Конспект лекцій для студентів Лекція Вступ. Предмет і завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян. План лекції




Сторінка1/3
Дата конвертації30.04.2016
Розмір1.13 Mb.
  1   2   3

Одеський державний медичний університет

Кафедра українознавства та культурології


Українська та зарубіжна культура.

Конспект лекцій для студентів



Лекція 1.

Вступ. Предмет і завдання курсу. Культурні джерела східних слов'ян.

План лекції.

1. Предмет і завдання курсу.

2. Дослов'янська культурна традиція на теренах України.

А. Трипільська культура.

В. Скіфо-сарматська культура.

С. Антична культура.

Д. Візантійська культура.

3. Культура східних слов'ян.


1. Предмет і завдання курсу.

Поняття "культура" відноситься до числа найбільш широких за своїм обсягом і у філософському розумінні означає сукупність досягнень суспільства в процесі його розвитку. Існує широке та вузьке розуміння цього поняття. В широкому - як сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому - суто духовна культура.

Матеріальна культура - матеріальні цінності, створені людством в процесі його розвитку, до яких відносять знаряддя праці, житло, одяг тощо.

Духовна культура - духовні цінності людства, цінності в галузі 1)освіти, 2)науки, 3)художньої культури, 4)моралі, їх виробництво, розподіл та споживання.

Художня культура - сукупність літератури та мистецтва.

Мистецтво - одна з форм суспільної свідомості, в основі якої лежить образне відтворення дійсності, естетичне освоєння світу. Мистецтво з'явилося, як засіб задоволення духовних потреб людей в естетичній насолоді і пізнанні, як засіб вираження всього багатства її переживань, породжений спілкуванням з природою та іншими людьми.

Функції мистецтва. Діючи переважно на почуття і уяву людей, мистецтво викликає глибокі переживання, роздуми, асоціації, пов'язані з певними явищами життя. і тим впливає на формування громадських і моральних ідеалів. Розвиток мистецтва тісно пов'язаний з іншими формами суспільної свідомості - політикою, мораллю, наукою, філософією.

Початок мистецтва. Перші зразки мистецтва належать до пізнього палеоліту. Залежно від художнього методу та стилю (наприклад, класицизм, романтизм, реалізм, модернізм) і світогляду митця мистецтво в різні епохи по-різному відображало світ.

Види мистецтва. З розвитком культури склалися різні види мистецтва - живопис, скульптура, музика, театр, література, кіно, телебачення, декоративно-ужиткове мистецтво тощо, що відрізняються як способом відтворення дійсності, так і художніми засобами та матеріалом (звуки, фарби, живе слово, танок тощо).

Морфологія мистецтва. Розглядаючи морфологію мистецтва, ми виділяємо три засоби його існування, три сфери, галузі художньої творчості. 1)Перша - просторова, до якої відносяться живопис, графіка, скульптура, архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво. 2)Друга - часова, яка охоплює письменність та музичну творчість. 3)Третя - просторово-часова, яка включає акторське мистецтво, танок.

Класифікація мистецтв дозволяє розподілити їх на родини, види та різновидності в залежності від матеріалів, які застосовуються, та техніки обробки цих матеріалів. Наприклад: роди мистецтва - живопис, графіка, скульптура. Різновидності графіки - малюнок та гравюра, різновидності малюнка - малюнок олівцем, тушшю, вуглем; різновидності гравюри - ксилографія, офорт, ліногравюра, акватинта.

Образотворче та необразотворче мистецтво. За засобами та можливостями відтворення навколишнього світу мистецтво розподіляється на образотворче та необразотворче. До образотворчого мистецтва належить живопис, графіка, скульптура. До необразотворчого - архітектура, декоративно-ужиткове мистецтво, дизайн, музика, танок. Синтетичні роди мистецтв такі, як театр, кіно, цирк, телебачення, естрада, де ми зустрічаємося як з образотворчими, так і необразотворчими видами мистецтв. Модернізм ставить під знак питання таку класифікацію.

Курс української та зарубіжної культури запроваджений у вищих навчальних закладах України нещодавно. Ще немає апробованих та вивірених практикою підручників, курсів лекцій, методичних рекомендацій. Загальна література з проблем культурного розвитку України строката за своїми методологічними підвалинами, структурою, підходами, методикою відбору емпіричного матеріалу тощо. Немає сталих підручників і з проблем світової культури.

Якщо історія суспільства чи держави вивчає, головним чином, діяльність народних мас, як головних творців історії (не забуваючи при цьому керівників цих мас - еліту), історія культури робить наголос на діяльності окремих особистостей - митців, вчених, педагогів, духовних пасторів тощо, які власне й створюють духовні цінності, а також наслідки їх творчої праці - художні твори, наукові праці тощо.

Ось чому, вивчаючи курс української та світової культури ми будемо робити наголос на окремих, найвизначніших постатях вітчизняної та зарубіжної культури, їхніх найвизначніших творах, їх внеску у світову цивілізацію.

Органічна частина світової культури. Опановуючи курс української та зарубіжної культури, треба звернути увагу на те, що культура українського народу є частиною світової культури, світової цивілізації. Вона розвивалася за спільними законами, в руслі розвитку європейської культури, хоча і має свої особливості, як і кожна національна культура.

Відсутність власної держави протягом багатьох століть, майже 350-річне існування України у складі Росії призвели до тісного переплетення обох культур - російської і української, коли одна культура живилася іншою, взаємозбагачувалася, коли вихідці з України отримували освіту, жили багато років в Росії і працювали для загальноросійської культури і навпаки, коли етнічні росіяни живилися українськими національними ідеями, мотивами, темами, сюжетами, співпрацювали з діячами української культури.

Разом з тим, не можна забувати, що Україна завжди, хоча і в різному ступені, була зв'язана з зовнішнім світом, збагачувалася сама цими зв'язками і виносила свої досягнення на суд світової громадськості. Багато діячів української культури - вчені, музиканти, живописці, письменники - в різні історичні епохи вчилися закордоном, працювали в бібліотеках Європи та Америки, лабораторіях, викладали в західних університетах, виступали на сценах західних театрів разом з іноземними акторами, давали сольні концерти, виставлялися на мистецьких виставках та в музеях, друкувалися в закордонних видавництвах, газетах, журналах тощо.

Вільно володіючи класичними та іноземними мовами - латинською, грецькою, англійською, французькою, німецькою, російською та ін., - вони робили переклади на українську мову наукової та художньої, світської та релігійної літератури, залучаючи українського читача до надбань світової культури.

Певний внесок у світову культуру зробили і українці діаспори. У ближньому та дальньому зарубіжжі вихідці з України інтегрувалися й інтегруються у загальнокультурний процес тих країн, де вони оселилися, громадянами яких вони стали, і їх особисті надбання стають надбаннями націй до яких вони пристали.

Відсутність української державності протягом багатьох століть призвела до того, що Україна загубила і продовжує губити свої таланти, які працюють задля підвищення могутності інших націй, народів, держав. Ці аспекти історії української культури мало досліджені, тому в курсі лекцій на них буде звернута особлива увага.

Контрольні запитання.

1. Дайте визначення поняття культура. На які дві великі частини можна його розділити? З яких елементів складається духовна культура?

2. Дайте визначення поняття художня культура.

3. Дайте визначення мистецтва. Що таке просторове (часове, просторово-часове) мистецтво?

4. Яка відмінність між образотворчими та необразотворчими родами мистецтва?

5. Що відноситься до синтетичного роду мистецтва?
2. Дослов'янська культурна традиція на теренах України.

А. Трипільська культура.

В 90-х рр. 19 ст. український археолог чеського походження В.Хвойко відкрив нову культуру, датовану 4-2 тис. до н.е. і названу трипільською, по місцю перших археологічних знахідок (село Трипілля на Київщині). Спершу її поширювали на територію Дніпровсько-Дністровського межиріччя. Згодом, коли румунські археологи біля села Кукутени розкопали стародавні людські поселення з подібними ознаками, ареал поширення людності цієї культури було розповсюджено на територію Дунайського басейну, Балканський півострів, острова Середземномор'я та Малої Азії і вона отримала ще назву трипільсько-кукутенська культура. Виділяють три етапи її розвитку: 1)ранній - 3500-3000, 2)середній - 3000-2000, 3)пізній - 2000-1700 до н.е.

Характерні особливості матеріальної культури трипільців такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд. Житло будувалося по колу, одне біля другого, середина кола залишалася незабудованою. Будинки споруджувалися каркасні, двоповерхові, проміжки між каркасом запліталися лозою та мастилися ззовні і зсередини товстим шаром глини. Розмір їх сягав 100-140 кв.м. Житло ділилося на кімнати, які опалювалися печами, складеними з глини. В кожному будинку проживало по 20 осіб. Все поселення нараховувало по 500-600 чоловік. Центр селища використовувався як загін для худоби. Це були скотарсько-землеробські племена з колективною власністю на стада худоби.

Значного поширення у трипільців набуло виготовлення керамічних виробів побутового призначення - столовий та господарський посуд: миски, глечики, горшки, макітри, декоративна кераміка.

Художня культура трипільців обмежувалася декоративно-ужитковим мистецтвом та культовими статуетками і малюнками на камені та стінах печер. Вона відзначається високим художнім смаком та технікою.

Орнамент. Характерна ознака художнього оздоблення керамічних виробів - яскравий декоративний орнаментальний розпис. Форма орнаменту - прямі та хвилясті лінії, овали, змієподібні спіралі, які повинні були символізувати сонце, воду, людей, тварин, рослини. Вживалося 4 кольору орнаменту - чорний, білий, червоний та брунатний. Яскравими фарбами та різнокольоровим орнаментом розписувалися і стіни жилих помешкань.

Статуетки. Серед археологічних знахідок - численні статуетки, переважно жіночі, що доводить існування культу жінки у трипільському суспільстві. Жінка знаменувала культ родючості, була продовжувачем традицій предків. Статуетки мали культове значення. Виконані вони були у реалістичній манері, і за ними можна простежити етнічний тип трипільців.

Усатівська культура. До пізнього трипілля - усатівської культури (від села Усатово під Одесою, кінець ІІІ - початок ІІ тисячоліття до н.е., розкопки провадив одеський археолог Михайло Болтенко) відносяться кам'яні могильні плити з зображеннями людей, тварин і такі ж зображення на стінах печер.

Оминаючи спірну концепцію про етнічну ідентичність трипільців та українців, зауважимо однак, що трипільська культура була одним з джерел слов'янської взагалі та української зокрема культури.


В. Скіфо-сарматська культура.

У скіфський період (7-2 ст. до н.е.) під іменем іраномовних племен скіфів, які населяли територію сучасної України, об'єднувалися численні місцеві племена. Від скіфів лишилися величезні кургани, в яких вони ховали своїх царів. Разом з померлим, у могилу клали зброю, ювелірні вироби, забитих коней і рабів. Скіфське мистецтво відіграло велику роль у формуванні слов'янської культури. Воно було одним з джерел слов'янської мистецької спадщини.

Скіфи використовували усі форми посуду трипільців, прикрашеного геометричним узором. Основою скіфського декоративного мистецтва є зображення тварин. Після скіфів лишилися великі кам'яні статуї з зображенням воїнів. Згідно висновків українського діаспорного академіка Омеляна Пріцака українці наслідували після скіфів чоботи, білу сорочку, козацьку гостроверху шапку, пернач, сагайдак (рос. - колчан) тощо. Для скіфів були притаманні патріархат, культ сонця з його символом - колесом, флективна мова - словозміна, шляхом заміни кінцівок.

З початком грецької колонізації в Причорномор'ї (6 ст. до н.е.) великого впливу на скіфів мала антична культура, про що свідчать археологічні знахідки в Неаполі Скіфському біля сучасного Сімферополя. Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена. Продовжувалася традиції звіриного стилю в оздобленні посуду, з'являються композиції міфологічного змісту.


С. Антична культура.

Прямим джерелом для української культури стала антична культурна традиція, носієм якої були грецькі міста-поліси на узбережжях Чорного та Азовського морів - Тіра (нині Білгород-Дністровський), Ольвія в гирлі Південного Бугу, Херсонес (на території сучасного Севастополю), Феодосія, Пантікапей (сучасна Керч), Танаїс у гирлі Дону, Фанагорія на Кубані тощо. Вони почали утворюватися з 6 ст. до н.е. і мали неабиякий вплив на місцеві народи північного Причорномор'я, в тому числі і на попередників слов'ян.

Ці колонії були містками для зв'язків грецької метрополії з степовим населенням, з яким йшов інтенсивний товарообіг, зокрема продуктами хліборобства та тваринництва. Натомість степове населення купувало предмети ремісницького виробництва. Вважається , що слов'янська молодь могла оселятися в містах-полісах і здобувати тут навички ремесла, мистецтва, будівництва, виробництва кераміки, зброї, ювелірних виробів тощо. Згідно праць грецького історика Геродота випливає, що грецькі впливи сягали далеко на північ аж за дніпровські пороги.

Пам'ятки мистецтва грецьких колоній дійшли до нас у формі скульптур, місцевого та імпортованого виробництва, надгробних рельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів, ювелірних виробів. Від античної грецької культури слов'яни запозичили також теракоти та фрески.

Теракоти (від італійського - опалена земля) - неглазуровані керамічні вироби з випаленої кольорової пористої глини, головним чином червоного, брунатного, кремового кольору - архітектурні деталі, облицювальні плити, посуд, вази.

Фрески (від італійського - свіжий) - живопис фарбами, водяними або розведеними на вапняному молоці, по свіжій вогкій штукатурці. Фрески застосовувалися для оздоблення культових споруд, церков, соборів, палаців. Фрески були відомі з 2 тис. до н.е. і були поширені в різних країнах світу.

Грецькі впливи. На думку деяких дослідників грецькі впливи ми відчуваємо в українській етнографії. Український народний одяг з його багатими прикрасами має багато спільного з грецьким народним одягом. Багато спільного маємо ми з грецьким народом і у духовній культурі. Греки любили музику, співи, святочні обряди. Аналогічні тенденції спостерігаються і в українців: нахил декорувати свій одяг, хатню обстановку, численну обрядовість у народному житті.

Від греків виводять дослідники і український індивідуалізм, який був притаманний населенню Київської Русі, Козацької держави і став одною з причин драми в історії українського народу, коли він загубив свою державність і протягом багатьох століть не був спроможний її відновити.

Античні корені української культури неодноразово підкреслювали українські письменники та поети, зокрема Юрій Липа (книга "Призначення України") та Євген Маланюк. "Степовою Елладою" ніжно нарікає Україну Маланюк у своїх віршах:

О моя степова Елладо,

Ти й тепер антично-ясна.

І в іншому місці:

Необорима соняшна заглада -

Віки, віки - одна блакитна мить!

Куди ж поділа, степова Елладо,

Варязьку сталь і візантійську мідь?

Говорячи про античну спадщину, Маланюк стверджує, що Україна запозичила у греків індивідуалізм, схильність до філософії, мистецтва, миролюбність, на відміну від таких суто римських рис, як войовничість, пріоритет права (dura lex, sed lex = закон суворий, але це закон), які успадкували народи Західної, Середньої та Центральної Європи. Впливи античних міст-полісів у пізніші віки продовжували зв'язки Київської Русі з Візантійською імперією.
Д. Візантійська культура.

Держава Візантія існувала з кінця 4 століття до середини 15 ст. (до 1453 року, коли Константинополь був захоплений турками), тобто на рубежі пізньої антики і середньовіччя, створена внаслідок розділу Римської імперії та падіння Західної Римської імперії. Вона підтримувала концепцію всесвітнього римського панування, ідею світової монархії, світового імператора. Є класичним прикладом держави, яка справила великий вплив на розвиток світової цивілізації, але не залишила спадкоємців.

Візантія охоплювала землі Балканського півострова та Малої Азії, острова Егейського моря, Кіпр, Крит, Сірію, Палестину, Кіренаїку, Єгипет, Херсонес, Західну Вірменію, Грузію. Найбільшого розквіту досягла у середині 6 століття н.е. за імператора Юстініана І (527-565 рр. н.е.), коли провадилися законодавчі та адміністративні реформи, розвивалася культура, ремесла, торгівля.

Особливості візантійської культурної традиції: 1)Синтез західних та східних елементів культури; 2)Урочистість, помпезність стилю.

У Візантії отримали поширення науки, як філософія, математика, медицина, історія; види мистецтв - архітектура, монументальний живопис (фрески, мозаїка, різьба по каменю, художні ремесла) музика (світська та духовна), література (проза і поезія).

Вплив візантійської культури. Візантійська культура безпосередньо справила великий вплив на культуру Київської Русі (прийняття християнства, розвиток писемності, літописання, красного письменства, законодавства, архітектури, музики, іконопису тощо).

Контрольні запитання.

1. Дайте характеристику трипільської культури? Коли вона існувала? За якими матеріальними залишками ми можемо судити про художню культуру людей трипільської культури? Які характерні ознаки декоративно-ужиткового мистецтва трипільців?

2. Які матеріальні залишки говорять про мистецтво скіфів? Яку роль воно відіграло у формуванні слов'янської культури? Що дає змогу говорити про мистецьку спадковість поколінь?

3. Що запозичили слов'яни від античної грецької культури? Що таке теракоти і фрески?

4. Якими головними рисами відрізняється антична культурна спадщина від римської?

5. Коли існувала Візантійська імперія і в чому проявився її вплив на розвиток культури Київської Русі?

6. Які особливості візантійської культурної традиції?
3. Культура східних слов'ян.

Культура східних слов'ян синтезувала досягнення культур народів, що проживали до цього в ареалі їх розселення. Разом з тим, вона є самобутньою, оригінальною культурою, складовою частиною світової культури.

Найяскравіше культура слов'ян проявилася в зарубинецькій та черняхівській культурах та культурі антів. Жителі слов'янських городищ використовували природній ландшафт для спорудження своїх поселень, житло будували на високих берегах річок. Розміри поселень як правило невеликі. В центрі зводилися укріплені фортеці, які використовувалися для захисту від ворога, проведення племінних зборів та культових обрядів. Археологічними дослідженнями виявлено багато городищ в українських землях: Київщина - 400, Волинь - 350, Поділля - 250, Чернігівщини - 150, Галичина - 100. В кожному племінному об'єднанні були городові центри: у полян - Київ, сіверян - Чернігів, древлян - Турів. Найбільшим серед них був Київ. Він мав вулиці, майдани. Другим за розмірами був Чернігів.

Міста були центрами ремесла і торгівлі. Слов'яни володіли керамічним, ювелірним, скляним, шкіряним, збройним виробництвом. Миски, глечики, горщики та інший столовий та господарський посуд виробляли на гончарному колі. Ювелірні вироби виготовляли з бронзи, срібла, міді, золота. Бронзу застосовували для медичних інструментів - пінцетів та хірургічних ножів.

Релігія. За релігійними поглядами, подібно іншим народам, слов'яни були язичниками, вони визнавали культ природи і культ роду, кожне плем'я мало своїх богів, але з часом відбулася їх уніфікація. На язичеських культах східних слов'ян позначився розвиток у них сільського господарства та класових відносин.

Багатобожжя. У древніх слов'ян існувало багатобожжя, вони поклонялися багатьом богам. Головним богом був бог блискавки і грому Перун, Дажбог - бог добра, Велес - бог худоби, Сварог - бог вогню, Стрибог - бог вітру та бурі, Хорс - бог сонця. Широко був розповсюджений культ предків. Почиталися Боги роду - Бог-Отець та Богиня-Мати.

Стародавні язичеські культи слов'ян боготворили сили природи - воду, вогонь, землю, рослини, звірів. Східні слов'яни поклонялися озерам, рікам, деревам, тваринам. Вони вважали, що в лісах та будинках живуть духи, в озерах, потоках та водоймах - русалки. Вони приносили їм в жертву хліб, худобу та іншу їжу.

Культ природи викликав становлення різних обрядів і свят, зв'язаних зі змінами пори року - весни, літа, осені та зими. Вони перейшли і до християнських свят у вигляді різних обрядів: щедрування, колядування, купальські свята, масляна, веснянки тощо. В цих святах відбивався старовинний скотарський та хліборобський побут народу.

Культ роду проявлявся в обрядах зв'язаних з народженням дитини, весіллям, смертю, похованням. Слов'яни вірили в життя після смерті і разом з померлим клали в могилу їжу, зброю, прикраси. Над могилою насипали кургани і справляли тризну. До нашого часу дожив один з старовинних обрядів - відзначення дня смерті.

РУН-віра. Сьогодні в Україні існує релігійна течія, яка пропагує повернення до язичества (РУН-віра, рідна українська народна віра), засуджує хрещення Русі князем Володимиром Великим і, власне, є одною з численних спроб затримати історичний поступ і увіковічити відсталість нації.

Древні слов'яни любили співати, танцювати. Серед слов'янських кольорів домінують червоні, жовті, сині, зелені, блакитні тони.

Таким чином, в східнослов'янській культурі відбилися впливи народів, які проживали на території сучасної України, та сусідніх народів і племен.

Контрольні запитання.

1. Які були релігійні вірування давніх слов'ян?

2. Які народні обряди дісталися нам у спадок від язичества?
Висновки.

Культура східних слов'ян базується на досягненнях культур народів, що проживали до цього в ареалі їх розселення. Разом з тим, вона є самобутньою, оригінальною культурою, складовою частиною світової культури.


Лекція 2.

Культура Київської Русі та Галицько-Волинської держави.

План лекції.

1. Запровадження християнства.

2. Стародавня література, наукові знання та освіта.

3. Мистецтво: архітектура, живопис, музика та декоративно-ужиткове мистецтво.


1. Запровадження християнства.

Успіхи східних слов'ян у розвитку господарства та їхнє об'єднання в єдиній державі сприяли розвитку культури Київської Русі, що досягла високого рівня у співставленні з іншими народами світу. Велике значення для розвитку культури Київської Русі мало запровадження християнства.

Християнство - одна з основних світових релігій, поряд з ісламом, буддизмом та іудаїзмом. Виникло у 1 ст. н.е. в східних провінціях Римської імперії як релігія рабів і поневолених мас. З часом вона зазнала значних змін, стала релігією правлячих класів, в деяких країнах - державною релігією.

Католицизм та православ'я. В 4-11 ст. у зв'язку з різними умовами існування і конкурентною боротьбою між римськими єпископами і константинопольськими патріархами стався розкол християнства на два напрямки - католицизм та православ'я. Цей розкол остаточно оформився в 1054 р. після поділу християнської церкви на західну (католицьку) і східну (православну).

Християнізація слов'янських країн відбулася у 9-10 ст.: Болгарія - 864 рік, Чехія - 928 р., Польща - 966 р. Завершенням християнізації Русі було масове хрещення населення у 988 р. за наказом Київського князя Володимира Великого (Святого).

На території Русі християнство існувало ще в римські часи в Херсонесі (Корсунь). Тут була розташована грецька церква. На Вселенських соборах в Нікії (325) та Константинополі (381) згідно письмових джерел були присутні єпископи Херсонеської єпархії.

Перша згадка про християнство на Русі є у договорі князя Ігоря з греками 944 р.: про руських послів-християн, які присягали на хресті, а також про церкву св. Іллі у Києві, можливо першу християнську церкву на Русі.

Першою руською княгинею, що прийняла християнство православного обряду, вважається княгиня Ольга (945-964), дружина князя Ігоря. Згодом, незадоволена дипломатичними відносинами з православною Візантією, вона посилає посольство до німецького короля Оттона І (912-973), засновника Священної Римської імперії, з проханням надіслати на Русь свого єпископа та священиків. Це співпадало з прагненнями Риму до поширення свого впливу на Схід, але цьому бажанню не судилося бути виконаним. Україна-Русь через декілька років стала православною, а після розпаду Візантійської імперії її наступницею, що остаточно закріпило поділ християнства на дві основні самостійні гілки.

Запровадження християнства. Незважаючи на доведену причетність княгині Ольги до християнства, її син князь Святослав залишився язичником і у православ'я так і не вступив. Язичником був спочатку і внук Ольги, син Святослава, князь Володимир Святославич (980-1015). Згідно язичеських правил він мав декілька жінок - гречанку, 2 чешки, 2 болгарки, багато наложниць. Дотримувався і інших язичеських обрядів.

Але, після того як Володимир розпочав програму внутрішнього розвитку своєї країни для забезпечення захисту її від зовнішніх ворогів та завоювання союзників, він зрозумів, що одним з вагомих важелів для досягнення цієї мети є прийняття формальної релігії.

Після знайомства з різними релігіями і подолання певних сумнівів, князь Володимир вирішив зупинитися на християнстві візантійського обряду. Було очевидно, що релігія такого кшталту абсолютно необхідна для укріплення влади князя і могутності Kиївської держави.

Задля досягнення своєї загальнодержавної мети Володимир погодився на одруження з племінницею Візантійського імператора Анною, процедура якого відбулася в Херсонесі-Корсуні. Після цього він приймає особисте хрещення, а в 988 р. провадить насильницьке хрещення населення всієї Русі. Літописець дає зрозуміти, що кияни не були у захваті від цього рішення свого князя, але вимушені були підкоритися доводам криці князівської дружини. Щоправда у істориків існує думка, що на околицях Київської держави язичество довгий час нелегально сповідувалося руським населенням.

Щоб рішуче покінчити з усяким опором Володимир одразу ж наказав знищити культових язичеських ідолів, а в тих місцях, де вони стояли, наказав побудувати християнські храми. У Kиєві він збудував кам'яну церкву на честь св. Богородиці, яка отримала назву Десятинної (989-996) через те, що на будівництво та утримання її відраховувалася десята частина прибутків князя.

З прийняттям християнства культура Київської Русі піднялася на новий, більш високий щабель, зміцнилися зв'язки з Візантією, а також християнськими країнами Заходу, які, хоча й конкурували з православною Візантією, але чітко відрізняли християнство від поганства.

На Русі християнство позитивно вплинуло на розвиток освіти, мистецтва, літератури, науки. На краще змінився світогляд руського народу. Церкви та монастирі стали осередками культури. Через те, що Україна-Русь прийняла християнство з Візантії, в Київ приїхало багато грецьких священиків, письменних людей, які сприяли поширенню грамотності та знань про всесвіт та минулі цивілізації. Україна почала процвітати: були написані перші книги, відкриті школи, запроваджено грошову систему. З'явилася і українська емблема - тризубець, яка була княжою і державною емблемою.

Велику роль у підвищенні культурного рівня населення відіграли монастирі, де велося літописання, створювалися бібліотеки, школи, малювалися ікони тощо. В Київській Русі існувало до 30 монастирів: в Києві 17, в Галичі 5, у Чернігові 3, Переяславі 2, Володимирі Волинському та Тмутаракані по 1. Першим і найбільшим була Києво-Печерська Лавра, заснована у 1051 р. Назву "Печерський" монастир отримав від печер, де мешкали його перші поселенці. Засновниками монастиря вважаються ченці Антоній та Феодосій. Тут працювали Нестор-літописець, чернець-живописець Алімпій, чернець-лікар Агапіт та ін.

Запровадження християнства як державної релігії (988-989) відіграло величезну роль в консолідації феодальної держави. Християнство відображало ідеологію феодального ладу. Разом з позитивними якостями, релігія виправдовувала соціальну нерівність і гноблення людей. Церква, яка згодом стала великим землевласником, надавала велику ідеологічну підтримку державі, щоб стабілізувати становище правлячого класу.

Перехід до християнства був важливим і для підняття міжнародного престижу Kиївської Русі. Церква допомагала підвищувати рівень культури, літератури, мистецтва, літописання та архітектури. З поширенням християнства візантійська література почала потрапляти на Русь. Таким чином, запровадження християнства допомогло поширенню писемності на Русі, наблизило Київ до європейських держав.

Негативні риси православ'я. Разом з тим, прийняття християнства візантійського обряду мало і негативні риси: 1) відірваність від Заходу, 2) містицизм та 3) аскетизм.

Контрольні запитання.

1. На якій українській території вперше з'явилося християнство?

2. Хто з лідерів Київської держави вперше прийняв християнство?

3. Коли і ким було проведено хрещення Русі?

4. Яку роль у поширенні культури відіграли монастирі?

5. В чому історичне значення прийняття на Русі християнства візантійського обряду? Які його позитивні та негативні риси?

6. Назвіть засновників Печерського монастиря, відомих ченців-літописців, ченців-малярів, ченців-лікарів.


2. Література, наукові знання та освіта.

Літературні джерела Київської Русі слід розділити на: 1) Свідчення фольклору; 2) Перекладну літературу; 3) Оригінальну літературу.

Фольклор. До фольклору того часу відносяться: обрядові пісні, календарні пісні, заговори та заклинання, казки, розповіді побутового та історичного характеру, легенди, прислів'я та приказки, загадки, билини. Останні збереглися лише на півночі Русі, хоча розповідають про події, які наче б то відбувалися у Києві. В Україні за роки татаро-монгольської неволі ця фольклорна традиція була загублена.

Перекладна література носить, головним чином, церковно-релігійний, християнський характер. Це:

1. Остромирово Євангеліє - найдавніший датований східно-слов'янський рукопис, найдавніша давньоцерковно-слов'янська пам'ятка східно-слов'янської редакції. Перекладено для новгородського посадника Остромира за часів Ярослава Мудрого (1056-1057). Зберігається в публічній бібліотеці СПБ ім. Салтикова-Щедріна.

2. Повчання - писання отців православної церкви -Іоанна Златоуста, Іоанна Дамаскіна, Єфрема Сірина (в 19 ст. вони перекладалися на народну українську мову Т.Шевченко, П.Кулішем, М.Шашкевичем).

3. Збірники релігійного та релігійно-світського характеру (Св. Письмо + Писання отців церкви + Історичні відомості). Такими були, зокрема, Збірники кн. Святослава 1073 та 1076 рр.

=Мінеї - життя святих за датами їх народження по місяцям.

=Патерики - життя святих по країнах, де вони жили і діяли.

4. Збірники науково-історичного характеру:

=Хронографи.

=Бджоли - збірники думок з св. Письма, писання отців церкви та античних письменників.

5. Апокрифи - перекази на біблійні теми, про загробне життя, про біблійних героїв.

6. Антицерковні інтерпретації (напр., Мандрівка Богородиці по мукам з Михайлом Архангелом та 400 ангелами до Аду).

7. Повісті з Візантії, арабські та індійські казки (Троянська війна, Олександрія, 4 індійських царства, "Варлаам та Іоасааф", останню використав І.Франко для свого твору "Притча про життя").

8. Твори природного та географічного змісту ("Фізіолог", "Шестиднів" - космографія, "Християнська топографія Козьми Індикоплова", олександрійського купця 6 ст.).

Оригінальна творчість.

Берестяні грамоти. У Київській Русі після прийняття християнства було чимало грамотних людей, й не тільки серед знаті та духівництва, але й серед простого люду. Про це свідчать берестяні грамоти, які у великій кількості розкопують археологи в Новгороді. Найстаріша з яких датується 11 ст.

Слов'янська азбука. У східних слов'ян писемність існувала ще до прийняття християнства. Збереглися давні рукописи, написані "руськими письменами". Пізніше була запроваджена слов'янська абетка, складена болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Існувало два варіанта азбуки - глаголиця і кирилиця.

Літописи. У монастирях створювалися перші письмові історичні праці, що називалися літописами (запис по роках). Літописання Київської Русі почалося за зразком візантійських хронік. Перший літописний запис з'явився в 1039 р. Історичні записи вели ченці Києво-Печерського, Видубицького та інших монастирів.

"Повість временних літ". Чернець-літописець Нестор до 1113 р. склав "Повість временних (минулих) літ", де розповів про те, "відкіля пішла земля Руська, хто у Києві перший почав княжити і відкіля Руська земля взялася". Ця пам'ятка є головним і в багатьох випадках єдиним джерелом з історії східного слов'янства та Київської Русі. Нею було покладено початок історіографії Київської держави.

Літописні зведення. Літописи переписувалися, розмножувалися ченцями-переписувачами, які вносили свою коректуру, додатки, окремі літописи об'єднувалися у зведення літопису. Вони потрапляли в інші монастирі, розповсюджувалися по всій країні, у більшості, через нашестя татар, війни, пожежі, грабунки, безповоротно гинули, а в деяких монастирях (переважно на Півночі та Заході) чудом збереглися і, таким чином, стали надбанням вчених уже в 18 та 19 ст. і дійшли до нашого часу.

Так, "Повість временних літ" була виявлена в Іпатьєвському зведенні, яке збереглося в Іпатьєвському монастирі в Костромі, що був заснований 1330 року і де в 1613 році Михаїлу Федоровичу Романову було об'явлено про обрання на царство. Іпатьєвський літопис зберігся в 5 списках початку 15 ст. і сходить до українського літописного зведення кінця 13 ст. Вона відтворює події 11-13 ст. і містить хроніку подій, договори Русі з греками, взірці перекладної літератури, легенди.

Іпатьєвське зведення складається з 3 частин: 1) "Повість временних літ" (від варягів до Володимира Мономаха). 2) Київський літопис (боротьба з половцями та міжусобиця після смерті Володимира Мономаха). 3) Галицько-Волинський літопис (утворення, розквіт та занепад Галицько-Волинської держави).

М.Грушевський говорив, що Іпатьєвське зведення є справжнім архівом нашої літератури. Його використовували історики Карамзін, Соловйов, Погодін, Ключевський, письменники Франко ("Захар Беркут"), Скляренко ("Святослав", "Володимир"), Збанацький ("Диво", "Євпраксія"), Кочерга ("Ярослав Мудрий"), Хижняк ("Данило Галицький") та ін.

"Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона, першого місцевого, руського Київського митрополита, обраного за Ярослава Мудрого (1051) - прославляння .кн.Володимира та хрещення Русі, написана між 1037 та 1043 і виголошена на честь відкриття київського Софійського собору.

"Повчання дітям" Володимира Мономаха (1096), яке складається з 3 частин: 1)релігійні правила; 2)поради для князя, 3)життєпис самого автора, як приклад для дітей. Автор був високоосвіченою людиною, знав 5 мов, його гуманізм на 3-4 століття обігнав аналогічні твори західних авторів. Це був не тільки літературний твір, але й політичний маніфест, де автор проголошував ідеї громадянського миру в державі, необхідність укріплення її зовнішнього становища.

"Житіє та ходіння Данила, руські землі ігумена" - науково-географічний опис подорожі в Єрусалим через Царгород (1106-1108).

Києво-Печерський патерик - збірник оповідань про життя святих отців церкви Лаврського монастиря (І чверть 18 ст.), прославляв зодчих, живописців, святих отців, пропагував єдність руської землі. Вперше був надрукований в друкарні Києво-Печерської Лаври в 1661 р. О.Пушкін писав про це джерело: "прелесть простоты и вымысла".

"Слово Данила Заточника" - сповідь дружинника, вигнаного з княжого двору, який просить простити йому його провинності і повернути назад з заслання. Роздуми про багатих і бідних, добрих і злих, розумних і дурних. Ідея сильної княжої влади, ідеалізація князя.

Твори єпископа-проповідника Кирила Туровського (1130/1134, м.Туров, Гомельської обл. - 1182), який був автором багатьох сказань, повчань, молитов. Його твори були популярні на Русі.

8. Найвидатнішим взірцем поетичної творчості на Русі другої половини 12 ст. є "Слово о полку Ігореве". Невідомий автор з надзвичайною художньою силою описав трагічний стан Русі в епоху феодальної роздробленості. Сюжетом твору стала історія походу Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців у 1185 р. за часів галицького князя Ярослава Осмомисла (1152-1187). Сіверські князі були розгромлені і, разом з багатьма воїнами, захоплені в полон. Вся поема перейнята закликом до об'єднання русичів проти зовнішніх ворогів.

Поема написана в мажорному настрої, ознаки якого зникають з руської християнської літератури вже з середини 11 ст. Замість нього з'являється релігійний екстремізм, проповідь загального відходу від світу, чернецьке убивання плоті, самоприниження людини, безвихідність, безсилля, загибель усіх надій. Дослідники припускають, що "Слово" було не єдиним твором такого стилю, але воно випадково уціліло завдяки своїй об'єднавчій ідеї. Весь інший спадок був знищений правлячою церквою і замінено життями святих.

"Слово о полку Ігореве" - відомий пам'ятник давньоруської середньовічної літератури. Він стоїть поруч з такими всесвітньо-відомими епосами як "Давид Сасунський" (Вірменія, 7-10 ст.), "Пісня про Роланда" (Франція, 12-13 ст.), "Витязь в тигровій шкурі" Шота Руставелі (Грузія, 12 ст.).

Наукові знання.

Право.


"Руська Правда" збірник законів князя Ярослава Мудрого (11-12 ст.): захист життя та майна княжої дружини та слуг, становище феодально-залежних людей, кримінальне, спадкове, зобов'язальне право тощо. Виділяють 3 головні редакції: коротку, докладну та скорочену, включає окремі норми закону "Руської Правди" Ярослава Мудрого, "Правду Ярославичів", "Устав Володимира Мономаха" тощо.

Математика і медицина. Знання математики і медицини були обмежені практичними потребами. Першими лікарями були знахарі. Пізніше, коли Київська Русь увійшла в більш тісні стосунки з іншими країнами, лікарські знання значно поглибилися. Відомим лікарем у Києві був Агапіт, який навіть робив хірургічні операції.

Контрольні запитання.

1. Яка структура та зміст "Повчання дітям" Володимира Мономаха?

2. Яке значення має літопис "Повість временних літ"?

3. Яке значення має "Слово о полку Ігореве" у світлі світового епосу?


3. Мистецтво: архітектура, живопис, музика та декоративно-ужиткове мистецтво.

Архітектура.

Ще у 7-му - 5-му століттях до н.е. стародавні греки будували на берегах Північного Причорномор'я міста типу Tіри, Oльвії, Херсонесу та Пантикапеї, руїни яких існують і тепер в Україні. Ці міста мали геометрично точне планування. В архітектурі будинків були використані елементи класичної грецької архітектури.

З 6-го по 3 століття до н.е. численні міста на території сучасної України створювали скіфи, серед них столиця Скіфської держави Неаполь-Скіфський у Криму, неподалік від сучасного Сімферополя.

В Криму збереглися також давньоримські інженерні споруди (типу фортеці Чара). Візантійські пам'ятники архітектури збереглися в Херсонесі, Keрчі та інших містах Півдня України (залишки замків та фортифікаційних споруд 11-го - 14-го століть). В 5-му - 7-му століттях місцеві жителі Криму збудували так звані печерні міста (Eski-Kermen, Chufut-Каle та інші. Останній належить до 5-6 ст., неподалік від Бахчисарая: оборонні стіни, брами, житло, господарські будівлі - наземні та печерні, мечеть, караїмські храми. З ростом Бахчисарая, який було засновано на початку 16 ст., прийшов в занепад і до середини 14 ст. запустів).

Протягом першого тисячоліття н.е. східні слов'яни збудували багато міст, укріплень з стінами земної роботи (руїни давнього міста на Пилипенковій горі поблизу Канева, монастир біля міста Ромни тощо).

Міста Київської Русі з'явилися в 9-му та 10-му століттях, і наприкінці 10-го, 11-го століть. Багато фортець і культурних будівель було створено в Kиєві, Чернігові та Переяславі.

Місто в Kиївській Русі складалося з трьох частин: 1)Укріплений центр (detinets); 2)Так зване оточуюче місто, оточене дерев'яною та земляною стіною; 3)Ремісничі та торгові передмістя, розташовані поза міськими стінами.

Зовнішні вихідні ворота іноді вбудовувалися у стіну (Золоті Ворота в Kиєві (1037); Ворота єпископа в Переяславі (1089).

Головним будівельним матеріалом при будівництві міст було дерево, і тільки декілька палаців та замків були побудовані з каменю та цегли. Розчин, який використовувався у будівництві, складався з вапна та води, змішаної з потовченим каменем.

Давньоруські зодчі зводили складні дерев'яні і кам'яні спорудження, що вражали своїми розмірами, пропорційністю і красою внутрішньої оздоби. Символом розквіту Київської Русі стали Десятинна церква (989-996), Софійський собор (1017-1037), Золоті ворота (1037, реконструйовані в 80-х рр. 20 ст.), Успенський собор Києво-Печерської Лаври(1073-1078, зірваний у 1941 р., зараз відбудовується), Михайлівський Золотоверхий собор Михайлівського монастиря у Києві (1108-1113, зірваний у 1934-35 рр., зараз відбудовується).

Собори святої Софії, подібні Собору святої Софії в Константинополі, були збудовані, крім Kиєва, в Новгороді та Полоцьку. Пам'ятниками уміння давніх руських архітекторів є Успенський Собор Єлецького монастиря (12 ст.), Спаський Собор (1036), Борисоглебський Собор (1123), П'ятницька церква (кінець 12-початок 13 ст.) в Чернігові, княжий палац та Пантелеймонівська церква (1200) в Галичі, Успенський Собор (1160) та церква св.Василя (кінець 13-початок 14 ст.) у Володимирі-Волинському руїни Успенської церкви у с.Крилосі біля Галича (12 ст.) та ін.

Значна будівельна робота продовжувалася у Переяславі наприкінці 11-го століття (церква святого Михайла та палац єпископа) .В 12-му ст., внаслідок розпаду Київської Русі на феодальні князівства, в Києві, Чернігові та Переяславі сформувалися місцеві архітектурні школи, кожна з власним стилем.

Живопис, музика, декоративно-ужиткове мистецтво.

Будинки прикрашалися різьбленням по дереву і кості, настінною мозаїкою, фресками, різьбленими кам'яними деталями, іконами. Такі прикраси сьогодні можна побачити в Софійському соборі в Києві. Всередині храму стіни прикрашали фрески. Центральний купол і арки покривала мозаїка. У мозаїці Софійського собору використано біля 130 відтінків. Таким чином, розвиток архітектури дав поштовх поширенню живопису.

В області стародавнього мистецтва відомо чимало пам'яток іконописного живопису, мініатюр (кольорових малюнків у літописах), багато виробів золотників, прикрашених малюнками й емаллю. Відомо мистецтво київських ювелірів, майстрів тонкої обробки дорогоцінних металів.

На церковні розписи, фрески, мозаїки, мініатюри, ікони, архітектурні будівлі того часу великий вплив мала візантійська культура. Поступово складається і самобутня архітектура та живопис Київської Русі.

Музичне мистецтво. Музика записувалася нотними знаками. Серед музичних інструментів були відомі дудки, сопілки, флейти, гуслі, лютні, бубни й ін. При дворах князів створювалися музичні ансамблі, а при церквах хори. Професійні співаки широко використовували народний стиль із своєрідною символікою.

Відомо мистецтво київських ювелірів, майстрів тонкої обробки дорогоцінних металів. Майстерні вироби, особливо ювелірів, і взагалі високий технічний рівень виробів кустарного промислу показують напрямок, в якому розвивалася матеріальна культура України в той час.

Київська Русь славилася досвідченими ремісниками. Було відомо біля 60 ремісничих професій. Ремісники виготовляли знаряддя праці, вироби домашнього побуту. У домницях виплавляли метал. З нього кували лемеші, серпи, ножі, цвяхи, підкови, замки. Зброярі виготовляли шоломи, щити, списи, луки та стріли, мечі та шаблі, броню і кольчуги, які з'явилися на Русі на 200 років раніш, ніж у Західній Європі. Будували кораблі - невеликі судна з веслами і вітрилами, що вміщали по 50 - 100 чоловік. Гончарі випускали різноманітний посуд, прикрашений кольоровою поливою і різноманітним орнаментом; кравці - полотняний одяг для простих людей, а також княжий одяг.

Контрольні запитання.

1. Яке значення мала "Руська Правда"?

2. Досягнення культури Київської Русі за часів Ярослава Мудрого.

3. Яке місце і значення культури Київської Русі в контексті світової культури?

4. Які найвідоміші архітектурні споруди були створені у Київській Русі у 10-12 ст.?

Висновки.

Таким чином, культура Київської Русі досягла високого рівня. Вона розвивалася під впливом слов'янських культурних традицій та впливу Візантії. Народ Київської Русі створив високу матеріальну і духовну культуру, що зайняла видатне місце в розвитку європейської культури середньовіччя.
Лекція 3.

Розвиток культури України у другій половині 14-18 ст.

План лекції.

1. Релігійне життя в Україні. Берестейська церковна унія.

2. Освіта: братські школи, Острозька та Києво-Могилянська колегії (Академії).

3. Початок книгодрукування.

4. Полемічна література.

5. Живопис, музика, театр, архітектура.


1. Релігійне життя в Україні. Берестейська церковна унія.

Московський патріархат. Захоплення Константинополя турками у 1453 році призвело до того, що православний константинопольський патріарх опинився заложником мусульман. У 1589 р. в Москві було створено окремий Московський патріархат, який почав претендувати на управляння усією східно-європейською церквою. Все це, а також ускладнення справ української православної церкви, розхитування її внутрішньої дисципліни, протестантські впливи, полонізація української еліти спричинили глибоку кризу в українській церкві в другій половині 18 ст.

Релігійна дискусія. В цих умовах посилився наступ на схід католицизму, який під гаслом об'єднання церков намагався поглинути православну церкву, повністю підкоривши її Риму. Цьому була присвячена і релігійна дискусія, започаткована в 70 роках 16 ст. В рядах православних єпископів України стався розкол. Одна частина підтримувала об'єднання з католицькою церквою, інша виступала проти. Розділилися думки з цього приводу і в українських магнатів. Хоча більша частина колишньої православної еліти перейшла в католицизм і швидко полонізувалася, деякі магнати (К.Острозький, А.Кісіль) залишалися вірними православ'ю. Категорично проти об'єднання були посполиті - українське селянство, міські ремісники та торгівці. На той час, коли Україна входила до складу Речі Посполитої і Польща вела шалену полонізацію українського суспільства, унія означала позбавлення народу духовної свободи, мови, етнічної окремішності, надбань національної культури.

Берестейський собор. У червні 1595 р. частина православних українських єпископів підписали листа до папи Климентія УІІІ про готовність укласти унію. Єпископи Кирило Терлецький та Іпатій Потій провели переговори з римською курією і у грудні папською буллою "Magnus Dominus" було проголошено з'єднання. У жовтні 1596 р. у Бересті відбувся церковний собор, учасники якого розбилися на дві групи - за і проти з'єднання з Римом. Власне, відбулося два паралельні собори - прихильників унії та її противників.

Опозиція. Головою опозиції був князь Костянтин Острозький. Серед противників унії були єпископи Гедеон Балабан та Зіновій Копистенський, а також більша частина духовенства та шляхти. Однак рішення уніатського собору було прийнято. Його підтримав польський король Жигмонт ІІІ. Так було покладено початок Українській греко-католицькій церкві.

Розкол церкви. Берестейська унія та опозиція проти неї розщепили українську церкву та український народ і викликали довготривалу боротьбу. Розлам поглибився внаслідок висвячення нових православних єпископів з ініціативи і за активного сприяння гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1620) та протягом Визвольної війни під проводом Б.Хмельницького і внаслідок Переяславської угоди (1654).

Контрольні запитання.

1. Яку роль відігравав католицизм в Україні в 15-16 ст.?

2. В чому суть Берестейської унії, коли вона відбулася?

3. Яку роль відіграв гетьман П.Конашевич-Сагайдачний в галузі української культури?


2. Освіта: братські школи, Острозька та Києво-Могилянська колегії (Академії).

Народ України веде рішучу боротьбу проти унії. Багато українських міст стали важливими центрами опору проти наступу католицизму. Центрами боротьби проти католицизму в Україні стають братства.

Братства - релігійно-національні товариства, що їх створювали при церковних парафіях члени ремісничих та цехових організацій по містах України в 15-17 ст., продовжуючи традицію середньовічних релігійних братств Західної та Східної Європи.

Братства ставили перед собою перш за все релігійно-благодійні завдання: дбали про храми та їх обслуговування, влаштовували громадські богослужіння, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам тощо.

З кінця 16 ст. братства розгорнули культурно-освітню працю, відкриваючи школи, бібліотеки і друкарні.

Львівське братство при церкві Успіння Богородиці, відоме з 1439 р., наприкінці 16 ст. відкрило першу в Україні друкарню, запросивши до праці І.Федорова. В 1586 р. воно організувало Львівську братську школу. Її ректором був Іван Борецький (майбутній київський православний митрополит Іов - з 1620 і до смерті у 1631 р.). Тут викладали або вчилися майбутній київський митрополит П.Могила, письменник, церковно-освітній діяч та друкар-видавець Кирил Транквіліон Ставровецький (пом. 1646), релігійний письменник Стефан Зизаній (1570-1605) та його брат педагог, церковний діяч та перекладач Лаврентій Зизаній Тустановський (пом. 1633), майбутній митрополит київський часів Визвольної війни Сильвестр Косів та ін.

Київське братство. У 1615 р. в Києві на Подолі, на землі, яку подарувала дружина мозирського маршалка Лозки Гальшка Гулевичівна засновано Київське братство.

Київська братська школа. Цього ж року була створена і Київська братська школа. Першим ректором школи був: колишній ректор Львівської братської школи І.Борецький (1615-1618), згодом Мелетій Смотрицький (1618-1620), Касьян Сакович (1620-1624) та ін.

Програми братських шкіл мали релігійний характер і передбачали вивчення мов (грецької, латинської, польської, старослов'янської), філософії, риторики, граматики. Викладачі школи стояли на обороні православ'я і вели боротьбу з католицизмом.

Бібліотеки. При братських школах створювалися бібліотеки. У бібліотеці Львівської братської школи було 9 різних видань творів Аристотеля, повна збірка творів Платона, інші філософські трактати.

Пересопницьке євангеліє - визначна пам'ятка староукраїнської мови. Переклад євангелія "простою мовою". Розпочате 1556 в монастирі на Львівщині, закінчене 1561 у давньоруському місті Пересопниця (тепер село Ровенської обл.). В цьому євангелії виразно відбито фонетичні, граматичні та лексичні риси живої української народної мови 16 ст. зберігається в Національній науковій бібліотеці ім.Вернадського. Після утворення незалежної України застосовується при прийнятті присяги нового президента України після його обрання. Зараз розглядається питання про його масове репринтне видання.

Острозька колегія Вища освіта мала в Україні давні традиції. В 1578 р. в Острозі було створено Острозький греко-слов'янський колегіум. В літературі існують різні точки зору щодо категорії освіти, яку давала Острозька колегія. Деякі дослідники вважають, що це був середній навчальний заклад, інші називають його першим вищим навчальним закладом в Україні. Але серед вчених немає суперечок відносно високого рівня викладання.

Заснована Острозька колегія була відомим меценатом української культури і захисником православ'я князем Костянтином Острозьким. Першим ректором був письменник і педагог Герасим Смотрицький (пом.1594). Він брав активну участь у виданні І. Федоровим Острозької біблії. Професорами колегії були греки Діонісій Палеолог та Кирил Лукаріс, математик і астроном, професор Краківського університету Ян Лятос, письменник Іов Княгинецький (друг Івана Вишенського), брат Северина Наливайка Дем'ян Наливайко. Острозьку колегію закінчило чимало видатних людей тодішньої України: П.Конашевич-Сагайдачний, Іван Борецький, С.Наливайко та ін. Програма колегії передбачала заняття з граматики, діалектики, риторики, арифметики, геометрії, астрономії, музики, грецької, латинської та старослов'янської мов. В історії української освіти Острозька колегія мала непересічне значення: вона готувала викладацькі кадри для братських шкіл, підготувала значний прошарок української еліти, яка потім посідала значні керівні пости в церковній ієрархії, Запорозькій Січі, у культурному житті України. Занепад Острозької колегії почався після смерті князя К.Остозького у 1698 р. Онука князя віддала приміщення колегії єзуїтам, які створили в її приміщеннях єзуїтську колегію.

Києво-Могилянська колегія. У 17-18 ст. величезний вплив на розвиток освіти в Україні та Росії мав Києво-Могилянський колегіум, створений Київським митрополитом П.Могилою у 1632 р. на базі київської братської школи та Лаврської школи, створеної ним же напередодні, у 1631 р. У 1701 р. Києво-Могилянський колегіум було перетворено в Академію. Вона забезпечувала європейську академічну освіту. Дослідник вважають саме її першим вищим навчальним закладом в Україні та Росії. Адже Слов'яно-греко-латинська академія в Москві була відкрита лише у 1687 році, Московський університет в 1755 р., а Петербургський університет у 1819 р.

Петро Могила (1596-1647) - політичний та культурний діяч України, Молдови та Румунії. Походив з давнього та знатного молдавського роду. Освіту здобував у Львівській братській школі та в Західній Європі. У 1625 прийняв чернецький постриг. З 1627 р. архімандрит Києво-Печерської Лаври, з 1631 - митрополит Київський і Галицький. Добивався у польського короля легалізації православної церкви в Україні, яка переслідувалася поляками після Берестейської унії, а також передання їй деяких маєтків і церковних споруд (Софійського собору, Києво-Видубицького монастиря), захоплених уніатами. Поряд зі створенням Київського колегіуму, був організатором створення його філій в Вінниці, Крем'янці, Гощі, першої румунської вищої школи в Яссах у 1640 р. Понад 20 років очолював книговидавничу справу в Україні, Румунії та Молдавії. Автор книг, написаних слов'янською, польською, латинською мовами. Діяльність П.Могили сприяла формуванню національної самосвідомості українського суспільства, визріванню ідей боротьби за національне визволення, проти іноземного та релігійного гноблення. Роки його найбільш активної діяльності (30-40 рр. 17 ст.) увійшли в історію під назвою "могилянської епохи".

В основу структури Києво-Могилянської Академії була покладена організація єзуїтських колегій. Строк навчання тривав 12 років. Програма передбачала вивчення 7 вільних наук: граматики, риторики, поетики (піїтики), філософії, математики, астрономії, музики. Навчання велося польською та латинською мовами. На початку 18 ст. латина витісняється українською мовою, але вона ще довго вивчалася у школах України, що відповідало рівню європейської освіти. Запроваджуються також французька, німецька та давньоєврейська мови. На початку 18 ст. були створені філії Академії в Чернігові, Білгороді (згодом переведена в Харків) та Переяславі.

Обгрунтовуючи необхідність вивчення латини, П.Могила говорив: "Латинська мова нам на те потрібна, щоб бідної Русі не називали глупою Руссю. Обманець говорить: "Учіться по-грецьки, не по латині". Це добра рада, але корисна в Греції, не в Польщі, де латинська мова має найбільший успіх. Поїде бідака на трибунал, на сойм, на сеймик, на громадський або земський суд, без латини платить вини (судові кари). Без неї (латинської мови) нема ні судді, ні возного, ні ума, ні посла. Не треба нас підганяти під грека, стараймося за неї при латині так, що бог дасть, грека буде для свята, а латина для щоденного вжитку".

На початку існування Києво-Могилянської Академії викладання носило передовий, прогресивний характер. Студенти вивчали не тільки томізм Фоми Аквінського, але й твори гуманістів - Еразма Ротердамського, Амоса Коменського, Гоббса, Декарта, Аристотеля, Спінози та ін. У різні часи в Академії викладали визначні вчені того часу: Інокентій Гізель, Степан Яворський, Георгій Кониський, Феофан Прокопович.

Випускники Київської Академії займали важливі державні і церковні посади в Російській імперії і внесли значний вклад в розвиток російської культури. Єпіфаній Славинецький (?-1675) був організатором та ректором першої греко-латинської школи в Москві (1653); Симеон Полоцький (1629-1680) був вчителем дітей царя Олексія Михайловича, організатором Слов'яно-греко-латинської академії в Москві (1687) та типографії в Кремлі; Феофан Прокопович (1681-1736) -пропагандистом петровських реформ та главою російської православної церкви; драматург, поет, історик та композитор Данило Туптало (1651-1709) став митрополитом ростовським і увійшов в історію як Дмитро Ростовський; Стефан Яворський (1658-1722) був президентом Синоду; Олександр Безбородько (1747-1799) був канцлером Російської імперії; Ілля Безбородько (1756-1815) - сенатором.

Наприкінці 18 ст. в умовах ліквідації української автономії, наступу російського царату на українську культуру, Академія поступово втрачає своє значення. У 1780 р. згоріла бібліотека Академії, що була найбільшою в Україні, у 1788 р. Академія була позбавлена матеріальної підтримки, а в 1817 р. взагалі закрита, як світський навчальний заклад, і перетворена в духовну академію для підготовки вищих церковнослужителів російської православної церкви. Внаслідок цього центр культурного розвитку, який протягом 17-18 ст. знаходився в Україні, переміщується в Росію, з Києва - в столицю імперії Петербург.

Львівський університет був створений на базі єзуїтської колегії у 1661 р. у феодальній Польщі і ставив перед собою мету полонізації українського населення. Навчання тут велося польською, німецькою і латинською мовами.

Контрольні запитання.

1. Яка роль братських шкіл у розвитку культури в Україні? Коли були створені Львівська та Київська братські школи. Хто був першим ректором останньої?

2. Хто був першим ректором Острозької колегії? Коли вона була створена? Хто був першим ректором?

3. Історичне значення діяльності митрополита П.Могили.
3. Початок книгодрукування.

Важливою подією в культурному та політичному житті Європи в середині 15-го століття була поява книгодрукування. Перший друкарський станок було винайдено німцем І.Гутенбергом у 1450 році. Перші книги він надрукував в Празі та Кракові.

Перша слов'янська книга була надрукована глаголицею і з'явилася у Венеції в 1483 році. Кількома роками пізніше у 1491 р. у Кракові з'явилися книги надруковані кирилицею. Видав їх також німець - Швайпольд Фіоль. Обидві книги були церковного змісту. У середньовічній Європі доля першодрукарів була нелегкою. Фіоля заарештувала краківська інквізиція, з якої йому пощастило з великим трудом звільнитися. Але друкарську працю йому заборонили, а надруковані книги спалили.

В 1517-1519 рр. у Празі білорусом Франциском Скориною був надрукований "Псалтир" та декілька інших книжок в перекладі білоруською мовою. Скорина навчався у краківському та падуанському університетах, де отримав ступінь доктора медицини, що була найбільш шанованою і престижною у середньовічній Європі.

Іван Федоров. Першими російськими друкарями були Іван Федоров та Петро Мстиславець. У 1564 році вони надрукували в Москві першу в Росії друковану книгу "Апостол", яка складалася з частин Нового завіту - діяння та послання апостолів церкви і "Апокаліпсис" (від грец. слова "одкровення") - теж одна з книг Нового завіту, найдавніший з християнських літературних творів, який містить пророцтва про кінець світу, страшний суд, боротьбу між Христом та Антихристом, тисячолітнє царство боже тощо. Наступного року вони встигли видати ще одну богослужебну книгу - "Часовник". Але й в Московщині друкарська праця була об'явлена чернецтвом як диявольський витвір - позначилася конкуренція з літописцями, яких видання друкованої продукції позбавляло сталого заробітку. Дикий натовп черні, підбурюваний ченцями, спалив друкарню, а Федоров та Мстиславець ледве уникнули наглої смерті і вимушені були рятуватися втечею з Москви.

.Заблудівська друкарня. Після цього Федоров і Мстиславець прийняли запрошення литовського гетьмана Г.Хоткевича і створили нову друкарню в м.Заблудів, в Білорусії, біля Білостока. Там вони надрукували в 1568-1569 рр. "Євангеліє Учительноє" та "Псалтир".

Львівська друкарня. Із Заблудова Мстиславець поїхав до Вільно, а Федоров - до Львова, де за допомогою львівського братства заснував першу друкарню в Україні. Тут у 1574 р. (тобто рівно через 10 років після видання першої книги у Москві) він випустив нове видання "Апостола", а потім першу слов'янську "Азбуку".

Острозька друкарня. На запрошення відомого українського православного мецената князя Костянтина Острозького у 1581 році він переїжджає в Острог, де засновує нову друкарню. Тут він друкує свою славетну книгу - повну слов'янську "Біблію" ("Острозька біблія"). Помер Федоров у 1583 р. у Львові, де й похований.

Поряд з найстарішою друкарнею Львівського братства, виникають друкарні у Стрятині біля Львова, в Дерманському монастирі на Волині (1604), Крилосі під Галичем (1606), Рахманові на Волині (1619), у Луцьку (1628), Крем'янці (1638) тощо.

Найбільша друкарня була відкрита у Києво-Печерський Лаврі у 1616 р. Перша книга, яка була там випущена, -"Часословець" - підручник для братських шкіл, згодом - "Псалтир". Лаврська друкарня довгий час, аж до петровських репресій проти України після Північної війни, поряд з релігійною літературою, випускала і світські видання: "Візерунок" на честь українського церковного та освітнього діяча Єлисея Плетенецького (1622), "Вірш на жалосний погреб зацного лицаря Петра Сагайдачного" (1622), "Лексикон" визначного українського лексикографа Памви Беринди тощо. Книжковий друк зіграв важливу роль в поширенні освіти в Україні.

Контрольні запитання.

1. Хто були перші книгодрукарі в Європі?

2. Хто був першим книгодрукарем в Україні? Перші друкарні та видані книги.

3. Яке значення мало книгодрукування для поширення освіти, наукових знань, культурного розвитку суспільства.


4. Полемічна література.

Внаслідок занепаду культурного процесу в Україні в 13-16 ст. безслідно зникло багато творів літератури княжої України і збереглися у списках лише на півночі. Це дало підстави деяким дослідникам стверджувати, що вся література цього часу тільки великоросійська.

В умовах, які склалися в Україні після татарського нашестя, спричинилися до того, що літературне життя могло існувати тільки на західних окраїнах, у сусідстві з Білорусією. Оригінальних пам'яток лишилося мало. Літературні пам'ятки ідейно і стилістично продовжують школу Київської Русі.

В 14-16 ст. гальмом для розвитку української літератури стала візантійська спадщина, яка на цей час догматизувала ідеї і форми літературних творів. Після падіння Константинополя (1453) візантійський вплив зникає. Але за 2 століття в Україні не було створено жодного літературного твору, який би заслуговував на увагу. Натомість інтенсивно розвивається фольклор, зокрема історичні думи та пісні, яких до цього часу український народний епос не знав. Тематика цих дум та пісень (турецько-татарський полон, втеча з неволі, смерть козака в степу, жорстокість турок) підтверджує, що створювалися вони саме в ІІ половині 14 - І половині 15 ст.

Полемічна література. З останньої чверті 16 ст. (1580-1590) з'являється нова тематика літературних та наукових творів, так звана полемічна література, присвячена релігійній дискусії. За 100 років цього періоду було створено в 10 разів більше оригінальних творів, ніж за 500 попередніх років. В полемічній літературі можна виділити:

1. Науково-теологічні трактати та історико-політичні памфлети, відкриті листи, послання-диспути.

2. Художня література практично вся також носить полемічний характер і спрямована проти католицизму.

3. Твори ораторського мистецтва, легенди, байки, поезія також має полемічний характер.

Петро Скарга. Полеміку розпочав польський єзуїт, письменник, лідер войовничого католицизму Петро Скарга. В трактаті "Про єдність церкви божої" (1577) він обгрунтовує законність королівської влади в Польщі та її панування в українських та білоруських землях. Слов'яноруська мова непридатна для жодної науки, це мова мужиків, пише він. Теологія та філософія можуть розвиватися лише на основі латинської та грецької мов. Все населення України повинно об'єднатися навкруги папи та польського короля, порвати з руською вірою, національними традиціями та служити польській короні та католицькій Речі Посполитій. Його позицію підтримали прибічники унії, зокрема Київський митрополит Іпатій Потій. Згодом на позиції уніатства переходили і деякі колишні прибічники православ'я, зокрема, ректор Київської братської школи, вихованець Замойської та Краківської академій Касьян Сакович.

Противники унії. Проти Скарги та уніатів виступали ректор Острозької Академії Герасим Смотрицький професор школи Ставропігійського братства у Львові Зизаній Тустановський, вихованець Острозької Академії і західно-європейських університетів Мелетій Смотрицький (син Г.Смотрицького, який потім став єпископом полоцьким, але після вбивства православними уніатського єпископа Кунцевича виїхав в Рим і став уніатом).

Антиуніатським твором є літературна пам'ятка "Пересторога", авторство якої приписують Іову Борецькому або діячу Львівського братства Юрію Рогатинцю.

Іван Вишенський. Визначним письменником-полемістом цього періоду був Іван Вишенський (1550-1620). Народився в Галичині, деякий час жив у Луцьку, підтримував зв'язки з Львівським братством. В 1580-90 рр. переселився на гору Афон, прийняв чернецтво. В 90-х роках написав найвизначніші твори, скеровані проти унії. Його перу належать полемічні послання до князя К.Острозького, П.Скарги. Не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, гостро критикував весь тодішній церковний та світський лад і вимагав простоти старо-християнського братства, як здійснення царства Божого на Землі. В своїх творах малював барвисті, часто гіперболічні образи морального занепаду еліти, зокрема духовної, протиставляючи їй простих людей. Емоційне піднесення твору чергується з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення порівнянь, епітетів, запитань і закликів, іронічне подання побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавали творам Вишенського яскравості та ефектності. Стиль В. наближався до найкращих взірців барокового стилю. Праці Вишенського вперше були знайдені дослідниками у 1858 р., вперше надруковані Костомаровим 1865 р.

Григорій Сковорода. Найвизначнішим українським просвітителем-гуманістом, поетом та вченим-філософом 18 ст. був Григорій Сковорода (1722-1794). Освіту здобув у Києво-Могилянській Академії. Переслідуваний світською та церковною владою, він з 1779 р. мандрує по Україні, пропагуючи свої погляди серед народу. Одним з перших в історії української думки виступав проти офіційної релігії та церковної схоластики, засуджував дармоїдство церковників та багатіїв.

Значного прогресу досягла українська iсторіографія. У козацьких літописах Самійла Величка, Григорія Грабянки та Самовидця, вперше було систематизовано виклад історичних подій в Україні.

Контрольні запитання.

1. Яке було завдання та значення полемічної літератури в Україні?

2. Чим став відомий Іван Вишенський?

3. Всесвітньо-історичне значення творчості Г. Сковороди.


6. Живопис, музика, театр, архітектура.

Живопис.


Дмитро Левицький (1735, Київ-1822), син українського художника Григорія Левицького-Ніс (1698, Полт.обл - 1769), академік Петербургської Академії Мистецтв [ПАМ](1770), написав понад 100 портретів (алегоричний портрет імператриці Катерини ІІ, французького філософа Дені Дідро та ін.). Батько створив серію гравюр для Лаврських друкованих видань, гравюри для видань на честь А.Розумовського, київського митрополита Р.Заборовського, брав участь у розписах Андріївської церкви

Антін Лосенко (1737, Глухів - 1773), представник класицизму, академік (1772) і ректор Петербургської Академії Мистецтв. Вчився у живописній школі Французької королівської Академії, отримав там медаль за живописні твори, три роки перебував у Римі, пішки пройшов Німеччину, Нідерланди, Францію. Помер в 36 років. Твори: "Володимир та Рогнеда", "Прощання Гектора і Андромахи", портрети Сумарокова, Волкова.

Володимир Боровиковський (1757, Миргород - 1825), народився в старшинській родині, учень Левицького, академік ПАМ (1795). Рання творчість пов'язана з Україною (розписи в Почаїві). В 1787 переїхав в СПБ. Працював у стилі класицизму, написав понад 160 портретів російських вельмож, осіб царського дому, жінок, іконостаси та розписи церков в Миргороді, Могильові, СПБ, селах, картини на побутові теми (Селянка, Вакханка, Зима, Катерина), перші в СПБ автолітографії (1815).

Музика.


В музичному мистецтві українському бароко притаманні багатоголосний спів і такі жанри, як хоровий концерт, псалом, кант, романс. Саме такими рисами відзначалася творчість композиторів Березовського, Бортнянського та Веделя. Всі вони випускники Глухівської співочої школи, яку створив гетьман К.Розумовський у свїй столиці Глухові.

Застосовувався партесний спів (від лат. Рartes - голоса) - стиль багатоголосся. В середині 17 ст перенесений з України в Росію, існував до кінця 18 ст. Церковні та світські теми.

Максим Березовський (1745, Глухів - 1777), вчився в Київській Академії, в 1765-75 вчився і працював в Італії (Болонья), 1771 обраний членом Болонської Філармонічної академії. В 1773 в Ліворно поставлена його опера "Демофонт". Написав оперу "Іфігенія", духовні концерти, велику кількість інших творів, але вони не виконувалися. Творець українського хорового співу в духовній музиці. У 1774 повернувся в Петербург, але через інтриги покінчив самогубством.

Дмитро Бортнянський (1751, Глухів - 1825)-композитор релігійної музики. Викликаний в хорову капелу Петербурга, переведений до придворної капели. Вчився у італійського композитора в Петербурзі, потім в Венеції. В Італії поставлені його опери на італійські лібрето: "Креонт" (1776), "Алкід" (1778), "Квінт Фабій" (1779). З 1796 управитель придворною капелою, яка складалася виключно з українців. Написав понад 100 творів церковної музики. Видані в 1882 р. П.Чайковським у 10 т.

Артем Ведель (1767-1806) - композитор, хоровий диригент, співак. Закінчив Київську Академію, керував церковними хорами в Москві, Києві, Харкові. Автор хорових концертів на релігійні теми. Вплив українських пісень-романсів. Виїхав з Москви, куди був посланий не за власним бажанням. Був послушником Києво-Печерської Лаври. Подорожував Лівобережжям. Арештований за звинуваченням в антиурядовій діяльності, помер у в'язниці. Цензура заборонила друкувати його твори.

Театр.


З першої половини 17 ст. в Україні з'являється ляльковий, маріонетковий театр - вертеп. Найпопулярнішим він стає у другій половині 18 ст. в добу занепаду Києво-Могилянської Академії, коли ряди вертепників поповнилися вихованцями Академії, які, натхненні ідеями Г.Сковороди, йшли популяризувати серед народу українську виставу. Така форма найбільш зручною з огляду на переслідування влади. Розповсюджували вертеп переважно мандрівні дяки.

Вертепна вистава виразно поділялася на дві частини: релігійну і світську (трагічну і комічну). В такому поділі можна вбачати зразок колишньої академічної вистави, що складалася з поважної частини і інтермедій. Ляльки релігійної частини групуються навколо різдвяної дії, ляльки світської, побутової частини мали національне забарвлення. Серед них виділялася постать Запорожця, ляльки більшої від інших і більш рухливої. З огляду на недавній розгром Січі це мало мати певний політичний акцент.

Вертепна скринька часто мала вигляд поверхового будинку. Різдвяна дія відбувалася нагорі, а внизу йшли інтермедії. Вертеп явище цілковито українське, самобутнє, відмінне від російського побутового театру петрушки та ін.

Архітектура.

В 13-14 ст. будівництво в Придніпров'ї припинилося, але продовжувалося на Волині, в Галичині, Закарпатті. Головним чином це були: 1)оборонні споруди - замки та фортеці (палац-фортеця у селі Меджибож Хмельницької обл.); 2)релігійні споруди - церкви та монастирі (Покровська церква-фортеця у селі Сутківці Хмельницької обл.; Троїцький монастир-фортеця, Рівненська обл.).

У 16 ст. у Львові силами італійських майстрів будуються значні архітектурні споруди в стилі ренесанс. Цей стиль прийшов в Україну з Італії через Угорщину та Словаччину, а також з Німеччини через Краків. До ренесансових будівель цього часу, які збереглися у Львові, належать Чорна кам'яниця (1577). Башта Корнякти Успенської церкви (1578) висотою у 66 м., каплиця (рос. - часовня) Трьох Святих (16 ст.), вірменський кафедральний собор (14-17 ст.), Успенська церква (1591-1631) - на той час єдина українська церква в центрі Львова.

Друга половина 17 та 18 ст. увійшли в історію мистецтва, як другий після Київської Русі золотий вік української архітектури, коли панівним стилем стало українське, козацьке, мазепинське бароко.

Бароко - стиль в європейському мистецтві кінця 16 - середини 18 ст., для якого характерні зовнішній блиск, парадність, декоративність. В Україні, поряд з високим, аристократичним бароко, існувало народне - міщанське, селянське, козацьке. В стилі козацького бароко побудовані полкова канцелярія (так званий будинок Лизогуба) в Чернігові ((90-і рр. 17 ст.), Києво-Могилянська Академія (Шедель, 1734-1740), Ковнірівський корпус (Ковнір,1721-1772), Андріївська церква (Растреллі, 1747-1753), церква св.Юра (Меретин, 1745-1770).

Незважаючи на Руїну після Визвольної війни, в Україні провадилося будівництво культових споруд (Миколаївськй собор в Ніжині, 1668, Тороїцький собор Густинського монастиря, 1671-1676, Собор Троїцького монастиря в Чернігові, 1779-1789). Але свого апогею будівництво досягло за час двадцятилітнього правління гетьмана Мазепи.

Іван Мазепа (1640-1709) був розумною освіченою людиною, мудрим державним керівником. Освіту здобув у Київському колегіумі та Варшавській єзуїтській школі. Прослухав курс лекцій в університетських центрах Західної Європи (Німеччина, Італія, Франція, Нідерланди). Знав 8 мов (латинську, німецьку, французьку, італійську, польську, татарську, російську, українську). Ставши у 1687 р. гетьманом України, постійно піклувався про розвиток освіти, науки, культури. За його пропозицією Києво-Могилянська Колегія була перетворена на Академію, було засновано Чернігівський колегіум (1700). Підтримував творчість Дмитра Туптала, Феофана Прокоповича, Стефана Яворського та ін. Сам писав вірші, зокрема є автором думи "Всі покою щиро прагнуть". Зібрав велику власну бібліотеку. Був щедрим меценатом, жертвував великі гроші на церкву та Київську колегію (любив там виступати, за висловом П.Орлика, "мовою Тита Лівія та Цицерона"), будівництво церков, малярські та оздоблювальні роботи. Після його правління лишилися величезні пам'ятки мазепинського бароко в Києві, Чернігові, Переяславі (Богоявленський Собор Братського монастиря, 1690-1693, та Микольський Собор у Києві, 1690-1696, Церква Всіх Святих над Економічною брамою Києво-Печерської Лаври, 1696-1698, Вознесенський собор в Переяславі, 1695-1700, Собор Крестовоздвиженського монастиря в Полтаві, 1689-1709, Покровський Собор в Харкові, 1689, Преображенський Собор Мгарського монастиря біля Лубен,1684-1688 та ін.). В 1691-1705 р. в стилі бароко була реставрована Софія Київська.

До цього часу збереглися палати Мазепи в с. Іванівському Курської обл. В 1703 р. Петро І передав йому у володіння великі угіддя на кордоні України та Росії, де були засновані села Іванівське, Степанівка та Мазепівка. Палати в Іванівському - одноповерховий будинок з підвалом та високим фронтоном, що нагадує будинок Лизогуба в Чернігові, але більш простий в оформленні.

Осип Старцев (ІІ половина 17 ст.)-російський архітектор, один з перших, хто працював в Україні. Побудував у Києві Собор Братського монастиря (1693) та Микольський Собор (1696), переіменований в 19 ст. у Воєнно-Микольський Собор [обидва зруйновані за радянської влади]. У Москві збудував трапезну Симонова монастиря (1677-1680), Крутицький терем (1693-1694).

Варфоломій Растреллі (1700, Париж - 1771), працював в стилі російського, наришкінського бароко. За його проектом у Києві побудована Андріївська церква (закладена 1744 в зв'язку з приїздом Єлизавети Петрівни, а церкви спирається на двоповерховий будинок, який є фундаментом, навкруги тераса, вид на Поділ та Дніпро. Внутрішня оздоба в стилі рококо, картини Антропова "Тайна Вечеря", "Успіння Богоматері", розпис царських врат. Інші праці В.Растреллі: Великий палац в Петергофі (1747-52), Смольний монастир (1748-1764)

Бернард Меретин (кінець 16 ст. - 1759), український архітектор, німець за походженням. Побудував Собор св. Юра у Львові (1715-70), ратуша в Бучачі (1751). Стиль рококо з рисами українського бароко.

Гофман - німець за походженням. Будував Успенський Собор в Почаєві, стиль бароко

У першій половині 18 ст. в Києві архітектор Йоган Шедель, німець за походженням, на замовлення Київського митрополита Рафаїла Заборовського побудував браму головного входу до митрополичого дому на території Софійського собору (Брама Заборовського, 1746-1748), яка стала одним з класичних прикладів стилю українського бароко. Брама збереглася до цього часу і її можна побачити, якщо обійти будівлю Софійського собору ззаду, хоча сам вхід у 20-х рр. 20 ст. було закладено цеглою. Шеделем також була побудована 23-х метрова дзвіниця Києво-Печерської Лаври (1731-1743), добудована дзвіниця Софійського собору(1744-1748), надбудова Київської Академії на Подолі.

Іван Старов (1745-1808), рос. арх., академік ПАМ, стиль класицизм, планував будівництво міст Катеринослава, Миколаєва. Збудував Таврійський палац в СПБ (1783-89).

Український архітектор Степан Ковнір (1695-1786), кріпак Києво-Печерської Лаври, побудував у стилі українського бароко, так званий, Ковнірівський корпус (1721-1772), дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах (1754-1762) Києво-Печерської Лаври, церкву та дзвіницю у Василькові (1756-1758), дзвіницю Києво-Братського монастиря (1756-1759).

Інший український архітектор Іван Григорович-Барський (1713-1785), який також працював у стилі українського бароко, побудував будинок полкової канцелярії в Козельці (1760-1767), надбрамну церкву з дзвіницею в Кирилівському монастирі (1750-1760), Покровську церкву (1766) та церкву Миколи Набережного в Києві (1772), яка зараз є резиденцією патріарха УАПЦ.

Паркова культура.

Софіївка біля Умані, площа 140 га, побудована графом Потоцьким наприкінці 18 - на початку 19 ст.: бесідки, водоспади, мости, канали, скелі, 400 видів дерев та кущів.

Олександрія маєток власниці Білої Церкви польської княгині Олександри Браницької, в Білій Церкві, на березі р.Рось, будівництво розпочато 1793 р. за планом садівника Мюффо, закінчено 1850 р.: 500 видів дерев та кущів.

Контрольні запитання.

1. Яке значення мала творчість Березовського, Бортнянського, Веделя?

2. Спільне та особливе українського бароко в порівнянні з надбаннями світового мистецтва.

3. Дайте характеристику творчості Левицького, Лосенко, Боровиковського.

4. Дайте характеристику вертепу.

Висновки.

У ХУІ-ХУІІІ ст. культура України досягла великих успіхів і стала провідною у Східній Європі, вбираючи в себе найкращі європейські взірці і пристосовуючи їх до національних традицій.
Лекція 4.

Українська та європейська культура в 19 - на початку 20 ст. Частина 1. Література, наука, освіта.

План лекції:

1. Розвиток освіти в Україні.

2. Наука.

3. Українська література.


1. Розвиток освіти в Україні.

Реформа освіти. На початку 19 століття царський уряд провів в Росії реформу освіти. Була введена така структура навчальних закладів: 1)церковно-парафіяльні школи; 2)районні школи; 3)гімназії (середні навчальні заклади, що готували до вступу в університет) і 4)університети. Особлива увага і відповідні асигнування виділялися останнім двом групам.

Ліцеї. У першій чверті 19 ст. були створені привілейовані навчальні заклади - ліцеї, що поєднували середню і вищу освіту: Кременецький ліцей на Волині (1805), Ришельєвський ліцей в Одесі (1817), гімназія вищих наук князя І. Безбородька в Ніжині (1820). Кременецький ліцей був закритий після польського повстання 1830-1831 р., Ришельєвський був перетворений у Новоросійський (Одеський) університет, Ніжинський - в педінститут.

Харківський університет. У 1805 р. було відкрито Харківський університет. Його організатором був український вчений і винахідник Василь Каразін.

Василь Каразін (1773-1842) український вчений, винахідник, просвітник, громадський діяч. Походив з козацького роду та грецьких колоністів. Освіту здобув у харківському приватному пансіоні та Гірничому інституті в Петербурзі. Його перу належать наукові праці з кліматології, агрономії, метеорології, гірничої справи. Він був винахідником парового опалення, технології добування селітри тощо. Сучасники назвали його "українським Ломоносовим". Ю.Лавріненко назвав його "архітектором відродження". Він склав також ряд проектів суспільно-економічних реформ в Росії, перетворення її в конституційну монархію, ліквідації кріпацтва. Був радником та вчителем Олександра 1, але в 1820-1821 рр. заточений у Шлісельбургську фортецю. Останні роки життя провів в родовому маєтку на Слобожанщині.

Київський університет. У 1834 р. був створений Київський університет. Його першим ректором був М. Максимович.

Михайло Максимович (1804-1873) - учений-природознавець, історик, фольклорист, археолог, мовознавець та громадський діяч, член Петербургської Академії Наук. Народився на Черкащині. Освіту здобув в Новгород-Сіверській гімназії та Московському університеті, з 1833 - його професор. В історичних творах критикував норманську теорію, доводив спільні корені трьох східнослов'янських народів. Листувався з М.Гоголем, приятелював з Т.Шевченко.

Царський уряд поставив завдання перед обома університетами - Харківським та Київським - проведення русифікаторської політики в Україні. Однак насправді обидва університети стали центрами зміцнення та розповсюдження української культури.

Жіноча освіта. Крім привілейованих чоловічих навчальних закладів, виникає жіноча освіта - так звані, Інститути шляхетних дівчат (Харків, Полтава, Одеса, Керч і Київ) [1812-1838]. Для дітей дворянства існували приватні школи.

Костянтин Ушинський, видатний український і російський педагог (помер в Одесі і похований у Києві в 1870 р.), вважав, що освіта повинна готувати дітей до життя і праці, прищепляти їм почуття обов'язку перед людьми і здійснюватися рідною мовою дітей.

М. Пирогов, відомий російський педагог і хірург, що у 1856-1861 р. був попечителем Одеського і Київського навчальних округів, визнавав необхідність поширення освіти серед широких мас населення. При його підтримці в 1859 р. в Києві була відкрита перша недільна школа для дорослих. Такі ж школи були створені в Харкові, Полтаві, Одесі й інших містах України. Т. Шевченко склав буквар для цих шкіл, що був надрукований у Петербурзі в 1861 р. Однак, царський уряд, в умовах наростання революційного і національно-визвольного руху в Україні, злякався поширення освіти серед нижчих шарів населення, і поступово ці школи були закриті.

В другій половині 19 ст. відбувається певна демократизація освіти. Школи для дітей дворянства перетворюються в школи для середніх класів. Важливу роль у створенні сільських шкіл для селян зіграло земство. Однак царський уряд гальмував розвиток земської освіти і сприяв поширенню мережі церковно-парафіяльних шкіл, що знаходилися у віданні православних священиків.

Валуєвський циркуляр. Ні на день не припинявся наступ царату проти української культури. Після польського повстання 1863 року царський міністр освіти Валуєв заявив, що "української мови ніколи не було, немає і не може бути". Був виданий циркуляр, яким заборонялося навчання дітей українською мово??

У Східній Галичині, що входила до складу Австро-Угорської імперії, середня освіта також не була українською і провадилася в основному польською мовою. Для українських дітей існували переважно початкові школи.

Спеціальна середня і вища освіта. З початку 19 ст. в умовах економічного розвитку запроваджується спеціальна середня і вища освіта (комерційна вища школа з класами по навігації в Одесі, морський клас у Херсонській гімназії, школи виноградарства і виноробства в Криму тощо). Наприкінці 19 ст. з'являються ремісничі і сільськогосподарські середні школи, училища для підготовки вчителів.

З поширенням капіталізму відбувається подальший розвиток вищої освіти. Головними центрами підготовки вчителів, лікарів, юристів та інших професій були Харківський, Київський і Новоросійський (Одеський) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут, Львівський і Чернівецький університети в Західній Україні.

Індустріальних і сільськогосподарських фахівців готували: Харківський ветеринарний інститут, Харківський технологічний інститут, Київський політехнічний інститут, Катеринославське вище гірське училище, Львівський політехнічний інститут, ветеринарно-медична академія у Львові тощо.

Контрольні запитання.

1. Яка роль В.Каразіна у розвитку вітчизняної науки та створенні Харківського університету?

2. Яке значення мали ліцеї у розвитку освіти в Україні?

3. Що ви знаєте про Валуєвський циркуляр та Емський указ?

4. Що ви знаєте про першого ректора Київського університету?


2. Наука.

Українські вчені 19 ст. зробили значний внесок у розвиток світової науки. Центрами наукових досліджень були Харківський, Київський, Одеський університети. Видатними організаторами математичної освіти в Україні, авторами підручників і монографій у 19 ст. були Т.Осиповський, М.Остроградський, В.Буняковський, М.Ващенко-Захарченко, О.Ляпунов. В Одеському університеті в 70-90 р. працював фізик М.Умов - автор теоретичних досліджень в галузі хвильових процесів і земного магнетизму.

У Київському, Харківському, Одеському і Львівському університетах і Миколаївській астрономічній обсерваторії провадилися астрономічні дослідження. Миколаївська обсерваторія брала участь у міжнародному співробітництві по створенню зоряної карти неба і зоряного каталогу. У Києві один час працював визначний астроном Ф.Бредихин, що народився у Миколаєві.

Значний внесок у розвиток хімічної науки в Україні був зроблений В.Каразіним, М.Бекетовым та ін. Значний внесок у розвиток фізики та електротехніки зробив професор Віденьського та Празького університетів і празької політехніки Іван Пулюй. Вважають, що він одночасно або й до Рентгена відкрив ефект "рентгенівських променів". Разом з П.Кулішем він зробив перший переклад Біблії українською мовою.

Наприкінці 19 ст. в Україні почали провадитися систематичні мікробіологічні дослідження. У 1886 р. І.Мечников разом із Я.Бардахом та М.Гамалія створили в Одесі першу в Україні й Росії і другу у світі після Пастерівського інституту в Парижі бактеріологічну станцію - сьогодні Одеський науково-дослідний інститут вірусології й епідеміології ім. І.І.Мечникова. Через якийсь час такі ж станції були створені у Харкові та Києві (сьогодні Київський науково-дослідний інститут епідеміології, мікробіології і паразитології і Харківський науково-дослідний інститут мікробіології, вакцинації і сироватки). На початку 20 ст. у Катеринославі був створений санітарно-бактеріологічний інститут (сьогодні Дніпропетровський науково-дослідний інститут гастроентерології).

Ці інститути досліджували інфекційні хвороби людини і тварин, створювали медичні сироватки - вакцини. Дослідники (Д.Заболотний, А.Карпинський, В.Бардах) вивчали мікробіологічні процеси, що відбувалися в земному грунті, воді, повітрі. Був зроблений значний внесок у розвиток теорії і практики боротьби з інфекційними захворюваннями.

Розвиток фізіології в Україні зв'язаний з ім'ям російського натураліста І.Сєченова, котрий якийсь час працював в Одеському університеті та Маріїнській гімназії. З Україною зв'язана чимала частина життя анатома і хірурга М. Пирогова.

Значний розвиток у 19 ст. в Україні одержали гуманітарні науки - історія України, етнографія, археологія, мовознавство, фольклористика й ін. Всесвітньо відомі імена українських істориків М.Грушевського, М.Костомарова, Д.Яворницького; археологів В.Хвойко, М.Веселовського, етнографа Ф.Вовка, сходознавця А.Кримського, мовознавців А.Потебні, М.Сумцова та ін.

Контрольні запитання.

1. Історичне значення діяльності та наукового доробку М.Максимовича.

2. Яке значення мало створення бактеріологічної станції в Одесі?

3. Де зосереджувалися центри наукових досліджень в Україні в 19 ст.?

4. Значення наукових досліджень І.Пулюя.
4. Українська література.

Українську літературу на початку 19 ст. представляли І.Котляревський, П.Гулак-Артемовський, Г.Квітка-Основ'яненко, Є.Гребінка, засновник сучасної української літератури і літературної мови - поет, художник і національний пророк Тарас Шевченко.

Формування нової літератури в Україні проходило в умовах посилення національного і соціального гноблення. Страждаючи від репресій царського режиму, українська література продовжувала розвиватися в дусі демократичних традицій попередніх сторіч. Створення нової української літератури було тісно пов'язано з національно-визвольним рухом і боротьбою за реалізм і народність.

Важливу роль у створенні нової української літератури зіграв Іван Котляревський (1769-1838), що відтворив сучасну українську дійсність в поемі "Енеїда", п'єсі "Наталка-Полтавка" та ін. "Енеїда" була написана за однойменним твором римського поета І століття до н.е. Вергілія, у якому розповідається про мандрівки троянця Енея. У Котляревського при зберіганні основного сюжету і діючих осіб, події перенесені на український грунт, показані побут і характери різних шарів українського суспільства. У вигляді богів сатирично показані поміщики, чиновники, духівництво. За пригодами соратників Енея проглядається доля запорозьких козаків, що у 1775 р. були вигнані російською імператрицею Катериною ІІ із Запорозької Січі і вимушені були розпочати багаторічні мандри по світу. Створення цього твору співпадає з новими прогресивними віяннями у світі внаслідок Великої французької буржуазної революції. Політичне значення "Енеїди" Котляревського звичайно замовчувалося.

Котляревський довгий час був на військовій службі. У 1818-1821 рр. працював директором Полтавського театру. Його п'єси "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарівник" увійшли до золотого фонду українського театрального репертуару.

Початок формування нової української літератури було завершено Т. Шевченко (1814-1861), що своєю поетичною творчістю відкрив нову еру в розвитку суспільного і культурного життя українського народу. Син українських селян-кріпаків, Шевченко рано осиротів, був пастухом, батраком у сільського священика, згодом був привезений своїм поміщиком Енгельгардом у Петербург, закінчив там Академію Мистецтв. Друзі Шевченка організували його викуп з кріпацької неволі. Відомий російський художник, викладач Академії Мистецтв Карл Брюллов написав портрет письменника Жуковського, який був проданий на аукціоні. Виручені гроші були витрачені на викуп Шевченка (1838).

Однак доля поета і художника виявилася жорстокою. У 1847 р. він був заарештований за участь у таємному Кирило-Мефодіївському товаристві, а потім відправлений у солдати в далеку Оренбургську губернію без права писати і малювати за те, що, як було сказано у вироку, "складав вірші на малоросійській мові самого обурливого змісту". У засланні Шевченко пробув 10 років і був звільнений тільки після смерті царя Миколи І.

Однак, незважаючи на суворі заборони, Т.Шевченко продовжував і в засланні писати вірші і малювати. У своїх творах він затаврував кріпосництво, російське самодержавство, прославляв боротьбу українського народу за національну і соціальну свободу і незалежність, боротьбу народів Кавказу проти російського імперіалізму тощо. У своєму "Заповіті" (1845) Т.Шевченко відкрито закликав народи до насильницького скинення самодержавства і кріпосництва. Його перша книга віршів "Кобзар", яка була опублікована в 1840 р., і поема "Гайдамаки" мали величезне значення і підняли Т.Шевченка до рівня пророка української нації.

До української та російської культури належить Микола Гоголь (1809-1852), козацько-старшинського походження, нащадок полковника Остапа Гоголя часів Хмельниччини, писав російською мовою, найвизначніший представник "української школи" в російській літературі, батько Василь керував домашнім театром українського мецената Д.Трощинського (с.Кибинці). Після навчання у Ніжині переїхав у Петербург, служив у канцеляріях, викладав історію в СПБ ун-ті, у 1836 виїхав за кордон, де жив до 1849 р., деякий час перебував в Україні (Полтавщина, Одеса, весною 1848, жовтень 1850-квітень 1851). Автор творів "Вечера на хуторе близ Диканьки", "Тарас Бульба", "Миргород", "Ревизор", "Мертвые души", матеріали до українського словника тощо.

Розвиток української літератури в другій половині 19 ст. проходив в умовах застосування Валуєвського циркуляра і Емського указу, що забороняли вживання української мови.

Незважаючи на це, у другій половині 19 ст. з'являються нові імена письменників, нові твори, серед них оповідання з народного життя письменниці Марка Вовчок (1834-1907), перший в українській літературі історичний роман П.Куліша (1819-1897) "Чорна Рада", антикріпосницької повісті І. Нечуя-Левицького (1838-1918), роман П.Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?".

У своїх повістях, віршах Іван Франко (1856-1916) описував життя селян, робітників, інтелігенції Галичини, що знаходилася під владою Австро-Угорської імперії. Він написав також багато публіцистичних і літературно-критичних статей українською, польською і німецькою мовами. Його драма "Украдене щастя" і досі йде на сценах театрів України, на її основі було знято декілька кінофільмів.

Чудовою поетесою і письменницею була Леся Українка (1871-1913). В своїх поетичних працях вона розглядала важливі філософсько-історичні і естетичні проблеми. Українське село напередодні й у період революції 1905-1907 рр. показали у своїх творах М.Коцюбинський (1864-1916), В.Винниченко (1880-1951), В.Стефаник (1871-1936) та ін. Багато хто з цих письменників перекладав українською мовою художні твори світової літератури.

Контрольні запитання.

1. Політичне та історичне значення творчості І.Котляревського.

2. Ідея національного визволення України в творчості Т.Шевченка.

3. Інтернаціональні зв'язки та мотиви у творчості Шевченка.

4. Світове значення творчості Т.Шевченка.

5. Історичне значення "Русалки Дністрової".

6. Трагічна доля перших галицьких пропагандистів української мови.

7. Українські мотиви в творчості М.Гоголя.

8. Яке значення мала творчість І.Франка, Л.Українки?

9. Дайте характеристику творчості П.Куліша.

Висновки.

Кінець 18 та початок 19 ст. стали початком першого етапу національно-духовного відродження в Україні, коли, незважаючи на втрату залишків державної автономії, українська нація добилася визначних успіхів у розвитку своєї культури, як органічної частини світової культури.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка