Кожній сім'ї педагогічну культуру



Дата конвертації26.04.2016
Розмір173 Kb.
Взаємодія сім’ї та школи

в інтересах особистості дитини

"Кожній сім'ї - педагогічну культуру" - цей девіз стає останніми роками визначальним в організації пропаганди педагогічних знань серед населення. Той мінімум педагогічних знань, що наявний зараз майже в кожній сім'ї, не задовольняє вимог сучасного суспільства. Тому так необхідно удосконалювати педагогічну культуру кожних батьків. Виховання дітей, формування особистості дитини з перших років її життя - основний обов'язок батьків. Сім'я впливає на дитину, залучає її до навколишнього життя.


Вивчення родинного спілкування є надзвичайно важливим як для розуміння чинників, що впливають на становлення особистості дитини, так і для організації психолого-педагогічної практики. Про значущість цієї проблеми свідчить той факт, що багато психологічних теорій не обійшли увагою цю проблему, розглядаючи взаємовідносини батьків і дитини як важливе джерело дитячого розвитку.
Теоретичні основи по темі дослідження висунені в працях провідних вітчизняних психологів: В.С. Мухіної, Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьева про закономірності розвитку дитячої психіки, розуміння дошкільного дитинства як особливого періоду в становленні особистості. А також в дослідженнях ряду робіт авторів, які вивчали сім'ю і сімейні стосунки С.В. Ковальов, Н.Д.Соловйов, М.І. Лісіна і інші.
Сім'я для дитини - це місце її народження і основне місце існування. Вона визначає дуже багато що в житті дитини. Зв'язок між батьками і дітьми відноситься до найбільш сильних людських зв'язків.
Благополуччю дитини сприяють доброзичлива атмосфера і така система сімейних стосунків, яка дає почуття захищеності, любові і прийняття, стимулює і направляє його розвиток.
Усвідомлюючи свою відповідальність за успішне виховання дитини, поважаючи думку дорослих, батьки дошкільнят беруть на себе основну турботу про виховання дітей.
Багато молодих батьків розуміють необхідність формувати особистість дитини з малих років, зміцнювати контакти з нею. Проте багато завдань сімейного виховання не здійснюються з різних причин. Одна з істотних причин - недостатня педагогічна культура батьків. Їм часто бракує етичних, юридичних, психологічних і педагогічних знань, важливих практичних вміннь.
Ростуть діти, і разом з ними повинні рости батьки: змінюється стиль спілкування, коригуються вимоги, враховуються індивідуальні особливості певного періоду дитинства. Як навчити цьому батьків і матерів...
У дошкільних установах створюються умови для розвитку у дітей комунікативності, вихованості, соціальних навичок спілкування. Проте добитися ефективних результатів у вихованні у дошкільнят цих цінних якостей особистості можна тільки в тісній співпраці з сім'єю. Сім'я має великі можливості для соціального розвитку дитини.
Батьки і старші члени сім'ї добре знають особливості дитини, можуть впливати на її почуття, закладають основу позитивного відношення до тих або інших сторін дійсності.
Всі соціокультурні норми, правила, традиції найефективніше і засвоюються дитиною тільки при безпосередньому спілкуванні, тому батьки повинні уміти викликати прихильність дитини до себе , викликати у неї потребу й бажання спілкуватися.
В сім'ї є всі можливості для створення таких умов, де б гармонійно розвивались соціальні навички дитини, бо саме родинне спілкування є найпершою і найяскравішою моделлю соціальних стосунків, яку засвоює дитина.
У дошкільніих навчальних закладах широко застосовуються такі форми роботи, як: батьківські збори, консультації, бесіди, індивідуальні форми роботи.
Проте запропоновані форми роботи виявляються не завжди ефективними. Батьки не завжди передивляються консультації на стендах, в силу великого об'єму сухо поданої інформації і маленького проміжку часу, що відводиться на ці цілі батьками.
Тому, на нашу думку, робота з батьками по підвищенню педагогічної культури, має проводиться так, щоб кожні батьки мали можливість взяти безпосередню участь в цій просвітницькій роботі.
Найбільш ефективною формою роботи, на наш погляд, являється психолого-педагогічна просвіта батьків з приводу корекції неадекватних типів виховання за допомогою тренінгових занять.
Нами було здійснено діагностичну роботу, мета якої полягала у виявленні стилів сімейного виховання, з'ясування причин відхилень у сімейному вихованні та виявленні рівня соціального розвитку дітей.
З отриманих нами даних ми зробили висновок про те, що найвищі показники соціального розвитку спостерігаються у сім’ях з демократичним стилем виховання.
Найнижчими показниками соціального розвитку відзначились діти в сім’ях яких панує нестійкий стиль сімейного виховання.
Авторитарний, ліберальний та потуральний виховні стилі не дають дитині всіх можливостей для гармонійного розвитку, у дітей що виховуються в цих стилях виявлено низькі та середні показники соціального розвитку.
Значення даного етапу дослідження полягало у тому, що отримані результати діагностичної роботи дали змогу допомогти батькам не лише виявити проблеми у вихованні дітей, усвідомити та визнати необхідність зміни їх сімейних відносин, але й сформувати розуміння необхідності здійснення складної та кропіткої діяльності, спрямованої на самозміни, подолання власних небажаних стереотипів поведінки. Аналіз результатів констатуючого експерименту дозволив виділити основні проблеми у сфері сімейного виховання, що мають негативний вплив на соціалізацію дитини та розробити програму профілактико-корекційної роботи.
Основним завданням проведеного нами формуючого експерименту було здійснення профілактики та корекції у сімейних відносинах. Основним методом даного етапу дослідження були тренінгові заняття, які проводились нами протягом 10 днів.
Комплекс проведених корекційних занять на тему: «Подолання типів неадекватного виховання» включав 5 корекційних занять на теми батьківської любові, підвищення батьківської ефективності у стосунках з дітьми, популяризації концепції усвідомленого батьківства як умови сприятливого розвитку дитини.
Мета профілактико-корекційної програми:
1) здійснити корекцію типів неадекватного виховання;
2) сформувати у батьків правильне, адекватне ставлення до дітей у процесі виховання.
Для підтвердження ефективності корекційної роботи батькам ще раз був запропонований опитувальник діагностики типів неадекватного виховання, щоб ми мали змогу порівняти їх з початковими даними, одержаними за результатами констатуючого експерименту.
Кількість сімей в яких спостерігалась гіперпротекція не змінилась порівняно з початковими показниками, залишилась на 13,34%.
Кількість сімей з таким порушенням виховання як потурання залишилась такою ж як і на початку експерименту і становить 6,67 %.
На початку експерименту було 33,35 % сімей з надмірністю вимог до дитини. Після проведення корекційної роботи з цими сім'ями показник було зменшено на 20,01 % і на даному етапі він становить 13,34 %.
По закінченню корекційної програми таке порушення сімейного виховання як недостатність вимог-заборон було зменшене до 0% від початкових 6,67 %.
Мінімальність санкцій за результатами констатуючого етапу складала 20,01%, а за результатами контрольного етапу знизилась на 13,34% і становить 6,67 %.
Кількість сімей в яких спостерігалась нестійкість стилю виховання не зменшилась до 0 % порівняно з початковими показниками в 6,67 %.
Результати контрольного етапу ми показали в діаграмі "Порівняльний аналіз результатів діагностики типів неадекватного виховання до і після проведення корекційної програми" (Малюнок № 1).
Малюнок № 1
Діаграма «Порівняльний аналіз результатів діагностики типів неадекватного виховання до і після проведення корекційної програми».

Аналіз результатів даного етапу дослідження, показав, що, засноване на отриманому у процесі корекційних занять комунікативному та емоційному досвіді спілкування з дітьми, у батьків спостерігалася тенденція до зменшення рівня, використання типів неадекватного виховання, що свідчить про ефективність проведеної роботи.
Для налагодження спілкування з дітьми батькам слід знати і намагатись дотримуватися «Заповідей сімейного виховання», які сформулював В.О.Сухомлинський:
1. Не принижуй.
2. Не погрожуй.
3. Не вимагай обіцянки.
4. Не моралізуй.
5. Не позбавляй дитину можливості бути самою собою.
6. Не зашкодь.
7. Не бійся визнати свою помилку.
8. Розпочинай виховання з себе.
9. Вір у свою дитину.
10. Допоможи дитині повірити в себе.
Виконання цих простих речей може значною мірою покращити атмосферу сімейних стосунків, допоможе налагодити взаєморозуміння між батьками та дітьми.
Отже контрольний експеримент показав, що корекційні заняття мали позитивний вплив на батьків і допомогли їм усвідомити, що до дітей потрібен особливий підхід, який би не шкодив їх фізичному та психічному здоров'ю, не спотворював розвиток дитячої особистості і позитивно впливав на соціальний розвиток.
Було доведено, що тренінг є одним із ефективних засобів допомоги сім’ї, оскільки він забезпечує високий рівень уваги батьків, дає можливість для адекватного самовираження і пізнання дитячої особистості, психологічного розвантаження внутрішньої напруги. Результати контрольного експерименту засвідчили істотні зміни у поглядах батьків.

Типові помилки сімейного виховання
«Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною», — писав А.С.Макаренко в «Книзі для батьків». Причиною неправильного сімейного виховання є помилки, яких припускаються батьки. Типові помилки сімейного вихо­вання:

1. Низька згуртованість і значна розбіжність членів сім'ї у питаннях виховання. Внаслідок різних виховних підходів членів сім'ї виховання дитини стає суперечливим, непослідовним, неадекватним.

2. Незнання батьками психологічних особливостей своєї дитини. Гіперпротекція (гіперопіка) — надмірне опікування дитиною, придушення її самостійності та ініціативи, прийняття за неї рішень Внаслідок надмірної опіки дитина не при­вчається до самостійності, в неї не формується почуття відповідальності.

3. Гіпопротекція (гіпоопіка) — дорослі члени сім'ї недостатньою мірою опікуються дитиною та контролюють її.

4. Емоційне відчуження — психологічна депривація дитини.

5. Виховання в культі хвороби — це ситуація, за якої навіть незначна хвороба дитини дає їй особливі права, ставить її в центр уваги сім'ї. За такої виховної позиції у дитини культивується егоцентризм.

6. Виховний контроль через викликання почуття провини. Дитині, яка постійно не слухається, говорять, що вона «не виправдала надії», «доводить батьків до серцевих нападів», тобто самостійність дитини сковується постійним побоюванням стати винною в неблагополуччі батьків.

7. Авторитет батьків, побудований на хибному підґрунті. А.С.Макаренко виділяв кілька видів хибного авторитету: авторитет придушення, віддалі, чванства, педантизму, любові, доброти, підкупу, резонерства.

Авторитет (лат. аиїогказ — влада, вплив) — це відмінні особливості окремої особи, групи чи організації, завдяки яким вони заслуговують на довіру і можуть завдяки цьому здійснювати вплив на погляди і поведінку інших людей в будь-якій галузі життя.

А.С. Макаренко приділяв значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей. Адже діти що не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес його успадкування, і прояви авторитету батька та матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий. Істинний авторитет містить всю гаму красивого життя батьків. Він об'єднує такі особливості їх поведінки:

o авторитет любові до дітей, здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, — писав В.О. Сухомлинський, — це і є свідоме прагнення до того, щоб в дітях утвердить самого себе, продовжить у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов — ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях — це значить бути мужнім у любові";

o авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами і труднощами у навчанні, знання інтересів та уподобань, кола друзів, товаришів;

o авторитет допомоги має проявлятися не у поспішному виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді; як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже лише у самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість;

o авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль матері і батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо не робиться систематично, у дитини поступово фор­муються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень;

o авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі — "Не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами сім'ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня стає видимою, приносить дитині страждання і розчарування у тих, хто виявився автором неправди;

o авторитет поваги грунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина — це не лише біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває на шляху активного розвитку, вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань. Але дитину потрібно поважати за найбільшу цінність: вона — Людина.

Поряд з проявами справжнього авторитету у поведінці батьків нерідко зустрічаються прояви, за словами А.С. Макаренка, так званого фальшивого авторитету: авторитет фальшивої, удаваної любові, авторитет відстані між батьком чи матір'ю і дитиною, авторитет чванства, авторитет педантизму, авторитет резонерства, авторитет безмірної доброти і вседозволеності, авторитет фальшивої дружби, взаємини "на коротку ногу", авторитет підкупу, авторитет подавлення, деспотичної реакції на будь-які відхилення дитини від норми поведінки.

Батьки, які прагнуть піднесення педагогічної культури, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до проявів фальшивого авторитету і витісняти їх з власної поведінки.


Рекомендації батькам
1. По-справжньому любіть дитину: жалійте її, втішайте, підтримуйте, допомагайте, довіряйте.
2. Дитина, якій усе дозволено, теж нещаслива. В необмеженому просторі вседозволеності, де немає орієнтирів, дитині незатишно, а головне, вона втрачає відчуття, що є щось, чого не можна. Передавайте дитині такий досвід взаємовідносин, як компроміс.
3. Ніколи не порівнюйте своїх дітей між собою або з іншими дітьми типу: «І що ти за дитина така! Он у інших діти як діти...» Це ознака нелюбові до того, з ким порівнюєте.
4. Дитина повинна відчувати, що Ви сердитесь не тому, що вона погана, а тому, що вона, така гарна і розумна, приголомшила Вас своїм негарним вчинком.
5. Помірна похвала й подяка нестандартними словами сприяють формуванню в дитини впевненості в собі й прагненню до успіху. Знаходьте найменшу можливість підкреслити в дитині її позитивні риси, нові досягнення, просування вперед. Не використовуйте стандартне «молодець!» Краще, якщо Ви скажете: «Ти мені дуже допоміг!», «Ти нас так порадувала! Ми знаємо, що ти нас не підведеш!» Назвіть на знак подяки дитину ласкавим ім’ям.
6. Підтримуйте інтерес вашої дитини через її самовираження, прагнення щось зробити самостійно. Не акцентуйте увагу на невдачі типу: «Поклади на місце! Пам’ятаєш, як минулого разу... Втомилася я вже прибирати після тебе...» Краще виразіть надію на вдачу, разом аналізуйте причини неуспіху: «Я подумала, а що, як нам зробити отак... Знаєш, а в бабусі виходить саме так, як ми хочемо, але вона робить трохи інакше...».
7. Перед відходом дитини до школи, а якщо нема можливості, то ще ввечері, погладьте її зі спини за плечики й скажіть спокійно кілька слів впевненості: «Не хвилюйся в школі, ми віримо, що ти нас не підведеш. Ми любимо тебе». Тактильний контакт дуже важливий.
8. Уранці не вмикайте яскраве світло, не розмовляйте голосно й дуже емоційно. Увечері, перед сном, бажано аутотренінг із позитивною настановою.
9. Привчайте дитину до режиму дня, сну й відпочинку і зробите добре не тільки для неї, а й для себе.
10. Нехай в дитини буде її особистий куточок, столик, ватман, де вона зможе демонструвати свої творчі роботи, поробки, і буде впевнена, що все це при першій ліпшій нагоді не буде викинуте на смітник.

Підростаючи, дитина поступово сама, коли буде готова, відмовиться від цього, на наш погляд, непотрібу. Ваша маленька людина не ваша особиста власність, і теж має право на свій особистий недоторканний психологічний простір, як ви на косметику, гребінець, капці.


11. Навчіть дитину прибирати за собою, але не робіть те, що дитина в змозі зробити сама. Хай буде правилом для Вас принцип педагогіки М. Монтессоррі, своєрідний заклик дитини: «Допоможи мені зробити це самому!» І нехай з вами буде завжди поруч духовність, бо все матеріальне – тимчасове й тлінне. Вічні цінності неминущі, вони допоможуть виховати вам гарного сина, гарну дочку. Ніхто батьками не народився. Маєте право на помилку і ви, і ваша дитина. Але з висоти вашого досвіду треба розуміти, що не всі помилки можна виправити, не кожне слово дитина забуде, не кожна настанова, згарячу сказана, буде корисною.
Почуйте серцем голос Вашої дитини
 Окрім їжі, дайте мені тепло сердечність, безпечний спокій і вашу любов.

 Дозвольте втішатися моїми замислами у цьому дивному світі постійних змін.

 Дозвольте у міру своїх сил сідати, соватись, вставати, ходити, бігати, лазити, скакати.

 Не кажіть, що я співаю, бавлюся чи експериментую "Забагато, задовго, зачасто”.

 Дозвольте мені ставити питання і отримувати чесні відповіді, а також експериментувати, шукати і досліджувати.

 Не ідентифікуйте ваші почуття і думки з природними потребами мого організму.

 Не карайте мене, коли я й так переживаю за невдачі, сама ж бо невдача є вже карою для мене.

 Говоріть до мене серцем, очима, посмішкою, вашими руками: ваші слова не завжди мені зрозумілі.

 Нехай довкола мене живуть гарні і лагідні люди.

 Нехай тут царює мир – передумова мого розвитку.

 У вашій хаті відпустіть мені у власність один куточок і частину вашої уваги та вашого часу.

 Навчіть мене розуміти й відчувати красу і тішитися – радіти з усього, хоч би навіть і з найбільшою дурнички.

 Підтримуйте та заохочуйте мене до праці, навіть і тоді, коли я роблю ще сотні помилок.

 Будьте терплячі до мого безладдя, я ж бо є тільки дитиною і учнем.

 Надайте і мені частину відповідальності, вимірену до моїх сили і моїх можливостей.

 Навчіть мене брати участь у забаві, зайнятті і праці.

 Зважайте на мої забави і з них робіть висновки, як даватиму собі раду із життя і його труднощами.

 Коли загадаєте мені зробити це або те, скажіть також "як” і "чому”.

 Учиніть усе, щоб я відчувала свою значимість і потрібність для вас, своє місце у планах вашої родини та школи.

 Будьте до мене доброзичливі та лояльні, щоб я навчалася відплачувати іншим людям тим самим.

 Покажіть, як дотримувати обіцянки, слова.

 Не думайте про мене лише як про немовля, коли я хочу рости і бути великою.

 Нехай ніколи не боюся втратити Вашу любов.

 Не накидайте мені Ваших переляків і острахів.

 Допоможіть мені потроху перемагати біль і марні забаганки, і тішитися майбутніми радощами.

 Навчіть мене рівноваги, коли ви на мене гніваєтеся, але не боятися гніву, коли він справедливий і виправданий.


Як покарання впливає на характер дитини

Цікаво було б довідатися, яким чином батьки знаходять такий спосіб покарання, який, з їхнього погляду, є найбільш дієвим, а на думку дітей — найбільш несправедливим? Більшість з нас робила саме так. Спостережливі батьки, як правило, здогадуються, що для їхньої дитини має особливу цінність, і здобувають ефективний метод впливу. Свідомо чи ні так виходить — не має значення.


При надмірному використанні покарання, тим більше несправедливого, блокується природний стиль прояву індивідуальності. Тим самим подальший розвиток відбувається на основі компенсації. Виникає гіперпотреба в тому, чого нас так завзято позбавляли. Спочатку в дитинстві, а потім і в дорослому житті. Ставши дорослими людьми, ми іноді зовсім по-дитячому побоюємося втратити улюблене задоволення, щось дуже важливе для себе. Захищаючись від можливих батьківських покарань, ми як і раніше стримуємо прояви радості і зберігаємо під великим секретом джерело насолоди. Нижче-наведений тест розповідає про те, як покарання відбиваються на психіці і характері дітей.

Яким чином вас карали найчастіше?

1. Ставили в куток.


2. Годинами зі мною не розмовляли.
3. Застосовували тілесні покарання.
4. Обмежували волю.
5. Позбавляли улюбленого заняття.
6. Довго читали нотації.
7. Соромили при друзях і знайомих.
8. Виховували криком і лайкою.
9. Залишали без десерту і солодощів.

1. Ставили в куток

Ви болісно сприймаєте будь-яке зауваження на свою адресу. У знайомій компанії або під час ділової зустрічі про всяк випадок ви тримаєтеся відособлено від інших і здебільшого мовчите, щоб випадково не викликати на себе гнів. Як у дитинстві, ви побоюєтеся, що серед веселощів пролунає грізний батьківський голос: «Зараз же стань у куток!» Більше всього на світі ви бажаєте чуйних стосунків. Але, погодьтеся, ваша відсторонена поведінка навряд чи кому-небудь навіває цю думку. Деякі з тих, хто все ж таки зміг домогтися вашої довіри, розуміють, чого ви хочете. Як же бути з іншими?



2. Годинами зі мною не розмовляли

Дійсно, залишитися без спілкування — для вас найсуворіший іспит. І без того ви не можете справитися зі своїм почуттям провини, мучите себе вічними сумнівами. У важку хвилину, як ніхто інший, ви маєте потребу в близькій людині, якій можна розповісти все. В дорослому житті ви стали занадто балакучі, вас гнітить сама перспектива того, що вас можуть не почути. Ви з трепетом очікуєте, що от-от у розмову втрутяться батьки і скажуть: «Замовчи! Ми з тобою не хочемо розмовляти!». Напевно, тому співрозмовники сприймають вас як нестерпного зануду, який по десять разів повторює одне й те саме.



3. Застосовували тілесні покарання

Батьки особливо не задумувалися, який метод виховання підійде вам найкраще — вони просто били, нерідко з метою «профілактики». Вирішуючи в такий спосіб одразу дві проблеми: залякуючи вас і забезпечуючи собі емоційну розрядку. Тяжкість покарання залежала від кількості батьківських невдач в особистому житті або кар'єрі. Кара невідомо за які провини могла гримнути як грім серед ясного неба. Збільшуючи своїми діями і без того надмірну збудливість, батьки позбавили вашу активність цілеспрямованості. Вже розпочавши діяти, ви з побоюванням думаєте: «А чи не краще вчасно зупинитися, щоб не потрапити під обстріл?» Ваша природна спонтанність, не знаходячи виходу, виявляється в несподіваних сплесках некерованого збудження. Це саме та енергія, яка могла бути використана в мирних цілях. Але саме до мирного життя ви не привчені.



4. Обмежували волю

Багато батьків мріють про те, щоб їхні діти ходили по струнці. Але саме для ваших батьків це стало нав'язливою ідеєю. Забороняючи вам брати участь у спільних іграх із друзями, батьки випробовували вашу тягу до волі. Загартовували вашу впевненість у собі запевняннями в тому, що ви ні з чим не справитесь без їхньої допомоги. Підривали ваш авторитет перед однолітками, невідступно контролюючи кожен ваш крок. Поступово прагнення до волі було замінене у вас прагненням утекти від залежності за будь-яку ціну. Але, знову опинившись у скрутній ситуації, ви в глибині душі покладаєтеся на допомогу всемогутніх батьків. Покладатися на себе ви так і не звикли.




5. Позбавляли улюбленого заняття

Більш за все ви цінуєте свої захоплення, вкладаючи в них усю душу. Здогадуючись про це, батьки, караючи, відбирали у вас улюблені іграшки, книги, конструктори. Одним словом, розлучали з цікавим заняттям. Такі «виховні» заходи ще більше підсилили вашу відособленість і самітність — емоційно відсторонюючись від оточуючих, ви хочете вберегти себе від можливих розчарувань і болю. Тоді вже ніхто не перешкодить займатися улюбленою справою. Ви не знаходите аргументів, які переконують хоч на краплю більше довіряти людям. Звикнувши при найменшій небезпеці ховатися глибоко в себе, ви вже навряд чи спіймаєтесь на чиюсь вудку.



6. Довго читали нотації

У результаті ваше і без того загострене почуття совісті стало ще гострішим. Нотаціями батьки домоглися лише надмірного посилення провини і змусили вважати всі добрі наміри чимось брудним, ганебним і навіть небезпечним. У вас виробилася тяжка звичка заздалегідь вибачатися і виправдовуватися перед усіма підряд. Це не додає вам ваги у власних очах і зовсім не викликає поваги серед оточення. Чужий гнів, роздратування і нетерпшня ви розглядаєте як спробу відштовхнути вас і позбавити свого доброго ставлення. У такі хвилини ви відчуваєте себе найнещаснішим з усіх мучеників. Випивши гірку чашу самоприниження до дна, любов до себе ви вважаєте розкішшю, а не нормальним явищем.



7. Соромили при друзях і знайомих

Нерідко батьки застосовували дуже підступний спосіб покарання — вони привселюдно порівнювали вас з іншими дітьми, і часто це порівняння було далеко не на вашу користь, їхні зауваження вперше наштовхнули вас на думку вважати себе невдахою. По іронії долі цей спосіб покарання вибрали саме для вас, романтика й індивідуаліста по натурі, який надихається своєю несхожістю на інших. Заохочення і похвала дає вам крила, і тоді ви з легкістю злітаєте на Гелікон успіху. Засудження підрізає крила, і свою фантазію ви спрямовуєте на вигадування різноманітних виправдань, які пояснюють батькам, чому знову у вас невдача.



8. Виховували криком і лайкою

Ви благоговійно ставитеся до власної значимості і для вас дуже важливе суспільне становище. Батьківські крик і лайка щоразу вщент розбивали вашу самооцінку. Так невблаганна чавунна куля в пил розламує стіни будинку. Після чергового шквалу нападок ви відчували себе дуже самотньо серед величезної купи сміття із зіпсованих речей і уламків. Найсумніше те, що цей дитячий досвід буде перенесений у ваше доросле життя. Ви будете конфліктувати і відпускати уїдливі зауваження, викликаючи у відповідь вогонь на себе.



9. Залишали без десерту і солодощів

У дитинстві ви нагадували ласуна Карлсона або Вінні-Пуха, який дуже любить поласувати чим-небудь смачненьким. Ваші дитячі спогади могли б бути схожими на величезну коробку з усілякими цукерками і тістечками, якби... не гіркий осад від покарання за безневинні дитячі витівки, коли батьки позбавляли вас десерту. Ви звикли наїдатися про запас і мати все про всяк випадок під рукою. Так зародилася невгамовна пристрасть до ненажерливості і накопичення. Порушення комфорту стало для вас рівносильним святотатству. Ваша головна турбота — одержувати задоволення без затримок і перерв. Це привчило вас зберігати досягнуті успіхи, але відбило бажання прагнути до нових.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка