Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі



Скачати 74.33 Kb.
Дата конвертації24.04.2016
Розмір74.33 Kb.



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого

Тітова Ю.Г.,

суддів:

Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., –

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи_1 до управління Пенсійного фонду України в Гірницькому районі м. Макіївки Донецької області (далі – управління ПФУ, ПФУ відповідно), третя особа – приватне виробниче підприємство «Гірник – 95» (далі – Підприємство), про перерахунок пенсії,

в с т а н о в и л а:

У травні 2011 року Особа_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними дії управління ПФУ щодо невключення до пільгового стажу періоду його роботи на Підприємстві на посаді майстра на виробничій дільниці «погрузка» з 20 квітня 1999 року по 29 лютого 2000 року, яка згідно зі Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162 (далі – список № 2), віднесена до посад, зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Позивач також просив зобов’язати зарахувати зазначений період роботи майстром до пільгового стажу і здійснити йому перерахунок пенсії.

Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області постановою від 1 липня 2011 року адміністративний позов Особи_1 задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 27 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким у задоволенні позову відмовив.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Особа_1, посилаючись на неоднакове застосування статті 13 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Закон № 1788-ХІІ) та пункту 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (далі – Порядок; постанова № 442 відповідно), просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 березня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права заявник надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 1 квітня 2009 рокуК-13005/08.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

У справі, що розглядається, касаційний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставність позовних вимог з огляду на недоведеність позивачем обставин, які свідчили би про те, що займана ним на Підприємстві посада майстра на дільниці «погрузка» передбачала шкідливий і небезпечний вплив на стан його здоров’я чи здоров’я його нащадків. Непроведення атестації посади майстра на Підприємстві, наявність наказу Підприємства від 29 травня 2000 року № 47 про затвердження переліку професій робітників на шахтній поверхні з пільговим пенсійним забезпеченням за списком № 2, у якому відсутня професія «майстер», свідчать про правомірність відмови позивачу щодо включення періоду роботи на зазначеній посаді за списком № 2 в пільговий стаж та здійснення перерахунку пенсії.

Натомість, у рішенні, доданому на підтвердження доводів заяви, касаційний суд дійшов висновку про неправомірність відмови відповідача (органа ПФУ) призначити пільгову пенсію Особі_4 з огляду на те, що факт зайнятості позивача на роботах зі шкідливими умовами праці підтверджувався записами в трудовій книжці, яка є основним документом, що свідчить про наявність трудового стажу для призначення пенсії, а також уточнюючими довідками.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави для висновку про наявність неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, які врегульовують правовідносини, пов’язані з порядком призначення пенсії за віком на пільгових умовах працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах за списком № 2.

Вирішуючи питання щодо усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, – за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі – Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі – Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до положень Порядку відомості про результати атестації робочих місць заносяться до картки умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров’я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Комплексний аналіз норм Закону № 1788-ХІІ та Порядку дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ є формальна констатація факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у списку № 2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці. Документами, які підтверджують результати атестації робочого місця за умовами праці, можуть бути: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

З огляду на наведене висновок суду у справі, яка розглядається, про те, що відмова управління ПФУ зарахувати період роботи позивача на Підприємстві майстром на виробничій дільниці «погрузка» з 20 квітня 1999 року по 29 лютого 2000 року, яка включена до списку № 2, до пільгового стажу внаслідок непроведення атестації цієї посади на підприємстві є обґрунтованою, відповідає вимогам закону.

Отже, суд касаційної інстанції при вирішенні справи норми матеріального права застосував правильно, тому підстав для задоволення заяви немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви Особи_1 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий

Ю.Г. Тітов

Судді: М.Б. Гусак

О.А. Коротких

О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка