Коли сопілка грає



Скачати 169.66 Kb.
Дата конвертації29.04.2016
Розмір169.66 Kb.
У клас входять. Господар і Господиня (батько й мати), а попереду них - з короваєм на вишитому рушнику - учениця. Вони вклоняються. Музика замовкає.

Господиня. Добридень, шановна родино! Ні, я не помилилася, сказала саме так, бо думаю, що сьогоднішнє свято - це ще одна сходинка до нашого зближення, до родинного єднання "в сім'ї новій вольній".

Господар. Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій давній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки - тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.

Господиня. Шановні вчителі, батьки, діти, гості, запрошуємо Вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру - на свято наше родинне - торжество рідної мови.

Господар. Шановна родино, сьогодні ми зібралися для того, щоб провести велике родинне свято, приурочене рідній мові - свято ".

(Звучить мелодія на сопілці. Виходять учні молодших класів)

Ой, нене, серце крає,

Коли сопілка грає,

На свято рідної мови

Діток закликає.


Любі друзі! Хоч маленькі

Ми вже добре про це знаєм,

Що звемося українці

Й українських предків маєм.


Батько, мати, брат, сестричка

І всі інші члени роду-

Всі належать до одного

Українського народу.


Бо родитись українцем-

Це велика честь і слава,

Рідний край свій полюбити-

Найважливіша з усіх справа.


Українка молода.

Українка я маленька,

Україна-моя ненька,

В неї щира я дитина,

Добра, люба та єдина.

Мене звуть Оксаночка,

Одягнула вишиваночку.

Заспіваю я, як та Подоляночка.

Кажуть люди: я сама, наче квіточка,

І пливуть мої слова, як та річечка,

А душа моя співа, мов сопілочка,

А я просто українка, україночка.

( Звучить пісня О. Білозір «Україночка»).

(До залу заходять дві дівчинки )


1-ша Добрий день, подружко!
2-га Добрий день, дівчата!
3-тя Підеш з нами в ліс погуляти?
2-га Нема в мене часу гуляти,

Треба мамі допомагати.

У зелений ліс піду,

Сухе гіллячко знайду.


1-ша Ходімо разом. Будемо гуляти,

Ягідки, гриби збирати.


3-тя Зустрічайте нас, дубки, відхиляйте віти,

Ось до лісу по грибки йдуть веселі діти.

(Інсценізація пісні «Про гриби»)

(Дівчина виходить у центр і підходить до кущика)

Дівчинка. Що за кущик тут малий,

Та іще такий сумний?

Кущик Я сонця геть не бачу,

Не можу я рости,

Не знаю я, хто зможе

Мені допомогти.


Дівчина Ой, кущику, не журись,

Тобі допоможу!

Тебе я візьму із собою

Та край дороги посаджу!


(Саджає край города)

Рости, маленький кущику, розростайся,


Угору ти тягнись, до сонця піднімайся,

А я швиденько піду до криниці

Та принесу відеречко водиці.

(Поливає кущик водою)

Принесу з криниці чистої водиці.

Кущику маленькиі, ти рости, рости.

Будь міцним та сильним, та великим будь.

Хай тут відпочине той, хто йде у путь.

(Виходять козаки)
1-ий козак

Дивися, хлопче, є де відпочити,

Посидіти в тіні, поїсти та попити.
2-ий козак

Ми маленькі козачата,

Станем справжніми людьми.

Ми кохаєм рідну пісню,

Україну любим ми.
1-ий козак

Ми шануєм рідне слово,

В ньому лине спів віків.

Ми- маленькі козачата-

Ми нащадки козаків.
(Пісня «Ми – козаки»)
Мій друже, звертаюсь сьогодні до тебе

Мовою землі твоєї,

Мовою матері твоєї,

Народу твого мовою!


У цей світ ми увійшли ще малюками,

У світ багатий, загадковий і казковий.

Стежину колисковими піснями

Матуся нам стелила у світ мови.


Колискова пісня, колискова-

То найперша материна мова,

Пахне вона м’ятою і цвітом,
Чебрецевим і суничним літом.
Пахне молоком і споришами….

Скільки в ній ласкавості і шани,

Скільки в ній тривожності людської,
І надії, й сивини гіркої…

Колискова пісня, колискова.


(Дитина, тримаючи в руках ляльку, виконує пісню «Заспівай мені, мамо моя»)
Барвінково, волошково

В небі світиться зоря.

Прочитаймо рідне слово

Зі сторінки «Кобзаря».

Рідне слово любить ненька

І співає: «Люлі-лю».

Так любив його Шевченко,

Так і я його люблю.

Щоб розумним і мудрим стати,

Треба рідну мову знати.

А щоб вміти говорити -

Треба рідну мову вчити.


Знає кожен з нас чудово-

Не прожити нам без мови.

Рідна ж мова пелюсткова,

Мудра, світла, світанкова.


І дзвенить щодня і в свята,

Бо вона така багата

І така джерельно чиста,

Наша мова промениста.


Чарівна і калинова

Наша мова веселкова.

В ній такі слова чудові,

Хліб і сіль на рушникові.


В ній в віках батьки і діти,

Як без мови в світі жити?

Понад світом хай лунає,
Хай ніхто не забуває,

Рідну мову українську,


Мудру, щедру, материнську.
Обіцяєм: рідну мову-

І співучу, й барвінкову

Будем завжди шанувати,
Що почули – пам’ятати.

Ти, як зірка світанкова,

Українська наша мово!
МОВА.

Ви, мабуть, уже втомились,

Але все ж чогось навчились,

Швидше, прошу, підростайте,

Сил для праці набирайте.

В мові нам потрібні конче

Люди добрі, мудоі, творчі.
ІНСЦЕНІЗОВАНА КАЗКА ПРО ЧАСТИНИ МОВИ

Дійові особи: ведучий, Іменник, Прикметник, Займенник, Числівник, Дієслово, Прислівник

МОВА. Я мова. Всім світом я визнана за одну з найкращих мов. Я тому така мелодійна і неповторна, бо увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої України. Я переткана й вишита калиною, барвінком і вишневим цвітом. У мені дзвенить слава запорожців і січових стрільців. Мною написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Карпенка – Карого, Лесі Українки і Коцюбинського, Гончара і Загребельного. Я живу у прекрасних піснях свого народу.

(На сцені дівчата вишивають рушники і співають пісню «З вечора вечірнього аж до ранку вишивала дівчина вишиванку»)

МОВА. (До нею підходять і стають півколом частини мови)

Як путівець між нивами – проста,

Барвиста, наче далеч веселкова,

Такою увійшла до нас в уста

І в долі заясніла наша мова.

З роси, проміння, шуму колосків,

Я вам дарую чисте першослово,

Аби з ясних слов’янських берегів

У світі засвітитися дніпрово.

(показує на частини мови)

До словечка, до слов’ятка притулися,

Може, так хоч мови рідної навчишся.

ІМЕННИК

Я вітаю тебе, Пресвітла Княгине, від імені найчисельнішого, найважливішого, найчастіше вживаного племені слів. Ми, іменники, називаємо все: предмети, явища, почуття… Ось погляньте: світить (що?) сонце, кругом (хто?) діти. Ліс, поле, ріка, море, хліб, роса, машина… Мама і тато, бабуся й дідусь, друг і товариш… Країни і планети, океани та галактики – усе відповідає на запитання: хто? що? Як сонце і вода породжують усе живе на землі, так і ми живимо мову. І в реченні можемо бути будь-якими членами…



Є в світі слів багато,

Але дорожчі всіх

Іменники: син, мати,

Оселя, дім, поріг.

А ще слова родина

І ненька Україна.

Не забуваймо їх.

Прикметник: усе, що сказав мій брат Іменник,-- правда. Та не слід забувати й інші племена. Без мене, Прикметника, не скажеш, що квітка – гарна, дівчина – вродлива, стара матуся – ніжна, а Вкраїна – рідна. Що молодість –

прекрасна, дитинство – незабутнє, а старість – мудра. Що Бог – милосердний, земля – свята, хліб – насущний, наука – потрібна, злодійство – ганебне, а

книга – безцінна… Адже важливо знати не тільки, хто ми, а який, яка, яке, які ми.

Мова моя, мова! Мова кольорова!

Ой яке барвисте кожне твоє слово:

Синій, червоненький, любий, дорогенький,

Щирий, добрий, золотий -

Ось прикметник я який.

Займенник: Я не можу вихвалятися, як Іменник і Прикметник, бо ми, Займенники,не такі чисельні й не такі яскраві та пишні. Нас небагато, ми маленькі, але завжди готові прийти на допомогу ближньому, посівши його місце у мовленнєвому потоці. Я і Ти, Ми і Ви, Він, Вона, Воно, Вони – усі ми, Займенники, вірно служимо Матінці Мові і, як повнозначні її частини, сумлінно виконуємо свою синтаксичну роль.

Є добрий друг в іменника,

Числівника, прикметника.

А звуть його займенником-

Така ось арифметика.

Не втомляться іменники

У реченнях стояти,

До себе звуть займенники

Від втоми рятувати.

Числівник:усім хочеться заможно жити. А якщо хочеш бути багатим – мусиш уміти рахувати гроші. Отож без нас, Числівників, годі й братися хазяйнувати! А чи знали б ви, скільки тисячоліть існує наша материнська мова, коли засновано Київ, у якому році хрестили Русь, скільки років прожив Тарас Шевченко? І кількість, і порядок при рахунку – за все це відповідаємо ми, Числівники.

Можу вам порахувати,

Скільки є озер, морів.

Скільки є зірок на небі.

Скільки в морі кораблів.

Дієслово: а без мене взагалі не можна уявити життя. Зі мною сонце світить, земля родить, люди працюють, діти граються, вчаться, ростуть. Я і хліб печу, і одяг шию, і у морі плаваю, і Вітчизну люблю, і міста будую, і зло караю.Разом з Іменником ми – граматична основа речення, його головні члени: Підмет і Присудок…

Трудитись, працювати,

Любити і чекати,

Сіяти, ростити, збирати,

Вирости - до зір дістати.

Скільки різних дієсправ

На сьогодні я почав.

Прислівник: так, брате Дієслово. Ти – рух, дія, думка, поступ. Але чи знали б усі, де, коли, як і з якою метою ти завершуєш свої справи, якби не ми, скромні Прислівники? Удень і вночі, влітку і взимку, давним-давно, колись і тепер – завше поруч з тобою – я, Прислівник. І, незважаючи ні на що, залишаюся незмінним.

Зустрілося слово,

Спинилося слово:

Полюби мене калиново.

Зникало в степу

І з’являлось, як марево:

Полюби мене тополево.

Виходило вдаль

І верталося знову:

Полюби мене ще й кленово.

Усі (разом) Всі ми любим нашу мову,

Наче пісню вечорову.

І служити будем їй,

Нашій мові дорогій.

Ви порадували мене, добродії, переконавши в тому, що її величність МОВА СОЛОВ’ЇНА житиме і процвітатиме вічно. Бо всі ми живемо дружно, в єдності і гармонії. А в єдності - сила народу. Для кожного народу дорога його мова, а нам, українцям, найближча до серця – українська. Сьогоднішнє свято ще раз показало нам усім, що значить для людей рідна мова. Це – наша гордість. Бережімо її! Ми гордо всім заявляємо: «Ми – українці. Ми пишаємося цим, любимо свій народ, свою землю, свою мову.»

(Пісня «Рідна земля»)

МОВА. Служать мені не лише слова, а й розділові знаки.

(Під мелодію дитячої пісні виходять знак питання і знак оклику)

Знак оклику. Привіт, друже. А чого ти сюди прийшов?

Знак питання. Як чого? Сьогодні ж свято рідної мови, і я прийшов розважити гостей своїми чудовими загадками. Ось, наприклад, така…

Знак оклику. Друже, зупинись на хвилиночку. Я вважаю, що те, що я хочу розповісти, буде цікавіше.

Українська рідна мова

Милозвучна й чарівна.

Сміло всім сказати можу:

Мови кращої нема!

Часом схожа на цвітіння

Буйних трав в лісах, гаях,

Інколи це розмаїття

Веселкових ніжних барв.

Чути в них і клич походу,

Й сурми голос бойовий,

А коли душа співає –

Чарівний світ почуттів.

Силу мови знає кожен –

Вмій лише розпізнавать:

Словом можна так принизить,

Але й можна крила дать,

Можна плакать до нестями

І радіть до забуття,

Можна лікувати рани

І черстві людські серця.

Берегти й плекати буду,

Як віків чуття.

Що мені іще шукати?

Ти - усе моє життя.

Знак питання

Не одцурайсь, мій сину, мови –

У тебе іншої нема,

Ти – плоть, і дух – одне єдине,

Зі словом батьківським – Людина,

Без нього просто плоть німа.

Без мови в світі нас нема.

Дівчина - мова: важливого значення у час спілкування я надаю словам. Та й від розділових знаків багато залежить у нашому житті. Як це було у "Казці про Всемогутню Кому". Бувальщина...

КАЗКА ПРО ВСЕМОГУТНЮ КОМУ (інсценізація)

Було це за царя Панька,

Коли земля була тонка...

Так от на тій землі тонкій

З'явився буцімто крадій,

Такий, що й зроду не було:

Проникне потай у село,

То порятунку вже не жди -

Накоїть кожному біди.

У того коні вкраде з двору,

У того "вичистить" комору,

У того вижене овець

Або потягне гаманець, -

Усіх покривдить, обдере,

Останній статок одбере.

Хоч сядь та плачма плач з нужди

Або у світ з торбами йди.

Та от, як мовлять, на гарячім

Зловив злочинця чесний люд,

Одлупцював його добряче

І до Панька повів на суд.

Чиновник.

Вельможний царю, ось крадій,

Запеклий, лютий лиходій,

Він чинить зло у всім краю,

Доводить нас до скону.

Ми в мудрість віримо твою,

У праведність закону.

Хай воля вершиться твоя -

Карай чи милуй крадія!..

Панько не даром трон посів,

Панька пройняв законний гнів.

Панько.


Ах-ах! Так ось він, супостат.

Що обкрадав усіх підряд,

Що грабував підданців!

Простить такий смертельний гріх?

Та нас би світ підняв на сміх!

Скарати завтра вранці!

Сувора варта про мечах.

По добрім сажню у плечах, -

До крадія учотирьох.

Скрутили й кинули у льох.

Чиновник.

Щоб діло кінчити ураз.

Обміркував Панько указ:

Вчинив розбійник те й оте.

За те злочинство не пусте

Що волимо зробити?..

Й без жодних знаків розділових

Надряпав цар чотири слова:

"Простить не можна вбити".

Царський радник.

...Тепер одкриєм головне

І дуже - дуже потайне.

Одкриєм по секрету,

Щоб не було Паньку на зло,

Щоб збитку часом не було

Його авторитету.

Колись, як ще не був царем,

А був він просто школярем,

То вчився кепсько, не щодня

Робив домашні завдання,

А не виконує завдань,

То не питайте з нього знань.

І двійки раз у раз тому

В щоденник сипались йому.

Отак недоуком і ріс.

Та царські справи - темний ліс:

Раз ріс за принца при дворі,

То й вийшов в неуки-царі.

Чиновник.

...Отак надряпав мудру фразу

Свого правдивого указу,

Чухнув за вухом:

Панько.

"Треба б кому



Поставить в реченні такому

Й печаткою скріпити..."

Чиновник.

І чиркнув кому навмання

(Бо де в недоука знання!).

Панько.


"Простить, не можна вбити".

Ведучий

На ранок варта при мечах,

По добрім сажню у плечах,

Веде злочинця на майдан,

А там вже юрми громадян,

Що на видовиська охочі,

З усіх усюд зійшлися з ночі,

І вже злочинця кат чекає.

Нарешті і указ читає:

Чиновник

Вчинив розбійник те й оте.

За те злочинство не пусте

Що волимо зробити?..

"Простить, не можна вбити"

- Овва! Написано "Простить"!

Виходить, треба відпустить?..

Ну що ж, біжи відсіль мерщій,

Щоб голови не скласти!..

Зареготав і зник злодій,

Аби й надалі красти.

Ведучий:


Донині трапляються люди такі,

У котрих, як мовиться, руки липкі,

Усе то - нащадки злочинця, якому

Лишиться живому вдалось через кому.

Така вона, кома, такі у ній сили,

Щоб ми легковажити нею не сміли.

Не так її неук поставить, бува,

І діють у світі усякі дива,

-Злочинець уникнути може відплати,

А десь і невинного можуть скарати...

Щоб кома ніколи до зла не вела,

-Потрібно, щоб завше на місці була!

(Пісня про розділові знаки)

ЯКА Ж БАГАТА РІДНА МОВА

Яка ж багата рідна мова!

Ти містиш просто безліч знань!

Тож мову вчи і прислухайся

До того, як вона звучить,

І розмовляти так старайся,

Щоб всім її хотілось вчить!

Вона ж у нас така багата,

Така чарівна, як весна!

І нею можна все сказати.

І найрідніша нам вона!

А мову знаючи, здобути

Увесь чарівний світ у ній!

Вона барвиста і чудова

І кривити її не смій!

Вона про все тобі розкаже,

Чарівних слів тебе навчить.

Усе розкриє і покаже,

Як правильно у світі жить.

ПРО МОВУ ТОЧАТЬСЯ РОЗМОВИ

Про мову точаться розмови,

То трохи вщухнуть, то ізнову.

Щоб рідного цуратись слова –

Такого світ іще не знав.

Але не хочу я ганьбити

Російськомовних земляків.

За нашу мову стільки вбито!

Хто жити й вижити хотів,

Російську мусів вчити й знати,

Без неї ходу не було

Ні до кар’єри, ні до влади.

Без нею тільки - у село.

Свідомо сіялося зло,

Щоб наше знищити коріння,

Щоб українців не було.

Ми не народ, а лиш народність,

У нас не мова – діалект.

Що український інтелект

Колись Москви підняв духовність,

То все забуто. Ми – хохли –

Самі зреклись своєї мови.

Хіба не доказ, що ніколи

Народом ми і не були?

Були. І є, і вічно будем,

І рідну мову не зведем.

Окрім манкрутів, є ще люди,

Їх більше буде з кожним днем.

Пишається Париж і Рим

Одвічно рідним словом,

Чого ж втрачаєм тільки ми

Свою співучу мову?

Без мови гине всякий слід

І роду, і народу.

Як пам’ятає мову рід –

Не буде переводу.

Хіба манкрути ми чужі

Чи яничари люті,

Щоб за дешеві бараші

Свій рідний дух забути?!

На крила пам’яті, орли,

Пора у путь, братове,

Ми – українці, не хохли,

Ми не забули мови!

Ми краще на льоту помрем,

Ніж бути в нас руїні.

Ми нашу мову збережем,

Коли ми – Україна!

МЕНІ КАЗАВ ОДИН ХАНЖА

Мені казав один ханжа,

Що наша мова геть відстала,

Що краще б личила мені чужа,

Немов до хліба – кусень сала.

Що весь мій поетичний план

Спинитись може на підході,

Що я - останній з могікан,

Що наша мова вже не в моді.

Гей, проповіднику! Стривай!

Твої слова – старенька ряса.

Я не піду в твій тихий рай.

Я – син великого Тараса.

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова - гарна зроду!

Я – не останній з могікан,

Я – син великого народу!

Вірш «Молитва»

Гріховний світ вирує неспроста,

Підступний Демон ще керує нами,

Та піднімається нетлінно над віками

Велична постать вічного Христа.

О, Господи! Знайди нас всіх, знайди,

Бо ми блукаєм хащами ще й нині,

Прости гріхи й провини безневинні,

І до спасіння всіх нас поведи.

О Господи! Зціли нас всіх, зціли,

Всели в серця неопалиму мрію,

ми, пізнавши віру і надію

Жорстокий світ добром перемогли.

Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісня в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав.

Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжелюдей,

Та, сповнена любові і відваги,

З – за грат летіла птахом до людей!

Ти наш вогонь на темнім полі битви.

Невинна кров, пролита в боротьбі,

Тебе вкладаєм тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.



(Звучить пісня про мову)


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка