Київський національний університет імені Тараса Шевченка Шутенко Юлія Миколаївна



Скачати 328.47 Kb.
Дата конвертації26.04.2016
Розмір328.47 Kb.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Шутенко Юлія Миколаївна

УДК 801.81: 82-1 Голобородько
Фольклорна традиція та авторське "Я" в поезії Василя Голобородька

10.01.07 – фольклористика


Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук
Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Дунаєвська Лідія Францівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри фольклористики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Качкан Володимир Атаназійович,

Івано-Франківська державна медична академія,

завідувач кафедри українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Кудрявцева Зоя Феліксівна,

Національна академія державного управління

при Президентові України,

кафедра української мови.


Провідна установа: кафедра української літератури

Національного педагогічного

університету імені М.П.Драгоманова

Захист відбудеться 26 травня 2005 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.15 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О.Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий "18" квітня 2005 р.


Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Копаниця Л.М.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. В останні десятиліття проблема вивчення взаємин усної колективної творчості з авторською індивідуальною не була достатньо висвітлена в українській фольклористиці. Попередники переважно розглядали проблему фольклоризму у зв'язку з українською класичною літературою і майже не торкалися взаємин усної словесності з сучасними письменницькими набутками.

У першій половині ХІХ ст. проблеми фольклорно-літературних взаємин, фольклоризму літератури закономірно постали перед дослідниками у звязку з формуванням романтичної парадигми світосприйняття, захопленням старовиною. Найпомітнішими у цей період були праці М.Максимовича, О.Бодянського, І.Срезневського, М.Костомарова, П.Куліша. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. питання співвідношення фольклору й літератури досліджували О.Потебня, М.Драгоманов, М.Сумцов, І.Франко, М.Дашкевич, М.Грушевський, Б.Грінченко, М.Павлик, В.Гнатюк. У радянський період взаємозв'язки фольклору й літератури, фольклоризм літератури досліджували О.Лобода, В.Перетц, В.Петров, П.Попов, К.Грушевська, М.Возняк, М.Рильський, О.Дей, Г.Нудьга, Т.Комаринець, М.Яценко, М.Грицай, М.Пазяк, О.Мишанич. Вчені простудіювали фольклоризм від пам'яток давньої української літератури до творів радянських письменників, охоплюючи як певний період літератури, так і фольклоризм творчості одного письменника.

Вагомим для дослідження проблеми фольклорно-літературних взаємин є досвід сучасних українських фольклористів та літературознавців, котрі досліджують різні аспекти проблеми взаємодії усного колективного та письмового індивідуального (В.Бойко, В.Качкан, В.Погребенник, Л.Дунаєвська, О.Гончар, Р.Кирчів, І.Денисюк, Б.Хоменко, С.Мишанич, О.Астаф'єв, Ю.Ковалів, А.Мойсієнко, Г.Штонь, Н.Малинська, С.Росовецький, П.Будівський, М.Дмитренко, О.Вертій, Т.Шевчук, Г.Грабович та ін.).

Серед зарубіжних вчених ХХ ст. проблеми взаємодії фольклору та літератури досліджували М.Андрєєв, Ю.Соколов, М.Азадовський, В.Гусєв, У.Далгат, Д.Медріш, О.Фрейденберг, П.Богатирьов, Л.Ємельянов, В.Пропп, Б.Путілов, В.Сідєльніков, С.Лазутін, А.Бушмін, С.Азбєлєв, Л.Дмитрієв, В.Митрофанова, В.Жирмунський, Н.Савушкіна, Т.Тіселтон Дейєр, Д.Хормен, Р.Дорсон та ін.

Для фольклористики як науки надзвичайно важливо простежити специфіку функціонування фольклору в оригінальній поетичній творчості. Вибір теми зумовлений прагненням в епоху літературного, мистецького постмодерну уперше проаналізувати явище індивідуальної художньої інтерпретації народної творчості на прикладі одного з найяскравіших представників української поезії другої половини ХХ ст. В.Голобородька.

Творчість В.Голобородька вкорінена у фольклорну міфопоетику, народний світогляд. Поетичне мислення В.Голобородька сформоване на ґрунті українського фольклору – як словесного (казок, дум, пісень, загадок, замовлянь), так і невербального (обрядів, ритуалів, звичаїв, повір'їв). Унікальне особисте художнє відображення світу з'явилося в поета через розуміння, пізнання та відчуття давнього народного міфологічного, синкретичного мислення, яке не вбачало різниці між живим і неживим.

Для висловлення свого світогляду митець обрав форму верлібру. Метафора відкрила перед митцем можливості перетворення сенсорних вражень у суб'єктивні образи; вірш завдяки метафорі стає автономною даністю, яка лише частково кореспондує з навколишнім світом.

Хоча яскрава поетична індивідуальність В.Голобородька не залишилась без уваги сучасних дослідників, критиків, мистецький доробок поета в обраному нами аспекті ще мало осмислений і заслуговує на ґрунтовне вивчення.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема дослідження безпосередньо повязана з темою наукової роботи кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Еволюція художнього мислення в літе-ратурі та народній творчості: науковий та освітні аспекти" (01 БФО 44-01), що передбачає введення дисертаційного матеріалу до навчальних програм з фольклору, теорії літератури, мовознавства тощо.

Мета роботи – виявлення фольклорної традиції, трансформованої авторським "Я" В.Голобородька з урахуванням як народного значення мотивів, образів, так і особливостей творчої манери митця, пов'язаної з переосмисленням та художнім моделюванням дійсності. Це зумовило необхідність вирішення таких завдань:

– висвітлити багатоаспектність фольклорно-літературних взаємин, а відтак виробити методологію дослідження цієї проблеми;

– порівняти закони функціонування фольклорної і літературної традицій;

– проаналізувати трансформовані в індивідуальній творчості В.Голобородька елементи української народної наративної традиції (сюжети, мотиви, образи, символи, поетика казок, загадок, замовлянь), зважаючи як на їхнє традиційне значення, так і на нове буття в літературному середовищі, підпорядковане авторському задуму;

– розглянути відображення магічно-ритуальних явищ, властивих народному світоглядові в поезіях В.Голобородька;

– з'ясувати семантику домінантних символів поезії в порівнянні з народною творчістю, усталеними формулами фольклорної традиції.



Методи дослідження. Для досягнення поставленої у роботі мети та розвязання її завдань автор дисертації застосовує такі методи: історико-генетичний, порівняльний, структурно-семіотичний, психоаналітичний. Застосування історико-генетичного методу дозволяє відтворити послідовність подій у часі й виявити загальну динаміку процесів колективної та індивідуальної творчості, причинно-наслідкові зв'язки взаємин фольклорної і літературної словесності. Порівняльний метод, що передбачає зіставлення як подібних, так і несхожих явищ, окремих їхніх ознак, властивостей, сприяє пізнанню сутності конкретних феноменів. Структурно-семіотичний метод забезпечує дослідника необхідним інструментарієм для аналізу формотворчих і смислотворчих компонентів художнього твору, образу, символу. Психоаналітичний метод допомагає простежити еволюцію архетипів від давніх колективних несвідомих реакцій до осмислених образних структур та індивідуальних психічних виявів через вербальний компонент.

Об'єкт дослідження – твори усної колективної словесності, зафіксовані у збірниках українських народних казок, загадок, замовлянь, пісень, повір'їв тощо та індивідуальні поетичні тексти В.Голобородька, надруковані у збірках: "Летюче віконце" (1970); "Зелен день" (1988); "Ікар на метеликових крилах" (1990); "Калина об Різдві" (1992); "Слова у вишиваних сорочках" (1999); "Посівальник" (2002); "Українські птахи в українському краєвиді" (2002).

Предметом дослідження є вивчення проблеми трансформації української народної традиції в авторській художній творчості.

Наукова новизна. З'ясовано принципи функціонування народного наративу в індивідуальному поетичному тексті. Вперше осмислено вагому роль фольклорної традиції в художній творчості В.Голобородька. Простежено домінантні символи в поезії митця, які постали у зв'язку з народнопоетичною символікою та світоглядом українців. Застосовано комплексний підхід до визначення поняття фольклоризму, здійснено спробу теоретичного осмислення фольклорної традиції.

Доробок В.Голобородька проаналізовано з урахуванням творчих принципів поета та інших представників Київської школи: фольклоризм; насичений метафоризм; визнання існування сакрального; органічність творення; зосередження уваги на природі, людині, всесвітові, причому людина перебуває у єдності з іншими складовими світу: травою, водою, землею, сонцем тощо; недомовленість; вільне віршування. Фольклоризм поезії В.Голобородька висвітлено крізь призму зразків усної народної творчості. Народні та індивідуальні твори розглянуті за допомогою способів зіставлення, протиставлення, виявлення аналогій, спільної морфології тощо.



Теоретичне значення дисертації полягає:

– у визначенні методологічної основи для аналізу фольклоризму поезії загалом і поезії В.Голобородька зокрема;

– у систематизації наукових поглядів українських фольклористів на фольклорно-літературні взаємини;

– у характеристиці особливостей використання фольклорного матеріалу в оригінальнму творчому доробку В.Голобородька;

– у типологічному застосуванні в роботі досягнень суміжних дисциплін – психології (зокрема, психології творчості), теорії та історії літератури, літературної критики, етнології.

Практичне значення дисертаційної роботи для фольклористики полягає в розширенні меж вивчення проблеми фольклорно-літературних взаємин, зокрема у з'ясуванні на новій методологічній основі інобуття фольклору в літературному тексті. Матеріали дослідження можуть бути використані для написання монографій, підручників, навчально-методичних посібників, підготовки курсу лекцій "Українська усна народна творчість" для студентів вищих навчальних закладів, спецкурсів "Фольклорно-літературні взаємини", "Поетика українського фольклору", також для вчителів-словесників як дидактичний матеріал.

Апробація результатів дисертації. Робота обговорена на засіданні кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Розділи дисертації використовувались у нормативному курсі "Усна народна творчість", спецкурсі "Фольклорно-літературні взаємини" для студентів спеціальностей "фольклористика", "українська мова і література" Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення та результати дослідження були виголошені на щорічних наукових конференціях викладачів та аспірантів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2002, 2003, 2004); міжнародних наукових конференціях "Семіотика культури /тексту в етнонаціональних картинах світу" (Київ, 2004), "Філологія в Київському університеті: історія та сучасність", присвяченій 200-річчю від дня народження М.О.Максимовича (Київ, 2004); міжвузівській конференції "Творчість Олександра Довженка в контексті світової культури" (Київ, 2004).

Публікації. Основні положення та результати дослідження викладено у п'яти працях автора, опублікованих у періодичних виданнях та фаховому науковому збірнику, рекомендованих ВАК України.

Структура дисертації зумовлена логікою побудови дослідження відповідно до мети й основних завдань: вступ, три розділи, висновки. Обсяг основного тексту – 200 сторінок машинопису, загальний обсяг дослідження – 219 cторінок. Додається список використаних джерел (230 позицій).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У дисертації з погляду останніх здобутків науки висвітлено історію дослідження проблеми фольклорно-літературних взаємин, визначено поняття фольклоризму, окреслено особливості фольклорної традиції та авторського "Я", взаємовпливи фольклору та української літератури. Враховано надбання фольклористичної думки.

У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету та завдання дослідження, визначено методологічну основу, окреслено обєкт та джерельну базу, ступінь наукової новизни розробки теми, розкрито теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про апробацію положень дисертації.



Перший розділ – "Усне колективне та письмове індивідуальне" – складається з трьох підрозділів.

Перший із них – "Фольклор і література. Фольклоризм" – присвячений теоретичній розробці проблеми фольклорно-літературних взаємин. Тут простежено зв'язки фольклору з літературою на різних рівнях художнього освоєння світу – естетичному, сюжетно-тематичному, системно-типологічному, жанровому, образно-стилістичному, символічному – від ХІХ до ХХІ ст. Дослідники-романтики висловлювали переважно універсальні положення про співвідношення фольклору й літератури, а не аналізували фольклоризму окремого художнього літературного твору, за винятком М.Максимовича, який досліджував народнопоетичну основу "Слова о полку Ігоревім".

У першій половині ХІХ століття, коли фольклористика і літературознавство тільки виокремлювалися як науки, взаємозв'язків фольклору й літератури серед інших питань торкалися М.Максимович, О.Бодянський, І.Срезневський, М.Костомаров, П.Куліш. М.Максимович проголосив паралельність співіснування фольклору та художньої літератури. Категорію "паралельності" він визначив як одну з прикметних рис національної специфіки українського творчого процесу. На думку П.Куліша, який не підтримав цю ідею, занепад усної народної творчості стає однією з причин зародження літературної творчості. Отже, художня спадщина письменників визнається якісно новим рівнем розвитку народної пісні, думи, казки. Концепція зв'язку фольклору і літератури, за П.Кулішем, осмислюється із своєрідного діалектичного погляду в аспекті категорій спадкоємності й опозиції. Література переймає естафету від фольклору, який нібито вичерпав свої сили, його дух завмер, але воскресне в іншій іпостасі, новій досконалішій формі. Позицію П.Куліша спростовував О.Потебня, вчений наголосив: народ творить безперервно і повсюди. О.Бодянський висловив цікаву думку з приводу ґенези українського літературного процесу: перевагою української літератури перед західноєвропейськими й російською він вважав органічний її початок, тобто розроблення письменниками багатих національних тем та мотивів, узятих з усної традиції, а не запозичення чужоземного матеріалу, копіювання інших літератур.

У середині ХІХ століття зв'язок літературної та народної поезії вивчається на прикладі Шевченкової творчості. У світлі концепції М.Костомарова Т.Шевченко став своєрідним реалізатором потенційних можливостей народної поезії. Він не повторює її, а підносить на якісно новий рівень. М.Костомаров у своїх наукових працях вирішує також низку методологічних питань. Він убачає відмінність твору народного від літературного в належності останнього усьому народові та в неминучій безмежності варіювання.

Погляди на взаємодію творчості народної та письменницької висловлювали, як правило, аналізуючи поезії Т.Шевченка. На етапі становлення нової української літератури геній Кобзаря витворив своєрідну поетику, якій властиве органічне "переплавлення", "переливання" усної словесності у власні мистецькі зразки. Зацікавлення фольклоризмом творів Т.Шевченка є й у М.Костомарова, й у П.Куліша, згодом – у І.Франка. Основний висновок учених: Тарас Шевченко – поет народний за духом і буквою.

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. проблему співвідношення фольклору й літератури досліджували О.Потебня, М.Драгоманов, М.Сумцов, І.Франко, М.Дашкевич, М.Грушевський, Б.Грінченко, М.Павлик, В.Гнатюк. Учені аналізували фольклоризм окремих творів літератури, актуальним залишилося вивчення пам'ятки "Слова о полку Ігоревім" (М.Грушевський), досліджували фольклоризм творів Т.Шевченка (І.Франко). Методологічні настанови для розуміння складності трасформаційного процесу, який відбувається під впливом одного типу словесності на інший, запропонували в своїх працях О.Потебня, М.Грушевський. На відміну від попередніх дослідників, О.Потебня, М.Драгоманов, І.Франко розглядали фольклор і літературу як два види мистецтва, між якими відбувається взаємовплив; відстоювали концепцію фольклору як словесності імперсональної і літератури як словесності, побудованої за "індивідуальним принципом".

Впродовж ХХ ст. взаємини фольклору й літератури, фольклоризм літератури досліджували Ф.Колесса, М.Возняк, О.Лобода, В.Перетц, В.Петров, П.Попов, М.Рильський, О.Дей, Г.Нудьга, М.Пазяк, О.Мишанич. Вчені простудіювали явище фольклоризму від пам'яток давньої української літератури до творів радянських письменників, охоплюючи або певний період літератури, або, найчастіше, вияви фольклоризму в творчості одного письменника.

Сучасні українські фольклористи та літературознавці (В.Бойко, Л.Дунаєвська, О.Гончар, Р.Кирчів, І.Денисюк, В.Качкан, В.Погребенник, С.Росовецький, О.Вертій, П.Будівський, М.Дмитренко та ін.) продовжують досліджувати проблему взаємодії усної колективної та письмової індивідуальної творчості як у теоретичному плані, так і безпосередньо на прикладі мистецьких здобутків видатних майстрів слова.

Серед зарубіжних учених ХХ ст. проблеми взаємодії фольклору та літератури досліджували М.Андрєєв, Ю.Соколов, М.Азадовський, В.Гусєв, У.Далгат, Д.Медриш, О.Фрейденберг, П.Богатирьов, Л.Ємельянов, В.Пропп, Б.Путилов, В.Сидєльніков, С.Лазутін, А.Бушмін, С.Азбелєв, Л.Дмитрієв, В.Митрофанова, В.Жирмунський, Н.Савушкіна, Т.Тиселтон Дейєр, Д.Хормен, Р.Дорсон та ін.

У різні часи фольклор взаємодіяв з літературою неоднаково, неоднорідно. Перші продукти літератури, як зазначав О.Потебня, багато в чому нагадують настрій думки, властивий народній поезії, а в яскравих, відомих творах народної, тобто усної та безособової, поезії ми спостерігаємо підготовку літературних явищ.1

Взаємини фольклору та літератури в основному визначаються як двоаспектні: з одного боку, маємо фольклоризм літератури (тобто, коли фольклор потрапляє в літературу), з іншого – літературність фольклору (коли літературний твір або його складові потрапляють у фольклор). Проте взаємодія фольклору з літературою може мати і складніший характер: наприклад, коли певний фольклорний елемент (сюжет, мотив, герой тощо) потрапляє в літературний твір, а літературний твір переосмислюється народом і переходить знов у фольклор (так зване явище "бумеранга"). Фольклоризм літератури – лише одна з граней проблеми інобуття фольклору в різних історичних та естетичних умовах. При дослідженні фольклоризму необхідно поглибити системність аналізу, який має охоплювати всі рівні ідейно-естетичної структури твору.

Проблему фольклоризму вчені розглядали з різних поглядів, з'ясовано найрізноманітніші аспекти цього поняття. Фольклоризм визначають як наявність у літературному творі фольклорного субстрату. Так само, як інші впливи, він може бути неусвідомлюваним і проявлятись у вигляді прямого наслідування, а також але також може виявитися переплавленим у авторській свідомості. В більшості монографічних робіт фольклоризм трактується як не тільки пряме, але і як опосередковане літературною традицією чи творчим методом письменника засвоєння фольклору в усій різноманітності форм його входження на всіх етапах творчості і на різних рівнях художньої структури твору.

Під "фольклоризмом" розуміємо всі варіанти впливу фольклору на літературний текст. Уживаємо цей термін у найширшому значенні. Це може бути як свідоме, цілеспрямоване запозичення й використання народної поетики, стилістики, символіки, фольклорних мотивів, сюжетів у літературних творах, так і неусвідомлюване автором наповнення тексту фольклорними елементами, як пряме цитування фольклорних творів, так і їх переосмислення, фольклорні ремінісценції, асоціації, парафрази, алюзії, варіації, перегуки і навіть відштовхування та пародіювання тощо.

У другому підрозділі – "Взаємовпливи фольклору та української літератури" – констатовано, що проблема фольклорно-літературних взаємин перебувала в полі зору філологів упродовж ХІХ – ХХ ст. і тепер не втрачає своєї актуальності, адже усна колективна та письмова індивідуальна творчість взаємодіють, перетинаються між собою, взаємно збагачуючись. В хронологічній послідовності від давнини до сучасності оглянуто доробок українських вчених стосовно фольклоризму лі-тератури класиків та сучасників.

Третій підрозділ – "Фольклорна традиція. Авторське "Я" – присвячений теоретичному визначенню традиції, порівнянню фольклорної та літературної традицій, з'ясуванню поняття "авторське "Я". Взаємодію усного колективного з письмовим індивідуальним розглянуто як з метою ширшого розкриття інобуття традиційного фольклорного тексту в літературному творі, так і з метою висвітлення письмового індивідуального начала.

Другий розділ дисертації – "Фольклорне мислення та поезія Василя Голобородька" – складається з двох підрозділів. У першому з них – "Особливості формування поетичного мислення В.Голобородька" – охарактеризовано художню манеру поета, подано основні моменти його творчої біографії, висвітлено контакти В.Голобородька з фольклорною традицією, його особисту оцінку літератури 70-х років, зокрема творчості Київської школи поетів, наведено погляди митця на фольклор, поезію, метафору, верлібр. Розглянуто також психоаналітичний дискурс у зв'язку з поетичною практикою.

У другому підрозділі – "Художнє освоєння народного традиційного наративу" – розкрито художнє використання В.Голобородьком народного традиційного наративу, зокрема казки, а також загадки, замовлянь, проаналізовано входження народної епічної традиції в поетичні тексти на рівні сюжетів, мотивів, образів, компо-зиційних особливостей. У казках і загадках В.Голобородько вбачає глибоку поезію, сприймає ці тексти як метафоричні. Народні замовляння, що належать до оказіонально-обрядового фольклору, ритмізовані, наповнені кодами, символами поетичної свідомості, виступають важливою сировиною для поета, який у своїх творах реконструює давній світогляд. Така особливість архаїчної народної поезії, як табуювання, зокрема табу на імена, застосовується в поезіях В.Голобородька дуже широко.

У пункті 2.2.1. "Казкова традиція: специфіка поетичного втілення" йдеться про використання В.Голобородьком скарбів епічної казкової традиції. Казковість пронизує його поезію на рівнях символіки і навіть морфології (за В.Проппом). Казка для В.Голобородька – предмет не тільки поетичного, а й наукового зацікавлення. У дослідженнях з фольклористики "Ой вінку, мій вінку...": Ознаки дівочого вінка як основа для його метафоричної трансформації в українських народних казках" (1999) та "Соловейку, сватку, сватку...": Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках"1 (2002) В.Голобородько використовує міфопоетичний метод. Казку поет розуміє не як буквальний текст, а як метафоричний. Розгадування метафор казки він підкріплює описом весільного обряду, текстами весільних пісень, загадок, прислів'їв, приказок тощо. На думку В.Голобородька, казки – надзвичайно поетичні тексти, це поезія поезії, або поезія вищого ступеня.

Часто поет на сюжетну канву казки накладає новий візерунок, надає психологічно насиченого змісту своїм творам. Оксюморонна побудова образу: підкреслене протиставлення між внутрішнім і зовнішнім, соціальним становищем і сутністю, безкінечністю змісту і конечністю втілення, що характерна для поетики романтизму, виявляється й у творах поета. Казковий сюжет, персонажі, їхня мова, народнопоетичні прийоми експресивно підкреслюють неказкову дійсність, іноді контрастують з життєвою реальністю (поезії, однойменні з відомими українськими казками "Кривенька качечка", "Телесик").

Ліричний герой поезій В.Голобородька, які мають казкові образи-символи і написані з використанням принципів побудови казков казкового сюжету, кардинально відрізняється від казкового героя. Проте часто, так само, як і казковому, йому притаманні атрибути казкового героя (кінь, булава), у деяких віршах він малолітній, як і казкові герої-богатирі, прагне вершити подвиги, бореться зі змієм, хоче завоювати серце дівчини-красуні. Водночас героєві творів В.Голобородька найбільше підходить роль знедоленого персонажа, хоча він завжди намагається бути героєм-богатирем. Йому властиві страх, нерішучість, беззахисність, невпевненість; він не перемагає, а зазнає поразок; потрапляє до лабіринту особистого життя та стосунків із жінкою і не може звідти вийти; тікає від дійсності у світ вигадки і не хоче звідти повертатися; це герой, який не має взаємності в коханні; дуже рідко він стає переможцем. Жіночі образи в поезіях В.Голобородька другорядні, вони доповнюють образ героя; так само, як і у фольклорній творчості, у віршах поета відсутні конкретні описи дівочої краси, зображення характеру, є лише опис учинків.

У поезіях, які вирізняються "казковістю", наявні елементи казкового простору (ліс, висока крижана гора, казкові будівлі казкові будівлі, наприклад хатка посеред лісу), символи: перстень, ключ, камінь, нитка тощо. Поет часто застосовує прийоми казкової композиції, наповнює вірші художніми засобами, що властиві українській казці (принципи лінійної повторюваності, об'єктивно-логічної чи асоціативної послідовності, кумуляції, прийоми ретардації, градації, ступеневого розгортання образу з переходом від однієї ланки до наступної тощо). В поетичних текстах В.Голобородька не завжди можна виокремити ті чи ті фольклорні принципи композиції, інколи декілька з них щільно переплітаються між собою, а крізь них проглядає індивідуальне авторське начало.

У пункті 2.2.2. "Народна загадка як основа авторських метафор-загадок" висвітлюємо притаманне Голобородьковій поезії використання образів української народної загадки, а також творення власних загадок-метафор завдяки осягненню законів народної творчості. У деяких поезіях В.Голобородька відчувається явний зв'язок з українською народною традицією, коли автор освоює і трансформує конкретні образи загадок. Проте для його манери письма характерніше творення власних насичених метафоричних текстів, які читачеві належить "розгадати", щоб зрозуміти. Деякі вірші В.Голобородька – герметичні метафори, тобто вони становлять собою нерозгадувану загадку або передбачають можливість антизначних відгадок-тлумачень. Сприйняття і осягнення таких поезії полегшують образи-символи фольклорної традиції, вжиті у своєму сталому значенні. Автор уміло поєднує традиційні значення символів з іншими образами, в яких відбувається або авторська заміна значення, або доповнення. Для В.Голобородька загалом характерне творення цілісних міфопоетичних текстів, ця риса кардинально відрізняє його творчість від здобутків інших поетів Київської школи.

За кількістю "схованих" у метафорах понять у поетичних текстах можна виділити два основні різновиди. Перший: поезія містить більше трьох інакомовлень, алюзій, недомовок, шифрувань та певну підказку на їх витлумачення. Другий: у поезії наявний один таємничий герой, ім'я якого подається через опис учинків, дій; підказки, як правило, нема. Вірші В.Голобородька, які вимагають активного читання-відгадування, приносять читачеві особливу насолоду, якщо йому вдається розкусити "твердий горішок". Однак правильність відгадки, відповідність її захованому автором смислу не обов'язкова, головне, що такі твори наштовхують читача до активної співтворчості-відгадування.

Виокремлення пункту 2.2.3. "Первісні табу на імена і приховування власних імен у текстах Василя Голобородька" зумовлене тим, що приховування імен, як і їх називання, посідає значне місце в його поезіях. Часто митець використовує схему утворення стародавніх українських висловів та слів, що замінювали імена, які не дозволялося промовляти вголос; разом із тим деякі твори свідчать про ставлення до називання, надання імені, вимовляння його вголос як до доброї, гідної, необхідної для життя людини справи.

Особливо цікаве творче використання прийому заміни імені вчинками особи. В.Голобородько на відому із фольклору (казок, повір'їв, загадок тощо) модель "Той, хто [робить щось]..." накладає свої унікальні найменування. Вірші В.Голобородька наповнюють такі загадкові істоти: "Ті, хто повертаються" ("А у одної течуть сльози", І, 114); Ті, "хто носить руки, як вирване з землі коріння" ("Це – скарби", І, 29); Той, "хто розводить воші у голові для коханої білої берези" ("І попросився чоловік до хати переночувати", І, 101); "Той, хто як човен" ("Зерно прожитих днів", VI, 26–27); "Той, хто ходить далеко-предалеко"; "Той, хто все плутає" ("– Ти хто?", IV, 119); "Той, хто може побачити зорі вдень" ("Малий хованець", І, 218); "Той, хто краде солому" ("Мені опиненому отут на дорозі", І, 36); "Той, хто одночасно і вітер, і гребінець; "Той, хто творить свято, коли ми зустрічаємося" ("Свято зустрічі", VI, 29).1

Цей прийом сприяє утворенню ореолу таємничості, чарівності, розпалює в читача цікавість до прихованих за такими іменами осіб чи істот. Певною мірою в поетичних текстах, завдяки такому інакомовленню, тобто описовому називанню, зберігається відчуття сакральності істот, їхньої особливості, небуденності, духовності. Не називання їхніх імен, а вживання описових форм, розкриття сутності цих героїв через їхні дії, очевидно, пов'язане зі страхом, який, проте, ґрунтується не на негативному сприйнятті, як у первісному світогляді, а на позитивному – ліричний герой боїться називати імена цих істот не через те, що вони з'являться і нашкодять, а навпаки, немов би вірячи в те, що ці переважно чудесні, цікаві, добрі, світлі, іноді беззахисні істоти можуть зникнути, якщо вимовити прилюдно їхнє ім'я.

У деяких віршах первісні табу на імена зберігаються незмінно: приховувати ім'я близької людини перед сторонніми – зберегти людину від поганого впливу; зловмисник, знаючи ім'я людини, може використати його на шкоду цій особі. Інші поезії демонструють погляд на називання, давання імені як на необхідну умову для життя, зокрема, втрата власного імені – ознака деструкції, хаосу; вгадати ім'я – пізнати сутність людини.

У пункті 2.2.4. "Народні замовляння як кодування поетичної свідомості" висвітлено оживлення, переплавлення авторським "Я" зразків народних замовлянь. Деякі поезії В.Голобородька наслідують ритми, поетику, побажально-прохальну схему замовлянь. Митець використовує світлі замовляння на добро, творить власні поетичні замовляння до плодових дерев (грушки, яблуні, вишні), до дощику. За деякими символами народних замовлянь поет зберігає незмінний первинний смисл, іншим надає нових значень і підпорядковує задумові тексту. Замовляння для нього – скарбниця поетичних кодів, формул, символів.

Окрім народного наративу, В.Голобородько також трансформує ліро-епічну, ліричну пісенну традицію: думи, балади, пісні календарно-обрядові, весільні, про кохання. В його поезіях зустрічаємо як прямо перенесені рядки пісень (епіграфи до віршів, ремінісценції), так і елементи сюжетів, мотивів, символи, функціонально перетворені відповідно до авторського задуму. Вивчення буття традиційних пісенних мотивів, символів у поетичних текстах В.Голобородька потребує окремого дослідження.

У третьому розділі – "Інтерпретація народнопоетичної символіки", – що складається з трьох підрозділів, зосереджено увагу на вживанні та трансформації народнопоетичної символіки у творчості В.Голобородька.

У першому підрозділі – "Що таке символ?" – підсумовано, що символу властива багатозначність змісту. Окремі його значення реалізуються в контексті образної структури. Найчастіше у символу відсутній безпосередній зв'язок та змістова тотожність із символізованим.

У другому підрозділі – "Народнопоетична символіка в поезії Василя Голобородька" – окреслено групи застосованих митцем символів. В одній зі своїх поезій автор зізнається: "Бо я знаю тільки про воду, про траву і про пташку" ("Казала мені угадати ім'я", І, 121). Отже, митець поділяє світ на три основні рівні – вода, земля, небо. Знати про воду, про траву і про пташку – отже, бачити світ у гармонії, цілісно, різнобічно. Образ води у творах В.Голобородька посідає місце важливе, проте не панівне: це ріка; вода в криниці. Цікаві, на нашу думку, символи подолання стихії води: кладка через річку; чо-вен. Вода символізує жіноче начало, глибока річка – символ межі, нездоланної перешкоди. Кладка через річку в поезіях зберігає народнопісенне значення шляху закоханих один до одного (частіше парубка до дівчини). Човен – символ весняних радощів кохання, транспорт до фантастичної заморської країни, перевізник душ зі світу живих у світ померлих, домовина.

Символи, що стосуються землі, у віршах В.Голобородька становлять найчисельнішу групу. Серед рослинної символіки можна виділити ліс як осередок первісного дикого світу і сад, що об'єднує культурні, домашні рос-лини. Сад має любовну символіку, що відповідає його народнопоетичному значенню, символізує творчість, натхнення. Значну роль у поезії відіграє символ дерева без конкретизації назви; серед дерев із назвами переважають культурні, садові дерева: яблуня, груша, вишня; серед дикоростучих – берізка. Яблуня посідає особливе місце, найчастіше символізує дівчину, її красу, цноту нареченої, жінку, матір. Плід яблуні – яблуко – один з улюблених образів В.Голобородька, огорнутий теплотою та ніжністю. Яблуко в поезії символізує вікно в інший світ, переповнене болем серце, самотність, безпорадність, кохання. На землі під деревами ростуть квіти. Символ квітки, квітів частіше зустрічається як узагальнений, ніж конкретизований. Якщо квітка найчастіше в поезіях В.Голобородька символізує дівчину, то метелик – хлопця, квітка й метелик часто зображуються в парі. Зазначимо, що тваринний світ у віршах В.Голобородька посідає місце периферійне. Серед диких звірів трапляються образи тура (символ чоловічого фалоса), вовка (метафора туману), ведмедя (цар звірів, пов'язаний зі шлюбною символікою, покровитель закоханих), лиса (добрий, казковий герой), зайця (символ невинності, дитячої наївності). Серед домашніх тварин – котик, песик (символ жалюгідності, обділеності). Символіка коня в поезії В.Голобородька відповідає казковій та пісенній українській народній традиції, хоча має авторські додаткові відтінки значень.

Образ хати є в багатьох поезіях В.Голобородька. Її основна властивість – білизна, а отже, чистота. Хата в поезіях В.Голобородька оточена традиційним українським краєвидом: біля хати ростуть квіти, вишні, трохи далі тече річка. У деяких текстах хата символізує кохання. Серед предметно-речових символів важливу роль відіграє рушник. Символічні також хліб, молоко, мед.

Між землею і небом літають птахи, вони виступають медіаторами, поєднувачами земного і небесного. Птахи пов'язані з горішньою частиною (вітами) дерева життя, це найбільш значущий і найчисельніший компонент художньої системи поета. Символами неба виступають сонце, вогонь, місяць, гора. У поезіях В.Голобородька часто зустрічається золотий (срібний) колір. Як колір сонця (місяця), він неодмінно має зв'язок із небом, святістю, потойбіччям. Золотого забарвлення набувають у творах В.Голобородька предмети, рослини, явища.

Палітра символів поета сповнена найрізноманітнішими кольорами та відтінками значень, які завжди (але різною мірою) гармонують із народнопоетичним світоглядом.

У третьому підрозділі – "Птах як домінантний символ" – розглянуто символіку птаха в поезії В.Голобородька. Розширення своєї семантики символ птаха без уточнення його виду чи статі набуває через прикріплення до нього ознак, через часопросторові характеристики його пересування. Зокрема, образ самотнього птаха ототожнюється із самотністю героя, птах виступає самотнім спостерігачем за плином буття; символом уяви, невловної думки. Колір птаха відіграє суттєву роль у з'ясуванні семантики цього символу.

У поезії В.Голобородька широко використовується орнітоморфна символіка з конкретизацією виду: хижі птахи (ворон, крук); нешкідливі (ластівка, жайворонок, синиця, голуб, зозуля, соловей, журавель, чайка, вівсянка, горлиця, ракша, зеленяк, вивільга, золотий щур, зелений щур, рибалочка, сойка, галка, біла лелека); домашні (курка, півень, гуска). Зозуля – символ безпритульності, самотності; кування зозулине – символ плачу. Червоний півень частіше виступає віщуном недоброго, зрідка – домашнім добрим птахом. Серед домашніх птахів у поезії зустрічаються, крім півнів, кури та гуси, що символізують домашній затишок, добробут, загалом рідну домівку. Образові лелеки В.Голобородько надає найдавнішого народного значення, тобто сприймає птаху як душу померлого родича. Журавлі пов'язані з журбою, ностальгією за рідним домом, почасти з хворобою. Образ солов'я набуває різних семантичних відтінків: в одному випадку має еротичну символіку, в іншому "його щебіт" – кров, смерть, голосіння, всесвітнє горе.

Орнітоморфні символи наскрізні в поезії В.Голобородька, через них автор висловлює широку гаму почуттів, переживань, думок, особисте сприйняття світу, що глибоко переплетене з власне народним світоглядом.

У "Висновках" підсумовуються основні результати дослідження.

Складні, багатоґранні взаємини фольклору й літератури в основному визначаються як двоаспектні: фольклоризм літератури (використання народної поетики, стилістики, символіки, фольклорних мотивів, сюжетів у літературних творах; як пряме цитування фольклорних творів, так і їхнє переосмислення; фольклорні ремінісценції, асоціації тощо) та фольклоризація (засвоєння фольклором літературних текстів).

Фольклористичний аспект досліджень проблеми фольклорно-літературних взаємин забезпечив глибоке розуміння особливостей фольклору, розкриття специфіки його жанрів, закономірностей розвитку; осмислення специфічних рис фольклору в нових для нього (літературних) умовах.

Література засвоює національні народнопоетичні надбання, фольклорні джерела сусідніх народів, інтернаціональні сюжети та мотиви. Фольклоризм як явище системне, пов'язане з переосмисленням народного світогляду, міфології, як правило, синтезується в літературному творі в єдине художнє ціле.

Осмислення фольклорної традиції в поезіях В.Голобородька дало можливість засвідчити наявність двох основних форм існування фольклору в поетичних текстах: прямо перенесені рядки пісень, образи казок, загадок, замовлянь тощо; художньо трансформовані елементи сюжетів, мотивів, символи.

Фольклоризм поезії В.Голобородька наскрізний, митець пере-плавлює народні казки, загадки, замовляння, підпорядковуючи фольклорну традицію авторському задумові, витворює цілісні міфопоетичні тексти, яскраві метафоричні образи. Творчій манері В.Голобородька притаманне синтезування різних жанрів усної народної творчості. В одному творі зустрічаються казкові образи, формули, пісенні ремінісценції, елементи замовлянь, повір'їв, загадок та ін. Важливу роль відіграє недомовка, натяк, асоціація.

Авторська інтерпретація народного наративу вдало поєднується із уживанням символів у їхньому традиційному значенні. Поезії В.Голобородька властиві принципи фольклорної поетики: лінійна повторюваність, об'єктивно-логічна чи асоціативна послідовність, кумуляція, прийоми ретардації, градації, ступеневе звуження чи розширення образу; тавтологія, негативний паралелізм. Закони первісного мислення яскраво відображені в поетичному прийомі уникання прямого називання осіб, явищ, предметів та використанні різноманітних метафоричних описових форм.

В.Голобородько вживає народнопоетичні символи як у їх традиційному значенні, так і в трансформованому вигляді. Орнітоморфні символи наскрізні в його поезії, через них автор виражає широку гаму почуттів, переживань, думок, особисте сприйняття світу, що глибоко переплетене з народним світоглядом. Домінантний у творах митця символ птаха.

Фольклорна традиція пронизує усю поезію В.Голобородька. Ранні збірки автора "Летюче віконце", "Зелен день" наповнені елементами загадки, казки; збірка "Калина об Різдві", окрім казкових образів, багата на ремінісценції з української народної пісенності; у книжках "Слова у вишиваних сорочках", "Посівальник" з'являються образи народних замовлянь, стилізація думового епосу тощо. До своєрідної підсумкової збірки "Українські птахи в українському краєвиді" В.Голобородько йшов впродовж усього життя. Ще у "Летючому віконці" образ птаха наскрізний, увага до орнітоморфної тематики зростає в наступних книжках, поки не виливається в дванадцять поем про птахів (одинадцять – у книзі "Українські птахи в українському краєвиді", дванадцята, "Соловейку, сватку, сватку", відкриває наукове дослідження В.Голобородьком міфопоетичної трансформації українського обряду сватання в українських народних казках).

Збірка поем "Українські птахи в українському краєвиді" демонструє синтез вірувань українського народу, обрядів, звичаїв, багатства словесного фольклору з авторським тлумаченням, розкодуванням магічно-ритуальних явищ, властивих народному світоглядові.

У поезії В.Голобородька простежується зміна психо-емоційної сфери від максималістського оптимізму ("Летюче віконце", "Зелен день", "Ікар на метеликових крилах") до песимістичного реалізму, розчарування ("Калина об Різдві", "Слова у вишиваних сорочках", "Посівальник"), далі – до зрілого оптимізму ("Українські птахи в українському краєвиді"). Цю формульну тристадіальність можна висловити так: майбутнє (константа захоплення); сучасне (константа розчарування); від минулого до майбутнього (константа життєвої мудрості).

Поезія В.Голобородька ілюструє нове буття фольклору в літературному середовищі, доводить невичерпність, життєвість фольклорної традиції, відкриває перед нами широке поле для дослідження народнопоетичної символіки, народної поетики та ритміки, переосмислення жанрів народної казки, загадки, замовляння, балади, пісні. Саме через знання та розуміння фольклорної основи творів можна по-справжньому глибоко й усебічно збагнути феномен художнього мислення цього оригінального таланту. Органічний зв'язок поезії митця з фольклорними джерелами засвідчує вірність національній специфіці українського письменства і є запорукою тривалого майбутнього Голобородькового слова.


Основний зміст дисертації Ю.М.Шутенко викладений в таких публікаціях:

  1. Дмитренко Ю. Орнітоморфні символи в поезії Василя Голобородька // Слово і час. – 2002. – № 7. – С. 71–74.

  2. Дмитренко Ю. Психоаналітичний дискурс і поетична практика // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наук. праць / Упоряд. Л.Т.Шурко. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2003. – Вип. 17. – С. 84–89.

  3. Шутенко Ю. Фольклоризм літератури // Народна творчість та етнографія. – 2004. – № 5. – С. 98–106.

  4. Шутенко Ю. Поетичний світ Василя Голобородька // Дивослово. – 2004. – № 11. – С. 39–42.

  5. Шутенко Ю. Фольклорна традиція: теоретичне осмислення //Літературознавчі студії: Збір. наук. праць. / Ред. кол.: Семенюк Г.Ф., Гаєвська Н.М., Бандура Ю.О. та ін. – К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 11. – С. 410–414.


Додаткові публікації:

  1. Дмитренко Ю. Студії з філології. – К.: Редакція часопису "Народознавство", 2000. – 88 с.

  2. Дмитренко Ю. Символіка птаха у поезії В.Голобородька // Свій-танок: Есеїстика. Поезія. Переклади. Проза. Драматургія. Критика та бібліографія: Студентський альманах. – К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2003.– Вип. 1. – С. 186–194.

  3. Дмитренко Ю. "Зачнуть ті зозулі кувати..." // Жива вода (газ.). – К., лютий 2002. – № 2 (126). – С. 7.



АНОТАЦІЯ
Шутенко Ю.М. Фольклорна традиція та авторське "Я" в поезії Василя Голобородька. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.07. – фольклористика. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2005.


У дисертації досліджується взаємодія усної колективної творчості з письмовою індивідуальною на прикладі українського словесного фольклору та поезії В.Голобородька. Розкрито багатоаспектність фольклорно-літературних взаємин. Проаналізовано трансформовану в індивідуальній творчості В.Голобородька українську народну наративну традицію, а саме сюжети, мотиви, образи, символи казки в специфічному поетичному втіленні; народну загадку як основу авторських метафор-загадок; первісні табу на імена і приховування власних імен у текстах В.Голобородька; народні замовляння як спосіб вираження поетичної свідомості.

Розглянуто відображення магічно-ритуальних явищ, властивих народному світоглядові в поезіях В.Голобородька, з'ясовано семантику символів поезії в порівнянні з народною творчістю, усталеними формулами фольклорної традиції. Зосереджено увагу на домінантному в поезії В.Голобородька символі птаха.


Ключові слова: фольклорна традиція, фольклорно-літературні взаємини, поезія, образ, народнопоетична символіка, символ, наратив, трансформація, авторське "Я".

АННОТАЦИЯ
Шутенко Ю.М. Фольклорная традиция и авторское "Я" в поэзии Василия Голобородько. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.07. – фольклористика. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. – Киев, 2005.


В диссертации исследуется взаимодействие устного коллективного творчества с письменным индивидуальным на примере украинского словесного фольклора и поэзии В.Голобородько. Для анализа фольклоризма поэзии вообще и поэзии В.Голобородько в частности разработана методологическая основа, переосмыслены взгляды украинских фольклористов на фольклорно-литературные отношения, охарактеризован фольклорный материал и оригинальное творческое наследие В.Голобородько. В научный оборот включены достижения смежных дисциплин – психологии (психологии творчества), теории и истории литературы, литературной критики, этнологии.

Сложные, многоуровневые связи фольклора и литературы в основном определяются как двухаспектные: фольклоризм литературы (использование народной поэтики, стилистики, символики, фольклорных мотивов, сюжетов в литературных произведениях; как прямое цитирование фольклорных произведений, так и переосмысление их; фольклорные реминисценции, ассоциации и т.п.) и фольклоризация (усвоение фольклором литературных текстов).

Анализ фольклорной традиции в поэзии В.Голобородько засвидетельствовал наличие двух основных форм существования фольклора в поэтических текстах: непосредственно перенесенные стро-ки песен, образы сказок, загадок, заговоров и т.п.; художественно трансформированные элементы сюжетов, мотивов, символы (самая численная группа). Фольклоризм поэзии В.Голобородько сквозной, мастер слова переплавляет народные сказки, загадки, заговоры, пословицы, подчиняя фольклорную традицию авторскому замыслу, создает целостные мифопоэтические тексты, густые метафорические образы. Для творческой манеры В.Голобородько характерно синтез различных жанров устного народного творчества. В одном стихе встречаются образы сказок, формулы, песенные реминисценции, элементы заговоров, суеверий, загадок и др. Важную роль играет недосказанность, намек, ассоциация.

В исследовании проанализировано трансформирование в индивидуальном творчестве В.Голобородько украинской народной нарративной традиции, а именно: сказочные сюжеты, мотивы, образы, символы в специфическом поэтическом воспроизведении; народная загадка как основа авторских метафор-загадок; первобытные табу на имена и сокрытие собственных имен в текстах В.Голобородько; народные заговоры как способ выражения поэтического сознания. Авторская интерпретация народного нарратива успешно сочетается с использованием символов в их традиционном значении.

Поэзии В.Голобородько присущи принципы фольклорной поэтики: линейная повторяемость, объективно-логическая или ассоциативная последовательность, кумуляция, приемы ретардации, градации, ступенчатое сужение или расширение образа; тавтология.

В научной работе рассматривается отражение народного мировоззрения в поэзии В.Голобородько, определена семантика символов произведений в сравнении с архетипным творчеством, устоявшимися формулами фольклорной традиции. Законы архаического мышления ярко отражены в поэтическом приеме избегания прямого наименования лиц, явлений, предметов и использовании различных метафорических описательных форм. Доминантными символами поэзии В.Голобородько выступают орнитоморфные символы. Это и общий символ птицы, и конкретизированные виды: хищные птицы (ворон, коршун); безвредные (ласточка, жаворонок, синица, голубь, кукушка, соловей, журавль, чайка, горлица, иволга, сойка, белый аист и др.); домашние (курица, петух, утка).

Фольклоризм литературы – только одна из граней проблемы инобытия фольклора в исторических и эстетических условиях. Поэзия В.Голобородько открывает широкое поле для исследования народнопоэтической символики, народной поэтики, переосмысления жанров народной сказки, загадки, заговора, баллады, песни. Именно через знание и понимание фольклорной основы произведений можно по-настоящему глубоко и многосторонне постичь феномен художественного мышления оригинального таланта В.Голобородько.
Ключевые слова: фольклорная традиция, фольклорно-литературные отношения, поэзия, образ, народнопоэтическая символика, символ, наратив, трансформация, авторское "Я".

Abstract
Shutenko, Y. M., Folklore and the voice of the author in the poetry of Vasiliy Goloborodko. – research paper.

Dissertation for completion of a Ph.D. in Philology 10.01.07. – folklore studies. – The Kyiv Taras Shevchenko National University. – Kyiv, 2005.


This dissertation investigates the interaction between oral creative traditions and individual written works through the example of Ukrainian verbal folklore and the poetry of V. Goloborodko. It reveals the multi-faceted relationship between folklore and literature, which is analysed through the transformation that V. Goloborodko's poetry brings to individual creative elements of Ukrainian folk narrative traditions, namely: novel poetic reproductions of plots, motifs, images and fairytale symbols; the folk riddle as the basis for the author's own riddle-metaphor; primitive man's taboo on names and the concealment of names in V. Goloborodko's texts; folk spells as a key to understanding poetic consciousness.

This paper examines how the poetry of V. Goloborodko presents the Ukrainian worldview and studies the semantics of poetic symbols through the lens of archetypal creativity (set formulas of folklore tradition). Special attention is given to the bird as a dominant symbol in V. Goloborodko's poetry.


Key words: folklore traditions, folklore/literary relations, poetry, image, folk poetic symbolism, symbol, narrative, transformation, voice of the author.

ЛІТЕРАТУРА
1. Потебня А.А. Из записок по теории словесности. – Х., 1905. – С. 139.

2. Голобородько В. "Ой вінку, мій вінку...": Ознаки дівочого вінка як основа для його метафоричної трансформації в українських народних казках. – Алчевськ, 1999. – 36 с.; Голобородько В. "Соловейку, сватку, сватку..: Міфопоетична трансформація українського обряду сватання в українських народних казках. – Луганськ, 2002. – 84 с.



3. У цитуванні поезій В.Голобородька дотримуємось такої послідовності: римською цифрою позначаємо збірку, арабською вказуємо на сторінку. Збірки: І – Голобородько В. Летюче віконце. – Перша українська друкарня у Франції. Українське видавництво "Смолоскип" ім. В.Симоненка, 1970. – 234 с.; IV – Голобородько В. Калина об Різдві: Вірші. – К.: Укр. письменник, 1992. – 208 с.; VI – Голобородько В. Посівальник: Вибрані поезії. – Луганськ: Альма-матер, 2002. – 80 с.


База даних захищена авторським правом ©shag.com.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка