Контролювання




Скачати 356.79 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір356.79 Kb.
Показники економічного розвитку підприємства, як показав огляд літературних джерел, призначені відображати фактичний рівень і потенціал економічного розвитку підприємства. Виконання цієї ролі показниками відбувається в процесі реалізації керівниками підприємства загальної функції управління – контролювання (встановлення фактичних значень показників та їх відхилень від очікуваних значень). Як показали проведені дослідження, функцію контролювання слід розглядати з позиції складових елементів, етапів реалізації виконуваних завдань.

Огляд літературних джерел, зокрема праць О.Вівчар, Л.Мельника, Н.Тувакової, С.Панкової, Дж.Робертсона та інших показав, що процес контролювання можливий за умови наявності і взаємодії підсистеми обліку та звітності підприємства із підсистемами планів і показників, інформації тощо [23; 77; 94; 113; 115; 130]. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що вказані елементи вимагають уточнення за змістом і формою прояву. Проаналізувавши праці відомих вітчизняних і зарубіжних економістів, зокрема М.Мескона, М.Альберта, Ф.Хедоурі, О.Кузьміна, А.Томпсона, А.Стрікленда, А.Большакова, В.Михайлова, А.Крутика, А.Муравйова, В.Гончарова, М.Виноградської, О.Шканової та інших, а також ознайомившись із практикою управління діючими підприємствами виявлено, що реалізація функції контролювання можлива за умови наявності і взаємодії таких елементів як суб’єкти і об’єкти контролювання, методи контролювання і форми їх реалізації (рис. 1.6).

Види

контролювання:



-попереднє, поточне і заключне;

-повне, вибіркове;

-внутрішнє, зовнішнє;

-централізоване, децентралізоване;

-вертикальне, горизонтальне;

тощо


Методи контролювання:

-документальна перевірка;

-огляд та спостереження;

-встановлення кількісних і якісних параметрів підконтрольного об’єкта;

-комбінування вищевказаних методів.

Форми контролювання:

-довільна;

-процедурна.

Види, методи та форми контролювання

Рис. 1.6. Види, методи та форми контролювання

До суб’єктів контролювання рівня економічного розвитку підприємства належать: працівники підприємства, його власники, а також органи державного управління. Як відомо, суб’єктів контролювання поділяють на контролюючих і підконтрольних. Виконання контрольної функції контролюючими суб’єктами можливе за умови:


  • наявності у них необхідних повноважень;

  • визначеності мети, завдань, об’єкта і предмету контролю;

  • наявності необхідних знань і досвіду.

Наявність повноважень у контролюючих суб’єктів необхідна для доступу до інформації, яка характеризує стан об’єкту чи процесу, легітимність застосування тих чи інших методів та форм контролювання.

Щодо наступних умов, то ними визначається якість виконання суб’єктами контролювання покладених на них функцій, адже без необхідних знань особливостей підконтрольного об’єкту чи процесу, без інформації щодо характерних їх особливостей, а також без чіткості уяви про мету, завдання, об’єкт і предмет контролювання неможливо ефективно виконати цієї функції управління.

Щодо методів контролювання, то огляд і аналіз літературних джерел показав, що більшість авторів виділяють не методи контролювання і форми їх реалізації, а види контролю, а саме попередній, поточний і завершальний; кількісний і якісний; повний і вибірковий; внутрішній і зовнішній; фінансовий, виробничий, операційний, маркетинговий; централізований, децентралізований тощо [72; 75; 76; 100; 101; 116; 129; 138; 143]. Вказані види контролю слід розглядати як додаткові характеристики конкретного випадку контролювання того чи іншого об’єкта чи процесу. З позиції реалізації функції контролювання більше значення мають не види, а методи контролювання і форми їх реалізації. Проведені дослідження показали, що контролювання може реалізовуватись методом документальної перевірки, методом спостереження або комбінованим методом у довільній або процедурно визначеній формі. Методами контролювання є також встановлення кількісних і якісних параметрів підконтрольного об’єкта (вимірювання, зважування, перерахунок, експертиза хімічного складу тощо).

Документальна перевірка передбачає:



  • ідентифікування документів;

  • перевірку правильності і своєчасності їх оформлення;

  • аналізування інформації, яка міститься у документах;

  • оформлення акту або протоколу за результатами перевірки.

Ідентифікація документів означає встановлення їх фактичного існування і виявлення рівня документування виробничо-господарських процесів на підприємстві. Це завдання виконується з метою виявлення операцій та майна, які не відображені у реєстрах обліку підприємства. Їх виявлення необхідне для попередження зловживань підлеглими щодо використання інформаційних, фінансових чи матеріальних ресурсів тощо.

Перевірка правильності і своєчасності оформлення документів здійснюється з метою виявлення рівня коректності та відповідальності працівників підприємства за об’єктивність документування фактів здійснення виробничо-господарських операцій. Виконання цього завдання може супроводжуватись аналітичною обробкою інформації, яка міститься у документах підрозділу, що виступає об’єктом перевірки, та її звіркою із задукоментованою інформацією інших підрозділів підприємства, документами замовників, постачальників тощо. Аналітична обробка та звірення інформації з різних джерел дозволяє виявити факт ведення так званої “подвійної” бухгалтерії, факт використання коштів та іншого майна не за призначенням тощо.

Завершення будь-якої документальної перевірки повинно супроводжуватись оформленням акту або протоколу, в якому зазначаються юридичні підстави перевірки, суб’єкти перевірки, об’єкт і предмет перевірки, результати перевірки, які скріплюються підписами перевіряючого і перевіреного.

Відслідковування документообігу на підприємстві є одним із основних завдань документальної перевірки. Документообіг – це рух документів з моменту їх отримання або створення до завершення виконання, відправки за адресою або здачі в архів. За дослідженнями В.Співака, документообіг є окремою сферою управлінської діяльності, підсистемою загальної системи управління організацією. Найважливішими аспектами документообігу автор виділяє реєстрацію документів (фіксація факту створення або отримання документа шляхом проставлення на ньому індексу і порядкового номера з наступним записом в реєстраційних формах) та відстеження виконання рішень, які містяться у документах. Відстеження виконання рішень передбачає [121, с. 243 - 248]:



  • постановку документа на контроль з проставленням відповідної відмітки на документі і в реєстраційних формах;

  • перевірку своєчасності доведення документа до виконавця;

  • попередню перевірку і регулювання ходу виконання;

  • обмін та узагальнення результатів контролю виконання документів виконавцями, підрозділами за звітний період та інформування персоналу.

Загалом автор виділив такі етапи документообігу: первинна обробка; попередній розгляд; реєстрація; розгляд керівництвом; направлення на виконання відповідному посадовцю; контроль своєчасності і якості виконання наказів, які містяться у документі або резолюції до нього; повернення документа після виконання наказів до керівника або до архіву [121, с. 246].

Документальна перевірка передбачає роботу із такими джерелами інформації, як первинні документи, реєстри документів (аналітичні і синтетичні журнали), договори, положення, інструкції, накази, рішення, директиви, звіти, довідки, листи тощо. З огляду на те, що документальна перевірка передбачає аналіз правдивості інформації, яка відображена у документах, шляхом її звіряння, то джерелами інформації під час документальної перевірки є також усне та письмове опитування працівників підприємства.

У процесі опитування важливим є отримувати інформацію від працівників підприємства, які є експертами щодо об’єкту, який перевіряється. Отримуючи інформацію від експертів, як правило, мають місце організаційні неузгодження; невдалий спосіб отримання знань, що не співпадає зі структурою знань в даній області; неадекватна модель для представлення знань; невміння налагодити контакт із джерелом знань (експертом); термінологічний різнобій; відсутність цілісної системи знань у результаті видобування лише фрагментів; спрощення й ущільнення «картини світу» експерта [65, с.324].

Щодо спостереження, то це альтернативний до попереднього метод контролювання. Його сутність полягає у проведенні огляду об’єктів та спогляданні за процесами з метою встановлення фактичного стану об’єкта перевірки. Здебільшого метод спостереження використовують у комбінації із методами документальної перевірки, що забезпечує об’єктивність результатів контролювання. Прикладами застосування комбінованого методу контролювання є інвентаризація та ревізія. Так, інвентаризація передбачає документальну перевірку товарно-матеріальних цінностей, їх огляд та підрахунок, а також звіряння (таксування) кількості, структури та якості товарно-матеріальних цінностей із даними, які зафіксовані у документах. Своєю чергою, ревізія, зокрема каси підприємства, передбачає перевірку правильності і своєчасності оформлення прихідних і розхідних ордерів, касового журналу, інших документів і звірення суми коштів у касі із бухгалтерськими (касовими) записами.

Вищевказані методи контролювання можуть реалізовуватись у процедурно визначеній або довільній формі. Процедурно визначеною слід вважати форму, яка характеризується:


  • наявністю документа, який офіційно засвідчує легітимність перевірки, її характер (плановий, позаплановий), мету перевірки, особи і посади перевіряючих;

  • проведенням перевірки за документально і офіційно визначеною інструкцією;

  • оформленням акту або протоколу перевірки.

Якщо вищенаведених вимог не дотримано, то метод контролювання застосовується у довільній формі або неналежним чином.

Вище вказувалось, що види контролювання є додатковими характеристиками конкретного випадку контролювання того чи іншого об’єкта. Так, попереднє контролювання здійснюється на етапі підготовки підприємства до: нового фінансового року; виробничо-господарського циклу; реалізації інвестиційного чи будь-якого іншого проекту тощо. Метою застосування цього виду контролювання є виявити стан дільниць, підрозділів, фактичну наявність матеріальних, фінансових ресурсів, рівень професійної і психологічної готовності працівників тощо. Порівнявши результати попереднього контролювання із необхідними параметрами проконтрольованих об’єктів, ухвалюється рішення щодо усунення виявлених негативних відхилень.

Поточне контролювання застосовується безпосередньо в процесі реалізації виробничо-господарських операцій з метою оперативного виявлення виробничих або інших проблем, своєчасного розроблення і реалізації заходів щодо їх розв’язання. Тобто попереднє контролювання застосовують до початку виробничо-господарських процесів, а поточне – під час їх реалізації. Щодо підсумкового контролювання, то воно призначене для виявлення того, чи виконані завдання в результаті реалізованих операцій, проектів тощо.

За масштабами здійснення розрізняють також повне і вибіркове (одиничне і статичне) контролювання. Вибіркове контролювання характеризується, насамперед, масштабом його проведення. Відповідно до аудиторських стандартів, характер і розподіл процедур за термінами тісно пов’язані зі змістом питань, які розглядаються, тоді як їх масштаб, значною мірою, залежить від необхідної точності і достатності результатів перевірки. Аудитори, наприклад, застосовують вибіркову перевірку у випадках, коли: 1) характер і дані залишків рахунку або класу операцій не потребують 100%-ї перевірки; 2) мають бути сформульовані висновки про залишки рахунків або клас операцій; 3) час і вартість повної перевірки всієї генеральної сукупності будуть надто великими. Отже, аудитори здійснюють вибіркові перевірки, якщо їм необхідно провести ефективний аудит своєчасно, і при цьому немає можливості для 100%-ї перевірки [73]. Згідно з міжнародними аудиторськими стандартами не вважаються вибірковими такі процедури [115]:



  • повна (100%) перевірка всіх статей рахунків або класу операцій;

  • аналітичні процедури, які мають характер повного порівняння, розрахункові коефіцієнти;

  • одноразова вибірка, тобто відстеження однієї або декількох операцій в усіх бухгалтерських документах з метою зрозуміння системи внутрішнього контролю у клієнта. Це не вибіркова перевірка, оскільки її метою не є формування висновку про рахунок або клас операцій клієнта;

  • окремі процедури, наприклад, усне опитування службовців, збір письмових свідоцтв у формі відповідей на анкети про систему внутрішнього контролю, сканування обліку і реєстрація надзвичайних випадків, спостереження за співробітниками і процедурами внутрішнього контролю.

Існують статистичні і нестатистичні методи вибіркової перевірки. Статистичний метод – це вибіркове контролювання, при якому використовується теорія ймовірностей для побудови вибірки з генеральної сукупності та її оцінювання з метою формулювання висновку про сукупність в цілому. Головним у цьому визначенні є те, що: 1) при статистичному методі вибірка з генеральної сукупності формується випадково; 2) для розрахунків і вираження результатів використовуються статистичні методи. Випадкова вибірка – це набір елементів, відібраних так, щоб кожний елемент сукупності мав рівну ймовірність бути вибраним. При нестатистичних методах вибіркової перевірки технологією відбору елементів може бути вільний відбір або будь-який інший метод, який не базується на математичних методах [73; 113; 115].

Внутрішнє та зовнішнє контролювання можливо розглядати з позицій суб’єктів, які його здійснюють, і з позицій об’єктів контролювання. З позиції суб’єктів внутрішнім є контролювання, об’єктами якого виступають процеси і явища у підрозділах підприємства, а контролюючим суб’єктом є керівництво підприємства. Керівники можуть здійснювати також зовнішнє контролювання процесів реалізації експортно-імпортних операцій, інвестиційної діяльності тощо.

З позиції об’єктів внутрішнім слід вважати контролювання, яке за рівнем економічного розвитку підприємства здійснюють вищестоячі організації, власники підприємства, органи державного управління, тобто контролюючим суб’єктом є стороння організація або власники підприємства, а об’єктом контролювання виступають процеси і явища всередині підприємства.

Своєю чергою, зовнішнім контролюванням у даному випадку слід вважати те, об’єктами якого є зовнішньоекономічні операції підприємства, умови їх здійснення.

Розрізняють також централізоване і децентралізоване контролювання. За дослідженнями О.Кузьміна і О.Мельник, централізоване контролювання характеризується наявністю спеціалізованих контрольних служб, використанням суворих правил, інструкцій, жорстких нормативів, впливом «зверху до низу», закритістю інформації про контроль. Своєю чергою, децентралізоване контролювання характеризується тим, що базується на соціальних нормах, цінностях, традиціях та корпоративній культурі. Його застосування передбачає акцентування уваги на самоконтролі та внутрішньогруповому контролі, що здійснюється на засадах соціальної взаємодії. Автори стверджують, що цей вид контролювання також характеризується прозорістю інформації про цілі, засоби, терміни проведення та забезпеченням його довгострокового пливу на об’єкт контролювання [76].

Вертикальним називають контролювання, яке здійснюють керівники вищого рівня управління відносно нижчих рівнів управління, а горизонтальним – контролювання, яке здійснюють працівники одного рівня ієрархії з метою недопущення неточностей, помилок і зловживань у процесі виробничо-господарської діяльності та її документування. О.Кузьмін і О.Мельник стверджують, що спеціалісти дійшли висновку, що процес контролю складається з певних етапів, а саме: установлення стандартів і критеріїв; оцінка виконання; зіставлення реальних результатів з прийнятими стандартами та критеріями;визначення потреби у корективах [72; 75; 76]

М.Мескон, М.Альберт і Ф.Хедоурі виділили три етапи процесу контролювання: розробка стандартів і критеріїв; співставлення з ними реальних результатів; ухвалення необхідних корегуючих дій. [100, c.397 - 406].

Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що вказані вище етапи контролювання вимагають уточнення. Так, встановлення стандартів і критеріїв відбувається в процесі планування діяльності підприємства. Саме при плануванні встановлюються необхідні значення показників, які і є стандартами і критеріями. Це ж стосується і заходів, які необхідно реалізувати для виконання планів.

Щодо оцінювання виконання та зіставлення результатів з прийнятими стандартами та критеріями то, вони власне і є контролюванням. Їх розділення на етапи слід вважати недоцільним, оскільки оцінювання є елементом аналізування, який може як передувати аналізу, так і завершувати його.

Огляд літературних джерел і власні дослідження показали, що слід виділяти організаційний, предметний і завершальний етапи процесу контролювання. Організаційний етап передбачає уточнення мети, завдання, об’єкта, предмета, методу і форми контролювання. Елементи, що потребують уточнення, вимагають дотримання вищевказаної послідовності. Так, керівництво підприємства розглядає варіанти рішень щодо проведення перевірки тільки після того, як конкретизовано мету перевірки. В процесі аналізу альтернативних варіантів рішень щодо проведення перевірки відбувається розгляд змісту та кількості завдань, які необхідно виконати для досягнення мети перевірки. Наступним організаційним підетапом є уточнення об’єктів, які перевірятимуться. Об’єкти перевірки – це підконтрольні осередки, які виступають джерелом інформації, що аналізуватиметься і оцінюватиметься для досягнення мети контролювання. Як відомо, об’єктами контролювання на підприємстві можуть виступати його підрозділи, дільниці, діяльність окремих суб’єктів, технологічні процеси.

Об’єкти контролювання потребують також уточнення предмета перевірки. Так, об’єктом може виступати фінансовий відділ підприємства, а предметом – умови організації праці, рівень виконання посадових інструкцій, дублювання працівниками виконуваних функцій, дотримання дисципліни документообігу тощо.

Наступним підетапом є уточнення методів і форм контролювання. Цей підетап логічно завершує організування реалізації функції контролювання, адже тільки після того, як конкретизовано мету, завдання, підконтрольний об’єкт і предмет, можливим є обґрунтування способу отримання інформації, вибору форми застосування конкретного методу контролювання і уточнення додаткових характеристик контролювання (за етапами, за масштабом тощо).

Предметний етап передбачає безпосереднє застосування методів контролювання у визначеній формі реалізації. Тобто це може бути документальна перевірка об’єкта, спостереження за об’єктом або їх поєднання.

На завершальному етапі процесу контролювання відбувається формулювання висновку про результати перевірки, які стають підставою для ухвалення рішення про необхідність або відсутність потреби у застосуванні регулюючих заходів.

На рис. 1.7 показано етапи процесу контролювання.

Організаційний


Уточнення

- мети і завдання;

- об’єкта і предмету;

- методів і форми застосування контролювання


Предметний


- застосування методів контролювання;

- аналізування та оцінювання підконтрольного об’єкта


Завершальний


- формування висновку про стан підконтрольного об’єкта

Рис. 1.7. Етапи процесу контролювання економічного розвитку підприємства.

Регулювання є завершальною функцією управління. Її сутність полягає в усуненні виявлених у процесі контролювання відхилень фактичних значень показників економічного розвитку від очікуваних. Функцію регулювання, як і функцію контролювання, можливо розглядати з позиції їх складових елементів і етапів реалізації. Щодо складових елементів, то ними як і у будь-якої іншої загальної функції управління є суб’єкти, методи і об’єкти регулювання. З огляду на те, що суб’єкти і об’єкти при реалізації усіх функцій управління є однаковими, то зупинимось на методах регулювання.

Методи регулювання – це способи усунення відхилень фактичних значень показників від очікуваних значень. Огляд літературних джерел і матеріалів підприємств дозволяє стверджувати, що регулювання у будь-якому випадку пов’язане зі змінами, які стосуються: планів і окремих показників; заходів із виконання планів, досягнення очікуваних значень показників; відношення працівників підприємства до виконуваних функцій.

Проведені дослідження показали, що серед методів регулювання слід виділяти встановлення: заборон і дозволів; стимулів, обмежень і санкцій; процедур, норм, правил і їх відміну. Вказані методи регулювання можуть мати обов’язковий або рекомендований характер у залежності від того, хто регулює і на кого регулювання спрямоване (рис. 1.8).

За змістом:



  • заборони і дозволи;

  • стимули, обмеження і санкції;

  • встановлення процедур, норм, правил і їх відміна.

  • За характером застосування:

  • методи, застосування яких зобов’язує суб’єктів управління діяти визначеним чином;

  • методи, застосування яких рекомендує суб’єктам управління діяти певним чином.

Методи регулювання

Рис. 1.8. Класифікація методів регулювання економічного розвитку підприємства

У економічній літературі серед методів регулювання на мікрорівні виділяють також: накази, рішення, директиви, розпорядження тощо. Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що за суттю накази, розпорядження тощо є не методами регулювання, а видами документального оформлення рішень про застосування вибраних методів регулювання. Так, регулювання дій працівників відділу маркетингу неможливо здійснити наказом про введення санкцій за порушення маркетингових процедур. Наказ – це лише юридична підстава, якою вводяться санкції, а також форма доведення рішення керівництва до підлеглих, а санкція є методом. Саме у санкції, в даному випадку, полягає зміст регулювання. Видом документального оформлення рішення про застосування конкретного методу регулювання визначається обов’язковість або рекомендаційність рішення. Наприклад, керівництво підприємства з метою покращання соціально-психологічного клімату в організації й усунення негативних відхилень показників продуктивності праці від очікуваних може застосувати метод відміни певних правил і процедур для керівників нижчого рівня управління. За очікуваннями керівників вищого рівня управління це мало би посприяти розвитку власної ініціативи керівників нижчого рівня, розвитку у них почуття власної значущості, підвищити відповідальність за прийняті ними рішення. У результаті мали би покращатись значення показників продуктивності праці. Застосування цього методу регулювання можливе в обов’язковій або рекомендованій формі. Так, якщо воно буде доведене до виконавців наказом або директивою, то буде обов’язковим до виконання, якщо ж у вигляді усної інформації або у вигляді розпорядження із зазначенням рекомендаційного характеру, то рекомендаційний характер.

Слід зауважити, що, окрім методів регулювання, за змістом і характером слід виділяти також види регулювання, які додатково характеризують конкретний випадок регулятивної діяльності. Огляд літературних джерел показав, що розрізняють такі види регулювання: економічне, адміністративне, внутрішнє, зовнішнє, пряме, непряме тощо. Здебільшого, їх виділяють, коли мова йде про методи державного регулювання економіки.

Вище зазначалось, що регулювання доцільно розглянути з позиції етапів його реалізації. Аналіз праць М.Мескона, М.Альберта, Ф.Хедоурі, О.Кузьміна, А.Шегди, Д.Ру, Д.Сульє, Ф.Хміля та інших показав, що, здебільшого, етапи регулювання виділяють за об’єктами, які потребують [75; 76; 100; 143; 116; 138]:


  • регулювання планів;

  • регулювання шляхом перебудови організаційної структури управління, технологічних підходів тощо;

  • регулювання шляхом змін в системах мотивування працівників.

Проведені дослідження показали, що вказані позиції доцільніше трактувати як об’єкти регулювання. Щодо етапів, то до них належать: розробка та аналіз альтернативних методів (заходів) регулювання; вибір методу і його документальне оформлення; доведення рішення про застосування регулюючого заходу до підлеглих і його реалізація (рис. 1.9).

Розробка та аналіз альтернативних методів (заходів) регулювання

Вибір методу і його документальне оформлення

Доведення рішення про застосування регулюючого заходу до підлеглих і його реалізація


Рис. 1.9. Етапи процесу регулювання економічного розвитку підприємства

Дослідження показали, що процес регулювання розпочинається не із безпосередньої реалізації регулюючого заходу, а саме з моменту його розробки, оскільки саме на цьому етапі має місце реакція (реагування) керівництва на виявлені під час контролювання відхилення.

Ще до моменту вибору рішення і його доведення до підлеглих, підлеглі відчувають психологічний, інформаційний вплив, що змінює умови протікання процесів і явищ, у яких виявлено відхилення від норми. Варто також вказати на те, що окремим етапом регулювання не варто виділяти уточнення мети і об’єкту регулювання, оскільки це завдання виконується на завершальному етапі реалізації функції контролювання.

З огляду на те, що економічний розвиток підприємства значною мірою характеризують показники фінансової стійкості, а також показники, які характеризують величину, структуру і ефективність використання ресурсів підприємств, то окремо розглянемо особливості реалізації функцій контролювання і регулювання у системі фінансового менеджменту підприємства.

Функція контролювання у фінансовому менеджменті є важливою як на етапі формування системи фінансового менеджменту, так і на етапі реалізації фінансової діяльності. Значення цієї функції випливає із означення самого поняття „контроль” – це вид управлінської діяльності із забезпечення процесу, з допомогою якого керівництво організації (підприємства) визначає, наскільки правильні його управлінські рішення, а також напрями здійснення необхідних коректив. Основним завданням контролю є забезпечення досягнення цілей організації [45, с. 419]. Система фінансового контролю є складовою інформаційної системи підприємства.

Об’єктивність управлінських рішень у сфері фінансового менеджменту значною мірою залежить від ефективності інформаційної системи підприємства. Найважливішими її складовими є підсистеми обліку і звітності. Залежно від фінансових можливостей підприємства інформаційна система може бути ручною або автоматизованою. Перша передбачає побудову комунікаційних зв’язків між керівниками і підлеглими, між відділами без технічних засобів зв’язку, обробки і розповсюдження інформації. Автоматизована система обліку, звітності і контролю суттєво спрощує аналіз фінансової та іншої інформації, проте жодною мірою не виключає паралельного використання нетехнічних засобів інформаційного забезпечення господарських процесів на підприємстві. Ефективність інформаційної системи підприємства оцінюється швидкістю і своєчасністю збору, обробки і розповсюдження інформації, її повнотою, достовірністю та об’єктивністю (об’єктивною є інформація, яка є документально підтвердженою і піддається перевірці). Названі критерії характеризують інформацію, яка корисна для прийняття управлінських рішень. Для отримання такої інформації виняткове значення має рівень організації моніторингу підприємства, зокрема моніторингу фінансової діяльності. Моніторинг за сутністю є сукупністю етапів поточного контролю господарських процесів. Його дієвість значною мірою залежить від використовуваних методів і джерел отримання інформації.

Контролювання у системі фінансового менеджменту підприємства можна умовно розділити на дві підсистеми: систему внутрішнього і зовнішнього моніторингу (система внутрішнього контролю). Перша забезпечує акумулювання інформації із зовнішніх джерел про ринкову кон’юнктуру, про конкурентів, тощо. Друга призначена для відслідковування фактичного протікання постачальницьких, виробничих, збутових, фінансових, інвестиційних та інших процесів на підприємстві, а також різного роду показників. Ця інформація призначена для того, щоб оперативно виявляти явища і тенденції на підприємстві, а також забезпечувати інформацією керівництво для своєчасного ухвалення регулюючих управлінських рішень.

Процес моніторингу фактично складається з таких етапів:

1. Підготовчий етап:


  • визначення предмета перевірки;

  • вибір об’єктів перевірки;

  • визначення джерел отримання інформації;

  • вибір методів перевірки.

2. Етап обробки інформації:

  • класифікація інформації;

  • ідентифікація явищ і тенденцій;

  • встановлення причинно-наслідкових зв’язків виникнення певних явищ і тенденцій;

  • аналіз достовірності отриманої інформації і перевірка правильності сформульованих висновків і розроблення рекомендацій.

3. Етап прийняття управлінських рішень.


4. Етап контролю за виконанням рішень і корегування ходу їх виконання.

5. Етап аналізу ефективності системи моніторингу,

У результаті моніторингу керівництво отримує інформацію про явища і тенденції у перерізі фінансової та інших діяльностей. Дослідження показало, що ідентифікація процесу моніторингу має здійснюватись шляхом дотримання принципів системності і універсальності. Тобто, зміст робіт, що проводяться на найважливіших етапах моніторингу має бути універсальним до будь-якого об’єкту моніторингу. Систематизація повинна полягати у багатокритеріальності дослідження об’єкта моніторингу.

Важливими напрямками моніторингу є аналіз умов беззбиткового розміщення фінансових ресурсів і умов платоспроможності реципієнтів. Їх, як правило, застосовують у двох випадках: 1) на щойно заснованих спеціалізованих підприємствах венчурного типу з метою пропозиції на ринок конкретного продукту; 2) на діючих підприємствах, які пропонують на ринку продукти і послуги, що освоюються підприємством в порядку диверсифікації або оновлення виробництва, пошуку нових сфер діяльності. Ключовим питанням моніторингу умов беззбитковості є визначення таких значень витрат на закупівлю товарно-матеріальних запасів і таких необхідних обсягів продажу готового продукту, послуг, щоб максимізувати додатні грошові потоки і розмір отриманого прибутку. Умови беззбитковості досліджуються для перевірки реалістичності рівня запланованих цін, витрат і обсягів продажу, при яких, як мінімум, буде забезпечена беззбитковість проекту або роботи підприємства в цілому. Це важливо для планування фондів фінансових ресурсів, призначених для підтримки дієздатності підприємства до моменту виходу його у режим прибутковості [23, с.75].

Система моніторингу, зокрема фінансовий контроль, має забезпечувати: збалансованість між потребою у фінансових ресурсах і реальними можливостями їх отримання за одним або кількома каналами; своєчасність і повноту виконання фінансових зобов'язань підприємства перед державним і місцевими бюджетами; раціональність використання матеріальних цінностей і грошових ресурсів підприємства; розв’язання інших завдань, які випливають з практики економічних відносин із замовниками, контрагентами і постачальниками [31; 56].

Одним із підходів до здійснення моніторингу фінансової діяльності є аналіз абсолютних і відносних показників. Проте в багатьох випадках стандартний формальний аналіз коефіцієнтів неможливо застосувати в повному обсязі. Тоді використовують так званий метод фінансового моделювання. Його використання є набагато ефективнішим за найдетальніший аналіз фінансових коефіцієнтів компанії, оскільки при фінансовому моделюванні враховуються усі відгалуження фінансових потоків, процес руху і нагромадження різного виду ресурсів. Грамотна побудова моделі фінансових потоків компанії вимагає значних витрат часу і коштів. Крім того, ці витрати не гарантують того, що застосування заходів комплексної автоматизації однозначно дасть позитивний результат. Позитивним результатом прийнято вважати створення оптимальної моделі організації взаємодії збутових, постачальницьких і виробничих підрозділів підприємства, що сприяє економії витрат на операційну діяльність підприємства. У світовій практиці цієї мети часто досягають шляхом застосування контрактації виробничих послуг. При цьому значно зростає точність прийняття рішень у сфері управління ресурсами підприємства. Менеджери за таких умов можуть адекватно систематизувати показники і ухвалювати рішення в руслі загальноприйнятої стратегії фінансового розвитку підприємства в цілому та інноваційного проекту зокрема. Це сприяє реалістичності фінансового планування на підприємстві, а також вирішенню таких завдань, як: визначення оптимального розміру запасів; проведення контролю за ритмічністю виробництва, управління резервами оборотних коштів і матеріальних запасів [33, с.46-49; 130].

Ефективність системи моніторингу фінансової діяльності залежить від рівня якості побудови комунікаційних каналів на підприємстві. Завданнями комунікаційного процесу є забезпечити:

1) повноту і адекватність сприйняття інформації суб’єктами

Наступна функція фінансового менеджменту – регулювання. Як відомо, регулювання – це загальна функція управління, що забезпечує функціонування та розвитоу явищ і процесів в межах заданих кількісно-інноваційного процесу;

2) оперативність контролю за інформаційними потоками і їх змістом.

Підсумовуючи сказане, зауважимо: сукупність об’єктів фінансової діяльності, об’єктів моніторингу, методів і джерел отримання інформації, управлінських рішень, методів регулювання фінансової діяльності, методів проведення моніторингу є системою моніторингу фінансового менеджменту. Моніторинг реалізовується шляхом акумулювання і обробки інформації про об’єкт моніторингу; прийняття управлінських рішень; здійснення контролю за їх виконанням і коректування ходу виконання рішень. Завершується процес моніторингу проведенням аналізу його якісних параметрів [42, с. 170-171]. За дослідженням О.Кузьміна, регулювання - це управлінський важіль, який є складовою планування, організування, мотивування та контролювання. Наприклад, після контролю здійснюється зворотній зв’язок з метою усунення недоліків, відхилень, збоїв тощо, який і виконує завдання регулювання і в процесі стратегічного планування після встановлення місії і цілей організації, вибору і реалізації стратегії здійснюється оцінка розробленої стратегії шляхом її співставлення з місією організації [72, с. 26].

У процесі формування системи фінансового менеджменту необхідним є розробити підсистему фінансового регулювання на підприємстві, яка б мала тісний взаємозв’язок з іншими функціями менеджменту, чіткі технологічні схеми регулювання, засоби регулювання, систему показників, ретельно розроблений інструктивний матеріал.

З функцій фінансового менеджменту випливають методи. Метод – це спосіб, прийом або система прийомів для досягнення якої-небудь мети, для виконання певної операції [120, с. 429]. Методи фінансового менеджменту є сукупністю способів і прийомів впливу на об’єкти фінансового управління з метою максимізації прибутку організації. Основними завданнями функцій є формування методів менеджменту. застосування конкретної функції менеджменту повинно закінчуватись розробкою певного методу впливу [72, c. 90].

Функція контролювання реалізовується у фінансовому менеджменті через методи перевірки, обліку і оцінювання об’єктів і процесів фінансового менеджменту. Перевірка є процесом аналізу об’єкту або процесу з метою встановлення його відповідності певним критеріям. Критерії визначаються у положеннях, інститутах, паспортах тощо. Розрізняють планові і позапланові внутрішні перевірки. Вони можуть носити вертикальний або горизонтальний характер. Для реалізації перевірки необхідним є: наявність наказу або розпорядження про утворення перевірочної комісії з метою перевірки конкретного об’єкту або процесу протягом конкретного періоду часу; наявність інструкції щодо проведення перевірки; і наявність оформленого акту про результати перевірки.

Облік є елементом функції управління “контролювання”, який передбачає відображення у різного роду звітностях об’єктів і процесів. Залежно від виду обліку використовується певна система його принципів і методів. Основними видами обліку є статистичний і бухгалтерський. У міжнародній обліковій практиці бухгалтерський облік поділяється на фінансовий і управлінський. Облік фінансовий і облік управлінський ведуться у повній ізоляції один від одного, що виключає пряму кореспонденцію між рахунками обох бухгалтерії у записах господарських операцій. Управлінський облік є продовженням фінансового обліку. Він призначений для потреб даного підприємства і застосовується для відображення внутрішніх операцій.

Об’єктивну необхідність розподілу бухгалтерського обліку на фінансовий і управлінський спричиняють: прагнення до збереження суворої таємниці облікових даних, насамперед, управлінської бухгалтерії; різниця між споживачами інформаційних даних обох бухгалтерій і законодавча регламентація звітності; пріоритет внутрішніх споживачів інформації, який зумовлює виникнення управлінського обліку; подвійний характер обліку, який зумовив його поділ на внутрішній і зовнішній.

Методи обліку тісно пов’язані з методами оцінки. Їх вибір здійснюється залежно від об’єкту обліку і фінансової стратегії підприємства. З фінансовим і управлінським обліком найтісніше пов’язані методи оцінки величини амортизаційних відрахувань (метод прямолінійного списання, метод подвійного запису, метод зниження залишку, метод суми чисел, метод суми одиниць продукції; метод ануїтету; метод амортизаційногофонду); методи оцінки товарно матеріальних запасів (метод повної ідентифікації; метод середньої вартості, метод оцінки запасів за цінами перших закупівель (FIFO); метод оцінки запасів за цінами останніх закупівель (LIFO); метод калькулювання собівартості випущеної продукції (попроцесний метод калькулювання собівартості, кореневий метод калькулювання собівартості) тощо [67; 104].

У сфері фінансового менеджменту окрім відомих методів оцінки, які тісно пов’язані з методами обліку, широко використовуються також й інші методи, які слід розглядати у розрізі об’єктів фінансового менеджменту. Огляд та аналіз літературних джерел показали, що оцінка об’єктів фінансового менеджменту, як правило, здійснюється на предмет: рівня цін; рівня ефективності; величини вартості.

У науковій і навчально-методичній літературі наводиться досить велика кількість різноманітних методів оцінки, активно використовується для побудови різних методик. Проте, як показали дослідження, є низка суттєвих, типових проблем, які пов’язані з оцінкою об’єктів і процесів. Вони полягають у: рівні об’єктивності оцінки, у встановленні допустимих значень результатів оцінки; а також у трактуванні змінних показників, які використовуються в процесі оцінки.

Рівень об’єктивності проведеної оцінки повного об’єкту фінансового менеджменту характеризує інформація, яка використовувалась в процесі оцінки.

Щодо проблеми встановлення допустимих значень показників оцінки, то їх встановлюють здебільшого за даними досвіду минулих років, за середніми або медіанними даними по галузі. Межі встановлених показників можуть встановлюватися в залежності від обраної стратегії розвитку підприємства. Підприємства можуть обирати одну з таких стратегій [1111]:


  1. Стратегія обмеженого зростання, що застосовується в організаціях, які не бажають зайвого ризику і планують свою діяльність за допомогою встановлення цілей від досягнутого, скоригованих з урахуванням інфляції.

  2. Стратегія зростання, що виражається у встановленні короткотермінових і довготермінових цілей, рівень яких значно перевищує показники попереднього звітного періоду.

  3. Стратегія скорочення, що допускає встановлення цілей, які значно поступаються за рівнем показникам, досягнутим у попередньому звітному періоді.

  4. Стратегія комбінування, сутність якої полягає в об’єднанні будь-яких з наведених стратегій.

У процесі оцінки ризику, ефективності тощо об’єктів і процесів фінансовгго менеджменту, однією з важливих проблем є адекватність трактування окремих понять, які використовуються при розрахунку. Це проблема існує досить тривалий термін. Особливо гостро вони постала у практиці управління ЗЕД банківських установ, які після другої світової війни у 60-70 рр. отримували міжнародні трансферти і почали зазнавати значних збитків через неврівноваженість операцій на різних ринках внаслідок відсутності уніфікованих правил їх здійснення і розбіжності у трактуванні окремих понять. З метою виправлення ситуації у 1988 р. було укладено, а з 1989 р. почала діяти Базельська домовленість підписана дванадцятьма промислово розвинутими країнами, яка передбачала усунення розбіжності у формулюванні окремих понять, з метою зниження банківських ризиків пов’язаних з міжнародною діяльністю. Зокрема, власним капіталом названо сукупність коштів засновників і резервів, сальдо скритих резервів, інших резервів, які можуть бути використаними на покриття боргів і змішаних фінансово-боргових інструментів. При цьому обсяг коштів засновників і резервів має становити 50% загального обсягу власних коштів. Ризикові активив визначено як усі банківські активи, у тому числі позабалансові. Домовленість передбачала також класифікацію усіх активів відносно рівня кредитного ризику. З 1991 р. власний капітал кожної банківської установи повинен становити мінімум 8% активів [66].

У табл. 1.2 наведено методи, які використовуються аналітиками для оцінювання об’єктів фінансового менеджменту на предмет їх вартості, ризиковості і ефективності використання. Щодо методів оцінки процедур, то вони досить ретельно описані у підручниках з аудиту. Так Дж.Робертсон описує методи вибіркової перевірки для оцінки ефективності протікання окремих процесів на підприємстві. Він зазначає, що оцінка процедур проводиться для того, щоб взнати характер, розподіл процедур за термінами і масштабами їх проведення. Вибіркова перевірка може використовуватись як метод і план тестування конкретних процесів.

Вибіркову перевірку певного процесу можна описати сімома етапами [115]:


  1. Конкретизація напрямків перевірки.

  2. Виявлення відхилень.

  3. Визначення генеральної сукупності.

  4. Визначення обсягу вибірки або кількості елементів генеральної сукупності.

  5. Побудова вибірки.

  6. Проведення перевірки процедур внутрішнього контролю.

  7. Оцінка результатів.

Таблиця 1.2

Методи фінансового менеджменту, які використовуються для оцінки об’єктів

Об’єкти і процеси фінансового менеджменту

Методи оцінки

На предмет вартості

На предмет ризиковості

На предмет ефективності використання

Активи підприємства

- метод балансової оцінки вартості активів;

- метод оцінки чистих активів за їх відновною вартістю;

- метод вартості заміщених активів підприємства;


- метод розрахунку дисперсії доходності фінансових операцій;

- метод розрахунку середньоквадратичного відхилення доходності фінансових операцій;

- метод розрахунку суми страхового тарифу за конкретним видом страхування;


- метод розрахунку рентабельності активів;

- коефіцієнт абсолютної активів;

- метод розрахунку оборотності поточних активів підприємства;


Пасиви підприємства

- метод балансової оцінки вартості власного капіталу підприємства;

- метод ринкової оцінки вартості власного капіталу підприємства;



- метод розрахунку майбутньої вартості ресурсів підприємства із врахуванням фактору ризику;

- коефіцієнт концентрації капіталу підприємства в зоні відповідного фінансового ризику;



- коефіцієнт довгострокової фінансової спроможності;

- коефіцієнт рентабельності власного капіталу;

- коефіцієнт розрахунку періоду обороту капіт.


Доходи підприємства

- оцінка брутто-величини валового доходу підприємства;

- оцінка нетто-величини валового доходу підприємства;



- коефіцієнт варіації доходності фінансової операції;

- метод розрахунку загального рівня доходності по конкретним фінансовим інструментам із врахуванням фактичного ризику.



- коефіцієнт рентабельності обороту;

- коефіцієнт достатності чистого грошового потоку.



Витрати підприємства

- метод розрахунку планової суми поточних операційних витрат;

- метод розрахунку планової суми витрат грошових коштів по операційній діяльності.



- метод оцінки ймовірності втрат від реалізації проекту внаслідок невиконання договірних умов;

- метод оцінки ймовірності росту незворотних витрат на формування і експлуатацію ІСП.



- коефіцієнт рентабельності собівартості продукції підприємства;

- коефіцієнт доходності інвестиційного проекту.


Розуміння цих етапів допомагає аудиторам планувати, проводити і оцінювати перевірки системи внутрішнього контролю. Детальніше зупинимось на окремих етапах. Аудиторські стандарти передбачають дві вимоги щодо побудови вибірки:

1) елементи мають відбиратись з генеральної сукупності, про яку буде складатись висновок, в ідеалі – з операцій, які проводяться протягом усього періоду перевірки;

2) вибірка має досить точно відображати генеральну сукупність, з якої вона була зроблена.

В цьому контексті репрезентативна вибірка – це та вибірка, яка має характеристики генеральної сукупності. Репрезентативності можна досягнути шляхом випадкового відбору. Розповсюдженим способом отримання випадкових вибірок є нумерування кожного елемента генеральної сукупності, можна користуватись таблицями випадкових чисел або комп’ютерним генератором випадкових чисел. Цей метод називають нестрогим випадковим відбором. Інший розповсюджений спосіб називається методом системного випадкового відбору. відбір елементів відбувається так: 1) у фізичному предметі дослідження вибирається початковий елемент; 2) відбирається кожен К-й елемент, де к – розмір сукупності поділений на обсяг вибірки. При нестатичному методі вибіркової перевірки інколи утрудненою є оцінка випадковості й репрезентативності отриманої вибірки. Окремі з цих методів, зокрема вільний відбір, варто використовувати в останню чергу, оскільки його важко задокументувати, а особливо повторити. Блочний відбір також належать до нестатичних методів. Його суть полягає у виборі сегмента із сукупності операцій. Наприклад, з рахунків-фактур за кілька випадково вибраних днів року взято 5 вересня, 12 лютого і 29 квітня. Вважається, що при такому відборі елементами генеральної сукупності є робочі дні – 360 днів, з них вибирається невеличка вибірка – 3 дні. Блочний відбір є небажаний, тому що за його допомогою важко отримати репрезентативну вибірку. Щодо проведення перевірки перевірки процедур внутрішнього контролю, то вона здійснюється за допомогою тестування. Воно складається з процедур, які призначені для збору даних про ефективність використання системи внутрішнього контролю у клієнта. Метою застосування тестів є виявити якість процедур контролю за операціями, які відображаються на рахунках дебіторів [115].

При використанні статистичних і нестатистичних методів оцінки процедур фінансового менеджменту необхідно враховувати використовувану на підприємстві систему бухгалтерського обліку і особливості системи внутрішнього контролю.

Функція регулювання реалізується через методи регулювання. Об’єктами регулювання є об’єкти фінансового менеджменту, а саме активи, пасиви, доходи, витрати, процеси фінансування, ціноутворення і розрахунків. Розглядаючи методи регулювання у фінансовому менеджменті слід зауважити, що у менеджменті загалом одні і ті ж методи можуть випливати із різних функцій менеджменту. Це особливо стосується функції регулювання, оскільки вони одне з найбільш узагальнюючих. Так, візьмемо фінансовий план, це є метод менеджменту, який випливає з функції планування. Регулювання – це процес впливу на певний об’єкт з метою отримання очікуваного, позитивного результату. У фінансовому плані закладаються очікувані керівництвом підприємства фінансові показники. Фінансовий менеджер орієнтуючись на них, а також на поточну ринкову кон’юнктуру розробляє і ухвалює рішення щодо наближення фактичних значень цих показників до очікуваного рівня. При цьому можуть використовуватись інші методи менеджменту, які пов’єязані з функціями організування, мотивування, контролювання. Наприклад, керівництво підприємства виявило, що зниження фінансових показників, на які підприємство орієнтувалось у минулі звітні періоди для забезпечення інвестиційних проектів підприємства вимагають коментування, оскільки конкуренти впроваджують технології, які забезпечують зниження собівартість продукції. Це приведе до підвищення рівня відносних фінансових показників, які характеризують ефективність діяльності підприємства. Як результат, це відіб’ється на ринковій ціні акцій підприємства і вплине на умови залучення ним інвестицій та кредитних фінансових ресурсів.

У такій ситуації завданням фінансового менеджменту є відкоректувати допустимі зниження відносних фінансових показників через комплекс певних організаційних дій. Як вже зазначалось, вони можуть проводитись через формування наказів, постанов, організаційне нормування витрат, енергії, тощо, організаційне інформування з допомогою актів, протоколів, доповідних записок.

У розглянутій ситуації важливим є забезпечити зацікавленість відповідальних осіб у дотриманні необхідних значень фінансових показників. тут йдеться про використання методів мотивації працівників у процесі реалізації функції регулювання. керівництво підприємства може вплинути на рівень мотивації працівників шляхом збільшення окладів, премій, доплат, частки працівника у капіталі підприємства, а також шляхом використання нематеріальних важелів впливу.

Реалізація функції регулювання об’єктивно вимагає використання методів контролю (перевірка, облік, оцінювання) для відслідковування зміни стану об’єкта регулювання, а також відслідковування чинників, які впливають на об’єкт регулювання.

Застосування методів контролювання і регулювання економічного розвитку підприємства вимагає дотримання певних принципів. Проведені дослідження показали, що до них належать принципи:


  • ієрархічності цілей;

  • часового обмеження;

  • адресності;

  • економічної ефективності.

Вказані принципи взаємопов’язані. Розглянемо їх сутність і взаємозв’язок. У процесі застосування методів контролювання принцип ієрархічності цілей реалізовується шляхом ідентифікації фактичних значень показників економічного зростання та їх відхилень від очікуваних значень. Кожен показник економічного розвитку є елементом системи цілей підприємства, тому встановлення значення показника означає встановлення факту реалізації або нереалізації тієї чи іншої цілі. Застосування методів контролювання має бути спрямованим на ідентифікацію стану реалізації цілей підприємства і встановлення фактів їх повного або часткового недосягнення. Дотримання цього принципу необхідне в комплексі із принципом часового обмеження, адже система цілей підприємства визначається його стратегічними і тактичними планами, у яких вказано перелік показників, очікувані значення і терміни їх реалізації. Неврахування фактору часу у реалізації цілей підприємства, досягненні конкретних значень показників економічного зростання в умовах конкуренції зумовлює неактуальність досягнень, неконкурентоспроможність підприємства. З огляду на це, застосування конкретних методів контролювання вимагає врахування принципу часового обмеження при визначенні предмету перевірки і встановлення термінів її проведення.

Вказані принципи тісно пов’язані також із принципом адресності. Адресність забезпечується уточненням керівником підприємства відповідального виконавця, який здійснюватиме контролювання, а також методу і форми контролювання підконтрольного об’єкта.



Вищевказані принципи повинні лежати в основі застосування методів регулювання економічного розвитку підприємства. Так, принцип ієрархічності цілей повинен бути врахований при розробці варіантів рішень впливу на об’єкт, що регулюється. Очікувані результати регулювання мають бути узгодженими із системою цілей підприємства, більше того, саме регулювання здійснюється з метою досягнення цих цілей. Щодо принципу часового обмеження, то регулювання має здійснюватись протягом наперед визначеного терміну, узгодженого із термінами досягнення конкретних значень показників економічного розвитку, що визначений системою планів підприємства. Регулювання вимагає дотримання і принципу адресності. Дія цього принципу проявляється в уточненні суб’єктів, об’єктів, методів і форм регулювання.

Сутність принципу економічної ефективності полягає у тому, що витрати на практичне застосування методів контролювання і регулювання повинні бути меншими за ефект від їх використання. Ухвалюючи рішення про придбання технічних засобів із вартісним програмним забезпеченням, сервісним обслуговуванням, як стверджують спеціалісти, слід здійснювати з позиції розгляду альтернатив, а також із врахуванням джерел покриття витрат на їх придбання і терміну окупності технічних засобів.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка