Київський університет імені бориса грінченка інститут післядипломної пдагогічної освіти кафедра методики та психології



Скачати 183.62 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір183.62 Kb.
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ

КАФЕДРА МЕТОДИКИ ТА ПСИХОЛОГІЇ

ДОШКІЛЬНОЇ І ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

ВИПУСКНА РОБОТА

«Виховання гармонійно розвинутої особистості дитини

Засобами хореографії»

Виконала: Решетнікова Тетяна Володимирівна

Учитель хореографії Гімназії «Ерудит»

Соломянського району м. Києва

Перевірила: Пєчка Л. Є.

Зміст:

  1. Хореографія як вид мистецтва.

  2. Виховна роль хореографії:

  • Естетичний розвиток дитини засобами хореографії;

  • Психо-емоційний аспект розвитку;

  • Вимоги до педогога-хореографа.

  1. Фізичний розвиток дитини на уроках хореографії.

  2. Організація занять з хореографії в гімназії «Ерудит».

  3. Рекомендована література.



  1. Хореографія як вид мистецтва

Хореографічне мистецтво – це надзвичайно об'ємне поняття, яке поєднує в собі три види мистецтва: музика, танець, театр.

Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, з допомогою чого створюється хореографічний образ, що виникає з музично ритмічних рухів. Вона має умовно узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу становить рух, який безпосередньо пов'язан із ритмом.

Специфічною особливістю мистецтва хореографії є його безпосередній зв'язок із музикою, що допомагає розкрити хореографічний образ в усій яскравості і повноті, впливає його темпоритмична побудова.

При аналізі музичного мистецтва йшлося про існування важливою зв'язку композитор – виконавець. У хореографії цей зв'язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з'являється постать хореографа. Саме цей «потрійний союз» і робить хореографію мистецтвом.

Перші свідчення про зародження мистецтва хореографії відсилають нас до глибокої давності, коли у доісторичну добу танець виконував певну ритуальну функцію. Ця тенденція мала своє продовження та розвиток в культурах Давніх Єгипту й Греції, тоді як і у Стародавньому Римі танець вже починає сприйматися як видовище.

Середньовіччя накладає на хореографічне мистецтво табу – заборону, хоча народний танець, попри будь-які перешкоди, продовжує свій розвиток (ця ситуація певною мірою намальована у відомого роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»).

Процес поновлення мистецтва хореографії пов'язан з часом Відродження, але справжній його розвиток починається у XVII ст., коли у Франції була створена Королівська академія танцю (1661).

Академією розроблено систему класичної хореографії і закладено фундамент балету (відфр. і латів. танцюю), який має власну жанрову структуру.

Хореографія – це метатеорія балетного мистецтва, яке поруч із класичним і народно характерним танцем використовує елементи пантоміми тощо.

Становлення та розвиток мистецтва балету пов'язані з культурами Італії, Англії, Австрії, але особливо Франції. Саме в цій країні вже почалися відділення балету від опери, і надання балетному мистецтву статусу самостійної галузі хореографії.

Засновником класичного балетного мистецтва був французький балетмейстерЖ.Ж.Новерр, який відстоював ту ідею синтезу між танцем і музикою. На думку Новерра, саме синтез визначав створення повноцінного хореографічного образу.

Провідними школами класичного балету на початку XIX ст. стають італійська і французька, які вдосконалюють, розвивають на новий рівень основні засади балетуXVII–XVIII ст., ведуть пошуки нових засобів і прийомів, значно ускладнюють техніку стрибка, обертання, тощо.

Процес розвитку балетного мистецтва XIX ст. мав взаємовпливовий характер. Так, пошуки, що відбувалися у європейській хореографії, стимулювали становлення цього виду мистецтва у Росії, що згодом призведе до протилежного процесу – впливу мистецтва російського балету на західноєвропейський («Російські сезони» у Парижі). 216

Плідно працював у Росії західні балетмейстери Ш.Дидло (1767–1837), який поставив багато різножанрових уявлень, і виховав таких зірок балетного мистецтва, як А.Истомина (1799–1848) та О.Телешова (1804–1857), й О.Сен-леон (1821–1870).

Наступний розквіт балету відбувається в другої половини

XIX – на початку XX ст. і пов'язаний насамперед із ім'ям М. Петіпа (1818–1910), який здійснив новаторські балетні постанови. Світове визнання Петіпа принесли балети «Спляча красуня» і «Лебедине озеро» (у співавторстві з Л. Івановим), а імена Про. Преображенській, М.Кшесинской, П.Гердта увійшли до історію балетного мистецтва.

Справжнім авангардистом хореографічного мистецтва XX ст. став М. Фокін (1880–1942). Його творчість формувалося під впливом художнього зачепила М. Петіпа і Про. Горського. У той самий короткий час він шукав нові засоби виразності, удосконалював, тоді як у що свідчить видозмінював малюнок танцю, створював нові танцювальні форми.

У постановках М. Фокіна «Єгипетські ночі», «Дафніс і Хлоя», «Петрушка» засяяли зірки російського балету А. Павлова, У. Ніжинський, Т. Карсавіна, Про. Спесивцева.

Саме із конкретними іменами цих митців хореографії пов'язаний тріумф всесвітньовідомих «Російських сезонів» у Парижі, які були організовани видатним театральним діячем З.Дягилевим.

Дягілевські сезони є яскравим прикладом міжвидового синтезу мистецтв – музики, хореографії і живопису. Їх проведення було можливо завдяки творчим пошукам художників Про. Бенуа, Л.Бакста, У. Сєрова, М. Реріха; композитора І. Стравінського; хореографів М. Фокіна та Д. Баланчина.

Аналізуючи феномен «Російських сезонів», потрібно чітко пам'ятати про важливе місце, яке обіймав у контексті цього явища наш великий співвітчизник, провідний соліст трупи Дягілєва, видатний хореограф Серж (справжнє ім'я – Сергію Михайловичу)Лифар (1905–1986).

СержЛифар танцював головні ролі переважно у всіх балетах «Російських сезонів» – в «Виденье троянди», «АполлоніМусагети», «Блудном сина», «Писляполуденному відпочинку фавна» тощо. Упродовж багатьох років ім'я Сержа Лифаря було несправедливо забутим, але у червні 1994 р. пройшов І Міжнародний конкурс балету їм. Сержа Лифаря.

Розквіт мистецтва балету другої половини XX ст. пов'язані з іменами Р.Улановой, Про. Лепешинською, Ю. Григоровича, М. Плісецької, М.Безсмертновой, М.Лиепи, У. Васильєва, Є.Макснмовой, У. Чабукіані, Р. Нурієва, М.Баришникова але ін.

Аналізуючи мистецтво хореографії, треба сказати, що його представлено як класичним балетом,так і народним танцем, який відтворює у русі та пластиці специфіку національної самосвідомості (ансамбль танцю їм. П. Вірського).

Яскрава сторінка у розвитку мистецтва народного танцю пов'язана з традиціями іспанської культури, зокрема з діяльністю хореографа і танцівника А. Гадеса, у творчості якого об'єдналися мистецтво класичного балету та унікальне явище іспанської культури – мистецтво фламенко.

Отже, мистецтво хореографії постійно розвивається і видозмінюється, тому що мова пластики, мова танцю, яким володіють її провідні художники, завжди буде привертати пильну увагу і викликати захоплення в глядачів усього світу.

В сучасному світі хореографічне мистецтво вбирає в себе дуже багато танцювальних напрямів.Основними зних є:



Класичний танець є фундаментом для оволодіння всіма іншими танцювальними дисциплінами. Навчання класичному танцю передбачає опанування танцювальною технікою як основою для втілення хореографічного образу. Класичний танець органічно поєднаний з музикою, яка є важливим компонентом у хореографічному вихованні. Навчальний та концертний репертуар як засіб виховання спрямовується на розвиток творчої особистості дитини.

Історія народного танцю сягає сивої давнини, коли люди почали висловлювати свої емоції через рухи. У багатьох танцях різних народів відтворювалися ті чи інші види діяльності людини, зокрема, трудовий процес та військові мотиви. Народний танець тісно пов’язаний з народною музикою та іншими видами народного мистецтва. З давніх-давен він був невід’ємною частиною народних свят і обрядів – веснянок, купальських та масляничних ігор тощо.



Народно – сценічний танець – це художній твір, побудований за сценічними та драматургічними законами. Він вважається своєрідним різновидом народного танцю з ускладненою лексикою і складною композиційною побудовою. Народний та народно-сценічний танці є дієвим засобом залучення підростаючого покоління до багатства танцювального та музичного мистецтва, виховання у дітей почуття національної приналежності, гордості за свою країну, проникнення дитини в образну сутність танцювальної культури інших народів.

Жанр естрадно-спортивного танцю зародився порівняно недавно, він є хореографічною композицією, в яку вводяться елементи художньої гімнастики, а тому заняття ним позитивно впливають на фізичний розвиток учнів.



Бальний танець – одна з побутових форм хореографії, яка зазнала впливу багатьох історичних епох. Сфера сучасного бального танцю – свята, на яких його головною метою є сприяння спілкуванню між людьми. За змістом і формою бальний танець є інтернаціональним. Національний зміст проявляється в хореографічній та музичній структурі, виконавській манері, колориті. Бальний танець багатогранний: він поєднує у собі засоби музичного, пластичного, спортивно-фізичного, етичного і художньо-естетичного розвитку вихованців.

Для сучасного танцю характерними рисами є сукупність плавних, витончених рухів, підлеглих загальному ритму, втіленому у завершену форму. До репертуару колективу входять диско, хіп-хоп, контемп, рок-н-ролл,модерн тощо. Вихованці вивчають на заняттях основи танцювального мистецтва, оволодівають елементами танців сучасного стилю, здобувають навички танцювальної техніки, вчаться передавати в танці особливості характеру, ритму, будови твору.

Заняття з хореографії розвивають в учнів координацію рухів, силу, витривалість, сприяють гармонійному фізичному і естетичному розвитку.Начало формы

Конец формы

II. Виховна роль хореографії

В умовах постійних соціокультурних змін, характерних для бурхливого ХХІ століття збереження власних духовних, національних та естетичних орієнтирів набувають неабиякої актуальності. Чільне місце у виховному процесі посідає проблема всебічного та гармонійного розвитку молодої особистості, що вступає в суспільне життя. І вагому роль в контексті даної проблеми посідає залучення молоді до естетичного досвіду людства, засвоєння та переосмислення естетичних та загальнолюдських цінностей. Відтак питання естетичного виховання сучасної молоді на разі перебуває в ключі актуальних. Значний потенціал щодо естетичного виховання молоді містить хореографічне мистецтво, яке за своєю сутністю є синкретичним та поєднує не лише танцювальне, а й музичне, театральне та образотворче мистецтво.



У формуванні естетичної і художньої культури особистості хореографічне мистецтво є найважливішим аспектом естетичного виховання. Хореографія - це світ краси руху, звуків, світлових фарб, костюмів, тобто світ чарівного мистецтва. Діти прагнуть побачити це на балетних виставах, у художніх альбомах, відеофільмах. Наступні їх самостійні думку і судження часом заслуговують на повагу. Доктор Селія Спарджер, автор книги «Анатомія і балет», колишній консультант Королівського балету Англії, писала, що «балет є надто складним засобом виховання постави, дисциплінованого і красивого руху, швидкої мозкової реакції і зосередженості, щоб обмежити його вивчення лише для небагатьох обраних» .У російському освіті уроки з хореографії стають обов'язковими. Вони виховують і розвивають не тільки художні навички виконання танців різних жанрів, а й вироблення у дитини звички і норми поведінки у відповідність до осягати закони краси.
Заняття хореографічним мистецтвом сприяють фізичному розвитку дітей та збагачують їх духовно. Це гармонійне заняття приваблює і дітей, і батьків. Дитина, що володіє балетної поставою, захоплює оточуючих. Але її формування-процес тривалий, що вимагає багатьох якостей від дітей.
Дисциплінованість, працьовитість і терпіння - ті риси характеру, які необхідні не тільки в хореографічному класі, але і в побуті. Ці якості роками виховуються педагогами-хореографами і визначають успіх у багатьох справах.
Почуття відповідальності, так необхідне в житті, рухає дітей, що займаються хореографією, вперед. Не можна підвести того, хто поруч стоїть в танці, не можна спізнитися, тому що від тебе знаходяться в залежності інші, не можна не вивчити, не виконати, не допрацювати.
Акуратність в хореографічному виконавстві, охайність форми в хореографічному класі переноситься і на зовнішній вигляд дітей у школі. Вони виділяються не тільки своєю поставою, але і зачіскою, чистотою і елегантністю носіння звичайнісінької одягу.
Виховання етикету є однією зі сторін на заняттях з хореографії. Приємно бачити, що діти з хореографічного класу ніколи не пройдуть попереду старшого, хлопчики подадуть руку при виході з автобуса, сумки та портфелі дівчаток - в руках у хлопчиків. Увага і турбота про інших - необхідна якість у характері дітей, і заняття хореографією вирішують ці завдання.
Хореографічне мистецтво у дитини є доповненням і продовженням його реальному житті, збагачуючи її. Заняття цим мистецтвом приносять йому такі відчуття і переживання, яких він не міг би отримати з будь-яких інших джерел .
Творча особистість - найважливіша мета як усього процесу навчання, так і естетичного виховання. Без нього, без формування здатності до естетичного творчості, неможливо вирішити найважливіше завдання всебічного і гармонійного розвитку особистості. Цілком очевидно, що кожен педагог за допомогою естетичного виховання готує дітей до перетворювальної діяльності. Педагог-хореограф повинен сформувати, розвинути і зміцнити у дітей потреба у спілкуванні з мистецтвом, розуміння його мови, любов і гарний смак до нього.

Танець, в умовній хореографічній формі, відображає реальні життєві явища. Так, в ньому проявляються прийняті суспільством етика, мораль, норми взаємовідносин та поведінки людей. Зміни, які відбуваються в економічному, соціальному, політичному укладах життя, рівень загальної культури суспільства знаходять своє відображення в художній творчості народу, в тому числі – в хореографії. Таким чином, танець виступає своєрідною формою відображення дійсності.

В процесі навчання танцю учні не просто пасивно сприймають красу, вони вирішують деякі труднощі, роблять немалу працю для того, щоб краса стала їм доступною. Пізнав красу в процесі творчості, людина глибше відчуває прекрасне у всіх його проявах: і в мистецтві, і в житті. Його художній смак стає більш тонким, естетичні оцінки явищ життя та мистецтва – більш зрілими.

Танець грає велику роль у вихованні молодого покоління. Це пов’язано з многогранністю танцювального мистецтва, яке поєднує в собі засоби музичного, пластичного, спортивно-фізичного, естетичного розвитку та освіти. В процесі навчання всі ці засоби пов’язані між собою.

Заняття танцями органічно пов’язані з освоєнням норм етики, надають високу культуру спілкування між людьми. Витримка, ввічливість, почуття міри, простота, скромність, увага до оточуючих, їх настрою – ось ті риси, які виховуються в учнях в процесі занять танцями та стають невід’ємними в повсякденному житті.

Танці виховують характер людини. Учбовий процес відбувається в колективі та носить колективний характер, заняття розвивають почуття відповідальності перед

товарищами, вміння рахуватися з їх інтересами.

Мистецтво хореографії - явище загальнолюдське, що має багатовікову історію розвитку. В основі його походження лежить непереборне прагнення людини до ритмічного руху, потреба висловити свої емоції засобами пластики, гармонійно зв'язуючи рух і музику.

Історія становлення хореографічного мистецтва - це результат еволюції людської культури, соціальних особливостей кожного часу; це історія народного танцювального мистецтва, практичної діяльності педагогів-хореографів і виконавців різних епох і народів.

Специфіка хореографічного мистецтва визначається його багатогранним впливом на людину, що зумовлено самою природою танцю як синтетичного виду мистецтва. Впливаючи на розвиток емоційної сфери особистості, удосконалюючи тіло людини фізично, виховуючи через музику духовно, хореографія допомагає набути впевненості у власних силах, дає поштовх до самовдосконалення, до постійного розвитку. На різних етапах свого розвитку людство постійно зверталася до танцю як до універсального засобу виховання тіла і душі людини - засобу гармонізації виховання особистості.

Вивчення хореографії, як і інших видів мистецтва, допомагає розвинути ті сторони особистісного потенціалу учня, на які змісту інших предметів має обмежений вплив: уява, активне творче мислення, здатність розглядати явища життя з різних позицій. Як і інші види мистецтва, танець розвиває естетичний смак, виховує високі почуття, але, на відміну від інших мистецтв, робить істотний вплив і на фізичний розвиток дитини.

Робота педагога-хореографа – вихователя в людині почуття прекрасного – почесна та складна.

Разом з навчанням танцю, навичкам красивого руху педагог формує смак, вибіркове відношення до танцювального та музичного репертуару. Виконання ціх завдань по плечу людині глибоко освітченій, озброєній великими професійними знаннями в хореографії, досвідченому методисту, волевому організатору та високо громадянській особистості.

III. Фізичний розвиток на заняттях хореографії.

Формування здоров'я дітей, повноцінний розвиток їх організму - одна з основних проблем у сучасному суспільстві. Медики, батьки і педагоги повсюдно констатують відставання, затримки, порушення, відхилення, невідповідність нормам у розвитку дітей, неповноцінність їх здоров'я.

танець виховує навик правильної постави, гармонійно розвиваючи все тіло, розкріпачує рух. Включення тренаж в урок сприяє вихованню опорно-рухового апарату, врівноважуючи право-і лівосторонній розвиток всіх м'язів корпусу і кінцівок, розвитку складної координації рухів, розширення рухового діапазону, тренуванні дихальної та серцево-судинної системи, підвищуючи тим самим життєву активність організму дитини.

Нормальний фізичний і психічний розвиток - основні показники здоров'я дітей. У наші дні кожен дорослий і дитина знають, що фізична культура і спорт корисні для здоров'я. І дійсно, неможливо уявити здорову дитину нерухомим, хоча, на жаль, малорухомих дітей можна все частіше і частіше зустріти серед вихованців дитячих садів, не кажучи про школярів. Це відбувається тому, що сучасна освіта пред'являє дуже високі вимоги до підростаючого покоління. Все більше відкривається приватних шкіл, дитячих садів, ліцеїв, гімназій, де дітям дається велика розумова навантаження, задається багато домашніх завдань, тим самим знижується рухова активність дітей. Вони більше часу проводять за столом, виконуючи домашню роботу, і менше часу відводять на рухливі ігри, заняття спортом. А отже, дитина частіше хворіє, у нього слабко розвинені м'язи, всі органи і системи функціонують гірше. Все це є причиною зниження показників фізичного розвитку. Таким чином, для більшості дітей характерна гіподинамія .

Танцювальне діяльність у молодшому шкільному віці робить істотний вплив на темп і якість фізичного розвитку. Відомо, що танець завдяки постійним фізичним вправам, розвиває м'язи, надає гнучкість і еластичність корпусу, тобто є потужним чинником, що впливає на становлення дитячого організму .

Фізичне навантаження на організм дитини під час тренування юних танцівників по своїй щільності та інтенсивності практично дорівнює навантаженні юних спортсменів. Всім відомо про вплив рухової активності на здоров'я школярів. Між добової рухової активністю і здоров'ям школярів існує тісний взаємозв'язок. Дефіцит руху, або гіпокінезія, викликає різноманітні морфологічні та функціональні зміни організму. Але для танцівників характерна гіперкінезія - надмірна рухова активність. Характерна і основна причина цього - рання спеціалізація дітей в танці і висока щільність фізичного навантаження на тренуванні .

Під час прийому учнів у балетну школу часто доводиться зустрічати таку ваду, як порушення постави. У такому випадку самі заняття хореографією є важливим чинником корегуючий статури. У той же час специфічна навантаження під час тренувань також може призвести до порушень постави.

Велика рухливість хребетного стовпа сприяє створенню апломбу - стійкості у великій різноманітності поз і рухів танцю. У більшості юних танцівників спостерігається згладжування грудного кіфозу та поперекового лордозу. Спина рівна, з красивими прямими лініями.

«Рухова активність належить до основних чинників, що визначають рівень обмінних процесів організму і стан його кісткової, м'язової та серцево-судинної систем», - писав академік В.В. Парин в 1969 році.Оздоровчий і профілактичний і корекційний ефект фізичних вправ нерозривно пов'язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин.

Сучасні вчення показали, що існує тісний взаємозв'язок між діяльністю рухового апарату, скелетних м'язів і фізичним розвитком дитини. Оцінка функціональних резервів системи кровообігу при граничних фізичних навантаженнях у осіб з різним рівнем фізичного стану показує: люди із середнім рівнем фізичного розвитку (і нижче середнього) володіють мінімальними функціональними можливостями, що граничать з патологією, їх фізична працездатність нижче 75%. Навпаки, добре треновані люди з високим фізичного розвитку за всіма параметрами відповідають критеріям фізіологічного здоров'я, їх фізична працездатність досягає оптимальних величин або перевищує їх .

Фізичними (руховими) якостями називаються окремі якісні сторони рухових можливостей людини: швидкість, сила, гнучкість, витривалість і спритність. Наведемо їх визначення зі спортивної літератури.

Швидкість - це здатність виконувати рухові дії і мінімальний термін, яка визначається швидкістю реакції на сигнал і частотою багаторазового повторюваних дій.

Спритність - це здатність швидко опановувати новими рухами (здатність швидко навчатися), швидко і перебудовувати свої дії і відповідно до вимог раптово мінливої ​​обстановки. Розвиток спритності відбувається за умови пластичності нервових процесів, здатності до відчуття і сприйняття власних рухів в навколишньому оточенні .

Витривалість - це здатність протистояти стомленню в будь-якій діяльності. Витривалість визначається функціональною стійкістю нервових центрів, координацією функцій рухового апарату і внутрішніх органів.

Гнучкість - морфофункціональний властивість опорно-рухового апарату, що визначають ступінь рухливості його ланок. Гнучкість характеризує еластичність м'язів і зв'язок.

у молодшому шкільному віці є великі можливості для корекції розвитку дітей, оптимізації рухового режиму, залучення до здорового способу життя.

Виходячи з природної допитливості цього віку, наявності хороших навчальних якостей як інтерес, мотивація, активний розвиток самосвідомості, можна зробити висновок про те, що в цьому віці дорослі повинні повною мірою сприяти всебічному гармонійному фізичному розвитку, зокрема використання занять хореографією, особливо засобами танцю.
IV. Організація занять з хореографії в гімназії «Ерудит».

Танець займає значне місце в системі естетичного виховання дітей та молоді.

Засобами хореографічного мистецтва у дітей формується культура поведінки та спілкування, прищеплюється любов до прекрасного, відбувається духовне збагачення та прагнення до фізичної досконалості, діти вчаться бути дисциплінованими, працьовитими, терпимими та відповідальними.

Метою та основним змістом програми роботи танцювального гуртка «Ритми планети» є:



  • Ознайомлення учнів з танцювальним мистецтвом;

  • Розвиток естетичного смаку, почуття прекрасного;

  • Навчання правильному виконанню хореографії різних напрямків, технічний розвиток руху;

  • Сприяння фізичному розвитку дітей та усунення деяких вад фізичного розвитку;

  • Виховання гармонійної, всебічно- розвинутої особистості дитини.

Діяльність гуртка «Ритми планети» спрямована на концертну діяльність гімназії «Ерудит», підготовку та проведення творчіх заходів шкільного та районного значення, таких, як:

  • «Свято І-го дзвоника»;

  • «День вчителя»;

  • «Різдвяна Зірка» - концерт;

  • «Міс – «Ерудит» - конкурс – концерт;

  • «Київський Вальс» - конкурс районного значення;

  • «Гімназійна весна» - концерт;

  • «Свято останнього Дзвоника»;

  • Випускний бал 9-го, 11-го класів.



Література

1. Баришнікова Т. Основи хореографії. - М., 2001. - 272 с.

2. Безруких М.М. та ін Вікова фізіологія (Фізіологія розвитку дитини). - М.: ВЦ «Академія», 2002. - С. 393-398.

3.«Історично – побутовий танець» М. Васильєва – Рождествінська, Москва, «Мистецтво», 1987 р.

4.«Класичний танець в дитячих колективах» Г. Березова. Київ, «Музична Україна» 1991р.

5.«Основи класичного танцю» А. Ваганова, Москва, «Мистецтво», 1963 р.



6.«Система хореографічного виховання» А. Тараканова, МОН України. Київ, 1986р.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка