Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 06. 1971



Сторінка1/10
Дата конвертації18.04.2016
Розмір2.38 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

  1. Законодавство України у сфері інтелектуальної власності


А) ДОКУМЕНТИ ЗАГАЛЬНОГО ВИЗНАЧЕННЯ

  • Конституція України (ст. 41 і 54), 28.06.1996.

  • Кодекс законів про працю України (ст. 42, 91, 126), 1.06.1971.

  • Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст.51-2, 164-3), 1.06.1985.

  • Кримінальний кодекс України (ст. 176, 177, 229), 5.04.2001.

  • Господарський кодекс України, 16 січня 2003 року (Глава 16 "Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності", ст.154-162, стаття 32 "Недобросовісна конкуренція").

  • Цивільний кодекс України (Книга четверта "Право інтелектуальної власності", ст.418-508, ст.1107-1114), 16.01.2003.

  • Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 126, 218, 422), 1.01.1964.

  • Митний кодекс України (Глава 45 "Особливості переміщення через митний кордон України товарів, що містять об’єкти права інтелектуальної власності"), 11.07.2002.

  • Закон України. Про власність (ст.13-2,40, 41, 42), 7.02.1991.

  • Закон України. Про Антимонопольний комітет України, 26.11.1993.

  • Закон України. Про інноваційну діяльність, 04.07.2002.

  • Декрет Кабінету Міністрів України. Про державне мито (ст.2-12, 3-6у), 21.01.1993.

  • Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження Порядку сплати зборів за дії, пов’язані з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власностіі, №1716, 23.12.2004.


Б) АВТОРСЬКЕ ПРАВО (твори літератури, науки та мистецтва, комп’ютерні програми, бази даних)

  • Закон України. Про авторське право та суміжні права , 02.11.2000.

  • Закон України. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних, 26.04.2000, нов. редакція 10.07.2003.

  • Закон України. Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом. імпортом дисків для лазерних систем зчитування, 17.01.2002.

  • Закон України. Про телебачення i радіомовлення, 21.12.1993.

  • Закон України. Про рекламу, 3.07.1996.

  • Закон України. Про видавничу діяльність. 5.06.1997.

  • Закон України. Про професiйних творчих працiвникiв i творчi союзи, 7.10.1997.

  • Закон України. Про кінематографію, 13.1998.

  • Постанова Кабінету Міністрів України. Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стусуються права автора на твір, №1756, 27.12.2000.

  • Постанова Кабінету Міністрів України. Про розмiри вiдрахувань до фондiв творчих спiлок України за використання творiв лiтератури та мистецтва, № 108, 3.03.1992.

  • Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження Правил роздрiбної торгiвлi примiрниками аудiовiзуальних творiв i фонограм, № 1209, 4.11.1997.

  • Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження положень з питань розповсюдження примiрникiв аудiовiзуальних творiв та фонограм, № 1555, 13.10.2000.

  • Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати, №71, 18.01.2003.

  • Постанова Кабінету Міністрів України. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав, №72, 18.01.2003.


В) ПАТЕНТНЕ ПРАВО (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин, породи тварин)

  • Закон України. Про охорону прав на винаходи i корисні моделі, 12.07.2000.

  • Закон України. Про охорону прав на промислові зразки , 1.07.1994.

  • Закон України. Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем, 5.11.1997.

  • Закон України. Про охорону прав на сорти рослин , 17.01.2002.

  • Закон України. Про племінну справу у тваринництві, 26.01.2000.


Г) ПРАВО НА КОМЕРЦІЙНІ ПОЗНАЧЕННЯ (комерційні найменування, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів)

  • Закон України. Про охорону прав на знаки для товарів i послуг, 1.07.1994.

  • Закон України. Про охорону прав на зазначення походження товарів, 29.01.2000.

  • ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", 15.05.2003.


Д) ПРАВО НА НАУКОВО-ТЕХНIЧНУ IНФОРМАЦIЮ (наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, науково-технічна інформація, нерозкрита інформація)

  • Указ Президента України. Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, 18.09.1992, (з 1994 року чинне лише в частині раціоналізаторських пропозицій).

  • Закон України. Про науково-технiчну інформацію, 1.07.1993.

  • Закон України. Про захист від недобросовісної конкуренції, 1.01.1997.

  • Закон України. Про захист економічної конкуренції, 27.02.2002.

  • Закон України. Про інформацію, 2.10.1992.

  • Закон України. Про захист інформації в автоматизованих системах, 5.07.1994.

  • Закон України. Про наукову i науково-технiчну експертизу, 10.02.1995.


Ж) МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ, УЧАСНИЦЕЮ ЯКИХ Є УКРАЇНА

  • Конвенція, якою заснована Всесвітня організація інтелектуальної власності (14.07.1967), 19.09.1968.

  • Всесвітня конвенція про авторське право (06.09.1952), 23 12.1993.

  • Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (24.07.1971), 31.05.1995.

  • Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (29.10.1971), 15.06.1999.

  • Паризька конвенція про охорону промислової власності (20.03.1883), 25.12.1991.

  • Договір про патентне право (1.06.2000), 22.11.2002.

  • Договір про патентну кооперацію (19.06.1970), 25.12.1991.

  • Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури (28.04.1977), 01.11.1996.

  • Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин (02.12.1961), 02.06.1995.

  • Мадридська Угода про міжнародну реєстрацію знаків(14.04.1891), 25.12.1991.

  • Договір про закони щодо товарних знаків (27.10.1994), 13.10.1995.

  • Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (15.06.1957), 01.06.2000.

  • Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (28.06.1989), 29.12.2000.

  • Найробський договір про охорону Олімпійського символу (26.09.1981), 13.03.1998.




  1. Міжнародні акти у сфері охорони прав інтелектуальної власності

Міжнародна система охорони інтелектуальної власності спрямована на формування єдиних підходів до забезпечення її прав.



Комплекс заходів щодо міжнародного співробітництва координує Всесвітня організація інтелектуальної власності, що є однією із 16 спеціалізованих організацій в системі ООН, яка здійснює сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, у відповідних випадках,взаємодії із будь-якою іншою міжнародною організацією;

Паризька конвенція з охорони промислової власності 1883 р. (Паризька конвенція)1. Забезпечує правову охорону результатів інтелектуальної діяльності, спрямованих на підвищення суттєвої якості товарів; в інших країнах можлива на базі її принципів. Конвенція застосовується для об'єктів прав промислової власності в її якнайширшому розумінні, у тому числі винаходів, торговельних марок, промислових зразків, корисних моделей, фірмових найменувань, географічних зазначень та захисту від недобросовісної конкуренції. Головні положення Конвенції поділено на три основні категорії: національний режим, право пріоритету, загальні норми щодо матеріальних прав.
Міжнародна конвенція з правової охорони нових сортів рослин 1961 р. (Конвенція UPOV)1. Головна мета її — визнання за селекціонером, який вивів новий сорт рослин, або за його правонаступником права, зміст та умови здійснення якого встановлюються Конвенцією. Вона не лише вимагає, щоб країни-учасниці забезпечили правову охорону нових сортів рослин, а й містить чіткі детальні норми щодо критеріїв їх охорони і порядку її надання. Крім того, регламентує норми щодо обсягу правової охорони, можливих її обмежень, винятків та анулювання. Конвенція встановлює, за умови дотримання певних обмежень, принцип національного режиму для селекціонерів з інших країн-учасниць. Це означає, що в будь-якій країні-учасниці громадянам або резидентам інших країн-учасниць UPOV надається такий самий правовий режим, що і своїм громадянам або резидентам.
Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури 1977 р. (Будапешт4 ський договір)2. Розкриття сутності винаходу є необхідною умовою для надання патенту на нього. Як правило, сутність винаходу розкривається шляхом публікування його опису в письмовій формі. Проте, якщо об'єктом винаходу є новий штам мікроорганізмів (інший біологічний матеріал) або спосіб використання штаму мікроорганізмів, у більшості випадків це неможливо і може бути здійснено лише шляхом депонування штаму мікроорганізмів у спеціальній установі.
Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних мікросхем 1989 р. За станом на 1 січня 2004 р. цей Договір не набув чинності.

Відповідно до Договору кожна договірна сторона зобов'язана забезпечити на усій своїй території охорону інтелектуальної власності стосовно оригіналів топографій інтегральних мікросхем, незалежно від факту вміщення інтегральної мікросхеми у виріб


Найробский договір про охорону Олімпійського символу 1981 р. Усі держави — учасниці цього Договору зобов'язані охороняти Олімпійський символ (п'ять переплетених кілець) від використання в комерційних цілях (у рекламних оголошеннях, на товарах, як знак тощо) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету.
Договір про патентні закони (Договір PLT). Призначений для розроблення єдиної міжнародно-стандартизованої низки формальних вимог, гармонізованих з Договором РСТ, для національних і регіональних патентних відомств, а в національній фазі, відповідно до Договору РСТ, — для подання та експертизи національних і регіональних заявок на надання патенту на винахід, підтримання чинності патентів і деяких додаткових вимог, пов'язаних з патентами або заявками.
Мадридська угода про запобігання поширенню неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження на товарах 1891 р. Згідно з Угодою усі товари, які мають такі географічні зазначення, за умови, що вони прямо чи опосередковано вказують на одну з країн — учасниць Угоди чи на регіон на території цієї країни, підлягають конфіскації під час імпорту, або імпорт таких товарів повинен бути забороненим, або щодо такого імпорту товарів повинні вживатися інші заходи і санкції.
Гаазька угода про міжнародну реєстрацію прав на промислові зразки 1925 р. (Гаазька угода). Є багатостороннім договором, який спрощує набуття прав на промисловий зразок у країнах-учасницях. Вона дає змогу громадянам і особам, які мають постійне місце проживання чи місцезнаходження у країні — учасниці Угоди, одержати правову охорону промислового зразка в усіх інших країнах-учасницях шляхом простої та недорогої процедури, а саме подання безпосередньо до Міжнародного бюро ВОІВ єдиної міжнародної заявки однією мовою (англійською або французькою) і документа щодо сплати збору в однаковій валюті.
Лісабонська угода про правову охорону географічних зазна4 чень і міжнародну реєстрацію прав на них 1958 р. Забезпечує правову охорону географічних зазначень шляхом міжнародної реєстрації прав на них. Права на такі зазначення реєструються Міжнародним бюро ВОІВ у Женеві на підставі заявки, поданої компетентним органом заінтересованої країни — учасниці Угоди.
Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків 1968 р. Відповідно до Угоди патентні відомства країн-учасниць повинні зазначати в кожній публікації і в офіційних документах стосовно реєстрації прав на промислові зразки відповідні індекси Міжнародної класифікації промислових зразків.
Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації прав на торговельні марки 1957 р.1 Встановлює класифікацію товарів і послуг з метою реєстрації прав на торговельні марки. Патентні відомства країн — учасниць Паризької конвенції повинні вказувати ці класи у разі кожної реєстрації прав на торговельну марку.
Віденська угода про Міжнародну класифікацію зображуваль4 них елементів торговельних марок 1973 р. Визначає класифікацію для здійснення експертизи заявок на реєстрацію прав на торговельні марки, які складаються із зображувальних елементів чи містять їх. Патентні відомства країн — учасниць Паризької конвенції повинні зазначати в офіційних документах і публікаціях, пов'язаних з реєстрацією прав на торговельні марки і подовженням дії реєстрації прав, відповідні позначення цієї класифікації.



  1. Поняття та зміст майнових прав інтелектуальної власності.


Ст. 424 ЦкУ

Майновими правами інтелектуальної власності є права, які мають економічний зміст. Всі майнові права можна поділити на виключні і невиключні. До виключних прав відносяться: право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності і право перешкоджати неправомірному використанню такого об'єкта, у тому числі забороняти таке використання. До невиключних майнових прав відносяться: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Використання об'єкта права інтелектуальної власності може здійснюватися будь-яким способом в межах закону. Право дозволяти використання об'єкта інтелектуальної власності полягає в праві суб'єкта права інтелектуальної власності розпоряджатися таким об'єктом на свій власний розсуд. Виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єктів права інтелектуальної власності полягає також в можливості забороняти таке використання. Таке перешкоджання може бути лише в межах закону, тобто способами, які не заборонені законодавством. До інших майнових прав інтелектуальної власності можна віднести право розпоряджатись об'єктами інтелектуальної власності, право відчужувати об'єкт, право подарувати, здати в оренду та інші права. Чинне законодавство України може передбачати винятки та встановлювати обмеження у використанні майнових прав, однак у будь-якому випадку творець повинен мати можливість для нормальної реалізації прав інтелектуальної власності. Крім того, у передбачених законом випадках суб'єкт права інтелектуальної власності може бути позбавлений цих прав. Частина 3 коментованої статті визначає, що майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах. Для цього їх вартість повинна бути визначена в грошових одиницях. Порядок оцінки майнових прав інтелектуальної власності визначається Національним стандартом N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 р. N 1185. Відповідно до зазначеного нормативного акта для проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності застосовуються дохідний, порівняльний і витратний методичні підходи. Об'єктами оцінки є майнові права інтелектуальної власності, які належать до об'єктів у нематеріальній формі. Слід відзначити, що нормативно-правовими актами з питань оцінки можуть встановлюватись особливості застосування та порядок визначення оціночної вартості майнових прав інтелектуальної власності.




  1. Загальна характеристика об’єктів інтелектуальної власності

Ст.. 420 ЦКУ

Об'єктами права інтелектуальної власності є результати інтелектуальної, творчої діяльності, які відповідають вимогам закону. Зазначені результати можуть бути втілені в об'єкти наведеного переліку. Цей перелік не замкнутий, він може поповнюватися новими результатами творчої діяльності. Не всі об'єкти наведеного переліку є результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Він містить в собі низку об'єктів, прирівняних до зазначених результатів.

Умовно весь перелік об'єктів права інтелектуальної власності прийнято поділяти на чотири групи.

Першу групу — авторське право і суміжні права — складають літературні і художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі програми, організацій мовлення.

Другу групу складають об'єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції.

До третьої групи відносяться сорти рослин і породи тварин, які прирівняні до об'єктів промислової власності за своїм правовим режимом. Вони, безперечно, є творчими результатами

І при відповідності вимогам закону визнаються об'єктами інтелектуальної власності.

Четверту групу складають комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. В точному значенні ці об'єкти не є результатами творчої діяльності, але в правовому режимі вони також прирівнюються до об'єктів промислової власності. В спеціальній літературі прийнято називати право на засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Поза межами цього поділу залишився такий об'єкт як наукове відкриття. На наукове відкриття виключного права не виникає, воно визнається надбанням всього людства, тому його визнавати об'єктом права інтелектуальної власності можна лише умовно. Право авторства і право пріоритету визнається за авторами наукового відкриття.




  1. Державна охорона прав інтелектуальної власності.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних тощо. Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню законодавчої і нормативної бази, міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.

До сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності включено: Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і права, Державне підприємство "Інтелзахист". У структурі Державного департаменту інтелектуальної власності є підрозділи державних інспекторів з питань інтелектуальної власності.

Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ - патент або свідоцтво - видає Державний департамент інтелектуальної власності. Укрпатент має філію, що надає інформаційні послуги, здійснює патентний пошук.

Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та видачі автору охоронного документу -свідоцтва. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності, державних службовців тощо.

Державне підприємство "Інтелзахист" опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами.

Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності. Інспектори - це повноважні представники Державного департаменту інтелектуальної власності у регіонах України.

На рис. З представлені також громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності і з якими тісно співпрацює Державний департамент інтелектуальної власності.

Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяльності.



  1. Конституційні засади охорони та захисту права інтелектуальної власності.

Ст. 41, ст.. 54


  1. Історичні етапи становлення та розвитку права інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність була властива розумним істотам від моменту їх появи. Проте в економічному обігу результати інтелектуальної діяльності з’явилися лише наприкінці XVIII ст. Перше згадування про інтелектуальну власність сягає часів Великої французької революції XVIII ст., коли поширення набула теорія природного права, відповідно до якої все зроблене людиною (чи то матеріальні об’єкти чи то результати творчої праці) визнається її власністю, а сама людина має виключне право розпоряджатися результатами власної творчої праці.


Наприкінці XVIII та у ХІХ ст. панівною стала теорія права власності. Як згадувалося вище, виникнення терміна „інтелектуальна власність” пов’язують з французьким законодавством XVIII ст. та французьким пропрієтарним підходом до авторських і патентних прав. Логічним наслідком цього підходу стало закріплення у французькому законодавстві понять „літературна власність”, „промислова власність”, „інтелектуальна власність”. У законодавчих актах США, Данії, Пруссії, Норвегії, Саксонії та ін. країн авторське право визначалось як „найсвятіший вид власності”. У своїй основі такий підхід спирався, передусім, на теорію природного права, а по-друге, був зумовлений розвитком капіталістичних відносин, для яких стало актуальним питання про вільний обіг прав на результати інтелектуальної діяльності. За тих часів право власності здавалося найкращою конструкцією, яка б могла чітко визначити та забезпечити панування творця і право власника над результатом інтелектуальної діяльності, а також забезпечити „святість та недоторканість” об’єктів інтелектуальної власності

1)XVI ст. - Виникнення друкарства. Друкарство і книговидавнича діяльність стала джерелом і першопричиною виникнення інституту правової охорони виключних прав спочатку видавців, а пізніше і авторів. Формування авторського права знайшло своє завершення в Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів від 1886

2) XVIII ст. - Промислова революція. У XVIII ст. Відбувся перехід від мануфактурного виробництва товарів до фабричного виробництва, яке виникло завдяки застосуванню нових промислових технологій і технічних удосконалень, що використовують винаходи.

Промисловці, які впроваджували винаходу у виробництво, несли витрати, пов'язані з винахідницькою діяльністю, тому були зацікавлені в тому, що б дохід від використання винаходів належав їм як несучим тягар витрат на винахідництво. Внаслідок цієї їхньої зацікавленості виник інститут промислової власності.Формування права промислової власності знайшло своє завершення в Паризькій конвенції щодо правової охорони промислової власності 1883 р. Подальший розвиток цього права призвело до створення патентного законодавства з урахуванням основних положень Паризької конвенції.

3)XX ст. - Науково-технічна революція. Подальший розвиток науково-технічної думки призвело до бурхливого розвитку і використання в економіці держав таких досягнень, як мікроелектроніка, лазерні технології, комп'ютерні інформаційні технології і т.д. Застосування цих досягнень привело до появи поняття «інформаційне суспільство». Для інформаційного суспільства характерно різке скорочення часу, який необхідно, щоб той чи інший результат знайшов застосування в економіці або в побуті.

У результаті науково-технічної революції стали з'являтися об'єкти інтелектуальної власності, правове регулювання яких викликало труднощі, оскільки економіка вимагала негайного їх використання і відповідно, швидкого прийняття законів, що забезпечують правову охорону цих об'єктів. Так став формуватися інститут спеціальної охорони об'єктів інтелектуальної власності, коли з кожного специфічного об'єкту приймається спеціальний закон, що регулює відносини зі створення, використання та передачі прав (наприклад, топологія інтегральних мікросхем та селекційні досягнення, по кожному з яких прийнятий спеціальний закон РФ).

Подальший розвиток права ІВ проглядається в прагненні міжнародних організацій уніфікувати міжнародні угоди в цій галузі, враховуючи тенденції об'єднання торгових відносин в рамках СОТ.


  1. Загальні положення про право інтелектуальної власності в ЦКУ


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка