські часи підготовка проектів нормативно-правових актів покладається на центральні органи державної виконавчої влади. Правда, до Верховної Ради України вноситься багато авторських проектів законів, підготовлених вченими та працівниками різних галузей суспільного життя. Але у випадку з проектом Повітряного кодексу, підготовку якого здійснювали державні органи управління цивільною авіацією, ми отримали фактично авіаційний кодекс, що і встановлено у статті 2 Повітряного кодексу України „Сфера дії Повітряного кодексу України”: „Повітряний кодекс України регулює діяльність користувачів повітряного простору України з метою задоволення інтересів України та її громадян і забезпечення безпеки авіації” Повітряним простором України стаття 1 цього кодексу проголошує частину повітряної сфери, що розташована над суходолом і водною територією України в тому числі над її територіальними водами (територіальним морем). Предметом правового регулювання формованої галузі у системі екологічного права, що отримала „робочу” назву „атмосфероохоронне” право є відносини, пов’язані з охороною атмосферного повітря, яке у Законі України „Про охорону атмосферного повітря” визначене як "життєво важливий компонент навколишнього природного середовища, який являє собою природну суміш газів, що знаходяться за межами жилих, виробничих та інших приміщень" (ст.1 ). Атмосферне повітря, яке знаходиться у межах території України, відповідно до статті 13 Конституції України є об’єктом права власності Українського народу, а суверенітет України відповідно до статті 2 Конституції України поширюється на всю її територію, у тому числі і на повітряний простір та атмосферне повітря. Стаття 1 Повітряного кодексу України встановлює, що Україні належить повний і виключний суверенітет над повітряним простором. Якщо б „повітряний простір” та „атмосферне повітря” були б взаємозамінними та синонімічними поняттями, то проблема суверенітету тут була зрозуміла. Атмосферне ж ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 13 повітря перебуває у постійному русі. Визнання права власності на хімічний склад повітря є дуже відповідальним для держави, оскільки передбачає відповідальність власника за шкоду, яка може бути заподіяна життю і здоров’ю людей, відповідальність держави за міжнародним правом, однак сучасні досягнення науки не завжди дають можливість відповісти на питання про „внесок” економіки тієї чи іншої держави у забруднення атмосферного повітря та сумарний ефект усіх забруднень і принесених з території інших держав, і тих, що потрапили в атмосферу в результаті викидів підприємств і транспорту України. Справедливе твердження, що атмосферне повітря - найважливіший компонент природного середовища. Газовий склад атмосфери, що сформувався в процесі еволюційного розвитку природи (20,95% - кисню, 78,9 - азоту, 0,93 - аргону, 0,03% - вуглекислого газу, невеликі кількості водню, озону, окису вуглецю тощо), забезпечує найбільш сприятливий біологічний режим життя на планеті. Атмосферне повітря виконує важливі геологічні, екологічні, терморегулюючі, захисні, енергоресурсові, господарські функції і безпосередньо впливає на здоров’я людей, життєдіяльність рослинного і тваринного світу, на клімат і стан матеріальних об’єктів. Щоб зберегти для себе сприятливі екологічні умови життєдіяльності людство змушене регулювати діяльність, пов’язану з викидами забруднюючих речовин в атмосферу. Джерелами такого забруднення є енергетика, металургія, вугільна, машинобудівна, хімічна промисловість, сільськогосподарське виробництво, комунально-побутове господарство та транспорт. В Україні з цих джерел щорічно викидається в атмосферу близько 6,34 млн. тонн забруднюючих речовин, у тому числі 4,76 млн. тонн - зі стаціонарних джерел, 1,58 млн. тонн - з пересувних. Транспортні засоби, що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, викидають в атмосферу 95% свинцю, 47 - окису вуглецю та 31% вуглеводнів. У 24 великих містах України, зокрема в Києві, Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідок роботи автотранспорту перевищують 50% загальної їх кількості.На кожний великий річковий порт або транспортний вузол припадає близько 500 тонн викидів забруднюючих речовин на рік. З галузей промисловості найбільше забруднюють атмосферу енергетика (32%), металургія (27%), вугільна промисловість (23%). Напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містах країни свідчить про те, що незважаючи на посилення останнім часом уваги до цих питань і значні витрати на їх вирішення, вжиті заходи не досить ефективні і не зумовлюють змін у тенденції погіршення стану довкілля. Структура промислового виробництва, що склалася в Україні, пов'язана з розвитком енергетичної, гірничо-металургійної, вугледобувної, хімічної та машинобудівної промисловості і характеризується інтенсивним споживанням енергії, сировинних, водних і земельних ресурсів, а також збільшенням навантаження на довкілля. Вирішуючи проблему охорони атмосферного повітря, Україна, як і інші держави світу, на законодавчому рівні передбачає заходи, спрямовані на обмеження і нейтралізацію шкідливих техногенних впливів на атмосферу. Сьогодні законодавство про охорону атмосферного повітря є складовою частиною екологічного законодавства і спрямоване на збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відновлення і поліпшення для забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також відвернення шкідливого впливу на навколишнє природне середовище Правові. , організаційні та екологічні вимоги в галузі охорони і використання атмосферного повітря визначені Законом України „Про охорону атмосферного повітря” від 16 жовтня 1992 р. 16 , розробленого відповідно до Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища”. Норми про охорону атмосферного повітря містяться в Основах законодавства про охорону здоров’я, Законі України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” та інших нормативно-правових актах. До правових заходів охорони і використання атмосферного повітря відносяться: регламентація нормування викидів забруднюючих речовин та шкідливих фізичних впливів на атмосферне повітря, встановлення вимог щодо здійснення заходів, спрямованих на 16 ВВР, 2001, N 48, ст.252. ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 14 охорону атмосферного повітря в процесі господарської діяльності; визначення організаційного і економічного механізму регулювання діяльності з охорони повітря. Нормативи в галузі охорони атмосферного повітря є основою для прийняття управлінських та господарських рішень, пов’язаних із впливом на повітряний простір та його охороною, критеріями оцінки ефективності охоронних заходів у цій сфері суспільних відносин Розвиток . атмосфероохоронного законодавства як сукупності правових актів, що регулюють відносини з охорони повітря від забруднення, у тому числі і шумового, призвів до того, що конституційне право власності на атмосферне повітря de-facto звелося до права власності на хімічний склад повітря. До цього часу ні в кого не виникало бажання розділити підгалузь надрового права на власне надрове право як підгалузь екологічного права та гірниче право, яке б регулювало відносини щодо використання надр. Очевидно, що предметом правового регулювання повітряного права має бути увесь комплекс суспільних відносин, пов’язаний як охороною хімічного складу та попередженням шумового „забруднення” повітря, так і з його використанням, причому, не тільки для потреб авіації, але й для розміщення висотних об’єктів та об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням авіації, а також використанням атмосферного повітря у якості природної сировини, як це має місце у діяльності заводів по виробництву азотних міндобрив для сільського господарства. У такому випадку авіаційне право розглядалося б як комплексний інститут у системі повітряного права, а останнє логічно входило б до природноресурсового комплексу у системі екологічного права. Це надало б можливість забезпечувати систематизацію юридичної науки,у тому числі вирішити питання про „приписку” повітряного права до спеціальності 12.00.06. „земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право”. Тепер звернемося до такого критерію розмежування галузей права, як метод правового регулювання. Як і для системи екологічного права у цілому, так і для повітряного права зокрема притаманними є імперативний, диспозитивний методи, методи стимулювання, переконання і примусу. Тому за змістом і особливостями застосування методів правового регулювання повітряне право логічно може „вписатися” у систему екологічного права. На нашу думку, традиційного використання предмету і методу правового регулювання як критеріїв для розмежування структури права на галузі та визначення достатності віднесення правового масиву до сформованої галузі права недостатньо. Тут до уваги також треба брати і принципи права. Принципами права вважають його основні начала, вихідні положення та ідеї, які є універсальними та визначають особливості формування, розвитку та функціонування права, а також зміст і особливості правового регулювання17 . Принципи права поділяють політичні, ідеологічні, морально-етичні, релігійні, соціальні, економічні та юридичні. У залежності від їх ролі у формуванні права принципи права поділяються на загально-правові (загально-юридичні), міжгалузеві та галузеві. В числі загально правових принципів назвемо принцип пріоритету природних прав людини в системі права, принцип рівності усіх громадян перед законом, демократизму, справедливості, принцип юридичної відповідальності, верховенства права. Навіть серед загально - правових принципів принцип поділу права на публічне і приватне право є першим свідченням того, що в основі поділу права на галузі і підгалузі має лежати не тільки предмет і метод правового регулювання, але й принципи права. Якщо міжгалузеві принципи права проявляються у кількох галузях права, то галузеві є властивими для даної галузі права. Так, спеціальними для галузі екологічного права та його підгалузі, яке ми називаємо повітряним правом, є пріоритет охорони життя і здоров’я людей, поєднання екологічних та економічних інтересів суспільства, раціональне використання природних ресурсів, гласність, платність природокористування, басейновий принцип природо-користування, принцип „забруднювач платить ”. 17 Див.: Юридична енциклопедія. - К.: Видавництво „Українська енциклопедія” імені М.П.Бажана, 2003.- Том 5.- с.129; Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Том 2. Теория права. Под ред. Проф. М.Н. Марченко. – М.: Издательство „Зерцало”, 1998.-с.22; Теорія держави і права. Навчальний посібник. За загальною редакцією В.В.Копейчикова і С.Л Лисенкові.- К.: Юрінком Інтер, 2002.- с.134 ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 15 У цій ситуації виникає питання про місце у системі права правових норм, що стосуються функціонування авіаційного транспорту. На нашу думку, їх доцільно об’єднати у рамках правового міжгалузевого інституту „Авіаційне право”, який включав би як норми екологічного, так і норми повітряного та господарського права. Система комплексної підгалузі повітряного права, таким чином, включала б такі інститути права, як суверенітет держави на повітряний простір, загальні засади використання повітряного простору для господарських потреб, екологічна безпека повітряного простору (нинішнє атмосфероохоронне право), авіаційне право (нинішнє повітряне право), правове регулювання розміщення висотних споруд. Анализируя особенности развития системы права Украины, автор утверждает, что критеріями разделения права на отрасли являються не только предмет и методы правового регулирования, но и принципы права, а также на основании этих утверждений обосновывает наличие новой комлексной отрасли права "Воздушное право Украины". ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ СТВОРЕННЯ АЕРОНАВІГАЦІЙНОЇ СУПУТНИКОВОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ Бєглий О. В., канд юрид. наук, професор кафедри повітряного, космічного та екологічного права Юридичного інституту "ІПКП", НАУ Волох К. П., начальник відділу НКАУ В статті розглянуто правові та організаційні проблеми забезпечення цивільної авіації України аеронавігаційними послугами з використанням космічних технологій Сьогодні ми є свідками значного зростання інтенсивності міжконтинентального і трансокеанського транспортного потоку. Продовжують вдосконалюватись морські та повітряні перевезення, а розміри морських і повітряних суден поступово зростають. Все це ставить на порядок денний підвищені вимоги до техніки навігації. Безпека суттєво завантажених морських маршрутів і повітряних ліній може бути забезпечена найкращим чином шляхом використання навігаційних супутників і, відповідно, найефективніше – за рахунок експлуатації орбітальних угруповань таких супутників. Однак, як показує більш ніж сорокалітній досвід досліджень в сфері побудови космічних навігаційних систем, існує ціла низка не тільки науково-технічних, технологічних, а, насамперед, міжнародно-правових, політичних, організаційних і, навіть, економічних проблем, які суттєво ускладнюють створення ефективних і високонадійних систем навігаційного обслуговування, насамперед у галузі цивільної авіації в масштабах всієї планети. Тому цілком зрозумілою є увага, яку приділяє Організація Об’єднаних Націй розвитку міжнародного співробітництва в сфері навігації, а також удосконаленню правових механізмів з організації таких систем в глобальному вимірі та надання відповідних послуг [1]. Місце космічних навігаційних технологій в парадигмі сталого розвитку Конференція ООН з навколишнього середовища й розвитку пройшла в Ріо-де-Жанейро в червні 1992 року й завершилася прийняттям Порядку денного на ХХІ століття (Концепції сталого розвитку), що передбачає невідкладний і кардинальний перегляд пріоритетів подальшого соціально-економічного прогресу [2]. Згодом для аналізу виконання рішень Конференції в Ріо наприкінці минулого – початку поточних десятиліть була проведена низка світових форумів і зустрічей на вищому рівні, які у своїх підсумкових документах не тільки більш опукло сформулювали проблеми, що постають перед сучасною цивілізацією, але й спробували намітити можливі шляхи подолання найбільш важливих з них [3-7]. Характерною рисою підсумкових документів цих форумів є як підтвердження курсу на сталий розвиток, так і визнання безальтернативности ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 16 «високих технологій» (більшість із яких є продуктом сучасної космонавтики) в алгоритмах вирішення глобальних проблем нинішньої цивілізації. Зокрема, в документах Третьої конференції Організації Об'єднаних Націй з дослідження та використання космічного простору в мирних цілях (ЮНІСПЕЙС–III), що була скликана під гаслом "Космос на службі людства в XXI столітті" і відбулася у Відні 19– 30 липня 1999 року, системно проаналізовано всі можливості, які відкриває міжнародне співробітництво в сфері космосу, для вирішення проблем, з якими стикнулося людство на шляху до сталого розвитку. Саме в резолюції, прийнятої ЮНІСПЕЙС–III «Космос на рубежі тисячоріч: Віденська декларація про космічну діяльність і розвиток людського суспільства» (Віденська декларація 1999 р.), сформульована стратегія розв'язання більшості глобальних проблем на основі використання космічної науки й техніки й прикладних космічних технологій, у тому числі й в сфері навігаційного забезпечення цивільної авіації [4, С.3]. Через п'ять років після проведення ЮНІСПЕЙС–III, роблячи огляд виконання рекомендацій Третьої конференції з космосу, зокрема кроків зі створення Глобальної супутникової системи навігації (ГНСС), ГА ООН на своїй п'ятдесят дев'ятій сесії оцінила існуючі моделі міжнародного співробітництва й виявлення моделей, які можна було б використати для розробки ГНСС і надання послуг у цій галузі та, у свою чергу, розробила конкретні рекомендації для установ Організації Об'єднаних Націй, її держав-членів, а також інших міжнародних організацій стосовно заходів зі сприяння задоволенню потреб потенційних користувачів ГНСС, підвищенню рівня інформованості, підвищенню якості послуг ГНСС і спрощенню користування ними, особливо в країнах, що розвиваються. Роблячи висновки з організації діяльності в цьому надзвичайно важливому напрямі міжнародного співрорбітництва з метою сталого розвитку ГА ООН підкреслила, що сучасні космічні навігаційні системи (КНС, [1]) вже приносять користь у різних соціальних, цивільних і комерційних галузях застосування. Постачальники цих систем прагнуть підвищити поінформованість осіб, що визначають політику, щодо вигід застосування цієї технології, однак це завдання виходить за рамки можливостей будь-якого окремого оператора. Населення загалом, а також урядові й неурядові експерти, очевидно, розуміють основні вигоди, пов'язані з використанням послуг ГНСС у навігації, визначенні місця розташування й хронометруванні. Незважаючи на конкуренцію між нинішніми й майбутніми операторами ГНСС, є всі підстави очікувати, що співробітництво в цій галузі буде зміцнюватися з метою поліпшення обслуговування співтовариства користувачів. Пропагандистська діяльність повинна бути спрямована не просто на підвищення поінформованості широкої громадськості й експертів, а на сприяння включенню ГНСС в основну інфраструктуру (урядову, комерційну і наукову) країн, особливо країн, що розвиваються. У зв'язку з цим потрібно на регулярній основі організовувати регіональні практикуми (подібні тим, які останнім часом організує Управління з питань космічного простору Секретаріату Організації Об'єднаних Націй), формувати "дорожні карти" і готувати технічні доповіді з метою впровадження застосування ГНСС у країнах, що розвиваються [8, С. 2, 147-148]. Уперше, як відомо, космічні навігаційні системи (КНС) ГЛОНАСС (СРСР, з 1991 року — Росія) і GPS (США) розроблювались як виключно військові. Однак реалії сьогодення показали не тільки економічну вигоду використання цих супутникових систем для вирішення національних проблем керування рухом, але й виявили політичні аспекти, що дозволяють інтегрувати зусилля міжнародного співтовариства для прогресивного розвитку засобів космічної навігації, не випускаючи з поля зору питання національної безпеки країн- постачальників відповідних послуг. У 1996 році ІКАО та ІМО ухвалили космічні навігаційні системи GPS і ГЛОНАСС як доповнюючі компоненти майбутньої ГНСС, підкресливши при цьому доцільність переходу на останні модифікації (покоління) зазначених систем як основні засоби навігаційного забезпечення суден і літаків, які здійснюють міжнародні рейси [1, С. 288-289]. Європейські КНС і українські орієнтири супутникової навігації ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 17 Концепція, ухвалена ІКАО та ІМО і підтримана в ході роботи ЮНІСПЕЙС-ІІІ, заклала стратегічні основи побудови майбутньої Глобальної навігаційної супутникової системи шляхом доповнень існуючих КНС коиплементарними регіональними системами. Саме таким же шляхом спрямували свої зусилля Європейське космічне агентство (ЄКА) і Європейська організація із забезпечення безпеки аеронавігації (Євроконтроль), які, розроблюючи регіональну КНС EGNOS, планували використати її як доповнюючу КНС до існуючих GPS і ГЛОНАСС з метою формування Глобальної навігаційної системи цивільного призначення, а на другому етапі перейти на КНС другого покоління – GALILЕО. Останнім часом велику увагу розвитку засобів космічної навігації приділяє й Україна, яка має домовленості з ЄС щодо участі національної космічної галузі в програмах розвитку європейських навігаційних систем EGNOS і GALILЕО. Починаючи з 1998 року Національне космічне агентство України (НКАУ) здійснює заходи щодо розвитку співробітництва у галузі супутникової навігації з Європейським Союзом. За цей час відбулись чисельні зустрічі делегацій НКАУ з представниками різних європейських органів, які у різні періоди відповідали або відповідають за реалізацію проектів EGNOS і GALILЕО. У решті решт, у 2003 році на черговому Самміті Україна-ЄС (м. Ялта, 7-8.10.2003 р.) було підписано ініційовану НКАУ Спільну заяву України і ЄС про співробітництво у галузі супутникової навігації – GALILEO, а у 2005 році укладено Угоду про співробітництво щодо цивільної ГНСС між Україною та Європейським співтовариством і його державами-членами (м. Київ, 1.12.2005 р.). Правове забезпечення супутникової навігації в Україні З виданням Указу Президента України від 04.03.1997 року № 202/97 «Про заходи щодо подальшого розвитку космічних технологій», у якому пунктом З на Національне космічне агентство України було покладено завдання впровадження супутникових телекомунікаційних технологій зокрема для «... створення та підтримки цілісності державного навігаційного поля та систем єдиного часу», НКАУ розпочало діяльність з координації робіт в Україні у цій сфері. Законодавчо ця діяльність була закріплена Законами України про затвердження ІІ-ої (1998- 2002 рр.), ІІІ-ої (2003-2007 рр.) і ІУ-ої (2008-2012 рр.) Загальнодержавних (Національних) космічних програм України (З(Н)КПУ), в яких передбачено виконання заходів зі створення та розвитку системи координатно-часового та навігаційного забезпечення України на базі застосування інформації космічних навігаційних супутникових систем GPS, ГЛОНАСС, у перспективі – GALILEO, а також європейського супутникового навігаційного доповнення EGNOS. На основі вивчення іноземного досвіду, зокрема європейського, НКАУ відвело супутниковій навігаційній тематиці значну роль у космічній програмі України, оскільки саме цей напрям найбільш прогресивно розвивається у світі в останні роки, переплітаючись з технологіями супутникових телекомунікацій, дистанційного зондування Землі космічними засобами та геоінформаційними системами. При цьому головним завданням НКАУ визначило забезпечення світового рівня вітчизняних технологічних розробок та їх комерціалізації для утворення в Україні внутрішнього ринку навігаційних послуг. В рамках виконання ІІ і ІІІ З(Н)КПУ в 1998-2007 рр. було створено основу національної системи координатно-часового та навігаційного забезпечення, до якої ввійшли складовими частинами осередки мережі контрольно-корегувальних станцій в містах Дунаївці, Євпаторія, Харків, Чернігів, Феодосія з центром – головною організацією-ідеологом системи в м. Харкові на базі ВАТ «АТ Науково-дослідницький інститут радіотехнічних вимірювань». Перспективи української системи навігаційного обслуговування Верховна Рада України ратифікувала 10.01.2007 р. Угоду про співробітництво щодо цивільної ГНСС між Україною та Європейським співтовариством і його державами-членами 2005 р. (надалі – Угода), прийнявши відповідний Закон України. Зі сторони ЄС Угода ратифікована наразі лише 17 країнами-членами ЄС: Словаччина, Латвія, Німеччина, Швеція, Угорщина, Словенія, Фінляндія, Данія, Чехія, Люксембург, Греція, Естонія, Австрія, Іспанія, Мальта, Бельгія і Велика Британія. За умовами Угоди ____________________________________________________________________________ Малий і середній бізнес (право, держава, економіка) №3-4 2009 18 остання набуває чинності тільки після повного звершення державами-членами ЄС своїх національних ратифікаційних процедур. НКАУ розробило і погодило з зацікавленими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади План заходів з імплементації Угоди. Зазначений План включає заходи в таких напрямах співробітництва з Євросоюзом, як: наукові дослідження та підготовка персоналу; уніфікація стандартів сертифікації, безпеки функціонування та використання системи GALILEO; створення в Україні регіонального наземного функціонального доповнення, локальних компонентів системи GALILEO; впровадження технологій системи GALILEO у різних галузях господарства України; інформаційна та правова підтримка співробітництва за Угодою. Однак, до повного набуття чинності Угодою українські урядові установи обмежені у реалізації її положень та Плану заходів з імплементації, оскільки всі вони потребують щонайменше завчасного фінансування в рамках Державного бюджету України. Остання ж ІУ-та З(Н)КПУ на 2008-2012 рр. почала фінансуватися практично з початку поточного року. Треба зазначити, що Україна неодноразово на європейських форумах різного рівня висловлювала пропозиції щодо бажаності, можливості та доцільності розбудови реального співробітництва за Угодою на основі поширення дії на Україну потенційних можливостей системи EGNOS з введенням до мережі цієї системи українських станцій моніторингу глобальних навігаційних супутникових систем. Відповідні положення передбачені статтею 11 Угоди, але, на нашу думку, поки що не можна констатувати про прогресивні зрушення у цьому напрямі потенційно взаємовигідного співробітництва між Україною та ЄС. До речі, у 2004-2005 роках Україна вже приймала участь у тестуванні системи EGNOS із залученням інформації української станції в Харкові, яка і зараз працює в рамках системи координатно-часового та навігаційного забезпечення України. Крім цього, сьогодні в Україні діють вже три станції подібного типу. Україна готова до більш рішучих кроків у напрямі розширення наземної мережі EGNOS за участю національних операторів, особливо сьогодні, коли наближаються терміни проведення Чемпіона
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка