Концепція загальної середньої освіти



Сторінка1/5
Дата конвертації14.04.2016
Розмір1.05 Mb.
  1   2   3   4   5
 

Не викликає сумніву,

що правильно встановленими, цілими, міцними, безпечними сходами

можна кого завгодно вивести на будь-яку висоту.

Я. Коменський


НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ ЩОДО ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ
Підтримка та розвиток учнів, що володіють потенціалом до високих досягнень, є одним із пріоритетних напрямів сучасної світової та української освіти. Це відображено в базових державних нормативних документах, таких як:

  • Концепція загальної середньої освіти, у якій першим з основних завдань загальноосвітньої школи названий «різнобічний розвиток індивідуальності дитини на основі виявлення її задатків і здібностей, формування ціннісних орієнтацій, задоволення інтересів і потреб»;

  • Закон України «Про освіту» («Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань»);

  • Національна доктрина розвитку освіти («Держава повинна забезпечувати: формування в дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти та самореалізації особистості; ... створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді»).

Основою роботи з обдарованими дітьми повинно стати реальне

знання їхніх потенційних можливостей, прогнозування потреб і моде-

лей розвитку особистості. Саме тому важливим є визначення пріори-

тетів у цьому аспекті діяльності навчального закладу, створення чіткої

системи роботи з названою категорією учнів, здійснення пошуку, від-

бору, творчого розвитку обдарованої, талановитої учнівської молоді в

галузі науки, культури, мистецтва, спорту, створення сприятливих

умов для реалізації потенціальних можливостей дітей.



ФОРМИ  І МЕТОДИ  РОБОТИ  З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ  

  1. Виявлення обдарованості учнів.

  2. Психолого-педагогічний супровід обдарованої дитини.

  3. Використання варіативної складової робочого навчального плану для розвитку здібностей та роботи з обдарованими дітьми (факультативи, групові та індивідуальні заняття).

  4. Профільне навчання та допрофільна підготовка.

  5. Участь у Всеукраїнських учнівськихї олімпіадах з базових дисциплін та інтелектуальних і творчих конкурсах.

  6. Діяльність МАН.

  7. Участь у конкурсах «Кенгуру», «Левеня», «Колосок», «Грінвіч» тощо.

  8. Використання масових форм  роботи з обдарованими та здібними дітьми, а саме:  КВК, ігрові тренінги, турніри кмітливих, знавців наук, брейн-ринги, конкурси поетів, художників, майстрів, спортивні змагання тощо.

  9. Участь у просвітницьких конкурсах, виставках, олімпіадах, які проводять організації, фонди, редакції, вузи тощо.

  10. Навчання в очно-заочних школах (з біології, математики, економіки, ін.), літніх таборах для обдарованих дітей.

  11. Комплектування бібліо- та відеотеки матеріалів для роботи з обдарованими дітьми.

  12. Співробітництво з позашкіллям: ЦДЮТ, ДЮСШ, Палацом культури, міськими бібліотеками тощо.

  13. Пропаганда  результативності роботи із здібними  учнями  серед освітян та громадськості  через різні  форми роботи: фестивалі, конкурси, конференції, засоби масової інформації (зокрема на сайті закладу).

  14. Участь у районному святі обдарованих дітей.

 
Робота педагога з обдарованими дітьми

«Учень – це не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, якщо треба запалити», – писав К.Д. Ушинський.



У роботі з обдарованими дітьми педагогу варто:

1. Підхоплювати думки учнів, оцінюючи їх зразу, підкреслюючи їх оригінальність, важливість, інтерес до нового.

2. Стимулювати і підтримувати ініціативу учнів, самостійність.

3. Створювати проблемні ситуації, що вимагають альтернативи, прогнозування, уяви.

4. Розвивати критичне сприйняття дійсності.

5. Вчити доводити починання до логічного завершення.

6. Надавати можливість виконувати більше навчальних завдань з обов'язковим підвищенням їх складності (при цьому має бути витриманий оптимальний обсяг додаткової роботи, щоб уникнути перевантаження).

7. Використовувати творчу діяльність вихованців при проведенні різних видів масових заходів, відкритих занять, свят.

8. Під час опрацювання програмового матеріалу залучати до творчої пошукової роботи з використанням випереджувальних завдань, створювати розвиваючі ситуації.

9. Активно залучати до участі в районних, обласних, Всеукраїнських конкурсах, змаганнях, виставках.

10. Впливати особистим прикладом.

11. Пам'ятати, що «своєчасно знайти, виховати й розвинути задатки і здібності у своїх вихованців, своєчасно розпізнати в кожному його покликання – це завдання стає тепер найголовнішим у системі навчально-виховного процесу» (В.О. Сухомлинський).



Стратегії розвитку та навчання обдарованих дітей

Наукова психологія ще не визначилася остаточно щодо питань, пов'язаних з явищем обдарованості (у тому числі інтелектуальною творчістю) як певним: відхиленням від норми у континуумі: творча обдарованість – репродуктивність; інтелектуальна обдарованість – низький інтелект. Обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що зумовлене «емоційною енергетикою», й досі залишається проблемою нез'ясованою. Більшість психологів вважають, що на даному етапі розвитку наука не здатна розв'язати цю проблему, тому варто займатись практикою. Зокрема, в Україні це втілюється через створення спеціалізованих шкіл, закладів нового типу, проведенняконкурсів тощо.

Єдиних рекомендацій щодо навчання обдарованих дітей не існує й не може існувати, адже кожна дитина унікальна особистість зі своїми перевагами і недоліками. Тому головним є пошук ключа – індивідуального підходу до кожного учня, зокрема учня обдарованого, з вираженою індивідуальністю, незалежністю. Незалежність – риса творчо обдарованої дитини. З такими дітьми, з одного боку, працювати легше, бо вони мають високі розумові здібності, а, з іншого, – важче, оскільки ці діти «знають собі ціну», потребують багато уваги, особливого ставлення. До того ж робота з ними вимагає значних професійних і педагогічних знань від вчителя. Адже навчання – процес технологічний і його, як і на виробництві, легко зіпсувати, порушивши технологію. Шкода від цього може бути величезна, бо «виробом» виступає жива особистість учня.

Прийнято виділяти три групи вчителів, робота яких однаково важлива для розвитку обдарованих дітей.

Перша група– вчителі, які здатні зацікавити предметом, створити атмосферу емоційного захоплення.

Друга – вчителі, які навчають техніки виконання (наприклад, певних дослідів), закладають основи майстерності.

Третя група – вчителі, які виводять на високий професійний рівень.

Поєднання всіх цих учительських особливостей в одній особі – явище надзвичайно рідкісне.

До якої б із зазначених груп не належав учитель, він має бути насамперед вихователем. Головною метою сьогодні є виховання унікальної цілісної творчої особистості, здатної на свідомий та відповідальний вибір за різних життєвих обставин. Тому вчителю для навчання обдарованих дітей необхідно знати їхні психологічні особливості, перейматися проблемою й інтересами; володіти здатністю їх розпізнавати, активізувати, і розвивати; мати віру в учня, емпатичне розуміння, фасалітаційні здібності, бути конгруентним, доброзичливим в оцінці дій учня, вміти поставити себе на місце дитини; бути фахівцем вищого ґатунку – володіти належними предметними, психолого-педагогічними і методичними знаннями; мати високий рівень інтелекту, широку ерудицію, творчий світогляд. Він також має постійно самовдосконалюватись – вчити і вчитись сам; бути ентузіастом, цілеспрямованим, наполегливим, впевненим у своїх силах, принциповим у важливих питаннях і водночас гнучким, коли йдеться про другорядне. Йому потрібно мати організаційні здібності для створення атмосфери творчості, розкутості, вільного ділового спілкування, приязного мікроклімату, спонукання до творчості, уміння слухати. Важливо володіти даром навіювання, вміти аргументовано переконувати; бути неупередженим, справедливим, емоційно врівноваженим, тактовним, щоб не вплинути негативно на прагнення дитини до творчості, на її етичні вчинки; бути здатним до самоаналізу, самокритики, перегляду своїх позицій, виваженості вчинків; налагоджувати з учнями партнерські стосунки згідно з педагогікою співробітництва, не переходячи при цьому до панібратства; надавати дітям свободу вибору і прийняття рішень; володіти високим рівнем пізнаваль­ної і внутрішньої мотивації, адекватною самооцінкою, внутрішнім локусом контролю тощо. Як відомо, лише особистість може виховати особистість і тільки талант може виростити новий талант.

Результати анкетування обдарованих дітей про вчительську працю засвідчили, що вони вважають більш важливим почуття поваги до вчителя, ніж почуття любові. Любов – почуття неусвідомлюване (не знаєш, за що людину любиш), а повага – усвідомлюване. Учень може назвати, за що саме поважає вчителя. І на першому місці – високий фах учителя. Шанований педагог для обдарованих – передусім чудовий вчитель-предметник, що знає і любить свій предмет. Такий вчитель допомагає дитині долати розрив між теорією і практикою. За дослідженнями Е.П. Торренса, співробітництво дітей з вчителями-менторами (вихователь, порадник, наставник. За ім'ям наставника Телемаха, сина Одіссея), яких вони поважають, забезпечило вищі творчі досягнення дітей у порівнянні з їхнім ІQ і порівняно з дітьми, що працювали самостійно. Отже, роль такого вчителя величезна, він впливає на майбутнє життя дитини, її професійний вибір.

Як відомо, кожна дитина – мікрокосм індивідуальних особливостей, рис, які відрізняють її від інших. Але все ж можна виділити деякі загальні поради щодо роботи з обдарованими дітьми, що викристалізувалися в процесі експериментального викладання.

1. Однаково шкідливі як зневага до успіхів учня, а іноді й принижен­ня їх, так і надмірне захвалювання індивідуальних здібностей на фоні класу, що може викликати, з одного боку, ревнощі, роздратування і навіть відразу однолітків, а з іншого, – перфекціонізм – «зіркову хворобу» обдарованої дитини. Краще залучити до спільних занять. Наприклад, при розподілі учнів на ланки обдарованих призначити ланковими. Тоді заняття навіть проведене у вигляді змагання принесе перемогу всій групі, а не лише обдарованому, здібному учню. А взагалі краще уникати елементів змагання у роботі з обдарованими.

2. Оскільки обдаровані діти не сприймають суворо регламентованих, однотипних занять і завдань, що не дають змоги їм працювати на повну силу інтелекту, то навчальну діяльність на уроках треба організувати таким чином, щоб приділити увагу обдарованим. Наприклад, урізноманітнити завдання і програму в цілому, виділити час на консультації, надати можливість учням самим обирати рівень складності завдань для самостійної роботи, заохочувати допитливість, цілеспрямованість і незалежність в діях, розвивати ініціативу, гнучкість мислення, уяву тощо. Отже, у навчанні обдарованих, як і всіх технологіях особистісної орієнтації, потрібно знайти методи і засоби, що відповідають індивідуальним особливостям кожної дитини. Для цього враховуються результати психодіагностики, перебудовується зміст освіти у напрямі добору для окремого індивіда, змінюється організація діяльності дітей щодо визнання ролі учня у власній освіті, застосовуються нові методи і засоби навчання, наприклад, комп'ютер. Іншими словами, створюються умови для творчості і самоактуалізації особистості, формування внутрішньої мотивації творчої діяльності, надання можливості вибору учнем свого стилю навчання, частково змісту навчання, реалізації особистісного потенціалу в освіті через здійснення відповідних видів діяльності.

3. Рання діагностика дитячої творчості і створення умов для індивідуалізації навчання буде практичною реалізацією розвитку творчо обдарованого учня.

4. Розвиток творчої обдарованості неможливий без дотримання принципів розвивального навчання, висунутих A.M. Матюшкіним, – проблемності, індивідуалізації, діалогічності. Вони потребують переорієнтації навчання з предметного на процесуальне й мотиваційне.

5. Основним у розвитку творчого потенціалу, за О. Яковлевою, є принцип трансформації когнітивного змісту в емоційний. Він означає, що для розвитку творчої обдарованості дітей необхідно систематично повертати їх до власних емоційних переживань. Адже міцно запам'ятовується лише те, що сильно вплинуло на душу, викликало шквал емоцій.

6. У навчанні обдарованих дітей необхідно дотримуватись матетики – науки про цілепокладання. Вона доводить необхідність обговорення кінцевих цілей і передбачуваних результатів ще на початковому етапі діяльності. Тобто учні мають усвідомлювати, що, як і навіщо їм належить виконувати.

7. Одним з основних принципів навчання обдарованих є створення стану безвиході (за Сократом) або розвивального дискомфорту (більш сучасний термін), з якого учень повинен шукати вихід, приймати для цього певні рішення й чинити певні дії.

Зарубіжні та деякі вітчизняні психологи відзначають, що рання освіта є важливою для розвитку обдарованості.

Дорослий повинен допомагати дитині. Якою б вона талановитою, якими не були б її здібності, навички і досягнення, без активної підтримки та спеціальних методів навчання вона не досягне повноцінних результатів.

Найпоширенішими є такі форми навчання: прискорене навчання; збагачене навчання; позашкільна діяльність; розподіл за потоками; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей; поглиблене вивчення окремих предметів; диференційоване домашнє завдання; відокремлення та спеціальне навчання обдарованих.

Прискорення ефективне у профільних класах, де відбувається спеціалізація навчальних програм відповідно до інтересів учнів, їх схильності до певної галузі знань, а також у приватних школах, де здебільшого навчаються учні з високим рівнем розумового розвитку. Така стратегія найкраще «спрацьовує» у процесі навчання дітей з математичними здібностями і схильністю до іноземних мов. Водночас вчитель має пам'ятати, що є діти, які «повільно запрягають, але швидко їздять», тобто засвоюють повільно, але міцно, їхні знання справді функціональні, дієві. За умови правильної організації процесу прискорення навчання негативних наслідків не повинно бути.

Саме лише прискорення використовується рідко, частіше воно поєднується із збагаченням. Стратегія збагачення в навчанні обдарованих дітей з'явилася як альтернатива прискоренню. Розрізняють, вертикальне збагачення – те саме прискорення, що передбачає швидке просування до вищих пізнавальних рівнів у галузі предмета вивчення, й горизонтальне – спрямоване на розширення галузі знань предмета.

Термін «інтерактивна педагогіка» відносно новий. Його ввів у 1975 р. німецький дослідник Ганс Фріц. Лінгвістичне тлумачення слова, що представлено в іншомовних словниках. свідчить, що поняття «інтерактивність», «інтерактив» прийшли до нас з англійської мови. «Inter» – взаємодіяти, «act» – діяти. Інтерактивність в навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, знаходження у режимі бесіди, діалогу, дії. Відповідно, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, у якому той, хто навчається, є учасником. Який здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо, тобто не виступає тільки слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власно створюючи це.

Суть інтерактивного навчання полягає у тім, що навчальний процес відбувається тільки шляхом постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель рівноправні, рівнозначні суб’єкти навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Учитель в інтерактивному навчанні виступає як організатор процесу навчання, консультант, який ніколи не «замикає» навчальний процес на собі. Головним у процесі навчання є зв’язки між учнями, їх взаємодія і співпраця. Результати навчання досягаються взаємними зусиллями учасників процесу навчання, учні беруть на себе взаємну відповідальність за результати навчання.

Організація такого навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблем на основі аналізу обставин та відповідної ситуації тощо.

Використання інтерактивних методів дозволяє реалізувати ідею співробітництва тих, хто навчає і тих хто навчається, вчить їх конструктивній взаємодії, сприяє оздоровленню психологічного клімату на уроці, створює доброзичливу атмосферу, значно підвищує мотивацію учнів до навчання.

На сьогодні в Україні вже відомо і описано щонайменше чотири групи методів, в кожній з яких нараховується до 10 різних підходів. Тому їх практичне застосування потребує від учителя насамперед відповідної обізнаності. До того ж, кожен з методів вимагає чіткої покрокової реалізації з обов’язковим прогнозуванням результатів, тобто технологічного підходу, що неможливо без спеціальної фахової підготовки вчителя до організації інтерактивного навчання.

Ця схема досить умовна, її окремі компоненти є досить варіабельними. Так, постановка проблеми може бути сформульована вчителем. Розв'язувати цю проблему має весь клас за допомогою системи запитань, поставлених учителем або учнями в межах групи чи всього класу. Проблем на уроці можна розглядати декілька, і не обов'язково всі розв'язувати в групах. Але неодмінною умовою є наявність проблеми та робота з нею в групах, узгоджене рішення и діалог за підсумками роботи.

Діалог – це досить своєрідне співробітництво учасників навчального процесу: з одного боку, різних груп учнів, з іншого - учнів і вчителя з метою спільного пошуку вирішення проблеми. Тому робота в групах спрямована здебільшого не на перемогу, пошук недоліків у позиції інших, неприйняття, відштовхування чужої думки, а на пошук спільних знаменників, розширення й можливу зміну власного погляду, відвертість у взаєминах. «Виклад матеріалу у вигляді лекцій не найкращий спосіб встановлення контакту з учнями, – пишуть американські педагоги М.Гендель та І.Фіни, – учнів треба залучати до дискусії й спонукати ставити запитання. Якщо вони надто боязкі або не можуть сформулювати запитання, викладач мусить сам ставити запитання й стимулювати обговорення».

Отже, метод інтерактивного (комунікативно-проблемного) навчання можна поєднувати з груповою роботою на уроці й застосовувати на різних етапах вивчення тем. Його можна застосовувати одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, на початку нового уроку замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь та навичок, або як фрагмент повторювально-узагальнюючого уроку.

Існує декілька варіантів групової роботи: діалог, синтез думок, спільний проект, конференція, диспут, суд, конкурс, «атака на організатора» тощо. Наші вчителі активно використовують на заняттях з історії та правознавства, економіки та літератури, біології та географії інтерактивні методи: «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Займи позицію», «Навчаючи – вчуся», «Робота в парах», «Ток-шоу», «Розігрування правової ситуації в ролях», «Ажурна пилка», «Коло ідей», «Акваріум», «Суд від свого імені», «Прес».




Навчання обдарованих учнів

  На рубежі XX—XXI ст. окреслилися принципово нові риси світової цивілізації, пов'язані з особливостями функціонування постіндустріальних суспільств, інформаційних технологій, процесів глобалізації, що дає підстави стверджувати про формування нової цивілізації — ноосферно-космічної. Найбільшого успіху досягатимуть держави, які мають висококваліфіковані кадри у високотехнологічних галузях виробництва. Тому проблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів. 


  Закон України "Про освіту” передбачає з метою розвитку здібностей, обдарувань і таланту дітей створення профільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів, навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочує їх (виділяє стипендії, направляє на навчання і стажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх центрів). 
  Обдарованість — індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.
  У педагогіці виділяють кілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам). 
  Російський педагог Ю. Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, соціальну, спортивну) обдарованість. Кожен з типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен вид тлумачиться як спеціальні здібності.
  В умовах загальноосвітньої школи важливо правильно організувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючи необхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливої праці, самовиховання.
  Обдаровані діти — діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності.
  Вони вирізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний "середній” рівень. їх успіхи не є випадковими, а виявляються постійно.
  Обдаровані діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривким запам'ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю тощо, їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам'яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.
  Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати безустанно, без відпочинку. Мислення їх відзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальних інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності.
  Тому учні повинні мати сприятливі морально-психологічні умови для активної навчальної діяльності, виконуючи роботу більшу за обсягом та інтенсивністю.
  Взаємодія учителя з обдарованими дітьми повинна базуватися з урахуванням таких психолого-педагогічних принципів:
— формування взаємин на основі творчої співпраці;
— організація навчання на основі особистісної зацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяє формуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на основі його внутрішніх уподобань);
— превалювання ідеї подолання труднощів, досягнення мети в спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяє вихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість);
— вільний вибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення, вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно вирішувати все складніші завдання);
— розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння "згортати” і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче, нешаблонне мислення);
— гуманістичний, суб'єктивний підхід до виховання (передбачає абсолютне визнання гідності особистості, її права на вибір, власну думку, самостійний вчинок);
— створення нового педагогічного середовища (будується на основі співдружності педагогів, колег, однодумців у творчому вихованні дітей).
  Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу до організації навчання як інтегрованого процесу, який сприяє формуванню цілісної картини світу, дає змогу учням самостійно обирати "опорні” знання з різних наук при максимальній орієнтації на власний досвід.
Форми і методи роботи з обдарованими дітьми
  Робота з обдарованими дітьми вимагає належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різноманітні види пошукової аполітичної, розвиваючої, творчої діяльності. Вона під силу висококваліфікованим, небайдужим до свого предмета вчителям.
  Формами роботи можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації має доповнюватись науковими відомостями, які можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у той же час, що й інші учні, але за рахунок вищого темпу обробки навчальної інформації.
  Серед методів навчання обдарованих учнів мають превалювати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер.
  Вищеперелічені аспекти, які мають бути органічно вплетеними в уроці, доповнюються системою позакласної та позашкільної роботи: виконання учнем позанавчальних завдань; заняття у наукових товариствах; відвідування гуртка або участь у тематичних масових заходах (вечорах любителів літератури, історії, фізики, хімії та ін.); огляди-конкурси художньої, технічної та інших видів творчості, зустрічі з ученими тощо.
  Індивідуальні форми позакласної роботи передбачають виконання різноманітних завдань, участь в очних і заочних олімпіадах, конкурсах на кращу науково-дослідну роботу. Вчителі повинні послідовно стежити за розвитком інтересів і нахилів учнів, допомагати їм в обранні профілю позашкільних занять.
  Помітна роль у розвитку інтелектуально обдарованих дітей належить Малій академії наук України, її територіальним відділенням.
  У зарубіжній школі найчастіше використовують такі форми навчання обдарованих дітей: прискорене навчання; збагачене навчання; розподіл за потоками, сетами, бендами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей (відокремлене та спеціальне навчання).
  Прискорене навчання. Враховує здатність обдарованих дітей швидко засвоювати навчальний матеріал. Прискорене навчання може відбуватися завдяки більш ранньому початку навчання дитини у школі, "перестрибуванню” через класи, переходу до старшої вікової групи, але тільки з деяких предметів, більш ранньому вивченню курсу, який пізніше вивчатиметься всім класом, тимчасовому переведенню обдарованих учнів у спеціальну групу. Але такий темп навчання нерідко породжує нові проблеми, оскільки інтелектуальна перевага дитини не завжди супроводжується психологічною зрілістю. Часто виявляються прогалини у знаннях дитини, які стають помітними на пізніших стадіях навчання.
  Збагачене навчання. Використовують у роботі з класами, в яких навчаються діти з різними здібностями. Збагачена якісно програма має бути гнучкою, передбачати розвиток продуктивного мислення, індивідуальний підхід при її використанні, створювати умови, за яких учень міг би навчатися з притаманною йому швидкістю, самостійно вибирати навчальний матеріал, методи навчання.
  Розподіл за потоками, сетами, бендами. Передбачає розподіл дітей на однорідні групи (потоки). У таких групах діти не відчувають дискомфорту, спричиненого конкуренцією, темп навчання відповідає їх здібностям, є більше можливостей для надання допомоги тим, хто її потребує. Але з часом ці групи знову стають неоднорідними, виникають проблеми, зумовлені внутрішньою диференціацією. Серед негативних рис такого підходу — відбір до груп за соціальними критеріями, зниження мотивації у навчанні, послаблення змагальності в класі. У британській школі практикують розподіл учнів за здібностями: бенди (три—чотири групи по 120—140 учнів, де відсутня внутрішня диференціація навчання) і сети (об'єднання учнів, котрі виявили здібності у вивченні одного предмета). Відповідно один предмет учні вивчають в одній групі, що працює з певною швидкістю, інший предмет — в іншій, яка працює з іншою швидкістю).
  Створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей. Зумовлене тим, що обдаровані діти краще почуваються з рівними собі за інтелектуальним розвитком. Проте більшість зарубіжних учених вважають це недоцільним, оскільки за такої форми навчання певною мірою відбувається соціальна дезінтеграція обдарованих особистостей: навчання ізольовано від ровесників може мати негативні наслідки для їх загального, соціального та емоційного розвитку.
  Робота з обдарованими дітьми відбувається за спеціальними програмами, які акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель), або на слабких (коригуюча модель), посилюють сильні сторони, щоб компенсувати слабкі (компенсуюча модель).
  Вибір форми навчання залежить від можливостей викладацького колективу, його здатності й уміння налагодити навчання відповідно до результатів діагностичного обстеження дітей, стимулювати їх когнітивні (лат. cognitio — знання, пізнання) здібності, індивідуальні особливості кожної дитини.
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка