Колісник В. М. Моделі переробки інформації людиною ключ до проблеми



Скачати 476.86 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації26.04.2016
Розмір476.86 Kb.
  1   2   3

Колісник В.М. Моделі переробки інформації людиною – ключ до проблеми

освіти й виховання  Наукові записки. Серія “Психологія і педагогіка”.

Острог: Видавництво Національного університету “Oстрозька академія”,



2009. – Вип. 13. – С. 192-225. Примітка: публікації передувала доповідь на кафедрі психолого-педагогічних дисциплін Університету.
Незадовільний стан вітчизняної освіти і пов’язані з цим небезпечні явища вимагають істотних змін, насамперед у ставленні суспільства до виховання підростаючих поколінь. Синтез наукових знань допоміг довершити схеми перетворення інформації людиною і на їх основі запропонувати узагальнену концептуальну модель виховання, а також відповідні заходи у сфері освіти.

Реалізація висловлених пропозицій зможе істотно підвищити якість людського потенціалу суспільства і змінити ситуацію на краще.
Неудовлетворительное состояние отечественного образования и связанные с этим опасные явления требуют существенных изменений, прежде всего в отношении общества к воспитанию подрастающих поколений. Синтез научных знаний позволил довершить схемы преобразования информации человеком и на их основе предложить обобщенную концептуальную модель воспитания, а также соответствующие мероприятия в сфере образования.

Реализация высказанных предложений сможет существенным образом повысить качество человеческого потенциала общества и изменить ситуацию.
Unsatisfactory state of domestic education and related to it the dangerous phenomena require the substantial changes, first of all, in the society attitude to education of risings generations. The synthesis of scientific knowledge allowed improving the charts of transformation of information by humans and offering on their basis the generalized conceptual model of education, and also proper measures in the field of education.

Realization of the outspoken suggestions will be able to improveradically the quality of human potential of society and change the situation.
Як свідчать результати зовнішнього тестування 2008 р. з української мови і літератури: лише 7 % випускників подолали поріг 10 балів (колишня п’ятірка); найбільша частка випускників – 17,74 % – отримала оцінку 6 балів (вищий поріг колишньої трійки). Якщо додати до них інших “трієчників” (12,14 % з балом 4 і 14,49 % з балом 5), вийде, що майже 44 %, найбільша частина загалу випускників – ледачі “трієчники”[1, 2].

Результати з математики ще гірші: “трієчників” – майже 45 %, а “двієчників” – майже 20 % [1, 2]. Отже, “конституційна більшість” випускників – математичні невігласи.

На думку викладачів вузів, здатність вирішувати задачі з математики та фізики у теперішніх абітурієнтів та студентів надто нижча, ніж колись. Тобто, “математична якість” випускників середніх шкіл України за останні 50 років погіршилася у кілька разів. Більш конкретно. Професор поважного віку КНУ ім. Тараса Шевченка на моє запитання про різницю між теперішніми студентами й студентами п’ятидесятих відповів так: “Як між нами й космонавтами”.

Чи не найбільшою загрозою суспільству і державі є негативне ставлення значної частини нашої молоді не тільки до навчання, а й до будь-якої праці. Особливо виразна така тенденція у молоді великих міст. Звідси – байдикування, паління тютюну, алкоголізація, стрімка наркотизація, кримінал тощо.



Негаразди на цьому напряму почалися давно – із 60-х років, а вже наприкінці 70-х стали цілком відчутними. Ще у ті часи академік Б.Є. Патон у своїх публічних виступах патетично запитував: “Куди подівалися одержимі працівники?” Тому що стало проблематичним взяти на роботу у Києві працелюбного і компетентного випускника технічного вишу – навіть із наданням житла від працедавця!

З тих часів становище із трудовою мотивацією в суспільстві майже непомітно, але неухильно погіршується.

За даними соціологічного дослідження, проведеного в 80-х рр., усього біля третини працівників трудилися на повну силу. Біля половини працювали інертно, без ініціативи, а п’ята частина – тільки імітувала працю [3]. Майже через 20 років – у 1996 р. – 31 % представників нашої молоді відповіли, що “не хочуть працювати взагалі” [4]. За даними преси, у 2006 р. серед молоді України 68,5 % ніде не навчалися і не працювали [5]. Згідно зі статистикою (2006 р.), біля 30 % молодих людей на Донетчині, котрі отримали роботу, повернулися назад у центри працевлаштування – працедавці не побачили плодів їхньої праці і від них відмовилися [6].

У Концепції економічного розвитку України на 2008-2015 рр. наведено прогноз стану ринку праці: “За деякими оцінками, до 2015 року ринок праці зможе задовольнити потреби економіки у кваліфікованих кадрах лише на 40 %”, що означає нестачу 60 % працівників [7]. Там же відзначається, що “якість підготовки фахівців за роки незалежності помітно знизилася”.

Стан трудової мотивації можливо оцінити кількісно – принаймні приблизно, – як співвідношення “працеголиків”, працівників “від цих до цих”, тобто інертних виконавців і ледарів. І ті й інші можуть мати однакову освіту й однакові кваліфікаційні документи. Однак результати їхньої діяльності будуть істотно різними.

Оцінити наведене можна орієнтовно, уживши для цього експертні оцінки чисельного показника – “коефіцієнта працелюбності” працюючих (КП). Під цим терміном автор розуміє відношення продуктивності праці людини до її теоретичного рівня. Певно, прийнятним рівнем КП слід вважати 0,85-0,90.

Разом з тим, згідно з прогнозом, виконаним автором у 1988 р. на період 2015-2020 рр. слід очікувати, що узагальнений КП у нашому суспільстві зменшиться до 0,5-0,6 [8], що можна трактувати і як відповідне зменшення кадрового забезпечення економіки.

Подібність числових показників нестачі працівників за згаданими прогнозами 2008 р. (нестача 60 %) і 1988 р. (КП 0,5-0,6 – нестача 40-50 %) пояснюється тим, що обидва прогнози [7, 8] засновані на оцінках наявних довгочасних тенденцій.

Таким чином, із наведеного вище випливає, що наше суспільство неухильно рухається до стану, де частка доконаних нероб сягне 40-50 %, а у столиці й більше – з відповідними наслідками у освіті, виробництвах, у соціальній сфері та безпеці самого суспільства і держави.

Згідно зі статистикою, “на обліку у зв’язку зі зловживанням алкоголем, наркотичними та іншими психоактивними речовинами, на кінець 2006 р. перебувало 230 тис. осіб, з яких 123 тис. (53 %!) було взято на облік уперше у житті” [9, с. 465].

Статистика злочинів – кількість засуджених за грабежі [9, с. 496]:

Роки: 1990 2000 2005 2006

Тис. осіб 5,1 10,0 13,4 14,9 (зростання за рік на 11 %)

Є й інші невтішні ознаки. Отже, виникає актуальне питання про причини суспільного лиха і шляхи його подолання.

Найбільшою перепоною досягнення цілей виховання і освіти в цілому є істотні соціально-культурні зміни, що відбулися протягом останніх сорока-п’ятидесяти років. Занепад трудової активності молоді та освіти стали неминучими наслідками саме таких змін:

– зменшення суспільної уваги до питань виховання. Відсутність матеріальної і моральної відповідальності батьків за результат виховання дітей. Зокрема, не існує й правових підстав такої відповідальності. Пенсії батьків не залежить від ставлення дорослих дітей до праці і оточення, їх заробітків і здоров’я, протиправних вчинків, вживання ними тютюну та/або наркотиків, тощо;

– потужний руйнівний інформаційний тиск на визріваючі дитячі мізки, що призводить до незворотного пошкодження живих “операційних систем” перетворення інформації. Це стало наслідком насичення житла побутовою електронікою – телевізорами, ігровими станціями – додатками до “телеящика”, відеопрогравачами, аудіоапаратурою, комп’ютерами тощо;

– прогресуюче відчуження сім’ї від засобів виробництва, особливо таких, що придатні для дитячих рук – наслідок урбанізації у нашому виконанні. (Разючим контрастом виглядають, наприклад, малоповерхові міста Австрії з лісами і луками);

– відсутність відповідної підготовки та інформованості батьків, у тому числі майбутніх;

– невідповідність суспільно позитивним цілям виховання більшості присутніх на ринку виховних засобів – переважно закордонних;

– поширена реклама, спрямована на формування у підростаючих поколінь суто споживацької свідомості, налаштовування на збагачення без праці і на “безкоштовне” задоволення – без зусиль духу і тіла;

– цілковита невідповідність реальності (і навіть порівняно із ХІХ ст. – див. нижче) рівня “офіційних” наук – психології і дошкільної педагогіки – у зв’язку із згаданими цивілізаційними зрушеннями. Наприклад, у чинних Законах України “Про освіту”, “Про дошкільну освіту”, у Національній доктрині розвитку освіти [10], Програмі виховання дітей та учнівської молоді [11], сучасній Програмі курсу “Сімейна дошкільна педагогіка” [12], вітчизняних і зарубіжних фахових авторитетних посібниках [13-18], – на відміну від Інтернету та преси [19, 20], – нема й згадки про надзвичайно шкідливий вплив телебачення і агресивних комп’ютерних забавок на виховання дітей дошкільного віку. При тому, що у Франції уряд заборонив телеканали для малят [21], а Інтернет вміщує десятки тисяч таких попереджень.

Вплив одних чинників з цього переліку зрозумілий майже аксіоматично, інші потребують обгрунтованих пояснень.

Тут можна насамперед послатися на вагомий науково-практичний досвід видатних педагогів – чеха Яна Амоса Коменського, українців К.Д. Ушинського і А.С. Макаренка та відомі факти.

Саме Коменський 350 років тому (!) зазначив: “Людина на початку формування душі і тіла має бути створена такою, якою вона має бути протягом усього життя” [22]. Тобто, дитина змалку має привчатися до буденної праці, до подолання труднощів, до гартування волі – отримати риси дорослої особистості.

Ще у позаминулому столітті К.Д. Ушинський попереджував батьків і вихователів: “Той же нахил до лінощів розвивається, ... якщо дитину безперервно розважають, забавляють і тішать у такий спосіб, що майже сама тільки пасивна діяльність заповнює життя її душі... Не можна вести на поводочку волю дитини, а треба дати їй простір самій рости й посилюватися... Навіть галасливе товариство дітей, якщо дитина перебуває в ньому з ранку до вечора, має впливати шкідливо” [23].

Отже, ще у ХІХ ст. було відомо, що інформаційний тиск на дитину є причиною відрази до праці дорослої людини!

Визначний педагог А.С. Макаренко у 30-х роках минулого століття вказав: “Головні основи виховання закладаються до п’яти років, – це 90 % усього виховного процесу, а відтак виховання людини триває” [24].

Сучасна книга японського дослідника Ібуки Масару, яку рекомендую до читання, так і зветься “Після трьох вже пізно” [25].

До того ж, виняткове – визначальне – значення дошкільного дитинства достатньо підтверджене ще й такими фактами:

– жоден із 47 відомих дітей – “мауглі”, – які зростали серед тварин і були повернуті в людське суспільство у віці старшому за 6-7 років, не зміг розвинутись у людину в соціальному значенні – навіть навчитись найпростіших елементів людської поведінки, – не кажучи вже про спілкування, працю тощо (реальний феномен “мауглі”). Усі вони загинули у неволі [26];

– вивчення шкільних класних журналів, проведене у 70-х та 90-х роках за ініціативою автора, показало, що за весь період навчання (10 чи 11 років) у більшості учнів середньорічний бал залишається практично сталим, а у меншої частини дещо зменшується. Істотне підвищення середньорічного балу протягом усього навчання – більш ніж на 1 бал – у системі “2-3-4-5” спостерігалося лише як поодинокі винятки. Інакше кажучи, “якість” випускників шкіл – їхній навчальний рейтинг – майже цілком визначається станом поповнення початкових класів, а вплив школи на ставлення до навчання, отже і на формування особистості – незначний.

За таких важливих фактів і авторитетних думок, слід задатися запитаннями:

– чому на дошкільний період дитинства (п’ять-сім років) припадає визначальна частина всього виховання – соціалізація особистості?

у чому саме полягають зв’язки між впливом електронних засобів на дітей, відразою до праці і нехтуванням мораллю дорослих, що вийшли з інформаційно-електронного дитинства?

Адже ці принципові запитання потребують обгрунтованих вичерпних відповідей – наукового пояснення причинно-наслідкових зв’язків між явищами.

Таке пояснення можна знайти завдяки теорії переробки інформації мозком – інформаційному напряму когнітивної психології. (Остання є вченням про “процеси, що допомогають нам “розуміти” оточення і пристосовуватися до нього... увагу, сприйняття, навчання, мислення й запам’ятовування” [16, с. 334]. Воно засноване Жаном Піаже (1896-1980) [16, с. 334], а видатний внесок до нього належить Л.С. Виготському (1896-1934) [16, с. 375; 27]. Проте витоки когнітивної психології істотно давніші [28].) Інформаційний напрям когнітивної психології із графічними моделями переробки інформації мозком розвивався науковцями каліфорнійських університетів, а надалі – й автором статті, який запропонував нові вікові моделі, що вміщують інформаційний фільтр (див. нижче). (Визнана науківцями ідея інформаційного фільтра вперше запропонована Бродбентом (Broadbent D.E.) півстоліття тому [29; 17, с. 159-160]).

Відомі моделі процесів переробки інформації людиною. Істотною ознакою інформаційного напряму когнітивної психології є наочні схематичні моделі процесів переробки інформації, зокрема й такі, що включають стадію її фільтрації.


На рис. 1 наведено первинну модель уваги – фільтра Д.Е. Бродбента [29; 30, с. 75]. Із потоків різної інформації мозковий фільтр виділяє тільки істотну, затримуючи іншу, неістотну.

На рис. 2 показано стадії запам’ятовування інформації: сенсорний відбиток – короткочасна пам’ять – довгочасна пам’ять [31, с. 277].

На рис. 3 наведено модель, що віддзеркалює такі етапи [31, с. 351]:

– сенсорний аналіз інформації;

– аналіз її ознак;

– короткочасне запам’ятовування;

– вибіркова фільтрація (селекція) – спрямування у подальшу переребку інформації актуальної і затримка неістотної;

– подальша переробка інформації і створення бази даних її очікування, що керує інформаційним фільтром.

На рис. 4 і 5 показані більш деталізовані моделі переробки інформації [16, с. 392; 32; 33, с. 30; 34, с. 24]. Разом з тим, етап фільтрації у цих моделях не присутній.

Слід зазначити, що авторитетні психологи – У. Нейсер [35; 17, с. 152; 30, с. 78] та Р. Грегорі [36; 17, с. 152] – надавали велике значення процесам сприйняття. Згідно їх теоріям, сприйняття є активним і конструктивним процесом, що полягає у перевірці гіпотез щодо навколишнього світу. Відповідно до теорії У. Нейсера, вся вхідна інформація піддається попередньому аналізу на рівні, що передує увазі. Остаточне розпізнання того або іншого стимулу може відбутися тільки тоді, коли увага звернена на цей стимул. Таким чином, за У. Нейсером “увага – це і є повне розпізнання”.


Увага


Вiд слiдкуючого

вуха


На подальшу переробку

Озвучене повiдомлення

Неiстотне повiдомлення

Фiльтр


Вiд неслiдкуючого вуха


Iстотне повiдомлення
Error: Reference source not found
Рис. 1. Модель фільтрування інформації за Д.Е. Бродбентом

[29; 30, с. 75]. Фільтр відбирає для подальшої переробки істотне

повідомлення і затримує інше.
Сенсорні

системи


Довго- часна пам’ять

Коротко-часна пам’ять

“Безпосередній відбиток”

сенсорної інформації



Рис. 2. Модель запам’ятовування інформації [31, с. 277].

Інформація

по 1-му каналу





Інформація

по 2-му каналу



ОЧІКУВАННЯ



Атенюатор 1

Корот-кочасна

пам’ять

Подаль-ша перероб-ка



Аналіз

ознак




Атенюатор 2

Рис. 3. Модель переробки інформації із системою

управління її фільтром [31, с. 351]. Примітка: атенюатор –

пристрій для послаблення сигналу.)

Реакції


надходять до увага збереження

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка